Фальшування історії

[Эдуард Гончаренко]

Фальшування явищ з вигодою є шахрайство або - різновид корупції.

 

 

Фальшування історії

з приводу поминок Т.Шевченка.

 

Не вперше В.Яворівський красномовно і мистецьки демонструє щирий „плач Ярославни” над могилою тієї України, котрої вже нема, на цей раз - з приводу 191 річниці від дня смерті Т.Шевченка.

Безутішні сльози котилися у Ярославни за чоловіком або у матерів, що не дочекались синів з війни. У нашого ж достойника сльози немов ллються рікою, в котрій купає і Тараса а, купаючи, волає про історичну несправедливість, незмінно згадуючи північного сусіда.

„Ну що, здавалося б, слова?” То ж бо й воно. Слова В.Яворівського – не просто слова митця. В них звучить звинувачення, а його сльози, виходить, чекають утіхи! Дивно таке чути немов би від людини з тверезим розсудком.

Вже минуло 13 літ, як українська доля посміхнулася і попередній російський „цар” дав Україні свободу - чи не закономірна „крапка” в історії української драми і чи не утіха? То ж сучасний російський „цар” до української історичної драми ніякого відношення не має. Він лише її спадкоємець, як і ми з Вами.

Звинувачуючи російських цариць і царів в тому, що історія відбулась саме так і не інакше і прагнучи утіхи – пішов би і осквернив їхні могили, без зайвого галасу. Це було б, в якійсь мірі, чесно. Так ж ні, В.Яворівському хочется помститися сучасному північному сусідові застереженнями до українців, мов – не забувайте, з ким маєте справу.

Усі, хто вичав курс філософії в вищих учбових закладах, мали б пам’ятати про те, що в природі все підкоряється її закону і тому всі історичні події закономірні. А люди лише виконують ролі, їм призначені великим режисером і сценаристом – природою. Віруючі в такому випадку усвідомлюють, що на все - воля божа. Тобто, у всьому присутній, так би мовити, промисел господній і тому непримиренному В.Яворівському слід посилати претензії до бога.

В протилежному випадку має місце брудне фальшування історії. А це небезпечно. Двійочник П.Яворівський опинився в ролі українського „попа Гапона”, що підбурює народ до протиправних дій. Невдовзі з’явиться екстремістське угрупування на зразок “Ганьба москалям” і почнеться тероризм.

 

Колись Тарас закликав: „Поховайте, та вставайте, кайдани порвіте...” Нарешті волю немов здобули, а кайдани немов залишились. Позбулися імперського гніту „москаля”, у зв’язку з котрим Тарас мистецьки оплакував усі українські страждання, та не позбулися кайданів, що тиснуть Україну з усіх боків, кайданів авторитарної ідеології. То ж і непримиренний Тарас проливав наївні сльози та спрямовував свій нерозсудливий гнів на „вітряк”, уподобляючись Дон Кіхоту. Наслідок сумний – вурдалака Шевченко, замордований „вітряком”, врешті передчасно помер від надмірного вживання алкоголю в компанії „мочемордіїв”.

 

10.03.05. З щирою доброзичливістю, Ед. Гон.