Что нас ждет дальше?

[Гість Вадім]

Вся страна следить за тем какие новости принесет нам наступивший день, будь то что-то новое с Печерского районного суда Киева или очередной сюрприз наших политиков, мы все привыкли что живем в непредсказуемой стране, но с каждым новым днем стает все хуже. И себе интуитивно задаем вопрос, а что будет дальше? К чему мы идем или верней катимся? Ассоциации возникают не самые хорошие, но при этом не делаем ничего что бы изменить ситуацию . Сидим себе дома, обсуждаем с близкими, даже местами проявляем несогласие с происходящим, но на этом все заканчивается.

Как человек который заинтересованный в своем будущем и будущем своей родной странны мне хочется перемен, перемен в лучшую сторону. Хотеть не вредно! Мы все чего-то хочем! – скажите вы. В какой-то степени вы будете правы. Так давай те подумаем и ответим на вопрос : а что буде дальше, к чему мы идем?

[Орiана]

Вся страна следить за тем какие новости принесет нам наступивший день, будь то что-то новое с Печерского районного суда Киева или очередной сюрприз наших политиков, мы все привыкли что живем в непредсказуемой стране, но с каждым новым днем стает все хуже. И себе интуитивно задаем вопрос, а что будет дальше? К чему мы идем или верней катимся? Ассоциации возникают не самые хорошие, но при этом не делаем ничего что бы изменить ситуацию . Сидим себе дома, обсуждаем с близкими, даже местами проявляем несогласие с происходящим, но на этом все заканчивается.

Как человек который заинтересованный в своем будущем и будущем своей родной странны мне хочется перемен, перемен в лучшую сторону. Хотеть не вредно! Мы все чего-то хочем! – скажите вы. В какой-то степени вы будете правы. Так давай те подумаем и ответим на вопрос : а что буде дальше, к чему мы идем?

А ви що ж пропонуєте з вилами йти на озброєну владу?

Так ми сидимо на кухні, обговорюємо політичні процеси і раз на п"ять років йдемо голосувати. Іншого способу змінити владу в дем.суспільстві ще ніхто не придумав. Чи ви до монархії закликаєте, громадянської війни, бунтів?

[Орiана]

Футбольні фани обматюкали Януковича.

 

Відео *http://www.pravda.com.ua/news/2011/08/9/6472706

 

Чим не вчинок...

[Гість Вадім]

Много вы добились сидя на кухне и раз в пять лет идя на выборы? К сожелению ответ очевиден. Я ни в каком случаи не за ,как вы говорите, войну или что-то в этом роде. Вы говорите << з вилами йти на озброєну владу>> простой пример из истории – декабрь 2004 года, когда народ был единым и боролся за свои права и свободы! Только очень вас прошу не нужно сразу писать: и к чему все то привело. Методы есть, людей нет умных, а если есть то им перекрывают кислород не давая возможности работать на благо государства. Государство-это народ в первую очередь, а не отдельные личности.

[Орiана]

Много вы добились сидя на кухне и раз в пять лет идя на выборы? К сожелению ответ очевиден. Я ни в каком случаи не за ,как вы говорите, войну или что-то в этом роде. Вы говорите << з вилами йти на озброєну владу>> простой пример из истории – декабрь 2004 года, когда народ был единым и боролся за свои права и свободы! Только очень вас прошу не нужно сразу писать: и к чему все то привело. Методы есть, людей нет умных, а если есть то им перекрывают кислород не давая возможности работать на благо государства. Государство-это народ в первую очередь, а не отдельные личности.

Я думаю, що ми не більшого б добилися, коли б вийшли на вулиці. Треба враховувати той факт, що теперішні попеклися, тому тепер дуже обережні і не допустять, щоб люди об"єдналися. Дивіться як підступно вони підставили інтелігенцію з цим совковим листом-подякую. А ще устами всяких "мітьків" сіють паніку, нацьковуючи одну частину України проти іншої. А протест, він має визріти, як і все, що має на меті зміну.

2004 не був намарним, бо після нього ми почали жити в іншій країні. Ми і тепер живемо в іншій країні, попри намагання влади повернутися назад.

[GiRaFo.chka]

давайте подумаем и ответим на вопрос : а что буде дальше, к чему мы идем?

Вадим, вы читали стихи Василя Стуса ?...

 

Сто років, як сконала Січ.

 

Сибір. І соловецькі келії,

 

і глупа облягає ніч

 

пекельний край і крик пекельний.

 

Сто років мучених надій,

 

і сподівань, і вір, і крові

 

синів, що за любов тавровані,

 

сто серць, як сто палахкотінь.

 

Та виростають з личаків,

 

із шаровар, з курної хати

 

раби зростають до синів

 

своєї України-матері.

 

Ти вже не згинеш, ти двожилава,

 

земля, рабована віками,

 

і не скарать тебе душителям

 

сибірами і соловками.

 

Ти ще виболюєшся болем,

 

ти ще роздерта на шматки,

 

та вже, крута і непокірна,

 

ти випросталася для волі,

 

ти гнівом виросла. Тепер

 

не матимеш од нього спокою,

 

йому ж рости й рости, допоки

 

не упадуть тюремні двері.

 

 

И еще ответ на ваш риторический вопрос. Что ответил Иван Франко сто тридцать лет назад..

 

Я бачив дивний сон. Немов передо мною

Безмірна, та пуста, і дика площина,

І я,прикований ланцем залізним, стою

Під височенною гранітною скалою,

А далі тисячі таких самих, як я.

 

У кождого чоло життя і жаль порили,

І в оці кождого горить любові жар,

І руки в кождого ланці, мов гадь, обвили,

І плечі кождого додолу ся схилили,

Бо давить всіх один страшний якийсь тягар.

У кожного в руках тяжкий залізний молот,

І голос сильний нам згори, як грім, гримить:

"Лупайте сю скалу! Нехай ні жар, ні холод

Не спинить вас! Зносіть і труд, і спрагу, й голод,

Бо вам призначено скалу осю розбить."

 

І всі ми, як один, підняли вгору руки,

І тисяч молотів о камінь загуло,

І в тисячні боки розприскалися штуки

Та відривки скали; ми з силою розпуки

Раз по раз гримали о кам'яне чоло.

 

Мов водопаду рев, мов битви гук кривавий,

Так наші молоти гриміли раз у раз;

І п'ядь за п'ядею ми місця здобували;

Хоч не одного там калічили ті скали,

Ми далі йшли, ніщо не спинювало нас.

 

І кожний з нас те знав, що слави нам не буде,

Ні пам'яті в людей за сей кривавий труд,

Що аж тоді підуть по сій дорозі люди,

Як ми проб'єм її та вирівняєм всюди,

Як наші кості тут під нею зогниють.

 

Та слави людської зовсім ми не бажали,

Бо не герої ми і не богатирі.

Ні, ми невольники, хоч добровільно взяли

На себе пута. Ми рабами волі стали:

На шляху поступу ми лиш каменярі.

 

І всі ми вірили, що своїми руками

Розіб'ємо скалу, роздробимо граніт,

Що кров'ю власною і власними кістками

Твердий змуруємо гостинець і за нами

Прийде нове життя, добро нове у світ.

І знали ми, що там далеко десь у світі,

Який ми кинули для праці, поту й пут,

За нами сльози ллють мами, жінки і діти,

Що други й недруги, гнівнії та сердиті,

І нас, і намір наш, і діло те кленуть.

 

Ми знали се, і в нас не раз душа боліла,

І серце рвалося, і груди жаль стискав;

Та сльози, ані жаль, ні біль пекучий тіла,

Ані прокляття нас не відтягли від діла,

І молота ніхто із рук не випускав.

Отак ми всі йдемо, в одну громаду скуті

Святою думкою, а молоти в руках.

Нехай прокляті ми і світом позабуті!

Ми ломимо скалу, рівняєм правди путі,

І щастя всіх прийде по наших аж кістках.