Український БЕНЕФІС

[Орiана]

Тут будуть тільки українські вірші і музика.

Історії про українців.

Цитати з творів українських авторів.

Українська філософія і мудрість.

Легенди.

[Орiана]

Носи мене в думках, як на руках.

Бо день, як ліс, – опеньками пропах.

І вільний дощ дзюркоче по дахах.

Мою ж бо волю знемагає страх.

 

… Носи мене в думках, як на руках.

 

Тримай мене в собі, як у тюрмі.

Як жид вино тримав би у корчмі.

Так, як пилок тріпоче на бджолі.

Тримай, як мед тримається в хурмі.

 

… Тримай мене в собі, як у тюрмі.

 

Рятуй мене.

Як сонце чи як сніг,

Як ластівку з-під обгорілих стріх.

Пали, як Скіфію немудрий печеніг, –

Я цілуватиму сліди від твоїх ніг.

 

Люби мене.

 

Я твій останній гріх.

***

 

 

*http://www.youtube.com/watch?v=PIJf0aKQRvA&feature=BFa&list=ALHTd1VmZQRNrc5-v_HBOYGGpx90NbCtbi

[Орiана]

***

 

 

Я хочу знайти бодай одну жінку на світі, яка би потвердила, що кохання — це радість.

 

Ні, не так.

 

Я ж також можу твердити, що кохання — безсумнівна радість.

 

Тоді що я хочу?

 

Може хочу, щоб хтось запевнив, що кохання не просто безсумнівна — суцільна радість?!

 

Але ж іноді і я так вважаю. Коли ти зі мною, коло мене...

 

(М. Матіос)

[За У проти М.]

Пісенька з варіаціями

 

І все на світі треба пережити,

І кожен фініш – це, по суті, старт,

І наперед не треба ворожити,

І за минулим плакати не варт.

 

Тож веселімось, людоньки, на людях,

Хай меле млин свою одвічну дерть.

Застряло серце, мов осколок в грудях,

Нічого, все це вилікує смерть.

 

Хай буде все небачене побачено,

Хай буде все пробачене пробачено,

Хай буде вік прожито, як належить,

На жаль, від нас нічого не залежить...

 

А треба жити. Якось треба жити.

Це зветься досвід, витримка і гарт.

І наперед не треба ворожити,

І за минулим плакати не варт.

 

Отак як є. А може бути й гірше,

А може бути зовсім, зовсім зле.

А поки розум од біди не згірк ще, –

Не будь рабом і смійся як Рабле!

 

Тож веселімось, людоньки, на людях,

Хай меле млин свою одвічну дерть.

Застряло серце, мов осколок в грудях,

Нічого, все це вилікує смерть.

 

Хай буде все небачене побачено,

Хай буде все пробачене пробачено.

Єдине, що від нас іще залежить, –

Принаймні вік прожити як належить.

[GiRaFo.chka]

Тут будуть тільки українські вірші і музика.

Історії про українців.

Цитати з творів українських авторів.

Українська філософія і мудрість.

Легенди.

Бажаєте гарного настрою?

Будь ласка :

 

 

Языковые различия русского и украинского языков дают нам немало поводов посмеяться и пошутить вместе, продолжим языковую тему. Начнем с украинской поговорки, попробуем её дословно перевести.

 

Украинская поговорка: «Щчоб вывчыты назвы 12 украинськых мисяцив потрибно в серпни пид вересень взяты гарну дивчыну, повесты пид березень, покласты ии на травень, уперты ногами в лыпень, взяты одниею рукою за грудень, а иншою за жовтень, всунуты свий лютый червень в ии квитень и робыты такый сичень, щчоб почався лыстопад!»

 

(на укр. мові той самий український фольклор — "Щоб вивчити назви 12-ти українських мiсяцiв потрiбно в серпнi пiд вересень взяти гарну дiвчину, повести пiд березень, покласти її на травень, уперти ногами в липень, взяти однією рукою за грудень, а iншою за жовтень, всунути свiй лютий червень в її квiтень i робити такий сiчень, щоб почався листопад!")

 

На русском языке украинская поговорка будет звучать так: «Для изучения названий 12 украинских месяцев необходимо в августе под сентябрь взять красивую девушку, увести в март, положить её на май, упереть ногами в июль, взять одной рукой за декабрь, а второй — за октябрь, всунуть свой жестокий июнь в ее апрель и делать такой январь, чтобы начался ноябрь!»

 

Это для разминки, теперь продолжим, надеюсь никого не обидеть, ведь надо понимать, что мы смеёмся не "над", а мы смеёмся вместе русский и украинец, ведь у нас столько общего.

 

 

Скрынька пэрэпыхунцив (на укр. мові — скринька перепихунців) — коробка переключения скоростей (а не то, что вы подумали — не шкатулочка для хранения презервативов!).

Самопэр попэр до мордопысця пидсрачныкы (на укр. мові — самопер попер до мордописця підсрачники) — байкер повез стулья к художнику-портретисту.

 

ЦэБэрко(ва) (на укр. мові — цеберко) — ведро.

 

Дыскогапавка (на укр. мові — дискогапавка) — дискотека.

 

Ты палыш? (на укр. мові — Ты палиш?) — Ты куришь?

 

Пэчыво з маргарыном пэрты будэш? (на укр. мові — Печиво з маргарином перти будеш?) — Печенье, выпечку из маргарина кушать будешь?

 

Розрахуйко (на укр. мові — розрахуйко) — милый мой бухгалтер.

 

Гаплык (на укр. мові — гаплик) — конец.

 

Сало в шоколади (на укр. мові — сало в шоколаді) — украинский сникерс.

 

Га? (на укр. мові — Га?) — не «гектар», а междометие «А?», используемое для уточнения неуслышанного.

 

Тю! (на укр. мові — Тю!) — Та ты что!

 

Москаль (на укр. мові — москаль) — россиянин.

 

офисная мебель -меблі, -, мебля, -

 

Рэпэтуваты (на укр. мові — репетувати) — не «репетировать», а «орать во всю глотку матюки разные».

 

Западэнэць (на укр. мові — западенець) — не «декадент», а житель Западной Украины :lol:

.

Еще перлы из перловки украинского юмора с салом и медом.

 

Уси права захыщено (на укр. мові — Усі права захищено) — «Все права защищены», а не «Все права похищены»!

 

Цыбуля (на укр. мові — цибуля) — лук.

 

Цыббулино (на укр. мові — Цыббулліно) — Чипполино.

 

Сало в шоколади (на укр. мові — сало в шоколаді) — украинский сникерс.

 

Салочки (на укр. мові — салочкі) — не сало, а игра такая детская - салочки.

 

ПФУ! (на укр. мові — ПФУ!) — ПФУ! - Новая эффективная диета для пенсионеров всея Украины (расшифровывается как Пенсионный Фонд Украины)!

 

Бачыты з интервалом (на укр. мові — бачити з інтервалом) — моргать.

 

Афро Диты (на укр. мові — Афро діти) — афро-американские дети, если не политкорректно, то - негритята.

 

ГосподарОчка (на укр. мові — ГосподарОчка) — хозяюшка

Паркан (на укр. мові — паркан) — забор.

 

 

 

И ещё немного для щирых :

 

Гинеколог - пихвозаглядач;

 

Парашютисты - падалки;

 

Зажигалка - спалахуйка;

 

Бабочка - залупівка;

 

Подсчитай - пiдрахуй;

 

Ужасы - жахи;

 

Лифт - міжповерховий дротохід;

 

Кощей бессмертный - чахлик невмирущий;

 

Сексуальный маньяк - пісюнковий злодій;

 

Зеркало - пикогляд;

 

Киндер-сюрприз - яйко-сподівайко;

 

Соковыжималка - сіковичовичувалка;

 

Вертолет - гвинтокрил;

 

Коробка передач - скринька перепихунців;

 

Поджопник - пiдсрачник;

 

Баскетбол - кошиківка;

 

Фотография - світлина;

 

Многогранник - гранчак;

 

Перпендикуляр - стирчак;

 

Чебурашка - гнедисько;

 

Жим-жим - рип-рип;

 

Зашелестеть, зашуметь - шиширхнути;

 

Кошелек - пулярес;

 

Бутылка водки - півока;

 

Полуседой - шпаковатий;

 

Паника, суета - трус;

 

Пятно - пляма;

 

Ухо - вухо;

 

Телефонная трубка - слухавка;

 

Пылесос - смоктопил;

 

Презерватив - Нацюцюрник

 

Шприц - штрикалка;

 

Носки - шкарпетки;

 

Ты прав - ти маєш рацію; (а я кулемет )

 

Он положил на меня глаз - він поклав на мене око;

 

 

Из художественных фильмов и мультов:

 

Любовь-морковь - Кохання-зітхання

 

Художественный фильм "Щупальца" - "Мацальца"

 

Где, где! В Караганде! - Де, де. В Улан-уде!

 

Пасть порву, моргалы выколю! -- Пельку роздеру, лупаки виколю!

 

Гадкий утёнок - Бридке каченя

 

Чебурашка - Дебеле вушко

 

Косолапый мишка - Ведмедик клишавий

[Орiана]

Музика...

 

Твої листи завжди пахнуть зов’ялими трояндами...

(Леся Українка)

 

Твої листи завжди пахнуть зов’ялими трояндами, ти, мій бідний, зів’ялий квіте! Легкі, тонкі пахощі, мов спогад про якусь любу, минулу мрію. І ніщо так не вражає тепер мого серця, як сії пахощі, тонко, легко, але невідмінно, невідборонно нагадують вони мені про те, що моє серце віщує і чому я вірити не хочу, не можу. Мій друже, любий мій друже, створений для мене, як можна, щоб я жила сама, тепер, коли я знаю інше життя? О, я знала ще інше життя, повне якогось різкого, пройнятого жалем і тугою щастя, що палило мене, і мучило, і заставляло заламувати руки і битись, битись об землю, в дикому бажанні згинути, зникнути з сього світу, де щастя і горе так божевільно сплелись… А потім і щастя, і горе обірвались так раптом, як дитяче ридання, і я побачила тебе. Я бачила тебе і раніше, але не так прозоро, а тепер я пішла до тебе всею душею, як сплакана дитина іде в обійми того, хто її жалує. Се нічого, що ти не обіймав мене ніколи, се нічого, що між нами не було і спогаду про поцілунки, о, я піду до тебе з найщільніших обіймів, від найсолодших поцілунків! Тільки з тобою я не сама, тільки з тобою я не на чужині. Тільки ти вмієш рятувати мене від самої себе. Все, що мене томить, все, що мене мучить, я знаю, ти здіймеш своєю тонкою тремтячою рукою, – вона тремтить, як струна, – все, що тьмарить мені душу, ти проженеш променем твоїх блискучих очей, – ох, у тривких до життя людей таких очей не буває! Се очі з іншої країни…

Мій друже, мій друже, нащо твої листи так пахнуть, як зів’ялі троянди?

Мій друже, мій друже, чому ж я не можу, коли так, облити рук твоїх, рук твоїх, що, мов струни, тремтять, своїми гарячими слізьми?

Мій друже, мій друже, невже я одинока згину? О, візьми мене з собою, і нехай над нами в’януть білі троянди!

Візьми мене з собою.

Ти, може, маєш яку іншу мрію, де мене немає? О дорогий мій! Я створю тобі світ, новий світ нової мрії. Я ж для тебе почала нову мрію життя, я для тебе вмерла і воскресла. Візьми мене з собою. Я так боюся жити! Ціною нових молодощів і то я не хочу життя. Візьми, візьми мене з собою, ми підемо тихо посеред цілого лісу мрій і згубимось обоє помалу, вдалині. А на тім місці, де ми були в житті, нехай троянди в’януть, в’януть і пахнуть, як твої любі листи, мій друже…

Крізь темряву у простір я простягаю руки до тебе: візьми, візьми мене з собою, се буде мій рятунок. О, рятуй мене, любий!

І нехай в’януть білі й рожеві, червоні й блакитні троянди.

7.11.1900

 

*http://www.youtube.com/watch?v=YGRO05WcNDk

[GiRaFo.chka]

Сцена 6

 

КУХНЯ ВЕДЬМЫ

 

 

 

На низком очаге, на огне, стоит большой котёл.

В паре, поднимающемся кверху, виднеются различные образы.

Мартышка-самка сидит у котла, снимает пену и смотрит,

чтобы варево не выкипало. Мартышка-самец с детёнышами сидит подле

и греется. Стены и потолок увешены причудливой утварью ведьмы.

 

Фауст и Мефистофель.

 

 

Фауст

 

К бессмысленным их чарам отвращенье

Питаю я: найдётся ль исцеленье

Здесь, в этой тьме безумства, для меня?

Я не хочу советов старой бабы!

Но, может быть, дряная пачкотня

Лет тридцать с плеч моих долой сняла бы?

Нет, мир надежды для меня потух:

Беда, коль не найдешь другого мне леченья.

Ужель природа и могучий дух

Нам не дадут бальзама возрожденья?

 

 

Мефистофель

 

Мой друг, ты говоришь умно:

Природное есть средство стать моложе;

Жаль, не про нас лишь писано оно,

Да и довольно странно тоже.

 

 

Фауст

 

Я знать хочу его скорей!

 

 

Мефистофель

 

Изволь; вот средство возрожденья

Без чар, без денег, без леченья:

Уединись в глуши полей,

Руби, копай, потей за плугом

И ограничить тесным кругом

Себя и ум свой не жалей;

Питайся просто в скромной доле,

Живи, как скот, среди скотов

И там, где жил ты, будь готов

Сам удобрять навозом поле.

Поверь мне: в этом весь секрет

Помолодеть хоть в восемьдесят лет.

[Орiана]

Якщо хтось з нових чи старих відвідувачів форуму буде дивуватися такому розвитку теми - не дивуйтеся - українська мова для мене святе, а ця істота не має у своєму житті НІЧОГО святого, тому заздрить і намагається шкодити.

 

я не понимаю твой убогий язык, мутантка. Переведи на русский.

 

Нічого, якось буде...

[Орiана]

Твої листи завжди пахнуть зов’ялими трояндами...

(Леся Українка)

 

Твої листи завжди пахнуть зов’ялими трояндами, ти, мій бідний, зів’ялий квіте! Легкі, тонкі пахощі, мов спогад про якусь любу, минулу мрію. І ніщо так не вражає тепер мого серця, як сії пахощі, тонко, легко, але невідмінно, невідборонно нагадують вони мені про те, що моє серце віщує і чому я вірити не хочу, не можу. Мій друже, любий мій друже, створений для мене, як можна, щоб я жила сама, тепер, коли я знаю інше життя? О, я знала ще інше життя, повне якогось різкого, пройнятого жалем і тугою щастя, що палило мене, і мучило, і заставляло заламувати руки і битись, битись об землю, в дикому бажанні згинути, зникнути з сього світу, де щастя і горе так божевільно сплелись… А потім і щастя, і горе обірвались так раптом, як дитяче ридання, і я побачила тебе. Я бачила тебе і раніше, але не так прозоро, а тепер я пішла до тебе всею душею, як сплакана дитина іде в обійми того, хто її жалує. Се нічого, що ти не обіймав мене ніколи, се нічого, що між нами не було і спогаду про поцілунки, о, я піду до тебе з найщільніших обіймів, від найсолодших поцілунків! Тільки з тобою я не сама, тільки з тобою я не на чужині. Тільки ти вмієш рятувати мене від самої себе. Все, що мене томить, все, що мене мучить, я знаю, ти здіймеш своєю тонкою тремтячою рукою, – вона тремтить, як струна, – все, що тьмарить мені душу, ти проженеш променем твоїх блискучих очей, – ох, у тривких до життя людей таких очей не буває! Се очі з іншої країни…

Мій друже, мій друже, нащо твої листи так пахнуть, як зів’ялі троянди?

Мій друже, мій друже, чому ж я не можу, коли так, облити рук твоїх, рук твоїх, що, мов струни, тремтять, своїми гарячими слізьми?

Мій друже, мій друже, невже я одинока згину? О, візьми мене з собою, і нехай над нами в’януть білі троянди!

Візьми мене з собою.

Ти, може, маєш яку іншу мрію, де мене немає? О дорогий мій! Я створю тобі світ, новий світ нової мрії. Я ж для тебе почала нову мрію життя, я для тебе вмерла і воскресла. Візьми мене з собою. Я так боюся жити! Ціною нових молодощів і то я не хочу життя. Візьми, візьми мене з собою, ми підемо тихо посеред цілого лісу мрій і згубимось обоє помалу, вдалині. А на тім місці, де ми були в житті, нехай троянди в’януть, в’януть і пахнуть, як твої любі листи, мій друже…

Крізь темряву у простір я простягаю руки до тебе: візьми, візьми мене з собою, се буде мій рятунок. О, рятуй мене, любий!

І нехай в’януть білі й рожеві, червоні й блакитні троянди.

7.11.1900

 

*http://www.youtube.com/watch?v=YGRO05WcNDk

[Орiана]

«Часто кажуть: ясні зорі…»

Леся Українка

 

Часто кажуть: «ясні зорі,

То найкраще в цілім світі».

Чи гадає хто при тому,

Що за світом є ще кращі?

Уночі у сонних мріях

Летимо ми геть од світу,

Хто летить в безодню чорну,

Хто в сріблясті емпіреї,

Хто хаос непевний бачить,

Хто з зірками водить коло,

А як тільки сонце гляне,

І хаос, і зорі зникнуть.

І хаос, і зорі зникнуть,

Стане рівно, ясно, біло,

Мов у зшиточку чистенькім

Школяра, що добре вчиться.

Але єсть на світі люди

Необачні, безпорадні,

Що й при світлі сонця бачать

І хаос, і ясні зорі,

Кращі зорі, ніж небесні,

І хаос, темніший пекла.

Люди ті не знають світла,

Як там рівно, ясно, біло.

В тих людей життя буває,

Мов порізнені листочки,

Де написані поеми

Божевільного поета.

 

18.07.1900

[GiRaFo.chka]

всё. последний отрывочек в твоей теме (это ж по твоей теме?) и дальше продолжаю в своей.., не тревожься.

 

По крайней мере, надо согласиться,

Что задушевная поэзия у них.

 

Котёл, оставленный самкой без присмотра, начинает выкипать;

возникает большое пламя, бьющее в трубу. Ведьма прилетает в

этом огне со страшным воплем.

 

 

Ведьма

 

Ай-ай-ай-ай! Вот всех вас я!

Проклятый зверь, свиньёй свинья!

Проспал котёл! Обжёг меня!

Вот всех вас я!

 

(Замечая Фауста и Мефистофеля.)

 

Что вижу я!

Зачем вы к нам?

Что нужно вам?

Вот я вам дам:

Сожгу я вас

Огнём сейчас!

 

(Черпает ложкой из котла и брызжет на всех огнём.)

 

Звери визжат.

 

 

Мефистофель

 

(перевернув веник, бьёт посуду)

 

Раз - бью, два - бью!

Котлы свалю,

Стряпню пролью!

Знай, морда: так

Стучу я в такт

Под песнь твою.

 

Ведьма отступает в ярости и ужасе.

 

Ну что, костлявая? Теперь узнала ты?

Узнала, пугало, царя и господина?

Махну рукой - и все твои скоты

И ты сама - всё прахом, образина!

Не уважаешь красный мой камзол?

Петушьего пера узнать не можешь?

Иль я, закрыв лицо, сюда пришел?

Что ж, самому назваться мне предложишь?

 

 

Ведьма

 

Простите, сударь, мне за грубый мой привет!

Но конского при вас копыта нет,

И вороны куда, скажите мне, девались?

 

 

Мефистофель

 

На этот раз уж пусть тебе сошло!

С тех пор воды немало утекло,

Как мы с тобой в последний раз видались.

Цивилизация велит идти вперёд;

Теперь прогресс с собой и чёрта двинул.

Про духа северного позабыл народ,

И, видишь, я рога, и хвост, и когти кинул.

Хоть ногу конскую иметь я должен всё ж,

Но с нею в публике являться не желаю

И вот в фальшивых играх щеголяю,

Как франтовская молодежь.

[GiRaFo.chka]

українська мова для мене святе,

ты не знаєш, що є мова. Ти -суцільна підробка, пишеш і розмовляеш не українською, а якимсь жахливим напів-чеським, на третину-мадьярским жаргоном. В твоїх вустах мова спотворена. Краще не ганьбися.

[Орiана]

СЛІПІ ТА ЗРЯЧІ

 

Спитав якось король жартома в Олелька:

– Олельку, скажи мені, кого більше при нашому дворі – сліпих чи зрячих?

– Сліпих, – без роздумів випалив Олелько.

– Як то сліпих? – здивувався король. – А можеш це довести?

– Певно, що можу. Тільки дай мені на допомогу писаря. Нехай стоїть коло мене і записує все, як я йому підповім.

Наступного дня зранку посеред замкового подвір'я простелив Олелько ряднину, поклав собі межи ніг гуску і заходився її скубати. За спиною в нього стояв писар з воловою шкурою, що була поділена на дві половини. Зліва мали вписуватися усі сліпі, а справа – всі видющі.

Не довго й чекати довелося, як на подвір'ї з'явився король і був дуже здивований, побачивши таку картину.

– Олельку, а то що ти робиш з самого рання?

– Гуску скубу, – відказав незворушно той.

Король стенув плечима і одійшов. Провівши його очима, Олелько звелів писареві:

– Запиши його величність до сліпців.

Впродовж цілого дня з'являлися на подвір'ї бояри й боярині, воєводи й посадники, князівни й княжичі, королівни й королевичі і рідко хто з них не спинявся й не цікавився в Олелька, чим же він таким займається. І на всі оті запитання відказував Олелько терпляче:

– Гуску скубу.

Як почало сутеніти і король сів вечеряти зі своїм почтом, з'явився Олелько з обскубаною гускою і з писарем.

– Ну, що, Олельку, чи склав ти вже списки сліпих і зрячих?

– Аякже, все в мене готово. Ось прошу послухати. І писар першим сліпцем зачитав самого короля.

– Олельку? Ти мене зарахував до сліпців? Як то можливе?

– Самі згадайте, як вранці сидів я та й скубав гуску, а ви запитали мене, що я роблю.

– Ну?

– Якщо ви не бачили, що я роблю, то як можна вважати вас зрячим?

Всіх, хто запитував мене про це, я велів записувати серед сліпців. А зрячих виявилося зовсім мало. І я тішуся, що серед них також наш королевич Левко. Він тільки й гукнув мені: "Боже помагай."

[Орiана]

СОН

 

Один боярин за столом вирішив покпити з Олелька та й каже:

– Снився мені сон, мовби ми з Олельком літали попід хмарами. Літали, літали, аж поки не попадали на землю. Тільки я впав у мед, а Олелько – в гноївку.

– Боже мій! – підхопив його мову Олелько, не давши нікому приснути сміхом. – Я бачив такий самий сон. Але ж ви не договорили, що було далі. Коли ми вибралися – ви з меду, а я – з гноївки, – то почали одне одного облизувати. І мені бігме смакувало більше!

Отут вже пролунав такий гучний регіт, аж тарілки застрибали, а келихи задзвеніли.

[Орiана]

А тут українські реалії - ще під знаком Євро-чемпіонату

 

Чудова, талановита, красуня, спортсменка і слава Богу, не комсомолка - Ірена Карпа і її історія з життя

 

http://life.pravda.com.ua/columns/2012/07/3/105694/

 

Щоб зацікавити прочитати повністю

 

Понеділок. Либідська. Середина дня.

 

Моя подруга, дівчина з велетенськими блакитними очима, чорним волоссям і пропорціями Венери Мелоської, задумано сидить у потязі. Навпроти дверей стоїть високий, дуже красивий, ебонітовий просто хлопець.

 

Дівчина, ковзнувши по ньому поглядом й задовольнивши в собі естетку, краєм мозку згадала собі настирне, одноголосне твердження жіночих глянцевих журналів про легендарні розміри чоловічої суті африканців. Тільки не встигли її очі й на секунду на його причинному місці зафіксуватися: красунчик відчайдушно заволав.

І сміх і гріх...- ну а що вдієш, яка країна, такий і ...БЕНЕФІС.

Хоча, до чого тут ми...?

[Орiана]

***

А я не можу жити без тебе

Навіщо мені сонце і небо

Навіщо всі слова про кохання,

Якщо для тебе я не остання

А я не вмію жити без тебе

Навіщо мені сонце і небо

Навіщо всі слова про кохання,

Якщо для тебе я не остання

 

*http://www.youtube.com/watch?v=JzazV5SiaoI&feature=player_detailpage#t=69s

[Орiана]

*http://www.youtube.com/watch?v=ltsfXY78lDs

 

Наталка Могилевська "Відправила message"

[Орiана]

Гротеск

 

Здається десь...

Для кожної людини...

У певному контексті...

Є зразок вікна...

Яке чарує, мов гротески...

На келиху червоного вина...

 

Вікно у світ...

Де нас немає...

 

Пробачити ...

Це тяжко...

Але напевно десь є світ,

В якому все не так погано,

В якому сльози – просто міф...

Який чарує и бентежить,

Якщо заглянути в вікно...

Але ми тут і ми – реальні,

А наші мрії як кіно...

Пройдуть, загаснуть і затихнуть

У каламбурі почуттів...

 

Здається десь...

Для кожної людини...

У певному контексті...

Є зразок вікна...

[Орiана]

Прекрасний галичанський діалект.

Мало хто знає що це таке.

Ось вам для ознайомлення уривок з Винничукових "Легенд Львова"

 

ІСТОРІЯ З ПАННОЮ

 

Чи вповідав я вам про ту кобіту? Як то яку? Ну, добре, всьо спочатку. Йду я си вулицею святого Петра і бачу, жи переді мнов шльопає така фіґурова цізя, аж ми в шкарпетках зимно стало. Сама! Ввечери! Який би я був кавалір, аби цізю до хати не провів? Ну, я си так до неї підбіг і кажу:

– Де то так панєнка загуляла, жи сама сі вертає? Може, би я вас провів? А вона каже:

– Дуже прошу.

І повертає лице до мене. Матко свята! Не повірите! Лиця в неї не було. Ні вочей, ні носа, ні вуст – ну ніц!

Я подумав, жи здурію. Закляк на місци. А та потвора помахала мені білою як папір ручкою і в браму цвинтарну звернула.

Стою я так якусь хвилю і чую, як зуби клацають. Коли дивлюсь, їде бричка. А на бричці фірман в капелюсі звісив голову і куняє. Я до нього:

– Слухайте, прошу пана, яке чудо я бачив! Кобіта без лиця! Ні вочей, ні носа, ні писка, ні вух – ніц нема!

– Шо ви таке вповідаєте! – каже той візник і підводить голову. Матко свята! Глянув я на него і вклєк. Хлоп не мав лиця. Ні вочей, ні носа, ні писка. Бричка звернула в ту саму браму, а я з півгодини стояв, як вкопаний.

[Орiана]

Я бачила, як ти хиливсь додолу,

Пригнічений своїм важким хрестом,

Ти говорив: «Я втомлений… так, справді…

Я дуже втомлений… Боротися? Навіщо?

Я одинокий і… нема вже сили…»

Ти говорив так просто і спокійно,

Щось в голосі тремтіло, мов сльоза,

Та полиском сухим світились очі, –

Як завжди… Я стояла біля тебе,

Не зважилась ані за руку взяти,

Ані схилитися до твого чола,

Ані тебе підвести… Я дивилась,

Як ти хилився під своїм хрестом…

…І потім довго я дивилася на тебе,

Тоді, як ми з тобою розлучились.

Тоді, як тільки образ твій, мій друже,

Привиджувавсь мені в безсонні ночі,

Все голос твій бринів: «Я втомлений… так, справді…»

І брала я тоді паперу картку білу,

Хотілося мені зібрати тії сльози,

Що в голосі бриніли невидимо.

Колись отак, – розказує легенда, –

Хустиною святая Вероніка

Зібрать хотіла сльози й піт Христа.

Та на хустині замість поту й сліз

Зостався образ у вінці терновім

Того, хто впав знебулий під хрестом.

О, кожний раз, як я збирала сльози

Твої, мій друже, на папір біленький,

Я бачила те чудо Вероніки…

[Орiана]

Казочка на ніч...всім недоброзичливцям української мови.

 

БІЛА ПАНІ З КРИВЧИЦЬ

 

Личаківський парубок Славко мав дівчину в Кривчицях. Якось вони прощалися пізно ввечері коло її хати і вона спитала:

– Чи ти сильно мене любиш?

Славко пожартував:

– Якби ти мала молодшу сестру, я б її ще сильніше любив.

– Славку, не гніви Бога! – спалахнула дівчина і втекла додому. Хлопець весело засміявся і рушив на Личаків. Дорога вела повз капличку.

Несподівано з-за каплички з'явилася якась біла постать. Коли він наблизився, то побачив пані в білій шовковій сукні, обличчя її було прикрите білим завоєм. Пані перепинила Славкові дорогу і сказала:

– Я молодша сестра твоєї дівчини. Я гарніша за неї.

Пані відгорнула завій і Славко побачив, що вона й справді дуже подібна на його дівчину, але значно молодша і гарніша.

– Що… Що ти хочеш від мене? – цокотів зубами Славко.

– Хочу, аби ти мене провів трохи, – сказала пані й подала йому руку. Вони йшли якийсь час мовчки і Славко відчував, як від його руки, котра тримала зимну долоню Білої пані, розбігаються по цілому тілі мурашки. Йому здавалося, що вони не йдуть, а легко пливуть в теплому нічному повітрі.

Спинились вони біля якоїсь низької брами. Пані постукала, брама розчахнулася і вони почали спускатися сходами до підземелля.

Славко побачив підземну церкву, в якій молилися якісь люди в чорному вбранні. Церква була якась дивна, бо ніде не можна було помітити хреста. Натомість стояв багато оздоблений вівтар з великою золотою зіркою. Перед вівтарем горіли свічки і стояв священик в червоній рясі.

Біла пані підвела Славка до вівтаря і він, мов крізь сон, почув, як звертається до нього священик:

– Чи маєш добру і непримушену волю взяти за жону Білу пані? Так само в стані дрімоти відказав:

– Так.

Далі пам'ятав, як вони покинули церкву і з'явилася чорна карета, запряжена чорними кіньми. Пані сіла в карету і сказала на прощання:

– Мужу мій, зараз мусимо розлучитися, але я приїду по тебе рівно за рік. І пам'ятай, що мусиш дотримати подружнього шлюбу, інакше чекатиме сувора кара.

По тих словах свиснув батіг і карета зникла у темряві. А Славко знову опинився біля каплички.

Після цього випадку цілий рік він прожив, мов причмелений. Цурався друзів і забав, не знаходив утіхи ні в шинку, ані в церкві.

Коли ж проминув рік, Славко десь щез. Через тиждень, щоправда, з'явився, але цілковито стратив глузд.

Небавом помер, а по його смерті чувся дитячий плач біля каплички. Хтось навіть бачив, як Біла пані вішає пеленки вздовж дороги на вербах. Та чи то були дійсно пеленки, чи клапті сивого туману – важко сказати.

[Гість Ладона]

*http://www.youtube.com/watch?v=MAxRKlauzRA

[Гість Ладона]

***

Ці смерекові сутінки очей

Мене сповили, як малу дитину,

Крізь сито днів життя моє тече,

І для ножа я підставляю спину.

 

Не груди, ні - не сила леза блиск

Мені в очницях смерті споглядати...

Кого тепер благати "Повернись"?

Куди іти? І де шукать розради?

 

Я б'юсь в тенетах голосу твого,

Твої обійми - ріки прохолодні,

Нестямний жаль, забарвлений в любов,

Мене цілує покликом безодні.

 

Вже не болить. Вже навіть не пече,

Я до туги, як до сестри, звикаю,

Та смерекові сутінки очей

Мені і сонце ясне заступають...

 

(Наталка Очкур)

[Гість Ладона]

...дорожчий за спасіння власної душі.

 

***

 

В твоїх очах ті потойбічні сни,

Спливають знову сяйвом мерехтливим,

Вони сумні і сповнені весни,

Затінені густим війчатим дивом.

 

В твоїх вустах слова, неначе мед,

Вони гірчать, та солодко їх пити,

І щось співає вітру очерет,

Так, як співало влітку стигле жито.

 

А пальці рук - мов пестощі живі,

Цілую їх причастя таємниче,

Я заблукала знов у сон-траві,

Я в ній живу, бо ти мене не кличеш.

 

Кажу собі: іди і не гріши,

Та болем цим напоєна до краю,

Всі спалахи самотньої душі

Я в небесах очей твоїх шукаю.

 

(Наталка Очкур)

[Гість Ладона]

Добра казочка на ніч

 

Якось сиділо малесеньке кошенятко на дворі. Мокро йому було і сумно - дощ іде холодний, по землі вода біжить а киця сидить самотня - притиснулась до стіни і труситься від холоду. Очки зажмурює, бо водичка зі стріхи крапле і бризки розлітаються. Хутрячко злиплось давно - не гріє вже зовсім. Сумно, страшно малечі, бо навколо немає де заховатися від дощу - всі під'їзди закриті, мамця-кішка десь поділась, а дощ ллє, ллє і немає йому кінця зовсім.

А ще по вулиці люди бігають - всі кудись поспішають. Хто парасольку в руці тримає, хто в плащ загортається і немає нікому діла до маленької кошенятки.

Киця заплакала тоді від суму - так їй моторошно стало і себе жаль дуже, а дощ не перестає, ще сильніше крапає. Сидить кицюнька і плаче собі, плаче. Тихенько дуже плаче - бо навколо всі чужі ходять а кошенятко було ще маленьке і тому чужих дуже боялось.

А по дорозі машини мокрі їздять. Розбрискують брудні калюжі і бризки ті всі на нашу кішечку летять. Від того їй ще сумніше стало, але дужче плакати маленьке не могло вже. Та й хто побачить сльози під час дощу, коли і так все мокре?

Ось так сиділо воно, нещасне, і дивилося на дощ, на людей, на ті машини, на струмочки брудні, на хмари.

На тому боці дороги з'явився величезний страшний пес. Він вийшов з двору, підійшов до краю дороги і раптом побіг поміж машин на нашу кицю. Уявляєш як страшно їй стало? А пес біг все швидше і швидше - ось він вже летить на кошенятко, дивиться на нього - очей не зводить. У кішки віднялися лапки - вони і здерев'яніли від холоду, а тепер геть поватніли від жаху! Величезний пес скаче на неї! А у кошеня і сил вже немає - зовсім змерзло і натомилось. А пес все ближче - осьо вже зовсім поруч, розкриває пащу! Присіла тоді киця в калюжі, лапки підібрала і заплющила очі. І собака схопив її та побіг назад - через дорогу, знову повз мокрі машини, між людей, по калюжам і поточкам осіннім.

А коли перебіг на той бік, то мерщій назад у двір і там застрибнув в підвал. Відніс собака кішку у теплий куточок і обережно поклав на м'яку ганчірочку. Киця розплющила очі, а навколо сухо і затишно. Пес вилизав її, дав трішки поїсти і ліг поруч. Так вони і заснули обоє - великий страшний пес і малесеньке змерзле кошенятко у нього під бочком. А зранку, коли зійшло тепленьке сонечко, киця знайшла свою маму.

[Гість Ладона]

Пісня, яка за версією одного сайту любителів української рок-музики, є найкращою рок піснею написаною в Україні за 25-ть років

 

ВОНА

 

*http://www.youtube.com/watch?v=KQ4h258Uxis

[Орiана]

- Ти так схудла! Це нова дієта?

- Так, морква, буряк і картопля.

- А що робила, варила або смажила?

- Копала!

_____

[Орiана]

Я пишу, як живу - просто і нічого не приховуючи, не зображаючи з себе прекрасну принцесу. Всі люди жеруть, серуть, трахаються, в них течуть соплі, коли застудяться, вони відригують, пітніють, збуджуються і трусяться, коли бояться. Хто думає, що все це брутально, грубо, неестетично - той малює квіточки у вазонках.

[Орiана]

Наш мислитель - Сковорода

 

***

Майбутнім ми маримо, а сучасним гордуємо: ми прагнемо до того, чого немає, і нехтуємо тим, що є, так ніби минуле зможе вернутись назад, або напевно мусить здійснитися сподіване.

 

***

Немає нічого небезпечнішого за підступного ворога, але немає нічого отруйнішого від удаваного друга.

 

***

Лід на те й родиться, аби танути.

 

***

Демон проти демона не свідчить, вовк вовчого м'яса не їсть.

[За У проти М.]

Як купці вживають застережних заходів, аби у вигляді добрих товарів не придбати поганих і зіпсутих, так і нам слід якнайретельніше пильнувати, щоб, обираючи друзів, цю найліпшу окрасу життя, більше того — неоціненний скарб, через недбальство не натрапити на щось підроблене.

 

***

 

Не все те отрута, що неприємне на смак.

 

***

 

Добрий розум, робить легким будь-який спосіб життя.

**

Безумцеві властиво жалкувати за втраченим і не радіти з того, що лишилось.

**

О, коли б ми в ганебних справах були такі ж соромливі і боязкі, як це часто ми буваємо боязкі і хибно соромливі у порядних вчинках!

***

Похибки друзів ми повинні вміти виправляти або зносити, коли вони несерйозні.

 

***

Сліпі очі, коли затулені зіниці.

 

***

 

Як ліки не завжди приємні, так і істина буває сувора.

 

***