ВІЙНА Перша вітчизняна

[Radiola]

«Пусть застрянет в горле слово «мир»»

Ярина Чорногуз з Миколою Сорочуком.

5 год · 

 

Сьогодні з життя пішов хлопець, якого я любила. Люблю
Сьогодні вночі він писав мені, що шкодує що не зміг учора мене побачити й почути. А сьогодні зранку його вже нема. Я не вірю в це. Не вірю, що ніколи не почую цей голос більше

У голові постійно його оце "Ластівонько", воно зі мною

Хай слово мир застрягне вам у горлі і "вженета війна" так само.
Я хочу смерті тому снайперу, який це зробив. І він її отримає.

[Radiola]

Головне – віра в Бога. А церква – лише місце, куди можна прийти за духовним натхненням 

– На день народження Дениса разом із моїм чоловіком і онуками прийшла до церкви замовити службу. Та замість співчуття й благословення почула жахливі образи. Панотець вигнав нас під паркан. Просто на дощ… Я була ладна під землю провалитися від сорому за цю людину перед дітьми, – розповідає Надія Леонідівна.

Майже не чуючи себе, чи не вперше на загал і вголос розповіла згорьована мати.

На захист її родини тоді вийшло пів села. Діти плакали і не розуміли, чому їхню родину проганяють із церкви, у якій багато років співала їхня бабця і куди вони змалку бігали як до другої домівки…

– Раніше я не розуміла різниці між патріархатами… Головне – віра в Бога. А церква – лише місце, куди можна прийти за духовним натхненням… Нині ж, коли наша родина для батюшки – вороги, бо мій син захищав Україну, я не можу навіть поставити тут за нього свічку. Мушу їхати до Києва чи сусіднього села і панахиду замовляю в іншого священника, – каже пані Надія.

Нині її родина докладає зусиль, аби побудувати в селі ще одну церкву – на ділянці, отриманій від держави за загибель сина

Поневіряння жінки тривають уже понад пів року. Нині її родина докладає зусиль, аби побудувати в селі ще одну церкву – на земельній ділянці, отриманій від держави за загибель сина! Так хочуть зберегти пам’ять про героїв, які склали голови за Україну…

– Мрію це зробити заради дітей. Син ростив їх чесними і порядними, яким був сам. Хочу, щоб вони й усі дітки, чиї батьки не повернулися з цієї війни, кожен міг пишатися батьком, і не боявся сказати вголос його ім’я, – каже Надія Леонідівна.

Нині, попри цькування священника й різні думки селян, Денисові синочки пишаються татком. Знають, що його іменем названа вулиця в селі, школа, де навчався… Знають, що татко – герой. Але, споглядаючи як однолітки бавляться і прогулюються парком з татусями, досі не можуть прийняти того, що його більше немає.

Мати полеглого солдата Дениса Поповича звернулась до Президента з проханням вгамувати священника УПЦ МП

 

[Рыжая]

Це моя УкраїнаНравится Страница

2 ч. · 

Сьогодні святкує свій День Народження Народний Герой України - Ірина Довгань.
Людина яка несе любов до України в своєму чистому та щирому серці. Дорога Іриночка-наша сім'я щиро вітає Вас зі святом.Міцного здоров'я Вам, радості, ангела охоронця та божого благословення. Вклоняємось низько Вам. Щиро раді знову бачити Вас з сім'єю на Хотинщині.Обіймаємо, пишаємося Вами.
P.S. 2014 році світлина із зображенням Ірини, прикутої до стовпа у Донецьку й загорнутої у прапор, над якою знущаються перехожі, була опублікована у The New York Times. Ця світлина шокувала ввесь світ. На шию полоненій активістці бойовики повісили табличку із написом "Вона вбиває наших дітей", а в волосся встромили українські маленькі прапорці. Ірина зазнала тортур з боку ДНР за свою проукраїнську позицію.

Тернова Гілка ©

[ukrop.de]

Конечно помним и чтим

Також пишаюсь  жіночою  українською гордістю та відвагою

[Radiola]

Трагедія Східного. "Якщо Путін особисто розстріляє їх з танка, вони придумають тисячу варіантів, чому це був не він"

 

29 погибших и 92 раненых – таков итог обстрела микрорайона Восточный в Мариуполе 24 января 2015 года. Жилые дома накрыли из установок "Град" и "Ураган" под руководством российских кадровых офицеров.

Что происходило в Восточном ровно пять лет назад, почему россияне и боевики "ДНР" ударили по мирным жителям, а в Мариуполе до сих пор жива версия российских пропагандистов – в репортаже УП из прифронтового города.

"Сегодня началось наступление на Мариуполь. Даст Бог, через пару дней мы замкнем "дебальцевский котел"!".

Это заявление главарь "ДНР" Александр Захарченко сделал вечером 24 января 2015-го, через несколько часов после бомбардировки окраины Мариуполя.

– Ура! Молодцы! Аллилуйя! – кричали обступившие Захарченко пенсионерки, в то время как с тротуаров микрорайона Восточный еще не успели смыть лужи крови.

В тот день новости из Мариуполя российские пропагандисты подавали на свой, извращенный лад. В телевизионных выпусках рассказывали о масштабном контрнаступлении "ополченцев", вызвав панику в соцсетях и на улицах города. 

Правда, уже через несколько часов это мифическое наступление на Мариуполь захлебнулось, так и не начавшись. 

Акцент пропагандисты делали на том, что боевики "ДНР" не причастны к гибели гражданских. Хотя оперативный отчет специальной мониторинговой миссии ОБСЕ, опубликованный в тот же день, говорил об обратном. 

К аналогичным выводам пришли и специалисты Human Rights Watch.

Официальные результаты расследования СБУ обнародовало спустя три года. Власти признали обстрел терактом.

По данным следствия СБУ, в убийстве мирных жителей участвовали подразделения 200-й Печенгской отдельной мотострелковой бригады и 2-й Гвардейской Таманской мотострелковой дивизии России. 

Корректировщиком огня оказался местный житель, экс-работник ГАИ Валерий Кирсанов. Суд признал его вину, дав 9 лет заключения. Но летом 2019-го Кирсанов вышел из СИЗО по "закону Савченко".

[Рыжая]

Тамара Горіха Зерня

Будь ласка, подивіться на фото. Це лікарка. Лікарці щойно підвезли дванадцятьох пацієнтів, одного за одним. Чотири з них померли у неї на руках. Вони теж на цьому кадрі, тільки їх не видно.

Ця світлина дає широкий простір для уяви критиків і глядачів. Як вам здається, що вона робить? Молиться? Якщо молиться, до кого і якими словами? А як вам композиція, враховуючи, що довкола точиться бій, і у тому бою зайняті і її чоловік, і син. А кольори? Правда, виразно кольори передані, особливо на обличчі і на руках? А тінь? Ви звернули увагу на тінь за пологом, і вам теж видно, що там хтось стоїть?

Або ні. Або ви за п'ять років не бачили цього знімка, і він взагалі не має шансів трапитися вам на очі. Спрацьовує внутрішня глушилка, яка запікує війну. Не чути, не бачити, не згадувати – ось життєве кредо, ось альфа і омега теплого світу, у якому «немає війни».

Щоб у воюючій країні у одних не було війни, інші мають вирвати жили. Мають надірватися, мають вихаркувати легені, мають по живому зрізати з себе шкіру. Бо тільки так це працює, на цьому кораблі, де «один за всіх», і де всі прекрасно розуміють, що один має здохнути, щоб вирівняти баланс.
Бо або від кожного потроху, або від одного все. І хіба вина того одного, що більшість проголосувала за другий варіант?

«Треба ще більше намагатися завершити війну» - говорить Зеленський, президент цієї більшості.
Тільки кому він це говорить? Хто мало старається, хто має іще більше постаратися? Ось такі, як ця жінка на фото? Ми з нею зустрічалися у суботу, вона постарається, і хлопці її також постараються. Їм треба просто пояснити, у якому місці і як вони повинні іще більше старатися, і чому їхніх попередніх старань виявилося замало.

Чи може вони не в той бік стараються? Може їхні старання заважають Зеленському закінчити війну? Так ви тоді прямо скажіть, пане Зеленський. Тоді наші старатися перестануть, але тоді доведеться старатися уже вашим.
Чи ви знову думаєте відпетляти? Я сумніваюся, що у вас вийде цього разу, вас відловлять, от побачите.

 

 

 

[ukrop.de]

На фото я вижу настоящее отчаяние сильной женщины.Остались тут самые  мужественные,знакомые с отчаянием

Сильные быстро отходят от отчаянности и начинается следующая стадия, именуемая расплатой

Кто то в курсе как  будет идти расплата?

 

 

[Radiola]

20 часов назад, ukrop.de сказал:

Кто то в курсе как  будет идти расплата?

Навіть не хочу про це думати, бо це буде страшно.

Нагадаю: на інавгураці посвідчення президента Бубочки - на землю впустив військовий. 

 

[Radiola]

22 часа назад, Radiola сказал:

Нагадаю: на інавгураці посвідчення президента Бубочки - на землю впустив військовий. 

“Пане президент!

Ви стрімко рухаєтеся до того, що після вашої каденції половина українців, побачивши вас на вулиці, наплювавши на всі заходи пристойності, від душі щиро будуть тикати на вас пальцем і сміючись кричати:

“АААААА, НУ ТИ ЛОШАРА! НАВІТЬ МОЯ ДИТИНА ВПОРАЛАСЯ Б З УПРАВЛІННЯМ КРАЇНОЮ КРАЩЕ!”

Думаю саме це, насправді вас чекає після вашого президентства. У мене немає до вас ніякої емоції крім огиди і презирства: ви зголосилися управляти країною в такий критичний для неї час і провалилися.

Я дійсно вважаю вас бездарним керівником. Ви нездара. Вже очевидно, що у вас не вийшло. І не могло вийти. Не могло, тому що не можна ні з чого зробити щось.

Ви все ще граєте для нас усіх роль в якій ви все розумієте і знаєте, що ви тримаєте все під контролем і що у вас все обов’язково вийде, але ми вже не віримо. “За Станіславським” і по житейськи – НЕ ВІРИМО! У нас є очі і мізки, щоб зрозуміти, що все це великий фарс або, по криворізькі – понти. За маскою президента Зеленського – порожнеча.

Зеленський, йди у відставку, не опускай за собою слідом ще і країн. Зупинись! У тебе не вийшло. Ще не пізно, віддавши штурвал іншому, посміхнувшись сказати: “Ну не вийшло” і спокійно повернутися на сцену. ВОВА – ЙДИ! НАМ ВЖЕ З ТОБОЮ ВСЕ ЗРОЗУМІЛО!”

 

За це повідомлення у Фб майор отримав догану. 

Хтось може мені сказати, було щось подібне за Пороха? Чи його зовсім не криткували у ЗСУ, не поливали брудом і брехнею? 

Але тим не менеше, армія розбудовувалася, нове озброєння в армію йшло, навчання проводилися. А зараз ми про наше військо  щось чуємо: про нову техніку, про натівських інструкторів, про армію, куди треба йти кожному чоловіку, бо це почесно?   АГА! Ми чуємо, як ГОЛОВНОКОМАНДУЮЧИЙ спілкується з військовими, як гопник, як перестали агітувати йти в армію, як замість підняття грошового забезпечення військовослужбовців контрактників, опускають призовний вік. Ну... все для народу, все, як любить лох.

[Radiola]

 

[Radiola]

Вражеский снайпер видел, что стреляет в женщину-медика, и все же цинично нажал на курок

8:34 — 15 февраля 20202184

 

 

Под публикацией в Facebook о гибели Сытник, медик боевиков написал, что стрелять в людей с крестом на сумке — это табу, даже для врагов.

«Медиков не убивают. Эта женщина не должна была умереть», — подчеркнул он.

Сытник оставалось немного до бойца, которому стало плохо, женщина должна была измерить его давление и дать лекарство. По словам ее побратимов, медика не спасло то, что на ней был бронежилет и каска, осколки разорвавшегося снаряда попали ей в правую ногу и левую руку.

После того, как она споткнулась, Сытник попыталась встать, но ее сразила пуля калибра 7,62, выпущенная вражеским снайпером. Она попала в тело женщины выше бронежилета и убила ее. При этом боевик видел, что это медик и все равно нажал на курок. Клавдия не смогла пережить эвакуацию и ее простреленное сердце отказало на месте.

 

[Radiola]

Поки зелена шмаркля заглядає хуйлу в очі і плює на дані розвідки

 Росія в три рази збільшила військові сили біля кордонів України

 

 

Росія втричі збільшила військовий потенціал біля кордонів України. Про це заявив представник Головного управління розвідки Міноборони Вадим Скібіцький.

За розрахунками української розвідки, до 2022-2023 років ударні угруповання РФ будуть здатні проводити повноцінні стратегічні наступальні дії проти України без проведення мобілізації.

 

Сьогодні РФ, як країна-агресор, основні зусилля спрямовує на модернізацію та оновлення саме наступального озброєння. Відбувається переоснащення ядерної компоненти. Ракетні системи “Тополь” будуть замінювати системами “Ярс”. Триває розвиток нової ракетної системи “Сармат”.

За словами Скібіцького, дальність ураження таких ракет досягає 12 000 кілометрів, що становить загрозу не тільки для України, але і для всіх країн Європи.

 

[доктур]

16.02.2020 в 12:05, Radiola сказал:

Вражеский снайпер видел, что стреляет в женщину-медика, и все же цинично нажал на курок

 

Я перечитал немало военной литературы 40 годов прошлого столетия. Советские гандоны причитали ,что войска вермахта  расстреливали  медиков. Оказывается ,это просто крайняя необходимость -шлепать военврачей ...и ни чего более. Мне кажется в нынешней войне между подобием  россии  и подобием украины важно убивать все что шевелится  с противоположной стороны! не взирая на нормы морали .Война между ИМЕННО  братскими народами отличается   абсолютной жестокостью.

[доктур]

14.01.2020 в 18:59, Рыжая сказал:

Люди витримали. Не витримав бетон.

https://www.youtube.com/watch?v=ESMPMefNi38&t=1m59s&fbclid=IwAR2bsXmO0HKaX8RtCtAqexRJYiJWDSQVnv_EwDVIHKFROhThPwd-AWUl-qk

Не удержалась и на то время- никчемная ,неспособная к подвигам ,власть. Люди имеют очень серьезные  возможности .Власть ,это усредненное  между способностями и возможностями.Украина ни разу не напряглась  ради  лучшего. Выбор очевиден-попросту. 

[Рыжая]

 

 

 

Для тех, кому не всё равно.
Для тех, кто думает не только о своем животе и о размере своего кошелька. Фильм основан на реальных событиях.
«Черкассы», вместе с другими кораблями украинского флота, заблокирован в озере Донузлав - путь к морю перекрыт затопленными судами. Экипаж "Черкасс" во время аннексии Крыма три недели оказывал сопротивление российским военным и был единственным из 13 украинских кораблей, который не спустил украинского флага. В конце марта корабль штурмом взяли два российские вертолеты Ми-35 и три скоростных катера.
Весь экипаж стоял на защите своей чести, на защите своей Родины. (в конце фильма - аплодисменты от зрителей).
  На сегодняшний день корабль находиться в севастопольской бухте Стрелецкая

[ВодолазПусты]

56 минут назад, Рыжая сказал:

«Черкассы»

Новый блокбастер... Надо будет посмотреть...))))))))))))))))))))))

[Рыжая]

16 минут назад, ВодолазПусты сказал:

Новый блокбастер... Надо будет посмотреть...))))))))))))))))))))))

В сети нет пока. А у рашастане не покажут

[Рыжая]

День, когда Украина вскочила по сигналу «Боевая тревога». Тогда мы пошли в военкоматы.

Второго марта 2014 года. Шесть лет назад. Где-то по тревоге уже были подняты остатки украинской армии. Бригады и полки, до которых не добрался «нож» реформаторов. Они умели ходить строем и красить бордюры тоже умели. Даже стрелять по ростовым фигурам в чистом поле умели. Двенадцать патронов на выполнение упражнения. Вот только воевать мы не умели...

(Отрывок из книги «Кофе с привкусом пепла»)

«... Словно каменный истукан, я сидел перед ноутбуком и смотрел в монитор невидящим взглядом. Сознание отказывалось воспринимать увиденное и услышанное: «Стоп, стоп! Какой ввод войск? Куда? В Украину? С ума сошли, что ли?». Да, группировка российских войск всё время была в Крыму, но в данном случае речь шла о чём-то более глобальном и зловещем.
Наступившая ночь, наверное, была самой страшной в моей жизни. Невзирая на все старания, она так и не принесла ответа на единственный вопрос: «Что же делать дальше?» и лишь усилила чувство до этого не ведомой тревоги. В стороне военного аэродрома, до которого от моего дома было рукой подать, вдруг на всю мощь загудели двигателями военно-транспортные самолёты ­Ил-76. То, на что еще неделю назад я не обратил бы никакого внимания, в эту ночь заставляло постоянно вздрагивать. За каждым звуком, который доносился с улицы, уже слышалась война, хотя тогда я и понятия не имел, как же она звучит?!
Глаз так и не сомкнул.
Утро вопреки моим ожиданиям так и не принесло спокойствия, и в голове творилось что-то невообразимое. Жена ещё была не в курсе вечерних новостей и традиционно готовила на маленькой кухне завтрак, деловито гремя посудой. Стараясь не шлёпать тапочками и ступать, как можно тише, я подошёл к супруге, обнял её за плечи и уткнулся лицом в волосы. Пьянея от любимого аромата её духов, я прошептал:

— Доброе утро, Оль!
— Привет, любимый! — жена повернула голову и подставила щёку для поцелуя.
С трудом подбирая слова, стараясь придать своему голосу максимально спокойный тон, я прошептал на ухо:
— Ты не помнишь, где лежит мой военный билет?
Супруга резко повернулась и уставилась на меня испуганными серыми глазами.
— Что-что?.. Какой военный билет? — за два десятилетия сов­местной жизни я не помню, чтобы она так смотрела на меня, — Зачем он тебе?
— Мне нужно идти в военкомат! Секретарь СНБО объявил мобилизацию.
— Алёша, ты с ума сошёл? — её голос пронзили надрывные аккорды.
— Я сошёл? Нет, дорогая! Хотя ещё одна такая ночь — и диагноз будет именно таким! — я обнял её за плечи. Жена не сдвинулась с места, продолжая сверлить меня тем самым до этого не знакомым взглядом.
— Ну Оль, ну… Сейчас же сами позвонят, смысл тянуть резину? — я старался говорить как можно спокойней, будто речь шла не о походе в военкомат страны, которая оказалась на пороге войны, а о поездке на очередную рыбалку. Лучше бы вообще молчал, всё получилось из рук вон фальшиво.

Она судорожным движением вырвалась из моих объятий и без единого слова ушла в спальню. Вернувшись через пару минут, Ольга молча протянула мне маленький документ в потрепанной бежевой обложке — военный билет советского образца.

...

Городской военкомат, стены которого ещё помнят горячее лето 1941 года, медленно просыпался от долгого, более чем полувекового сна. Стряхивал с себя тонны пыли, стучал ящиками картотек и, словно растревоженный улей, гудел десятком голосов.
В одном из кабинетов, за массивным и обветшалым за десятилетия столом, который сохранился здесь с незапамятных времён, сидела пожилая женщина. Постоянно поправляя на переносице старомодные массивные очки, она раскладывала по стопкам карточки военного учёта. Рядом на полу стоял открытый массивный железный ящик. Его прямоугольное нутро бережно хранило кипы прямоугольных, пожелтевших от времени картонных листов, с полной информацией о военнообязанных.

— Доброе утро! — я облокотился на деревянную стойку, разделяющую кабинет, и протянул женщине военный билет.
— О! Здравствуйте! Вы сами пришли, а мы только собирались вам звонить! — звонким голосом радостно протарахтела сотрудница военкомата, переписала в лист бумаги какие-­то данные и вернула мне документ. — Проходите пока в світлицю, подождите там...»

Шесть лет как с куста! Всего шесть лет, а такое ощущение, что полжизни пролетало...

(А. Петров)

 

[Radiola]

В ожидании неизбежного.

Зеленский все еще не готов к кризисным ситуациям. Это стало окончательно понятно после череды кризисов в начале года, которые показали слабость и растерянность власти в экстремальных условиях. Сначала – Оман, затем – трагедия в Иране, а чуть позже – Новые Санжары. Каждый раз Зеленский оказывался не готов к нелинейным кризисным событиям и показывал свою персональную и командную слабость и растерянность.

К сожалению, это видно не только его критикам, но и всем остальным, кто трезво мыслит и способен анализировать ситуацию. Значит, это уже поняли и наши западные партнеры, и наши враги в Кремле. И если наши партнеры будут просто это учитывать при формировании протоколов реагирования, то в Кремле это могут использовать в своих интересах, запуская кризисы в Украине или создавая искусственные проблемы Зеленскому, чтобы он стал еще более сговорчив и податлив. Ведь целью Кремля остается доминирование в регионе через возвращение Украины в свою орбиту влияния.

А еще у нас ожидаются три гарантированных кризиса. Эпидемия коронавируса, последствия принятия закона о земле и общий политический кризис власти из-за некомпетентности и раскола внутри команды Зе, а также из-за обострения требований олигархов.

Все это настраивает меня не столько на пессимистический лад, сколько подталкивает к пониманию, что надо готовиться к глобальному кризису на государственном уровне. И то, что наши соседи в Запоребрике, которые имеют колоссальный опыт в конфликтологии и профильные аналитические центры, не будут просто ждать, я уверен. Они будут создавать центры напряжения и запускать кризисные сценарии. А власть не сможет адекватно реагировать на эти процессы, потому что не готова и не имеет протоколов реагирования.

Ко всему этому надо добавить и то, что в окружении Зеленского банально нет людей с положительным опытом реагирования в кризисных ситуациях на уровне государства. Прорыв канализации дома или заноза в пальце не считаются такими кризисами, прохождение которых можно было бы зачесть кому-то из прислуги Зеленского как достойный опыт. Осознавая все вышесказанное, всем нам стоит быть хладнокровными и постоянно анализировать все происходящее, а не реагировать эмоционально. Победить можно, лишь объединив усилия против внешней угрозы и внутренних врагов. А то, что в ближайшее время начнутся кризисы, – я не сомневаюсь. И это будет большая удача, если нам удастся выстоять при столь слабой власти. Но иного варианта у нас нет. Пока нет.

(Б. Береза)

[Radiola]

.

Святкування Дня Добровольця в Україні

 

https://www.radiosvoboda.org/a/video-marsh-u-kyievi/30487936.html

[Radiola]

Росія від початку березня перекинула на окупований Донбас понад 30 вагонів з боєприпасами, - ГУР

[Radiola]

 

[Radiola]

Окупанти вбили військового медика під час евакуації тіла іншого загиблого

 

Российские наемники в зоне проведения  ООС на Донбассе обстреляли группу из трех военнослужащих, которые пытались провести эвакуацию тела украинского солдата, подорвавшегося ранее на неизвестном взрывном устройстве в районе Зайцево в понедельник.

Как сообщает штаб ООС в Facebook, группа военнослужащих в белых касках и с соответствующими опознавательными знаками выдвинулась за телом погибшего после подтверждения режима «Тишина». В результате открытого наемниками огня на поражение, военный медик погиб, один военнослужащий ранен, еще один получил боевое травмирование.

Отмечается, что тела погибших и раненый военнослужащий остались на месте обстрела. Продолжаются переговоры с СММ ОБСЕ об их эвакуации.

[Radiola]

 

[Рыжая]

Viktoria Korsun

7 ч.

  · 

6 рокiв тому цей хлопчисько побачив колону машин, що рушила з Іловайська. Білі прапори. Під склом таблички "Діти". Він був на посту, в бінокль побачив, що з машин виходять озброєні чоловіки. По рації встиг попередити про небезпеку.

21-річний юнак відстрелювався, намагаючись стримати ворога. Не кинув пост, не зрадив присязі і Батьківщині. Він стріляв з різних позицій, намагаючись ввести ворога в оману, ніби тут цілий загін військових. Загинув у нерівному бою...

Вадіку, я не знаю, які казки читали тобі в дитинстві матуся й бабуся. На яких прикладах тебе виховували. Але знаю, що дуже правильні казки. Бо такі чоловіки, такі сини і є Україна.

Тримай небо, Янголе. Ми тебе пам'ятаємо...

--

Наумов Вадим геройські загинув 1 вересня 2014 року. Єдиний син. Єдиний онук.

Вічна пам'ять Герою!

(с) Катруся Бондаренко

[Рыжая]

 

Наталья Николаева

4 ч.  · 

 

А, да, еще контрольный в лобик.

Пока не почалось.

Да, я считаю, что в 14 году Порошенко, Турчинов, переляканый Сеня, чи хто там з ними був, реально спасли страну.

Они сделали все, что смогли по максимуму, они остались без армии, без СБУ, без управляемого государства и с вами - 40 миллионами перепуганных долбойобов разной степени.

Я помню, как Порошенко ездил сам в Крым и пытался разруливать, я помню выражение лица Турчинова, когда армия его не слушает и сдается, но он держал лицо до последнего, чтоб вы не ссали себе в борщ.

Я знаю, что такое успокаивать всю ночь ребенка, когда над городом кружат самолеты, и ты не знаешь: это еще свои или уже чужие.

Я знаю, что такое, когда в твоем городе ты прячешь украинский флаг и все его оттенки, бо какие-то конченные отморозки решили, что твой город уже "новороссия".

Они удержали тогда страну.

Поэтому сидіть і не пиздіть.

Они сделали еще больше, чем возможно было сделать.

Как бы все.

Доброе утро.

========================

Она из Николаева. Я тоже там была в 2014 году. Правда - флаг не прятала. А вывесила демонстративно. А вот самолеты таки слушала.  

[Рыжая]

Олександр Щерба:

Чотири роки тому відбулася ексгумація Степана Чубенка. Його убита горем мама, етнічна росіянка, родом з Магадана, викладачка російської мови впізнала 16-річного сина.

Сина вбили три «героя Новоросії». Звали їх Жора, Буба і Керч, всі місцеві. Власне, у них були і людські імена, але не думаю, що вони заслуговують людських імен.

23 липня 2014 року Степан їхав на поїзді. У поїзді його і заарештували. Одні кажуть - за синьо-жовту стрічку, інші - за те, що сказав щось про єдину Україну. Довго катували, потім дали вибір: йти воювати «за Новоросію» - або ... Хлопчисько не зламався.

Жора, Буба і Керч наостанок довго його били. У хлопчика вибиті всі зуби і багато переломів. Потім повели на берег річки, змусили зняти кросівки (сподобалися), поставили на коліна на краю окопу і вистрілили в потилицю. Хлопчик впав, але ще поворухнувся. І тоді вони вистрілили в голову ще чотири рази.

Жора, Буба і Керч, де ви зараз? Вручають вам як «героям Новоросії» квіти? Чи запрошують виступати перед школярами на 9 травня? Степанові кросівки не тиснуть? Криваві хлопчики не сняться?

 

 

 

 

 

 

 

 

[Рыжая]

Это видео часто мелькает. Но только прорыв первой БМП. А тут все остальное. Видео целиком и "великий русский язык".

https://www.facebook.com/ritanatali.solomachachernysh.9/videos/215295396669399/?t=240

(Не получается активая ссылка)

[Рыжая]

[Рыжая]

Вчера в новостях скользнуло сообщение о том, что эвакуационная группа забрала тело погибшего нашего военного.

И в новостях на сайтах написали, тут я цитирую:

"Тело военнослужащего, который после самовольного перехода на сторону противника умер от алкогольной или наркотической интоксикации, сегодня было передано украинской стороне." Ну да, ага, конечно. Умер от алкогольной зависимости. Прямо вот напился так, что от этого умер. Премию журналисту, который писал эти строки. Желательно премию с нанесением тяжких телесных.

Фото судмедэкспертизы, части ее, прилагаю.

Его били. Долго били. Сильно били. Очень. долго и сильно били. А потом задушили. И передали тело нам.

Еще раз. Долго. Сильно. Били. А потом задушили.

Было ли это вчера в новостях? Нет. Высказал и ли вчера наши новые зеленые власти об этом хоть слово? Нет. Они вчера были заняты Кернесом, ага. Для них он важнее был.

Когда в следующий раз какая-то мразь вам хрюкнет про «мир любой ценой», про «не все так однозначно», про «надо просто перестать стрелять» - вспомните о том, что наших бойцов иногда убивают и без стрельбы. Сначала долго и сильно бьют. А потом душат.

Зеленскому на этой похер.

А вам?

(Ю Бирюков)