Журналисты пишут:

[Гість Монтескье]

Ще раз повторюю, була в Харкові: фільм в кінотетрі дивилася російською, на пошті - російська, скрізь на вулицях, магазинах, між собою - тільки російська. Де тут дискримінація?

Перейменування вулиць, прізвищ- банально, стара байка - якщо недоумки пропустили список з прізвищами і адресами через перекладач - то це проблема невідповідності кадрів посадам, які вони займають, а не мовна проблема.

Чи ти, Монтеск"є вважаєш, що української тобі знати не треба? Певно так і є, бо в іншому випадку ти б не писав буТівельний )))

А що робити українцю в суді в Донецьку, якщо він російської не знає? Їхати судитися у Львів?

 

Ще одна брехня про те, що "телевидение- на украинском 70%, русском 30%"

 

Спеціально взяла програму телепередач на 21.45:

 

 

1+1 Звезда + звезда - рос.

Интер Т/с - рос.

ICTV Фильм - рос.

СТБ Т/с - рос.

Новый канал Фильм - рос

Перший Спорт Футбольний код-укр.

ТЕТ Т/с - рос.

5-й Випуск новин - укр.

НТА Фільм - укр.

Україна Фільм - рос.

 

Відсотки протилежні тим, що ти написав - Укр. 30%, рос. 70%

 

Мнтеск"є, ти малий брехун, наразі повторюєш чужі слова, але виростеш у великого брехуна, якщо не почнеш думати власною головою.

 

У нас в Запорожской 70/30. Я не буду выкладывать здесь ТВ программы, но при желании можешь посмотреть в нете по нашей области.

[smell]

у нас нет таких каналов)

[Гість Yulik]

Не старайся, я тя все равно не понимаю.

А можно спросить,а ті белорусский понимаешь?? ведь это как бы половина на украинском половина на русском.

[Гість Yulik]

Я ему помогу. В Украине в быту, действительно ни кто не запрещает разговаривать на любом языке. Но, приходишь в кинотеатр, все без исключения фильмы дублированы на украинский. В милиции, в судах, паспортных столах, в аптеках и т. д., вся документация- только на украинском. До смешного доходит, переведены на украинский названия кварталов, населённых пунктов, улиц и фирм. Вот у нас в городке есть улица Советская, её называют "Радяньська". Есть улица Октябрьская и есть улица Жовтнева. Сейчас обе называют Жовтневыми, неразбериха полная. Фирму "Запорожье Строй Сервис" называют "Запорижжя Бут Сервис", регистрационное название-первый вариант. Хотя по общепринятым правилам, фамилии, названия городов, улиц, фирм не переводится. Нарушения с переводами в судах создаёт бардак. Названия организаций и их адреса должны соответствовать регистрационным, а горисполкомы, ЖКи предоставляют справки с переведёнными названиями и бегаешь устраняешь противоречия.

 

Телевидение- на украинском 70%, русском 30%.

 

Что касается бандюков- результаты голосования в местные органы власти покажут кто, кого, где и на сколько ненавидит. Результаты скоро объявят. Подожди Оришка.

Насчет кинотеатров незнаю.А вот насчет документации..ну так государство Украина,конституция украинская,язык-украинский,то и деловодство должно быть на єтой же языке.А что касается русского...то деловая документация на нем может ходить только внутри отдельного говорящего на нем,региона.Т.е Если на русском какие то документы то что бы они не распространялись вне региона(например,какието внутренние документы только по Донецкой области).Насчет названия улиц...незнаю..у нас почему то называют все магазин "Пивденный"(в переводе на русский Южный),при этом если ктото просит отвезди его к Южному магазину,то водители не понимают где это.Привыкли все называть так ..и никто не переводит никогда.

[Орiана]

У нас в Запорожской 70/30. Я не буду выкладывать здесь ТВ программы, но при желании можешь посмотреть в нете по нашей области.

Монтеск"є, ти тут дурника з себе не показуй - я навела канали, які доступні навіть через домашню антену і є ЗАГАЛЬНОУКРАЇНСЬКИМИ - Я перемикала канали і фіксувала мову, а в програмі ТБ мова не вказується.

[smell]

А можно спросить,а ті белорусский понимаешь?? ведь это как бы половина на украинском половина на русском.

А ты попробуй, может че пойму

[Гість Монтескье]

Насчет кинотеатров незнаю.А вот насчет документации..ну так государство Украина,конституция украинская,язык-украинский,то и деловодство должно быть на єтой же языке.А что касается русского...то деловая документация на нем может ходить только внутри отдельного говорящего на нем,региона.Т.е Если на русском какие то документы то что бы они не распространялись вне региона(например,какието внутренние документы только по Донецкой области).Насчет названия улиц...незнаю..у нас почему то называют все магазин "Пивденный"(в переводе на русский Южный),при этом если ктото просит отвезди его к Южному магазину,то водители не понимают где это.Привыкли все называть так ..и никто не переводит никогда.

Вполне разумное мнение. Только всё это должно быть отражено в законе.

 

Если у вас не переводят названия, значит у вас вполне адекватное руководство. А у нас и других местах переводят. Недавно был в Луганске, так вот там улицу Советскую, по местному радио ФМ, местной печати и налоговых документах называли Радяньськой, а зарегистрирована она в гор. совете- Советская.

Я работаю юристом на предприятии и постоянно по работе бываю в судах, налоговых и других регионах страны. Примеров с неправильными переводами могу привести массу. Где- то переводят из-за необразованности и желания выслужиться перед Киевом(восточные регионы), где-то по националистическим мотивам(центр и запад). Но эти переводы вызывают бардак и неразбериху, а значит недовольство.

[Гість Yulik]

А ты попробуй, может че пойму

вообщето я белорусский и сам не знаю :-) хотя..иногда знакомые слова проскакивают.

[Орiана]

Я работаю юристом на предприятии и постоянно по работе бываю в судах, налоговых и других регионах страны. Примеров с неправильными переводами могу привести массу

Но эти переводы вызывают бардак и неразбериху, а значит недовольство.

А яким чином знімуться ось ці проблеми, коли російську зафіксують в Конституції.

[Гість Монтескье]

А яким чином знімуться ось ці проблеми, коли російську зафіксують в Конституції.

Все документы, законы, приказы и инструкции будут идти на двух языках.

 

Не хочу повторяться(нет времени). Почитай мои предыдущие посты.

[Орiана]

Все документы, законы, приказы и инструкции будут идти на двух языках.

 

Не хочу повторяться(нет времени). Почитай мои предыдущие посты.

 

Все ж таки переклади українською передбачаються - то як вони покращаться, адже за твоїми словами, саме це викликає багато нарікань? Якщо тепер цього не роблять, коли українська єдина в діловодстві, то чи будуть робити якісні переклади потім, коли буде російська версія і російську змушені будуть вчити навіть україномовні українці. А це вони будуть робити, як більш схильні до мов, а російськомовні не забажають, як більш тупі і ліниві. І до чого ми прийдемо з таким підходом - до часів "розвиненого соціалізму"?

Монтеск"є, ми все це вже проходили, не треба повертатися назад, треба рухатися вперед: тобто, вчити українську. А коли всі без винятку будуть її знати, тоді можна буде говорити про паритети. Наразі ще заскоро.

[Гість Yulik]

Все документы, законы, приказы и инструкции будут идти на двух языках.

 

Не хочу повторяться(нет времени). Почитай мои предыдущие посты.

а ты представляешь сколько это бумаги надо будет???? единственный компромис это что вся документация на англ языке,т.е ни нашим ни вашим.

[Гість Монтескье]

Все ж таки переклади українською передбачаються - то як вони покращаться, адже за твоїми словами, саме це викликає багато нарікань? Якщо тепер цього не роблять, коли українська єдина в діловодстві, то чи будуть робити якісні переклади потім, коли буде російська версія і російську змушені будуть вчити навіть україномовні українці. А це вони будуть робити, як більш схильні до мов, а російськомовні не забажають, як більш тупі і ліниві. І до чого ми прийдемо з таким підходом - до часів "розвиненого соціалізму"?

Монтеск"є, ми все це вже проходили, не треба повертатися назад, треба рухатися вперед: тобто, вчити українську. А коли всі без винятку будуть її знати, тоді можна буде говорити про паритети. Наразі ще заскоро.

Discernit sapiens res, quas confundit asellus - Умный может разобраться в вопросах, которые осел запутывает.

 

Даже если все без исключения будут знать украинский, он родным не станет не станет. 1/2 часть народа будет помнить свои корни.

 

Если оставить всё так как есть, то это первая стадия геноцида. И куда мы придём, если кругом Гебельсовская пропаганда?.

Нужно двигаться вперёд, к демократии и верховенству права, а не назад к мазанкам.

[Гість Odessit Lіve]

Будь-який окупант прагнення поневолених народів до свободи завжди називав "бандитизмом"

У травні 1920 року в містечку Лютенька та навколишніх селах Гадяцького повіту спалахнули селянські виступи. У червні-липні в лютенському загоні вже налічувалося понад 500 повстанців і кількість їхня постійно зростала. Лютенський загін згодом формально приєднався до Повстанської армії України (махновців). Свій гнів вони спрямовували проти большевицьких продзагонів та органів влади: ревкомів, волвиконкомів, комітетів незаможних селян. Подібні загони (близько 200) з'явилися в різних куточках Полтавської губернії.

Так, у Кременчуцькому повіті діяли повстанці під проводом Кикотя, Овдієнка, Приходька, Скирди, в Кобеляцькому – Левченка. А загони Кременчуцького повіту називали себе "штабом 5-ї Повстанської Лівобережної армії". Не менше повстанських сіл з'явилося на півночі губернії. Крім уже згаданого лютенського, в Гадяцькому повіті вели боротьбу загони Коваля, Крупського, Дмитренка, Буховецького, які контролювали північ повіту від Розбишівки до Веприка й Липової Долини, де місцеві загони об'єдналися в Повстанську армію "Козацька Січ". У Зінківському повіті діяли загони Мандика, Масюти, Степенка, Латоха, Антоненка, Левченка, Тимошенка, Турчина, Тютюнника та інших. Большевицька пропаганда не визнавала широкого повстанського руху й називала численні селянські загони "бандами". І це не дивно, адже будь-який окупант прагнення поневолених народів до свободи завжди називав "бандитизмом".

[Гість Odessit Lіve]

Що ж спричинило масові виступи селян, які не припинялися протягом 2 років і подекуди тривали аж до 1922 року? Відповідь на це питання знаходимо в большевицьких документах того часу. Так, у протоколі засідання Гадяцького ревкому 22 грудня 1919 року самі большевики змушені були засудити дії райупродкома Замаріна, який "...разослал по сьолам Гадячского уєзда для учета хлєба агєнтов, которим било поручено оставлять для насєлєниія мінімальноє колічество, і етім сільно настраіваєт насєлєніє протів Совєцкой власті". Місцеве населення в переважній більшості проявляло неприховане невдоволення большевицьким режимом, який хотів розколоти село, поділити колишніх козаків на "своїх" і "чужих". Так, газета гадяцької земської управи "Рідний край", редактором якої була Олена Пчілка – мати Лесі Українки, 21 березня 1918 року писала: "11 березня союзне нам німецьке військо вступило в м. Гадяч і очистило його від більшовицьких банд, давши тим змогу приступити всім законним установам УНР до роботи, давши громадянству спокій і забезпечивши всім недоторканність та інші найпростіші права людські і громадянські, які так жорстоко попиралися диким Московським військом...

[Гість Odessit Lіve]

Більшовицькі орди біжать, безглуздо грабуючи наші села і міста, руйнуючи залізниці, все, що здобуто руками українського народу, вбиваючи людей; без сорому і без совісті все забирають вони і вивозять з України.

 

Не жалують ні бідного, ні багатого, ні старого, ні малого.

 

Чи знайдеться ще хоч одна людина з совістю, яка повірить поганим брехням московських та інших більшовиків про мир, землю, свободу, рівність і братство?

 

Хто ще повірить дворянину Леніну, прохвосту Троцькому, приставу Муравйову і всій більшовицькій шайці після всього того, що вони зробили?

 

Де їхній мир, свобода, рівність, братерство, хліб і все інше, що вони обіщали? Оббріхуючи всіх, оббріхуючи старих захисників народних, справжніх борців за народні права, темні большовицькі шайки бувших каторжан, стражників, дезертирів, злодіїв та інших хижаків організували неволю ще гіршу, ніж найстрашніші Московські царі...".

 

Другий прихід російської Червоної Армії в Україну в січні 1919 року привів до поступової ліквідації реальних ознак Української державності.

 

Перші місяці совєцької влади викликали у полтавців загальну ненависть до неї та глухий опір, який все частіше переростав у відкриті антибольшевицькі повстання.

 

"Більшовизм на Україні уже зжив себе, – писав 13 травня 1919 року в своєму щоденнику письменник Володимир Короленко, – "комунія" повсюдно зустрічає ненависть".

[Гість Odessit Lіve]

Збройна боротьба проти большевицького режиму на Полтавщині розгоралася з кожним днем. Особливо запеклою вона була в1920– 1921 роках. У цей час в Гадяцькому повіті діяло 7 повстанських загонів, на території Зіньківщини – близько 40, Полтавського – 55, Кобеляцького – 36, Миргородського – 18, Лохвицького – 14 загонів. Влітку 1920 року становище влади на Полтавщині було критичним.

[Гість Odessit Lіve]

На негативне ставлення полтавців до большевицького режиму вказували у своїх листах, які були перлюстровані військовою цензурою, червоноармійці з Росії, що перебували на Полтавщині у вересні 1920 року.

 

Ось деякі уривки з них:

 

"Життя наше сповнене небезпеки: всі селяни борються проти радянської влади...",

 

"На Україні справжній саботаж проти радянської влади. Усі хохли – бандити...",

 

"Настрій жителів поганий. Червоноармійців ненавидять, як собак...",

 

 

"Уся Полтавщина проти радянської влади...",

[Гість Odessit Lіve]

"Навряд чи щось вийде з нашої влади, тому що всі проти комуністів...". Документи свідчать, що більшість населення Полтавщини не визнавала заходів нової влади.

 

Значна частина селянства поділяла ідеологію української партії боротьбистів, яка виступала за "радянську", але незалежну Україну.

 

Совєцьку владу воно розглядало як владу всього українського народу, без класових та національних обмежень, й було рішуче проти однопартійної большевицької диктатури і спроб російських комуністів нав'язати силою свою волю та ідеологію українському народові.

 

Користуючись присутністю значних військових сил, большевики вирішили ліквідувати останню перепону, що заважала їм господарювати на завойованій Україні, – партію українських комуністів-боротьбистів, які домагалися від Москви широкої автономії для 34-мільйонного українського народу.

[Гість Odessit Lіve]

На початку 1920 року боротьбистів силою примусили об'єднатися з російськими большевиками. 20 березня на драматичному спільному засіданні представників цих партій сталося таке "об'єднання" і в Гадяцькому повіті. На знак протесту частина боротьбистів залишила збори і згодом організувала повстанські сили в селах Ціпки і Великі Будища.

[Гість Odessit Lіve]

"Лісовики" на своїх зборах обрали Христового отаманом. Маючи на озброєнні кілька гвинтівок та мисливських рушниць, а також вила-трійчата, коси, дрючки та іншу селянську зброю, "лісовики" 24 травня 1920 року розгромили в Лютеньці продзагін, який прибув для збору продрозкладки.

[Гість Odessit Lіve]

Усіх полонених червоноармійців Христовий відпустив до Гадяча з умовою, що вони більше не прийдуть грабувати селян. На сходці лютенчан для захисту від нових грабунків він оголосив мобілізацію. Так невеликий загін "лісовиків", очолюваний Христовим, перетворився незабаром, як повідомляла агентура большевицької військової розвідки, "в крупную організованую сілу". За цими ж даними, домінуючою для повстанців була політична орієнтація на Петлюру, боротьба за незалежність України.

[Гість Odessit Lіve]

У загоні було три піхотних, а також кавалерійська й караульна сотні. У штабі значну роль відігравали вчителі, колишні офіцери Микола Степовий, Борис Пошивайло, Парфентій Галагуза, Варсинофій Любарець та інші. 7 серпня 1920 року повстанці Христового й Коваля оволоділи Гадячем. Успішні дії загону сприяли його зростанню. У серпні в списках лютенських повстанців налічувалося більше 1500 чоловік.

[Гість Odessit Lіve]

12 – 16 серпня просторами Зінківського, Гадяцького та Миргородського повітів рейдом пройшло численне військо Нестора Махна, який мав зустріч із Христовим. Він допоміг місцевим повстанцям зброєю та боєприпасами, й залишив у Лютеньці 14 своїх хлопців, щоби навчали селян воювати по-махнівськи. 17 серпня, як тільки махновські тачанки залишили Миргород, большевики кинули на Лютеньку значні сили. Зі сходу, з боку Зінькова, наступали військові частини 185-ї бригади ВОХР, а з Гадяча – 226-й батальйон. Христовий завчасно підготував свої сотні до бою. Та коли червоні підрозділи вдарили по окраїнах Лютеньки з гармат, її захисники не витримали й поспішно відступили до лісу на західні околиці. Карателі вступили в село. Почалися розправи. Село запалало. Червоні обливали будівлі темною рідиною – й хати охоплювало полум'я. На місці розстрілювали не тільки чоловіків, які допомагали повстанцям, а й жінок, старих... Кількох iз них вони кинули живцем у вогонь. Того дня в Лютеньці згоріло близько 700 дворів.

 

Через 10 днів каральні загони знову вступили в бунтівне село, й знову запалали вулиці...

[Гість Odessit Lіve]

Про масштаби селянського опору на Полтавщині згодом стало відомо навіть у Москві, большевицький уряд прагнув якнайшвидше погасити вогонь селянських повстань.

За наказом Лєніна передбачалося Лютеньку спалити повністю, рештки населення виселити у східні райони країни, а територію села переорати й засіяти.

Чутки про ці плани докотилися до Лютеньки.

Налякані такою звісткою жителі негайно відправили до Харкова свою делегацію. Вони просили підтримки у самого всеукраїнського старости Петровського. Лютеньку було помилувано, проте не надовго. Через 11 років, у час Голодомору, її занесли на республіканську чорну дошку...

[Гість Odessit Lіve]

Так в українському селі утверджувалася совєцька влада, яка привчала людей жити в атмосфері терору, постійного страху, підозрілості й ненависті.

[Гість Odessit Lіve]

Криваве протистояння повстанців і влади наростало. Христовий мстив червоним за спалене село, в якому на попелище перетворилася й заможна садиба його батька. Він поділив свої численні повстанські сили на ройові загони, які на конях і швидких тачанках несподівано нападали на большевицькі волості.

[Гість Odessit Lіve]

У вересні-листопаді 1920 року повстанці тримали під своїм контролем не тільки села Гадяцького і Зіньківського повітів, а й виходили на простори Охтирського і Полтавського. Наприкінці серпня загони Христового пройшли рейдом по Миргородщині й захопили села Савинці, Обухівку, Хомутець, Попівку та інші, не дійшовши до Миргорода лише 10-15 верст. Та на початку вересня під час нового рейду Миргородщиною до Лохвицького повіту біля села Остапівки головні сили Христового спільно із загоном Дмитренка потрапили у засідку, і, зазнавши значних втрат, відступили через Зуївці до Лютеньки.

[Гість Odessit Lіve]

Після поразки під Остапівкою Христовий розпустив половину свого поріділого загону. У ньому тепер залишилось трохи більше 300 чоловік. Та й цих непросто було забезпечити боєприпасами. На одного повстанця видавали не більше десятка патронів. Не кращі були справи і з продовольством. Сили ж червоних, які прагнули будь-що придушити повстання, зростали з кожним днем. Так, у Лохвиці, Гадячі, Зінькові розмістилися 487-й, 488-й, 489-й полки 44-ї окремої кадрової бригади та 64-й полк 22-ї бригади ВНУС.

[Гість Odessit Lіve]

Окрім того, для боротьби з повстанцями було створено спеціальні маневрові групи. У середині листопада після невдалих переговорів про здачу загону повстанців Христового було оточено на луках поблизу села Лютенські Млини. Операцією особисто керував командуючий збройними силами губернії комбриг Воронін. Підрозділи 64-го полку спільно з кавескадроном 24-ї бригади 18 листопада притисли повсталих до Псла. Ті у відчаї кидалися на тонкий лід і тонули на очах побратимів. Разом з іншими на Пслі загинули начальник штабу Пилип Масюта і командир сотні Ластовина. Лише винахідливість Христового допомогла йому і решткам загону переправитись на протилежний берег під прикриттям "Максима", біля якого до останнього патрона стримував червоних командир кавалерійської сотні – махнівець Сергій Кириченко. Його захопили в полон червоноармійці, які витягли Сергія з крижаної води.