Український БЕНЕФІС

[Рыжая]

Наталя Очкур

 

А ТИ СКАЗАВ...

 

А ти казав “любитиму завжди”,

І ще казав, що навіть зорі з неба...

Але не в храм ведуть твої сліди -

То, мабуть, піст. І загубився требник.

 

А ти казав “тебе я захищу” -

І я тобі повірила. Так просто...

А ти віддав солоному дощу

Все те, що я для нас горнула в осінь.

 

Все те, що гучно кликала гроза,

Про що співали нам струмки та ріки,

А ти казав... Навіщо ти казав

Мені про те навіяне “навіки”?

 

Його нема! “Навіки” - то мара!

Облуди чин, міраж, порожні мрії!

І мерзну я на всіх восьми вітрах,

Бо вже тебе впізнати не зумію.

 

Я розучилась вірити в дива...

Моя любов - хіба була не диво?

А ти казав... Та то лише слова,

Вони самі слова і породили!

[Орiана]

Стиснутись до крапки. Тільки - очі.

Й ті тоді заплющити. Пробач

....

Не бійся днів заплутаних вузлом,

Ночей безсонних, очманілих ранків.

Хай ріже час лице добром і злом!

Хай палять серце найдрібніші ранки!

 

Ти в тінь не йди. Тривай в пекучій грі.

В сліпуче сяйво не лякайсь дивиться —

Лише по спеці гряне жданий грім

І з хмар сковзне — багнетом — блискавиця.

....

 

...А я - смішна. Я знаю, що смішна,

Скінчилась перемогою любові

Війна моя із нею - затяжна.

 

Брехня, що є в любові полонені -

Немає їх! Вона їх не бере...

А дощ все йде. І струмені шалені

Лоскочуть ліс зіщулених дерев.

[Орiана]

(А. Окара)

 

 

Еще в начале 1990-х у меня был двухтомник одного мною любимого украинского поэта, репрессированного в 1930-х.

 

Но стихов он написал немного – в этих томах всё больше переводы и литературоведческие статьи. И вот однажды листаю толстый темнозеленый том первый и натыкаюсь на удивительный текст:

 

Запахла осень вялым табаком,

 

И яблоками, и сквозным туманом,

 

И вот уж астры над песком румяным

 

Зареют за распахнутым окном.

 

 

Кузнечик в травах, как зеленый гном,

 

Пилит на скрипке. И зачем весна нам,

 

Когда мы вдумчивы и тихи станем,

 

И мудрость нас покроет серебром?

 

 

Бери суму и дом родной покинь,

 

И пей глубокую немеющую синь

 

На склонах, где медово спеют дыни.

 

 

К простой земле склони с любовью взор,

 

И, золотой листвы топча ковер,

 

Забудь о башнях сумрачной гордыни.

 

 

Сонет поразил меня настолько, что я нашел оригинал:

 

 

Запахла осінь в'ялим тютюном,

 

Та яблуками, та тонким туманом, -

 

І свіжі айстри над піском рум'яним

 

Зоріють за одчиненим вікном.

 

 

У травах коник, як зелений гном,

 

На скрипку грає. І пощо весна нам,

 

Коли ми тихі та дозрілі станем

 

І вкриє мудрість голову сріблом?

 

 

Бери сакви, і рідний дім покинь,

 

І пий холодну, мовчазну глибінь

 

На взліссях, де медово спіють дині!

 

 

Учися чистоти і простоти

 

І, стоптуючи килим золотий,

 

Забудь по вежі темної гордині.

1925.

 

Я не учил украинской литературы, поэтому оба текста стали для меня открытием.

 

И это, пожалуй, тот редкий случай, когда и автор, и переводчик равновелики. И, как оказалось, принадлежали к одной поэтической "банде" (увы, почти всех их расстреляли, но автору сонета удалось как-то выжить).

 

И, возможно, перевод даже в чем-то интереснее оригинала. По крайней мере, для языка русской поэзии "медово спеют дыни" и "зареют за распахнутым окном" – это очень даже нетривиально. А вот "І пий холодну, мовчазну глибінь", как по мне, более емкий образ, чем "И пей глубокую немеющую синь".

[Орiана]

[GiRaFo.chka]

 

это шо ты выставила? У меня в тыщу раз лучче! Тока лень идти фоткать. Еще с трех деревьев не собраны.

[Орiана]

это шо ты выставила? У меня в тыщу раз лучче! Тока лень идти фоткать. Еще с трех деревьев не собраны.

Це Слава переможцям - якщо вони в тебе ще на дереві, то їх пізно зривати, вони вже не смачні.

[GiRaFo.chka]

Це Слава переможцям - якщо вони в тебе ще на дереві, то їх пізно зривати, вони вже не смачні.

тебе это все равно неинтересно, у тебя ж сада нет. У меня всего пять сортов :один ты видела, я фотку дерева выставляла, уже собрали давно и соседка продала, мне лень было... Славы победителям у меня нет. Есть лимонка, яблоко-груша и непонятные зимние сорта, я забыла как называются. Вот остались эти три сорта, из них яблоко-груша - обожаю без памяти. Как мед.И лежать будут до марта.

Вот клацнула. груша- самое маленькое. А остальные не знаю, как называются.

Всё. Уехала в гости.

 

[Орiана]

А я люблю Ренети взимку - з них дуже смачна шарлотка получається.

 

*http://innature.kz/images/photoalbum/album_33/img_4149.jpg

[За У проти М.]

А я люблю Ренети взимку - з них дуже смачна шарлотка получається.

 

*http://innature.kz/images/photoalbum/album_33/img_4149.jpg

Семиринки.

[За У проти М.]

Семиринки.

*http://img-fotki.yandex.ru/get/10/riri-irina.1/0_6748_a0ab4f3_XL

[Орiана]

*http://img-fotki.yandex.ru/get/10/riri-irina.1/0_6748_a0ab4f3_XL

Ніфіга ти в яблуках не розумієшся, садовод...

 

Семеринки - зелені, невеликі за розмірами. На смак приємно солодкі.

 

*http://content.foto.mail.ru/mail/violla..74/_answers/i-601.jpg

 

А ті, що ти поставив - яблуко-груша - такі ж за розмірами, лише жовті і з маленькими цяточками - на смак дуже солодкі з присмаком груші.

 

У мене були - Ренета - трохи більші за середні - жовто-червоні, на смак - кисло-солодкі.

[За У проти М.]

Ніфіга ти в яблуках не розумієшся, садовод...

 

Семеринки - зелені, невеликі за розмірами. На смак приємно солодкі.

 

*http://content.foto.mail.ru/mail/violla..74/_answers/i-601.jpg

 

А ті, що ти поставив - яблуко-груша - такі ж за розмірами, лише жовті і з маленькими цяточками - на смак дуже солодкі з присмаком груші.

 

У мене були - Ренета - трохи більші за середні - жовто-червоні, на смак - кисло-солодкі.

Грубіянка. :lol:

[За У проти М.]

Тебе нема – нема тепла,

І день за два в журбі минає.

Коли тебе у снах нема,

Я, прокидаючись, згораю.

Мовчить у промені струна,

Душа не споминах не грає.

Я, залишаючись одна,

Без тебе долю не признаю.

 

Приспів:

Пробач за сльози, що пекучими були,

Коли за чварами нас доля обминала,

Пробач за весни, що для тебе не цвіли,

І не карай за те, що боляче кохала.

Веди мене через життя, як через храм,

Де пам’ять молодість закоханим вертає.

Не знаю хто, але так праведно сказав:

“Любов останньою ніколи не буває”.

 

Як серце в роздумах болить,

Ніхто за мене не відчує,

І тільки мить, щаслива мить

Недолі рани залікує.

Мовчить у промені струна,

Душа не споминах не грає.

Я, залишаючись одна,

Без тебе долю не признаю. Микола Мозговий

[Орiана]

Грубіянка. :lol:

Гаразд, ти міг не знати - це я, дитина асфальта, на семиринках і яблуко-грушах виросла, бо села у нас не було. А в селі їх колись, напевно, і не вирощували.

[За У проти М.]

Гаразд, ти міг не знати - це я, дитина асфальта, на семиринках і яблуко-грушах виросла, бо села у нас не було. А в селі їх колись, напевно, і не вирощували.

Таке багаття колірів і форум, сам Мічурін би запутався. :lol: Ну лоханувся, скільки можна добивати, я, й так у ваших ніг.

[За У проти М.]

Я міст що впав тобі до ніг,

Старанно обнімаю,

Як він, я теж сказати б міг,

Що я тебе кохаю.

Як вітер що на зустріч мчить

Цілує й обнімає.

Як він, я теж сказати б міг

Що я тебе кохаю.

Як те повітря що живить

Тим хто його вдихає,

Мовчу як і воно мовчить

Що я тебе кохаю.

Радій, цілуйся і живи,

Вдихай на повні груди,

Я не зникаю нікуди

Завжди в тобі я буду,

Я не впаду то твоїх ніг.

Уста палаючі - я знаю!

Завжди в обіймах ти моїх

БО Я ТЕБЕ КОХАЮ!!!

[За У проти М.]

Чому зірки…

 

Чому зірки живуть мільярди літ

і мирно в однім просторі яріють,

а ми, земляни, поділили світ,

як і життя, на чорне і на біле,

щораз стежки міняємо невміло,

лиш при порі складати заповіт

то згадуєм, картаєм бідне тіло

і проклинаємо і цвіт, і гніт?

А хіба знаю? Сам тим задаюсь.

Великі майя, мудрий Златоуст,

і наш Тарас, нехай із різних келій,

чимало поливали ті пустелі,

оті піски нещасних людських душ,

аби там проросла любов до краю,

не користацька - дай, бо помираю,

а справжня - помираю, бо люблю!

І неважливо де ти здаш той звіт,

і обереш шматок Землі для раю,

два записи по собі залишаєм -

як народивсь й коли залишив світ.

Це твоє сальдо, твій земний диптих,

ще згадка в панахиді за померлих,

а все життя (для тебе - як Говерла!)

в однім тире поміститься між них.

Оце і все? Для цього ми живем?

Та ні, вправніші досягають слави -

їх імена в літописах держави,

у назвах вулиць, зір і теорем.

А пересічним - тільки дати дві

на час, поки стоїть могильний камінь,

лише любов буде блукать думками

по твоїх генах у душі новій.

Тож за життя люби весь світ нараз,

люби усе, що лиш любити варто,

аби горіла в юних душах ватра,

мільярди літ, як зорі понад нас!

 

адрес: *http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372907

[За У проти М.]

О, мово! Чарівна моя - єдина,

Ти твориш пісню ніжну калинову,

Ти борешся одна за Україну,

Своїм святим, палким, чарівним словом.

 

Ти надихаєш нас на перемоги,

Даруєш ласку теплотою мами,

Нам відкриваєш двері до дороги,

Що потім вибираються синами.

 

Цвіти надалі і виховуй, мово,

Щоб тебе діти завжди поважали,

Щоб правдою бриніло кожне слово

І щоб чужої мови не шукали.

 

Засій добро нам і зміцни нам крила,

Згуртуй людей по цілій Україні,

Бо лиш тоді щаслива є людина,

Коли у мові плаває єдиній.

[Орiана]

Цікава думка:

 

І ще загадка: деякі російськомовні поети – друзі Малишка, побратими, фронтовики, майже однолітки, поети подібного за масштабом дарування – Олександр Твардовський, Костянтин Симонов, Михайло Ісаковський, Євген Долматовський, Михайло Матусовський, Олексій Фатьянов – написали якісь проникливі тексти про війну – вірші, поеми, пісні.

 

Андрій Малишко написав дуже багато віршів та поем про війну. Але щось не пригадати нічого зворушливого, нічого етапного, нічого, щоб назавжди увійшло в історію – як "Жди меня, и я вернусь, только очень жди", "Я убит подо Ржевом, в безымянном болоте", "Враги сожгли родную хату, сгубили всю его семью", "Ночь коротка, спят облака, и лежит у меня на погоне незнакомая ваша рука", "Любимый город может спать спокойно", "Соловьи, соловьи, не тревожьте солдат, пусть солдаты немного поспят" та багато іншого. (Долматовський з самого початку написав саме "на погоне", але цензура замінила на "на ладони", що є трохи абсурдним, бо так вальс не танцюють.)

 

І навіть трагічно-оптимістичну, легендарну, величну, пафосну, геніальну "Песню о Днепре" написав не український селянин з дніпровських берегів Андрій Малишко, а московський єврей-інтелігент Євген Долматовський (музика Марка Фрадкіна).

 

Це загадка, чому українські поети – геніальні та талановиті, спритні та кон'юнктурні, чому українські композитори, ширше – українська культура в цілому – не розчули війну? Не закарбували цю трагедію, в якій українців, можливо, загинуло чи не найбільше з усіх народів СРСР, в художній свідомості?

 

Можливо, причиною є травма Голодомору? Можливо, трагедія УПА? Можливо, українці на рівні колективного несвідомого не вважали цю війну своєю? Відповіді нема...

 

Пісні на слова Малишка

 

Знову цвітуть кштани

*http://www.youtube.com/watch?v=0-Yfx754vTM

 

Рідна мати моя

*http://www.youtube.com/watch?feature=player_embedded&v=XTEMDTVGiKE

[За У проти М.]

Співуча українська мово

 

Ти - щедрий дар мого народу,

Ти - наше диво калинове,

Слов'янського перлина роду,

Співуча українська мово.

 

Дитині в душу западала

Та пісня мами колискова,

А згодом на весь світ звучала

Співуча українська мова.

 

Тебе терзали, насміхались

І зневажали твоє слово,

А ти міцніла, гартувалась,

Співуча українська мово.

 

Комусь на нашій Україні

Не до вподоби твоє слово

І твоя пісня барвінкова,

Співуча українська мово.

 

Ти - мелодійна й писанкова,

Ти - Боже надбання чудове.

Живи і квітни веселково,

Співуча українська мово !

[За У проти М.]

"Зимові свята"(Максим Рильський)

Вже перший сніг кружляє над землею.

І тихо падає. Уже вода

Замерзла на озерах.Опада

Останнє листя і яснить алею.

Останній сніг, там бурий, там блакитний,

Іще лежить в окопах і ярах,

Ще в пам"яті метелиць білий жах,

Ще сонце спить,

 

* * *

"З вікна" (Василь Симоненко)

Синиця в шибку вдарила крильми.

Годинник став.Сіріють німо стіни.

Над сизим смутком ранньої зими

Принишкли хмари, мов копиці сіна.

 

Пливе печаль. Біліють смолоскипи

Грайливо пофарбованих ялин -

Вони стоять, немов у червні липи,

Забрівши в сивий і густий полин.

 

Полин снігів повзе до видноколу,

Лоскоче обрій запахом гірким.

Лапаті, білі і колючі бджоли

Неквапно кружеляють понад ним...

 

 

* * *

Іван Франко

Сипле, сипле, сипле сніг.

З неба сірої безодні,

Міріадами летять

Ті метелики холодні.

 

Одностайні, мов жура,

Зимні, мов лихая доля,

Присипають все життя,

Всю красу лугів і поля.

 

Білий килим забуття,

Одубіння, отупіння

Все покрив, стискає все

До найглибшого коріння.

 

Сипле, сипле сніг,

Килим важче налягає...

Молодий огонь в душі

Меркне, слабне, погасає.

 

* * *

"Зимою" (Богдан Лепкий)

Сипле, сипле сніг,

Криє переліг,

Білим килимом лягає

Аж під наш поріг.

Легкий білий пух,

Наче той кожух,

Криє землю, щоб не знала

Стужі й завірюх.

Тишина кругом.

Спи спокійним сном,

Заки збудешся весною

З рутяним вінком.

 

 

* * *

Микола Вінгановський

Лягла зима, і білі солов"ї

Затьохкали холодними вустами.

В холодні землі взулися гаї.

І стали біля неба як стояли.

 

Скоцюрбивсь хвіст дубового листа,

Сорока з глоду водить небо оком,

І вітер пише вітрові листа,

Сорочим оком пише білобоко,

 

Що гай з землі дивився і стояв,

Що солов"ї маліли, як морельки,

А Київ, мов скажений, цілував

В степах село чиєсь, чуже, маленьке.

 

Що я з тобою ще одні сніги

Зимує на щасті, як на листі.

Нога в дорозі. Вітер з-під ноги.

І пам"ять наша - мак в колисці.

 

* * *

Ліна Костенко

Дзвенять у відрах крижані кружальця.

Село в снігах, і стежка ані руш.

Старенька груша дихає на пальці,

їй , певно, сняться повні жмені груш.

 

Їй сняться хмари і липневі грози,

Чиясь душа, прозора, при свічі.

А вікна сплять, засклив мороз їм сльози.

У вирій полетіли рогачі.

 

Дощу і снігу наковтався комин,

і тин упав, навіщо городить?

Живе в тій хаті сивий-сивий спомин,

улітку він під грушею сидить.

 

І хата, й тин, і груша серед двору,

і кияшиння чорне де-не-де,

Все згадує себе в свою найкращу пору.

І стежка, по якій вже тільки сніг іде...

[GiRaFo.chka]

Вже перший сніг кружляє над землею.

І тихо падає.

та ну нафик. Сегодня час разгребала. Твою романтику в виде двух кучугуров. Стихи чё та не лезут, когда руки отпадают))))))))))))))

[За У проти М.]

та ну нафик. Сегодня час разгребала. Твою романтику в виде двух кучугуров. Стихи чё та не лезут, когда руки отпадают))))))))))))))

Для цього, існують чоловіки, чи твій писав вірші, поки ти сніг прокидала. :lol:

[GiRaFo.chka]

Для цього, існують чоловіки, чи твій писав вірші, поки ти сніг прокидала. :lol:

он работает сутками. А частный дом ведь я захотела! Мне и разгребать. ( по секрету, я так деньги экономлю.... ..сумма-то отложена на работников по уборке.. Только я и сама могу дворик почистить.. Вместо фитнесса.. ))))

[За У проти М.]

он работает сутками. А частный дом ведь я захотела! Мне и разгребать. ( по секрету, я так деньги экономлю.... ..сумма-то отложена на работников по уборке.. Только я и сама могу дворик почистить.. Вместо фитнесса.. ))))

Хороший муж, а я прости господи, плохо подумал. Вот видиш, тебе природа подарила разминку. Я, часа четыре, чистил.

[За У проти М.]

Є хмарний день, є день без хмар —

Життя химерний календар.

Неждана перша сивина,

А все здається, що весна.

Тобі шумить веселий ліс,

І тільки білий шум беріз…

І тільки білий шум беріз…

 

Приспів:

 

А ти подумай, ти помрій,

Чи день не загубив ти свій,

Чи доробив, чи докохав,

Чи людям і землі усе, що міг, віддав.

 

Є хмарний день, є день без хмар,

І в кожнім є свій дивний чар,

Коли зумієш в них знайти

Ніким не звідані світи, —

Тобі грайливий річки плин,

І тільки хвиль печальний дзвін.

І тільки хвиль печальний дзвін.

 

Приспів.

 

Є хмарний день, є день без хмар.

У серці не вщухає жар,

Роки не гасять почуття:

У нім весна, у нім життя.

Тобі відкритий цілий світ,

Коли у ньому є твій слід.

Коли у ньому є твій слід.

[За У проти М.]

*http://www.youtube.com/watch?feature=player_embedded&v=fXnkDO29lYU#!

*http://www.youtube.com/watch?v=d5mEKV3CsB0

Тепер уже, Весна іде. :lol:

[За У проти М.]

Десь над обрієм ранок промінням ласкає долину.

 

Розкривається велич давно призабутих доріг,

День ясний настає у житті твоїм, ненько-Вкраїно,

І несміло підходить, встає на поріг.

 

 

 

На порозі життя нам судилися ниви скорботні.

 

Скільки муки і втрат пережив український народ?

 

Скільки згасло надій, одійшло сумовитим походом

 

На тернистім шляху, на шляху до найвищих чеснот?

 

 

 

Щось не чути бандури – заглохла, мабуть, од печалі.

 

Затьмарилась чадом козацької слави луна,

 

І в новітні часи наша совість чомусь замовчала,

 

Хоч надія живе, що прорветься у душі весна.

 

 

 

Пропливають роки, непомітно, нестримно, невпинно,

 

Вітер дме перемін – хай святиться оновлення час.

 

Розкривається велич народу твого, Україно,

 

Бо ще волі вогонь в наших душах таки не погас.

[Дэна]

"Аты-баты,аты-баты...

Между нами говоря,

В нашей Раде депутаты

Свой батон едят не зря.

В зал войдем, глаза откроем -

Занимаются они

Энергичным мордобоем

Вместо нудной болтовни!

Бой был лютым, как в финале

За последнее очко...

А чего вы ожидали,

Если тренер - сам Кличко!

Для чего он Раде нужен,

Для каких он там делов? -

С целью сделать из пичужек

Политических орлов!

Чтоб, гражданский взор лаская,

Все избранники могли

Бить сильнее,чем Маскаев,

Драться лучше,чем Али!

Депутат!Не бойся пота,

Не жалей крахмал манжет,

Голосуя апперкотом

За тарифы и бюджет.

Будь готов кровянить лица

Без сомнений и всегда.

Поспевайте за столицей,

Областные города.

Чтобы не были дебаты

Нудной варкою воды,

Выбирайте депутатов

Из боксерской вы среды! "

[За У проти М.]

Краще згинуть в холоди,

Ніж у спертому задушші.

Краще вовк - серед біди,

Ніж лисиця - на подушці.

Краще хрест - на грішну душу,

Ніж втопить її в меди.

 

В тому світі - фальш і зиск.

Він брехливий, як газети.

Краще жити серед зим,

Ніж у теплій твані вмерти.

Краще вирвати язик,

Ніж піти до них в поети.

Краще крапка пістолета,

Ніж од митаря - срібник".

 

Навіть вухом не повів

На замови-остороги.

Поманило до гуртів,

На дідівські на пороги,

Під зачовганий мотив

Про дитинство босоноге.

 

...Так летів до отчих місць,

Що у сім потів облився!

Глянув: стільки рідних лиць!

І ні жодного... обличчя:

Від колишніх юних птиць -

Тільки пір'я на обійсті...

Шаста виводок лисичий

З хижим поблиском зіниць.

 

Ще недавно позахмар

Ми злітали в орлім чарі!

А тепер новий вівчар

Заганя нас до кошари.

 

 

Сіра тиша над селом.

Ходить колами шуліка.

Не ховай мене за склом

Від розстріляного віку!

Хто ж це нас пустив на лом,

Україно,

при задвірку?

Що ж це ми, такі великі, -

Знову під чужим кермом?!

 

...Гірко сплеснула Дніпром,

Затужилася борами:

"Не питай мене пером,

Запитай у свого страму:

А хіба не ви гуртом

Віддали мене у найми

Прибирати за столом

За новими хазяями?

 

В сонну тишу над селом

Прорипів протез іржаво.

Тінь якась - на всю державу -

Стала між добром і злом.

Дзенькнули медалі слави,

Голос гримнув напролом:

- В кого ти питаєш правди

І кому ти б'єш чолом?!

 

Та на всі свої волання

Ти скоріше діждеш смерть,

Ніж відлуння чи зізнання:

В цій державі все - до грана -

Полетіло шкереберть, -

В наших кресах, як в савані,

Окупанти бродять п'яні...

Дожилися, вашу... честь!"