Уроки истории

[Рыжая]

О пионерах-героях.

В 1933 году "Пионерская правда" печатала очерк о герое-пионере Коле Юрьеве, который сидел в пшенице с осколком увеличительного стекла. Он увидел девочку, которая срывала колоски, и схватил ее. Вырваться девочке, которая съела несколько зерен хлеба, не удалось.

Настоящий пионер Проня Колыбин "разоблачил" свою мать, которая собирала в поле опавшие колосья и зерна, чтобы накормить его самого. Мать посадили, а сына-героя отправили отдыхать в Крым, в пионерский лагерь Артек.

Пионер из-под Ростова-на-Дону Митя Гордиенко донес на семейную пару, собиравшую в поле опавшие колосья. В результате муж был приговорен к расстрелу, а жена — к десяти годам лишения свободы со строгой изоляцией. Митя получил за этот донос именные часы, пионерский костюм, сапоги и годовую подписку на газету «Ленинские внучата».

В августе 1934 года в Челябинске проводился областной слет пионеров-дозорников. Газеты поместили фотографию пионерки Дуси Аксеновой и рассказ о ее подвиге. «Эта встреча пионерского дозора из деревни Антошкиной Шумихинского района произошла 12 июля. В тот день кулачка Луканина избила пионерку Дусю Аксенову и приказала ей никому не говорить о ножницах и мешке. Но пионерка-героиня не испугалась угроз кулачки… На днях Луканина будет стоять перед судом, а Дуся — делегат областного слета пионеров-дозорников». Сама Дуся, украшавшая президиум слета, по детскому своему разумению еще не задумывалась, зачем журналист наврал про побои и как будут жить девочки, дочки посаженной соседки…

Пионер-герой ученик третьего класса Ваня Холмогоров, ночью увидел, как «Дерюшев Еремей несет один аржаной сноп…» и утром рассказал все «кому надо». Расхититель, когда за ним пришли, варил ржаную кашу. Обещание расстрела он встретил спокойно, будто знал, что всевышний его спасет. 20 января 1933 года, за неделю до суда, Еремей Евлампиевич умер в камере исправдома. Ему было семьдесят девять лет.

[Рыжая]

В берлинском районе Целендорф можно увидеть обелиск – усеченную каменную пирамиду, на которой написано: «Русским офицерам и солдатам, которым пришлось умереть… Они отказались стрелять в борцов за свободу 17 июня 1953 года».

Опубликованные в ФРГ неизвестные ранее документы из секретных архивов Социалистической единой партии Германии свидетельствуют о том, что после подавления восстания рабочих 17 июня 1953 года в ГДР были расстреляны около сорока советских солдат, отказавшихся открыть огонь по восставшим. Соотечественников расстреливали в Берлине и Магдебурге свои же.

За отказ стрелять в рабочих Магдебурга были расстреляны 18 солдат (по другим сведениям еще больше) 73-го стрелкового полка. / via bessmertnybarak.ru

[Рыжая]

 

В своей статье Путин рассказал о добровольном присоединении Эстонии. На фото Президент Эстонии Константин Пятс. Он умер в закрытой психиатрической больнице в Тверской области, куда был принудительно помещен, после "добровольного" присоединения его страны к СССР. Его сын умер в Бутырке. Внук умер от голода в советском детдоме

В 1939 году новоиспеченная республика по договору с СССР разместила на своей земле советские военные базы. А уже в 1940 году в Таллинн нагрянули войска Советского Союза. После начался процесс включения Эстонии в состав СССР. В связи с этим Константина Пятса арестовали и отправили в Башкирию. Следом за президентом в ссылку последовали и члены его семьи: двое сыновей, невестка и внуки.

Поначалу бывшего президента определили на принудительное лечение якобы от душевной болезни в психиатрическую клинику тюремного типа, находящуюся в столице Татарстана Казани. Там Пятс провел долгих 10 лет. Причем никакого обвинения в течение всего этого времени ему так и не предъявили. Приговор был оглашен только в 1952 году: четверть века заключения и конфискация имущества.

В том же году в Бутырке скончался сын Пятса Виктор, а за 8 лет до этого в детдоме умер от голода и один из внуков президента.

Много лет о судьбе самого Константина Пятса практически не было ничего известно. Только в 1990-х годах выяснилось, что он ушел в мир иной еще в 1956 году. Случилось это в психиатрической лечебнице в селе Бурашево Тверской области. Там же пациента Пятса и похоронили. Спустя почти 35 лет останки первого президента Эстонии перевезли на его родину.

 

[Рыжая]

 

Монета московського князя Дмитра Донського, який за російською міфологією виступив проти татар на Куликовому полі.
Насправді він виступив за свого легітимного володаря з Орди чінгізіда Тохтамиша проти кумана (половця) Мамая. На монеті московського князя напис - "СУЛТАН ТОХТАМИШ ХАН ХАЙ ПАНУЄ"

[Рыжая]

Літо 1921 року. Три роки і вісім місяців з часу приходу більшовиків до влади. Головний більшовик Володимир Ульянов (Ленін) живе в одному з розкішних маєтків Підмосков’я, яке відібрали у вдови фабриканта Сави Морозова. Їздить в супер розкішній «Delanay Billville», який належав останньому російському імператору. До послуг “вождя світового пролетаріату” і його дружини ще півдесятка автомобілів з царського гаража. І такий стиль життя завжди був і є притаманним всім #слугамнароду.

А в швейцарських банках на ім’я Леніна є вкладів на 75 мільйонів франків.

Головний чекіст Фелікс Дзержинський живе в особняку золотопромисловця Стахеєва, оздобленому італійським мармуром і яшмою. До послуг Дзержинського особиста дача на ПБК – знаменитий палац князів Юсупових. Там для “Залізного Фелікса” навіть бункер обладнали, бо він був неабиякий боягуз.

А ще одна “скромна дачка” Дзержинського – в підмосковному Любанові, колишній маєток поміщика Шліппе. А в Звенигородській волості – ще одна, колишній маєток нафтового магната Зубалова, пізніше відома як “Горки-9”.

На швейцарських рахунках Дзержинського – 80 мільйонів франків.

Стільки ж – у глави виконкому Комінтерну Григорія Зінов’єва.

На рахунках у “більшовика № 2” Льва Троцького в США 11 мільйонів доларів, а в Швейцарії – 90 мільйонів франків. І “скромна дачка” в Черкізово. Там же – палаци Калініна, Свердлова та інших відомих більшовиків.

Про кількість мільйонів на їх рахунках в казковій Швейцарії і кілограмах смарагдів в особистих сейфах не скажу, щоб не засмучувати. Скажу тільки, що в 1921-1922 роках в Південній Африці було зупинено видобуток алмазів – річка діамантів з Росії, що продавались за смішними цінами, зробила її невигідною.

Випереджаючи питання: про мільйони більшовицьких вождів влітку 1921 писала газета “Нью Йорк Таймс”. Ціле розслідування було.

А хочете меню товариша Дзержинського в тому році, коли від голоду гинули мільйони селян і пролетарів?

Понеділок: консоме з дичини, лососина свіжа, цвітна капуста по-польськи.

Вівторок: солянка грибна, котлети телячі, шпинат з яйцями.

Середа: суп-пюре з спаржі, яловичина-буллі, брюссельська капуста.

Четвер: вуха боярська, стерлядь парова, зелень, горошок.

П’ятниця: пюре з цвітної капусти, осетрина, боби метрдотель.

Субота: юшка з стерляді, індичка з моченими яблуками, вишнею і сливою, гриби в сметані.

Неділя суп зі свіжих печериць, курча маренго, спаржа.

І не те гидко, що жили вони в палацах, жерли з срібла і сербської порцеляни солодко і від пуза. І навіть не те, що десятки мільйонів вивозили з країни на випадок якщо доведеться тікати з охопленої війною країни.

Гидко те, що сотні літераторів і тисячі журналістів писали за завданням Агітпрому цинічну брехню про те, як Дзержинський непритомнів із голоду. Як Ленін порожнім окропом з шматочком цукру вприкуску чорний сухарик запивав. Якими вони всі були людяними - прелюдяними і скромними - прескромними.

І виходить в тій огидній історії, написаній радянськими “істориками за викликом”, що “Залізний Фелікс”, колишній закінчений наркоман, не від передозу кокаїну ноги простягнув, а чи то серцевого нападу, чи то від туберкульозу. І що Свердлов помер від іспанського грипу, а не був отруєний Леніним за те, що організував на Леніна замах.

Історія більшовиків, а потім комуністів; історія їх влади – це суцільна мерзенна бридота.

А поки такі факти слід знати всім. Бо останнім часом почалися спроби реанімації “совка” і героїзації тих, хто в ньому панував. І бубонять всі ці товариші одне: “не треба переписувати історію”.

Було б що переписувати …

Для тих, хто розуміє.

Історія – це досвід життя цілих народів. Але ще вона і страшна зброя, яку той же Кремль використовує століттями, замовляючи “історикам за викликом” (і не тільки своїм) потрібні обґрунтування претензій на чужі землі.

Текст (с) Павло Бондаренко

[Рыжая]

Олександр Палій

 

Россия - это скорее славяноязычная, чем славянская страна. На территории Центальной России славяне появились сравнительно поздно - в IX - X веках.

Это племена радимичей и вятичей, которые, по данным летописей, "пришли от ляхов". На новых землях эти племена встретили многочисленные финно-угорские народы - чудь, весь, мурому, пермь, мерю и мещеру - в районе Москвы, удмуртов, марийцев, мордву и т.п.

Киевский летописец даже не внес вятичей и радимичей в перечень славянских племен, вероятно, из-за того, что эти славянские народы достаточно быстро растворились в финно-угорских народах.

Довольно характерно изучение имен собственных. Большинство названий русских рек ничего не означают для славян - Нева, Волга, Москва, Ока... Тем не менее, о многом эти названия говорят финно-угорским народам.

Названия рек (так называемые "гидронимы") самые стойкие из всех географических названий. Например, в Украине немало рек восточной и южной Украины имеют либо скифо-сарматские, либо тюркские названия. Например, название Днепр - скифо-сарматского происхождения, как и остальные речки с корневым Дн-, или Дон- (Донец, Днестр, Днепр и т.п.).

Между тем, практически все русские города Центральной России, которые имеют более 500 лет истории, имеют финно-угорские названия.

А это намного серьезнее для исследования, чем названия рек, поскольку означает, что в этих городах жило население с соответствующим языком. Простое исследование карты Центральной России поможет понять этот факт.

Например, город Рязань был племенным центром этнографической группы мордвы - эрзи, и сначала назывался Эрзань.

Город Коломна имеет целый ряд гипотез о происхождении своего названия, тем не менее, все они в переводе с финно-угорских языков означают: "рыбная река", "пограничная река" и т.п.

Город Муром происходит от названия финно-угорского племени мурома и означает "люди на суше". Город Вологда по общепринятой гипотезе происходит от финно-угорского (вепсского) слова "белый", "светлый". От этого же слова походит и название реки Волга.

Город Суздаль, упомянутый впервые в 1024 году, очевидно, происходит от финно-угорского слова "девы".

Город Кострома, как и соседние Толшма, Тотьма, Вохрома, также происходит из финно-угорских языков, в которых последний слог "ма" означает "земля" (интересная параллель - современный эстонский остров Саарема).

Город Тверь в древности назывался Тихвер, что с вепсского языка переводится как "тихая, густая вода".

Вблизи до сих пор существует река и озеро Тихвера, а также город Тихвин.

Город Кижи с карельского языка переводится как "игрища".

Город Клязьма с языка мордвы-эрзи переводится как "широко ползти".

Город Можайск с того же языка переводится как "неглубокое место".

Город Валдай переводится с северных финно-угорских диалектов как "светлый, белый".

Город Симбирск до 17 века носил название Синбирск, что с мордовского переводится как "зеленые горы".

Город Каргополь с карельского языка переводится как "медвежья сторона".

Касательно названия русской столицы, то самыми популярными являются гипотезы, которые выводят название Москвы по аналогу с другими финно-угорскими названиями - Протва, Кушва, Лысьва, Сосьва, Нева, Колва, Силва.

Русский историк Ключевский утверждал: "У одной Камы можно насчитать 20 притоков, которые имели такое окончание. "Вa" по-фински значит вода". На сегодняшний все более или менее серьезных гипотезы происхождения названия Москва - финно-угорские.

Попытки Московии присвоить название Руси начались с XV века. Довольно часто народы пытаются присвоить более авторитетную историю.

Название России на протяжении последних столетий многократно менялось, как русская матрешка

[Рыжая]

Фейсбук сховав мій пост про чергові брехні Путіна про Україну, зате "Голос Америки" надрукував. Що там твориться, в Американському королівстві 

"Автор книг по истории Украины Александр Палий отмечает, что в статье президента России Владимира Путина можно насчитать как минимум 16 примеров искажения исторических фактов.

«Владимир Путин говорит, что на территории Киева, Чернигова жили славянские и какие-то другие племена кроме славянских – это неправда. Он пытается таким образом припрятать факт о том, что россияне как народ создались в результате языковой славянизации финно-угорских народов, которых не было в Украине. Финно-угры – этот народ, полностью часть российской истории и даже не белорусской, потому что в Беларуси своя специфика», – говорит Александр Палий корреспонденту Русской службы «Голоса Америки».

Он отмечает, что с самого начала лидер России оперирует подобными «фактами».

«Путин говорит, что было единое церковное управление. Действительно, на территории Украины было единое церковное управление с Московщиной, но кто вышел из Киевской митрополии? Москва. В середине 15 века неканоническим способом», – подчеркивает украинский историк.

Язык до Киева не доведет

Александр Палий отмечает, что в статье Путина есть посыл к пониманию того, что славяне жили на огромной территории и говорили на одном языке.

«Это абсолютно ненаучная вещь. В Средневековье вообще не было такого, чтобы народ жил друг от друга на расстоянии тысячи километров и говорил на одном языке. Церковнославянский язык, письменный – не российского, а болгарского происхождения, созданный славянскими просветителями Кириллом и Мефодием. Этот язык был до славянизации России, и на территории не только Болгарии, но и Молдовы и Румынии и, фактически, это был аналог латыни», – считает Александр Палий.

Он называет откровенной подтасовкой фактов, что юг Украины называли Новороссией.

«Это неправда. На юге Украины Россией была уничтожена Запорожская Сечь, приблизительно 240 лет назад, и те земли царица раздала своим любовникам и фаворитам. Эти украденные у Украины земли несколько лет попытались назвать Новороссией. Но эта название не прижилось, оно было неестественным, искусственным и сама Россия забыла об этом названии через несколько лет. А Запорожская Сечь, как была триста лет, так ее и знали триста лет. И это тоже исторический факт», – подчеркивает Александр Палий.

Украина – не «окраина»

Историк тщательно объясняет, почему нельзя считать производным к названию Украины слово, которое обозначает окраину, «окраинные земли».

«Путин рассказывает абсолютно ненаучную теорию о том, что называние Украины происходит от географического понимания земель на окраине, «окраина». В украинском языке нет слова «окраина», есть слова «країна» – «страна» по-русски. И любой, кто прочитает летописи в 1187-1189, 1213 годов, в них абсолютно четко читается, что «країна» – это синоним княжества. То есть «Україна» – это синоним «княжества», а не «окраины». Такое передергивание было возможным, когда в СССР существовал запрет на прочтение летописей, и эта ложь могла пройти, но не сейчас», – отмечает Александр Палий.

Не отвечают историческим реалиям и «факты» в статье президента России, которые, как он считает, передергивают информацию и подают ее неправдиво.

«Есть там слова, что на Левобережье переселялось много населения с Правобережной Украины – это полностью не учитывает исторические факты. Были так называемые «большие сгоны», когда московиты сжигали города и села в 1689 и 1711-13 годах, и когда Московия, тотально спалив Правобережье, сгоняла население на Левобережную Украину. Это называется у Путина добровольным переселением. Надо сказать, население после таких «сгонов» опять бежало в свои села и под защиту запорожцев», – утверждает Александр Палий".

!!

І да, друзі, підписуйтеся на мій щойно відкритий Ютуб-канал. На ньому тричі на тиждень розміщуватиму блоги про актуальну історію і політику.

[Рыжая]

15 липня 1015 року княжому замку Берестове під Києвом (район Печерської лаври) помер Володимир Святославович (956 або 958-1015) - Великий князь Київський (979–1015), хреститель Київської Русі.

Ганна Черкаська:

“На початку князювання Володимир не був голубом миру: розширив кордони України-Русі явно не мирним способом. Не був князь і зразком цнотливості: згідно з записом у «Повісті времінних літ»: «Був же Володимир переможений похіттю, і були у нього дружини […], а наложниць було у нього 300 у Вишгороді, 300 в Бєлгороді і 200 на Берестові, у сільці, яке називають зараз Берестове. І був він ненаситний в блуді, приводячи до себе заміжніх жінок та розтліваючи дівчат».

У 988 році 30-літній князь Володимир звільнив від подружніх обов’язків усіх 12 колишніх язичницьких дружин, наложниць. Рогніді він запропонував обрати чоловіка, але вона відмовилась і прийняла чернечий постриг.

І подався князь у Херсонес. Херсонес – у перекладі півострів. Місто виникло у V столітті до Різдва Христового, сьогодні там Севастополь. Півроку князь тримав Херсонес у облозі, зрештою за допомогою зрадника місто було захоплено Володимиром, там він прийняв християнство, обвінчався з Анною – сестрою візантійських імператорів. От тому на реверсі однієї гривні 1996 року було зображено давній Херсонес.

Як же перчило в носі Москві від цієї купюри!

Князь започаткував карбування гривні, за що зображення князя Володимира потрапило на аверс купюри. Він першим почав карбувати золоті й срібні гривні. На них було зображено портрет князя, а на звороті – тризуб.

Через 20 років було викарбовано нову серію срібних гривень. З якої нагоди? У 1011 році Володимир овдовів, а 1012 року уже немолодим Володимир одружився з онукою німецького імператора Оттона Великого і відновив карбування монет”.

Цікаві та маловідомі факти з життя видатних українців представлені у книзі Ганни Черкаської “Українська Історія в Обличчях”.

[Рыжая]

В Україні 2 000 років тому не лише жаби квакали і кабани бігали, але й була влада, здатна мотивувати людей насипати приблизно 100-150 пірамід Хеопса!

Саме стільки матеріалу пішло на 2000 км земляних Змієвих валів загальна довжина яких сягає 2 тисяч км. Доказ можна прямо зараз помацати власними руками на півдні Київщини й на заході Полтавщини.

Близько 1000 км "Змієвих валів", до 12 метрів висотою і до 20 шириною.

Уже за часів Русі не дуже пам'ятали, коли їх було збудовано. Літописи згадують про них:

«проідоша вал»; «ставшим межи валома»; «пришедше к валови»; «ізидоша стрілці из валу»; «ста межи валома»; «іде за вал»; «пришедше к валови и не проходяче валу».

Найімовірніше, частину Змієвих валів почали будувати за скіфських часів, і особливо масово продовжили в часи антів. Їх було спрямовано проти ворожих степовиків - гунів, аварів тощо, а можливо й готів. Змієві вали переважно концентровано навколо племінних центрів Київщини. Нині велика частина валів іде по дну Дніпрових водосховищ, створюючи там значні перепади глибини.

Крім цих давніших валів також відомі земляні вали в Пороссі, насипану в часи Київської Русі.

Хто хоче знати ВСЮ правду про українську історію - підписуйтеся на мій Ютуб-канал:

https://www.youtube.com/channel/UCdQeOB_aOevBnQANCHkg4sg

 

 

 

 

 

 

О. Палій

[Рыжая]

 

Знайомтесь! АГАТА КИЇВСЬКА королева Англії.
Дружина короля Едварда, донька Великого Князя Київського Ярослава Мудрого і Інгігерди - доньки шведського короля Улофа III. Агата Кіївська мати Едгара Етелінга - короля Англії. Старша дочка Агати Маргарита обвінчалася з шотландським королем. Четверо синів Маргарити стали в свій час королями Шотландії. Маргарита - королева Шотландії, внучка Ярослава Мудрого стала першою шотландською святою. Дочка Агати Матильда була королевою Англії, прабабусею легендарного короля Річарда Левове Серце.
Рідні сестри Агати:
королева Франції АННА Ярославна, дружина короля Генріха І;
королева Угорщини АНАСТАСІЯ Ярославна (Аґмунда), дружина короля Андраша І;
королева Норвегі ЄЛИСАВЕТА Ярославна (Еллісіф), дружина короля Гаральда III Суворого, потім дружина короля Данії Свейна II Данського.
Рідні брати Агати:
князь ВСЕВОЛОД Ярославич, чоловік принцеси Марії, дочки імператора Візантії Костянтина IX Мономаха (1046), від шлюбу народився Володимир Мономах;
князь ІЗЯСЛАВ Ярославич, чоловік принцеси Ґертруди, дочки польського князя Мешка II (1040);
князь СВЯТОСЛАВ Ярославич, чоловік німецької графині, внучки цісаря Генріха II, імператора Священної Римської імперії;
князь ІГОР Ярославич чоловік німецької принцеси Кунігунди, графині Орламіндської;
князь ВОЛОДИМИР Ярославич, чоловік німецької графині Оди, дочки великого графа Ліпольда фон Штаде.
В літописах згадки про королеву АГАТУ датовані 1066 роком.
(В ті часи, на місці Москви квакали жаби, в лісах бігали дикі мокші)
ПАМ'ЯТАЙ.
На світлині портрет англійської королеви, роботи британського художника Джозефа Райта.

[Рыжая]

Фрагмент лекции украинского историка Александра Палия, автора книг "История Украины", "Ключ к истории Украины", "Короткий курс истории Украины", изданной в том числе на английском французском, арабском и китайском языках: :

"Сегодня, в короткой лекции я обозначу, кто является Русью. На следующей, более обширной лекции я предоставлю все доказательства.

По многочисленным данным современников, русы в IX-Х в. имели характерные черты - религиозный культ меча, способ и ритуал погребения, одежду и т.д. Все это дает возможность связать русов VI-X вв. с остатками сарматов. В рамках антского славяно-сарматского союза племен остатки части племен роксолан и аорсов ассимилировались со славянами.

Украинские казаки считали, что название Русь происходит от роксолан. Это сарматское племя расселилось в Центральной Украине южнее Киева начиная с 2 в. до н. э. До сих пор в том регионе текут реки с названиями Рось, Росава, Роська, Роставица, Рутец и так далее. В отечественных летописях четко указывается, что позже племя полян называлось Русью.

Сохранились имена антских князей Доброгаст (руководитель византийского флота 555 г. н. э.), Всегорд - византийский полководец, Анангаст - начальник фракийских войск 469 г.., Бож - антов князь 370-е гг., Князья Мезамир, Идаризий, Келагаст, Ардагаст, Пейлагаст, Музок, Хвилибуд.

И вот в этих всех перипетиях появляются первые сообщения о племени россомонов - людей рос:

"Вероломному же племени росомонов, которое в те времена служило ему в числе других племен, наладился тут случай повредить ему [остготскому королевю Германариху]. Одну женщину из вышеназванного племени [росомонов], по имени Сунильда, за предательский уход [от короля], ее мужа, король [Германарих], движимый гневом, приказал разорвать на части, привязав ее к диким лошадям и пустив их вскачь. Братья же ее, Cap и Аммий, из мести за смерть сестры, поразили его в бок мечом. Измученный этой раной, король тянул жизнь больного. Узнав о несчастной его болезни, Баламбер, король гуннов, двинулся войной на остготов; от них вестготы, действуя по каким-то своим намерением, уже отделились. Между тем Германарих, старый и обессиленный, страдал от раны и, не вынеся гуннских набегов, скончался на сто десятом году жизни. Смерть его дала гуннам возможность осилить тех готов, которые, как мы говорили, сидели на восточной стороне и назывались остготами ... ".

Таким образом 370-х гг. произошел конфликт готов с антами и россомонами, связанный с казнью остготским королем князя антов Божа с 70 боярами, а ткже своей жены, сестры россомонских князей. Братья погибшей - имена которых латыни переданы как Сар и Аммий, а по-норвежски как Сьорли и Хамдир - отомстили готскому королю.

На помощь против готов сарматы и славяне призвали гуннов - племя, известное уже со II века н.э. на территории между дельтой Дуная и Приазовьем.

Все это в итоге привело к падению Римской империи - убегающие с территории Украины готы сначала восстали против римлян, в 378 г. разгромили их войско и убили императора, а в 410 году захватили Рим.

Некоторые из имен антов имеют славянские корни (Мезамир, Хвилибуд, Всегорд), некоторые сарматские: Идаризий, Келагаст, Ардагаст, Пейлагаст, а отдельные - и славянские, и иранские одновременно (Доброгаст). Интересно, что близкие родственники одной семьи могли иметь и сарматские, и славянские имена (князь Мезамир, его отец Идаризий и брат Келагаст).

В языковом смысле на территории Украины славяне ассимилировали скифов и сарматов, хотя культурный обмен был обоюдный. Языковая ассимиляция скифов и сарматов в Украине произошло благодаря тому, что славяне были более молодым этносом, с меньшими различиями между языками отдельных групп славян, чем те, которые существовали между языками иранских племен.

Русью издавна называлась только территория Киевского, Черниговского, Новгород - Северского и Переяславского княжеств, то есть земли современной Киевской, Житомирской, Черниговской и частей Сумской, Черкасской, Винницкой и Полтавской областей. С 12 в. Русью начинает называться и Западная Украина.

Князья считали, что их Родина («вотчина») - это Русь. Остальные зависимые территории считались подвластными Руси.

Во времена Киевской Руси населения Украины называлось «русинами» или «русами». Название «русин» массово сохранялась в Центральной Украине до 18 в., В Галиции и Буковине - до 20 в., а в Закарпатье местами до сих пор..."

Следующее видео, последнее в этой серии, я посвящу письменным и материальным доказательствам гипотезы происхождения "изначальной руси" от сарматских племен роксолан и аорсов, а также оценке значения этой истории в общем контексте истории Украины.

[Рыжая]

Ровно 110 лет назад, 14 сентября 1911 года в Киеве во время спектакля в Оперном театре "Сказка о царе Салтане" был смертельно ранен главный реформатор Российской империи премьер-министр Петр Столыпин.

Столыпин был одним из самых образованных государственных деятелей своего времени. Империю сотрясали революции, забастовки и теракты, была проиграна война с Японией, и Столыпин решил провести радикальную реформу: частная собственность на землю для селян, которые ее обрабатывали, возможность получения производителями доступных кредитов, расширение базы налогообложения, повышение конкурентоспособности экономики, стимулирование главной статьи экспорта аграрной империи - экспорта зерна.

Столыпин провел аграрную реформу за каких-то 5 лет, и по сути создал новый класс "кулаков" - производителей, империя стала мировым лидером в производстве зерна, урожайность и экспорт расли быстрыми темпами каждый год, а вместе с этим и поступления в бюджет. Наибольший эффект реформа дала как раз в Украине - большая часть земли в Украине за 8 лет перешла в собственность "кулаков", которых большевики затем так и не смогли себе подчинить и уничтожили Голодомором и расстрелами.

Однако реформа Столыпина не привела к качественным изменениям в государстве, на него покушались 11 раз и наконец убили, а больная империя развалилась очень быстро несмотря на успешную аграрную реформу. Почему?

Царь не провел реформу государственного управления, госаппарат был раздутым, некомпетентным, коррумпированным. Столыпин подавлял любые национальные движения, включая украинские, права человека нарушались на каждом шагу, чего стоит только вспомнить черту оседлости и черносотенные погромы, а эффективное правосудие государство не создало. Столыпин не останавливался перед жесткими репрессиями. Столыпин не реформировал структуры безопасности и правоохранительные органы, которые были неспособны навести порядок. Империя видела приближение новой мировой войны, но не смогла провести военную реформу, например, сам Столыпин поддерживал идею строительства дорогостоящих боевых кораблей не выделяя при этом достаточных ресурсов на боевую подготовку, увлечение флотом нанесло непоправимый ущерб модернизации армии, это привело к катастрофическому отставанию в развитии сухопутных войск. В результате - многочисленные поражения и огромные потери в Первой мировой.

Создание класса "кулаков"-собственников привело к массовой продаже своей земли теми селянами, которые не могли выживать в новых условиях, и в результате в Империи резко увеличилось также и число пролетариата - нищего городского и сельского населения, которым было нечего терять и которые стали базой для большевистской агитации.

Столыпин пытался изменить сложную многоуровневую жизнь огромной страны за счет создания триггера роста в одной отрасли экономики. Но оказалось, что государство и общество требуют комплексных решений, создания социально-экономической модели реформ, которая должны изменить прежде всего политику и госуправление. А без компетентных силовых структур и правосудия государство неизлечимо.

Символом полной неэффективности правоохранительных органов Империи стало именно убийство Столыпина - убил его агент Охранного отделения киевлянин Дмитрий Богров, который официально прибыл в оперу для обеспечения безопасности премьера.

История реформ Столыпина по-прежнему достойна изучения современными реформаторами, особенно учитывая, что спустя 110 лет в этом году в Украине снова разрешена частная собственность на сельскохозяйственную землю, и снова проходит аграрная реформа.

Столыпин умер в частной киевской больнице 18 сентября, в доме по современному адресу на Олеся Гончара, 35. Могила Столыпина - в Киево-Печерской Лавре.

А умирающая империя, которую Столыпин безуспешно пытался спасти, окончательно развалилась спустя каких-то шесть лет после его смерти. На смену "столыпинским галстукам" пришел беспощадный террористический режим большевиков...

 

 

[Рыжая]

 

Що написано на шоломі Олександра Невського? Арабські написи "Обрадуй правовірних обіцянкою допомоги Божої і якнайшвидшої перемоги"- вірш з Корана.

[Рыжая]

Кожен тиран та самодур мріє забабахати своє "Велике будівництво" та всіляки шоу. Для власного комфорту, для чухання свого его, для годування власних демонів та скелетів у шафах.

Схема завжди одна: страждання народу, потім "бєссмислєнниє та бєзобразниє" памʼятники самому собі (але найбільші у світі), згодом поразка, крах, зневага і гидливе ставлення нащадків.

От був колись у Римі імператор Нерон.

Жити йому хотілося з розмахом. Душа бажала великого будівництва.

А місця для палацу не було. Діставшийся у спадщину палац Калігули, Нерон називав "лачугою".

Ну ми знаємо що трапилося. Нерон підпалив старе місто, звинуватив у підпалі християн, а потім влаштовував фейєричні та винахідливі вечірні шоу із вбивствами послідовників Христа.

Паралельно будував палац на згарищі.

Найбільший палац у Європі.

Сучасні історики визначають площу палацу десь у 100 гектар.

Називався він "Золотий будинок".

На центральній площі Нерон наказав зробити власну статую в 36 метрів висотою.

100 кімнат, штучне солене озеро, золото, мармур, фрески, коштовності для оздоблення. та інше.

Все для себе коханого, шоу та багатоденних оргій.

Велике будівництво палацу розпочалося у 64 році після Різдва Христова. Фактично разом з епідемією чуми.

У 68 році імператор вʼїхав у недобудований комплекс, і в цьому ж році проти нього починається повстання.

В одній із кімнат великого будівництва, не бажаючи потрапити у руки повстанцям, Нерон перерізає собі гнусаву горлянку.

Після смерті тирана палац був закинутий, а потім і зовсім згорів.

 

 

 

 

[Рыжая]

Мастер вс ем привет передает из Флориды. Особенно явлениям Христа народу)))

[Radiola]

22 минуты назад, Рыжая сказал:

Мастер вс ем привет передает из Флориды.

Если Мастер помнит нас во Флориде, то значит там не все так хорошо, как мы думаем )))

[Рыжая]

Только что, Radiola сказал:

Если Мастер помнит нас во Флориде, то значит там не все так хорошо, как мы думаем )))

Он там в гостях. У него дочка в США живет. И что ему? Есть за что, вот и ездит по гостям

[Рыжая]

[Рыжая]

Олег Иванов

29 сентября 2020 г.  · 

Єврейська Поліція на службі у Гітлера…

150 000 тис. євреїв служили Гітлеру…

Коли президент Ізраїлю Реувен Рівлін каже, що українці та ОУН причетні до масових вбивство біля 1,5 мільйона євреїв. Але не згадує про євреїв, що служили третьому рейху ...то це що?https://www.youtube.com/watch?v=qeDZO1u9rwQ

НЕЗРУЧНА ПРАВДА !!!

Єврейська поліція (нім. Jüdischer Ordnungsdienst) - найменування «Служби порядку», - для забезпечення порядку, функції єврейської поліції можна розділити на три типи:

- виконання німецьких наказів, отриманих через юденрат або безпосередньо від окупаційної влади;

- виконання розпоряджень юденрата в зв'язку з його заходами: збір контрибуцій.

- задоволення внутрішніх потреб єврейської громади: охорона вулиць гетто, охорона входу і виходу з гетто. В Європі членами юденратів призначалося багато відомих єврейських громадських діячів, активістів єврейських політичних партій, релігійних і благодійних організацій. По ходу окупації німці створювали на територіях Польщі та СРСР гетто - закриті єврейські райони в великих містах. Для управління внутрішнім життям гетто було вирішено створити адміністративний орган, що складається з євреїв. Такий орган називався «юденрат» (нім. Judenrat - «єврейська рада»). було створено 101 «юденрат».

У повноваження «юденрата» входило реєстрація євреїв, забезпечення господарського життя і порядку в гетто, збір грошових коштів, розподіл провізії, відбір кандидатів для роботи в трудових таборах, а також виконання розпоряджень окупаційної влади.

Чому єврей йшов в поліцію?

По-перше, їх годували й одягали, а в умовах гетто це було важливо.

По-друге, поліцейському видавалася пайок…майже необмежена влада усередині гетто. Цим багато хто користувався і з часом багато поліцейських, колишні пристойні люди, повністю розбещувалися, перетворювалися на хабарників, корупціонерів і садистів.

Спочатку, до речі, євреї позитивно сприйняли створення єврейської поліції… вони сподівалися на поблажки і співчуття - все ж свої. Однак у міру швидкого посилення режиму в гетто поліцейські не знали пощади. Їх аргументом було: «Що ви від нас хочете: не ми, так німці зроблять це». Поліцейські в багатьох випадках були ще жорсткіше, ніж німці. Поліцейські не соромилися та ж розкопувати могили і виривати у небіжчиків золоті зуби.

Хабарництво і побори у варшавському гетто досягло астрономічних розмірів. Члени «юденрата» і єврейська поліція наживали на цьому шалені бариші. Наприклад, в гетто німцями було дозволено мати лише 70 хлібопекарень, паралельно ж існувало ще 800 підпільних. Вони використовували нелегально провезений в гетто сировину. За ідеєю, євреї, службовці в поліції і адміністрації повинні були б ховати їх від німців і радіти - більше євреїв-одноплемінників зможе вижити від додаткового хліба. На ділі ж власники таких підпільних хлібопекарень обкладалися великою «мздой» своєї ж поліції і «юденрата» - в разі відмови платити їх чекало викриття і смерть.

Єврейська поліція брала «мзду» також з контрабандистів, які привозять в гетто продовольство та інші речі. Контрабандним перевезенням товарів займалася, до речі, і сама єврейська поліція. Спочатку єврейські поліцейські мали можливість залишати межі гетто. Вони цим користувалися і щодня проносили продукти, які продавали по шаленим цінами. Через кілька місяців німецькі власті почали заарештовувати єврейських поліцейських поза межами гетто.

Поліція і агенти-євреї видавали німцям євреїв-підпільників. Навесні-влітку 1942 року у варшавському гетто почалися перші арешти і вбивства за списками, підготовленими ними. Доходило до абсурду. Наприклад, німець за походженням, адвокат Бенедиктович збирав для євреїв гроші, допомагав вибратися з гетто. За доносом єврея - агента гестапо він був заарештований і просидів дев'ять місяців у в'язниці!

«Юденрата»

Члени «юденрата», міцно пов'язані з поліцією, також тероризували населення гетто. «Юденрата» займався розподілом харчування в гетто, що давало серйозний привід для збагачення - в 1941 році надходження від продажу хлібних талонів становили понад дві третини доходів «юденрата». , В «юденрата» примудрялися брати мзду навіть з вуличних жебраків.

Члени «юденратів», поліцейські, шахраї і спекулянти, нажившись на смертях інших євреїв, могли відвідувати театри (в Варшавському гетто було 6 театрів), ресторани, кафе, купувати газети та користуватися іншими благами. Вони влаштовували пишні весілля, одягали своїх жінок в хутра і дарували їм діаманти!

[Рыжая]

Младший Ильич. Как сложилась судьба Дмитрия Ильича Ульянова, брата В.И. Ленина

По следам старших братьев

Родился Дмитрий Ильич 4 августа 1874 года в Симбирске (ныне — Ульяновск) в семье крупного государственного чиновника в сфере образования Ильи Николаевича Ульянова.

В 1883-ем году 9-летний мальчик в сопровождении «дядьки» отправился вниз по Волге, в Самару, где стал учащимся Самарской мужской гимназии. Гимназию Дмитрий окончил в 1893 году и сразу же поступил на медицинский факультет Московского университета.

Несмотря на привилегированное положение семьи Ульяновых, все три брата — Александр, Владимир и Дмитрий с юности живо интересовались революционной деятельностью. В Москве Дмитрий стал членом нелегального марксистского кружка «Рабочий союз».

 

Осенью 1897 года «Рабочий союз» попадает в поле зрение полиции. Организацию разоблачили и силовыми методами разогнали. Среди прочих, был арестован и Дмитрий Ульянов, которого исключили из университета и отправили в тюрьму. В заключении молодой человек провел ровно год.

После освобождения Дмитрия отправили в Тулу, а затем в Подольск, где он некоторое время жил под официальным полицейским надзором.

В 1900 году Дмитрий Ильич становится корреспондентом газеты «Искра» — ведущего печатного органа русской революции. В 1901 году Ульянову удается все же получить высшее образование — в эстонском Дерпте (ныне Тарту) он окончил медицинский факультет Императорского университета.

Уездный врач

В 1903 году Дмитрий начинает врачебную практику, которую не оставляет вплоть до 1914 года. Параллельно ведет активную революционную деятельность, принимает участие во II-ом съезде РСДРП, становится агентом РСДРП в Киеве.

Полиция много раз арестовывала молодого врача, а тот путешествовал по всей стране, надолго нигде не задерживаясь. Лишь за три революционных года — с 1905 по 1907-й — Дмитрий Ильич сменил несколько городов — он жил в Симбирске, Серпухове, Феодосии.

В 1914 году Ульянову пришла повестка в армию. Дмитрий Ильич даже не думал скрываться от службы. В годы Первой мировой войны служил военным врачом в Одессе, Севастополе, Румынии. Работе отдавался полностью, что отметило начальство: Дмитрия произвели в капитаны. Между тем, тайно Ульянов продолжал вести революционную «разъяснительную» работу среди солдат.

Как причудливо тасуется колода!

Эту булгаковскую фразу хочется сказать, когда узнаешь о любовной связи младшего брата Ленина с женщиной, которая его чуть было не убила. Бурный роман Дмитрия Ильича Ульянова с эсеркой Фанни Каплан — одна из самых засекреченных страниц советской истории.

Познакомилась парочка летом 1917 года в Крыму, а уже через год Каплан стреляла в Ленина. В Крым Фанни приехала поправить здоровье после многолетней сибирской каторги. 28-летняя женщина была практически слепой и вызывала жалость у окружающих. Видимо, пожалел ее и врач евпаторийского санатория «Дом каторжан» Дмитрий Ильич Ульянов.

Есть и другая версия того, как началась эта романтическая история. По мнению ряда историков, Фанни Каплан исповедовала революционные свободные отношения, что и привлекло Ульянова: доктора знали в Крыму как ловеласа и дамского угодника.

Дмитрий Ильич водил Каплан в местные ресторанчики, кофейни и винные погребки. Кроме того, влюбленные смотрели спектакли в театральной студии Леопольда Сулержицкого, одного из ближайших сторонников Станиславского.

Ульянов настолько проникнулся судьбой Каплан, что выхлопотал для нее направление к крупнейшему специалисту-окулисту того времени доктору Гиршману. В клинике Гиршмана в Харькове Фанни сделали успешную операцию.

Хозяин Крыма

После Октябрьской революции Дмитрий Ильич занимался укреплением советской власти в Крыму в должности члена Таврического комитета РСДРП. Помимо прочего, Ульянов участвовал в боях с белыми за Симферополь и Бахчисарай. Активно занимался журналистикой, регулярно публиковал статьи в газете «Таврическая правда», членом редколлегии которой он был.

Во время вторжения в Крым кайзеровских войск перебрался в Евпаторию, где был заместителем руководителя местного революционного подполья.

В 1919 году Ульянов возвращается в Симферополь, где становится сначала членом обкома партии, затем народным комиссаром здравоохранения, а потом и председателем Совнаркома КССР (Крымской Советской Социалистической Республики — была и такая). Иными словами, младший Ульянов стал первым лицом на полуострове.

Именно Дмитрий Ильич занимался созданием советского курортного здравоохранения в Крыму. Этой теме посвящен интереснейший фильм «В Крыму не всегда лето», снятый в 1987 году на «Одесской киностудии».

Московский период

В 1921 году Дмитрий Ильич перебирается в Москву. Он работает в Наркомате здравоохранения, преподает сразу в нескольких московских университетах. Одним из важнейших направлений деятельности Ульянова-младшего стала работа в Центральном музее Ленина.

После смерти брата в 1924 году Дмитрий Ильич пишет объемную книгу воспоминаний о вожде пролетарской революции. Активно занимается шахматами, которые он любил всю свою жизнь. Шахматные задачи «Ленина-младшего» публикуют крупнейшие журналы СССР.

Помимо шахмат, у Дмитрия Ильича было еще одно увлечение — женщины. О романах «младшего Ленина» ходили легенды и в Крыму, и в Москве. Официально Дмитрий Ильич был женат дважды — на А.И. Нещеротовой и А.Ф. Карповой. В последнем браке у Ульянова родилась дочь Ольга. Кроме того, у Дмитрия Ильича была официальная (то есть, известная всем, даже жене) внебрачная связь с Евдокией Михайловной Червяковой. Эта женщина родила Ульянову сына Виктора.

 

Так получилось, что Дмитрий Ильич оказался единственным Ульяновым, который имел родных детей: ни у Александра, ни у Владимира, ни у сестер Анны и Марии собственных детей не было.

Создатель крымских курортов и санаториев скончался 16 июля 1943 года в подмосковных Горках в возрасте 68 лет. В отличие от своих старших братьев, Дмитрий Ильич никогда не имел больших амбиций: не хотел убить царя, не желал быть первым лицом страны. Это был тихий, мягкий человек. Прирожденный врач, который спас немало человеческих жизней. Может быть, именно поэтому жизнь Дмитрия Ильича получилась самой долгой и счастливой из всех братьев Ульяновых.

Источник

[Рыжая]

Я народилася на Черкащині. Зараз цк СМТ Катеринопіль. А до 1795 року мало назву Калниболото. На Січі був курінь Калниболотский. А зараз на Кубані є станиця Калниболотська. 

І там багато кладовищ, де поховані козаки. З козацькими хрестами. Які дехто вважає мальтійськими.

Козацький цвинтар у Залізнячці. Неймовірна енергетика. Найстаріші поховання датуються 18 століттям. Аж не віриться що це були наші предки - не шотландці чи скандинави, а українці.

Назва села Залізнячка, пов'язана із ватажком Коліївщини, який, згідно із переказами, у 1768 році заклав тут унікальну дерев'яну церкву. Поряд із церквою у 1773 році заснували

 

 

Козацькі хрести цвинтаря в селищі Єрки.

Оці цвинтарі змінюють уявлення українців до себе самих. У всіх великих народів була повага до поховальних ритуалів і традицій: у єгиптян, ацтеків, англійців, американців, німців. От лише українські цвинтарі усі бачили простенькими, залізно-гранітними, із пластиковими квіточками. Але це все нам було нав'язане срср, де намагалися показати українця таким собі селянином, який головною проблемою має орання-копання городу, садіння картоплі і тд. Яке там мистецтво, які там ритуали... Але ні, ми маємо українське бароко, ми маємо український модерн, і ми маємо оці цвинтарі, зовсім не примітивні, а нереально колоритні, які переносять у старі часи, із козацькими хрестами, які свою форму отримали (взяли) від орденських лицарських хрестів - тамлієрського, тевтонського, госпітальєрського. 

 

PS. У Єрках два цвинтаря із козацькими хрестами.

 

 

Ось ринва (джерело з цілющою водою) козацька з древніми надписами на каміннях. Кажуть, тут козаки святили шаблі, на Умань ідучи. Можливо, відвідувана Т. Шевченком.
С. Залізнячка, Єрківської ОТГ, Черкаська обл.

[Ganz]

1 час назад, Рыжая сказал:

На Січі був курінь Калниболотский. А зараз на Кубані є станиця Калниболотська.

Поэтому Путин и хочет сочленить черкащину с кубанью) 

[Рыжая]

55 минут назад, Ganz сказал:

Поэтому Путин и хочет сочленить черкащину с кубанью) 

А мі хотим Кубань с Черкащиной))))

[Ganz]

2 часа назад, Рыжая сказал:

А мі хотим Кубань с Черкащиной))))

Взаимная тяга к друг другу, как в боксе)) 

[Рыжая]

19 минут назад, Ganz сказал:

Взаимная тяга к друг другу, как в боксе)) 

Некорректное сравнение. Бокс - борьба, противостояние. Тут скорее, как разно заряженные ионы

[Radiola]

Донбас був Європою у мініатюрі.

Як німці освоювали Схід України на межі XIX-XX столітть

 

"Євродонбас. Німецька спадщина" - це документальний наративний подкаст. Кінопродюсерка Анна Паленчук та режисер Корній Грицюк разом із істориками, дослідниками та документальними героями розповідають про німців, які декілька століть жили на Донбасі.

Тут панувала німецька мова та культура, а після приходу до влади "Радянських совєтів", залишились лиш спогади у пам’ятках архітектури та побутових речах. Нова влада переписала історію Донбасу, як промислового радянського регіону. Подкаст складається з трьох епізодів.

У першому епізоді подкасту ми дізнаємось про заселення та освоєння східних земель України європейцями з часів Катерини ІІ до початку двадцятого століття.

https://www.pravda.com.ua/podcasts/61f8f39dadcf0/2022/02/8/7323204/

• Чому німці вирішили переїжджати великими родинами до Сходу та Півдня України;
• Хто саме оселився на східних землях;
• Чому царська Росія "відкрила двері" для європейців, та які умови були для переселення;
• Чому наші території були місцем економічних амбіцій європейців;
• Як за 10-20 років з "Дикого поля" Україна перетворилася на промислову країну
• Про те, що до ХХ ст. Донеччина була аграрним регіоном, де 88% земель було розорано;
• Про життя німців на Сході України: побут, культуру та "звичаї у господарюванні"  
• Чому Донбас нагадував Європу в мініатюрі;
• Як німці приносили освіту та культуру для місцевих мешканців.

[Рыжая]

Історія могла піти іншим шляхом.

"Заробили москалики чого не бажали –

Постріляні й порубані в багнюці конали..."

Найбільша українська перемога над Москвою - Конотопська битва.

«Цвіт московської кінноти, що відбув щасливі походи 1654 і 1655 років, загинув за один день, і вже ніколи після того цар московський не був у змозі вивести в поле такого блискучого війська. У жалобній одежі вийшов цар Олексій Михайлович до народу й жах охопив Москву…» так писав про цю битву відомий російський учений Сергій Соловйов (1820—1879), професор, ректор Московського університету. Сподіваюсь, якщо біси заставлять послати москаликів на нашу землю - їхні історики ще й не таке напишуть. А зверху слова із пісні кобзарів. Повний текст дам наприкінці посту і дякую за матеріал Ігорю Дорожко та Максу Назаренку.

Значуще місце в героїчній історії України, широке поле, рясно полите кров’ю наших предків-козаків та загарбників з Московщини, що зазіхнули на волю та незалежність козацької держави – це поле, поряд з Конотопом, де в 1659 році відбулась величезна, та переможна для козаків, січа, що так і названа, Конотопська битва.

І відбулась ця битва не з королівством Польським, як до цього за Хмельницького, а з царським військом Олексія Михайловича, відбірним та таким, що чисельно набагато перевищувало козацько-союзницькі сили.

1654 року відбулась Переяславська Рада, а вже у серпні 1658-го в порушення угод, на Лівобережжя були введені царські війська на чолі з бєлгородським воєводою Г. Ромодановським.

У відповідь гетьман Іван Виговський укладає Гадяцьку угоду, згідно з якою з’явилася нова федеративна польсько-литовсько-українська держава. І вже наприкінці 1658 року, війська Виговського спільно з кримськими татарами і польськими підрозділами вибили з Лівобережжя війська Ромодановського.

В квітні 1659 року 100-тисячне військо царських бояр, князів О.Трубецького, С.Пожарського, С.Львова посунуло на українські землі. Російський історик Соловйов у 19 ст. наводив цифру 150 тис., а зараз російська Вікіпедія соромливо вказує загальну чисельність в 28,5 тисяч та на додачу 6,5 тисяч козаків московського ставленика гетьмана Івана Безпалого, між тим пише, що чисельність козацько-татарського війська була близько 50 тис., причому козаків Виговського, лише 16 тис.

Необхідно відмітити героїзм захисників Конотопської фортеці, загалом 5 тисяч козаків на чолі з ніжинським полковником Григорієм Гуляницьким, що протягом 2 місяців тримала оборону міста при облозі та постійних штурмах 100 тисячного царського війська.

Це дало змогу Івану Виговському домовитись з кримським ханом Мехмедом IV Гіреєм про допомогу та зібрати вірні козацькі полки.

Перебіг подій Конотопської битви досить повно та широко описана в різних джерелах, тому переписувати її не будемо, зазначимо лише, що за різними даними, на Конотопському полі полягло від 30 до 60 тисяч царських вояків, в полон потрапила велика кількість царських воєвод, зокрема, князь Пожарський, князь Львов, брати Бутурліни, князь Ляпунов, а також те, що Конотопська битва була виграна завдяки воєнному мистецтву, а не кількісній перевазі та є однією з найграндіозніших переможних битв в історії України.

Гарний вояка, але людина не великого розуму - Іван Сірко, в той час як Виговський із ханом били москалів, зібрав загін козаків і пішов грабувати татарські улуси. Тупа істота зруйнувала майбутнє - хоча що тут судити, ніхто не знає як би воно було далі. Можливо зараз не було б ні путіна ні величезного мордора, можливо всі ті народи, захоплені і знищені москвою, були б вільними і процвітали. Можливо вся історія світу змінилася б, якби не Сірко. Зрозуміло чому його так любили радянські історики... Про нього я вже писав. Далі текст кобзарської пісні:

До города Конотопа військо підступало,

Воєводи Трубецького лагерями стало.

Славний гетьман наш Виговський та на ту облогу

Зібрав військо козацькеє, ще й орду в підмогу.

Захотіли козаченьки москаля провчити,

І для цього задумали річку загатити.

Потаємно вдень і вночі гатку насипали,

Після цього все довкола як болото стало.

Орда зліва, військо справа, славне з козаками,

Причаїлися, в заплаві, на січу чекали.

Були послані загони на стан Трубецького,

Щоби заманить москаликів на слизьку дорогу.

Стала стріча, стала січа, ревнули гармати,

Скресли шаблі — козаченьки стали відступати.

Москаль реве, москаль тисне скільки має сили,

Аж допоки у болото їх не заманили.

От тоді вже, у болоті, гарно обступали,

Били, різали й рубали, в болото втоптали.

Зранку рано й до полудня гармати ревіли,

Списи гнулися й ламалися і стріли летіли.

Заробили москалики чого не бажали –

Постріляні й порубані в багнюці конали,

Слава ж батьку Івану Виговському, слава Україні!

Слава війську козацькому одвіку й до нині!”

На місці такої грандіозної перемоги має бути величезний меморіал, а не кілька пам'ятників при грунтовій дорозі. В Україні є один єдиний великий меморіал на місці козацької битви - побудований на кошти москалів меморіал страшної поразки у битві під Берестечком. І все. На місцях славетних перемог якісь скромні пам'ятнички, або й просто камінь, і грунтова дорога, непроїзна у дощ. Українців століттями виховували загарбники й окупанти, брати-слов'яни, такими, щоб вміли лише копати-орати і сльози лити. Ой горе-горе. От і виходить все як у єврейському анекдоті:

Боже, як погано, як важко - стогне-плаче старий єврей.

Ти думаєш що це погано і важко? - каже Бог, - я тобі покажу, що таке погано і важко.

Боже, як же класно, - каже інший єврей,

Ти думаєш, що це класно? - мовить Бог, - я тобі покажу, що таке класно.

Друзі, давайте як у другій половинці. Досить плакати.

 

[Рыжая]

Суворов. Стовп та ідеал рускага міра – маньяк і загарбник, якому в Україні стоять десятки пам’ятників і три!!! музеї. Зараз почнеться: чєм вам суворав нє угаділ, нє ваюйтє с памятнікамі, або просто – не на часі. А коли на часі?

Тільки вчора про суворова нагадав Adam A. Pszczolkowski – про те, як цей карлик-маньяк віддав наказ вбити 7 тисяч мирних містян – переважно жінок і дітей, при штурмі передмістя Варшави із назвою Прага. Це був кінцевий епізод польського повстання 1794 року. За цей «подвиг» суворов отримав найвище військове звання імперії – фельдмаршал.

Культ суворова розпочався в ссср відразу після закінчення Другої світової війни. Тяжело в учєніі, лєгко в баю – ця суворовська цитата з дитинства вбивалася у вуха радянських дітей. Он нє праіграл ні аднаво сраженія – вєлікій палкаводєц. І саме тому в Україні йому поставили близько сотні пам’ятників. Хоча усі його бої і битви були виключно загарбницькими – Батий теж не програв жодної битви, теж загарбував наші землі, і його загарбання теж супроводжувалося тисячами військових злочинів – то може і йому пам’ятники поставимо? Батий значно більш «вєлікій».

Не будемо згадувати усіх військових злочинів, скоєних суворовим, згадаємо лише ті карально-загарбницькі операції, що безпосередньо стосувалися українських земель.

Придушення Барської конфедерації та польського опору у 1769-1771 рр. – ця каральна експедиція стала причиною зникнення польської держави.

У 1778 році суворов очолював депортацію християн із Криму на північ Азову. Це був такий собі, «гуманітарний коридор» для християн, переважно греків, на територію імперії із Криму, перед його анексією 1783 р. Депортовані греки заснували Маріуполь та інші населені пункти. Загалом переселено було понад 30 тисяч осіб. Із них першу зиму пережила лише половина.

1788 рік – штурм та руйнування Очакова. Окупація Кінбурнського півострова.

1790 рік – штурм та руйнування Ізмаїла.

Жодна із битв суворова не була оборонною – він був вірним цепним псом на службі у імператриці – нищив башкирів, ногайців, поляків, татар, був катом французької революції.

В Україні близько 300 топонімів, які походять від прізвища суворов, це населені пункти, райони у містах, вулиці, парки. В росії два музея суворова, а в Україні їх три, й усі працюють – в Ізмаїлі, Очакові та Тиманівці (село на Вінниччині). Усі ці музеї я бачив. Пишуть, що після 1945 року в Україні було встановлено близько сотні пам’ятників суворову. Деякі з них вже демонтували (наприклад, у Києві), але більшість стоять, ніби чекаючи приходу второй арміі міра, а в музеях ватні екскурсоводи розповідають про вєлічіє суворава і рускай арміі. Там навіть буклетики про це можна було ще недавно купити. А у Тульчині два пам’ятника суворову.

 

 

 

[Рыжая]

 

 

ЦЕНТР ОРІЙСЬКОГО СВІТУ
ПраУкраїна є центром культури звідки мігрували білі народи у різні сторони євразійського субконтиненту.
Центр знань - звідки пішли ВІДИ містився на пагорбах Києва, а на широті Києва, на однаковій відстані (30 градусів довготи) знаходяться обсерваторії - святилища СТОУХЕНДЖУ (Великобританія) та АРКАІМУ (південний Урал).
Ці три точки зафіксували уявлення аріїв про географію Європи: Стоунгендж і Аркаїм – це її західний і східний кордони, а Київ – це її центр.
БОРІЯ – це родючі землі на південь від сучасної Одеси куди води українського п'ятиріччя - Дунай, Дністер, Бог (Півд. Буг), Дніпро, Дон, нанесли за тисячоліття багатометрові намули родючого багна - чорнозему, але які, на жаль, були затоплені солоними водами після розриву перешійку Босфор, який існував між прісним Руським та солоним Середземним морями (Циркумпонійська катастрофа 5000р.до.н.е., що отримала назву ПОТОП).
Борія - луки біля моря, а тому у Пушкіна "ЛУКОМОРЬЕ".
БОРІЯ - це складне слово Б+ОРІЯ = Батьківщина ОРІЯ, тобто батьківщина оріїв, оратаїв, орачів - землеробів.
Борійці, що врятувалися від потопу, заснували нову цивілізацію, на землях яким дали ім’я «Вища Борія» - надалі ця назва перетворилась на ГІПЕРБОРІЯ,
Центр «Вищої Борії» - це сучасне Поділля, яке у давні часи мало назву Орія, або Ората/ Ортанія/ Оратанія.

[Рыжая]

Коліївщина: міти і факти

 

Євген Букет

 -

27.04.2022

 

Увесняні дні 1768 року, розпочалося останнє в історії України велике козацьке повстання, що отримало назву “Коліївщина”. Так історично склалося, що з цією водночас величною і трагічною подією нашого минулого пов’язано багато мітів та стереотипів. Спробуємо проаналізувати найважливіші з них, нарешті розставивши крапки над “і”.

Назва

Коліївщина спиралася на надвірну міліцію шляхетських маєтків, як основну військову силу. Надвірних козаків тоді називали “коліями”, “колійцями” (черговими, від пол. “Kolej”), а їхню службу — “колійною” (почерговою, від пол. “slużba kolejna”). Тож (всупереч штампам радянської історіографії) селяни не були головною силою повстання, а виконували функції розвідників, агітаторів і забезпечували повстанські війська продовольством.

Засуджені в Кодні 1771 року селянин із Оситняжки Василь Лобруненко і сотник козацький цибулівський Семен Підопригоренко під час допиту називали події 1768 року “Коліївщиною”, тобто “повстанням колійців — надвірних козаків”. Ця назва вживалася серед народу і під час подій 1768 року, й опісля них, а в художній і науковій літературі остаточно закріпилася тільки в ХІХ столітті.

Мета

Те, що кінцевою метою повстання надвірних козаків було відродження держави Богдана Хмельницького — Війська Запорозького — в колишніх кордонах, можна зрозуміти насамперед із того, що від самого початку учасники повстання називали свої підрозділи не інакше, як Військом Запорозьким. Вони закликали поляків здавати міста, заявляючи: “Все одно — Гетьманщина буде, не встоїтесь!”. А в московських рапортах виразно йдеться про те, що у здобутих місцевостях отамани встановлювали новий економічний і соціальний лад, проголошуючи всіх українців козаками.

Збереглися свідчення, що Максим Залізняк мав лист, у якому проголошувалося: “Треба відібрати Україну від ляхів аж по Случ і Дністер, вирізати жидів, Січ наново утворити і в той спосіб звільнити козаків від ярма”. Такі гасла повторювали попередні козацькі виступи 1711–1714, 1734–1739, 1750–1752 років, і це дуже турбувало московитів. Вони побоювалися, що повстанців підтримує, як і раніше, Османська імперія. А великий гетьман коронний Речі Посполитої Францішек Ксаверій Браницький в одному з листів до короля Станіслава Августа зазначав, що повсталі козаки не мають наміру воювати з турками.

Управління визволеними територіями влаштовувалося у суворій відповідності з Конституцією Пилипа Орлика. А після взяття Умані, за легендою, відбулася козацька рада, яка обрала Максима Залізняка останнім гетьманом відродженої лише на кілька місяців української козацької держави.

Міти та реалії

Після придушення Коліївщини та оголошення церковної анафеми її керівникам протягом наступних двох століть бездержавності утвердилося кілька сталих мітів про повстання.

Міт перший. Коліївщина – це безглузда різанина євреїв, католиків і уніатів оскаженілими гайдамаками, яка підірвала Річ Посполиту настільки, що до кінця століття вона зникла як держава. Цей міт вигадали поляки, але й сьогодні, хоч і в більш стриманих формах, його активно пропагують деякі українські історики. Факти: протоколами свідків у кримінальних справах проти учасників повстання підтверджено число жертв під час штурму Умані – кілька десятків осіб, у інших містечках – ще менше, разом – не більше кількох сотень людей католицького віросповідання.

У двох воєводствах – Київському і Брацлавському – загинуло 16 священиків-уніатів, що підтверджується маніфестом усього уніатського духовенства від 22 грудня 1768 року. Скорочення чисельності єврейського населення в південно-західному краї в 1765 – 1775 роках становило близько 20 тисяч осіб. На це вплинула насамперед загальноєвропейська епідемія чуми 1770 – 1771 рр. Лише в Києві в результаті епідемії померло понад 4000 городян.

Другий міт. Коліївщина – повстання “хлопів” за православну віру проти католицизму і уніатства, яке організував архімандрит Переяславської єпархії Мельхіседек Значко-Яворський. Цей міт належить російським пропагандистам ХІХ століття, метою яких була ліквідація греко-католицької і католицької церков на підконтрольних землях.

Факти: Мотрин, Мошногірський, Медведівський, Жаботинський, Лебединський та інші козацькі монастирі на Правобережній Україні були великими осередками православної церкви в Речі Посполитій. Підпорядковувалися вони від 1672 року Браїльській митрополії Константинопольського патріархату. Аналогічна ситуація була і в сільських православних парафіях.

У 1761 році переяславський єпископ Гервасій Линцевський вирішив розширити територію своєї єпархії на Правобережжя. Агітувати православне духовенство Речі Посполитої “прістать на благочєстіє” московського православ’я та керувати цими парафіями було доручено Мельхіседеку Значко-Яворському. Така поведінка московських прислужників обурила владу Речі Посполитої й місцеве населення. Офіційна влада єдиною альтернативою намірам москалів бачила швидке розширення уніатства, вдаючись до насилля. А народ відповів у традиційний упродовж кількох століть спосіб.

1764 року в Жаботині розпочалося козацьке повстання. Його очолив колишній запорожець, а на той час сотник Жаботинської сотні надвірних козаків князів Любомирських Захар Харко. Під час повстання Харко вигнав ігумена Мельхіседека за Дніпро і “статус кво” в церковному питанні було відновлено. Тож зброю під час Коліївщини святили представники Константинопольської патріархії, а не московськи попи. А Значко-Яворський 1768 року звертався до населення із закликами не підтримувати повстанців: “Чтоб ні одна душа із вас до оних своеволников не пристала. Більше терпіли, іще потерпіте. Ховайтеся, одбивайтеся… а до гайдамаків не приставайте, ібо і Бога прогнівите, і Бог за вас не буде обстоювати…”

Третій міт. Коліївщина – це повстання селянського класу проти феодальних гнобителів. Класові фактори визначали виникнення, перебіг повстання та вимоги його учасників. Цей міт народжений, звісно ж, радянською історіографією. Але слід віддати належне дослідникам радянської доби. Саме вони опублікували, особливо в час відзначення в 1968 році 200-річчя повстання, посилання на унікальні архівні документи, які ми маємо змогу сьогодні неупереджено дослідити.

І нарешті четвертий міт. Коліївщина — геополітична провокація Російської імперії, спрямована проти як Запорозької Січі, так і Речі Посполитої. Її мета — мати підставу остаточно ліквідувати запорозькі вольності та знищити польську державу, — була досягнута вже до кінця століття. Цю теорію висунув і активно пропагує сучасний український політолог Кость Бондаренко. А її прибічники називають повстанців-колійців сепаратистами XVIII століття.

Карта повстання

Факти

Перебуваючи в Умані, Максим Залізняк планував похід на Білу Церкву і домовлявся з московськими підрозділами про військову допомогу. Із московським військом запорожці спілкувалися досить обережно як із третьою стороною, яку намагалися схилити на свій бік. Арешт у ніч з 25 на 26 червня 1768 року полковника Максима Залізняка та підполковника Івана Гонти став несподіванкою і переломним моментом, після якого повстанці почали відчайдушну боротьбу на два фронти — проти регулярних польських і московських військ.

Микита Швачка штурмував білоцерківську фортецю, де перебував під конвоєм на шляху до Києва полонений Залізняк. Більше року потому повстанці чинили опір каральним підрозділам, керуючись закликом: “не тільки лях, а й москаль є ворогом народу. Тож не належить прислужуватися їм обом, тому що тільки звільнившись від них, хлоп руський одержить необмежену свободу”.

Висновки

Повстання надвірних козаків – це остання спроба відновлення козацької республіки в кордонах часів Богдана Хмельницького, зухвало зупинена московськими військами. Вороги намагалися нівелювати її значення, ввести в оману майбутні покоління українців. Але на захист визвольних потуг гайдамаків став геній Тараса Шевченка, а також десятки інших патріотів-дослідників.

Вони — в міру тогочасних можливостей — розкривали справжню сутність Коліївщини. Проте поглянути неупереджено на події 1768 року, проаналізувавши весь спектр віднайдених документів, стало можливим тільки в Незалежній Україні. Повстанці усіх часів хотіли, щоб українці були господарями на своїй землі, щоб не було ані соціального, ані релігійного, ані національного гніту.

Кожне нове покоління вірить, що може змінити світ. Тому дух Коліївщини витатиме над Україною завжди. А особливо тоді, коли новітні магнати і окупанти, забувши уроки історії, знову хотітимуть впрягти в ярмо вільний козацький народ.