Наши посиделки

[Рыжая]

37 минут назад, assonik сказал:

 

Привет Саня! Сегодня международный день людей с инвалидностью.

[Рыжая]

[Рыжая]

Зґарда у вигляді свастики, або, як говорять гуцули, соляріса

Дарували зґарди дівчаткам звичайно вперше в шість років, але не в день народження, а в день «уродин» (наголос на «и»), тобто, іменин. Цю зґарду вперше надягали на шию одну, а на наступні іменини їх дарували вже парні, однакової форми обереги.

З часом, кількість оберегів росла і в прикрасі вони лягали вже не в один, а в декілька рядів. Виходило ціле кольє, що виконувало в першу чергу захисну функцію.

Ще про зґарди, про те як змінювалася їхня форма і нашаровувалися християнські символи можна дізнатися у статті «Гуцульські прикраси» Ярослави Ткачук і Марії Кубік:

«Орнаментика гуцульських оздоб, як і інших видів народного мистецтва гуцулів, наскрізь пройнята елементами давньої, дохристиянської культури. Тут, у малодоступних горах до XX ст. збереглися традиції старослов'янського мистецтва. Джерелом орнаментальних композицій гуцульських оздоб був давньослов'янський солярний культ, який оспівував первісне хліборобство і скотарство, де вирішальним фактором вважалася життєдайна сонячна сила. Символ Сонця став емблемою добробуту і благополуччя і для населення українських Карпат, яке до наших днів зберегло немало магічних вірувань, у ті далекі часи цей символ широко використовувався як оберіг. Саме тому різноманітні інтерпретації солярного символу так часто використовують гуцульські майстри в декоруванні оздоб.»

Протягом XVIII—XIX ст. гуцульська свастика залишалася символом захисту від лиха та знаком щастя серед селян. Наприклад, гуцули малювали свастику понад дверима як захисний знак. На додачу, по багатьох гірських селах використовували гуцульську свастику по церквах як хрести, до яких молилися.

На фото 1: Свастичний хрест з гуцульської церкви в Карпатах
На фото 2: Ручний дерев'яний хрест у формі свастики. (Покуття або Гуцульщина. Кінець XIX — початок XX століття. Національний музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Й. Кобринського (Коломия).)

 

 

11

 

 

Нравится

 

[Рыжая]

«Единственным, совершенно бескорыстным другом человека в этом корыстном мире, другом, который никогда не покинет его, который никогда не бывает неблагодарным и не предаст его, является — СОБАКА.
СОБАКА останется рядом с человеком в богатстве и бедности, во здравии и болезни.
СОБАКА будет спать на холодной земле, где дуют холодные ветры и яростно метет снег, только бы быть рядом с хозяином.
СОБАКА будет целовать ему руку, даже если эта рука не может дать ей воды; она будет зализывать раны и царапины – результат столкновений с жестокостью окружающего мира.
СОБАКА охраняет сон своего нищего хозяина так же ревностно, как если бы он был принцем.
Когда уходят все остальные друзья – этот остается.
Когда все богатства улетучатся и все разваливается на куски, СОБАКА так же постоянна в своей любви, как солнце, шествующее по небу.»

Сенатор Джордж Вест, 1870 г

 

[Рыжая]

Вот мчатся на остановку мама с сыном, на ходу передавая друг другу банан — единственный завтрак, который полагается всем, кто не изменяет сну ради него:
— Лёшка, горим!!!
— Жмём, мама!!!

За одну душу — это любовь.

***

Вот пожилой мужчина, стоя у пекарни, звонит жене:
— Аннушка, багет, или чиабату?
Я не слышу ответа, но вижу, как расцветает нежностью враз помолодевшее лицо:
— Да, да, да, родная…

Забота — это любовь.

***

Вот молодой парень цивилизованно складывает в пакетик продукты жизнедеятельности своей собаки:
— Это же ж ты наелась вчера, кулёма? — озабоченно спрашивает он, улыбаясь доверчивому носу любимицы, уткнувшемуся ему в джинсы…

Отсутствие брезгливости — это любовь.

***

Вот парень с девушкой возвращаются откуда-то по студёной набережной, согреваясь друг о друга.

Согревать друг друга — это любовь.

***

Вот таксист утешает по видеозвонку маленького сына:
— Не плачь, мой родной! Я скоро приеду! Паровозик будем гонять!

Утешать — это любовь.

***

Вот водитель выгружает пирожные у киоска, разговаривая с немолодой женщиной-продавцом…
А потом протягивает ей стакан кофе с пончиком из Мака:
— Голодная ведь опять, — смущаясь, бормочет он, и добавляет, — встречу, как всегда…

Накормить и встретить — это любовь.

***

И она повсюду.
Повсюду.
Ты замечаешь её тогда, когда сам её испытываешь.
Ты всегда замечаешь лишь то, на что способен.

Именно поэтому так много тех, кто живёт в любви.
И так много тех, кто говорит, что её не бывает.
Дело в том, что есть в нас, а не в том, во что мы верим.

Живите в любви!
Она исцеляет.

Лиля Град

 

 

 

[Рыжая]

Саня! Думай чуток головой, когда посты ставишь. Название не всегда соответствует содержанию Твое видео о клоуне на самом деле было видео против Пороха и Ураины.

[Рыжая]

Настроение новогоднее, коты прилетели, почки на деревьях, красота!

 

 

 

[Ganz]

2 часа назад, Рыжая сказал:

Настроение новогоднее, коты прилетели, почки на деревьях, красота!

Да похоже к нам тоже придёт не Дед Мороз, а узбекский Колотун-Ока)

[Рыжая]

36 минут назад, Ganz сказал:

Да похоже к нам тоже придёт не Дед Мороз, а узбекский Колотун-Ока)

У нас обещают дождь. И только в Карпатах возможен мокрый снег.. 

[Ganz]

29 минут назад, Рыжая сказал:

У нас обещают дождь. И только в Карпатах возможен мокрый снег.. 

У нас уже третий день полоскает. Можно под новый год по грибы сходить.

[Рыжая]

В Николаеве и вовсе +14

[Ganz]

38 минут назад, Рыжая сказал:

В Николаеве и вовсе +14

можно картошку высаживать.

[Рыжая]

13 часов назад, Ganz сказал:

можно картошку высаживать.

Низзя! Морозы как лупанут в феврале))))  А то и в мврте

[Ganz]

1 час назад, Рыжая сказал:

Низзя! Морозы как лупанут в феврале))))  А то и в мврте

Действительно и такие катаклизмы возможны))) Блин, а реально климат меняется, теплеет. Может будут в том же Николаеве лет через 100 крокодилы плавать) 

[Рыжая]

2 часа назад, Ganz сказал:

Может будут в том же Николаеве лет через 100 крокодилы плавать) 

Там когда-то хлопок выращивали. И рис. 

А климат... Сейчас он переходит с умеренно-континентального, к резко континентальному. 

Кстати, а Вы знаете, что в Херсонской области есть пустыня?

[Ganz]

9 минут назад, Рыжая сказал:

Кстати, а Вы знаете, что в Херсонской области есть пустыня?

Догадываюсь. Просто проезжал через Чонгар, генический район... Проездом. 

[Рыжая]

16 минут назад, Ganz сказал:

Догадываюсь. Просто проезжал через Чонгар, генический район... Проездом. 

Цюрюпинскиий район. Олешковские  пески. 

[Рыжая]

Сьогодні день народження святкує відома американська та французька акторка родом з Києва МІЛЛА ЙОВОВИЧ.

Вона народилася 17 грудня 1975 року у Києві. Саме тут її матір Галина Логінова, яка тоді була акторкою кіностудії Довженка у Києві, зустріла свого чоловіка Богі Йововича, студента Київського медичного інституту та
народила Міллу в 1975 році. Відомо, що вони жили на вулиці Богомольця.

В січні 1981 року Мілла з матір'ю емігрували з СРСР. Спершу родина Йовович жила у Лондоні, а потім переїхала в Лос-Анджелес в США. Й хоча на момент переїзду Міллі виповнилося лише 5 років, вона може говорити українською та знає українські народні пісні.

У Лос-Анджелосі Мілла дуже рано - в одинадцять років - почала кар'єру моделі. З підліткового віку дитинства вона також займалася вокалом, грою на фортепіано та електрогітарі, у 15 років ознайомилася із звукозаписом. Усього Мілла записала два альбоми. Цікаво, що у першому "The Divine Comedy" є українська народна пісня «Ой у гаю, при Дунаю» у її виконанні. У 1993 р. її «Пісня Чужинця» (The Alien Song) стала саундтреком до фільму «Під кайфом у сум'ятті», тобто всі дані для вдалої музичної кар'єри Мілла, поза сумнівом, мала.
Однак головною пристрастю та справою її життя став кінематограф. Вже в 13-річному віці вона дебютувала у кіно у стрічці «Злиття двох місяців». Згодом знімалася в таких картинах як «Повернення до блакитної лагуни» (1991); «Каффс» (головна жіноча роль); «Чаплін» (1992); «Його гра» Спайка Лі; у телефільмі «Нічний потяг до Катманду». Найбільш знаковою, очевидно, є її ролі у фільмах її колишнього чоловіка Люка Бессона - Лілу «П'ятому елементі» і Жанни д'Арк у «Посланниця: Історія Жанни д'Арк».

Мілла Йовович зберігає ментальний зв'язок із Україною, бувала на батьківщині. Зокрема в 2005 році після Помаранчевої революції. В ході та після Революції гідності вона активно підтримувала українців, закликала шанувальників робити пожертвування до благодійних фондів допомоги українцям, що постраждали під час революції.

 

 

 

 

[Рыжая]

Римський імператор Калігула був великий жартівник.
Він любив комічні вистави з перевдяганнями, і сам в них охоче брав участь.
Робив це публічно, збираючи великі маси глядачів на стадіони і арени.

Спочатку народ його сліпо обожнював і готовий був на руках носити.
Простим людям подобалося, як молодий імператор троллит місцевий парламент.

Наприклад, Калігула оголосив, що призначить свого коня сенатором.
Все вирішили, що це - круто, і сміялися вдалому жарту.
А він з посмішкою спершу записав свого коня в цивільний стан - за законом в парламенті міг бути тільки корінний римлянин - а після призначив, таки, сенатором. Коня!

Хтось говорив, що подібне є нехтуванням здорового глузду і насмішкою над державним устроєм.
Але, народ парирував, що це - креативно, смішно і, оскільки стосується лише сенаторів, то нехай собі тролить їх далі.

Тут Калігула оголосив, що призначає свого коня-сенатора консулом.
А згідно з античною традицією, консули були вищими держ.особами і управляли областями, які входили до складу імперії.

Ось тут вже громадяни зрозуміли, що з імператором щось не те, і прийшли в двіж.

І тут маска коміка була скинута: Каллігула відповів жорстоким терором, що дуже характерно для істериків, коли щось йде не по-їхньому.

Одночасно виявилися й інші сюрпризи - порожня скарбниця, розвал економіки, втрата союзників, активізація зовнішньої загрози.
Виявилося, що веселий імператор був повністю некомпетентний у всіх сферах, крім самопіару і видовищ.
Громадяни прозріли, але було пізно: країна опинилася на межі краху.

Ситуацію врятувала армія, яка збунтувалася через затримку заробітної плати, і поперла на Капітолій.
Військові прибрали Калігулу і призначили керувати країною маріонетку Клавдія.
Але той, як і попередник, став застосовувати інструменти диктатури і терору.

Народ активно вимагав повернути громадянські права, демократичні інститути, і волав до совісті військових.
Ті показували цивільним дулю, зі словами, що не допустять, щоб незрілі особистості, ласі до видовищ, вирішували долю імперії.

Але, управлінці і економісти з військових виявилися так собі.
Імператорів стали міняти одного за іншим, за принципом: не зміг забезпечити дива - пішов геть.
Деякі й року не затримувалися, звільняючи місце для наступного.
Ця чехарда остаточно підірвала економіку країни.

Нарешті, методом проб і помилок, призначили імператором тлумачного управлінця Марка Кокцей Нерву.
Це був серйозний чиновник, розбирався в економіці, поважав закони і був хорошим дипломатом.
Він повернув демократичні інститути, підняв Рим з попелу, відновив права пригноблених і задружіться з лояльними сусідами.
Римський орел розправив пір'ячко, країна зажила нормальним життям.

Але тут народ вирішив, що чогось йому не вистачає. А саме - видовищ.
Як виявилося, люди не награлися в Калігулу, і висновків не зробили.

Імператор Марк відповів, що країні не до веселощів, треба затягнути пояси, зміцнювати оборону, тільки жорсткою економією можна забезпечити розвиток.
Люди сказали "ні", і Марка теж змістили, причому - пов'язали і заморили голодом, для науки всім наступним "рятівникам нації".

Наступні загравали з народом і сенаторами, але це ситуацію не рятувало. Бардак в країні був ще той.
А тут їхнім сусідам доперло, що гріх не половити рибку в цій муті з вигодою для себе.
Вони стали нападати і відхоплювати від Риму шматок за шматком.

Знову ситуацію взяли в свої руки військові.
Пощастило з полководцем Аецієм, який розігнав сенат і очолив військову диктатуру.
Але закони економіки підпорядковувалися військового статуту, і ситуація всередині країни ставала все гірше і гірше.

Імперія ще утримувала зовнішні кордони за рахунок патріотизму і самовідданості легіонів. Хоча грошей їм платили все менше.

Скоро і легіони видихнули, вирішивши, що з якого дива вони повинні гинути за невдячних співгромадян, і потихеньку стали саботувати.

А після прийшли варвари...

І нікого в країні не знайшлося, хто міг би дати їм відсіч.

Так закінчилася історія вічного міста.

(Б. Пенчук)

[Рыжая]

[Рыжая]

"Каждый из нас время от времени понимает, что оказался в жутком месте. Или как минимум в неподходящем.

Возможно, приходится признать, что мы выстроили неподходящую карьеру. Или запутались в отношениях, с которыми больше не хотим мириться. Или мы поступаем вразрез со своими ценностями. Или мы впали в зависимость. Или — делаем вид, что мы какие-то другие люди.

В такой момент нам с вами совсем даже не весело. Скорее — ужасно. Я называю это ощущение «НЕ ТО».

Потому что в такой момент единственное, о чем я могу думать, это: «НЕ ТО!». Иногда больше ничего в голову вообще не приходит.

Что-то внутри рвется наружу и кричит: «Не то!». Ваше тело вторит: «Не то». Ваше сердце поддерживает: «Не то». Ваша душа негодует: «Не то!». Но ваш рациональный ум не может согласиться. Потому что придется что-то менять. А плана Б подготовлено не было. У вас только одна жизнь. Только одна работа. Только один супруг. Единственная квартира.

Ваш ум разумно отвечает: «Ну да, не то чтобы идеально но больше ничего нет, так что придётся смириться». Вы понятия не имеете, по какой причине попали в эту ловушку… и еще меньше знаний о том, как из неё выбираться. Ваш ум успокаивает: «Нам надо перестать паниковать и смириться. Больше у нас ничего нет».

Но ваше тело, ваше сердце, ваша душа — не слушают. Они хором повторяют: «Не то… не то… не то».

Пожалуй, наиболее смелые мои знакомые — это те люди, которым удавалось сказать вслух «Не то», не имея в руках заготовленного плана действий.

Они выходили из тяжелых ситуаций, не зная, найдутся ли в будущем ситуации полегче. Они смотрели на свою жизнь и признавались: «Не знаю, как выглядит моя идеальная жизнь, но уж точно НЕ ТАК». И уходили.

Одна моя подруга развелась и вернулась в свою детскую комнату, в родительский дом. Её осуждали все соседи, а она потихоньку строила себе новую жизнь. Все говорили: «Если уж он тебе не подходит, то кто тебе нужен?». Она не знала, что ответить. Но она говорила себе, что закончившийся брак был НЕ ТЕМ, что ей было нужно.

Другая моя подруга ушла от мужа с тремя детьми — без финансовой поддержки — и поселилась в крошечной квартирке с одной-единственной кроватью. Она тоже создавала себе новую жизнь. В бедности, в страхе, в одиночестве. Но в полном соответствии с внутренним голосом, который кричал: «НЕ ТО!».

Я думаю о моих друзьях, которые увольнялись в никуда. Потому что они слышали внутреннее «Не то». Я думаю о моих друзьях, бросавших университет — вместо того, чтобы убедить себя, что им по-прежнему интересно. Они теряли стипендию, они работали в Макдональдсе, пока все остальные получали дипломы. Они долго не могли решить, что делать дальше. Но облегчение приходило уже в тот момент, когда они переставали сопротивляться ощущению «Не то».

Я думаю о подруге, забравшей детей из воскресной школы в один момент, потому что она устала от жесткого отношения и даже осуждения, исходившего от главы этой конкретной церкви. Да, это была ее церковь. Да, она привыкла к людям. Но находиться в этом здании она больше не могла. Единственное, что она слышала, — это слова «Не то». Она взяла детей за руки и вышла на свежий воздух.

С рациональной точки зрения будет безумием отказываться от привычной, добросовестной, качественной жизни — и прыгнуть в неизвестность. Ни один здоровый человек не предложит вам прыгать без продуманного плана в рукаве. Нам всем нужна уверенность и стабильность.

И всё-таки…

И всё-таки.

Если вы делаете вид, что не слышите своего «Не то», вам придётся остаться с «Не тем». Не нужно знать, чего вы хотите, чтобы понять, что вот этого вы точно не хотите.

Смелость в том, чтобы произнести эти два коротеньких слова.

А что потом? Я не знаю. И вы не знаете. Никто не знает. Возможно, что-то получше. Может, похуже. Но что бы там ни было… это не то"

Лиз Гилберт «Не то»
Перевод Елены Трусковой

 

 

 

[ukrop.de]

16.12.2019 в 18:02, Ganz сказал:

Да похоже к нам тоже придёт не Дед Мороз, а узбекский Колотун-Ока)

Кому чо кому ни чо

Кому х через плечо

[ВодолазПусты]

16.12.2019 в 20:02, Ganz сказал:

Да похоже к нам тоже придёт не Дед Мороз, а узбекский Колотун-Ока)

Новогодний русско-татарский словарь)))

Дед Мороз - Колотун Бабай 
Снегурочка - Ништяк кызым 
Баба Яга - Кошмар Апа 
Буратино - Саксаул-батыр 
Русалка - Кыз-балык 
Мальчик с пальчик - Мизинес малай 
Армагеддон - Пиздес планета 
Илья Муромец - Ахуеть батыр 
Джекки Чан - Абизьяна каскадер 
Негр, (ой, пардонюсь, афроамериканец) - гудрон малай.. . 
Троллейбус - Шайтан Арба 
Змей-горыныч - Автоген Башка 
Холодильник - Колотун Сундук 
Зебра - Ишак Матрос 
Царевна несмияна - карындас прикол емес 
Tерминатор - арматур батыр

[Рыжая]

У день св.Анни згадаємо про Анну Ярославну - Анну Київську, королеву Франції та доньку Ярослава Мудрого. Вона недарма належить до найвідоміших і найвпливовіших жінок України - мати і бабуся десяти королів Франції була надзвичайно розумною і вольовою, а її краса доповнювалася королівською культурою поведінки. Власне, багато в чому завдяки їй почався справжній розквіт Франції європейської держави, а Париж став культурною столицею.

Як ми пам'ятаємо з шкільних років, заміж за короля Франції Генріха І Анну віддали зовсім юною. Та вже тоді вона знала кілька інлземних мов, розумілася на політиці, прекрасно трималася в сідлі і могла зачарувати будь-кого своєю вродою та аристократичними манерами.

До доньки Ярослава Мудрого сваталися наймогутніші правителі. Та пощастило королю Франції, який виявився найзатятішим - після двох відмов, заславши сватів втретє, він отримав згоду.

До далекої і невідомої Франції Анна Ярославна взяла з собою книги та, як свідчить легенда, Євангеліє (На цьому, так званому званому Реймському, Євангелії слов'янською мовою ніби-то до 1793 року присягали на вірність французькі королі). Та 40річний наречений не оцінив таке придане Анни, адже був навіть неписьменним. Під шлюбним контрактом замість підпису на подив руської княжни Генріх І поставив хрестик.

Вихована при дворі одного з найосвіченіших правителів світу Анна взагалі була шокована місцевими звичаями - відсутність елементарної гігієни, навіть вельможі їли руками, а грамоту знали лише священики.
Здавалося б, все, що їй лишалося в цій ситуації, - писати сповнені відчаю листи своєму батькові. Та попри розпач від варварства навколо, Анна нікому крім батька, не виказувала свого невдоволення. Навпаки, вона цілеспрямовано і методично викорінювала безкультур'я. Спершу навчила свого чоловіка, короля, читати і писати, потім - увесь двір. Також привчила до лазні та столових приборів. Своєю достойною поведінкою і навіть розмовою Анна здобувала прихильність серед всіх, з ким спілкувалася.

Своєму чоловікові Анна народила трьох синів, вихованням яких займалася самотужки, поки Генріх І був у військових походах та на полюваннях. Раптово овдовівши через 10 років подружнього життя, королева не пішла до монастиря і не закрилася у палаці. Навпаки, стала регентом при своєму 7-річному сині Філіпі І, перебравши на себе вирішення всіх державних справ.

І ось би тут поставити крапку. Та ні. Доля вирішила винагородити Анну справжнім коханням і водночас кинути їй новий виклик. Кохання, що спалахнуло між нею та затятим ворогом її покійного чоловіка, графом Раулем де Валуа, змусило її наперекір усім тодішнім нормам поведінки порядної вдови і навіть волі Папи Римського, залишити державні справи, віддатися почуттям і прожити 10 років із коханим. До його раптової смерті.

Після того Анна знову здивувала всіх, повернувшись до королівського палацу, щоб решту життя присвятити підтримці свого сина, короля Франції, а також займатися просвітницькою діяльністю та будівництвом церков. Вважається, що в 1075 році вона відійшла від справ і невдовзі померла.

Щороку 5 вересня (день, що вважається днем її смерті) у заснованому нею монастирі у місті Санлісі - курортному містечку неподалік від Парижа - відбуваються заходи з вшанування пам'яті Анни Київської. Тут є її могила та встановлено пам'ятник відомій киянці, подарований Україною в 2005 р. До слова, пам'ятники Анні є також в Києві, Тулузі (Франція), Кракові (Польща), Арлоні (Бельгія), Джакарті (Індонезія).

 

 

 

 

[ukrop.de]

Я бы хотел признаться в том,что сама найкраща мова на св!т! есть украинська

Все больше и больше наших украинцев я встречаю

И вот что характерно,украинська мову ты то есть я определяю ну доли секунды

И ещё одно признание 

Самое красивое слово для меня по украински # звичайно#

Оно такое мелодичное))

А какое для вас есть очень красивое украинское слово

Спасибо заранее 

[Radiola]

1 час назад, ukrop.de сказал:

А какое для вас есть очень красивое украинское слово

Кохання) 

[ukrop.de]

Це дуже є таке важливе слово 

Але так саме лагідне 

Und je leiser geschprochen,desto besserer Effekt

Чим тише говориться тим кращий еффект

Надобраніч

[Ganz]

11 часов назад, ukrop.de сказал:

Самое красивое слово для меня по украински # звичайно#

Вот уж неожиданно, а я то думал шо #подсчитай#. Украинский вариант не осмелился написать)
 

[Рыжая]

19 часов назад, ukrop.de сказал:

А какое для вас есть очень красивое украинское слово

Много  таких

[Рыжая]

ПРОСТО ВЫНУТЬ НОГУ ИЗ КАПКАНА

Когда-то у меня было больше сил...
Я тратила их на то, чтобы сделать все правильно, а лучше вообще идеально. Но поскольку на идеальное у меня никогда не хватало терпения, то по результатам стараний я ещё и страдала.
Силы уходили на то, чтобы не соглашаться и доказывать свою правоту, добиваясь справедливости. Иногда локальной, а иногда и вселенской. Но поиск справедливости - дело затратное. И она, как грибы в лесу, - иногда есть, а иногда нет. Много лет ушло на то, чтобы понять, что справедливость - это не обязательная часть мирового устройства, а только опция. Есть блаженные места, где все уравновешенно. Но иногда несправедливость так вопиюща, дисбаланс так выражен, а страдание так велико, что хочется немедленно встать на сторону добра и сражаться, стоя до самых костей. Но есть сражения, где выигрыш возможен, а есть и такие, где можно оставить жизнь и значительную часть здоровья, так ничего и не выиграв, ибо ситуация безвыигрышна по сути своей. Ещё одно Открытие, на которое ушло много времени: есть игры, в которые невозможно выиграть, а вот пострадать можно запросто. И тогда нужно отступить пока ещё жив.
Бывают случаи, когда нужно искать компромисс, договариваться, ждать, терпеть, надеяться, пробовать ещё раз... А есть такие, где нужно просто ВЫНУТЬ НОГУ ИЗ КАПКАНА, залечить раны, отдышаться и ПОЙТИ ДАЛЬШЕ. Один из моих тантрических учителей говорил, что если что-то не понравилось, нужно проанализировать, но не стоит закапываться. Это особенно важно, когда опыт затрагивает чувствительные области. Например - отношения, любовь, картину мира, самооценку или трепетные личные мечты.
Просто вынуть ногу из капкана, не производя особого шума - это самое сложное. Все простое не просто! Как только начинаешь доказывать, махать руками, кричать и шевелиться - ты пропал. Нужно просто аккуратно обойти, уклониться и не попадаться больше. А если попадаться, то но не надолго. Опытный человек, как и опытное животное, вроде бы такого же размера, как и молодое, но просто не попадается. Тем и ценится. Я где-то читала, что дикую ворону можно поймать только до полугода ее жизни. Дальше она неуловима. А стариков на юге почитают не столько за мудрость, сколько за то, что выжили огромное количество раз не попались.
То же самое и со сложными отношениями. Например, сожительство с зависимыми, нарциссами, психопатами или абъюзерами. Можно долго трепыхаться и доказывать, лечить, надеяться и работать над собой, а можно просто вынуть ногу из капкана. Начнёшь что-то выяснять, и пиши пропало.
Героически стоять против системы, мировой несправедливости или чьей-то локальной патологии почетно, но не полезно. Признать свою беспомощность и неравенство сил - грустное, но мудрое решение.
А ещё важно не делать из капкана фетиш. Я встречала людей, которые таскают за собой свои капканы как дорогие украшения, охотно демонстрируя их любому, как и свой отказ прлучить элементарную помощь. Ну да ладно!
Итак, я желаю вам не попадаться, а если и попадаться, то ненадолго, быстро вынимая ногу из капкана. Я желаю вам тихо обходить углы и перестать искать справедливость. Подружиться со своей беспомощностью и отступить.
Вынуть ноги, руки, хвосты и головы не только из внешних, но также из внутренних капканов своего нарциссизма, идеализма, святости, миссионерства и комплекса вины, стыда и самоуничижения. Хоть ненадолго. Это сэкономит ваши силы, а иногда и спасёт жизнь. А потом, глядишь, и понравится...

С наступающим!
Аглая Датешидзе