Спогади воякiв

[Гість NazSoz]

Отсосик не знаю где ты услышал этот оборот демократического пионерчека но выглядишь ты как дурачок нашедший цветную какашку и теперь бегает всем показывает

 

Включи мозги, демократия и коммунизм (придумавший пионеров) - абсурдное сопоставление....

 

для начала научись отличать содержание от формы,в простых речевых оборотах, а потом уже пытайся тужится над политикой

молодец,тормоз,неплохо погавкал.

[САИ]

Продовження.

 

Так зване "теоретичне навчання" проводилось на лекціях у наших мешканевих кімнатах. (Кожний вояк мав свій табурет). На них вчили нас назв частин кріса й скоростріла, як їх розбирати й складати.

 

На муштрі вчили нас марширувати, обертатися під німецьку команду й т. і. Вчилися ми віддавати військову почесть - салютування, що було зовсім інше від загально прийнятого: "бити в дах", тобто підносити долоню чи два пальці до чола. "По-ессесівському": треба витягнути прямо перед собою цілу праву руку, без згину в лікті чи зап'ястку, так тримати п'ять твердоступаючих кроків перед зверхником і два поминувши його; рівночасно, повернути в його бік голову, дивлячись йому в вічі.

 

На польових вправах ми стріляли сліпаками, копали шанці й вовчі ями, розвивалися до наступу в розстрільну й підбігати вперед під "прикриттям вогню" свого товариша, використовуючи кожну заглибину, щоб тебе ворог не міг поцілити. Були й нічні алярми, на яких провірювано, чи вояк вийшов у повному риштунку. Проводилися дві чи три довші нічні вправи у терені.

 

Німці не були певні, як нас називати. Спочатку: "СС-ґренадір"; відтак: "СС-фрайвіллігер-ґренадір"; потім: "фрайвілліґер-ґренадір"; врешті, "здеґрадували" нас до "ґренадір". В таких тонкощах назв ми не орієнтувалися, й ніхто з німецьких інструкторів нам не пояснив. Мабуть, вони, теж не були "втаємничені". В кожному разі ми зауважили, що німецьке командування нас не хоче навіть називати "ес-ес", нарівні з "СС - найкращими вояками на світі", як було написано на пропагандивних афішах.

 

Далi буде.

[Гість vladimir]

молодец,тормоз,неплохо погавкал.

А что собственно еще, мог ответить дебил :lol:

 

что же, браво отсос, держишь репутацию ;)

:D

[Гість NazSoz]

А что собственно еще, мог ответить дебил

 

что же, браво отсос, держишь репутацию

больше гавкай,тормоз,больше

[За У проти М.]

Продовження.

 

Так зване "теоретичне навчання" проводилось на лекціях у наших мешканевих кімнатах. (Кожний вояк мав свій табурет). На них вчили нас назв частин кріса й скоростріла, як їх розбирати й складати.

 

На муштрі вчили нас марширувати, обертатися під німецьку команду й т. і. Вчилися ми віддавати військову почесть - салютування, що було зовсім інше від загально прийнятого: "бити в дах", тобто підносити долоню чи два пальці до чола. "По-ессесівському": треба витягнути прямо перед собою цілу праву руку, без згину в лікті чи зап'ястку, так тримати п'ять твердоступаючих кроків перед зверхником і два поминувши його; рівночасно, повернути в його бік голову, дивлячись йому в вічі.

 

На польових вправах ми стріляли сліпаками, копали шанці й вовчі ями, розвивалися до наступу в розстрільну й підбігати вперед під "прикриттям вогню" свого товариша, використовуючи кожну заглибину, щоб тебе ворог не міг поцілити. Були й нічні алярми, на яких провірювано, чи вояк вийшов у повному риштунку. Проводилися дві чи три довші нічні вправи у терені.

 

Німці не були певні, як нас називати. Спочатку: "СС-ґренадір"; відтак: "СС-фрайвіллігер-ґренадір"; потім: "фрайвілліґер-ґренадір"; врешті, "здеґрадували" нас до "ґренадір". В таких тонкощах назв ми не орієнтувалися, й ніхто з німецьких інструкторів нам не пояснив. Мабуть, вони, теж не були "втаємничені". В кожному разі ми зауважили, що німецьке командування нас не хоче навіть називати "ес-ес", нарівні з "СС - найкращими вояками на світі", як було написано на пропагандивних афішах.

 

Далi буде.

Продолжай мне нравится. Али передумал?

[САИ]

Продолжай мне нравится. Али передумал?

Небыло времени.

 

Продовження.

 

Харчування було непогане. Вразило мене, що на обід видавали з кухні до їдунки до м'яса картоплю... в лушпині. Вдома таку картоплю давали тільки свиням. І навіть моя мама почала обирати їм картоплю, бо журнал "Сільський господар" написав, що в лушпині багато отрути, шкідливої навіть для звірят. І в польському війську рекрутів "карали", заставляючи "чистити картоплю" в кухні. Як не дивно, однак незабаром я бажав, щоб і картоплю в лушпині мені давали бодай одну більше. Бо я почав відчувати не так голод, як неситість. Чекав я на свою чергу, коли мав виконувати службу в кухні. Не до роботи, а втримувати порядок при видаванні обіду. В кухні працювали цивільні польки (Гайделяґер був на польській території, посередині дороги між Львовом і Краковом). Тоді я дістав подвійну порцію м'яса й почвірну - скільки захотів - бараболі. Така нагода трапилася мені тільки один раз.

 

За весь час нашого вишколу ми стріляли гострими кулями на стрільниці один раз. Коли прийшла моя черга, я добре націлився, натиснув курок і ... "фаркарта". (Біля цілі в окопі сиділи два вояки, які після кожного пострілу показували картку на держаку з числом, скільки стрілець набрав очок. Якщо стрілець не попав у мішеню, вони показували червону картку, яку німці називали Fahrkarte).

 

Я був дуже розчарований, бо стріляв по всіх приписах: націлювався, припиняв дихання, спускав курок... Бах!... Знову червона карта - не попав. Так я вистріляв п'ять набоїв і всі "Богові у вікна". Лежачи, я не запримітив, що мої "успіхи" обсервує командир нашої сотні, зупинившись біля мене. Врешті, запитався, чому я так погано стріляю. Очевидно, я зіпхав усю вину на рушницю, бо я добре націлююся, добре притискаю до плеча кольбу, прямо так, як мене вчили. Він не дуже мені вірив, але рішився сам спробувати. І по кожнім його вистрілі дістав червону карту - не попав. Тоді, щоб рятувати свій "гонор" вирішив, що ця рушниця нездала й наказав нашому чотовому виміняти її за кращу. Не знав я тоді, чи я ліпше за нього стріляв, чи він ліпше за мене. Але пізніше на підстаршинській школі я став одним з кращих стрільців, хоч також у критичний момент не списався як слід.

 

Вчили нас на рекрутському вишколі як робити "гінлєген" - "ауф, марш, марш!" Це по-українському: Лягай! Вставай! Бігом руш!". Муштра не обходилася без цих "гінлєґен" ніколи, навіть, як ми всі накази виконували якнайкраще. Тоді я переконався, що в війську нема справедливості, нема чого найліпше виконувати все, бо й так буде тобі "гінлєген". А може й треба було, бо казали нам інструктори, що це потрібно, що треба автоматично навчитися добре робити "гінлєген", щоб швидко ховатися від ворожого вогню. Найбільше кричали, як вояк лягаючи, підкидав вгору ноги, бо в такий спосіб - казали вони - твої ноги посіче кулемет. "Чим більше поту проллєш на вправах, тим менше крови проллєш на фронті" - такий був девіз вишколу. Та це, мабуть, була ще передпотопова воєнна мудрість, бо в модерній війні стільки засобів вогню - від кріса починаючи, а на катюшах і літаках кінчаючи, що тобі не тільки ноги повідбивають, підкидай їх чи ні, але нічого у твоєму тілі не проминуть - все просіють.

 

Я ніколи не прикладався до виконування цієї "гінлєген" вправи, не любив нею також наказувати іншим її виконувати, але наказував пізніше, бо так мене навчили й я так сам колись робив. Мабуть, найбільше один одного мавпує у війську.

 

Ми ставали вояками швидко, не опам'ятовуючись. Першою ознакою вояка стала його "вояцька мова", тобто, вживання в розмові "масних слів", а в екстремальних випадках - прокльонів - батярських чи як говорив у сварках народ по селах. (Очевидно, не вживали "матюків", бо вульгарні вислови на адресу матері вважалися образливими). Одначе, "вояцька мова" німців, які під час муштри називали нас "блєде шіце арш" (дурний вояка-с... а), чи "блєдес фольг" (дурний народ), дуже нас ображала. Деякі вояки скаржилися німецьким командирам, які, звичайно, ноншалянтно відповідали: "Ми так само називаємо своїх німецьких рекрутів".

 

Далi буде.

[За У проти М.]

Небыло времени.

 

Продовження.

 

Харчування було непогане. Вразило мене, що на обід видавали з кухні до їдунки до м'яса картоплю... в лушпині. Вдома таку картоплю давали тільки свиням. І навіть моя мама почала обирати їм картоплю, бо журнал "Сільський господар" написав, що в лушпині багато отрути, шкідливої навіть для звірят. І в польському війську рекрутів "карали", заставляючи "чистити картоплю" в кухні. Як не дивно, однак незабаром я бажав, щоб і картоплю в лушпині мені давали бодай одну більше. Бо я почав відчувати не так голод, як неситість. Чекав я на свою чергу, коли мав виконувати службу в кухні. Не до роботи, а втримувати порядок при видаванні обіду. В кухні працювали цивільні польки (Гайделяґер був на польській території, посередині дороги між Львовом і Краковом). Тоді я дістав подвійну порцію м'яса й почвірну - скільки захотів - бараболі. Така нагода трапилася мені тільки один раз.

 

За весь час нашого вишколу ми стріляли гострими кулями на стрільниці один раз. Коли прийшла моя черга, я добре націлився, натиснув курок і ... "фаркарта". (Біля цілі в окопі сиділи два вояки, які після кожного пострілу показували картку на держаку з числом, скільки стрілець набрав очок. Якщо стрілець не попав у мішеню, вони показували червону картку, яку німці називали Fahrkarte).

 

Я був дуже розчарований, бо стріляв по всіх приписах: націлювався, припиняв дихання, спускав курок... Бах!... Знову червона карта - не попав. Так я вистріляв п'ять набоїв і всі "Богові у вікна". Лежачи, я не запримітив, що мої "успіхи" обсервує командир нашої сотні, зупинившись біля мене. Врешті, запитався, чому я так погано стріляю. Очевидно, я зіпхав усю вину на рушницю, бо я добре націлююся, добре притискаю до плеча кольбу, прямо так, як мене вчили. Він не дуже мені вірив, але рішився сам спробувати. І по кожнім його вистрілі дістав червону карту - не попав. Тоді, щоб рятувати свій "гонор" вирішив, що ця рушниця нездала й наказав нашому чотовому виміняти її за кращу. Не знав я тоді, чи я ліпше за нього стріляв, чи він ліпше за мене. Але пізніше на підстаршинській школі я став одним з кращих стрільців, хоч також у критичний момент не списався як слід.

 

Вчили нас на рекрутському вишколі як робити "гінлєген" - "ауф, марш, марш!" Це по-українському: Лягай! Вставай! Бігом руш!". Муштра не обходилася без цих "гінлєґен" ніколи, навіть, як ми всі накази виконували якнайкраще. Тоді я переконався, що в війську нема справедливості, нема чого найліпше виконувати все, бо й так буде тобі "гінлєген". А може й треба було, бо казали нам інструктори, що це потрібно, що треба автоматично навчитися добре робити "гінлєген", щоб швидко ховатися від ворожого вогню. Найбільше кричали, як вояк лягаючи, підкидав вгору ноги, бо в такий спосіб - казали вони - твої ноги посіче кулемет. "Чим більше поту проллєш на вправах, тим менше крови проллєш на фронті" - такий був девіз вишколу. Та це, мабуть, була ще передпотопова воєнна мудрість, бо в модерній війні стільки засобів вогню - від кріса починаючи, а на катюшах і літаках кінчаючи, що тобі не тільки ноги повідбивають, підкидай їх чи ні, але нічого у твоєму тілі не проминуть - все просіють.

 

Я ніколи не прикладався до виконування цієї "гінлєген" вправи, не любив нею також наказувати іншим її виконувати, але наказував пізніше, бо так мене навчили й я так сам колись робив. Мабуть, найбільше один одного мавпує у війську.

 

Ми ставали вояками швидко, не опам'ятовуючись. Першою ознакою вояка стала його "вояцька мова", тобто, вживання в розмові "масних слів", а в екстремальних випадках - прокльонів - батярських чи як говорив у сварках народ по селах. (Очевидно, не вживали "матюків", бо вульгарні вислови на адресу матері вважалися образливими). Одначе, "вояцька мова" німців, які під час муштри називали нас "блєде шіце арш" (дурний вояка-с... а), чи "блєдес фольг" (дурний народ), дуже нас ображала. Деякі вояки скаржилися німецьким командирам, які, звичайно, ноншалянтно відповідали: "Ми так само називаємо своїх німецьких рекрутів".

 

Далi буде.

Де твоє, Далi буде. Як брехати у тебе час є.

[Эдуардыч]

В Минске вышел сборник документов о деятельности ОУН-УПА в Беларуси в 1939 - 1953 годах. В сборник включены 295 документов из Национального архива Республики Беларусь, Государственного архива Брестской области, Центрального архива КГБ Беларуси, сообщает ВВС.

 

В сборнике представлены докладные записки, справки, сведения, спецсообщения различных партийных и государственных органов, НКВД, партизанских отрядов. Опубликованы также документы проводов УПА, действовавших на территории современной Беларуси.

 

ОУН-УПА считало южные части современной Беларуси, и прежде всего Берестейщину, украинской территорией. Украинские организации здесь активно действовали со времен польской администрации до 1939 года. А в 1941 году немцы отнесли Берестейщину к Рейхскомиссариату "Украина".

 

"В 1939-41 годах НКВД упустило фактор украинского организованного национализма на территории Западной Беларуси. Читая еженедельные доклады председателя НКВД Беларуси Лаврентия Канави о ситуации в новоприсоединенных областях, то там доминирует информация о преследовании польских националистов и сионистов. Украинцев не замечали. Может потому, что рассматривали их участниками национально-освободительного движения против Польши. Поэтому позже для них стала сюрпризом такая массовая поддержка здесь украинского национального движения сопротивления", - отметил один из авторов книги минский историк Владимир Гуленко.

 

По подсчетам В.Гуленко, летом 1944 года на территории современной Беларуси воевало 14 тыс. бойцов УПА. Они были объединены в Брестский окружной провод. В 1948 году этот провод был переименован в Белорусский, в его составе действовало три надрайонных провода - Брестский, Пинский и Кобринский. Некоторые районы трех южных областей БССР в 1944 году были полностью подконтрольны ОУН.

 

Местом наибольшей концентрации сил УПА в Беларуси был Дивинский район (территория современного Кобринского района Берестейщины). НКГБ Белоруссии в 1944 году там насчитал 5 тысяч украинских повстанцев.

 

"С весны 1943 года Дивинщина стала партизанской зоной УПА, куда без их разрешения боялись зайти и немцы, и советские партизаны", - рассказал Гуленко.

 

Документы, представленные в сборнике, свидетельствуют о том, как отряды УПА воевали на три фронта - против немцев, поляков, большевиков. Но есть много советских документов, которые свидетельствуют, что до весны 1943 года УПА сотрудничала с красными партизанами в борьбе с немцами, были даже совместные нападения на нацистов.

 

В докладах советских партизанских командиров 1943 года, опубликованных в книге, говорится, что "бульбовцы, бандеровцы и мельниковцы ненавидят как немцев, так и советскую власть", что "основную ориентацию во внешней политике бандеровцы ведут на Америку".

 

Специнформация Белорусского штаба партизанского движения от 1943 года гласит, что воины УПА "в отношении войны СССР и Германии держат нейтралитет, заявляют: "Пусть они дерутся между собой, затем они ослабнут, а бандеровцы сделают национальную революцию и победа будет за нами".

 

В полесских лесах у отрядов УПА было 3 самолета и 9 танков - пишет автор другой партизанской депеши. Он сообщает, что красные партизаны вместе с УПА обстреливали немецкие поезда, а командиры бандеровцев ездили на совещания к белорусским "нацдемам".

 

Командир партизанской бригады "За Родину" в 1944 году так пишет об УПА: "Их программа - борьба за независимую Украину без коммунистов и капиталистов. Они стараются лучше подорваться на гранате, чем сдаться в плен".

 

Ликвидация отрядов УПА в Беларуси растянулась на 10 лет. В 1944-46 годах УПА совершила в Беларуси 2384 диверсии и теракта и имела несомненную поддержку местного населения, которое пополняло отряды УПА.

 

Причина этого - реакция местного населения на политику советской власти, отмечает Гуленко.

 

"Кадры для УПА после войны поставляла сама советская власть. Это был протестное движение. Первой волной стали дезертиры. По данным НКВД, в Беларуси не хотели воевать, побежали в леса 117 тыс. здоровых мужчин, которые не хотели, чтобы их забрали в Советскую армию, а в лесу наиболее мощной политической силой была УПА. Вторая волна - это люди, которые возвращались из Германии, которых на родине забирали в фильтрационные лагеря. Третья волна - коллективизация, когда в леса ушли хозяева", - рассказал историк

 

glavnoe.ua/news/n88150

[САИ]

Де твоє, Далi буде. Як брехати у тебе час є.

Жри то, что дают и не проси добавки. Меньше гавкаешь, больше получаешь.

[За У проти М.]

Жри то, что дают и не проси добавки. Меньше гавкаешь, больше получаешь.

Ой какой злой, мабуть зїв щось неїстівне. Чи жінка не дала? Мабуть в штани всрався.

[САИ]

Ой какой злой, мабуть зїв щось неїстівне. Чи жінка не дала? Мабуть в штани всрався.

Не вешай свои проблемы на меня.

[За У проти М.]

Не вешай свои проблемы на меня.

Слился.

[САИ]

Слился.

Да нет, просто проигнорировал.

[САИ]

Продовження.

 

Наш "цуґсфюрер" любив "кінські жарти", особливо з цивілістами. Його улюблений жарт: коли на вправах біля нашої чоти проходив цивільний поляк, чотовий кликав його до себе й питався:

 

- Ви курите?

 

- Так, - звичайно відповідав цивіліст. (Тоді майже всі курили, але не я, хоч з часом також навчився).

 

Чотовий витягав з кишені срібну папіросницю, відчиняв її і повільно простягав попід ніс цивілістові. Той простягав руку, щоб взяти цигарку, а німець махав вказівним пальцем, кажучи своїм басистим голосом:

 

- Тільки понюхати! - реготався задоволено.

 

Командиром 3-ої чоти був "обершарфюрер", який тим відзначався, що не мав ані одного волоска на голові, руках, не мав брів ані вій на повіках і тому, на перший погляд, виглядав як сліпець.

 

О, і ще один привілей у війську СС - "пуф" (дім розпусти). На цьому полігоні він був положений в глухій закутані, під лісом. В ньому виконували свою "службу" майже виключно польки. Кружляли історії про кохання вояків з цими дівчатами, їхні заздрощі, з нюансами, як у бульварних романах. Згодом у вишкільному таборі у Нойгаммері деякі наші проворні "підприємці" випозичали свої уніформи стаціонуючим поблизу вермахтівцям, котрі в себе такого привілею не мали, а за сексом, сказати б по-американському, були "крейзі".

 

Я ще одну прикмету набув у війську - не міг доволі виспатися. Де не приляг, відразу засинав. Думав: може це хвороба - сплячка? Пізніше привик. Коли зараз по війні американський письменник-нобелівець Джон Стейнбек відвідав СРСР, захоплюючись особливо Україною, йому приділений водій автомобіля, демобілізований солдат, відразу засипляв, як тільки зупинявся на кілька хвилин.

 

- Це військова навичка, - зауважив Стейнбек, - ми в американській армії також використовували так кожну вільну хвилину.

 

Чи була ще якась інша подібність між тими трьома арміями?

 

Найважче було втриматися від сну на лекціях, на яких інструктори викладали про "військову штуку". Це були назви кріса і частин кріса, скоростріла, хлібника, камаші, черевика, шолома, хустинки до носа й т. і. - все по-німецькому. До того треба було вивчити команду: штільгештанден! - струнко! гінлєген! - лягай! Ґерет авфнегмен! - підібрати з землі спорядження і багато чого іншого. Дехто пробував стати "двоязичним" - говорив на вправах по-німецькому, а після вправ - по-українському, мовляв: німецька мова більш бойова, ніж українська!

 

Пішли до українського війська, щоб вчити німецьку мову?!

 

Уже в роки після війни я прочитав перший наказ про творення галицької дивізії, в якому недвозначно стояло: командна мова - галицька; наказова мова - німецька. Була б велика пацалиха для нас почути, як німці командували б: струнко! лягай! ходом руш! Або вимовляли б: скоростріл, кріс? (Про той наказ, мабуть, крім командира дивізії, ніхто більше не знав). А' наш народ і так віками привик вивчати чужі мови й виконувати чужі команди.

 

Ще одна заввага: Гіммлер не хотів офіційно визнати, що в дивізії служать українці, незважаючи на логічні й наполегливі протести губернатора Вехтера, тому навіть видав наказ до його шефів управлінь (8 липня 1943 року), яким заборонив їм "говорити про українську дивізію чи українську народність". Щойно в листопаді 1944 року змінив назву з "галицької" на "українську дивізію".

 

Далi буде.

[САИ]

ИЗ КНИГИ БЕЗ ПРАВА НА РЕАБИЛИТАЦИЮ

(Сборник публикаций и документов, раскрывающих

антинародную фашистскую сущность украинского

национализма и его апологетов)

 

Анализируя литературу, посвященную 14-й стрелковой дивизии

СС «Галичина», находим, что среди многих авторов самое заметное

место занимает книга воспоминаний бывшего начальника штаба этой

дивизии В.-Д.Гайке «Українська дивізія «Галичина». Історія формування

i бойових дій у 1943-1945 роках».

В предисловии к книге В.Кубийович, бывший председатель УЦК,

один из деятельных и руководящих творцов дивизии откровенно

подчеркивал, что для немецких старшин (офицеров) дивизии, как и

для начальника ее штаба майора Гайке, эта воинская формация «была

обыкновенной дивизией, сформированной из украинцев». Это действи-

тельно так. Но к этому нужно, безусловно, добавить, что для тех же

немецких офицеров она была обыкновенной эсесовской дивизией.

Гайке отмечает, что через дивизию прошло около 32000 вояк. И

в этом нет ничего удивительного, так как после катастрофы под

Бродами на Львовщине в июле 1944 года, когда дивизия утратила

почти весь свой личный состав, она еще дважды переформировывалась

и постоянно пополнялась резервными и новыми вояками.

В то время, когда националистические вербовщики дурили не-

сознательных юношей Галиции, расшифровывая «SS» как «сечевые

стрельцы», Гайке четко отмечает: «официальное название дивизии от

30 июля 1943 года: SS – Freiwilligen – Division – «Galizien» – СС –

добровольческая дивизия «Галичина» и от 27 июня 1944 года: 14 SS –

Freiwilligen – Grenadier – Division (14 СС-доброволъческая гренадерская

дивизия (Галицкая №1). И тут же добавляет: «Однако Гиммлер ясно

предостерегал, что в дивизии ни с какой точки зрения нельзя даже

думать о независимости Украины. Слова «Украина», «украинец»,

украинский» запрещалось употреблять под угрозой наказания. Вояки,

дивизии должны называться не «украинцами», а «галичанами» [4].

Вначале, согласно распоряжению начальника главного управления

СС обергруппенфюрера Ганса Юттнера, ответственность за формирование

дивизии возлагалась на бригаденфюрера СС Шимана. На этом посту

он находился до 19 ноября 1943 года. С 20 октября того же года до

конца существования дивизии ее командиром был оберфюрер СС Фриц

Фрайтаг, бывший командир полицейского полка, которому 20 апреля

было присвоено звание бригаденфюрера (генерал-майор войск СС).

Сначала основной состав дивизии находился в «Гайделагере», а

с конца февраля 1944 года – в стационарном войсковом лагере в

Нойгамере (Силезия, Германия).

[Гість NazSoz]

(Сборник публикаций и документов, раскрывающих

антинародную фашистскую сущность украинского

национализма и его апологетов)

посмеялся. очень смешно.

 

смешались в кучу люди,кони..

[САИ]

Продовження.

 

На уродини Гітлера прийшли підвищення і, на моє здивування, піднесли в ранзі й мене до унтершарфюрера-десятника. Я навіть тим не тішився, бо, по-перше, не мав стрібної стрічки обшити собі комір, по-друге, не мав відзнак, і по-третє, я чомусь не чувся вільно у тій своїй новій ранзі - вже був привик до старої - "обершіце". Не чувся вільно ще й тому, що деякі мої товариші, що закінчили підстаршинську школу разом зі мною, не дістали підвищення. Але що у війську зробиш? Треба було привикати до нової "шаржі". Одну користь мав з того і проти неї не протестував: ми, підстаршини, мали право ходити до підстаршинської кухні-їдальні, де нам давали зупи скільки захочеш. Я врешті вперше за весь час служби наїдався досита.

 

Згаданий майор Гайке у своїх споминах теж зауважив "кулінарно-побутовий" звичай українців, відмінний від німців: військові порції були малі, але поживні, однак українці привикли їсти багато більше інших страв, тому відчували постійний голод.

 

Вечори тепер я мав вільні. Ми відвідували своїх товаришів, що поверталися з різних вишколів. Знову зустрівся я зі своїми друзями з шкільної лавки: Цюцьким Грималюком і Ґенком Цибульським. Цюцький був на вишколі протитанкової зброї у Голландії і не міг наоповідатися про свої пригоди, головно з голландськими дівчатами, які не давали спокою воякам. Ґенко, який був у такій самій підстаршинській школі як я, але у Радольфцелю, і я тільки заздрили Цюцькому, коли він розповідав про свої ескапади. Зустрічалися ми майже всі знову з цієї самої кляси, пізнавали один одного у військових уніформах - хто з якої частини, хто з якого роду військ.

 

І незабаром знову в дорогу - тепер до старшинської школи на Чехію. Шкода було лишати товаришів, жаль було своєї підстаршинської кухні, де можна було наїстися, шкода було якось тих, що не їхали з нами. Але це військо. Мені навіть до голови не прийшло, що можна було зрезиґнувати з старшинської школи. Я приймав свою долю як даність - що буде, хай буде. Але один з кандидатів до старшинської школи в останній момент таки зрезиґнував з такої почести. Він мав вусики, а есесах вусики не були радо бачені, а ще кандидатові на старшину. Тому, коли ми вже стояли спаковані в лавах, готові до відмаршу на станцію, прийшла остання контроля. І командуючий транспортом офіцер помітив ті вусики, які собі невинно їжилися під носом. (Що ці офіцери не зауважать?). Тут же він викликав цього вояка і став вимагати "усунення" небажаного "елементу" під носом. Але той вояк мав характер і відповів: "Як це так, райхсфюрер - СС Гіммлер носить вуси, то чому не можу я?" Що мав відповісти офіцер, адже райхсфюрер був найбільшим есесом, начальником усіх СС. Хіба можна вимагати зголення вусів у самого Гіммлера? Але офіцер не збирався програвати, і заявив, що або він і його вусики залишаться у Нойгаммері, або він поїде до старшинської школи, а вусики залишаться у Нойгаммері. Компромісу нема: або він, або вусики! Вояк вирішив залишитися з вусиками у Нойгаммері.

 

Наступного дня ми зупинилися на станції Райхенберґу в Судетах, щоб привести себе до ладу. Не сподівалися ще одного незвичайного успіху. Євген Шипайло описав його знаменито у "Вістях комбатанта" ч. 5-6, 1992 року під назвою "Наша пісня":

 

"Після голення, миття, роблення порядків у вагонах, чищення одягу (черевики і шкіряний пояс та його металева спряжка мусіли світитися "на ґлянц"), сніданку, хто розповідав щось, хто грав у карти, хто писав картку до рідних або до дівчини. По полудні, десь біля четвертої години, йдемо до містечка в кіно. Швидко передягнулися у вихідний мундир, збірка в три лави, вирівняли, відчислили, зголосили старшині, наказ: "Праворуч, ходом руш!" Все йшло, як в годиннику, ми робили звороти і виконували прикази механічно, мов роботи. Не диво, бо ж ми були молоді юнаки і вже майже рік у війську, пройшли тяжкий рекрутський, і ще тяжкий підстаршинський вишколи, і вояцька рутина вже була ввійшла в нашу кров.

 

Від станції до містечка віддаль коротка, і ми вже між будинками містечка марширували дорогою, що вибита кам'яними кістками.

 

- Пісня! - залунало від першої трійки.

 

- Пісня! - відгукнули маршуючі ряди.

 

- Чорна кура, - передай далі.

 

- Три-чотири!

 

І полинула українська пісня... Груди кожного виструнчилися, крок вирівнявся і підошви черевиків біля 200 вояків, підбиті залізними цвяхами, вибивали рівномірний звук, мов одної людини-великана. Тенори, баритони, баси, чудові молоді голоси з'єднувалися в хорі на вузьких вулицях, між мурами кам'яниць голос відбивався, зміцнювався, і нісся вдаль. Далеко, й відлунням гомонів у підгір'ї.

 

Далi буде.

[Major]

Да нафиг вы это размещаете? Там всего чтива, это как они "вышкил" проходили, в каких шмутках ходили, что пили, что жрали и пр. Как ездили то в Белоруссию, то в Югославию, а о боевых действиях ни полслова. Прямо миротворческие войска. И так у всех авторов. Прямо тебе ангелы, хоть к болячкам прикладывай. Причём, это у всех авторов....

[За У проти М.]

Да нафиг вы это размещаете? Там всего чтива, это как они "вышкил" проходили, в каких шмутках ходили, что пили, что жрали и пр. Как ездили то в Белоруссию, то в Югославию, а о боевых действиях ни полслова. Прямо миротворческие войска. И так у всех авторов. Прямо тебе ангелы, хоть к болячкам прикладывай. Причём, это у всех авторов....

Год на обучение в военное время. Круто. А маскали палку в зубы и в атаку.

[Гість NazSoz]

Год на обучение в военное время. Круто. А маскали палку в зубы и в атаку.

согласен. не катит это на пушечное мясо как врут разные

 

 

Да нафиг вы это размещаете? Там всего чтива, это как они "вышкил" проходили, в каких шмутках ходили, что пили, что жрали и пр. Как ездили то в Белоруссию, то в Югославию, а о боевых действиях ни полслова. Прямо миротворческие войска. И так у всех авторов. Прямо тебе ангелы, хоть к болячкам прикладывай. Причём, это у всех авторов....

совка прорвало. у него разрыв шаблонов.всю жизнь его зомбировали о том какие адские создания эти украинские СС,а тут оказывается такие же люди...

 

:lol:

[За У проти М.]

Да нафиг вы это размещаете? Там всего чтива, это как они "вышкил" проходили, в каких шмутках ходили, что пили, что жрали и пр. Как ездили то в Белоруссию, то в Югославию, а о боевых действиях ни полслова. Прямо миротворческие войска. И так у всех авторов. Прямо тебе ангелы, хоть к болячкам прикладывай. Причём, это у всех авторов....

Дякую Боже, що я не москаль.

Не виніс би я цього сорому.

Така їхня доля, якої, на жаль,

Не побажаєш і ворогу.

 

Не довга дорога вже їм залишилась.

Остання імперія рухне.

І як би громада московська не злилась

Фальшива їх велич протухне.

 

Агонії довго ще будуть тривати

Так легко москаль не здається

Не може ущербний удару тримати

Піде тепер з горя нап"ється

[Орiана]

совка прорвало. у него разрыв шаблонов.всю жизнь его зомбировали о том какие адские создания эти украинские СС,а тут оказывается такие же люди...

 

:lol:

:lol: :lol: :lol:

[САИ]

:lol: :lol: :lol:

Новый гимн галичанских националистов:

 

"Ще не здохла Ориана!"

 

Ориана - прародина Великого Укра, место где были изобретены - глэчик, макитра, колэсо, национализм, сало, плуг, где впервые были одомашнены свиньи и лошади :lol: , первый в мире насос с ниппелем для надувания щёк тоже оттуда. :lol:

[Гість NazSoz]

Новый гимн галичанских националистов:

 

"Ще не здохла Ориана!"

 

Ориана - прародина Великого Укра, место где были изобретены - глэчик, макитра, колэсо, национализм, сало, плуг, где впервые были одомашнены свиньи и лошади , первый в мире насос с ниппелем для надувания щёк тоже оттуда.

совок,напиши коротко "Гав" и мы тебя поймем.

[Рыжая]

Новый гимн галичанских националистов:

 

"Ще не здохла Ориана!"

 

Ориана - прародина Великого Укра, место где были изобретены - глэчик, макитра, колэсо, национализм, сало, плуг, где впервые были одомашнены свиньи и лошади :lol: , первый в мире насос с ниппелем для надувания щёк тоже оттуда. :lol:

Не трогай сало!!!!! :P

[Гість NazSoz]

Не трогай сало!!!!!

не трогайте г...

 

єто дом для глисты!

[Орiана]

Новый гимн галичанских националистов:

 

"Ще не здохла Ориана!"

 

Ориана - прародина Великого Укра, место где были изобретены - глэчик, макитра, колэсо, национализм, сало, плуг, где впервые были одомашнены свиньи и лошади :lol: , первый в мире насос с ниппелем для надувания щёк тоже оттуда. :lol:

Давай давай - сери, зараз прийде любителька все вилизувати - буде їй задоволення.

А від огидного виду вашого зловонного писка нормальних людей знудить- мо, накінець протрезвіють і почнуть думати.

[Орiана]

Не трогай сало!!!!! :P

Що, педофільна сучко, єдина радість в житті залишилася - САЛО?

[За У проти М.]

Не трогай сало!!!!! :P

ДАВИ ЖЛОБОВ!

Семён Битый

 

Общественность по улице идёт -

Поход регионала-управдома -

Добавилось ответственных забот

У бывшего гебиста-костолома.

 

От красных с ним старуха Шапокляк,

От блока Литвина – партиец Дупа,

С налоговой – инспектор Жирнохряк,

Ментов наряд - Поддых и Говноступов.

 

Общественность повсюду сунет нос –

Что ешь, что пьёшь, и с кем проводишь ночку,

Чернобыльцу - с пристрастием допрос,

За шкирочку - мамашу-одиночку.

 

Азаров дал задание изъять

Копеечку в бюджет - общак Кабмина,

А эта «одиночка», проще – б..дь -

Компьютер завела себе, скотина!

 

Страна - без денег, бедный олигарх

Сменил на Майбах свой Порше-каррера,

Без брюликов от Гуччи портсигар,

Без миллиарда – жизнь скучна и сера.

 

Общественность подчистит кулаков,

Разнюхает, где окна из пластмассы,

В трусы заглянет – чтоб без дураков -

Дави жлобов, сознательные массы!

 

И до краёв наполнится бюджет,

В общак рекой приварок заструится -

И будет Лидер царствовать без бед,

И будут сыты царственные лица,

 

Печенья вдоволь - страусам клевать,

[САИ]

Що, педофільна сучко, єдина радість в житті залишилася - САЛО?

Мадам, что случилось с галичанской интеллигенткой? :lol: Откуда в вашем лексиконе столь некрасивые слова?

Маска спала и упала?

Откуда столько зла? Неужели из-за того, что второй год вам ничего не удаётся украсть из госбюджета? О-хо-хо...