Інтерв'ю з антиукраїнцем й (антисемітом за сумісництвом)

[propan]

Інтерв'ю з антиукраїнцем й (антисемітом за сумісництвом)

 

...тихий стук у двері й, не чекаючи запрошення між дверима й одвірком просовується прим'ята мармиза чолов'яги невизначеного віку:

"єтаа, йа на інтерв'ю, однако!".

Не чекакаючи дозволу чолов'яга пензлює до стільця і як підкошений гепає по ньому дупою.

-"таку страну просралі!" - гидкий запах сивухи, покладений на кислу капусту, долинув через стіл.

Відчуваю, як поволі збільшується артеріальний тиск.

Зітхаю.

Встаю, відкриваю вікно, протяг позбавляє перегару чолов'яги, зате доносить в кабінет ще й запах недоглянутості й несвіжості.

Осудливо міряю чолов'ягу поглядом, морщусь.

Чолов'яга розмахує руками;

-Этаа, у нас же екологія, Чорнобиль, потенція ні в жисть, жена шибко стерва, однако. Весь час любила той, на передок баба слаба, а як показати зверхність наді мною, мужчиною...

-І я люблю жіночу зверхність, це коли жінка зверху наді мною - це знову повертається так властивий мені мрійливий настрій і звичний (високий) рівень статевого гормону тестостерону в крові, - і зверхність і знижність і ззадість і спередість і 69 теж нівроку...

Ччолов'яга криво либиться:

-Этаа, йа не єто имел ввиду, однако.

-А от я, що маю, те їй і введу- як відрубую, проте відчуваю, що вуха починають палати.

Пробую оволодіти ситуацією:

-Вставай, проклятьєм заклейменньй - у нас, українських буржуазних нацьйоналістів, ця мелодія називається - Гімн московських імпотентафф! Во!

Чолов'яга довго обдумує відповідь. Видно, важко йому від учора, та ще й на сухі дрова.

Зрештою, вичавлює з себе:

-а хош розкажу мій улюблений антиукраїнський і за сумісництвом антисемітський анекдот теж, однако?

-Валяй

-Мона з матюгамі? - І, наткнувший на мій льодяний погляд, почав морщити лоба й ворушити губами на обличчі. А, єтаа, єсть!

-Іде старий бендерівець Хрещатиком. День Незалежності. Музика, всі святково вбрані. І раптом йому на зустріч йде афро-американець, в сорочці-вишиванці, на голові оселедець, а в руках жовто-блакитний прапор.

Ошелешений бандерівець питає його:

-Хлопче, за національністю ти хто?

-Як хто? - відповідє афро-американець — Що, не видно? Я — Українець!

Тьху! - плюється бендерівець — Якщо ти українець, то тоді хто ж я такий?

-Ну, як на перший погляд, - каже афро-американець — або жид, або кацап!

В кров впорскується потужня доза гормону адреналіну.

-Послухайте, не тіпайте мені останнього нерва. Вас же на ТБ чи радіо можуть запросити, доведеться відповідати на вкрай незручні питання перед усією Україною.

-Налякали дівку прутнем, - вишкіряється чолов'яга.- Та я до завтрашнього вечора розводитись на цю тему можу, однако! От візьмемо, приміром 1937 рік. Так расстрєляно було всього-навсього якихось 800.000, а гаварят, репресії, репресії!

Руки стискаються в кулаки.

-"ФІО?" - швидко питаю.

-"Х&я"- миттю реагує той і зіщщулюється.

-"Звиняйтє... " сипить страждалець, і тре дупою стілець - я той, глухуєватий".

-Послухайте, шановний, - зітхання само рветься з грудей- вам відомо, що нога може раптово піднятися, й боляче вдарити по писку?

-Звиняйте ше раз- зрозумівши, що екзекуції не буде, чолов'яга розслабляється, - то я той, механічно. У нас так прийнято. Так у нас атєц ґаваріт на мать, мать на дітьо, дітьо на свйокра. Эта у вас так нє прінято, у хахлофф...

-В українців - механічно поправляю.

-Во во, в украінцев. - чолов'яга затинається, й сторожко коситься на мене.

-Та нічого " відповідаю я " то пусте, проїхали".

Чолов'яга ще раз тре дупою стілець.

-"Этааа, я не опохмелівшись не в адеквате, однако!".

-"Буває" - знову чемно входжу в роль привітного господаря.

-І як давно ви антиукраїнець й антисеміт за сумісництвом? - бездоганно корректно цікавлюся я.

-Этааа, с малаком матєрі! - чолов'яга рвучко випростує скоцюблену спину, гідну ордену сутулова.

-А ви звідки родом?

-С Зажоп'я ми - давлюся від прихованого сміху. Тиск гупає молотками в скронях.

-І хто ж ваша мать?

-Хохлушка!

-Гараз, а тато?

-А атєц у мєня васточний мусчіна - очі істоти наливаються кров'ю - дальнєйшия бєсєди на єнту тєму вважаю неумєстнимі і проявами нацьйоналізму, однако!

-Добре- легко погоджусь я.

-А якою мовою ви, зазвичай, розмовляєте?

-Па рассєйскою, канєшно! - визвіряється штрих - на украінскою балакають токамо украінскі буржуазні нацйоналісти!

-Он як?-я задумливо дивлюся в мутні очі. Той знову зіщулюється.

-То есть, я хотів, єтаа, оно то нє так, той... - чолов'яга закашлявся.

курить можно?"

-"ні, іди на хауз"

-"Шооо? Сам іди нах..."

Осчі чолов'яги налиливаються кров'ю, морда, хоч прикурюй, і раптом він чхає. Довга жовта сопля рудою блискавкою вискочивши з лівої половинки носа, акуратно лягає діагональною смугою через аруш інтерв'юера, з фірмовим логотипом редакції, далі упоперек "Парекра" з золотим пером - подарунок професора, ще з Могилянки, й тоненькою смужкою торкається масивного мідного канделябра.

Бачу лише червоний туман - то суміш гормонів шугає в голову.

Думка метається між канделябром і головою чолов'яги.

Канделябра шкода.

Річ дорога, колекційна.

Відкопав у скрині покійної прабабусі, що пережила першу й другу світову, наші, українські війни, звісно, що на нашій стороні.

Зрештою, спершись рукою об стіл, одночасний удар двох ніг, з арсеналу бойового гопака, вибиває цього реліктового гуманоїда ззі стільця та вгамовує на долівці у ліктьо-колінній позиції.

-"Гееееееть!" і, перш ніж відлуння мого волання стихло в лунких коридорах редакції, фраєр, мов той ілюзіоніст,

ледь зіпсувавши повітря миттю, випарувся, мене калатало, мой той осиковий лист,

і я з відчуттям обов'язку, стомився.

Так само, через стіл, легко кидаю треноване тіло в крісло.

Теж мені, хмикаю я, вельми задоволений собою, сумісники...

[otchim]

-І я люблю жіночу зверхність, це коли жінка зверху наді мною - це знову повертається так властивий мені мрійливий настрій і звичний (високий) рівень статевого гормону тестостерону в крові, - і зверхність і знижність і ззадість і спередість і 69 теж нівроку...

 

-А от я, що маю, те їй і введу- як відрубую,

 

-Вставай, проклятьєм заклейменньй - у нас, українських буржуазних нацьйоналістів, ця мелодія називається - Гімн московських імпотентафф! Во!

 

-Послухайте, шановний, - зітхання само рветься з грудей- вам відомо, що нога може раптово піднятися, й боляче вдарити по писку?

 

- упоперек "Парекра" з золотим пером - подарунок професора, ще з Могилянки,

 

Канделябра шкода. Річ дорога, колекційна. Відкопав у скрині покійної прабабусі, що пережила першу й другу світову, наші, українські війни, звісно, що на нашій стороні.

 

Зрештою, спершись рукою об стіл, одночасний удар двох ніг, з арсеналу бойового гопака, вибиває цього реліктового гуманоїда ззі стільця та вгамовує на долівці у ліктьо-колінній позиції.

 

Так само, через стіл, легко кидаю треноване тіло в крісло.

Украинский Джеймс Бонд? :blink: