Смотри в корень.

[Ева_vl]

Красиво. Мы много лет отдыхали рядом - Рудня.

Но... при пресловутом совке Десну чистили каждую весну. Углубляли русло. Намывали пляжи. До Чернигова Ракета ходила... А сейчас....

Рудня -> Маровск -> Соколовка

Советую отдохнуть в Соколовке, деревня находиться прямо в заповедном дубовом лесу на береге Десны,

К Соколовке примыкает дикий заливной луг, такого воздуха как там, наверное нет на всей Украине

Настоящий курорт и пока всего тока две " красные крыши" думаю не долго осталось. 2-3 года и выкупят все.

Так что надо спешить.

[Рыжая]

Рудня -> Маровск -> Соколовка

Советую отдохнуть в Соколовке, деревня находиться прямо в заповедном дубовом лесу на береге Десны,

К Соколовке примыкает дикий заливной луг, такого воздуха как там, наверное нет на всей Украине

Настоящий курорт и пока всего тока две " красные крыши" думаю не долго осталось. 2-3 года и выкупят все.

Так что надо спешить.

Ну, ездить на Десну имея Кинбурн под боком и Южный Буг с его порогами...

[assonik]

Ориана рулит всем ее интересно угадывать

[дохтур]

Ориана рулит всем ее интересно угадывать

Вы хотите сказать - в купальнике- рассматривать? Согласен.

[ШКАТУЛКА]

Настоящий курорт и пока всего тока две " красные крыши"

 

А-а-а...

[Ева_vl]

А-а-а...

Красные крыши ( сленг ) - это дома- котеджи богатых чиновников, которые перекрывают заборами доступ к воде, пляжам, лесу.

Почему красные... ? Наверное черепица красного цвета.

[ШКАТУЛКА]

Красные крыши ( сленг ) - это дома- котеджи богатых чиновников, которые перекрывают заборами доступ к воде, пляжам, лесу.

Почему красные... ? Наверное черепица красного цвета.

Да я уже понял... когда а-а-а, пардон, сразу не въехал.

[За У проти М.]

Дев`яностолітній письменник Анатолій Дімаров днями зробив героїчний вчинок — гучно відмовився від ордена Ярослава Мудрого, який йому мав би вручати президент Янукович.

 

Письменник аргументував свою позицію тим, що не може прийняти нагороду з рук тих людей, які штовхають його "країну в прірву”.

 

Анатолію Андрійовичу, як ви сьогодні почуваєтеся, мабуть, були трохи перенервували після оприлюднення вашої заяви?

 

Уже нічого, трохи ожив. Ще вимкнули мені, як на зло, ліфт. Я ходив у магазин, потім мусив підніматися пішки по сходах... Ну хіба не гади? Мені й тут ногу підставили.

 

Ви нещодавно відмовилися від ордена Ярослава Мудрого. Здавалося б, це такий престижний орден. Може, не треба було відмовлятися?

 

Та справа не в тому – поганий він чи хороший... Справа в іншому. Я вже в зрілому віці прийшов до такої думки... Причому прийшов під впливом Франка. Ви знаєте цей вірш його?

 

Ти, брате, любиш Русь,

 

Як хліб і кусень сала, —

 

Я ж гавкаю раз в раз,

 

Щоби вона не спала…

 

Ви процитували вірш Франка... А чи зараз спить український народ?

 

Так, спить, половина народу спить. На жаль, починають спати й у Західній Україні. Я ж на Західну Україну (саме в Луцьк) приїхав переконаним сталіністом, а звідти поїхав переконаним націоналістом – після того, як побачив жахи, які робили комуністи, енкаведисти. Як вони знущалися над народом! Якби ви тільки бачили.

 

Коли я все це побачив на власні очі, коли в мене перегоріло серце від усіх цих жахів, я став переконаним націоналістом. І досі продовжую таким бути.

 

Ви кажете, що до будь-якого уряду треба бути в опозиції...

 

Обов`язково. Немає уряду, який би не робив помилки. Ви ж знаєте, що коло будь-якого уряду починає крутитися гниль. Для тих мільярдерів нема батьківщини. Для них існують лише гроші й гроші.

 

Я так радів був за Ющенка. Думав, це наш, що це справді український президент, який мислить по-українськи, якого ненавидить Путін, але коло нього стільки крутилося таких, які його весь час підводили…

 

Чи не жалієте, що вашу заяву опублікували?

 

Чого мені жаліти. Хай публікують. Ви бачили, що на ній печатка стоїть — відбиток мого пальця. Це, щоб не перекручували й не дописували нічого!

 

А що саме вам не подобається в управлінні Януковича?

 

Ой, ну Господи... Ну, що вам скажу? Там дуже мало українського. Оце і все. Більше я нічого не хочу казати!

 

Я просив усіх, аби мене не представляли до того ордена. Казав, аби знали наперед, я відмовлюся.

 

А хто представив?

 

Не знаю, голубонько. Досі не знаю.

 

Яворівський, може?

 

Нє… Коли він подзвонив був мені, аби сказати, що порушить у Верховній Раді питання мого ювілею, я сказав: "Володю, нічого не треба, на колінах благаю, не представляйте мене до ордена”. Слава Богу, хоч він цього не зробив.

 

Ви прожили майже століття. З якими часами можете порівняти сьогоднішню ситуацію в Україні?

 

Для мене найстрашнішим було 70-річчя радянської влади. Як згадаю це, по мені аж мороз іде.

 

Була така дніпропетровка Леся Степовичка. Вона працювала перекладачкою з німцями, які приїжджали в Україну, коли впала залізна завіса. Вона написала книжку під назвою "Німці в городі”. Це неймовірна книжка. Вона й сьогодні актуальна. Обов`язково прочитайте. Німці були шоковані тим, як жили ми і жили вони. А ми й досі заражені марксизмом-ленінізмом-сталінізмом, як наркотиком.

 

Якось ви пожаліли, що не були бандерівцем. Чому вам так шкода?

 

Та я як бандерівець прожив усе своє життя. Мій батько був розкуркулений, мати — дочка попа, а я синок розкуркуленого батька і дочки попа. Мені шлях у світ був категорично закритий. І моя нещасна свята мама заради двох нас дітей відмовилася від особистого життя. Вона поїхала була в Миргород, знайшла своїх подруг, з якими вчилася в учительській гімназії і молила їх, аби вони посвідчили в миргородському суді, що вона загубила метрику дітей, і щоб посвідчили, що ми діти вчителя Дімарова, який загинув. Відтоді я і став Дімаровим, а не Гарасютою, як мав би бути.

 

Коли мама помирала, то казала нам: "Дітки мої, у мене і в могилі ноги від страху труситимуться”.

 

Я нікуди не міг піти, навіть у комсомол, бо боявся, що почнуть вивчати мою біографію і докопаються, що я син куркуля.

 

Але ж ви, як самі сказали, були переконаним сталіністом...

 

Радянські школи були геніальні. Геніальні в тому, що виховували нас у дусі Карла Маркса, Леніна, Сталіна. Вони цими речами робили з нас наркоманів, сталінських наркоманів.

 

Я приїхав був на Волинь працювати в редакції "Радянська Волинь”. Мені дуже пощастило, що тривала війна, німці ще в Ковелі стояли... Але вже нахлинула кагебістська, енкаведистська орда, і почали активну боротьбу з бандерівцями, мельниківцями... Та це страшне, що вони виробляли з населенням! А провокації які робили, просто здуріти можна. Я ж усе бачив…

 

Зараз Сталін в Україні знову в пошану входить, йому ставлять пам`ятники...

 

Ну, ви ж зрозумійте, що це наркомани. А наркоман, він і до смерті наркоман. Його нічим не вилікуєш.

 

Тобто комуністи — це наркомани?

 

Абсолютні. Я в цьому переконаний.

 

Ви пережили Голодомор. Що вам найбільше згадується з того часу?

 

Я опух з голоду... Згадується, як моя мама пекла млинці зі цвіту акації. Тільки зі цвіту. І нічого більше. Також згадується, яка вона була щаслива, коли жінка, котра годувала в колгоспі свиней, сказала прийти вночі взяти лушпиння від картоплі, яку чистили для свиней. І яка щаслива була мама, коли принесла лантух лушпиння картоплі. Це лушпиння нас врятувало. Мама додавала його до всього, що ми їли.

 

Бачите, як годували скотину в колгоспі, а люди з голоду пухли, люди людей їли.

 

До речі, мою маму звільнили зі школи тому, що коли кінчилася голодовка, то нікого було навчати. Усі учні перемерли. Лишилося одна-дві дитини.

 

Зараз "регіонали” взялися захищати російську мову в Україні, причому на законодавчому рівні...

 

Ці "регіонали” — трохи інші. Це не сталіністи. Це ті капіталісти, мільярдери, для яких абсолютно байдуже, чи буде Україна, чи ні. Їм важливо, аби залишилися їхні заводи, фабрики. Їм тільки — гроші, гроші й гроші. Нічого для них більше не існує. А українська мова – тим більше.

 

Російська імперія – це, як отрута в жилах росіян, у тому числі й тих, котрі живуть в Україні. Як кажуть, де сів москаль, там і Московія. А як наші хохли зрікаються своєї мови… Це ще більш гидотна публіка.

 

Чи вважаєте ви, що російська мова зазнає утисків в Україні?

 

Та Бог з вами! Я російську мову люблю. Люблю російських письменників. Учився в них майстерності. Але це не значить, що для цього потрібно нищити українську мову. Підіть у будь-який кіоск з пресою і подивіться, скільки там видань українською, а скільки російською. Усе окуповано! Господи, що тут казати?! А вони ще щось добиваються. Мабуть, хочуть, аби українська мова зовсім зникла.

 

Дисидент Євген Сверстюк у одному інтерв`ю сказав, що на кожному з нас вина за цю владу. Ви теж так вважаєте?

 

Так, вина на всіх. І на тих, хто голосували і не голосували, і на тих, хто за пакет гречки віддав свій голос.

 

А до вас приходили з гречкою?

 

Приходили.

 

Ви брали?

 

У мене своя гречка є.

 

Учора був День героя? Хто такі для вас герої?

 

Я не заглиблюватимуся в історію, але для мене є справжні письменники. І не треба їх називати героями, бо письменник повинен бути в опозиції, це його обов`язок! Вважаю такими письменниками, на яких немає жодної плямочки, Ліну Костенко та Григора Тютюнника. Це мої сучасники. А глибше не хочу йти, бо можу казати лише за тих, кого добре знаю.

 

Розмовляла Оксана Климончук

 

 

 

*http://www.unian.ua/news/505571-anatoliy-dimarov-zi-stalinista-ya-stav-perekonanim-natsionalistom.html

[САИ]

Дев`яностолітній письменник Анатолій Дімаров

Украинский прозаик. Родился на хуторе Гараски под Миргородом (Полтавская область) в семье зажиточного крестьянина Андроника Федотовича Гарасюты, которого в 1929 году «раскулачили». Чтобы спасти семью от Сибири, отец отправил семью в Миргород, где его жене – учительнице – удалось сменить двум сыновьям метрики на свою девичью болгарскую фамилию. Так и стал маленький Толик – Димаровым Анатолием Андреевичем, родившимся в г. Миргород, в семье учителя – как с тех пор и указывалось в официальных хрониках.

В 1940 г. Окончил среднюю школу и был мобилизован в армию. Во время Великой отечественной войны воевал, побывал в оккупации, в 1941 году был ранен, пережил две контузии в Крыму и на Донбассе, после чего некоторое время воевал в партизанском отряде. Получил вторую группу инвалидности, награжден орденом Отечественной войны I ступени. После войны был на редакторской работе в киевской газете «Радянська Україна», с 1944-го заведовал отделом в газете «Радянська Волинь» в Луцке, а с 1950 года – работал главным редактором Львовского областного издательства «Радянський письменник». Учился в Литературном институте им. А. М. Горького в Москве (1950-51), с третьего курса – в Львовском педагогическом институте (1951-53). Затем в 1956-м закончил Высшую партийную школу (факультет журналистики). В 1960-м переехал в Киев. Одно время, когда попал в опалу секретарю ЦК КП Украины по идеологии Маланчуку, в течение пяти лет работал в геологической партии коллектором: о литературе и журналистике пришлось «забыть». Но зато повидал мир: Кавказ, Тянь-Шань, Урал, Забайкалье, Памир, и приобрел хобби на всю жизнь – собирание камней, в основном агатов. Сейчас на творческой работе, живет в Киеве. Член Союза писателей Украины (1949). Член Демократической партии Украины (1990).

Писать стихи начал еще до войны (на всесоюзном поэтическом конкурсе получил третью премию), первую книгу – повесть «Гости с Волыни» – издал в 1948-м, а еще спустя три года выходит из печати вторая книга молодого писателя – «Две Марии». С тех пор на его счету более двух десятков книг рассказов, повестей и романов. Самые известные среди них – романы «И будут люди» (1964), «Боль и гнев» (1974-80), циклы рассказов «Сельские истории», «Поселковые истории» (1983) и «Городские истории» (1988), двухтомник воспоминаний «Самосуд» (1999) и сборник повестей и рассказов «Вспышки» (2002). Его произведения переводились на многие языки мира.

Анатолий Димаров активно работает в детской литературе, о чем свидетельствуют его сборники рассказов «Через мостик» (1957), «Повесть из детских лет» (1959), «Голубой ребенок» (1968), «На коне и под конем» (1973), а также сказки «О мальчике, который не хотел есть» (1958), «Для чего человеку сердце» (1963), а также сборник фантастических повестей «Вторая планета» (1980), в которых рассказывалось о приключениях подростков разных эпох и цивилизаций. Вообще, детские книги надоумил сочинять Анатолия Димарова его сын Сергей, который в очень юном возрасте требовал от отца: «Напиши, папа, что-то и для меня!..» В старших же классах Сергей уже начал интересоваться техникой, другими планетами и цивилизациями, и теперь требовал от отца других произведений. Так и возникли у ранее очень реалистического писателя две фантастические повести. В последующем в прозе автора еще не раз встречались «сюжеты с вымыслом». Так, в рассказе «Крылья» (Крила, 1983) главный герой, имевший крылья и свободу полета, после женитьбы попадает в семью невесты, где постепенно под натиском мещанского быта был вынужден избавиться от своего чудесного подарка. В другом рассказе – «Фарфоровые человечки» (Порцелянові чоловічки, 2006), написанном в жанре политической фантастики, ведется осмысление политической ситуации в Украине глазами журналиста всемирного телевидения. В центре сюжета коммунисты, для которых больше не нашлось места в современном мире, и тогда они ушли в подземелье, организовав там Советский Союз.

[За У проти М.]

Украинский прозаик. Родился на хуторе Гараски под Миргородом (Полтавская область) в семье зажиточного крестьянина Андроника Федотовича Гарасюты, которого в 1929 году «раскулачили». Чтобы спасти семью от Сибири, отец отправил семью в Миргород, где его жене – учительнице – удалось сменить двум сыновьям метрики на свою девичью болгарскую фамилию. Так и стал маленький Толик – Димаровым Анатолием Андреевичем, родившимся в г. Миргород, в семье учителя – как с тех пор и указывалось в официальных хрониках.

В 1940 г. Окончил среднюю школу и был мобилизован в армию. Во время Великой отечественной войны воевал, побывал в оккупации, в 1941 году был ранен, пережил две контузии в Крыму и на Донбассе, после чего некоторое время воевал в партизанском отряде. Получил вторую группу инвалидности, награжден орденом Отечественной войны I ступени. После войны был на редакторской работе в киевской газете «Радянська Україна», с 1944-го заведовал отделом в газете «Радянська Волинь» в Луцке, а с 1950 года – работал главным редактором Львовского областного издательства «Радянський письменник». Учился в Литературном институте им. А. М. Горького в Москве (1950-51), с третьего курса – в Львовском педагогическом институте (1951-53). Затем в 1956-м закончил Высшую партийную школу (факультет журналистики). В 1960-м переехал в Киев. Одно время, когда попал в опалу секретарю ЦК КП Украины по идеологии Маланчуку, в течение пяти лет работал в геологической партии коллектором: о литературе и журналистике пришлось «забыть». Но зато повидал мир: Кавказ, Тянь-Шань, Урал, Забайкалье, Памир, и приобрел хобби на всю жизнь – собирание камней, в основном агатов. Сейчас на творческой работе, живет в Киеве. Член Союза писателей Украины (1949). Член Демократической партии Украины (1990).

Писать стихи начал еще до войны (на всесоюзном поэтическом конкурсе получил третью премию), первую книгу – повесть «Гости с Волыни» – издал в 1948-м, а еще спустя три года выходит из печати вторая книга молодого писателя – «Две Марии». С тех пор на его счету более двух десятков книг рассказов, повестей и романов. Самые известные среди них – романы «И будут люди» (1964), «Боль и гнев» (1974-80), циклы рассказов «Сельские истории», «Поселковые истории» (1983) и «Городские истории» (1988), двухтомник воспоминаний «Самосуд» (1999) и сборник повестей и рассказов «Вспышки» (2002). Его произведения переводились на многие языки мира.

Анатолий Димаров активно работает в детской литературе, о чем свидетельствуют его сборники рассказов «Через мостик» (1957), «Повесть из детских лет» (1959), «Голубой ребенок» (1968), «На коне и под конем» (1973), а также сказки «О мальчике, который не хотел есть» (1958), «Для чего человеку сердце» (1963), а также сборник фантастических повестей «Вторая планета» (1980), в которых рассказывалось о приключениях подростков разных эпох и цивилизаций. Вообще, детские книги надоумил сочинять Анатолия Димарова его сын Сергей, который в очень юном возрасте требовал от отца: «Напиши, папа, что-то и для меня!..» В старших же классах Сергей уже начал интересоваться техникой, другими планетами и цивилизациями, и теперь требовал от отца других произведений. Так и возникли у ранее очень реалистического писателя две фантастические повести. В последующем в прозе автора еще не раз встречались «сюжеты с вымыслом». Так, в рассказе «Крылья» (Крила, 1983) главный герой, имевший крылья и свободу полета, после женитьбы попадает в семью невесты, где постепенно под натиском мещанского быта был вынужден избавиться от своего чудесного подарка. В другом рассказе – «Фарфоровые человечки» (Порцелянові чоловічки, 2006), написанном в жанре политической фантастики, ведется осмысление политической ситуации в Украине глазами журналиста всемирного телевидения. В центре сюжета коммунисты, для которых больше не нашлось места в современном мире, и тогда они ушли в подземелье, организовав там Советский Союз.

І, що?

[САИ]

І, що?

Шо, шо.. ты посмотри, был нормальный человек, сталинист, воевал с немцами. Потом переехал во Львов и стал бандеровцем. Мабуть пид тортурами зламався.

[За У проти М.]

Шо, шо.. ты посмотри, был нормальный человек, сталинист, воевал с немцами. потом переехал во Львов и стал бандеровцем. Мабуть пид тортурами зломався.

Так( нормальними) були майже всі письменники, поети, ніхто на соловки не хотів і життям розтаватися Теж. Так, що світ мій зеркальце скажи" Хто на сіті всіх миліший, Ти мій сталіне.

[САИ]

Так( нормальними) були майже всі письменники, поети, ніхто на соловки не хотів і життям розтаватися Теж. Так, що світ мій зеркальце скажи" Хто на сіті всіх миліший, Ти мій сталіне.

Маладец, Кузенька! Ведь можешь, когда захочешь. :P

[За У проти М.]

Маладец, Кузенька! Ведь можешь, когда захочешь. :P

Таж для тебе стараюся сталінскій гобліне.

[САИ]

Таж для тебе стараюся сталінскій гобліне.

А ты можешь гаварыть културно и нэ абзываться? Я ж не гаварыл тэбэ, шо на автарке ты пахож на того ж гоблина? Нэ гаварыл, бо я людына ввичлыва в отличии от тебя. Учись, Кузенька!

[За У проти М.]

А ты можешь гаварыть културно и нэ абзываться? Я ж не гаварыл тэбэ, шо на автарке ты пахож на того ж гоблина? Нэ гаварыл, бо я людына ввичлыва в отличии от тебя. Учись, Кузенька!

Пробачте, ваше уродсто, я речі називаю своїми іменами. :lol: Я не плачу. Кажи.

[САИ]

Пробачте, ваше уродсто, я речі називаю своїми іменами. :lol: Я не плачу. Кажи.

.........

[САИ]

Пробачте, ваше уродсто, я речі називаю своїми іменами. :lol: Я не плачу. Кажи.

Тебя бы свести с нашим форумным, мягко говоря, скандалистом Вовочкой. Вот бы кино было... Да, ваше святейшество?

И вообще, всегда называть вещи своими именами - клиническая характеристика обитателей палаты №6. :P

Вот представь шоб было, если бы я опустился до вашего уровня? :lol:

[За У проти М.]

Тебя бы свести с нашим форумным, мягко говоря, скандалистом Вовочкой. Вот бы кино было... Да, ваше святейшество?

И вообще, всегда называть вещи своими именами - клиническая характеристика обитателей палаты №6. :P

Вот представь шоб было, если бы я опустился до вашего уровня? :lol:

Хто сказав, що твій рівень кращий, він пожартував або великий підлабузник. Всі ми тут з тої палати. Тільки деякі думають, фантазують, що вони в другому місці. (розумні) :lol:

[дохтур]

Тебя бы свести с нашим форумным, мягко говоря, скандалистом Вовочкой. Вот бы кино было... Да, ваше святейшество?

И вообще, всегда называть вещи своими именами - клиническая характеристика обитателей палаты №6. :P

Вот представь шоб было, если бы я опустился до вашего уровня? :lol:

Только не это - шановный САИ. Топчить дорожку к верху. А то ж - який ви - УКРАЇНЕЦЬ!Хіба що - смішний хохол. Будьте представником нашої країни , притому- високоякісним. В цьому - ваша громадянська звитяга Як на мене - це дуже відповідально!

[дохтур]

Пробачте- це повтор.

[GiRaFo.chka]

Господи, так и знала, что все переругаются, переплюются, и разбегутся.. Мой объект переметнется со скуки во вражеский стан, рабиновича замордуют антисемиты, у арыаны прибудет в полку новых неординарных обажателей, и...

так!

Бохиня желают знать, (не успела много прочитать) : де делся мой лапочка дохтур, куда забёг хан фодиж, почему мой предмет обожания стал таким озлобленным (неужели от тоски по мне?));

де Каха, мне там надо кое что сообщить,

и еще! Я каталась на параходе! научилась держаться в седле!, играть в биллиард!(но плохо), познакомилась с кучей интереснейших людей, и вообще жизнь так прекрасна! Только надо немножко поспать..

[Петр]

ВО Свобода требует возбудить уголовное дело в отношении охраны Одесского горсовета за недопуск в здание народного депутата Павла Кириленко ttp://news.liga.net/news/politics/786246-svoboda_trebuet_ugolovnogo_dela_po_shturmu_merii_v_odesse.htm

Цинизму свободовцев нет предела: не берусь в деталях исследовать события, но факт налицо - прикрываясь корочками эти подонки хотят творить беззаконие. В больнице лежат не свободовцы, а работники службы охраны. И зайти в здание хотел не один депутат, а толпа молодчиков под проводом депутатов. Обращаюсь к власть имущим: неужели нельзя остановить этот свободовский разгул беззакония.

[Орiана]

Цинизму свободовцев нет предела: не берусь в деталях исследовать события, но факт налицо - прикрываясь корочками эти подонки хотят творить беззаконие. В больнице лежат не свободовцы, а работники службы охраны. И зайти в здание хотел не один депутат, а толпа молодчиков под проводом депутатов. Обращаюсь к власть имущим: неужели нельзя остановить этот свободовский разгул беззакония.

Ти диви, безобідних ментів обідили. Ти хоч ролик бачив, як ці ягнята з охоронної служби підім"яли під себе людей?

До речі, там були і підприємці, чиї проблеми повинні були вирішуватися на обласній сесії. І пусти охорона народного депутата, як представника народу на засідання - не сталось би такого.

 

 

Відео http://www.pravda.com.ua/news/2012/12/21/6980208/

 

З.І. По закону на сесію облради народний депутат мав право потрапити, отже охорона, яка його не допустила в приміщення облради, порушила закон. Але для тебе ж не це важливо, а сам факт, що захищати інтереси підприємців взялася Свобода - хіба не так? Ти ладен чиновникам руки цілувати і в ноги падати - лиш би вони не допустили Свободу до влади. Раб, холуй і бидло - ось твій діагноз.

[Петр]

Ти диви, безобідних ментів обідили. Ти хоч ролик бачив, як ці ягнята з охоронної служби підім"яли під себе людей?

До речі, там були і підприємці, чиї проблеми повинні були вирішуватися на обласній сесії. І пусти охорона народного депутата, як представника народу на засідання - не сталось би такого.

 

 

Відео http://www.pravda.com.ua/news/2012/12/21/6980208/

 

З.І. По закону на сесію облради народний депутат мав право потрапити, отже охорона, яка його не допустила в приміщення облради, порушила закон. Але для тебе ж не це важливо, а сам факт, що захищати інтереси підприємців взялася Свобода - хіба не так? Ти ладен чиновникам руки цілувати і в ноги падати - лиш би вони не допустили Свободу до влади. Раб, холуй і бидло - ось твій діагноз.

Ориша! Прекрасно выглядишь.

Да кто же против депутата. Не пустили мододчиков - свободовцев, а депутат там был исключительно для провокаций. Зайди в ютубл и посмотри другие ролики. Или почитай viktor1.com

[Орiана]

Ориша! Прекрасно выглядишь.

Да кто же против депутата. Не пустили мододчиков - свободовцев, а депутат там был исключительно для провокаций. Зайди в ютубл и посмотри другие ролики. Или почитай viktor1.com

Все ти знаєш - для провокацій чи не для провокацій. Нехай би його допустили - і ми б тоді побачили його істинні наміри. А так - нема чого придумувати. Знайшов кого вигороджувати - злодіїв з обл ради і ментів.

 

І взагалі - не буди в мені звіра - я зараз в гості йду.

 

З.І. Дякую за компліме :rolleyes:

[Петр]

Все ти знаєш - для провокацій чи не для провокацій. Нехай би його допустили - і ми б тоді побачили його істинні наміри. А так - нема чого придумувати. Знайшов кого вигороджувати - злодіїв з обл ради і ментів.

 

І взагалі - не буди в мені звіра - я зараз в гості йду.

 

З.І. Дякую за компліме :rolleyes:

Приятного отдыха и вкусного шампанского. Я так понял, что через полчасика можно уже будет написать все, что я думаю: в это время такси уже продадут. (Не поедешь же ты пить шампанское на собственном авто)

[Петр]

НАЦИ И РАСИЗМ - БЛИЗНЕЦЫ И БРАТЬЯ

Фарион: Свобода будет настаивать на графе "национальность"

Вот так-то господа, свободовцы уверенно идут по пути фашистов и если им дать власть, то в личном деле скоро будем писать:"Щирий українець. У зв'язках, що піддають сумніву його щирість не помічений."

[Орiана]

НАЦИ И РАСИЗМ - БЛИЗНЕЦЫ И БРАТЬЯ

 

Вот так-то господа, свободовцы уверенно идут по пути фашистов и если им дать власть, то в личном деле скоро будем писать:"Щирий українець. У зв'язках, що піддають сумніву його щирість не помічений."

В тебе що проблеми з національністю? - ну то напишеш "українець", зрадивши раз, всі наступні рази вже не страшно.

[Орiана]

На жаль Петре, ні ти, ні свободівці, ні опозиція загалом не про те думаєте. На ось заціни інформацію

Биометрические паспорта. Опыт Германии

 

Это впечатляет: "Сохраненные на электронном микрочипе данные можно считывать даже в том случае, если паспорт находится в кармане или сумке. С помощью специального оборудования можно также отследить маршрут передвижения владельца биометрического документа"

Германская Deutsche Welle опубликовала материал "Биометрические паспорта: опыт Германии".

 

Оцените сами, что нас ждет.

 

Для затравки привожу еще одну цитату: "По его словам, на данный момент при считывании информации с электронных чипов загранпаспортов все еще применяют ту же самую технологию, что и в 2007 году. Хотя уже тогда эксперты говорили о ее главном недостатке: при считывании информации микрочип не проверяет, имеет ли сканер право доступа к электронным данным"

 

Дело даже не в Грицаке и его компаньонам по ЕДАПСу, который заработают на этом проекте приличные деньги.

 

Как тут не вспомнить о теории заговора и мировом правительстве? И планете, где каждый человек имеет собственный чип.