Уроки истории

[Рыжая]

Если кто не знал))

___

Всего за 10 лет (1930-1940) американцы создали в СССР химическую, авиационную, электротехническую, нефтяную, горнодобывающую, угольную, металлургическую и другую промышленность, крупнейшие в Европе заводы для производства автомобилей, тракторов, авиационных двигателей и другой продукции.

Например, знаменитый Сталинградский тракторный завод был целиком построен в США, размонтирован, на 100 судах перевезён – и собран в СССР. "Днепрогэс" построила американская фирма Cooper Engineering Company (и германская компания Siemens). На этом заводе создали первые танки.

Горьковский автозавод (ГАЗ) был построен американской компанией Austin.

Теперешний АЗЛК построен по проекту Форда. Знаменитая Магнитка – точная копия металлургического комбината в г. Гэри, штат Индиана.

Фирма Albert Kahn Inc спроектировала и построила 500 советских предприятий.

Альберт Кан - индустриальный архитектор Детройта. Причина обращения именно к Кану заключалась в том, что, спроектировав все заводы Форда, он отработал высокопроизводительную технологию проектирования промышленных предприятий. В США его фирма штатом в 400 человек рабочие чертежи готовила за неделю, корпуса промышленных предприятий возводила за пять месяцев. Кан смог практически доказать, что способен сделать то же самое и в СССР: проект СТЗ был выполнен в рекордно короткие сроки; строительные конструкции для него были изготовлены в США, перевезены в СССР и смонтированы в течение шести месяцев.

Именно фирма Albert Kahn Inc создала в СССР школу передового индустриального зодчества.

Вместе с заводами создавались города для рабочих. Эрнст Май - немецкий архитектор участвовал в разработке архитектурных проектов около 20 советских городов.

В СССР приехало около 200 тысяч американских инженеров и техников. Американские профессора подготовили на рабфаках триста тысяч квалифицированных специалистов – то есть все кадры для Советской промышленности на долгие годы вперед.

За 10 лет американцы построили в СССР около 1.500 заводов и фабрик.

[Рыжая]

Трохи про Придністров*я

 

Придністров’я. Чиє ж воно? Молдавське? А може українське? Поділля.

Якось у молдавському селі Бранешти (Старий Орхей), у крутому ресторані-винарні “Кам’яний вік” (Epoca de Piatra), ми розмовляли із головною його менеджеркою. Розмова зайшла за Придністров’я.

- Чи жалкуєте за цим регіоном?

- Та ні, а чому ми маємо жалкувати?

- Ну як же, росіяни ж його окупували. Воно ж насправді ваше.

- Ні, не жалкуємо. То ви маєте жалкувати, бо воно ВАШЕ.

Ми аж заклякли. Як це – наше?

Чиє ж воно, те Придністров’я? Наше чи молдовське?

Я вирішив розібратись. Майже відразу згадалася розмова із директором фортеці у Бендерах. Ми домовлялися за пропуск для нашого автобуса на 40-50 осіб, у Придністров’я. Нам запропонували підписати договір, мовляв тоді проблем не буде. Я сказав, що російською мовою договір писати не будемо, але маємо типовий українською мовою. Нас запевнили, що немає проблеми, адже українська мова у них одна із трьох державних… Потім ми кілька раз возили групи у Придністров’я. Нормально, офіційно, із молдовської території. Туристи були вражені тим, що у Бендерській фортеці стоять пам’ятники Івану Котляревському, який тут служив, конституції Пилипа Орлика, яка була написана саме тут, та Івану Мазепі, який доживав останні місяці у Бендерах, які тоді називалися Тягинею. Котляревський, Орлик, Мазепа – ви можете уявити ці пам’ятники десь на росії? Я ні.

Пізніше ми потрапили у нашу Балту, де дізгалися, що це місто було столицею Молдавської автономної соціалістичної республіки. Давно це було. Я тоді був слабкий в історії цього регіону, тому мене вразив цей факт…

Придністров’я до 1924 року було ПОВНІСТЮ українською територією. Це були райони Подільської та Одеської губерній (областей). В ті часи Молдова за Дністром була територією Румунії, тому Сталін вирішив створити свою “Молдову”. Він доручив це зробити молдаванину Фрунзе, який перепоручив цю справу Котовському. В результаті від УРСР було відірвано шматок площею 8288 кв. км (це трохи більше ніж Чернівецька область), з якого зробили нову Молдавію, в противагу тій, що залишилася румунам. А столицею Котовський вирішив зробити Балту… У 1929 році столицю перевели у Тирасполь.

Фактично всю територію Придністров’я виокремили із нашого Поділля, згідно із примхою сталіна. Ці землі почали масово населяти мешканцями республік срср, переважно росіянами, із часом, частка яких тут почала становити близько 30%. До створення МАРСР (Молдавська автономна радянська соціалістична республіка) більшість населення цієї місцини становили українці, трохи менше було молдаван, які традиційно жили на берегах Дністра, а росіян зовсім не було.

Головною мовою МАРСР зробили молдавську (румунську) із кириличним написанням. Був період, коли написання було латиницею, але його завершили у 1938 році. Варто зрозуміти, що ця територія ніколи не була у складі князівства Молдова (свого часу то була велика й сильна європейська держава) до 1924 року. Це був просто шматок Українського Поділля, який сталін вирішив зробити Молдавією, щоб республік було більше. У 1929 році Кодимський і Балтський райони, на щастя, передали УРСР, решту МАРСР у 1940 році приєднали до Молдавської РСР, створеної із окупованих територій Румунії.

У 1990 році, за сприянням РСФСР, зважаючи на прорумунські настрої у Молдові, було проголошено Придністровську Молдавську Республіку, яка орієнтувалася на срср. А у серпні 1991 року її керівник Ігор Смирнов приїхав в Україну, до Кравчука, із проханням приєднати Придністров’я до України. Але наш перший президент віддав Смирнова молдавським спецслужбам, які відпрпвили його до в’язниці… Пізніше Смирнова звільнили і він став формальним керівником Придністровської Молдавської Республіки (ПМР). Почалася війна, в якій переможцем стала 14 армія срср, якою керував генерал Алєксандр Лєбєдь – представник росії, яка зробила Придністров’я своїм сателітом.

За 30 років існування ПМР перетворилася на анклав злочиності і контрабанди, яким керували і керутьіз москви. До речі, найцікавіше місто, цієї невизнаної “країни”, Бендери, із величезною фортецею, зведеню Штефаном Великим, лежить на правому боці Дністра…  (З ФБ)

 

[Рыжая]

Незаперечні Історичні факти, які знають в РФ, але навмисно замовчують, бо соромно за них

- Вперше Україна згадується в Іпатіївському літописі. Зауважте, не Малоросія, не інакше, а саме Україна.

Літопис складається: Лаврентьевский літопис, Повість минулих літ, Чернігівський, Київський, Галицько-Волинський літописи, в яких описано події від 860 до 1292 років. Джерела літопису є різноманітні: це князівські літописці, князівські грамоти, звіти послів, військові повісті, грецькі хроніки, оповідання очевидців та ін.

Вперше Україна згадується у літописній повісті про похід Ігоря Святославовича на половців у 1185. У багатьох джерелах Русь ототожнюється саме з Україною. У деяких редакціях наприклад,

Єрмолаївському списку (1189-1213 рр), Україну називають Країною, А у Київського літописі — Украйною Галичською...

Також назва "Україна" згадується у зв'язку зі смертю переяславського князя Володимира Глібовича, пізніше при описі подій правління галицько-волинського князя Данила

- Москви та Росії тоді ще ніхто не знав

Вищі навчальні заклади:

Російська академія наук була заснована 1724 р., Московський університет у 1755.

В Україні Острозьку академію засновано 1576 року, Львівський університет засновано 1661 р.

Друкований буквар в Україні вийшов у 1574 році у Львові, у Московському царстві це сталося на 60 років пізніше – у 1634 році.

Релігія: Київська митрополія заснована 988 року, а Московська лише 1458 року. Київська ж митрополія на 460 років старша за Московську.

Столиці: Київ засновано 482-го року, м. Москву засновано 1147 сином Володимира Мономаха Юрієм Долгоруким. Київ старший за Москву на 665 років.

Перший монарх, коронований у Московському царстві — Іван Грозний 1547 р. у наших землях Данило Романович Галицький – 1253 р.

Монгольське ярмо:

Київ позбувся Монгольського ярма 1363 року після битви на Синіх Водах; Москва втратила ярмо 1480 року після стояння на Угрі, а данину Кримському хану Московія платила до 1700 р., включаючи початок правління Петра І.

Назва:

Вперше «Україна» у літописах зустрічається у 1187 році.

Вперше термін «Росія» знаходимо за правління Івана Грозного на 400 років пізніше.

Автор однієї з перших у світі конституцій Пилип Орлик. 5 квітня 1710 р. був обраний гетьманом. Цього ж дня він оголосив «Конституцію прав та свобод війська Запорізького».

У США конституцію прийняли 1787 року.

У Франції та Польщі лише у 1791 р.

- Історичні факти, які слід знати:

1. Державу під назвою Московія цар Петро I перейменував на Росію аж у 18 столітті, 1721 року!

2. Плем'я Мокші назвало свою річку Москва, а переклад цієї назви, з мови Мокші, звучить як «брудна вода»! Будь-які інші мови не можуть перекласти слово Москва! Слово «кремль» - є татарське і означає "укріплення на височини"!

З. У середні віки всі картографи Європи писали та проводили кордон Європи вздовж кордонів Русі (Русь – це територія нинішньої України)! А Московія - улус, зі своїми фінськими народами, була складовою Орди, і Європа її справедливо відносила до Азії!

4. Московія (Росія) платила данину Кримському Хану, своєму Суверену та Господарю, який був правонаступником Золотої Орди до 1700 року. Цар Московії сам зустрічав кримського посла на Поклонній горі, садив його на свого коня, сам пішим під узду, вів коня з кримським послом у Кремль, садив його на свій трон і вставав перед ним на коліна!

5. У 1610 році, в Московії на Борисі Годунові (мурза Гудун) закінчилася династія Ченгізідов (родич Чингісхана), на трон звели Олексія Кішку з фінського роду Кобили, а при вінчанні його на Царство церква дала йому прізвище Роман, т.б. "Риму правити Московією"!

6. Катерина II після окупації Руської Держави — Великого князівства Литовського 1795 р. своїм наказом веліла назвати угро-фінські племена Московії якимись "великоросами", а українців - справжніх русичів - малорос!

7. Ніхто і ніколи не бачив в оригіналі договір про возз'єднання між Московією та Україною, який нібито підписаний Б. Хмельницьким та Царем А. Романовим!

8. Кілька століть археологи Москвії шукають артефакти, що підтверджують достовірність Куликовської битви, але поки що безуспішно, ось тільки байку про перемогу Д. Донського над Мамаєм співають досі на всі голоси!

9. Псковська, Новгородська, Смоленська обл. Росії, - це колишні слов'яно-руські князівства і до угро-фінської Московії вони не мали жодного відношення, поки Московія-Орда не окупувала їх відповідно в 1462, 1478 і 1654 роках! В інших областях Московії ніколи не жили слов'янські племена та народи!

10. Золота Орда та її дочка – Московія, – єдині країни світу, які тримали в рабах власний народ, пояснюючи відсталість багатою на природні копалини Московії від порівняно обділених на природні ресурси європейських країн! Адже ефективність роботи вільних людей набагато вища, ніж рабів!

- Дослідження генофонду російського народу проводився російськими вченими 2000-2006 рр. і показали, що генетично росіяни - не слов'яни, а чистокровні фіни, що нічим не відрізняються від мордви (ст. Обличчя російської національності, №15, 2006).

- Та за повідомленням московського Центру Лева Гумільова, російські вчені вперше в історії провели дослідження російського генофонду та були дуже шоковані його результатами! У тому числі ці дослідження повністю підтвердили, що росіяни – не слов'яни, а лише російськомовні фіни. Результати аналізу мітохондріальної ДНК показали, що ще одна найближча рідня росіян, крім фінів Фінляндії, — це татари: росіяни від татар знаходяться на тій же генетичній відстані 30 умовних одиниць, які відокремлюють їх від фінів!

- У міфі про «слов'янські корені російських» вченими Росії поставлено жирну крапку: нічого від слов'ян у росіян немає! Лише трохи близька до слов'янської мови російська мова, але і в ній 60-70% не слов'янської лексики, тому російська людина майже не здатна розуміти мови слов'ян, справжній слов'янин розуміє схожі слов'янські мови...

P.S. Русь була і лишається Київською

Александр Корман

[Рыжая]

"Диды" отступали. Неудобная правда, о которой в погрузившейся в культ "победобесия" стране сегодня никто не расскажет.

29 июня 1942 года в Севастополе "дидами" были взорваны Инкерманские штольни, в которых, помимо винных складов и складов боеприпасов, находились медсанбаты № 427 и № 47, а также бежавшие из Севастополя старики и женщины с детьми. 3000 мирных людей были похоронены заживо под многотонными глыбами камня по приказу своего же командования. Приказ о подрыве отдал начальник тыла ЧФ контр-адмирал Заяц.

А уже в ночь на 1 июля 1942 года командование обороной Севастополя, во главе с вице-адмиралом Филиппом Октябрьским, получив добро от Сталина, поспешно бежало из Крыма с Херсонесского аэродрома на 13 самолетах «Дуглас» под возмущенные крики и стрельбу в воздух своих же бойцов. Всего 13 самолетов вывезли на Кавказ 222 начальника, 49 раненых и 3490 кг грузов.

Историк Г. Ванеев, долгое время занимавшийся изучением второй обороны Севастополя, приводит такой факт: «Когда к самолету подходили командующий Черноморским флотом вице-адмирал Октябрьский и член военного совета флота дивизионный комиссар Кулаков, их узнали. Скопившиеся на аэродроме воины зашумели, началась беспорядочная стрельба в воздух… Но их поспешил успокоить военком авиационной группы Михайлов, объяснив, что командование улетает, чтобы организовать эвакуацию из Севастополя».

Свидетель эвакуации Ф.Октябрьского лейтенант В.Воронов писал в воспоминаниях, что командующий флотом прибыл к самолету, переодевшись в какие-то гражданские обноски, «в потертом пиджаке и неказистой кепке». Подобного рода зрелище произвело на присутствующих очень плохое впечатление.

Другая часть руководящего состава армии и партийных чинов (во главе с генералом Петровым), с членами их семей и ценными вещами незаметно бежали из Севастополя на двух подводных лодках Щ-209.

Начальник отдела укомплектования Приморской армии подполковник Семечкин рассказывал: «Мы шли на посадку на подводную лодку. Я шел впереди Петрова. В это время кто-то из толпы стал ругательски кричать: «Вы такие-разэдакие, нас бросаете, а сами бежите». И тут дал очередь из автомата по командующему генералу Петрову. Но так как я находился впереди него, то вся очередь попала в меня. Я упал…». Людей с причала переправляли на небольшом буксире «Папанин» на подводные лодки. На лодки попадали только счастливчики, имевшие пропуска за подписью Октябрьского и Кулакова.»

Официально Севастополь покинули 600 человек руководящего состава армии и партработников, но на самом деле их было 1228 человек. Те командиры и политработники, которым не хватило места в самолетах и подлодках, загрузились на небольшой катер № 112 и в ночь на 2 июля, выйдя в море, были на рассвете обнаружены и пленены итальянскими торпедными катерами. Допрашивавший генерала Новикова Манштейн обратил внимание на то, что плененный советский генерал одет в форму рядового (!) и немедленно приказал переодеть его в соответствующее обмундирование.

79 956 оборонявших город солдат были оставлены на верную гибель и плен. Даже нацистский фельдмаршал Паулюс не покинул обреченные на гибель и плен свои войска под Сталинградом, он разделил их участь.

3 июля оборона Севастополя, продолжавшаяся 250 дней, завершилась поражением и весь Севастополь был оккупирован гитлеровскими войсками. Заняв город, немцы заявили о захвате 100 тысяч пленных. В качестве трофеев немцам достались 758 исправных минометов, 622 орудия, 26 танков.

Выживший снайпер из 25-й Чапаевской дивизии вспоминал: «Когда нас уже пленными гнали, немцы смеялись: «Дураки вы, иваны! Вам надо было еще два дня продержаться. Нам уже приказ дали: два дня штурм, а затем, если не получится, делать такую же осаду, как в Ленинграде!» А куда нам было держаться! Все начальство нас бросило и бежало. Неправда, что у нас мало было боеприпасов, все у нас было. Командиров не было. Если бы начальники не разбежались, мы бы города не сдали…».

А вот что писал на эту же тему в мемуарах «Утерянные победы» генерал-фельдмаршал Эрих фон Манштейн, который командовал 11-й армией вермахта, наступавшей на Севастополь в июне-июле 1942-го года: «...судьба наступления в эти дни, казалось, висела на волоске. Еще не было никаких признаков ослабления воли противника к сопротивлению, а силы наших войск заметно уменьшились... кто мог бы в тот момент, видя, как заметно иссякают силы наших храбрых полков, дать гарантию в скором падении крепости?

А теперь о цинизме советско-сталинского режима. Последний абзац сообщения Совинформбюро от 4 июля 1942 г. звучал так: «Слава о главных организаторах героической обороны Севастополя – вице-адмирале Октябрьском, генерал-майоре Петрове… — войдет в историю Отечественной войны против немецко-фашистских мерзавцев как одна из самых блестящих страниц». Есть просто ложь, есть наглая ложь, а есть ложь кремлевская… Советские войска не оставляли Севастополь. Наоборот, это их оставило там, бросило на произвол судьбы собственное командование: Октябрьский, Петров, Заяц.

Вскоре после этих событий была учреждена медаль «За оборону Севастополя». Первые ее номера получили... Октябрьский, Петров, Заяц и прочие из списка 1228 фамилий. В 1958 г. адмирал Ф. С. Октябрьский получил звание Героя Советского Союза, стал почетным гражданином Севастополя; его именем назвали боевой корабль, учебный отряд Черноморского флота, улицу. Генерал армии И. Е. Петров в 1945 г, стал Героем Советского Союза, был награжден пятью орденами Ленина, двумя полководческими орденами...

 

Это всё, что нужно знать о "героической обороне" "города русской славы", оккупированного ныне внуками этих "героев". Ну, а про то, почему в пораженной вирусом "победобесия" и культом "дидов" России до сих пор закрыты архивы, напоминать не имеет смысла. Всё и так ясно

[Рыжая]

Если кто не знал))

___

Всего за 10 лет (1930-1940) американцы создали в СССР химическую, авиационную, электротехническую, нефтяную, горнодобывающую, угольную, металлургическую и другую промышленность, крупнейшие в Европе заводы для производства автомобилей, тракторов, авиационных двигателей и другой продукции.

Например, знаменитый Сталинградский тракторный завод был целиком построен в США, размонтирован, на 100 судах перевезён – и собран в СССР. "Днепрогэс" построила американская фирма Cooper Engineering Company (и германская компания Siemens). На этом заводе создали первые танки.

Горьковский автозавод (ГАЗ) был построен американской компанией Austin.

Теперешний АЗЛК построен по проекту Форда. Знаменитая Магнитка – точная копия металлургического комбината в г. Гэри, штат Индиана.

Фирма Albert Kahn Inc спроектировала и построила 500 советских предприятий.

Альберт Кан - индустриальный архитектор Детройта. Причина обращения именно к Кану заключалась в том, что, спроектировав все заводы Форда, он отработал высокопроизводительную технологию проектирования промышленных предприятий. В США его фирма штатом в 400 человек рабочие чертежи готовила за неделю, корпуса промышленных предприятий возводила за пять месяцев. Кан смог практически доказать, что способен сделать то же самое и в СССР: проект СТЗ был выполнен в рекордно короткие сроки; строительные конструкции для него были изготовлены в США, перевезены в СССР и смонтированы в течение шести месяцев.

Именно фирма Albert Kahn Inc создала в СССР школу передового индустриального зодчества.

Вместе с заводами создавались города для рабочих. Эрнст Май - немецкий архитектор участвовал в разработке архитектурных проектов около 20 советских городов.

В СССР приехало около 200 тысяч американских инженеров и техников. Американские профессора подготовили на рабфаках триста тысяч квалифицированных специалистов – то есть все кадры для Советской промышленности на долгие годы вперед.

За 10 лет американцы построили в СССР около 1.500 заводов и фабрик.

[Рыжая]

В 1973 році в Чилі стався військовий переворот. До влади прийшла хунта, очолювана генералом Августо Піночетом

Хунта врятувала країну від сповзання в совок, перетворення Чилі в Кубу, яке щедро фінансувалося СССР.

За півтора десятка років військова хунта перетворила Чилі з бідної аграрної країни сповзаючої в дупу, в одну з найрозвиненіших і найбагатших країн Латинської Америки.

Ніхто, включно з самим Піночетом, ніколи не спростовували того факту, що вони діяли жорстко по відношенню до комуністів. Кількість жертв, які приписують режиму Піночета, становить максимум 3000 осіб вбитих і зниклих безвісті.

Водночас чилійський суд так і не зміг довести до пуття хоча б одну з 300+ справ де Піночета звинувачували у вбивствах і його посадили (під домашній арешт) за несплату податків, після чого 90-річний Піночет помер від інфаркту.

Піночет був зовсім не святим, він і сам себе таким не вважав. І його послідовники його таким не вважали.

Але його прізвище в свідомості пострадянських громадян асоціюється з кимось на кшталт Гітлера.

Хоча він дружив з такими політиками як Маргарет Тетчер, наприклад, навіть після складання повноважень.

Тим часом, двома роками пізніше, в 1975 році до влади в Камбоджі приходять червоні кхмери - це комуністичний режим, який знищив 3 000 000 своїх співгромадян, тобто кожного четвертого.

До чого я веду і як з'язати ці факти ?

До того, що в 1992 році з Росії до Британії втік колишній КГБшник СССР, який завідував архівом і прихопив з собою власне ці архіви.

В частин з них описана операція "Тукан" і те, як радянські спецслужби публікували в New York Times матеріали з метою спомпроментувати Піночета на Заході. Так, в 1976 році в New York Times було опубліковано 66 статей про порушення прав людини в Чилі і тільки 4 статті про звірства режиму червоних кхмерів.

Більше того через New York Times було вкинуто підробний лист, який підробило КГБ, про те, що нібито ЦРУ управляє Піночетом.

Ще пояснювати до чого я веду ?

До того, що пройшло 40 років, а методи, штампи і навіть назви не змінилися.

Україна протистоїть не смішним і тупим ботам в інтернеті (як би комусь хотілося бачити), яких чомусь (ніхто не задумався ?) фінансують в об'ємах більших ніж деякі країни витрачають на оборону.

Україна протистоїть величезній пропагандистській машині, маргінальною частиною якої є українські політики і журналісти.

І замість того, щоб це хоча б усвідомити, державні мужі граються в пофігізм, "демократію", "свободу слова" та аматорство і думають що все буде добре, особливо після того, як на трон їм посадили несмішну і тупу маріонетку.

Mason Lemberg

[Рыжая]

Як фальшувався головний державний літопис "Повість минулих літ" Нестора-літописця (частина 1).

«Повість временних літ», також «Повість врем'яних літ», «По́вість мину́лих літ» — літописне зведення, складене в Києві в XI — на початку XII століття ченцем Нестором та іншими літописцями, яке лягло в основу всього наступного руського літописання. Одна з найдавніших літературних пам'яток в історії України, найдавніша велика літописна пам'ятка української мови.

«Повість минулих літ» — перша в Київській Руси пам'ятка, в якій історія держави показана на широкому тлі світових подій. Висвітлює історію східних слов'ян та князівської влади, утвердження християнства на Руси, містить оповіді про виникнення слов'янської писемності, відбиває настрої різних суспільних верств. Записи подаються порічно. Використано перекази, оповідання, повісті, легенди.

За зразками «Повісті минулих літ» склалися Київський (про події XII ст.) та Галицько-Волинський літописи (про події XIII ст.). У сукупності три літописи називають «Літописом Руським» — великою книгою про події часів Київської Руси у світовому контексті до XIII століття.

"Повість врем'яних літ з богом починаєм. Отче благослови. Повість врем'яних літ Нестора, чорноризця Феодосієвого монастиря Печерського, звідси пішла Руська земля, і хто в ній почав спершу княжити, і як Руська земля постала. Тож почнемо повість оцю"

16 квітня 1113 року в Києві помер Святополк Ізяславич. Невдоволені економічною політикою Святополка (потурання лихварям, спекуляції сіллю його урядовцями), городяни піднялися на повстання. Міське віче, що зібралося у Софійському соборі, закликало Володимира Мономаха на престол. Проте він відмовився, можливо, тому, що були ще живі старші від нього в роду Ярославичів — Олег Святославич і Давид Святославич. Повстання не вщухало, загрожуючи князівській владі, тому Володимир зрештою прийняв друге запрошення і став Великим Князем Київським. Тоді йому виповнилося 60 років. Зміна монархічної династії в Київський Руси за престижними інтересами князівської сім'ї Мономаха мала бути представлена в історії, як початок слов'янської руської державності Великого Київського Князя Володимира Мономаха - засновника князівської гілки Мономаховичів, тезоіменитих нащадків. Для цього була допущена фальсифікація початкового літопису Нестора-літописця, який вже помер в 1114 р. За наказом Володимира оригінал "Повісті минулих літ" в 1116 р. з Феодосієвого Печерського монастиря був перенесений до Видубицького Свято-Михайлівського монастиря. Ігумен монастиря Сильвестр, який за доручення Володимира почав редагування літопису і вніс до тексту певні зміни, зокрема применшив історичну вагу київського князя Святополка, натомість виділивши історичну Володимира постать. Цей варіант тексту «Повісті минулих літ» був включений до складу літописного зведення, яке переписав чернець Лаврентій у Суздалі в 1377 році. Тому цей список назвали Лаврентіївським, вже без імені автора Нестора, в якому героічна епоха руської державності раннього середньовіччя була викреслена з історії східних слов'ян. Але в 1118 р. один з ченців Видубицького монастиря створив список, що призначався для Мстислава, сина Володимира Мономаха. Це зведення зберігалося в Іпатському монастирі і віднайдено на Волині, звідси й походить назва — Іпатський список. Саме цей список зберіг ім'я основного упорядника «Повісті минулих літ» — Нестора. Несторів літопис за Іпатським, також зміненим, списком, на відміну від Лаврентіївського списку, має виразне українське походження; зразки української фразеології, української орфоепії, а також української лексики. Більшість діалогів в Іпатському списку передана фактично давньоукраїнською мовою. На жаль, оригінал "Повісті минулих літ" Нестора-літописця до нас не дійшов.

Так в основному джерелі історії Київської Руси, головному державному літопису "Повість минулих літ", який до нас дійшов в переписаних списках - в Іпатському і Лаврентіївському, утворення Київської Руси - середньовічної Руської держави та її назву Нестор пов'язує з нібито запрошенням на князювання в 862 р. до новгородських слов'ян норманських варягів. Однако дослідження останніх років дають змогу виявити в цій частині літопису підробку і фальсифікацію. При читанні історичного документа насамперед кидається у вічі відсутність логічного зв'язку і послідовності у викладі подій. З тексту літопису видно, що Нестору добре були відомі історичні події, які відбувалися на Руси та її периферії, починаючи з V ст. Він розповідає про прихід болгар на Балкани і аварів на Дунай, про війни аварів з Візантією і слов'янами, про посольство князя Кия в Константинополь, про будівництво Київського городища. Якщо літописцю відомі такі далекі від нього події, то безсумніву, що він добре був обізнаний про більш пізні події, зокрема про князювання династії Кия в Полянський землі та її останніх князів Діра і Аскольда, про існування першої слов'янської держави до появи варягів в 862 р. Принагідно зауважимо, що писемні згадки з інших джерел засвідчують, в 859- 862 р.р. новгородці, вкрай замучені гнобленням і поборами зайд, жорстоко прогнали норманів. На жаль. розповідь про ці події була вилучена з тексту за велінням Володимира Мономаха і замінена оповіданням про запрошення варягів на князювання в Новгородську землю, тобто він документально започаткував вітчизняну норманську версію утворення Київською Руси, яку століттями розвинули і підтримують давні і сучасні норманісти. В той же час, усі скандинавські хроніки і сагі ІХ -ХІ ст. мовчать про міфічне запрошення норманів на князювання на Русь. Як би така подія, справді, відбулася, це стало би епохальним явищем скандинавської історії. Але редакторам літопису треба було пояснити звідки взялася столиця, Полянської Руси. тому про Кия залишили спогад. Про останніх київських князів Діра і Аскольда створена видимість, що це приблудні правителі, які захопили владу в Києві до приходу Олега. , взагалі. були родичами норманів. Антська столиця полян Київ зображений глухим закутком, що нагадував жалюгідне поселення. Начебто після смерті Кия більше трьох століть тут не було ніякої влади.

Фальсифікацію "Повісті минулих літ" виявив арабський історик аль-Масуді, який жив на два століття раніше Нестора. Він у своїй книзі подає відомості про економічне становище Полянської Руси в часи правління князя Діра - "Першим серед слов'янських царів є цар Діра, йому належать великі міста і багато населенних країн: мусульманські купці прибувають до столиці держави з різними товарами". А ось повідомлення з іншого джерела того часу - "Київ - найближче місто русів до країни іслама, місто благодатне, де перебувають царі. Відтиля вивозять різноманітне хутро і дорогі мечі". Невже тоді " данники хозарів", які платили данину мечами, і в 839 р. з посольством відвідали імператора Феофіла з місією дружби, треба думати, без дозволу хозарського кагана. були такі бідні і немічні. Через п'ять років флотілія русів нападає на узбережжя Іспанії і спустошує ряд провінцій, якими володіли араби. Руси захопили місто Севілью - столицю Андалузії. А чи не свідчить про воєнну могутність Полянської Руси два походи русів на Константинополь в 852 і 866 роках, останній з яких очолював князь Аскольд?

Таким чином, можна зробити висновок, що ніякої Руси в Скандинавії не було. Єтнонім "Русь" ,аж ніяк, не походить від фінського "Руотсі"- шведських веслярів. Русь з'явилась на слов'янських землях набагато раніше. Олег, прибувши до Києва в 879 р., застав тут давню державу русів. Гіпотеза про скандинавське походження Руси з головного державного літопису, в світлі наведених історичних відомостей втрачає під собою всякий грунт.

 

З ФБ

[Рыжая]

Багато хто, говорячи "Слава Україні", не розуміє всього сенсу цього кличу.

Слава - богиня війни перемоги та мисливської удачі. Матір Слава (також: Матір Сва, МаГура, Ясна, Перуниця, Берегиня). Одне з найважливіших та найдавніших божеств у Наддніпрянщині.

Чи знають українці, що у них є Предківська Богиня Перемоги і що традиційно українські вояки, а раніше — вої-русичі, йдучи у бій, вигукували не тюркське «ура!» (від urmak — бий!), а рідне «Слава!», прикликаючи ім’я зазначеної Богині собі у поміч?

У передхристиянські часи Богиня Мати Слава була у великій пошані у Предків українців. Свідченням тому — численні згадки про неї у Велесовій Книзі. Як зазначає професор Галина Лозко у своїй праці «Коло Свароже. Відроджені традиції», «саме Вона є нашою Покровою, бо це Вона укривала руських воїнів на полях ратних покровом своїх золотих крил.

Б’є крилами Мати Слава і кличе нас,

щоб ішли за землю нашу

і билися за огнища племені нашого,

бо ми є русичі!

____________/Велесова Книга/

Мати-Слава співає про труди наші ратні

І маємо послухати

І прагнути до битви лютої

За Русь нашу

І святих праотців наших

Мати-Слава сяє до хмар

Як сонце, і віщує нам перемоги і загибель

А того не повинні боятися,

Бо то є життя земне, а вище є життя вічне

І мусимо дбати про вічне..

Так слава наша перетече до Матері-Слави

І пребуде в ній до кінця кінців

Земних і інших життів

То чи нам боятися смерти

Коли ми – нащадки славних…

В наш час – Слава! , вже немає прямого відношення до Богині Слави, але сенс залишається.

Тому що коли ми говоримо "Слава Україні" – ми бажаємо Україні перемоги у бою, "Героям Слава" – перемоги живим героям (як славним учасникам) війни, "Слава нації" – перемога народу. І навіть коли ми говоримо "слава Богу" - ми бажаємо Богу перемоги у вічній війні проти пітьми.

"Слава Україні" - це не пусте публіцистичне чи фанатичне прославлення України як місця на карті світу. Це бойовий, бойовий клич заряджений силою наших пращурів. 

Слава Україні!  

[Рыжая]

Окупація України московією: початок...

В цей день 17 червня 1672 року, 350 років тому, поблизу Конотопа, гетьманом Лівобережної України було обрано Івана Самойловича. Новий гетьман був абсолютно промосковським. За два роки, за підтримки московського війська, Самойлович переміг правобережного гетьмана Ханенка, й очолив два берега Дніпра. Ще пізніше, знову ж при активній підтримці московитів, він здолав гетьмана Петра Дорошенка.

Загалом Самойлович правив 15 років, за які він відносно збалансував економічну ситуацію в Україні, але повністю підпорядкував політичне керівництво Гетьманщиною москві. За його правління Київська православна митрополія була переведена у підпорядкування московського патріархату.

Самойлович започаткував спільні походи із московитами проти татар і Туреччини - зробив із козаків "гарматне м'ясо" для царя. При Самойловичу почалося масове переселення селян із Правобережжя на Лівобережжя.

Після невдалого спільного походу на татар московити звинуватили Самойловича у зраді, позбавили гетьманства й відправили до Сибіру, де він і помер. Після Самойловича гетьманом став Іван Мазепа.

 

[Рыжая]

Більшість . Має вирішувати більшість .

Ви б чули , як більшість кляла Мойсея , який забрав її з теплого ліжка і повів блукати у пустелю .

Ви б бачили , як зацікавлено спостерігала більшість за вогнищем , яке розгоралося під ногами Джордано Бруно .

Як захоплено аплодувала більшість на промовах Гітлера .

Як ридала більшість , коли помер Сталін .

Як дружно більшість на лавках Колізею показувала великий палець донизу : ,, Добий його ! '' .

Як більшість закидала камінням 13-річну дівчинку у Сомалі , бо так вирішила більшість .

Як більшість розтягувала баян у Севастополі і вищала ,, Ми в радной гавані ! '' .

Як більшість підтримує свого схибленого карлика у теперішньому довбаному Колізеї на нашій землі .

Більшість білорусів вважають Лукашенка рідним батьком і рятівником нації . Ще зовсім недавно і більшість українців заздрили їм і хотіли собі такого ж бацьку .

Більшість крутила пальцем біля скроні , коли люди на Майдані мерзли біля діжок , називала їх ледарями , бомжами , яким немає чим зайнятися . Більшість обрала президентом європейської країни зека з двома ,, ходками '' .

Більшість у місті Комсомольську були проти переіменування міста на Горішні Плавні , бо ,, що ми якісь кугути , по-дєрєвєнскі називатися ? '' .

Більшість проти святкування Різдва разом з усім світом 25 грудня .

Більшість не свистить у приміщенні , бо ,, грошей не буде '' , більшість присідає ,, на дорожку '' перед далекою подорожжю . Не виливає воду ,, позахід сонця '' , не переходить дорогу нікому з порожніми відрами .

Більшість не прочитала жодної книжки за останніх пів року . Більшість дивиться телевізор .

Більшість не хоче купувати нову польську упаковку приправи ,, 10 овочів '' , бо ,, стара приправа набагато смачніша '' . І шукають саме у старому пакуванні , не зважаючи на те , що то підробка .

Це не означає , що більшість погана .

Просто більшість консервативна щодо змін . І так було завжди . Але завжди знаходився Прометей , що ніс людям вогонь , Джордано Бруно , який своєю смертю довів , що Земля кругла , а Всесвіт безмежний . Були Герої Крут , була Небесна сотня , був Тарас Шевченко , була Жанна д 'Арк , був Борис Нємцов . Був В'ячеслав Чорновіл , був Степан Бандера , був Іван Мазепа .

Планету обертають небайдужі .

[Рыжая]

21 червня 1971 року під час археологічного дослідження кургану Товста могила, що на Січеславщині, здійснено унікальну знахідку. По обіді, дослідники скіфського кургану натрапили на золоту пектораль - нагрудну прикрасу скіфського царя IV століття до н. е.  Керівником експедиції був Борис Мозолевський.  

У двох поховальних камерах виявлено численні золоті прикраси, серед яких була й пектораль. Її, разом із залізним мечем у золотих піхвах, знайшли в короткому коридорі, що сполучав одну з поховальних камер із вхідною ямою.

Вага прикраси — 1150 г, діаметр — 30,6 см, виконана із золота 958 проби. Техніки виготовлення: лиття за втраченою восковою моделлю, карбування, гравіювання, філігрань, паяння, інкрустація кольоровими емалями.

Пектораль виготовлено грецькими майстрами-торевтами на замовлення скіфської знаті як дипломатичний дар у другій чверті IV століття до н. е. в ювелірних майстернях Афін або Пантікапея.

Найбільшої довершеності стародавній геній досяг у зображенні сцен із життя скіфів, вміщених у верхньому ярусі. В центрі його двоє оголених до пояса чоловіків шиють сорочку з овечої шкури. Обабіч стоять свійські тварини. Між ними— два юних скіфи доять овець. На схід від центральної гробниці виявлено дві кінські могили з похованням шести коней. Збруя їх пишно оздоблена золотими, срібними і бронзовими прикрасами. Коней на тому світі мали обслуговувати троє забитих слуг.

Бокова могила залишилася непограбованою. Це перше за останні рокі скіфське царське поховання, що виявлене не-зруйнованим. Вбрання жінки та дитини вражає багатством — воно майже поспіль було обшито золотими платівками із зображенням рослинних і тваринних мотивів. Серед золотих прикрас цариці — масивна лита гривня, прикрашена фігурками левів, які полюють на молодого оленя, скроневі підвіски із зображенням богині, що сидить на троні, три широких браслети, 11 перснів. Подібні, але набагато простіші прикраси виявлено і в похованні дитини.

Знатних небіжчиків супроводжували на той світ четверо забитих слуг. Біля входів до могили стояли колеса від розібраних катафалків, в окремій господарчій ніші — бронзовий казан і сковорідка. Над однією із вхідних ям виявлено великий набір бронзових прикрас від поховального кортежу. Серед них — шість ажурних бронзових наверш від корогов, прикрашених стилізованими зображеннями оленів і грифонів.

Знахідки Товстої могили — ще одне переконливе свідчення високого рівня матеріальної культури всієї степової Скіфії.

Знайдені матеріали — дуже цікаве джерело до вивчення побуту, господарства, мистецтва, звичаїв, соціального ладу та історії скіфського суспільства в один з найскладніших періодів його буття.

 

[Рыжая]

СТРАШНА ТАЄМНИЦЯ МАВЗОЛЕЯ

Мало кому відомо, що мавзолей для зберіганні цього монстра архітектор Щусєв спроектував за подобою та пропорціями Пергамського вівтаря, котрий відомий у християнстві як Вівтар Сатани.

Щоб ви розуміли з чим маємо справу - саме про Пергамський вівтар казав Іоан Богослов у своєму «Одкровенні», змальовуючи видіння в якому Ісус Христос звертається до Ангела Пергамської церкви:

«Знаю справи твої і що ти живеш там, де престол сатани і що містиш ім`я Моє, і не зрікся віри Моєї навіть у ті дні, в які у вас, де живе сатана...»

І от таку штуку побудували комуністи для свого ватажка.

«... под стенами Трои стояла маленькая вещь, но значительная. И вот, я сделал так» (із спогадів Щусєва).

До речі, Вівтар Сатани був обов`язковим атрибутом нацистів. Його модель стояла на камінній полиці в кабінеті Гітлера, його навіть один з радянських офіцерів сплутав з мавзолеєм Леніна.

Форма зіккуратів - найдавніший тип пірамід. Ця конкретна московська піраміда - зосередження Зла і його центр. Мільйонні натовпи людей, яких в обов`язковому порядку возили «на екскурсії» до Москви, проганялися через Вівтар Сатани, віддаючи йому свою енергію, підтримуючи життя «імперії Зла».

Але найстрашніше, що ця зла енергія піраміди спотворювала енергетику людей, їхні душі. І передавалася дітям, що народжувалися від цих нещасних жертв мерзенного злодійства.

І зараз спотворює. Бо нікуди не ділося це зосередження Зла і так само натовпи туристів проходять через Вівтар. А тепер уже й закордонних. І дивуються: звідки світом розповзається темрява...

Автор — Павло Бондаренко

[Рыжая]

Як у Венесуелі з'явилася "Україна"

З нагоди Дня незалежності Венесуели, що відзначається сьогодні, згадаємо про найвідомішого українця - героя Війни за незалежність та помічника Симона Болівара, завдяки якому там ще в 1830 р. з'явилася "Україна" - вілла, а тепер готель у венесуельському портовому місті Маракаїбо

Йдеться про полковника МИХАЙЛА СКИБИЦЬКОГО (1793–1847), відомого також як полковник Мігель Роля, який став найвідомішим з перших українців на південноамериканському континенті, хоча українські козаки почали з'являтися тут ще з початку XVII ст.

Про нього відомо не так багато, але зрозуміло, що він сам обрав свою долю. Михайло народився в 1793 р. у с. Корчівка на межі Поділля та Волині у шляхетській родині. Отримавши в спадок помістя Веселий Кут в Таращанському повіті на Київщині, він міг не бідувати і займатися чим завгодно. Тим більше до 30 років він вже зробив непогану кар'єру як військовий інженер у Санкт Петербурзі.

Проте жага пригод (а, може, ще якісь причини) змусила М.Скибицького податися за океан, до Латинської Америки, де в розпалі була Війна за незалежність, а оголошена повстанцями Колумбійська Республіка та її армія на чолі з Симоном Боліваром успішно звільняла територію від колонізаторів.

У Венесуелі він добровольцем приєднався до армії Симона Болівара як звичайний поручик. Українець блискуче проявив себе у вирішальній битві на плато Аякучо в Перу 9 грудня 1824 р. Найвищу військову відзнаку - орден «Бюсто де Лібертадор» він отримав особисто з рук Болівара та став офіцером його штабу.

І тут він знову виявив неабиякі здібності, що засвідчив його стрімкий кар'єрний ріст - вже через три роки Мігель Роля, як його тут називали, здобув звання інженера-полковника Великої Колумбії та посаду керівника сектора артилерійської та інженерної справи Управління військово-морського флоту Колумбійської Республіки.

Саме інженерний фах став в нагоді не лише у розбудові армії новоствореної держави, а й для цивільного будівництва. М.Скибицький першим дав інженерний розрахунок Панамського каналу, випередивши події на кілька десятиліть.

Водночас він проявив себе не лише як військовик та інженер. Як помічник першого президента Венесуели Хосе Антоніо Паеса він допоміг йому написати мемуари та займався справою їх видання в Парижі.

Власне, з цієї поїздки до Європи і почалася низка фатальних подій. Справа видання мемуарів не заладилася, і М.Скибицький як довірена особа президента Великої Колумбії затримався тут на кілька років, вирішуючи різноманітні справи.

Близькість до Батьківщини, бажання побачити свій дім та рідних спонукали полковника в 1835 отримати дозвіл на в'їзд до Російської імперії. Попри офіційний дозвіл, революціонера схопила поліція. Царський режим не толерував будь-які антиімперські настрої та участь у поваленні монархічного ладу, хай навіть десь у Венесуелі. За дорученням російського імператора Михайла Скибицького відправили в заслання до В'ятки на 10 років. Через важку хворобу йому дозволили відбути частину строку в себе у Веселому Куті. Та полковник Мігель Роля не покидав надії на звільнення. При спробі втечі за кордон, на Поділлі його заарештували.

Побачити свою "Україну" на березі океану 53-річному Михайлу Скибицькому вже не судилося. Він помер у в'язниці. Оскільки нащадків у Венесуелі полковник не залишив, згодом вілла "Україна" стала готелем, зберігши свою назву та добру пам'ять про свого першого власника.

Майже через 170 років після смерті видатного українця, в 2016 році, у Перу в м. Аякучо - там, де завдяки М.Скибицькому було здобуло стратегічну перемогу у Війні за незалежність, - відкрили пам'ятник полковнику Мігелю Роля з гаслом "Дружба, віра й гідність". Згодом пам'ятник йому постав і в столиці Перу м.Ліма. А венесуельські та перуанські історики починають вивчати його біографію та відновлювати славу першого українського військового та державного діяча в Латинській Америці.

ⒸDiaspora.ua

Текст підготовлено спеціально для Diaspora.ua на основі відкритих джерел, передрук і використання - за умови активного посилання на Diaspora.ua.

#УД_Венесуела #УД_Мігель_Роля #УД_Михайло_Скибицький #УД_5_липня

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

[Рыжая]

Цей юнак,що на фото, народився в Житомирі 21 липня 1907-го року.
Помер в 36 років – в 1944-му під час чергового допиту гестапо в концтаборі Закзенхаузен…

Що можна встигнути за 36 років?

Ось факти:
-- у три роки навчився читати і писати;
-- у п‘ять написав п‘єсу на три дії і сам її проілюстрував;
-- змалку гарно грав на піаніно і скрипці, чудово малював;
-- у неповні 23 роки захистив докторську дисертацію в Карловому університеті у Празі за темою "Неолітична розписна кераміка Галичини";
-- першим розробив типологію форм і орнаментів, що дозволило знайти аналогії з українською розписною керамікою і створити її загальну класифікацію;
-- Працював на кафедрі археології Українського вільного університету, в археологічному відділі Чеського національного музею у Празі, брав участь в експедиціях. А його дослідження друкувалися у спеціалізованих виданнях Англії, Німеччини, Чехії, Югославії:
-- Розробив періодизацію трипільських пам’яток Дністровського регіону, актуальну й донині;
-- Читав лекції у Гарвардському університеті, отримав запрошення на роботу в Римі;
-- Очолював культурно-освітню референтуру Проводу Українських Націоналістів (ПУН) (1937) і Революційний Трибунал ОУН (1939–1941).
-- Був заступником Голови ПУН та Голова ПУН на українських землях (з травня 1942);
-- і Головою ПУН ОУН в 1944 році
-- був Поетом…
-- ніколи не побачив свого сина, який народився в рік його смерті…Це ОЛЕГ ОЛЬЖИЧ.
Просто погляньте в ці очі…

Автор - Ірен Роздобудько

[Рыжая]

Коли ще не було Москви…

Київ дав 158 королів і королев Європі!

Почула, навіть від прихильників Украіни, здивування, що Київ старший за Москву)))

Напевно путін теорією «основатєля Лєніна» багатьох ввів в оману)))

І тому варто нагадати кожному ось це!

В Європі було найбільше(!) королев і королів, які були з Києва чи мали родинні зв’язки.

Історичний малюнок, якому до тисячі років, увіковічнений в Софії Київській. На ньому чотири славетних королеви. Франції - Анна, Угорщини - Анастасія, Норвегії, а потім Данії -Єлизавета, Англії - Агата.

Всі вони доньки Ярослава Мудрого, великого князя Київської Русі.

В цей час чоловіком Польськоі принцеси був їхній брат Ізяслав, королевою сестра батька. Інший Володимир був чоловіком принцеси Німеччини. Мама їхня була принцесою Швеції Інгігердою, брати якоі були королями Швеціі і Даніі.

Вся Європа без виключення мала родинні зв’язки з Київською Руссю - Україною!

За 100 років до заснування села Москов.

Але повернемось до наших королев, бо кожна з історій про них - це Голлівуд відпочиває!

Чи знаєте ви, що теперішня королева Англії Єлизавета - потомок нашоі королеви Агати?

Чи не тому Англія вірний друг Украіни в ці визначальні часи? Чого лиш Борис Джонсон вартий!

А донька Агати Маргарита стала не лише королевою Шотландії, але й її святою! Бо за життя найбільше храмів Божих побудувала і добрих справ зробила.

А далі і Річард Хоробре серце, і Марія Стюард - з нашим, тобто Агатиним, королеви з Києва корінням!

Шановний Макроне, а вам слід нагадати про легендарну Анну Киівську, яка стала королевою Франціі, знаючи 4-ри мови. Привезла Євангеліє, на якому присягали чи не всі королі Франції, написане у Києві. Кров королеви Анни текла у 18-ти королів Франції (!).

А ще про те, як саме цей легендарний портрет 4-х сестер

з Києва, які стали королевами Європи, врятував святу Софію від Московського мракобісся! В 30-х її за бажанням ката Сталіна, ідеала Путіна, мали підірвати! Вже заклали вибухівку… 1000 - літнє диво архітектури саме у Києві, викликало жабу у московських безбожників.

І раптом ультиматум від Франції:

- Якщо посмієте спаплюжити портрет нашої легендарної королеви Анни, зруйнувати витвір рук батька нашої королеви, наша країна розриває дипломатичні відносини! Одразу ж!

… Ага, такі рішучі попередники були у вас, властьімущі французи! Від Жанни д‘Арк, а не Ліпен корінням!

Ось так французи і врятували нашу Софію! Ім би ще тепер мову ультиматумів щодо путлера вивчити!

І тут ще угорцям варто нагадати

нашу- їхню королеву Анастасію. Бо саме завдяки заступництву Києва і могутніх Київських князів угорський король Андруш, чоловік Анастасії, був врятований від смерті!

Бо на той час Київська Русь була НАЙБІЛЬШОЮ державою Європи. І найвпливовішою!

Може тому так впевнено вела себе і не визнавала жодних ультиматумів вже відома нам королева вікінгів Єлизавета? Рідна сестра згаданих королев.

Ну ви ще чули десь, щоб одна жінка стала за життя спочатку королевою Норвегії, а потім Данії?

А наша Єлизавета стала! І ще й доньку королевою зробила.

А ще врятувала принцесу Англії сироту Гіту від ненависного шлюбу… і послала… ну як руский корабль найгрізнішого самодержця, який спробував їй погрожувати.

А потім віддала ту англійську принцесу Гіту за київського короля Володимира Мономаха!

Бачите скільки у нас англійського? Французького, нормандського, датського, шведського, польського, норвежського, угорського? Де тут рашистське?

Ось яке у нас, украінці міцне коріння ВЖЕ було ЄВРОПЕЙСЬКОГО роду!

КОЛИ ЩЕ НЕ БУЛО МОСКВИ!

Хто там де думає пускати нас в ту Європу чи ні?

Та в нас тепер тих Річардів Хоробре Серце - мільйони! Єлизавет і Анн, Агат і Анастасій

- не менше! І те, що розбрелись вони у час воєнного лихоліття біженками - то тимчасово! Вони ще стануть королевами! Правда ж, жінки України? А Україна - членом Євросоюзу. А хто сумнівається - розкажіть ім ось цю історію! І те що Київ дав 158 королев і королів Європі!

І ще дасть! Вірмо і діймо! Разом до перемоги!

 

 

[Рыжая]

Козаки нерубаї збудували Одесу? А як же Катерина ІІ?

Ще й досі лунають вигуки деяких одеситів, про те, що Одеса - російське місто, що його збудувала Катерина ІІ і тд. А на околиці міста є найбільший козацький цвинтар України - Сотниківська Січ. Раніше це було село Малий Куяльник - його заснували козаки, які перебралися, після руйнації росіянами Запорізької Січі, на околиці міста Хаджибей, на землі Османської імперії. Після захоплення росіянами Хаджибея ці козаки присягнули на вірність російській імперії й пообіцяли ніколи не брати в руки зброю, за що їх і назвали нерубаями. Замість рубати ворогів, вони отримали дозвіл на розробку будівельного каменю - вапняку-черепашнику, і згодом стали монополістами у цій справі. І не лише у Куяльнику, а й в Усатовому, а особливо у селі Нерубайське (із назви зрозуміло, хто жив у селі). З часом їхні копальні-катакомби розрослися на десятки кілометрів, а ще пізніше - на сотні. Нині це легендарні Одеські катакомби - найбільші у Європі. Саме із каменю, який добували нерубаї, у 19 столітті збудували місто. Воно не було новим - це був перейменований Хаджибей, який Катерина вирішила назвати як античне місто - Одеса. Хтось їй ляпнув, що стародавня Одеса стояла на місці Хаджибея, хоча це повна нісенітниця, адже Одеса була на болгарському узбережжі. А ще одне античне місто - Едеса, стояло там де нині Шанлиурфа. До речі команда Україна Інкогніта була й там, і там.

Першими будівельниками були все ті ж нерубаї. Пізніше на будівництво прибуло багацько переселенців з ближніх українських губерній, а також колоністів запрошених царським урядом - греків, болгарів, албанців... З російських губерній мало хто прибував - великороси майже не приймали участі у розбудові Одеси в першу половину 19 століття.

Керівництво містом здійснювали переважно іноземці та їх нащадки - Хосе де Рібас, Томас Кобле, Арман де Рішельє, Луї де Ланжерон, Пауль Коцебу, Григорій Маразлі... Із російських можновладців помітну роль у розбудові міста зіграли лише Воронцови.

Одними із піонерів будівництва Одеського порту були Потоцькі. А ще були Яхненки і Симиренки - почесні громадяни Одеси, гласні міської думи. Про рівень Симиренків у Одесі свідчить хоча б те, що Платон Симиренко одружився із дочкою голови Одеської думи - Тетяною Овчінніковою. А ви знали, що видатний селекціонер Левко Симиренко - це внук одеського міського голови? Та хто ж про це колись казав, якщо навіть про роль Симиренків у розбудові міста і порту мовчать і досі.

За рахунок чого розвивалася Одеса? Про це теж мовчать русофіли, адже це було українське зерно, яке прямувало із порту в усі куточки світу.

В усі періоди більшість населення у Одесі становили українці. Було багато євреїв - легендарна єврейська Одеса, а от яким боком до міста росіяни? Чому воно "російське" і нащо в ньому пам'ятник жінці, яка зруйнувала Січ і закріпачила українців. А ще переписала історію, зробивши із України-Русі окраїну?

 

 

[Рыжая]

Про війну 1812 року. Ну, дуже цікаво.

 

K 150-летию Бородинской битвы С.Ф. Бондарчук снял свой знаменитый фильм "Война и мир" и повез его показывать в Париж. Во вступительном слове он не преминул сказать - как учили, - что Бородино - это "победа русского оружия". По залу прошло какое-то движение. Бондарчук решил, что его перевели неправильно и повторил. В зале поднялся свист и топот.

Оказывается, французы не без оснований считают битву под Бородино своей победой. Кутузов отступил (бежал?) с поля боя, "чтобы спасти армию", - это спорно до сих пор - и оставил Москву... Сложно считать это победой.

Как иллюстрация к этому факту - интервью с Евгением Панасенковым.

Кто выиграл при Бородине, сжёг Москву и убил Кутузова

В день выхода в издательстве АСТ книги «Первая научная история войны 1812 года» её автор - известный историк, певец, режиссер и "герой ютуба" Евгений Понасенков дал эксклюзивное интервью обозревателю "НИ" Игорю Зотову. Предупреждаем сразу: многие выводы приведут читателя в шок и трепет!

О том, что русские проиграли Бородино, стало известно ещё в день битвы. О том, что русские сожгли Москву, - историки не сомневались ещё в XIX веке. О том, что не Наполеон, а русский царь начал войну 1812 года, историкам стало окончательно ясно в начале XX века. Но вот дальше, с приходом к власти Сталина, история этой войны вдруг переворачивается с ног на голову. И оказывается, что это Наполеон во главе целой орды пришёл нашествием на несчастную Россию. Что Бородино – это не поражение, а чуть ли не победа. Что позорное бегство русских войск от границы – это «скифский план», целая стратегия заманивания неприятеля на свою безграничную и бесформенную территорию. Что бездарный, развратный, продажный, ленивый Кутузов – это военный гений всех времён и народов. А катастрофическое поражение России в войне – триумф русского оружия!

Мифы на то и существуют, чтобы, отработав свое, умереть и исчезнуть. Презентация нового труда Евгения Понасенкова состоялась в Большом зале ЦДЛ при огромном стечении народа, что лишний раз свидетельствует об интересе к теме.

- Как вы пришли к этой вроде бы давно изученной теме - истории войны 1812 года?

- Я занимаюсь эпохой Наполеона и 1812 года с 9 лет, весь школьный период у меня была замечательная возможность изучать специальную литературу и сборники документов в библиотеке Музея-панорамы «Бородинская битва». Это уникальное хранилище, где есть издания, которых нет даже в Ленинской библиотеке и в Гохране. За школьное время, которое люди тратят, как правило, бессмысленно, я осилил огромный пласт литературы. Когда мои коллеги начинают скоропостижно – другого слова не подобрать! – к кандидатской либо к юбилею что-то фрагментарно почитывать и писать под готовый вывод, получается бессмыслица: они не успевают прочитать даже историографию, не говоря уж о том, чтобы серьёзно поднять источники. Итогом моей многолетней работы сначала стала книжка 2004 года «Правда о войне 1812 года», где я впервые сказал, что эта война никакая не Отечественная и что наоборот, это Александр I готовил нападение на Францию. Россия тогда снова (как и в прошлые годы агрессии против Франции) подписала коалиционные соглашения с Англией, Испанией и Швецией.

Тогда же я написал и про русский коллаборационизм в 1812 году: Наполеон создавал всесословные муниципалитеты в Смоленске и в Москве, и все сословия, податные и неподатные, дворяне и не дворяне во всём этом участвовали.

Я доказал с цифрами в руках, что присоединение России к континентальной блокаде Англии не повлияло серьёзно на финансовую ситуацию в России, но финансовый крах наступил вследствие увеличения расходов на оборону в 1807 году - сразу после подписания договора о мире! Тильзитский мир, заключенный между Россией и Францией, был непопулярен в среде чванливой элиты русского общества. Россия сама нападала на Францию в 1805, 1806 и 1807 годах, сама позорно проиграла и сама же обиделась на это.

Нельзя не сказать, что в домах российской элиты тогда не было ничего русского, то есть - абсолютно ничего! 99% предметов были европейского происхождения, в основном - из Франции, Италии и Англии. Во дворцах Александра не было даже булавки, не завезенной из-за рубежа. В России не было ни одного придворного художника или ювелира, кто бы не приехал из-за границы. Все до единого портреты участников войны 1812 года нарисованы и выгравированы иностранцами: Сент-Обеном, Вендрамини, Карделли, Петером фон Хессем... В тогдашней России просто не существовало уровневых художников. Петр I начал цивилизовывать страну всего 100 лет назад, и только при нем появилась русская регулярная армия, которую создали с нуля иностранцы. Даже слова - армия, инфантерия, кавалерия, артиллерия, литература, музыка... – все, все были иностранными.

Цивилизация в Россию была привнесена извне, и из-за этого в элите развился страшный комплекс, который, с одной стороны, ставил её в позу преклонения (иногда комического, которое высмеял Грибоедов), а с другой стороны, элитка всей своей дурной силой тщилась доказать, что и Россия что-то тоже умеет. Умеет собрать орду - и дойти до Парижа. Не сама, правда, а вместе с Пруссией, Австрией, Англией и не благодаря талантам, а благодаря пушечному мясу...

Но смысла в этом не было никакого: да, в Париже все прекрасно было и есть, а в России люди продолжали жить так же, как и прежде. И крепостное право как было до Парижа, так и осталось.

- Вы помните этот момент, когда поняли, что что-то не так в книгах предшественников?

- Мне с самого начала было очевидно, что в пропагандистских книжонках не сходится всё. Если Бородино стало победой русских, то почему они бежали и сдали Москву без боя? Всё очевидно: русские не просто проиграли Бородино, русская армия была практически уничтожена. Кутузов потерял в Бородине 53 тысячи солдат. Всего у него было 155 тысяч, из них 115 – регулярная армия, 10 тысяч казаков, и остальные - ополченцы. То есть он потерял почти половину регулярной армии. И говорить, что Кутузов сохранил армию, – это абсолютный бред! После сражения началось ещё и полное разложение: половина остатков армии ушла в мародеры, которые грабили русские города и села. Я публикую множество донесений об этом, которые Кутузов слал царю, а также его приказы расправляться с дезертирами.

- В советской историографии написано, что и потери были меньше и Кутузов сдал Москву, чтобы сохранить армию. В этих рассуждениях была своя логика...

- Это была не логика, а бессмысленная мантра, которую повторяли, потому что никто не имел права поспорить. Были и тогда молодые и немолодые ученые, в том числе и Николай Алексеевич Троицкий (в будущем доктор исторических наук), который в 1960-е годы пытался сказать (послал статью в академический журнал «Вопросы истории»): «Сколько можно врать? Война никакая не Отечественная, сами её развязали, сражения проиграли». А ему объяснили: вы сидите у себя в Саратове? Вот и сидите, иначе вас «закроют» по-серьёзному.

Советский режим – это не белая голубка, это монстр, который уничтожал всё живое. За всё советское время были написаны всего 3 монографии на эту тему: Тарле, Жилин и Бескровный. Двое последних – невежественные мужики из деревни, оба не знали языков, не читали источников, оба «сталинские соколы», особенно Жилин – злобный мордоворот, который давил всё живое. По приказу Сталина они стали заново изобретать миф об «Отечественной войне». Буржуазная историография к началу ХХ века уже знала, что это Александр I развязал войну, это он планировал наступление и что Бородино стало поражением русских. Об этом было сказано в итоговой работе дореволюционной историографии «Отечественная война и русское общество», вышедшей в 1912 году. Написано там и о том, что Наполеон ушёл из России, потому что он и не собирался в ней оставаться, а причиной больших потерь его армии стал исключительно климат, а не русская армия.

Все это было известно до тех пор, пока Сталину не понадобилось срочно делать патриотический миф, чтобы подготовить новое наступление на Европу.

Одна из самых опасных и страшных глав моей книги посвящена планам Сталина перед Второй мировой войной. Мне удалось выяснить и документально доказать, что Сталин действительно планировал нападение на Европу.

Более того, у Марка Солонина и Виктора Суворова есть много очень интересных косвенных доказательств существования таких планов. Однако письменного и тем более печатного признания Сталина о том, что он это планирует, у них не было.

Кстати, академик Тарле, выпущенный после ареста по «делу академиков», стал работать на НКВД и превратился не просто в рупор, в «личное перо» Сталина, а в одного из сталинских палачей, палачей своих коллег. Но продолжим. В 1938 году в «Правде» неожиданно выходит статья Тарле, посвященная войне 1812 года (и тут же колоссальным тиражом печатается брошюра по этой статье), главный вывод которой никак не связан с её содержанием: в последнем абзаце сообщается, что СССР скоро начнет наступательную войну, которая будет самой справедливой из всех войн в мире!

Это будет такое «последнее наступление»! Речь шла о том, что Сталин готовил СССР к вторжению в Европу.

Эту брошюру я случайно купил в антикварном магазине. Потом я разузнал, что её тираж уничтожали и что в единственных двух экземплярах, которые я нашёл в библиотеках, последний абзац вырезан! И остался он только в моем экземпляре! К книге я опубликовал и текст и фото страниц брошюры.

Весь ужас России в том, что в ней ничего не меняется. И не может меняться, потому что в ней изначально заложено не интенсивное, а экстенсивное развитие. А оно, в свою очередь, порождает чудовищные комплексы из-за хронического отставания в развитии и вечную мантру поиска врагов кругом. Преступная власть защищается от вымышленных ею же врагов, так было и при Александре, и при Сталине, и так будет.

- Как отнеслись коллеги-историки к вашим открытиям?

- Есть два типа коллег: профессионалы и околонаучные. В ютубе можно найти интервью многолетнего директора Института российской истории РАН Андрея Николаевича Сахарова, который открыто заявил, что в моей монографии 2004 года «все абсолютно верно» и что он собирается использовать мои выводы в новом издании своей книжки об Александре I. Несколько лет назад меня пригласили выступить на научном совете Академии Наук, и я полностью изложил мою концепцию. Выступление напечатали в официальном сборнике со всеми «визами», которые существуют в Академии. Я принимал участие во всех профессиональных конференциях, посвященных этой теме, – в «Бородинской панораме», в музее «На поле бородинском», в МГУ, в Историческом музее, уж не говоря о западных конференциях, поскольку они воспринимаются «вражескими»...

Двое крупнейших специалистов по эпохе 1812 года и Александра - Николай Алексеевич Троицкий и Андрей Николаевич Сахаров полностью поддержали мою концепцию, причем Сахаров не только поддерживает, а всячески продвигает мои работы.

Однако есть особая группа маргиналов (они могут быть даже сотрудниками музеев и выпускниками исторических вузов), которые ничего не написали, ничего научного не опубликовали, не издали ни одного источника и у которых моя работа выбивает почву из-под их бездарной жизни.

Всю свою жизнь они сообщали посетителям музеев бредни пропаганды, а тут появляется моя книга... Тем более что она фактически представляет собой сборник документов: каждая её страница состоит не из моего текста, а из документальных цитат на данную тему. А потому все свои претензии несогласные могут обратить напрямую к архивам, пойти, взять живой подлинный документ, написанный на бумаге с водяными знаками чернилами той эпохи лично Кутузовым, Раевским, Наполеоном и прочими тысячами участников... Всё сохранилось!

Огромное количество обывателей находится на уровне животных, я не страшусь этого термина, это абсолютно физиологическая, антропологическая и социальная правда. И вся их агрессия происходит именно из этого животного состояния. Говоря про «переписывание истории», они даже не понимают, что это не переписывание, а наука: просто все бывает впервые, вот впервые написан труд в полном соответствии с научными критериями и человеком, который не зависит от государственного финансирования, корпорации, грантов. Можно сравнить это, скажем, с химией. Когда-то химии не было, а была алхимия. Когда же появилась наука химия, обыватель возмутился: мы привыкли к алхимии, а сейчас её переписывают! Нам что, нужно отказаться от алхимии?!

- Толстой тоже собирал документы о войне, когда писал свой роман. Откуда же взялось это презрение к Наполеону?

- Великая трагедия профессиональных ученых заключена в невежестве обывателей, которые почему-то обращают внимание на беллетристику, на литературу, написанную авторами на основе их комплексов, мечтаний, маразмов, болезней и фантазий... Открой они толковый словарь русского языка, они бы поняли разницу между научным и художественным исследованием. Лев Толстой – это один из самых психически неуравновешенных персонажей русской литературы. Он ненавидел все свои произведения, не было ни одного, которое бы он признавал не то что талантливым, но просто удачным. Закончив «Войну и мир», он написал приятелю: какое счастье, что я никогда не буду писать подобной ахинеи... В январе 1871 года он написал Фету: «Как я счастлив… что писать дребедени многословной вроде «Войны» я больше никогда не стану». Затем он всячески уничижал это свое сочинение. И много раз во время написания мучился, не зная, как и зачем продолжить роман. По его переписке видно, что он не знал не только исторические концептуальные вещи, но даже и то, куда вести своих персонажей, что им нравится. Он мучился этим страшно. Потому и книга вышла неровной, очень разной.

Толстой сочинил тяжеловесную и неестественную философию, согласно которой все красивые люди – это люди войны, а некрасивые – люди мира. Элен Безухова – холодная красавица или Наполеон с «идеальным профилем античной камеи», в котором ещё очень страшно то, что он часто моется. Постоянно моется и растирается одеколоном – и это чудовищно. Прекрасен же русский крестьянин, коренастый, некрасивый, нос картошкой, редко моется...

Почему-то считается, что образ Кутузова у Толстого приличен. Но это же комический персонаж: изможденный жирный старик, который ничем абсолютно не руководит. Толстой вообще отрицал значение полководческой деятельности, и те, кто утверждает, что Кутузов изображен у него замечательно, просто не читали романа.

Откуда это у Толстого? Если вы откроете его «Детство», «Отрочество и Юность», его дневники и письма, то есть всё, написанное до 35 лет, то увидите, как он переживает страшную психологическую ломку. Толстой был латентным гомосексуалом.

Я специально разбираю эту тему в книге и цитирую дневники и письма Толстого, где он пишет о своей любви к братьям Мусиным-Пушкиным, о том, как он хотел завернуться в шубу в карете и целовать везде своего друга Дьякова. Эта цитата «целовать везде» опубликована официально издательством Академии Наук СССР. Я всё это в книге цитирую со ссылкой на первоисточники.

Он писал также, что красота в выборе объекта любви всегда играла первостепенное значение, что он сам никогда не испытывал любви к женщинам, что любил только мужчин – это всё есть в его дневниках.

И Толстой себя сломал. Большую часть жизни он ненавидел это, но занимался сексом с женщинами. Отсюда его ненависть к жене, постоянные попытки уйти из дома, издевательство над женщинами в романах, где он не позволяет им быть свободными, лёгкими и весёлыми. Приличная женщина для него - это женщина мучающаяся, потерявшая всё, раздавшаяся, брюхатая... Он ненавидит всё, что красиво. В тех же письмах он говорит, что красивые люди никогда его не понимали. И его друг красавец Дьяков никогда его не понимал...

Опасность комплексов очень талантливых людей, как Толстой или Достоевский, в том, что чем талантливее человек, тем он блистательнее, ярче и весомее реализует свои болезни в своих произведениях. А эти болезни становятся болезнями целой нации. В этом трагедия.

Что касается знаний Толстого о войне, то он изучил слишком мало источников, причем всё переврал и приспособил под нужды своей нездоровой философии. Среди прочитанных им книжек есть совсем несерьёзные. Это смехотворно, поскольку одна из них - это книга Михайловского-Данилевского, написанная по указке Николая I, специально создававшаяся как миф.

- А как же хрестоматийная толстовская «дубина народной войны»?

- До конца 1830-х годов не существовало даже термина «Отечественная война», не было и никакой «дубины народной войны» (и быть не могло в стране крепостного права, где рабы – основная часть населения).

По сути, люди были вещами, с которыми обращались гораздо хуже, чем с животными. Их секли, били. Били даже беременных крестьянок, а когда они рожали, младенцев скармливали собакам. Собак кормили крестьянскими детьми как деликатесами!

Крестьян часто продавали азиатским купцам. Для увеличения приплода их в 14-15 лет женили деревня на деревню. Это делал и Суворов, и очень жадный Кутузов, который владел шестью с половиной тысячами крепостных и постоянно заботился, чтобы они как можно больше рожали. А он тут же их продавал, отдельно детей, отдельно родителей...

Главный ужас русских генералов был в том, чтобы Наполеон не дал вольности крестьянам. Об этом прямо написал в своем письме генерал Николай Раевский в июле 1812 года.

Но у Наполеона таких мыслей и не было, он не планировал даже переходить границу. Я привожу письма из ежедневной переписки Александра и Наполеона, из которых совершенно ясно, что Александр начал готовить войну сразу после Тильзита. Он закупал оружие в Австрии, в Англии, увеличил в несколько раз военный бюджет, направил шпионов во Францию, направил Волконского копировать структуру французской армии, чтобы провести реформу у себя.

Уже в 1810 году русские армии стоят на границе с герцогством Варшавским, готовые к наступлению, тогда как у Наполеона там не было ни одного солдата! Был в Германии гарнизон в одной крепости.

В 1811 году, когда Александр уже полностью готов к войне, маршал Даву стал предупреждать об этом Наполеона в письмах. Тот же пребывает в розовых очках, он не хотел ничего понимать: у него молодая жена, у него родился сын, он мечтает отдохнуть и планирует на 1812 год поездку в Италию, где специально для этого, как мне удалось выяснить, уже отреставрирован Квиринальский дворец...

И тут ему сообщают, что Александр готов к нападению! И это была правда: мы-то знаем документы, которые Даву и Наполеон знать не могли! Таких документов штаба Александра о том, что он планирует напасть на Францию, сотни!

ЦАР МОСКОВІЇ.

Перед вашими очима, справжне обличчя московита, який вкрав нашу історію, ідентичність, свободу, на довгих 300 років. Саме ця істота, вперше зазіхнула знищити і асимілювати цілу націю.

Культовий пам'ятник Петру I на коні, французського скульптора Етьєна Фальконе, оспіваний А.С. Пушкіним в поемі «Мідний вершник», або чуттевий живописний портрет "Петро І Величний" Карела де Моора, та все що ви бачили, - навмисно створений фейк царя московитів, який у вересні 1721 року, прийняв титул - Перший Імператор Всеросійський.

ГРАНДІОЗНА ФАЛЬСИФІКАЦІЯ

Вперше призначити себе спадкоємцем Київської Русі спробував московит, цар Іван III, в 1460 - 70 роках, посилаючи листи до Риму, підписуючи їх, як князь Білої Русі.

Пізніше, цар Василь III, (1505 - 1533 роки правління), з метою впорядкування своїх прагнень, шукаючи привід легальної окупації Гетьманської України, почав піднімати питання про возз'єднання Русі з (фіно-угрською) мокшано-татрською Ордою. Дивно сприймався той факт самими московитами, що спостерігали, як Василь III, «розгулює по палатах царських в чалмі, з ятаганом на боці астраханського халата» ...

Минає 200 років, пульсуючи жагою підкреслити свою кревність до європейської сім'ї народів, вже «петровська» Московія намагається провести ребрендінг своєї назви на грецьку транскрипцію Русі - Ρωσία (Росія).

Карл Маркс, у «Викритті дипломатичної історії XVIII ст.» писав: Московська історія пришита до історії Русі білими нитками ! Петро I, що ненавидів все своє татаро-московське оточення, був рішуче налаштований, зробити з забитого ординського князівства з імперськими амбіціями, європейську державу з величною історією.

Як це було:

Цар, Петро І Романов, послідовно проводив політику обмеження автономії Лівобережної і Слобідської України, зменшуючи козацькі вольності і статут свобод. Після смерті Івана Скоропадського, козакам було заборонено самим обирати власного Гетьмана.

У 1709 році, наказує скоротити число студентів Києво-Могилянської академії з 2 тис. до 161, найкращим науково-просвітницьким діячам звелів перебратися з Києва до Москви.

У 1711-12 рр. за наказом Петра І відбулося насильницьке переселення (згін) населення з Правобережної України на Лівобережну (у Дике поле), та повна ліквідація правобережних козацьких полків. За різними оцінками було переселено до 200 тис. осіб, це майже все населення краю.

1720 – указ царя Московiï про заборону книгодрукування українською мовою і вилучення українських текстів з церковних книг. «Ті, старі книги з книгами великоросійського друку зрівняти, щоб ніякої різниці і особливого наріччя в них не було, щоб правопис і наголоси точно повторювали московські».

ВЕЛИКА КРОВ УКРАЇНЦІВ.

Цар здійснював багаторічну боротьбу за вихід Московії до Азовського та Чорного морів, тож, йому заважало саме існування Гетьманської України. В цей час, метою Івана Мазепи, гетьмана Війська Запорозького, було об'єднання козацьких земель Лівобережжя, Правобережжя, Запоріжжя (Січі), Слобожанщини й Ханської України (Ганщини) в складі єдиної Української держави під гетьманським реґіментом,

Після невдалої підтримки Мазепою, шведського короля Карла XII, Петро І наказав знищити гетьманську столицю — Батурин.

Генералом Олександром Меншиковим, було замордовано до 20 тисяч місцевих жителів. Під час цих подій, північна Орда вирізала всіх мешканців міста, незалежно від віку і статі, не виключаючи дітей та жінок з немовлятами.

«Вся Україна в крові», «Жінки і діти на вістріях шабель», з такими назвами виходили провідні газети Франції — «Gazette de France», «Paris Gazette», «Lettres Historique».

«Страшний цар, жадібний до крові в Україні. Всі мешканці Батурина вирізані, як наказують нелюдські звичаї московитів», «Меншиков показує жахи московського варварства. Люди в ньому [Батурині] вирубані, церкви зруйновані, будинки розграбовані і спалені».

Шведський історик Андерс Фріксель, автор «Історії життя Карла XII», писав: московити розп'яли трупи козаків на плотах і пустили їх по річці Сейм (приток Десни), щоб населення побачило долю Батурина.

Австрійський посол Отто Плеєр в листі з Глухова, повідомляв у Відень: «Меншиков вирізав всіх, хто знаходився в Батурині, підпалив і зрівняв із землею місто, захопивши все майно, зброю і 80 гармат».

Також були спалені, (переважно з мешканцями): Маячка, Нехворощ, Келеберда, Старий Кодак, Новий Кодак, Старі Санжари і Нові Санжари. Населення вбивали разом з жінками та дітьми. Міста після розорення були вщент спалені й зруйновані, включно із церквами, та монастирами. Прихильників Мазепи було посаджено на палю, четвертовано, повішено чи страчено іншим чином. Для залякування населення трупи невинно вбитих містян сплавляли на плотах по Дніпру.

Щотижня, протягом січня–червня 1709 року, гинули в бойових сутичках до 300 запорожців, козаків. Якщо скласти вбитих повсталих і кількість загиблих козаків в Полтавській битві, то вийде, що гетьмана І. Мазепу підтримало своїм життям, та активною бойовою участю до 40 000 українців.

12.11.1708 року за наказом російського царя, на Івана Мазепу накладена Анафема. Анафема була здійснена Російською православною церквою в Троїцькій церкві (нині не існує) м. Глухові на Сумщині. За відомостями Лизогубівського літопису, напередодні приїзду ієрархів РПЦ були проведені показові страти українських, місцевих церковнослужителів і монахів, голови яких були вивішені в Глухові на площі.

Десятки тисяч українських козаків і селян, засланих на будівництво фортець, каналів , загинули від непосильної праці, хвороб і голоду. 104 версти Ладозького каналу були густо встелені трупами козаків. «Вікно в Європу» — місто Санкт-Петербург зводилося на кістках тисяч українців.

СИФІЛІС.

Ця потвора померла близько 6-ї ранку 8 лютого 1725 року. За версією посла Франції при російському дворі де Кампредона на основі інформації лікаря-італійця, який стверджував, що затримка сечовипускання пов'язана з «погано вилікуваним сифілісом». Її, зокрема, підтримував радянський вчений М. Покровський: через розпусний спосіб життя помер від ускладнень, які спричинила задавнена ця венерична хвороба, яку з 1696 по 1707 рік лікували препаратами ртуті. Таке лікування саме по собі було малоефективним та вкрай токсичним.

За версією Франсуа Вільбоа, який добре знав царя, той ймовірно хворів на гонорею, якою заразився від генеральші Чернишової десь 1721 року. Сильний біль при сечовипусканні, який згадують наближені до царя люди, є характерним для цієї хвороби.

#ПізнайУкраїну

Читайте оновлення на моїй сторінці Мішель Іщенко.

[Radiola]

Солдати радянської армії в 1944-45р. зґвалтували понад два мільйони німецьких жінок. З них близько 240 тисяч померли внаслідок зґвалтування. Багато інших наклали на себе руки або померли від венеричних хвороб. Це «найбільший феномен масових зґвалтувань в історії»

[Рыжая]

1 годину тому, Radiola сказав:

Солдати радянської армії в 1944-45р. зґвалтували понад два мільйони німецьких жінок.

А тепер, хоч вбийте, а я не повірю, що російський солдат врятував німецьку дитину.

[Radiola]

17 хвилин тому, Рыжая сказав:

А тепер, хоч вбийте, а я не повірю, що російський солдат врятував німецьку дитину.

Та ото ж...

 

 

[Radiola]

 

[Рыжая]

6 жовтня 1618 року українське козацьке військо на чолі з Гетьманом Петром Сагайдачним вирушило Каширським шляхом в похід на Москву. У районі Донського монастиря їм заступило дорогу московське військо на чолі з Василем Бутурліним. Цар вислав проти Сагайдачного 6 000 вершників, всі наявні московські резерви. Під час бою запорожці знищили передні загони супротивника, і решта московитської кінноти почала рятуватися втечею

8 жовтня поблизу Тушино запорожці об'єдналися з силами королевича Владислава. Як подарунок козаки вручили королевичу лівенських та єлецьких воєвод, царських послів та полонених татар. Напередодні прибуття Сагайдачного литовський гетьман Ян Кароль Ходкевич розробив план штурму Москви. Цей план полягав у одночасному штурмі столиці з декількох сторін, з головними ударама біля Арбатських та Тверських воріт. Основною атакуючою силою виступали польські війська та найманці. Військо запорожців було розділено на декілька частин, частина з них направлялись на штурм острогу за Москва-рікою, решта мусила виконувати роль резерву та відволікати царські війська від головних напрямків.

11 жовтня військо королевича Владислава та козаки Петра Сагайдачного розпочали наступ на Москву. Штурм тривав протягом декількох годин з третьої ночі і до світанку. Нападникам вдалося увірватись до міста зі сторони Арбатських воріт, проте, не отримавши належну підтримку, атака зупинилася. Не бачачи можливості продовження атаки, польські підрозділи із невеликими втратами відступили від міста.

Важка воєнна обстановка змусила московську владу піти на переговори, що вперше відбулися 31 жовтня поблизу Тверських воріт. Протягом листопада велись тривалі переговори між польськими та московитськими послами. Кожна із сторін очікувала скорішого виснаження свого супротивника. Тим часом окремі загони запорожців продовжували атакувати московські міста на північ та північний-захід від Москви, розорюючи Ярославський і Вологодський повіти, тим самим підриваючи економічні ресурси московитів.

В ніч з 3 на 4 грудня 1618 року українське козацьке військо під командуванням Сагайдачного розпочало штурм міста Калуга. Запорожці, внаслідок блискавичної атаки, захопили міський посад, змусивши гарнізон міста під керівництвом воєводи М. Гагаріна замкнутись у міській цитаделі. Облога Калузького кремля тривала аж до підписання польсько-московського перемир'я.

Рейд Конашевича-Сагайдачного до Калуги став шоком для московської влади.

Внаслідок перемовин 11 грудня 1618 року було укладене так зване Деулінське перемир'я. Деулінське перемир'я стало найбільшим успіхом Речі Посполитої в протистоянні з московською державою. Польща отримала білоруські й українські землі, які до того були під владою Москви — Смоленську, Чернігівську та Новгород-Сіверську, всього 29 міст. Польський король офіційно зберіг за собою право претендувати на московський трон. З іншого боку, це перемир'я поклало початок завершенню періоду постійних війн в Московському царстві, котрий тривав протягом 15 років.

Наприкінці грудня на козацькій раді було прийнято рішення про припинення бойових дій та повернення в Україну. За свою участь у московському поході запорожці отримали грошову винагороду в розмірі 20 000 золотих та 7000 штук сукна. За словами Д. І. Яворницького — по прибутті до Києва Петро Сагайдачний прийняв титул «гетьмана України» й став управляти тією її частиною, яка визнавала себе козацькою.

[Рыжая]

Lesya Vakulyuk

2 ч.  · 

 

Маргаріта Сімоньян мріє про часи, коли зможе в Києві затягнути «Ніч яка місячна». «Украінская песня, которую знаєт каждий рускій, пєсню із вєлікого совєтского фільма» - пише Маргаріта.

Маргаріта не знає, що це не «пєсня із вєлікого совєтского фільма», а пісня, слова і музику до якої написали Михайло Старицький і Микола Лисенко тоді, коли ніякого Совєтского союзу і в помінє нє било.

Маргаріта не знає, що мелодія потім трохи змінилася, а одного з авторів нової музики до пісні, кобзаря, у 30-их минулого століття Совєтський союз заарештував. Що з ним сталося потім - невідомо. Але ми ж нині знаємо, що «невідомо» означає або табори, або розстріл.

Маргаріта не знає, що в Михайла Старицького і Миколи Лисенка була внучка - Вероніка. І її за постановою НКВС ростріляли в Лук‘янівській тюрмі у вересні 1938 року. Їй було 38 років. Батькам про розстріл не сказали. Тож вони ще кілька років шукали єдину доньку серед живих, але засуджених в таборах Сибіру.

Не знає Маргаріта, що кількома роками пізніше в помешканні доньок Михайла Старицького совєтська власть провела обшуки, після яких їх відправили на каторгу. Одна померла по дорозі на каторгу, інша - на каторзі в Казахстані.

Хочеться сказати Маргаріті: хай тобі «пєсня із вєлікого совєтского фільма», яка насправді є піснею нашого великого Михайла Старицького, рід котрого совєтська власть знищила, стане поперек горла.

Більше про онуку Михайла Старицького можна прочитати ось тут

https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=529711489167899&id=100063871579241

Виявляється, на її честь називали один із київських смаколиків, про який через нав’язаний совєтський общєпіт ми теж мало знаємо. Дякую Авторська Кухня Українська , що розповідаючи про забуту, втрачену, замовчувану українську кухню, розповідаєте ще й про українську історію.

 

 

 

[Рыжая]

17 січня 1209 року відкрився знаменитий університет у Кембриджі. О как давно. А у нас? А у нас, скажуть, була страшна дика глушина і лише князі, бояри та єпископи уміли читати та сяк-так писати. І то не всі. Які ж тут університети.

І тут стоп. Бо ми потрапляємо в пастку, створену для виховання в українцях комплексу меншовартості. Створену після того, як було понищено практично всі відомості про справжню історію України-Руси.

Хтось чув про Кирика-новгородця? народився він за 100 років до відкриття Кембриджу. Це перший східнослов`янський математик та непересічний філософ. У своєму трактаті "Вчення про числа" він виклав систему обчислення дня Великодня й основи теорії календарного ліку. Крім того, у творі викладено космологічні уявлення про кругову модель плину часу, її зв'язок з характером видимого переміщення небесних тіл тощо.

На жаль, мало що збереглося і з його релігійно-філософських трактатів.

Рівень наукових знань Кирика вимагає ґрунтовної академічної освіти. Університетської. І сумнівно, щоб у далекому Новгороді виріс лише один такий унікум, а у Києві або Чернігові не було нікого подібного. Чи не було на Риси чогось на кшталт Кембриджу, але раніше і про що відомості знищено?

Комусь смішно? Тоді посмійтеся ще. Сучасниця Кирика-Новгородця, київська княжна, онука Володимира ІІ Мономаха Євпраксія-Добродея 1122 року стала дружиною спадкоємця візантійського престолу Олексія Комнина й одразу серед "освічених" греків набула (на повному сер`йозі) слави чаклунки. А все чому?

Тому, що вона була професійним медиком. Причому не просто медиком, а медиком-науковцем. Вона займалася дослідженнями в царині фармакології й спілкувалася з найіменитішими лікарями того часу.

У знаменитій бібліотеці Медичів зберігся її трактат під назвою "Алімма", що в перекладі значить "Мазі", написаний Євпраксією - зауважте, нерідною для неї грецькою мовою.

Це перший у світі медичний трактат, написаний жінкою. Очевидно, грецькою вона володіла ще до прибуття до Константинополя.

А дід Євпраксії, Володимир Мономах був непересічним письменником та полемістом, що передбачає наявність ґрунтовної вищої освіти того часу. А його батько князь князь Всеволод Ярославович знав п'ять мов. Пройдіться по нинішніх академіках: хто з них володіє п'ятьма мовами?

І це лише те, що збереглося після глобальної чистки літописів та інших документів часів Руси спочатку прийшлими грецькими попами, потім монгольськими завойовниками, потім російськими царями. Але і наявність на Руси одночасно мінімум двох (очевидно їх було більше) науковців це вже не випадковість, погодьтеся.

Якою ж насправді була давня Русь? Якого роду-племені і якої віри були руси та Рюриковичі? Що від нас намагаються приховати? Яку величезну таємницю, що зараз прорвалася великою війною? На це спробував відповісти у книзі, автором якої маю честь бути

"ВОЛОДИМИР. ХРЕЩЕННЯ БРЕХНЕЮ"

Цю та інші книжки вашого покірного (автограф гарантовано) можна замовити за цим посиланням. Реквізити та алгоритм замовлення наприкінці сторінки: http://pavlopraviy.blogspot.com/2019/03/blog-post_16.html

Електронні версії за символічною ціною від 1 гривні, що її

встановлено на час відбиття рашистської навали за посиланням нижче. Частина коштів піде на військо та волонтерам. Ну, і письменнику трохи на борщик

https://pavlopraviy.blogspot.com/2018/10/blog-post.html...

Павло Бондаренко

[Рыжая]

"Чому в Угорщині нема українців?"

 

Історично так склалося, що землі, на яких проживали українці є на сучасних теренах усіх наших сусідів. Берестейщина у Білорусі, Лемківщина, Бойківщина та Підляшшя у Польщі, Пряшівщина у Словаччині, Мараморош та Буковина в Румунії, Придністров'я в Молдові, Стародубщина та Східна Слобожанщина у РФ.

Ну це ніби знають усі. А от як так сталося, що немає таких етнічних осередків українців в Угорщині? Чи може є ? Нумо розбиратися.

Нині в Угорщині мешкає дев'ять з половиною мільйонів осіб, серед яких 78 % становлять угорці, або мадяри, як вони самі себе називають. На другому місці в країні роми – їх 3,6 % (308 тисяч), на третьому німці – 1,6% (130 тисяч), ну а далі словаки, румуни, хорвати, серби, словенці…

Дивина, але українці – представники найбільшого сусіда Угорщини, не мають в країні навіть власної етнічної будь-якої організації, і відповідно, їх кількість вважається такою низькою, що ніхто їх навіть не рахує. Як таке взагалі можливо?

А може українців мадяри, як і словаки, називають русинами? Дійсно, є такий етнос в переліку, але кількість русинів в Угорщині всього чотири тисячі. А в сусідніх з Угорщиною Словаччині та Румунії мешкає відповідно 55 і 51 тисяча українців, і це лише офіційно.

Виходить, що в процесі історичного розселення українці обминули нинішню Угорщину, хоча зовсім не обминули сусідні країни, які в часи розселення були складовими частинами королівства Угорщина.

Бути такого не може. Особливо, зважаючи на те, що українці й угорці тривалий час були в одній імперії.

Колись на екскурсії, у замку "Паланок", нам розповідали, що Мукачівська греко-католицька єпархія займала дуже значну площу й сягала далеко за межі нинішнього Закарпаття, в тому числі й у мадярські землі.

Значить там теж були греко-католики. А чи є вони там нині? Офіційна статистика каже, що греко-католиків в Угорщині майже триста тисяч. Отакої…

Виявляється, українці мешкали в Угорщині із давніх часів. Особливо багато їх було у північно-східних регіонах. Кількість українців особливо збільшилася в останню чверть XVII століття, після звільнення країни від османів. Майже всі поселенці, які прийшли у покинуті населенням області, були україномовними греко-католиками Мукачівської єпархії.

У XVIII столітті в греко-католицьких храмах Угорщини почали проводити богослужіння мадярською мовою – це був перший потужний крок до остаточної асиміляції українців."

Керівництво угорського королівства зрозуміло, що не варто знищувати русинів-українців фізично – потрібно знищити їхню мову, і русини зникнуть. Тому закрили приватні українські школи…

Другий крок, ще потужніший зробили у XIX столітті – влада різними методами почала стимулювати мадяризацію родинного вжитку. Тоді з'явився термін "мадярон" (креол - міжнародний термін) – таким словом називали змадяризованих русинів-українців, з найперших - представників духовенства та інтелігенції, яка має відверту угорську орієнтацію.

Мадярони (креоли) відмовилися від власної мови, культури, релігії, почали сприяти мадяризації українського населення, примушуючи соромитися свого народу та приховувати своє українське походження.

Видатний закарпатський просвітник Олександр Духнович ось як писав про мадяронів:

"Йому руське (українське) слово бридке; він соромиться руського. Сущий поміж мадярами, він уже мондокає й вдома, й мислити намагається так само, шукаючи тим схильності у чужих... Так істинно єсть моє слово: русин угорський (мадярон) чим-небудь буде тільки не русином-українцем",

"У них, мадярів, як і у росіян - всі народи окрім них – бидло, скоти, тільки один мадяр був людиною, хто не мадяр, той і не людина".

В Угорському королівстві були створені такі умови життя та психологічний клімат для етнічних меншин, які змушували, часто наперекір особистим принципам та переконанням, повністю відрікатися від власної етнічної культури, мови, менталітету, відповідно й політичних, релігійних та інших поглядів.

Угорцям був притаманний високий рівень нетерпимості щодо не мадярських національностей, лише повна відмова від своєї народності, визнання себе мадяром та "демонстраційно мадярська патріотична" діяльність, як правило, давали можливість здобути освіту, зберегти чи обіймати посаду й просуватися по кар'єрній драбині, або й просто мати засоби для існування.

Формуванню в українців комплексу меншовартості та переходу до мадяронів сприяла не лише шовіністична політика угорської влади, але й негативні риси менталітету та поведінка самих угорців.

Вони, навіть на повсякденному побутовому рівні, у спілкуванні з українцями постійно вказували на свою вищість, підкреслювали видуману простакуватість, неосвіченість закарпатців, обзивали їх "дикунами-рушняками", "дурними русинами", "смердючими рутенами", "вкрайцями", "селюками", "свинями".

Політика угорської влади була спрямована на культивування почуття приналежності до тільки "мадярського народу батьківщини та самої мадярської нації", походження від інших етносів принижувалось. Звісно - будь-яке самовизначення право кожного, але це пояснює зникнення етносу на тих територіях.

Іван Франко у статті "І ми в Європі" описує, як шкільний інспектор угорець, запрошений на обід до місцевого священника, обурився тим, що його донька розмовляє вдома з батьком українською мовою:

"Я не можу їсти обіду разом з таким мадярським містянином, котрий не вимагає у своєї дитини мовити вдома по-мадярськи, чи й дозволяє їй - дитині - ще й гавкати цим варварським жаргоном!"

У XX столітті процес креолізації набув і фізичних ознак, коли мадярони-креоли співпрацювали з угорським урядом в часи Другої світової війни та брали участь у катуваннях та розстрілах вояків "Карпатської Січі".

За триста років цілеспрямованої політики етноциду угорці повністю знищили українську мову в родинному вжитку в Угорщині, таким чином підтвердивши фактом відомий вислів – коли зникає мова етносу, зникає й етнос.

Український народ зник на мадярських теренах як етнічна меншина.

Оті триста тисяч нинішніх греко-католиків – то все нащадки українців. Але вони не знають української мови й ніяким чином не позиціюють себе з культурою українців і Україною.

Вони тепер - угорці, і вже не тільки ментальні.

Як і колишні українці у РФ - тепер - росіяни, і не тільки ментальні.

В країнах ординсько-імперського мислення інакше - як бачимо - не буває.

У містечку Гайдудорог стоїть, збудований в середині XVIII століття греко-католицький храм, який нині є центром архієпархії. В Гайдудорозі ніхто не знає української мови. Англійської теж. Тому ми не змогли запитати, чи є українці у місті.

Хоча відповідь нам і так відома. От лише неймовірний іконостас, в якому 54 ікони, є прямим свідком неугорського походження цього храму. Але про це ніхто вже не скаже.

Отже, ми з'ясували, що на території Угорщини теж є землі, де мешкали українці – це дві північно-східні області, де розташована більшість греко-католицьких єпархій. Осіб українського походження в Угорщині майже триста тисяч, але українцями вони себе вже не вважають.

Ну й ще хочу нагадати, що таке етноцид. Це різновид політичної поведінки, спрямованої на знищення менталітету - ідентичності й культури конкретного етносу.

На відміну від геноциду, який досягає тієї самої мети шляхом фізичного винищення людей, належних до етносу, етноцид може проводитися комплексом заходів, що руйнують, підміняють самовизначальні цінності особи, системні зв'язки всередині народу, підштовхуючи його представників до самовизначального переходу в іншу етнічну бутність і якість.

Найбільше зусиль і результату у здійсненні політики етноциду докладається для знищення національних мов - лінгвоцид.

Бо саме через мову формуються цінності людини.

Роман Маленко