Убить русского в себе

[Гість IdleRace]

" Пук... Пук.. .....пук.."

Люди добрые...!

Ну, скколько можно... пустоты..

Тут даже и не "глупость"..

[Гість Монтескье]

" Пук... Пук.. .....пук.."

Люди добрые...!

Ну, скколько можно... пустоты..

Тут даже и не "глупость"..

Следи за своим рационом... и не напрягайся...

[Гість Odessit Lіve]

Ірина Фаріон: Як біснувались у Херсоні найманці, а соняхи всміхалися мені...

 

 

Моя поїздка до Херсона – краю настояного на сонці та соняхах, освяченого скитськими курганами й увічненого останніми Олешківською та Кам'янською Січчю на чолі з Костем Гордієнком, вилюбленого українськими літераторами: від українського театру другої половини ХIХ ст. до найзлободеннішого драматурга Миколи Куліша (навчався в Олешках) – не минула. Краса і звитяга цієї таврійської землі залягає у серце і стає невичерпним вмістилищем твоєї сили. Розумію, чому так поривало сюди неповторних Остапа Вишню, Михайла Коцюбинського, Олександра Довженка, а також плідно творили Дніпрова Чайка, Микола Чернявський і Олесь Гончар та ін. Портфель останнього в однойменній обласній бібліотеці – наче впакована і незнищенна українська ідея, що вперто не полишає, а, навпаки, щоразу оживлює український соняшниковий степ. Як зрештою, оживив цей степ приспаний український ген у Миколі Кулішеві, що входив у літературу як російськомовний автор, а відтак став маяком українського націєцентризму у 30-і роки ХХ століття, за що і отримав кулю у скроню 3 листопада 1937 року разом зі своїм другом, галичанином із Самбора, засновником нового українського театру Лесем Курбасом.

 

Кулішева п'єса "Мина Мазайло" (1929 рік) – це не просто "найфілологічніша" трагікомедія про відступництво від рідної мови і вірність їй, а визначення правдивих пріоритетів для утвердження власної нації: "Подумай, що скажуть на тім світі діди й прадіди наші, почувши, що ти міняєш прізвище". До вибухової міри ці Кулішеві слова суголосні з моїм майстер-класом у дитячому садочку Львова про елементарний обов'язок батьків ідентифікувати своїх дітей по-українському. Біснувата реакція маргінальної частини змалоросійщеного українського суспільства яскраве тому підтвердження. І що більше цей плебс скавулів і скавулить на цю тему, то очевиднішим було і є влучення у саму десятку проблеми: найбільше ненавидять те, що зрадили, або те, до рівня чого не здатні піднятися. Тому й не дивно, що від Кулішевого часу і досі маємо комуністичний мотлох та регіональний криміналітет, що взявся блокувати у Херсоні мою чергову презентацію монографії "Мовна норма: знищення, пошук, віднова". Їхня паніка перед моїм приїздом, невміло і по-тупому заблоковані входи до зали лише гротескне підтвердження Кулішевих слів: "По-моєму, прілічнєє бить ізнасілованной, нєжелі українізірованной". Направду, складалося враження, що негативні герої Кулішевої п'єси зійшли з його сторінок крізь товщу часу, аби востаннє відіграти свою роль вже на рівні фарсу. Звісно, ми тріюмфально зайшли до зали під знавіснілі крики найманих рабів (привезених місцевих "тітушок") і, мабуть, останнього комуно-бандитського мотлоху; звісно, блискуче провели розмову з вільними херсонцями, яких не треба переконувати, що "на московському кумачі самостійної України не вишиєш" (М. Куліш); звісно, так само славно під партійним прапором та зі славнем на устах вийшли із зали, щоб не переставати утверджувати в життя основний посил від великого драматурга: "Українче, спізнай самого себе".

 

Тішуся, що саме сила знань, слова і нашої "свободівської" невідступности так блискуче демонструє приреченість регіонально-комуністичної орди. Як добре, що вони разом зійшлися у цьому природному клінчі взаємопогризання!!! Їхня об'єднаність у ненависті до націоналістичних українців неабияк допоможе нам у поширенні та утвердженні ідей націоналізму. Наше завдання дуже просте і складне: зачинити двері за радянським українцем (див. М. Куліш).

 

Щиро вдячна дописувачці на мій facebook, що слушно зауважила: "Сьогодні "Українська правда" пише: "Гастролі" Ірини Фаріон в Херсон..." Дожилися, нести СЛОВО в народ тепер називається гастролями. І це "Українська правда"!!!! Щоб їм грець...!". Отож розстріляні Куліш, Курбас, Чернявський, затероризовані Довженко і Вишня та сотні інших українських письменників та науковців винятково словом будували нашу державу. І саме вони були найбільшою загрозою для комуністичного режиму. Чи можуть це осягнути тепер почасти лібералізовані раби "віку голоти" (за Ортегою-і-Гассетом), що не минув із ХХ-им століттям? Деякі з них навіть пробачення просять за влучене нещодавно у декого яйце… Роблю лише один висновок: "…кричіть собі, / Я слухать не буду, / Та й до себе не покличу" (Тарас Шевченко). Готуймося до наступних зустрічей по всій країні.

Ірина Фаріон