В Одессе у Черного моря

[Гість ViktorOv]

В Одессе многое связано с именем Леонида Михайловича Климова. Политик, бизнесмен, депутат Верховной Рады Украины и т.д. и т.п. С 1991 года Климов занимает исключительно «президентские» и «олигархические» должности. Его состояние оценивается более, чем в 420 миллионов долларов. К сожалению, пока еще, председатель Одесского отделения Партии Регионов. Вот и приходится губернатору Одесской области Эдуарду Матвийчуку прилагать много усилий, чтобы спасти рейтинг Партии Регионов, подпорченный Леонидом Климовым.

[Гість ViktorOv]

В продолжение начатой темы, а что мы знаем о Леониде Климове, одном из главных «героев» сегодняшних одесских баталий и, как к нему относится большинство жителей Одессы? Хотелось бы откровенных высказываний, мыслей, связанного с этим именем настоящего и будущего Одессы. Как из простого пожарника и водителя, после службы в армии, окончания в 1974г. Одесского Нархоза (ныне Экономический университет), он стремительно набрал обороты и стал олигархом, держащим в Одессе в своих руках все и вся. Например, как он довел до плачевного состояния футбольную команду "Черноморец". Как «добился», совместно с мэром города Эдуардом Гурвицем, самого дорогого в Украине коммунального хозяйства, находящегося в катастрофическом состоянии?

[Гість ViktorOv]

Согласен, что Леонид Климов - это вчерашний день в руководстве ПР. Не исключено, что в ближайшее время Эдуард Матвийчук возглавит местную организацию Партии Регионов вместо Климова. Но дело и в другом. Обвинений в адрес Леонида Климова звучит очень много. Уверен, что все они справедливы! Где Климов – там взрывы, пожары, угрозы, беззаконье и сплошная разруха. Его дружба с мэром Эдуардом Гурвицем? К чему она привела Одессу? Кроме катастрофическом состоянии коммунального и теплового хозяйства города. Одесские тепловики (коммунальное предприятие «Теплоснабжение Одессы») отмывали 10 млн не без участия Климова и Гурвица. Провал подготовки к Евро-2012 - чемпионату Европы 2012 года по футболу и многие другие унизительные для города явления. А расследовать это будут компетентные органы? Или все это канет в историю?

[Гість Odessit Lіve]

Кому служать викладачі російської мови в Україні?

 

Може, й не варто було б звертати увагу на чергову по суті україноненависницьку публікацію газети "Крымская правда", що неодноразово відзначалася своїм українофобством. Варто лишень згадати публікацію від 22 лютого 2013 року "З хохлами каші не звариш", що відверто розпалювала міжнаціональну ворожнечу й підпадала під дію Кримінального кодексу України. Але, на жаль, пройти повз інтерв'ю з Людмилою Кудрявцевою "Російська мова тримається на вчителях. Вони – наша зброя! (рос.)", яку надрукувала газета 20 липня поточного року, не можна: -http://www.pravda.crimea.ua/newspapers/2013/07/20/lyudmila-kudryavceva-russkijj-yazyk-derzhitsya-na-uchitelyakh-oni---nashe-oruzhie

 

Не можна, бо громадянка Кудрявцева не просто такий собі рядовий війни україноненависників із нашою державою. Вона є доктором філологічних наук, професором катедри російської мови Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, засновником Української асоціації викладачів російської мови і літератури.

 

На очевидно провокаційне питання інтерв'юера Дмітрія Мєзєнцева: "Проте з волі влади ми продовжуємо рухатися шляхом тотальної українізації. Яким чином можна вплинути на ситуацію й підтримати російську культуру й мову в нашій країні?" Л. Кудрявцева сказала дослівно (переклад із рос.) наступне: "У першу чергу ми потребуємо підтримки всіх українських громадських організацій. Вони мають йти в школи і говорити, що наші діти повинні вивчати російську мову, а не витрачати 35 годин на боротьбу зі СНІДом. У боротьбі з профанацією та утиском прав російськомовних громадян ми не можемо використовувати ті ж методи, що і влада. У нас немає цих інструментів. У боротьбі за свої права ми повинні використовувати концепцію "м'якої сили". Ідеальна "м'яка сила" – викладачі російської мови, які потребують підтримки Росії. Ми представляємо Росію. Наша професія – російська мова, і ми будемо боротися за неї. Коли ми проводили в Ялті олімпіаду з російської мови, я дізналася, що одна вчителька з Євпаторії цілий рік працювала з шістьма школярами. Вона з ними займалася, витрачала свій особистий час, щоби ці діти гідно виступили на олімпіаді. І вони не підвели. Їй за це ніхто грошей не платив. І таких вчителів у нас багато. Вчителі – це ті люди, на руках і плечах яких тримається російська мова. Їх треба підтримувати. Вони – наша зброя "м'якої сили"!

 

Те, що громадянка Л. Кудрявцева готова жертвувати життями українських дітей заради російської мови, здивування вже не викликає.

 

Але ж Людмила Кудрявцева зарахувала усіх без винятку викладачів російської мови та літератури до представників Росії, тобто до п'ятої колони Кремля в Україні.

 

Тож питання до громадян України – викладачів російської мови: чи дали вони згоду бути представниками Росії, бути зброєю "м'якої сили" в боротьбі ЕРеФії з нашою Батьківщиною?

 

Питання до Президента, Прем'єр-міністра, Голови СБУ України: чи знають вони, що цілу професійну групу нашої країни, а саме – викладачів російської мови та літератури – розглядають як зброя "м'якої сили" проти нашої держави та як вони розглядають діяльність Л. Кудрявцевої в цьому контексті?

 

 

Сергій Савченко,

заступник голови Кримської організації ВО "Свобода" з питань національної пам'яти,

кандидат фізико-математичних наук

[Гість Odessit Lіve]

Попри повернення додому, не відпускає і досі мене просвітлена українська Одеса всередині Українського культурного центру і якийсь сміховинний вереск маргіналів з червоними шматами, Сталіним, "русскай музикай" ззовні.

 

Саме до цього зовнішнього оскалу збіглася сила-силенна журналістів, аби зняти спровоковану бійку тими ж з промосковськими маргіналами і розповісти по тому, як із кулаками вітали нардепа Ірину Фаріон в Одесі…

[Гість Odessit Lіve]

Не так сталося, як планували лузери. І невтямки їм, коли ж то я зайшла до зали, тому вся наготована тим послідом зброя на зразок чебуреків, помідорів тощо летіла у сотні людей, що потоком плили на зустріч, пробиваючись через два кордони міліціянтів і брутальні крики знавіснілих рабів. Це людей не спиняло. Їхня просвітленість дивувала навіть міліціянтів.

Побачивши у вишиванках людей, один із них зауважив: "Какіє оні красівиє".

[Гість Odessit Lіve]

З огляду на зовнішнє дикунство під стінами центру, вщент переповнена зала видалася мені дивом. Як цим святим і героїчним людям вдалося прорватися крізь морок зовнішнього світу? Це не була звична політична зустріч чи презентація книжки. Це була спільна молитва духовно злитих людей у день Христового Вознесіння. Можливо, над нами витав також дух неперевершеного одесця (чи одесита), теоретика українського націоналізму та автора нової чорноморської доктрини розвитку України з фундаментальною віссю Північ – Південь (а не заяложено-тривіяльний Схід – Захід) Юрія Липи. Він так просто і глибоко визначив призначення України: воно "є тільки в ній самій, її доля є в її людях та в їх моральних і матеріяльних засобах".

[Гість Odessit Lіve]

Проте доля його з доленосного українського Півдня занесла на Захід. Тут, на Львівщині, 20 серпня 1944 року, як лікаря Української Повстанської Армії його по-звірячому закатували московські енкаведисти. Сьогодні, очевидно, нащадки тих енкаведистів чи не найкомфортніше почувають себе на благодатному Півдні України.

[Гість Odessit Lіve]

Проте на зустрічі не йшлося про цей агонійний мотлох у нашій державі. Давно вже не мала я таких високодуховних запитань, як в Одесі: мова, культура, сила нації, подальша стратегія розвитку, союзники, джерела інтелектуальної та духовної сили… Направду, духотворення великих Лип – Юрія та Івана – огортало залу, відсікаючи, як випари пекла, швидкоминулий рик виродків надворі. Понад то, це був особливий день: Вознесіння Господнє. Тільки завдяки тому, що чотири одеські канали мені відмовили в етерах, я відчула щастя розпорядитися часом не так як звично, а так, як мрію і хочу. У церкві Різдва Христового нас зустріли, як родину. Відправлений молебень зняв суєту дороги і банальних клопотів. Уклінна подяка владиці та отцеві Віталію за це. Світла думка Юрія Липи про церкву відповідає саме тому, що я відчула у цьому храмі (до речі, розписаному руками львівських художників): "…церква повинна відповідати характерові раси, бути українською для українських душ і тільки українською для їх єднання з Богом" або ж "Є річчю найбільш моральною, власне, звертатися до Бога в тій індивідуальній формі, в яку Бог убрав частину людства, що її звемо українською расою".

[Гість Odessit Lіve]

Щойно у розмові я згадала про одесця, атланта українського слова, видатного українського мовознавця Святослава Караванського, як зал вибухнув – наче згадано про одесько-український символ, але притрушений минущим споживацтвом, примітивною попсовою культурою та мовним нігілізмом з тупим формулюванням "какая разніца на каком язикє разговарівать". Прізвище Святослава Караванського для посвячених вмент розбиває цю аргументацію "насєлєнія". Направду, ким тільки не населили наш край після голодомору, терору та репресій. Натомість 1945 року одеський трибунал виніс вирок Святославу Караванському за зв'язок із оунівським підпіллям: 25 років позбавлення волі, а 1965 року його знову заарештували і примусили досиджувати 8 років і 7 місяців.

[Гість Odessit Lіve]

Він і досі у свої 92 роки на еміграції. Знаменно, що більшість праць Караванського видано у Львові, у видавництві БАК, що має з ним найтісніші взаємини. Серед видань – неперевершений "Російсько-український словник складної лексики", "Практичний словник синонімів української мови", "Словник рим української мови" та ін. Ось вона – тріумфальна єдність вільної української Одеси і колись поневоленого Польщею Львова.

[Гість Odessit Lіve]

Саме праці Святослава Караванського у післястудентський час чистили мене від укррадянської мови (чи недомови), відкривали правду про і досі чинний сталінсько-кагановичівський правопис, про знищену наукову термінологію та вкрадену у нас московитами лексику щонайменше з половини ХVII століття. З далекої Америки просить нас Караванський: "Нам треба усвідомити, що в нас украдено мову і підсунуто псевдомову, тобто суржик, який належить поборювати. Нам усім треба визнати – і академікам, і письменникам, і мовознавцям – що ми поверхово знаємо українську мову. Наш правопис, наша лексика, наші словники – усе спотворене.

[Гість Odessit Lіve]

І відроджуючи інших, треба заразом і самим відроджуватися". Записка із залу була наче результатом дії цих слів від мовного маестра: "Ваше ставлення до форми одесець?". Спершу мене це спантеличило, а вже потім я згадала, що в унікальній праці Святослава Караванського "Секрети української мови" (1994, с. 128) повноправно зафіксовано словотвірний варіянт одесець на противагу до тиражованого одесит. Отож побороти мовну правду неможливо, і хто як не одесці мені це засвідчили. Зустріч завершилася тільки тому, що вийшов час оренди зали. Ми не хотіли розлучатися. Дивно, що біля входу у приміщення вже не було черні з зображенням Сталіна, московських трикольорів та криваво-комуністичних шмат. Мабуть, грошей їм стало хіба на годину бійки перед зустріччю однодумців та однодухів.

[Гість Odessit Lіve]

Натхненні нашою українською спільністю, ми поверталися до готелю. По дорозі зайшли на чай до кав'ярні. Чарівна офіціянка спілкувалася російською, але в ній було стільки гостинности, що я знову впала у спогади від Юрія Липи: "Знаємо, що в 1917 році багато українців ішло вмирати за українську волю, говорячи по-російськи, так само, як не один шлезький чи познанський поляк бився проти німців, хоч і не знав польської мови". Коли вийшли з кав'ярні, побачила, що забула мобільний телефон. Мій помічник повернувся по нього. Але приніс не тільки мобільний, але і дивовижний діялог із нічним відвідувачем кав'ярні. Чоловік кримінальної зовнішности, що сидів за барним столиком, зупинив його і почав поганою українською мовою висловлювати йому вдячність за нашу красиву українську мову, в яку він, виявляється, вслухався, коли ми розмовляли між собою. На що Андрій відповів:

 

– А ви просто говоріть. І все буде добре. Це так, як не стріляти з залежаної зброї.

[Гість Odessit Lіve]

– Нєт, так нє магу. Я хачю умєрєть там, у вас, на Западє.

 

– Не треба помирати. Приїздіть до нас у гості.

 

– Ти нє понял мєня. У вас там душа, а у нас адні панти асталісь.

 

Як хочеться, аби ті "панти" не розповзалися плямою хохлацтва по українських душах і як ми потрібні один одному із Заходу і Півдня, аби відчути нашу духовну спільність. Казав одесець Юрій Липа: "…поняття раси як цілости – це передусім поняття відрубної, окремої великої духовности". Дякую Одесі за призначення дивувати і полонити.

 

Ірина Фаріон

[Гість Odessit Lіve]

Власти Одеccкой области оставят жертв наводнения без жилья до ноября

 

 

Вопрос о новом жилье для жителей Одесской области, оставшихся без крыши над головой в результате сентябрьского наводнения, будет урегулирован не раньше начала ноября.

 

 

Источники в областной администрации уточняют: несмотря на то, что Кабмин выделил для пострадавших районов Бессарабии 104 млн грн, в том числе 26 млн для компенсации убытков населению, деньги в область до сих пор не поступили. Причина неясна: по одной версии, региональные чиновники затянули с составлением списка первоочередных затрат, по другой, — финансы "застряли" в Госказначействе.

 

Вместе с тем местные власти сообщают, что новые дома получат не все пострадавшие. Так, по словам Федора Желяскова, руководителя поселка Березино Тарутинского района — по этому поселку стихия ударила сильнее всего, — в список лишившихся крова не внесли людей, которые проживали в разрушенных домах без регистрации и документов на жилье.

 

"Это то же самое, если арендатора квартиры выселит хозяин, а тот потребует от властей выделения новой. Конечно, мы будем стараться решить этот вопрос, ведь одна из таких пострадавших – многодетная мать. Кто ей мешал за 8 лет сделать документы?" — отметил Желясков.

 

По его словам, сейчас в списке — 171 человек, им нужно выделить 61 дом. Естественно, такого количества домов в поселке просто нет, поэтому власти думают завершить имеющийся там долгострой — пятиэтажку на 70 квартир. Однако пока Киев не даст денег, это невозможно.

 

В настоящее время пострадавшие жители временно размещены по школам и домам культуры, некоторые устроились у родственников.

[САИ]

Солнышко, Юлечка, усы тебе не свербят, член не давит? А бабой ты была краше...

[GiRaFo.chka]

Солнышко, Юлечка, усы тебе не свербят, член не давит? А бабой ты была краше...

бабой испокон веков был у нас ты, радость моя. и без двух упомянутых составляющих.

[Гість Odessit Lіve]

бабой испокон веков был у нас ты, радость моя. и без двух упомянутых составляющих.

Только настоящый музжчына так много думает о члэне и усах.

[Гість GiRaFо.chka]

бабой испокон веков был у нас ты, радость моя. и без двух упомянутых составляющих.

Это ж надо сучка ты недоделанная , клонов наплодила ! Из меня Юли Жерафы нацистку решила сделать ? Не выйдет ! Да здравствует Украино-Русское братство !!!

[Гість Odessit Lіve]

Это ж надо сучка ты недоделанная , клонов наплодила ! Из меня Юли Жерафы нацистку решила сделать ? Не выйдет ! Да здравствует Украино-Русское братство !!!

Украино-рашенскому братству давно сказали до свидания! Нацисты здесь я и Дэна. А Юля - будущий президент. Возможно, пока и немного недоделанный..