Реальні історії війни

[Radiola]

Давайте тут тільки реальні історії з життя українців під час війни.

Без обговорення і флуду. І бажано з перевірених джерел.

 

Тато тепер приходити тільки уві сні: як ірпінські школярі рятувалися від війни

https://life.pravda.com.ua/projects/prykhysty-svoyikh/2022/10/28/251013/

 

[Рыжая]

На фото - 6-місячна Веронічка, яка пережила найстрашніші реалії війни у так званій "нульовій точці".

Родина немовляти проживала у селищі Кам'янка, що за 6 кілометрів від Ізюму. З початку повномасштабного вторгнення ворога, їх населений пункт опинився в буферній зоні безперестанного вогню. Бабуся Вероніки, Людмила, згадує той час з болем:

"Це звіриний страх...В будь-яку мить тебе може просто присипати. Постійні обстріли і день, і ніч... Це коли неможливо вийти з двору, тому що все навколо обстрілюється... з танків, з гранатометів, автоматні черги, з мінометів... Коли постійно літають літаки і сипляться бомби.

Коли усе розгромлене... Неможливо придбати ні продукти, ні ліки."

З 29 лютого сім'я залишилася без світла, газу і зв'язку. Вони фактично просиділи в темряві та холоді у погребі з дитиною аж до 10-го березня. "Ми взагалі не знали, що коїться...Емоції цих днів неможливо передати..." - каже Людмила.

Найбільше батьки та бабуся переживали за маленьку Веронічку. Аби якось вижити, батько дівчинки, Дмитро, змайстрував у сховищі таку собі плитку. Так родина могла хоча б розігріти воду і зробити чай чи кашу.

У цей час мирні мешканці Ізюму масово покидали домівки та цілі господарства, хто як міг, аби вижити. А скривджені, залишені тварини бродили селом: корови, свинки, кури... Багато з них потрапили під обстріли і лежали просто вздовж дороги.

"Наш чотириногий друг, вівчарка, як і інші спочатку гавкав, як тільки чув наближення літаків... А далі бідолашна тварина також просто скавчала і тікала..."

Обстріли так і не припинялися, тож ризикуючи життям, сім'я (з собакою! ) таки наважилася виїхати. Вони приїхали в Івано-Франківськ без коштів, без речей, і фактично без одягу...

Прислухавшись до порад знайомих, родина звернулася по допомогу до нашого партнерського хабу Українська церква ХВЄ м. Івано-Франківська . Волонтери надали сім'ї соцпакети, необхідні речі, одяг та не менш важливе - душевне підбадьорення.

Після звільнення Ізюму і прилеглих територій виявилося, що повернутися додому сім'ї вже не судилося... За словами військових, будинок постраждав під час обстрілу фосфорними бомбами.

Наразі родина знайшла житло, бабуся Вероніки змогла повернутися на роботу, а її тато - став волонтером і рятує українців з гарячих точок.

"Часом доволі сильно переживаю за нього, але віримо, що разом зможемо подолати це все..." - сказала Людмила і знайшла у собі сили на посмішку.

Важко усвідомлювати, як жити далі, втративши все... Та головне, що зараз сім'я в безпеці і не падає духом. Бачачи усмішку бабусі Людмили після всього пережитого, ми розуміємо одне: буде Україна! З Богом в серці - буде.

0 800 333 129 - гаряча лінія центру "Спасемо Україну" за підтримки USAID Ukraine - USAID Україна .

 

 

[Рыжая]

"Ми всі були вдома, як раптом пролунав вибух, десь поряд з будинком. Мама виштовхнула мене в коридор... і все... більше нічого не пам'ятаю. А потім була лікарня в Дніпрі, операції." - розповідає 13-річна Кіра з Харкова, лежачи на лікарняному ліжку.

Дівчинка разом з батьками була в своїй квартирі на 4-му поверсі, коли раптом в їх будинок влучив російський снаряд. Домівка сім'ї "посипалася" за лічені секунди і вся родина разом з меблями і речами полетіла вниз на перший поверх.

Рідні дивом вціліли, але отримали серйозні поранення. До того ж вони опинилися у різних лікарнях та містах: Кіра у Дніпрі, а її батьки - у Львові.

"Мене знайшли і вирізали болгаркою..." - згадує Світлана, мама Кіри. Після падіння жінку притиснуло перекриття і пошкодило хребет, а її чоловік травмував грудну клітину і ногу. Подружжя і досі не бачилося після страшної події, бо знаходиться на різних поверхах.

Сама Кіра пройшла декілька складних операцій на нозі і на час розмови з нашими волонтерами, завтра дівчинку чекала чергова операція...

Зараз родина цінує кожну хвилину свого життя і понад усе мріє воз'єднатися у безпеці. А ми продовжуємо навідувати рідних та допомагати чим можемо.

На жаль, внаслідок цієї ворожої атаки під завалами будинку загинув хлопчик з третього поверху...
Рашисти продовжують боротися з мирним населенням країни і показувати всьому світу, що таке абсолютне зло.

0 800 333 129 - гаряча лінія центру "Спасемо Україну" за підтримки @usaid_ukraine

 

[Radiola]

Троє дітей пережили блокаду Маріуполя, примусове переселення, ув’язнення батька та власне заслання – до Росії.

Цей матеріал є частиною The Reckoning Project ("Свідчить Україна") – міжнародного проєкту з документування свідчень, які матимуть юридичну силу у справах про військові злочини.

Оригінал матеріалу було опубліковано в американському часописі The Vanity Fair.  "Українська правда. Життя" друкує переклад українською з дозволу проєкту.

 

"Тату, ти повинен приїхати, або нас усиновлять". Жахлива воєнна сага однієї української родини

https://life.pravda.com.ua/society/2022/11/7/251172/

[Radiola]

Сім'я планувала на весну переїзд до більшого будинку, щоб мати достатньо простору для маленької дитини. А наймолодшого чекав 7-річний братик. Він дуже хотів ділитися з меншим своїми дитячими іграшками.

Близько 2 ночі в середу, 23 листопада, жінка завершила годувати немовля та вклала його у ліжечко поруч зі своїм. 

Тієї ночі вони були єдиними пацієнтами у палаті. 

Марія почула перший гучний тріск – удар в іншій частині міста. Потім пролунав вибух.

Ракета розтрощила цегляні стіни пологового відділення на другому поверсі. Жінка чула крики лікаря про допомогу, якого завалило уламками. На ліжко породіллі теж впала бетонна плита. 

Попри біль, вона намагалась дотягнутися до сина та кричала про допомогу. Її легені буди наповнені димом і пилом.

Одна з палат пологового

Коли нарешті матері вдалось дістатися до ліжечка, вона побачила його порожнім. Під час вибуху дитину викинуло з нього.

Марія схопила телефон, увімкнула ліхтарик та почала босоніж по уламках походжати кімнатою у пошуках сина. 

З кімнати її витягнули рятувальники. Вона яскраво пам'ятає власний крик, яким вона благала знайти сина. Проте, працівники ДСНС запевнили: немовляти у кімнаті немає – є лише лялька, яка лежала обличчям до землі.

"Це мій син!", – закричала Марія.

 

Нагадаємо, росіяни обстріляли передмістя Запорізької області в ніч на 23 листопада. Одна з ракет влучила у пологовий будинок у Вільнянську.

За даними Генеральної прокуратури, Сергій став одним із наймолодших загиблих на війні. Загалом від початку повномасштабного вторгнення в Україні загинуло 440 дітей, 851 – отримали поранення.

[Radiola]

"Дуже сподіваюсь, що ти виконаєш моє бажання" - до сліз...

https://life.pravda.com.ua/society/2022/12/18/251892/

[Рыжая]

По роду своєї роботи, кожен день чую десятки такиї історій...

 

[Radiola]

 

Це відео фотошоп.

Але поки зеленський піариться в БахмУті, колишній Генпрокурор тепер там воює. Себе Героєм не вважає - каже, що він лише помічник Героїв. 

Також історія війни.

 

[Radiola]

https://www.radiosvoboda.org/a/ukrayina-borodyanka-vtorhnennyia-rosiyi-psakhlikarnya/32176541.html

 

У перші дні війни в місті ще була електрика, але робітники з теплоцентралі втекли, тому опалення зникло. У нас було пару балонів газу для плити, але цього вистачило лише на кілька днів.

Всередині було так холодно, що все замерзло, з рота йшла пара, а ноги не могли зігрітися. Часом варили кашу, борщ, м'ясо. У нас були свої кури, але нікому не вдавалося дістати більше хліба. Були моменти, коли шматок хліба рвали на шматочки і роздавали. Хворі збирали крихти і злизували їх зі своїх долонь. Це було так важко. Я не знала, як нагодувати людей і як довго ми протримаємося.

[Рыжая]

На фото – Олександр з улюбленою кішкою на ім'я Мася під час евакуації з пекельного Бахмута. Історія цих двох розчулила всю нашу команду.

Якось давно, коли дорослий син Олександра був ще зовсім маленьким, на порозі чоловіка з'явилася маленька кішечка. Олександр прихистив пухнасту і з того часу Мася стала для нього справжнім членом сім'ї.

Почалася повномасштабна війна. Місто здригалося від потужних бомбардувань, але у тому жаху було місце для дружби і турботи. "Навіть під час сильних обстрілів у підвал ми біжимо разом" – каже Олександр.

Одного дня господар і його кішка якраз були надворі, коли в їх будинок потрапив російський снаряд. Він розірвався прямо в помешканні і лише стіна врятувала чоловіка від непоправного.

"Тоді струснуло дуже сильно і в кішки похитнулося здоров'я, адже вона вже стара і так сильно злякалася" – з болем згадує Олександр.

За довгі місяці війни чоловік ні разу не припускав думки, щоб залишити Масю, адже кішка завжди з ним – в якій би ситуації вони не опинились.

І от днями наші волонтери вивезли Олександра і Масю з небезпеки до Луганського хабу "Спасемо Україну".

Вони зігрілися, поїли і вже попрямували до родичів в більш безпечний регіон.

Якщо Вам і Вашим улюбленцям необхідна евакуація – дзвоніть на нашу гарячу лінію за підтримки USAID Ukraine - USAID Україна

[Radiola]

 

"Щойно привезли пораненого. В нього в рулаці кульочок. У кульочку в крові плаває щось темне, якась шматка.

Каже до мене: візьміть, щоб не пропало. Після операції мені віддасте.

Я питаю: що це?

Він: то мої особисті речі

Я кажу: я розумію, але що то за особисті речі в крові плавають?

Він: То мені син дав хустинку, коли я йшов на війну ВОНА НЕ МОЖЕ ПРОПАСТИ"

 

💛💙

Окремо від себе хочу додати: Герой успішно прооперований  - буде жити.

 

[Radiola]

"Все життя попереду…мало бути". Історії вбитих російською ракетою дітей у багатоповерхівці Дніпра

[ukrop.de]

 Целое утро не нахожу себе покоя 

Такого со мной ещё не было 

Держись солдатик..... 

https://censor.net/ru/video_news/3394720/otets_ukrainskogo_voina_shumeya_v_chernigove_pytaetsya_postavit_ego_na_nogi_posle_tyajelogo_raneniya

[Radiola]

Також історія... ВІЙНИ.

 

В той час, як наближені і чиновники зеленського збагачуються під час війни, а деякі і на війні

 

Залужний отримав у спадок мільйон доларів і пожертвував їх на армію

Головнокомандувач Збройних сил генерал Валерій Залужний отримав у спадок із США 1 мільйон доларів, після чого передав усі ці гроші на потреби української армії.

Джерело: The New York Times, відповідь управління звʼязків з громадськістю ЗСУ на запит УП

Деталі: За інформацією видання, Залужний отримав спадок від американця українського походження Григорія Степанця. Про це повідомила родина Степанців.

У січні генерал пожертвував всю отриману суму на Збройні сили України. Це підтверджує пресслужба ЗСУ.

У відповідь на запит "Української правди" у ЗСУ підтвердили цю інформацію.

Степанець дійсно залишив Залужному спадок в 1 мільйон доларів.

Дослівно ЗСУ: "Генерал Залужний спрямував ці гроші у повному обсязі на спецрахунок Національного банку України для збору коштів на потреби армії, що підтверджено SWIFT-повідомленням банку від 5 січня 2023 року".

Пряма мова Залужного: "Я все своє життя віддав Збройним Силам. І не мав жодного сумніву, що повинен робити зі спадком. Остання воля пана Григорія, очевидно, полягала в тому, щоб підтримати в моїй особі українське військо. Вдячний всім, хто допомагає Збройним Силам України. І вдячний своїй родині за розуміння".

Довідково біографія Степанця

Степанець народився 1938 року у Вінниці. Його батько воював у Другій світовій війні і був убитий німцями в жовтні 1941 року. Григорій з матір'ю були евакуйовані на Урал, де вони зазнали голоду та інших випробувань. Після закінчення війни вони повернулися до Вінниці.

У місті тоді так само було дуже мало їжі. Вижили лише завдяки тому, що дядько, який воював (був поранений і втратив ногу), ділився з ними військовим пайком.

Степанець закінчив середню школу і в 1956 році вступив до Московського державного університету імені М.В. Ломоносова, де отримав ступінь магістра з математики, ступінь магістра з хімії та ступінь кандидата наук з фізичної хімії. Вільно володів українською, російською, німецькою, італійською та англійською мовами.

Працюючи в Геофізичному науково-дослідному інституті в Москві, він підписав листа на підтримку дисидентів і невдовзі був звільнений радянською владою за сфальсифікованим приводом. Пізніше його переслідувало КДБ, і він не міг працювати. Подав заявку на отримання виїзної візи, але йому відмовили.

Ситуація змінилася після приходу Горбачова до влади, і він отримав дозвіл виїхати з Радянського Союзу. У 1989 році він приїхав до США і почав працювати в Microsoft у Редмонді, штат Вашингтон, розробником програмного забезпечення. Разом з іншим розробником програмного забезпечення вони винайшли патент, переданий Microsoft на декодування кодів даних змінної довжини.

[ukrop.de]

 

[Radiola]

"На День вишиванки я дивився відео з торішнього свята в Маріуполі, на якому діти з батьками веселі й усміхнені. Вони гуляють у вишиванках у центрі міста, біля драмтеатру. Я плакав і не міг зупинитися. У мене ніколи такого не було"

https://life.pravda.com.ua/society/2023/01/30/252596/

[Рыжая]

16 дітей нарешті вдома, зі своїми рідними та близькими! Це – результат масштабної та складної рятувальної операції щодо повернення маленьких українців з територій росії, яку провела наша команда.

Наймолодшій дитині 8 років, найстаршій — 17. Усіх їх росіяни вирішили “оздоровити” у своїх таборах, незаконно вивезли на території окупованого Криму і рф та не повернули додому. Дітям довелося бути в розлуці з батьками по кілька місяців. А декому – майже рік. За цей час малеча могла тільки іноді спілкуватися з мамами, або переписуватися.

Повернути дітей додому було нелегко. Спочатку їх потрібно було знайти, провести підготовчу роботу, доїхати туди. А потім владнати ситуацію вже на місці, оскільки керівництво таборів постійно чинило опір мамам та вигадувало якісь відмовки, щоб не дати дітям повернутися в Україну. Коли ситуацію нарешті вирішили, виникла ще одна перепона: нашу групу не випускали російські прикордонники зі своєї території. Тож, лише на латвійському кордоні нам разом з дітьми вдалося виїхати з росії.

Важко передати словами ті емоції, які переживали мами й діти у момент зустрічі. Кожен погляд, кожен дотик, кожне слово — то сльози. Від розлуки та радості, що вони знову разом.

Це вже третя вдала операція Save Ukraine щодо порятунку дітей, яких росія примусово депортувала на свою територію. І ми продовжуємо працювати над тим, щоб повернути в Україну кожну дитину, яку можливо повернути !

 

М. КУлеба

[Radiola]

"Досі перед очима – як вони лежать в тій машині"

"Мама й брати часто приходять до мене уві сні, – говорить жінка. – Вони усміхаються, ми разом гуляємо, відпочиваємо, обідаємо, ніби життя триває". 

[Radiola]

"Я вціліла після авіаудару по Драмтеатру в Маріуполі, але більше не можу спати, жити... Я ховалася в тому укритті, коли росіяни скинули на нього бомби. Вмить – сотні загиблих. А ті, хто вижив, почали вибиратися з руїн. Коли я бігла, то побачила, що під величезною бетонною плитою лежить дитина, дівчинка років 3-4. Видно лише її голова, тіло – під плитою. І дитина хрипить. Її мама з немовлям уже були мертві. А дівчинку привалило, і вона так і лишилась гинути під тією плитою. А всі бігли – хто міг, хто був без ноги – повз закривавлений, рятуючись. Це був страх і жах".

 

ТІЛА БУЛИ СКРІЗЬ  https://life.pravda.com.ua/projects/prykhysty-svoyikh/2023/02/19/252885/

[Radiola]

 

[Рыжая]

“Ты украинка. Ты хуже нас” – такі фрази регулярно чула 15-річна Євгенія у таборі “відпочинку й реабілітації” на Кримському півострові, куди юну херсонку обманом вивезли колаборанти. На жаль, це не найгірше, через що довелося пройти Жені на території держави-агресорки.

У жовтні класна керівниця дівчини запропонувала всьому класу відпочинок біля моря, адже школярі були змучені постійною небезпекою й стресом у Херсоні. Колаборантка пообіцяла повернути дітей батькам за два тижні. Однак вже через кілька днів перебування у таборі виявилося, що росіяни не збиралися віддавати дітей.

Жені вмить довелося подорослішати – вона опинилася у закладі “перевиховання”. Тут організатори носили одяг з літерами “Z”, а українських дітей називали нацистами. Щоранку вони змушували Женю та її однокласників співати на лінійці гімн росії й ходити у російську школу. А тим, хто відмовлявся, погрожували посадити в СІЗО й наприкінці навчального року відправити в дитбудинок. Попри це, юні українці часто відмовлялися навіть слухати гімн агресора. За таку “неповагу” російські однолітки називали їх “хохлами” й “крадіями”.

Окрім психологічного тиску, Женя стала свідком фізичного насилля над українськими дітьми. Дівчина згадує, як колаборантка, що супроводжувала приховану депортацію, вдарила її подругу та 9-річного хлопця з неблагополучної родини.

Майже пів року Євгенія була змушена терпіти цю несправедливість. Дівчина невимовно сумувала за мамою та плакала у відчаї, коли після звільнення Херсонщини росіяни не дозволили мамі забрати її додому.

Наша команда одразу відгукнулась на прохання Марії Юріївни допомогти врятувати її доньку. Подолавши всі труднощі, ми успішно повернули сім’ю в Україну! Наразі наші волонтери піклуються про них у столичному центрі “Надії та Відновлення”.

А десь у таборі в Криму на росіян чекає сюрприз від Жені: перед своїм від’їздом юна херсонка залишила на стінах приміщення 10 написів “Слава Україні”.

Героям Слава!

[Radiola]

 

[Radiola]

 

[Рыжая]

Не про людей. Про тварин, які теж пройшли жахіття війни

 

Tetyana Dotsyak

Я дивлюся і не можу повірити - корови без хвостів...

Придивляюся - в однієї - лише половина, в другої - куций обрубок як у тер'єра.

- А в цієї взагалі немає, бачите?

Я бачу, бачу! Але я не можу усвідомити що це правда!

- Це корови з голоду почали їсти одна одну...

Якби така сцена була в кіно, я б сказала "ну й накрутили, оце прибрехали!" Бо це ж корови, вони не можуть їсти одна одну! Але саме життя пише найбільш вражаючі сценарії.

В одному корівнику поруч з цими безхвостими маленькі телятка, всі чорно-білі, а один коричневий - ми намагаємось жартувати, кажемо, що це від "татка" з сусідської ферми. А воно якось не смішно.

"Це наші маленькі надії, цьому три дні, а цим пару тижнів. Це наше майбутнє..."

Це було велике фермерське господарство в Гусарівці - понад 2,5 тисячі голів худоби. Все було круто - посіви й надої, молоко купувала французька компанія.

Прийшла російська армія - худоби лишилося близько 200. Обстріли - бувало до сорока на день. Пожежі. Один з корівників росіяни закидали протипіхотними мінами. І голод.

"Я вам зараз покажу що таке тваринницький канібалізм, - каже фермер і плаче, - ці тварини без хвостів, вони пройшли голодовку, і щоб вижити почали один одному об'їдати хвости."

Взагалі-то, я хотіла вам розказати як ця ферма намагається відродитися попри все.

Але не сьогодні.

Вибачте.

[Radiola]

https://life.pravda.com.ua/society/2023/08/2/255676/

"Від батька – жодного сліду"

[Radiola]

 

[Radiola]

https://life.pravda.com.ua/columns/2023/09/4/256339/

Як українців принижують під час війни. Історія з аеропорту Ізраїлю. 

[Radiola]

https://life.pravda.com.ua/society/2023/11/6/257445/?_gl=1*1pff979*_ga*MjgyNDgwNDcxLjE2OTE5NDE2Mzk.*_ga_6ELQ7YCNBS*MTY5OTI0ODc1Ni4xMzAuMS4xNjk5MjQ4ODgzLjYwLjAuMA..

[Radiola]

«Росія має бути за колючим дротом»: мама дитини, що потрапила в оскароносний фільм про Маріуполь

https://www.radiosvoboda.org/a/mariupol-film-ochevydci-polohovyi/32861504.html