Пори року...

[За У проти М.]

И, если интуиция не врёт,

 

Назло всем ураганам и лавинам

 

Моим стихам, как драгоценным винам,

 

Настанет свой черед.*

Вера.

Да, дерзость солнца бьет из наших глаз.

 

Мы избраны. В нас закипают соки.

 

Мы молоды, сильны и ... одиноки.

 

Увы, все горы свернуты до нас.

 

 

 

Мы реактивны. Мы идем на взлет.

 

Мы верим, что в бою несокрушимы.

 

Но неприступны горные вершины,

 

И на Олимпе нас никто не ждет.

 

 

 

Там стража грозно смотрит свысока.

 

Там блещет все. Там все решают деньги.

 

Покрыты красным бархатом ступеньки,

 

И поступь небожителей легка.

 

 

 

А в нас кипит честолюбивый яд.

 

И мучает, и не дает покоя,

 

И снится нам сиянье золотое,

 

Овации в ушах у нас гремят,

 

 

 

И, поправляя свой алмазный нимб,

 

Богини улыбаются лукаво...

 

Когда-нибудь и нас настигнет слава.

 

Когда-нибудь мы покорим Олимп.

Маяковский отдыхает.

 

Гордые оба - знаю.

 

Вместе - как на войне.

 

Только - усмешка злая -

 

Выбора просто нет:

 

 

 

С новыми - не забыться,

 

Новых - не полюбить.

 

Мне без тебя не сбыться.

 

Мне без тебя не быть.

 

 

 

Сколько ни будь с другими

 

Да ни дразни судьбу -

 

Вот оно - твое имя,

 

Словно клеймо на

В. Полозко.

 

Я не этой породы. В моих волосах

 

Беспокойный и свежий, безумствует ветер,

 

Ты узнаешь мой голос в других голосах -

 

Он свободен и дерзок, он звучен и светел,

 

У меня в жилах пламя течет, а не кровь,

 

Закипая в зрачках обжигающим соком.

 

Я остра, так и знай - быть не надо пророком,

 

Чтоб понять, что стреляю я в глаз, а не в бровь.

 

Мне бы только хотелось, чтобы

 

(Я банальность скажу, прости)

 

Солнце самой высокой пробы

 

Озаряло твои пути.

 

 

 

Мне бы вот разрешили только

 

Теплым ветром, из-за угла,

 

Целовать тебя нежно в челку

 

Цвета воронова крыла.

 

 

 

Мне бы только не ляпнуть в шутку -

 

Удержаться и промолчать,

 

Не сказав никому, как жутко

 

И смешно по тебе скучать.

[Орiана]

* * *

 

Такий чужий

і раптом – неминучий.

Химери хмар задушать горизонт.

Земля вдихне глибинно і жагуче

на вишняках настояний озон.

Мені нестерпно, душно, передгрозно.

Ліловим чадом туманіє без.

Гудуть ліси, риплять дубові кросна,

парчеву зливу виткавши з небес.

Лягла грози пульсуюча десниця

на золоте шаленство голови.

Мені, мабуть, ніколи не досниться

сліпучий спалах чистої жаги.

Гроза мені погрожує громами,

закутий біль спинає на диби.

Нехай смакують почуття гурмани,

а ти стихія – любиш, так люби!

Чи ще тебе недоля не намучила?

Чи не сліпить грозою ткана ніч?

Люблю.

Чужого.

Раптом – неминучого.

Тужу тонкою млістю передпліч.

[Орiана]

...

Сама пішла світ за очі – аби

знайти від тебе крихту порятунку.

 

Мої думки, як дикі голуби,

в полях шукали синього притулку.

 

Сама втекла в сніги, у глухомань,

щоб віднайти душевну рівновагу.

 

І віднайшла – гірку печаль світань.

І п'ю, немов невиброджену брагу.

 

І жду якогось чуда із чудес.

Читаю ніч, немов би чорну книгу.

 

Якщо кохаєш – знайдеш без адрес

оцю хатину за морями снігу.

 

І відпливаю поночі одна

на кризі шибки у холодний вечір.

І спить в печі веселий сатана,

уткнувся жаром в лапи головешок.

І так до самих синіх зоряниць,

до світанкових поїздів ячання –

 

до безміру, як в темряві зіниці,

тривожно шириться ........

[Орiана]

"Твої листи завжди пахнуть зов’ялими трояндами…"

 

Леся Українка

[Орiана]

Я дивлюсь в дзеркало кожен день і питаю себе: Якщо б сьогоднішній день був останнім у моєму житті, захотів би я зробити те, що збираюсь зробити сьогодні? І якщо кілька днів підряд відповідь була “ні”, я розумів, що потрібно щось змінювати (С)

[GiRaFo.chka]

Аж поки мене понесуть із калиною

туди… ну звідки… Тоді вже що ж…

и когда следует ожидать этого счастливого дня? :lol:

[За У проти М.]

Не знаю, чи побачу Вас, чи ні.

А може, власне, і не в тому справа.

А головне, що десь вдалечині

Є хтось такий, як невтоленна спрага.

 

Луна луни туди не долітає.

Я думаю про Вас. Я знаю, що Ви є.

Моя душа й від цього вже світає.

[Орiана]

Не знаю, чи побачу Вас, чи ні.

А може, власне, і не в тому справа.

А головне, що десь вдалечині

Є хтось такий, як невтоленна спрага.

 

Луна луни туди не долітає.

Я думаю про Вас. Я знаю, що Ви є.

Моя душа й від цього вже світає.

Ліна Костенко - читала б і читала...

 

Псалом 1

 

Блажен той муж, воістину блажен,

котрий не був ні блазнем, ні вужем.

Котрий вовік ні в празники, ні в будні

не піде на збіговиська облудні.

І не схибнеться на дорогу зради,

і у лукавих не спита поради.

І не зміняє совість на харчі, -

душа його у Бога на плечі.

І хоч про нього скажуть: навіжений,

то не біда - він все одно блаженний.

І між людей не буде одиноким,

стоятиме, як древо над потоком.

Крилаті з нього вродяться плоди,

і з тих плодів посіються сади.

І вже йому ні слава, ні хула

не зможе вік надборкати крила.

А хто від правди ступить

на півметра, -

душа у нього сіра й напівмертва.

Не буде в ній ні сили, ні мети,

лиш без'язикі корчі німоти.

І хто всіляким ідолам і владам

ладен кадити херувимський ладан,

той хоч умре з набитим гаманцем, -

душа у нього буде горобцем.

Куди б не йшов він, на землі і далі,

дощі розмиють слід його сандалій.

Бо так воно у Господа ведеться -

дорога ницих в землю западеться!

[Орiана]

Тільки я благаю - лише те, що Я НАПИСАЛА, все інше не має значення...на даний момент.

Все! Не цитуй більше те, що я не мала на увазі.

 

Пиши тільки те, що западає ОСОБИСТО тобі. Хоча, можливо, вона так і є, а я лише намарне на тебе нападаю, тоді вибач.

 

З.І. У мене до тебе прохання - забери ці жахливі фота.

Я розумію, що реальність інколи буває потворною, але мені б хотілося пам"ятати море ось таким, тим більше, що це також реальність.

 

*http://proxy11.media.online.ua/photo/r3-b46fe8264a/824270_0.jpg

*http://proxy11.media.online.ua/photo/r3-106ee5fba2/824269_0.jpg

*http://proxy12.media.online.ua/photo/r3-5aa50a53f1/824251_0.jpg

[GiRaFo.chka]

Заупроша! Так нечестно! Может все хотят посмотреть твои фота, это ж толькодля твоей пассии они жахливі! У нее весь мир в искажении. Даже твою пылкую страсть она не ценит!

 

Как же ты страдаешь безбожно! Возьми путевку, прогуляйся до Львовской обл. Походи по улицам, а вдруг да и наткнешься на свое длинноносгое чудо..

[За У проти М.]

Тільки я благаю - лише те, що Я НАПИСАЛА, все інше не має значення...на даний момент.

Все! Не цитуй більше те, що я не мала на увазі.

 

Пиши тільки те, що западає ОСОБИСТО тобі. Хоча, можливо, вона так і є, а я лише намарне на тебе нападаю, тоді вибач.

 

З.І. У мене до тебе прохання - забери ці жахливі фота.

Я розумію, що реальність інколи буває потворною, але мені б хотілося пам"ятати море ось таким, тим більше, що це також реальність.

 

*http://proxy11.media.online.ua/photo/r3-b46fe8264a/824270_0.jpg

*http://proxy11.media.online.ua/photo/r3-106ee5fba2/824269_0.jpg

*http://proxy12.media.online.ua/photo/r3-5aa50a53f1/824251_0.jpg

Я не збирався їх зберігати, а як би не показав, то ти б не бачила в якім лайні люди купаються. Може всім показати? На рахунок цитат, тільки для того, що я розумію про що мова.

[GiRaFo.chka]

Прошу тебя ! Покажи! Небось - Одесса? Люди же должны знать, куда не ехать!

[Орiана]

Я не збирався їх зберігати, а як би не показав, то ти б не бачила в якім лайні люди купаються. Може всім показати? На рахунок цитат, тільки для того, що я розумію про що мова.

Не розумієш ти! Розумів би - не сперечався б - сам би знав, що це не так.

 

Дякую - тепер інша справа. Діти - наші квіти. А все решта..ну що вдієш, таке життя...

а там , мені здається, кожного разу так, риби задихаються від нестачі повітря. Небось вода тепла була?

[За У проти М.]

Не розумієш ти! Розумів би - не сперечався б - сам би знав, що це не так.

 

Дякую - тепер інша справа. Діти - наші квіти. А все решта..ну що вдієш, таке життя...

а там , мені здається, кожного разу так, риби задихаються від нестачі повітря. Небось вода тепла була?

Не знаю, яка вода була близько не підходив. Просто диву даюся, з людей. Битком усьо забито, місць ніде не було. Ну хай я бидло. Ну навколо на стоянках повно дорогих авто, мерси, бмв. Чи ми так привикли до лайна, що без нього не можемо.

[Орiана]

Не знаю, яка вода була близько не підходив. Просто диву даюся, з людей. Битком усьо забито, місць ніде не було. Ну хай я бидло. Ну навколо на стоянках повно дорогих авто, мерси, бмв. Чи ми так привикли до лайна, що без нього не можемо.

Смішний ти - яке має відношення до поняття бидла статок людини? Мільйонер може бути ще більшим бидлом, ніж простий роботяга - по правді, найчастіше саме так і є... у нас...

 

Знаєш як на європейських курортах - там пляж для УСІХ - простих, мільйонерів. Ти можеш жити в супер-бупер готелі, можеш приїхати на дорогому авто чи прилетіли літаком, але коли захочеш покупатися в морі, тобі доведеться робити це з УСІМА. Єдине, чим багаті можуть себе побалувати - це плавати в басейні. Але бути на морі і купатися в басейні...це хіба для нашого мільйонерного бидла, яке гидує плавати поряд з роботягою.

[Орiана]

***

А я не можу жити без тебе

Навіщо мені сонце і небо

Навіщо всі слова про кохання,

Якщо для тебе я не остання

А я не вмію жити без тебе

Навіщо мені сонце і небо

Навіщо всі слова про кохання,

Якщо для тебе я не остання

 

*http://www.youtube.com/watch?v=JzazV5SiaoI&feature=player_detailpage#t=69s

[За У проти М.]

Смішний ти - яке має відношення до поняття бидла статок людини? Мільйонер може бути ще більшим бидлом, ніж простий роботяга - по правді, найчастіше саме так і є... у нас...

 

Знаєш як на європейських курортах - там пляж для УСІХ - простих, мільйонерів. Ти можеш жити в супер-бупер готелі, можеш приїхати на дорогому авто чи прилетіли літаком, але коли захочеш покупатися в морі, тобі доведеться робити це з УСІМА. Єдине, чим багаті можуть себе побалувати - це плавати в басейні. Але бути на морі і купатися в басейні...це хіба для нашого мільйонерного бидла, яке гидує плавати поряд з роботягою.

Ти навіть подумати не можеш, як в таку воду залізти можна, і лізуть. Я чув розмову, що хто скупався, той під душем не міг змити з себе запах, ніякий шампунь не допомагав. Ніяких заборон по пляжному радіо небуло, ніби нічого не сталося. За те були поздоровлення, що в той, час В Урзуфі відпочивало пятдесят тисяч приїзжих.

[Орiана]

Я тобі розповім про муку,

Це коли рідні очі - чужі,

Коли серце кладеш за руку,

А воно немов в кулаці.

Я тобі розповім про відчай,

Це коли у безодню летиш.

Вже душа перед Богом свідчить,

Але ти ще "Рятуй!" кричиш.

[За У проти М.]

а

[Орiана]

Все питає в мене вона:

"Як без тебе тепер я буду?

Це ти зря зробив. Я коли щось прошу, неодноразово прошу - це означає, що мені це ДУЖЕ важливо.

 

Здається Оріану тут більше ніщо не тримає....................................................

[За У проти М.]

Це ти зря зробив. Я коли щось прошу, неодноразово прошу - це означає, що мені це ДУЖЕ важливо.

 

Здається Оріану тут більше ніщо не тримає....................................................

А, як відповідати? Своїми словами так не скажеш. Що мовчати.? Це я заблукав.

[Орiана]

Я люблю тебя не за то, кто ты, а за то, кто я, когда я с тобой.

 

*http://www.youtube.com/watch?v=m2Nz2yhRflA&feature=related

 

Только потому что кто-то не любит тебя так, как тебе хочется, не значит, что он не любит тебя всей душой.

 

 

Настоящий друг – это тот, кто будет держать тебя за руку и чувствовать твое сердце.

 

 

Худший способ скучать по человеку – это быть с ним и понимать, что он никогда не будет твоим.

 

 

Не трать время на человека, который не стремиться провести его с тобой.

 

 

Не плачь, потому что это закончилось. Улыбнись, потому что это было.

 

 

Всегда найдутся люди, которые причинят тебе боль. Нужно продолжать верить людям, просто быть чуть осторожнее.

 

 

 

Не прилагай столько усилий, все самое лучшее случается неожиданно.

[Орiана]

На термометрі +40* в тіні, правда зранку на нього світило сонце.

 

В умовах Львова - це катастрофа!!!

Не хочеться НІЧОГО.

_________________

 

*http://www.youtube.com/watch?v=86JEC_mklwc&feature=player_detailpage#t=80s

 

Та не треба нам слів!

Все збувається так, саме так!

Кожен день я існую

Щоб жити! І жити, як нині!

Ми танцюємо, ми!

Ми здригаємось разом і в такт!

Це наш спосіб безсмертя!

Ми сьогодні занадто всесильні!

 

Cogito ergo sum!

Таки сумую...

Без тебе я вигадую тебе...

Я вигадав тебе! Отже існую!

І я тебе знайшов – отже живу!

[Орiана]

.

[Орiана]

- Привіт.

 

Я озираюсь. Незнайома дівчина з великими блакитними очима. На вигляд - років 20-22. Середнього зросту - трошки нижча від мене. Світле волосся ледве дістає до плеч. Красива. Чи, скоріше, симпатична. Як раз такі дівчата мені найбільше подобаються: їх красу неможливо виміряти лінійкою (тому їх ніколи не побачиш на обкладинках журналів мод), але вони... просто красиві (хоч і неможливо збагнути, саме завдяки чому). Мені здається, що в справжній красі, як і в мистецтві, завжди повинна залишатись якась "таємниця" - щось таке, що знов і знов привертає твою увагу (як погляд Джоконди). Якщо ж все до кінця зрозуміло, то стає якось... може, не цікаво?

 

Але повертаюсь до моєї чарівної незнайомки. Блакитна джинсова сорочка і такі самі брюки. На сорочці дві великі кишені. Та, яка зліва, розстебнута. Чомусь виникає настирливе бажання її застебнути. Верхній ґудзик на сорочці також розстебнутий, і я бачу, що на шиї в неї висить медальйон у вигляді великої цифри "сім". Мінімум косметики. На губах легка приємна посмішка, яка мені однаково здається трошки лукавою та наївною. Поки я її роздивляюсь, з-за хмар пробивається одинокий сонячний промінь і падає їй на обличчя - вона відвертається і мружить очі.

 

- Привіт.

 

- Це не буде з мого боку страшне нахабство, якщо я спитаюсь, чи не можна з тобою трішечки пройтись разом?

 

(її широка посмішка просто роззброює - про себе відмічаю, що я це помітив)

 

- Чому не можна? Можна. Чи, може, спочатку познайомимось?

 

(її посмішка стає ще ширшою)

 

- Тебе звуть Саша.

 

(ого!)

 

- А тебе... Добре, не стану брехати.

 

(широкі посмішки мені теж інколи вдаються)

 

Веселий дівочий сміх.

 

- Я тобі потім скажу.

 

(що ж означає її посмішка?)

 

Може я її все-таки знаю? Пильно вдивляюсь в обличчя - з'являється відчуття, що я її вже десь бачив. Чи мені лише так здається?

 

- Вибач... Я так розумію, що повинен тебе знати. Десь я тебе точно бачив - напевно, нас колись знайомили, але... я цього не пам'ятаю, в чому чесно зізнаюсь.

 

Дзвінкий сміх.

 

(вона з мене просто глузує! Де ж я її все-таки бачив?)

 

- Бачив? Може у снах?

 

Торкається мого ліктя.

 

- Не нарікай на себе: ти мене справді не знаєш. А точніше, ти про мене багато чув, просто ще не здогадався, що це я і є.

 

- Може хоча б якусь підказку?

 

- Так буде не цікаво. Здогадайся сам. До речі, якщо здогадаєшся, то я тобі щось подарую - ось тобі, між іншим, і підказка. Якщо ж не здогадаєшся, то потім я тобі скажу. Ідемо, а то ти вже, напевно, на роботу запізнюєшся.

 

(цікаво, що ще вона про мене знає?)

 

Я сміливо беру її за руку (нігті довгі, синього кольору, з намальованими білими сніжинками), і ми йдемо. Я хочу щось сказати (просто, щоб підтримати розмову), але до голови, як на зло, нічого не лізе. Навпаки, лізе щось зовсім стороннє: несподівано починаю звертати увагу на якісь дурні оголошення, наклеєні на залізні дверцята, де раніше, напевно, був напис "не лізь - заб'є!", на горобців, що борсаються в калюжі, та на якусь жінку з великою торбою та вінком в руках, яка чекає на світлофорі. Переводжу погляд на мою супутницю - вона теж дивиться на мене. Якось загадково. Цікаво, що означає ця цифра "сім"? Може спитати? Не встигаю я відкрити рота, як дівчина несподівано зупиняється і показує рукою вбік вулиці, яку ми щойно пройшли.

 

- Ти колись звертав увагу на дельфінів, які тримають балкон одного з будинків на цій вулиці? Не звертав? Вони дуже красиві, хоч і подряпані. Пішли, покажу - тут недалеко. Ти просто повинен їх хоч раз побачити!

 

Не чекаючи моєї відповіді, тягне мене через дорогу. От і цей будинок - зовсім поруч. Над брамою нависає великий балкон, який вже давно вимагає капітального ремонту і, здається, не падає тільки завдяки двом грізним кам'яним дельфінам (відразу згадався зоряний атлас Яна Гевелія), які підтримують його своїми могутніми спинами.

 

- Хіба вони не класні?

 

- Класні. Таке відчуття, що ще мить, і один одного розірвуть.

 

- Чому? Мені навпаки, весь час здається, що вони один одного кохають. Це все стереотипи! Якби тут були голуби, ти б, впевнена, не казав, що вони хочуть розірвати один одного. А чудовиська - ну звичайно! Хіба ж вони можуть відчувати щось, крім злості і ненависті!

 

- ... Промовило маленьке жахливе чудовисько, добре і пухнасте в середині!

 

(і знову цей сміх)

 

- Дякую! Вже й мене записали в жахливі чудовиська! І за що? За те, що симпатизую двом милим закоханим дельфінам! Пішли - ти вже справді запізнюєшся.

 

Ми мовчки йдемо далі. Кожен занурився у власні думки. Хто ж вона така? І що збирається мені подарувати? Це ж, ніби, і є підказка...

 

- Чого такий засмучений? Подивись, вже й сонечко нарешті з'явилось!

 

- Все думаю над твоєю загадкою... Ти таки впевнена, що я знаю твоє ім'я?

 

- Впевнена! І не тільки ім'я, але й навіть деякі мої прізвиська... Це ж так просто!

 

Відчуваю її волосся на моєму плечі. Ім'я... Прізвиська... Прямо якась легендарна особистість. Напевно, це дійсно просто...

 

Зелене світло. Ставлю ногу на край тротуару. Незнайомка чомусь відпускає руку. Мені стає якось ніяково.

 

- Ти... вже мене залишаєш?

 

- На жаль. Приємно було з тобою пройтись та поспілкуватись. Чесно.

 

- Дякую. Сподіваюсь, бачу тебе не востаннє. Ти мені все-таки своє ім'я скажеш?

 

Її очі якісь не такі: мені здається, в них з'явилась печаль чи навіть... скорбота. І де поділась її весела безтурботна посмішка?

 

- Ти так і не здогадався.

 

(стоп! Сімка?!)

 

- Ну добре.

 

(яка це до біса сімка?! Це ж справжнісінька коса!)

 

- Матуся називала мене

 

(імена, прізвиська... Ну звичайно! Її звуть...)

 

- Морана! Хоча всі зазвичай кличуть просто Смерть. Вибач.

 

Крик. Десь позаду. Хтось з усіх сил тисне на гальма. Але знаю, що занадто пізно.

 

Зненацька приходить розуміння: дельфіни справді закохані.

[Гість Ладона]

...

Вот так два "Я" живут во мне

И не дают покоя дням,

Жгут жизнь на медленном огне,

Рвут мою душу пополам.

 

Ты словно ветер за спиной:

И не прогнать и не догнать,

Но сам с повинной головой

Пришел — не смею не принять.

...

И речи за душу берут,

Слова раскаянья полны.

Глаза твои — они ведь лгут;

Ведь ты не чувствуешь вины

...

И пусть пришла ты в эту ночь

Своей гордыне вопреки, —

Ни с чем уйдешь отсюда прочь,

Сжимая руки в кулаки...

 

Ты, сердце-ангел, помолчи.

Любовь к ней сожги до тла.

Другой ты сохрани лучи.

И царствуй, разум-сатана...

[Гість Ладона]

Делітнув минуле

Нічого не буває просто так.

[Гість Ладона]

Відсутність логіки - бісить.

У свори одна логіка - всі на одного.

[Орiана]

- Давным-давно, когда я еще был ребенком, вблизи нашего городка объявились волки.

Устроили облаву. Оказалось, что волк был всего один… старый, матерый волк. Он даже скот не трогал, знал, чем это чревато, но облаву все равно устроили. По всем правилам, с собаками, с арбалетами, кольцо замкнули. Даже нас, мальчишек, поставили с трещотками… там, где волка совсем не ждали…

На нас волк и вышел. Зверь, но видно в чем-то умней людей был. У нас и оружия толком не было, мы бросились в стороны. Только один пацан остался – размахивал трещоткой, и вопил. Думал, что волк кинется назад, на загонщиков.

– И что?

– Волк его сшиб, и вырвал горло. Вмиг. Хоть мог просто обойти, на наши крики и шум он и внимания не обращал… А потом побежал дальше. Знаешь, я тогда понял, что никогда не надо загонять в угол… ни человека, ни зверя.

 

(Сергей Лукьяненко "Холодные берега")

[Гість Ладона]

Цілують струни пальці із ніжністю кохання,

Дзвенить акорд любові так трепетно вночі.

Злітає в небо пісня – гаряча від бажання,

І чути тільки тишу, що в паузах мовчить.

 

*http://www.youtube.com/watch?v=xP9e37Q_JCI&feature=fvwrel

 

Він мене не здивував, він...