Уроки истории

[Рыжая]

"Из России в двадцатом году ушла белая армия, около трехсот тысяч молодых здоровых мужчин репродуктивного возраста. Дворянская, отборная часть общества: наиболее образованные, наиболее честные, не желающие идти на компромисс с большевистской властью… Двадцать второй год – высылка профессуры. Не так много, человек шестьсот кажется. Но опять - отборные! Лучшие из лучших! И с семьями! Интеллектуальный потенциал. Дальше: раскулачивание уносит миллионы крестьян – тоже лучших, самых работящих. И их детей. И их неродившихся детей тоже. Люди уходят и уносят с собой гены. Изымают из генофонда. Репрессии партийные выбивают кого? Имеющих смелость высказать собственное мнение, возражать, отстаивать свою точку зрения! То есть – честных! Наиболее честных! Священники – истреблялись планомерно на протяжении всего периода… Носители нравственных ценностей, учителя и просветители… Вторая мировая. Броня, то есть освобождение от армейской службы предоставляется людям старшего возраста и больным. Именно они получают дополнительный шанс на выживание. Тюрьмы и лагеря принимают большую часть мужской популяции, лишают их шанса оставить потомство. И к этому добавим знаменитый русский алкоголизм. Но это еще не все. Есть еще один чрезвычайно важный момент. Вот мы постоянно обсуждаем: является ли эволюция направленным процессом? Имеет ли она цели в самой себе? В данном отрезке, и очень коротком, с точки зрения эволюции, мы можем наблюдать действие исключительно эффективно направленной эволюции. Какие качества давали индивиду большие шансы на выживание? Ум? Талант? Честь? Чувство собственного достоинства? Моральная твердость? Нет! Все эти качества выживанию препятствовали. Носители этих качеств либо покинули страну, либо планомерно уничтожались. А какие качества выживанию способствовали? Осторожность. Скрытность. Способность к лицемерию. Моральная гибкость. Отсутствие чувства собственного достоинства. Вообще, любое яркое качество делало человека заметным и сразу ставило его под удар. Серый, средний, троечник, так сказать, оказывался в преимущественном положении… А теперь, учитывая все эти факторы, можно строить карту генофонда имеющего место быть советского народа".

Людмила Улицкая "Казус Кукоцкого"

[Рыжая]

Схід і Захід разом!

Мешканці Кіровоградської і Донецької областей у 7-3 ст. до н.е. були явно козацького роду 

"Русскім міром" і не тхне.

До речі, зображення дуже точні. Гляньте як скіфи зобразили акінак, і який він насправді.

 

 

 

 

 

 

[PROlom]

Кстати немного тоже относится к истории и грамотности. Рунет весь не в курсе, хотя вроде не сложно:

 

[Рыжая]

 

Исторические фото.

Подъем крейсера "Варяг" японцами, 1905 год.

Помните любимую совдепией песню "Врагу не сдаётся наш гордый "Варяг"? А теперь зацените реальную историю этого плавучего неудачника:

* 1899 г - построен в США, продан России;

* 1904 г - затоплен после первого же боя с японской эскадрой - в том бою результативность огня «Варяга» оказалась НУЛЕВОЙ, из команды погибло 22 человека, а двое умерли сразу же после окончания сражения;

* 1905 г - поднят со дна, включен в состав флота Японии под именем "Сойя";

* 1916 г - выкуплен Россией у Японии, болтался на рейде;

* 1917 г - отправлен на ремонт в Британию, простоял там три года;

* 1920 г - продан Германии на слом в погашение долгов;

* 1924 г - при буксировке сел на мель неподалеку от шотландского поселка Ленделфут, и прямо на камнях был разрезан на металл.

Итак, рожденный в Филадельфии, прослуживший десять лет японцам, легендарный крейсер умер в чужом море.

В этом почти вся история России: мифы о "глубинном народе" и бесконечных победах. Интуиция подсказывает, что все эти скрепные "с раскосыми и жадными очами" обречены повторить скучный путь своего "легендарного" крейсера.

[Рыжая]

=====================================

 

Танковое сражение Дубно — Луцк — Броды (23-30 июня 1941 года)

Силы сторон:

Вермахт - 728 танков

РККА - 3 400 танков под командованием Г.К. Жукова

Безвозвратные потери:

Вермахт - 85 танков

РККА - 2648 танков (потери в людях не опубликованы).

[Ganz]

10 часов назад, Рыжая сказал:

Танковое сражение Дубно — Луцк — Броды (23-30 июня 1941 года)

Силы сторон:

Вермахт - 728 танков

РККА - 3 400 танков под командованием Г.К. Жукова

Безвозвратные потери:

Вермахт - 85 танков

РККА - 2648 танков (потери в людях не опубликованы).

Да до определённой поры у Гитлера всё шло по плану "Барбаросса", но затем произошёл сбой... 

[Radiola]

9 часов назад, Ganz сказал:

Да до определённой поры у Гитлера всё шло по плану "Барбаросса", но затем произошёл сбой... 

Тут про уроки історії , які, судячи зі з'їзду на іншу тему, вы не вивчили.

А ще про брехню, яка є невід'ємною складовою вашої історії. 

[Ganz]

1 час назад, Radiola сказал:

Тут про уроки історії , які, судячи зі з'їзду на іншу тему, вы не вивчили.

А ще про брехню, яка є невід'ємною складовою вашої історії. 

Радиола, скажите мне, а зачем женщины красятся, мажутся, делают, маникюр, макияж, красят поседевшие волосы, носят утягивающее или предающее форму бельё и т. д. и т. п. Порой становясь просто неузнаваемыми (в лучшую сторону) от того естественного, что есть на самом деле. Вопрос:для чего? Так и с историей, где есть определённые "щекотливые и интимные" моменты. Её так же "марафетят", как вышеописанную женщину, для придания благопристойного вида на публике. А её истинное естество, знает узкий круг лиц. Назовите мне хоть одну страну, которая бы не пыталась из чиха и пука своего солдата не сделать подвиг? А если объективно подвиг сделать из определённой ситуации невозможно, то о этом стараются не говорить или упоминать вскользь, поверхностно. Поэтому такой вот комментарий, по танковому сражению под Дубно-Бродами (для меня оно известно). Это проигранный первый тайм, смотрите итоговый счёт на табло... 

[Рыжая]

13 часов назад, Ganz сказал:

Да до определённой поры у Гитлера всё шло по плану "Барбаросса", но затем произошёл сбой... 

Нам завжди говорили про "превосходящие силі противника". І де тут вони? 

[Ganz]

4 часа назад, Рыжая сказал:

Нам завжди говорили про "превосходящие силі противника". І де тут вони? 

Знаете, то что удалось Германии в период с 1938 по 1941 год в военном плане, не иначе как сенсацией не назовёшь. Ведь после капитуляции в первой мировой и Версальских "кандалов" Германия была в упадке и её военная мощь в конце 30-х годов уступала и Франции и Великобритании, да и та же Польша, практически не уступала немцам, но Францию и Польшу, Германия поставила на колени в считанные недели, англичане спешно эвакуировались из Дюнкерка (с благородного позволения немцев) и окопались у себя на островах. Много об этом рассказывают в этих странах сейчас? Почему не говорят, что страны имевшие превосходство, как в отдельности, не говоря уже о вместе взятых, так легко проиграли войну за несколько недель? Считаю, что немецкие солдаты и офицеры в 1941 году были просто на голову сильнее всех в мире в плане военного мастерства и выучки,в том числе и РККА естесственно. По большому счёту западный военный округ СССР был разгромлен и любая европейская страна 100%,при сложившихся обстоятельствах капитулировала. СССР ценой огромных жертв, кидая не обстреляных и не умеющих толком воевать новобранцев, приостановила немецкое наступление и смогло ввергнуть Германию в русскую зиму, что немцы не планировали делать. Но это уже другая история... А то, что нам говорили о превосходящих силах противника... немецкое превосходство было в мастерстве солдат, грамотности офицеров и внезапности, на что собственно и опирался план Барбаросса. В крестовом походе на Союз участвовали помимо Германии и румыны и венгры и итальянцы и фины и испанцы были, так что людские ресурсы на западной границе были сопоставимы. В технике у СССР имелось превосходство, но этого оказалось недостаточно, чтобы сдержать ошеломляющее наступление. 

[Рыжая]

Уроки бувають різні. Є й такі.

Знайома фраза: "А раніше баби в полі народжували і нічого! І раку ніякого не було!"

Так, раніше не було раку. Тому що його не діагностували. Людина вмирала і все.

Не було проблем з алергією на щеплення. Діти вмирали від дифтерії пачками і все.

Не було проблем з контрацепцією. Люди просто народжували і виносили дітей на мороз і морили голодом.

Після відкриття Америки половина Європи вимерла від сифілісу - а половина індіанців - від грипу. В Англії за часів Генріха, того самого, що з Ганною Болейн, простий грип викосив половину Лондона.

Не було проблем з сильними жінками. У жінок просто не було паспортів, прав, можливостей, їх били і гвалтували - і це не вважалося проблемою або злочином. І ніякої проблеми з оргазмом не було - не було оргазмів.

І з позаматковими вагітностями і післяпологовий депресією проблем не було. Позаматкова вагітність була тільки одна, жінка вмирала - і все. І депресії у жінок не було. Була важка робота. Ті, хто не вмирав від пологів, в сорок найчастіше були з опущеними матками - від постійної важкої роботи. Бандажів теж не було.

Всім, хто хоче гарних суконь і балів, рекомендую читати мемуари Катерини Другої. Так-так, дружини спадкоємця престолу, а потім - імператриці. Там про вітряну віспу, жіночі проблеми, труднощі побуту і багато іншого у знаті. Так-так, у тих людей, які володіли всіма благами тієї цивілізації. У мене в процесі читання було враження, що я зараз живу не просто богатим життям, а в багато разів краще самої імператриці.

Моя прабаба і перша дружина мого діда померли під час пологів, половина братів і сестер мого батька померли від інфекцій, які зараз здаються казковими страшилками.

І це не глухе середньовіччя, а двадцяте століття. Ну і взагалі, кому хочеться гострих відчуттів - можна взяти в бібліотеці жіночу енциклопедію вісімдесятих і почитати про жіночу гігієну.

Коли мене запитують, в якому часі я хотів б жити, - зараз. Я не знаю, що буде в майбутньому, але зараз у мене є джинси, кросівки, дезодорант, моя особиста нерухомість, закордонний паспорт, контактні лінзи, засоби гігієни і контрацепції, можливість працювати і вчитися в будь-якій країні. Я можу розлучитися просто тому, що не хочу жити з цією людиною. Я можу водити машину. Я можу купити травмат або шокер, а також навчитися битися, щоб захищати себе і своїх близьких, і так, є шанс, що за перевищення самооборони мене посадять. Зате не закидають камінням і не скинуть зі скелі як зганьбленого.

У цьому суспільстві ще купа проблем, але в порівнянні з тим, що було, - це офігенно.

І бажаючі відмотати назад просто не розуміють, куди вони потраплять.

Я розумію. І я знаю, яка титанічна робота була пророблена, щоб зробити хоча б те, що є зараз.

І я щасливий жити тут і зараз.

До речі, на фото дамам по 35 років!

(Yura Cherniy)

[Рыжая]

Перед тим, як починати розповідати, що Русь, мовляв, їхня, московити мусять прочитати повідомлення літописів про справжніх руських князів.

Ось, приміром, точні слова з літопису Київського князя Олега, сказані за 83 роки до того, як залішани почали платити данину Києву:

«И седе Олег княжа в Кыеве и рече Олег се буди мати градом Русьськым».

Якщо буде мало, то можна процитувати підпис Володимира Мономаха:

«Русьскъıмь именемь Володимиръ».

[Рыжая]

Franciszek Gonta-Kawinski:

«Російська весна» лютого 1918 року. Батальйони смерті Муравйова з закликом «Смерть українцям!» розстріляли у Києві до 5 тис. офіцерів і мирних. Такого Київ не бачив з часів навали 1240 року.

Історик Віктор Савченко наводить наступні факти:

"У своїй доповіді Муравйов так описав штурм Києва:«Я приказал артиллерии бить по высотным и богатым дворцам, по церквям и попам... Я сжег большой дом Грушевского, и он на протяжении трех суток пылал ярким пламенем».

Пізніше Муравйов хвалився своїми подвигами:«Мы идем огнем и мечом устанавливать советскую власть. Я занял город, бил по дворцам и церквям... бил, никому не давая пощады! 28 января Дума (Киева) просила перемирия. В ответ я приказал душить их газами. Сотни генералов, а может и тысячи, были безжалостно убиты... Так мы мстили. Мы могли остановить гнев мести, однако мы не делали этого, потому что наш лозунг — быть беспощадными!»

Муравйов першим у тій "Гражданской" війні використав отруйні гази (причому сам у цьому зізнався), заборонені всіма міжнародними угодами як бузувірська зброя. Гази допомогли його армії захопити мости через Дніпро і подолати оборонні укріплення українських військ на дніпровських кручах.

Захопивши Київ, Муравйов на тиждень став його повним господарем, організувавши в місті класовий терор, який пройшовся косою смерті по інтелігенції, офіцерам, буржуазії. За різними підрахунками, тільки за тиждень було знищено від двох до п’яти тисяч киян (серед них - близько тисячі офіцерів і генералів; в числі загиблих генерали царської армії і армії УНР Б. Бобровський, А. Розгін, Я. Сафонов, Н. Іванов, Я. Танзюк ...).

Радянський уряд України, переїхав з Харкова до Києва, з жахом виявив повне розкладання армії червоних і тисячі трупів мирних жителів в парках Києва. Влада зажадала від Москви негайного видалення Муравйова з України. Кияни бачили в ньому «ватажка бандитів», який не мав ніякого відношення до України. Він скрізь виступав з гаслом «єдиної, неподільної Росії», а українців вважав австрійськими шпигунами й зрадниками."

[Рыжая]

 

Промовиста нумізматика.

Перше фото - монета київського князя Володимира Ольгердовича (1362-1394), вихідця з литовської династії. У князя й ім’я українське, і монета з тризубом.

На другій фото - "деньга" (таньга) московського князя Василя Темного (1425-1462). На ній зображено грифона, що був гербом Орди, перед яким схиляється навколішки людина.

[Рыжая]

 

На сході Румунії є місто і порт Галац.

28 жовтня 1962 року там, за активної участі московських агентів КДБ, руйнували собор святого Георгія.

Храм стояв на фундаментах стародавньої генуезької фортеці і знищенню не піддавався.

Варвари застосували рідкісний метод - упродовж декількох ночей, під великим тиском під фундамент помпували солону морьку воду.

За два тижні таких пекельних зусиль, у стінах з'явилися тріщини і відбулося осідання, але собор продовжував стояти.

Завершити цей акт вандалізму вдалося лише за допомогою металевих тросів і потужного корабля, який стягнув святиню

у бік Дунаю.

Що-ж спонукало московських кадебістів заангажувати румунських комуністів до проведення такої складної спецоперації?

Страх перед Іваном Мазепою.

Адже в церкві святого Георгія було поховання славнозвісного гетьмана України.

Отже, через 250 років після смерті

Івана Мазепи, упродовж яких імперія проклинала, поливала брудом і ретельно зачищала пам'ять про великого гетьмана, вона продовжувала його боятись.

Росія і в минулому і тепер не бачила і не бачить більшого лиха і нещастя, як утворення незалежної і самостійної соборної України.

Імперія невпинно застосовує проти нього, напрацьований століттями арсенал дій.

Саме через це у столиці України досі немає пам'ятника великому гетьману.

В державних музеях бій під Полтавою подають як "великую победу русского оружия", а депутати Київради голосують "за" перейменування столичної вулиці імені Мазепи.

В Україні від недавнього часу заговорили про благодійну діяльність гетьмана.

Але благодійність Мазепи була лише частиною великих діянь гетьмана, як видатного державного мужа.

Проте, саме у такому контексті, сьогодні про Мазепу говорять вкрай рідко.

То-ж є сенс нагадати.

Головні зусилля Івана Мазепи були скеровані на перетворення України -

в державу тогочасного європейського типу,

з усіма відповідними складовими:

- Формування високоосвіченої аристократії

(як опори впорядкованої держави).

- Проведення розумної економічної політики.

- Розбудова української церкви.

- Піднесення і розквіт в усіх галузях української культури - освіти, науки, літератури та мистецтва.

- Відродження Києва, як стародавньої столиці Української держави.

Полтавська катастрофа зруйнувала плани Мазепи і його однодумців.

Українські землі дісталися на поталу московського переможця.

Доля Української держави була зважена на терезах російської імперіалістичної політики.

Але боротьба Івана Мазепи не пішла намарне.

Він заманефістував перед усім світом і перед майбутніми поколіннями незламну державну волю української нації.

"Україна завжди прагнула бути вільною", -

ці слова Вольтера були присвячені Мазепі.

Битва з імперією продовжується і сьогодні в Криму і на сході України.

Відбувається принципова світоглядна битва за Україну європейську - саме такою її бачив Іван Мазепа.

Адепти "русского мира" намагаються цьому перешкодити.

Саме коментар одного з них спонукав мене зараз знову підняти цю тему.

Україну ще раз хочуть позбавити незалежності.

Але ми свій вибір будемо відстоювати.

Борімося - поборемо!

Слава Україні!!!

[Рыжая]

"Как-то летом 1950 года спецподразделение МГБ в составе роты с несколькими собаками обнаружило группу оуновцев из 4 человек и стало их преследовать. Оуновцы сначала перестреляли собак, а потом, чувствуя, что от погони им не уйти, заскочили в одну из хат попавшегося по дороге хутора и дали бой. Дело было к вечеру, надо им было выиграть время и потом попытаться к ночи прорваться. Долго гремели выстрелы на хуторе. Оуновцев было четверо, а огонь велся с семи точек. Ничего не мог поначалу понять Селиванов. И все выяснилось только спустя пару часов, когда у оборонявшихся кончились патроны и гранаты. Солдаты ворвались в хату, где несколько человек было ранено выстрелами из пистолета четырнадцатилетним подростком, лежавшим у окна с перебитыми пулями ногами. Рядом с ним был автомат с пустым диском. Это был последний живой из находившихся там людей. Кроме четверых оуновцев из обнаруженных в хате после боя еще трех автоматов стреляли пожилая женщина, ее дочь и сын-подросток, оставшийся в живых. Вот почему автоматная стрельба велась одновременно с семи точек.

В этом бою Селиванов потерял восемь солдат. Было несколько человек тяжело раненых. Ослепленный яростью майор вытащил мальчишку на улицу и расстрелял его здесь же, у хаты.

Из органов был уволен. Долгое время находился под следствием. Ему удалось доказать свою невиновность – шел бой, рота понесла большие потери. Было доказано, что стреляли не только оуновцы, но и хозяева хаты. Мальчик-подросток в данном случае тоже участвовал в бою и, даже сам раненый, на глазах у Селиванова стрелял в его солдат и ранил нескольких. Селиванов был оправдан и восстановлен на работе".

Георгий Санников, полковник КГБ СССР

[Рыжая]

сторичний реверанс:

Завжди було цікаво, чому кращий стратег свого часу - Наполеон, обійшов Україну, перед тим як розбити вщент Кутузова та спалити Москву.

У своїх планах Наполеон значне місце приділяв Україні, яку він планував перетворити в осередок антиросійського руху. Правобережжя він обіцяв повернути польському королю, Галичину та Волинь – передати австрійському імператорові, Крим і Північне Причорномор’я – турецькому султану. Решта території мала ділитися на військово-адміністративні колоніальні області (наполеоніди) і стати джерелом постачання французької армії продовольством, фуражем, конями, волами і навіть солдатами.

Звісно такий розклад не влаштовував ні українців, ані Олександра І.

Олександр І видав маніфест, в якому закликав українське населення боронити свою землю. До козацьких та ополченських полків вступило майже 70 тис. чоловік. До війська вступало вільне селянське населення, селяни-кріпаки. У формуванні одного козачого полку брав участь видатний український поет і письменник Котляревський.

Тому український народ пожертвував на військові потреби великі суми грошей, багато продовольства, фуражу, волів, коней, засобів транспортування, брав активну участь у будівництві оборонних споруд. На українське ополчення витрачено 9 млн. крб., 13,5 пудів срібла та кілька кілограмів золота.

Досить добре підготували до відбиття ворожого нападу Київ. Навколо міста звели нові укріплення, багато зробили на перебудові і дальшому зміцненні Печерської фортеці.

Спеціально призначеному для захоплення Києва корпусу Шварценберга наполеонівських військ так і не вдалося прорватися навіть в Україну. Бойові дії охопили лише частину Волині.

У бойових діях проти наполеонівської армії брали участь 2 бузькі, 2 полтавські та 3 київські козацькі полки, ескадрон херсонських козаків, загони “лісових козаків”, велике з’єднання українських та донських козаків.

Наполеон відмовився від такого початку, тому пішов на Москву вже іншим шляхом.

А українські козаки насипали таки на горіхи Наполеону - вісім українських козацьких полків брали участь у так званій “битві народів” восени 1813 р. під Лейпцігом. Це була ще одна нищівна поразка наполеонівської армії.

Але як завжди українців "кинули". Вони сподівалися, що їх становище після війни покращиться, виявилися марними.

За указом імператора всі козацькі полки та ополчення було розформовано. Більшість ополченців повернули до кріпацького стану, а за свою службу кожен дістав всього два рублі винагороди.

Історія вчить сучасників не робити помилок, але, на жаль, події 2014 року показали, що велика кількість населення України і досі вірять московським царям.

https://www.facebook.com/groups/hrenessans/permalink/1425355191129629

 

 

[Рыжая]

Михаил Михалков - служил с 1941 года по 1945 год в гитлеровской армии офицером СС, командиром роты в дивизии СС «Мёртвая голова»!

Он родной брат Сергея Михалкова - автора Гимна СССР.

Он родился в Москве в 1922 году.

Он окончил в 1939 году (в 17 лет) спецшколу НКВД,

В 1941 году в начале Великой Отечественной войны служил в особом отделе Юго-Западного фронта.

В сентябре 1941 года попал в плен, где перешёл на сторону немцев и дослужился до командира танковой роты в танковой дивизии СС «Мёртвая голова»

Он успешно воевал против Красной Армии.

Он получил лично от Гитлера массу орденов.

В 1945 году он попал в плен к маршалу Жукову в Берлине.

С 1945 по 1950 год он сидел 5 лет в Лефортовской тюрьме КГБ в Москве.

В 1950 году он был выпущен из тюрьмы по личному приказу Сталина (за брата Михаила просил сам Сергей Михалков).

После этого Михаил Михалков стал (с помощью брата) сочинять песни для Красной Армии.

Более двадцати лет он выступал как пропагандист военно-патриотической темы.

За что он был отмечен многими почётными грамотами и знаками армейских и флотских соединений, а также многими дипломами и премиями на Всесоюзных конкурсах песен.

С 1950 по 1970 год он издал более 400 песен для Красной Армии.

Он умер в 2006 году в Москве, в возрасте 84 года.

Сергей Михалков умер через три года.

[Рыжая]

ГИБЕЛЬ КОСМОНАВТА №0.

"За 19 дней до полета Юрия Гагарина в Звёздном городке произошла страшная трагедия.

23 марта 1961 года погиб член первого отряда космонавтов СССР Валентин Бондаренко.

Эта трагедия на десятилетия была засекречена, поэтому и сегодня о ней мало кто знает.

Нелепая первая жертва среди космонавтов.

Он погиб от пожара в барокамере на десятые сутки 15-суточного эксперимента.

ВОЗГОРАНИЕ СПИРТА.

Позже было установлено следующее. Валентин Бондаренко проходил испытания на одиночество в сурдокамере.

В помещении очень небольшого объема, где можно было только встать с кресла или же полуоткинуться в нём для сна, он провел девять суток.

Трагедия произошла на десятые. Как раз когда заканчивался эксперимент. У ног космонавта стояла электрическая плитка, на которой он разогревал пищу. Одновременно Валентин начал снимать с тела медицинские датчики. Протерев кожу ваткой, смоченной в спирте, он, не глядя, бросил ее в корзину для мусора. Но попал на включенную электроплитку. В атмосфере чистого кислорода пожар вспыхнул моментально. Сразу открыть двери оказалось невозможно из-за перепада давления.

Когда спасатели всё-таки ворвались, было уже поздно.

Бондаренко находился ещё в сознании. Он бормотал: "Никого не наказывайте. Я сам виноват. Сам…"

В архивных фондах музея Центра подготовки космонавтов имени Гагарина из более чем 20 тысяч документов и экспонатов лишь одна картонная папка хранит в себе память о Валентине Бондаренко.

КАКИМ ОН ПАРНЕМ БЫЛ.

Валентин Бондаренко родился в Харькове 16 февраля 1937 года в рабочей семье. Будущий космонавт грезил небом с детства. В старших классах занимался в Харьковском аэроклубе. В 1954-м он окончил школу, поступил в Ворошиловградское военное авиационное училище.

В 1956 году его перевели в Грозненское училище, оттуда — в Армавирское. Окончил его в год запуска первого искусственного спутника Земли.

Затем проходил службу в Прибалтике. "Трудолюбив. Летать любит, в полётах не устаёт… Летает смело, грамотно, уверенно…" — написано в аттестационном листке лётчика-истребителя Валентина Бондаренко.

С 31 мая 1960 года Валентин Бондаренко числился за воинской частью № 26266 — это военный городок в подмосковном поселке Чкаловский, где проходили тренировки космонавты из первой двадцатки.

Сегодня его называют "гагаринским отрядом."

"Валя был очень добродушным, весёлым парнем, — вспоминал космонавт ПАВЕЛ РОМАНОВИЧ ПОПОВИЧ. — Сам любил пошутить и никогда не обижался, когда подшучивали над ним.

Он отлично пел, голос и слух — выше всяких похвал. Мы называли его "Звоночек."

Каждое утро, а он жил на самом верхнем этаже дома, Валентин сбегал по лестнице и стучал во все квартиры: "На зарядку, на зарядку!"

Космонавты вспоминают такой случай.

Однажды на подоконник из квартиры на пятом этаже вылез мальчишка и в страхе застыл. А внизу уже собралась толпа. Стали уговаривать мальчонку вернуться внутрь, но тот боялся даже пошевелиться. Валя Бондаренко отреагировал мгновенно: поднялся по водосточной трубе на пятый этаж и снял ребенка с подоконника.

"Меня и теперь трясёт, когда вспоминаю, как Валентин поднимался по водосточной трубе. А ведь каждую секунду он мог свалиться вместе с трубой", — вспоминает лётчик-космонавт СССР Георгий Шонин.

Тогда всё окончилось благополучно. А через несколько недель случилась трагедия в сурдокамере.

Указом Президиума Верховного Совета СССР от 17 июня 1961 года за успешное выполнение задания правительства В.В. Бондаренко награждён орденом Красной Звезды (посмертно). Посмертно присвоили ему и звание космонавта.

А ещё раньше, 15 апреля 1961 года, появился указ: "Обеспечить семью старшего лейтенанта В.В. Бондаренко всем необходимым как семью космонавта."

Валентин Бондаренко был похоронен в Харькове, где жили родители.

— Мы с мамой после гибели отца прожили в Звёздном ещё несколько лет и уехали к родным в Харьков, — рассказывает Александр Бондаренко, сын космонавта. — Думали, там полегче жить. Отдали здесь двухкомнатную квартиру и получили такую же в Харькове.

Помогали ли нам? Матери за отца выплачивали около ста рублей в месяц, — пока мне не стукнуло шестнадцать. Больше никто о нас не вспоминал…

Засекреченность гибели Бондаренко породила много слухов.

До сих пор ходит версия, что он был космонавтом № 0, то есть полетел в космос до Гагарина и там получил ожоги, приведшие к смерти.

Всего за 50 лет пилотируемой космонавтики произошло более двадцати катастроф, в десяти из которых космонавты погибли, а в остальных случаях посланцам Земли удалось выжить.

За полвека в полетах и на тренировках погибли 22 космонавта и астронавта: 5 советских, 16 американских и 1 израильский."

[Рыжая]

Ровно 60 лет назад СССР запустил в космос Гагарина. То был огромный прорыв человечества в будущее. А заодно "загнивающему Западу" было показано его место, продемонстрирована невиданная научно-техническая моща Советского Союза, самой передовой стрны мира. И это есть повод для очередного урока "исторического ликбеза".

В этой красивой истории, гордости советского Агитпропа и нынешних крмелевских пропагандистов есть одна небольшая ложечка дегтя. Вот вам 2 вопроса: почему запуск Гагарина был тайным, под грифом "совершенно секретно" и почему запустили неоптыного 27-летнего старшего лейтенанта из Богом забытого военного гарнизона?

Ответ простой: шансы остаться в живых у первого космонавта человечества были примерно 40%. Смертельный номер, похлеще русской рулетки, когда в барабане револьвера 4 патрона из 7. Гагарин даже прощальное письмо написал жене.

Из-за смертельного риска практически никто из опытных летчиков не рвался в космонавты, поэтому и пришлось набирать молоденьких "безбашенных" лейтенантиков, которым нечего было терять, кроме службы в 769-м истребительном полку, который располагался в поселке Луостари Печенгского района Мурманской области.

Гагарин был старшим лейтенантом, летчиком 3 класса (самый низший класс) с очень скромным налетом - всего 265 часов на всех типах самолетов. Зато был отважен, хладнокровен и готов рисковать жизнью. Они там все такие были в отряде космонавтов - юные лейтенанты.

А почему запуск был секретным? Так как раз поэтому. Чтобы в случае чего мир не узнал о конфузе. Если бы погиб Гагарин, его запуск так и остался бы тайной. А вместо него так же тайно запустили бы 25-летнего старшего лейтенанта Германа Титова. А если бы и он сгорел - 27-летнего старшего лейтенанта Григория Нелюбова.

Гагарину жутко повезло. Он трижды был на волоске от смерти, но выжил. И только после его относительно удачного приземления о выдающемся достижении сообщили всему миру. Остается только восхищаться мужеством и хладнокровием этого человека...

А вот американцы запустили опытного летчика-испытателя 37-летнего майора Алана Шепарда, у которого налет только на реактивных смолетах - 3,5 тысячи часов, а общий - более 8 тысяч.

Шепард полетел в космос всего лишь через 24 дня после Гагарина. Его старт транслировали по телевидению и радио в прямом эфире. Чрезвычайных ситуаций во время полета не произошло. И Шепард не писал прощальное письмо жене. Незачем было.

А все почему? Потому, что научно-технический уровень США был неизмеримо выше советского. Кстати, полет Шепарда хоть и был суборбитальным, но по настоящему управляемым - астронавт совершал ручное управление кораблем. Гагарин был пассажиром. Как позже шутил: "До сих пор не пойму, кто я: "первый человек“ или „последняя собака“.

А чтобы два раза не ходить, расскажу и о первом искусственном спутнике Земли, который СССР тоже запустил, опередив американцев.

Научного значения СП-1 (спутник простейший первый) практически не имел. При массе 83,6 кг он имел внутри только передатчик, который выдавал сигнал "бип-бип-бип" на двух частотах, чтобы каждый радиолюбитель мог их принять, и вентилятор, который этот передатчик охлаждал. Остальные 50 кило полезной нагрузки - аккумуляторные батареи. После того, как они разрядились, СП-1 сошел с орбиты и сгорел через 92 дня после запуска.

США запустили свой первый спутник менее чем через три месяца. Они бы и раньше справились, но помешало соперничество между армией и флотом. Армейский "Эксплорер" решено было запускать после "флотского" спутника "Авангард". К сожалению, ракета-носитель последнего потерпела крушение и только после этого Вернер фон Браун получил разрешение на запуск "Эксплорера".

В отличие от советского СП-1 "Эксплорер" был в десять раз легче. Аккумуляторов имел минимум, зато для их подзарядки был оснащен солнечными батареями. Это позволило набить его серьезной аппаратурой - кроме передатчика "Эксплорер" имел счетчик Гейгера, датчик метеорных частиц и тому подобное.

"Эксплорер" благодаря сверхсовременным технологиям проработал до схода с орбиты 12 лет, помог сделать важные научные открытия, в частности радиационных поясов вокруг Земли и в исследовании "солнечного ветра".

Спутник "Авангард" был запущен 17 марта 1958, менее чем через 6 месяцев после СП-1. Он также сделал несколько полезных открытий. А главное - по сравнению с советским спутником программа "Авангард" была фантастически совершенной.

Ракетоноситель был построен специально для вывода спутника на орбиту в отличие от советского носителя - межконтинентальной баллистической ракеты 8К71, старого детища немецкого гения Греттрупа (который потом переписали на Королева). Вы знаете, кто такой Греттруп? А зря...

Носитель "Авангард" имел стартовую массу 10 тонн, а 8К71 - более 256 для сравнения. Спутник "Авангард" по сравнению с СП-1 был совсем крошечным - всего 16,5 сантиметров в диаметре и 1474 грамма весом.

Он до сих пор кружит вокруг Земли и будет еще летать - по расчетам специалистов - несколько сотен лет.

Осмотрим еще раз все написанное и спросим: а где же советское лидерство "в космической гонке», о котором твердила кремлевская пропаганда? Не всегда видимое первенство является свидетельством большей прогрессивности.

Американцы своих замыслов не скрывали. Они заранее объявляли дату того или иного старта. Пользуясь этим, "советы" запускали свои проекты раньше - хотя бы на несколько дней. Пусть даже с величайшим риском для жизни космонавтов, в примитивных кораблях. В СССР никогда старты в прямом эфире не транслировали и билеты всем желающим посмотреть на запуск, не продавали. Вот и весь секрет "первенства".

Кстати, всего тлишь через 8 лет после сенсационного старта Гагарина, на Луну впервые ступила нога человека. И был это американец Нил Армстронг, тем самым навсегда закрыв вопрос кто же круче в космосе. Ибо СССР развалился, так и не реализовав многочисленные попытки высадить своего космнавта на Луну.

А запуск первого спутника и Гагарина был прежде всего политическим актом, запугиванием Запада: смотрите - если мы человека в космос запустили, то и ядерную бомбу можем из космоса по вам швырнуть. Бойтесь нас. Конечно, это был блеф, но он сработал. Он подвигнул США на космическую гонку и это стало одной из причин краха СССР.

Павло Бондаренко.

[Ganz]

11.04.2021 в 23:04, Рыжая сказал:

Михаил Михалков - служил с 1941 года по 1945 год в гитлеровской армии офицером СС, командиром роты в дивизии СС «Мёртвая голова»!

Он родной брат Сергея Михалкова - автора Гимна СССР.

Недавно прочитал книгу Рудольфа фон Рибентропа "Никогда против России. Мой отец - Йоахим фон Рибентроп". Сам Рудольф воевал в танковых дивизиях СС "Лейбштандарт Адольф Гитлер" и "Гитлерюгенд". 

Был пять раз ранен, участвовал в составе 2-го танкового корпуса СС на Курской дуге и непосредственно в бою под станцией Прохоровка на Белгородчине (70 км от Белгорода). Чем собственно и заинтересовал меня. Старик прожил почти 100 лет, умер 2 года назад в возрасте 98 лет. А в 2015 году был на "Эхо Москвы" с презентацией своей, вышеуказанной книги. Ему было тогда 94 года. Потом его свозили на Белгородчину в Прохоровку к военному мемориал. Там где 12 июля 1943 года произошло танковое побоище, непосредственным участником, которого был сын Германского министра иностранных дел. Он был командиром танковой роты СС в составе "Лейбштандарта". Старик рассказывал местному краеведу и историку курской битвы Валерию Замулину, об этом сражении с позиции немецкой стороны. После войны Рудольф попал в плен к американцам и пару лет провёл в заключении в бывшем концлагере Дахау, пока шло следствие. Не найдя в его действиях военных преступлений, его отпустили на свободу, хоть он и был бывшим офицером ваффен-СС. Позже жил в ФРГ, занимался бизнесом и вот на старости лет побывал и в России... 

[Рыжая]

1 час назад, Ganz сказал:

Недавно прочитал книгу Рудольфа фон Рибентропа

А каким боком Рибентроп к Михалкову*

[Рыжая]

ЭТОТ ДЕНЬ В ИСТОРИИ.

КАПИТУЛЯЦИЯ ГЕРМАНИИ. КАК ЭТО БЫЛО….

Капитуляция нацистской Германии о которой в СССР предпочитали молчать, или почему на западе отмечают день победы 8 мая….

Идея безоговорочной капитуляции Германии была впервые оглашена президентом Рузвельтом 13 января 1943 года на конференции в Касабланке и с тех пор стала официальной позицией Объединённых Наций. Проект документа о капитуляции с января 1944 года разрабатывала Европейская консультативная комиссия (ЕКК). Этот обширный документ под названием «Условия капитуляции Германии» был согласован в конце июля 1944 года и одобрен главами всех союзных правительств, включая СССР.

ХРОНОЛОГИЯ КАПИТУЛЯЦИЙ

В Италии и Западной Австрии - 29 апреля 1945 года в местечке Казерта под Неаполем, первым подписал такой акт командующий группы армий «С»её генерал-полковник Г. Фитингоф-Шеель, условия капитуляции вступали в силу 2 мая в 12:00.

В Берлине - 2 мая 1945 года перед Красной Армией капитулировал берлинский гарнизон под командованием Гельмута Вейдлинга.

На северо-западных фронтах - 4 мая в 18:30 вновь назначенный главнокомандующим германскими ВМС адмирал флота Ганс-Георг Фридебург подписал акт о капитуляции всех германских вооружённых сил в Голландии, Дании, Шлезвиг-Гольштейне и Северо-Западной Германии перед 21-й группой армий фельдмаршала Б. Монтгомери. Капитуляция вступала в силу 5 мая в 08:00.

В Баварии и Западной Австрии - 5 мая перед американским генералом Д. Деверсом капитулировал генерал пехоты Ф. Шульц, командовавший группой армий «G», действовавшей в Баварии и Западной Австрии.

Подписав 4 мая в Люнебурге акт о капитуляции германских войск на севере, адмирал Фридебург по поручению Дёница направился в Реймс, в штаб-квартиру Эйзенхауэра, с тем чтобы поставить перед ним вопрос о капитуляции немецких войск на Западном фронте. Немецкая делегация прибыла 5 мая в к 17:00.

Но такая «местечковая» капитуляция не устраивала союзников, поскольку явно противоречила всем ранее достигнутым соглашениям на Ялтинской (Крымской) конференции. Поэтому Эйзенхауэр, командующий объединенными силами союзников в Европе, категорично заявил своему начальнику штаба Уолтеру Смиту, принимавшему делегацию, что с немцами торга не будет, и он не намерен видеть немцев до тех пор, пока они не подпишут условий о БЕЗОГОВОРОЧНОЙ капитуляции. Переговоры были поручены генералам У. Б. Смиту и Карлу Стронгу, поскольку последний участвовал в переговорах о капитуляции Италии в 1943 году.

6 мая в штаб-квартиру Главного командования союзных сил были вызваны представители союзнических командований: члены советской миссии генерал Суслопаров и полковник Зенькович, а также заместитель начальника Высшего штаба национальной обороны Франции генерал Севез. Эйзенхауэр всячески пытался успокоить подозрительность советских представителей, которые считали, что англо-американские союзники готовы сговориться с немцами за их спиной.

Переговоры проходили в помещении оперативного отдела союзного штаба (т.н. «красным школьным зданием», собственно — в здании технического коллежа). Для демонстрации Фридебургу бесперспективности положения немцев Смит велел увешать стены картами, обозначавшими положение на фронтах, а также картами с обозначением якобы готовящихся союзниками ударов. Эти карты произвели на Фридебурга большое впечатление. Фридебург предложил Смиту капитуляцию оставшихся немецких войск на Западном фронте — Смит ответил, что Эйзенхауэр отказывается продолжать переговоры, если предложение о капитуляции не будет относиться также и к Восточному фронту: возможна только общая капитуляция, причём войска на Западе и Востоке должны оставаться на своих местах.

На это Фридебург ответил, что у него нет полномочий на подписание общей капитуляции. Изучив представленный ему текст акта о капитуляции, Фридебург телеграфировал Дёницу, прося разрешения подписать общую капитуляцию или послать для этого начальника штаба Верховного командования вермахта Вильгельма Кейтеля и командующих воздушными и морскими силами.

Дёниц счёл условия капитуляции неприемлемыми и послал в Реймс начальника штаба оперативного руководства Альфреда Йодля, который был известен как категорический противник капитуляции на Востоке. Йодль должен был объяснить Эйзенхауэру, почему общая капитуляция невозможна, однако на всякий случай у него была письменная доверенность от Дёница, уполномочивающая подписать безоговорочную капитуляцию на всех фронтах. Йодль мог воспользоваться этими полномочиями только после получения им по радиосвязи разрешения Дёница.

Йодль прибыл в Реймс вечером 6 мая. После часовой дискуссии с ним Смит и Стронг пришли к выводу, что немцы просто тянут время, чтобы успеть переправить на Запад как можно больше войск и беженцев, о чём и доложили Эйзенхауэру. Последний велел Смиту передать немцам, что «ЕСЛИ ОНИ НЕ ПРЕКРАТЯТ ИСКАТЬ ОТГОВОРКИ И ТЯНУТЬ ВРЕМЯ, Я НЕМЕДЛЕННО ЗАКРОЮ ВЕСЬ ФРОНТ СОЮЗНИКОВ И СИЛОЙ ОСТАНОВЛЮ ПОТОК БЕЖЕНЦЕВ ЧЕРЕЗ РАСПОЛОЖЕНИЕ НАШИХ ВОЙСК. Я НЕ ПОТЕРПЛЮ НИКАКИХ ДАЛЬНЕЙШИХ ПРОВОЛОЧЕК».

Получив этот ответ, Йодль понял, что его положение безвыходно, и запросил у Дёница полномочий на общую капитуляцию, отметив в радиограмме, что не видит «другого выхода, кроме хаоса или подписания». Дёниц назвал поведение Эйзенхауэра «самым настоящим шантажом», однако также поняв безвыходность ситуации, вскоре после полуночи 7 мая поручил Кейтелю ответить: «Гросс-адмирал Дёниц предоставляет полное право подписать в соответствии с предложенными условиями». Разрешение на подписание было получено Йодлем по радиосвязи в 00:40

.

Церемония подписания была назначена на 02:30 7 мая по центральноевропейскому времени. Согласно тексту акта германские войска должны были прекратить военные действия в 23:01 по центральноевропейскому времени 8 мая, то есть спустя почти двое суток после подписания акта.

Акт был подписан 7 мая в 02:41 по центральноевропейскому времени начальником штаба оперативного руководства Верховного командования вермахта генерал-полковником Альфредом Йодлем. Капитуляцию приняли от СССР — представитель Ставки Верховного Главнокомандования при командовании союзников генерал-майор Иван Алексеевич Суслопаров, от англо-американской стороны — генерал-лейтенант армии США, начальник Главного штаба Союзных экспедиционных сил Уолтер Беделл Смит. Акт подписал также заместитель начальника Штаба национальной обороны Франции бригадный генерал Франсуа Севез в качестве свидетеля. Аутентичным является английский текст данного акта.

Сам Эйзенхауэр отказался участвовать в церемонии подписания акта по протокольным соображениям, так как немецкую сторону представлял начальник штаба, а не главнокомандующий — церемония, таким образом, должна была пройти на уровне начальников штабов.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

[Рыжая]

Это очень качественный и обстоятельный текст. С датами, цифрами и фактами. Он помогает разобраться во многих манипуляциях, которые использует Кремль. И это неплохое лекарство от #Победобесия, если инфицированный им еще подается лечению. А то, что Запоребрик от этого текста начинает беситься, то это же нормальная реакция у бесов на ладан. ))

"В комментариях к одному из постов читатель задал мне вопрос — известно ли мне, когда союзники открыли Второй фронт?

Подтекст вопроса был такой — пока мы кровь проливали, воюя с Гитлером, союзники отсиживались и пришли уже на готовенькое, чтобы успеть к дележу Европы.

Вполне возможно, что в новом учебнике отечественной истории эта версия станет основной и за сомнения в ее подлинности будет грозить уголовный срок как за искажение истории, принижение великой роли нашего народа в борьбе против фашизма и пр.

На самом же деле именно союзники спасли Советский Союз от разгрома. И второй фронт (на самом деле — первый) англичане с французами открыли 3 сентября 1939 года, объявив войну Германии. В то время, как СССР выступал союзником Германии, поставляя ей нефть, хлопок, зерно, бензин и другие стратегические товары, необходимые для ведения войны. И вместе с Германией воевал против Польши (несмотря на Польско-советский договор о ненападении, действовавший до 31 декабря 1945 года). И подписывал соглашения о дележе Европы, кокетливо называемые пактом Молотова-Риббентропа — на самом деле это, конечно, пакт Сталина-Гитлера.

И несмотря на быстрый разгром Франции, англичане не испугались войны с Гитлером практически в одиночку. «Мы пойдем до конца, мы будем сражаться во Франции, мы будем сражаться на морях и океанах, мы будем сражаться с растущей уверенностью и растущей силой в воздухе, мы будем защищать наш остров, чего бы это нам ни стоило, мы будем сражаться на пляжах, мы будем сражаться на местах высадки, мы будем сражаться в полях, на улицах, мы будем сражаться на холмах, мы никогда не сдадимся». И в одной только Битве за Британию (9 июля — 30 октября 1940 года) англичане уничтожили более 1700 немецких самолетов. А в Битве за Атлантику, на которые оттягивались колоссальные ресурсы рейха, союзники потопили более 700 немецких подводных лодок. Подводный флот был элитой Германии — для него не жалели ничего. А каждая подводная лодка — это десятки непостроенных танков и самолетов.

И еще один фронт союзники открыли 26 июля 1941 года заморозив все японские активы в Соединенных Штатах и установив эмбарго на поставки нефти в Японию. Тем самым спровоцировав на войну Японию, лишившуюся 95% всей поставляемой в страну нефти. Этим они спасли Советский Союз от нападения японцев на наш Дальний Восток. Что позволило перебросить сибирские дивизии под Москву в самое тяжелое для страны время.

Союзники не пустили немцев к ближневосточной нефти, жизненно необходимой для армии рейха. Во время Курской битвы союзники высадились на Сицилии и начали Итальянскую кампанию, не позволив Гитлеру перебросить резервы в Россию. И уже в 1943 году союзники заставили Италию выйти из войны.

Авиация союзников методично уничтожала промышленность и инфраструктуру Германии, заставляя ее держать огромный воздушный флот в Европе, а страх перед высадкой союзников сковывал серьезные сухопутные силы.

С ноября 1941 года к американской помощи по ленд-лизу был подключен и Советский Союз. Гарриман, инструктируя делегацию от США, повторял: «Давать, давать и давать, не рассчитывая на возврат, никаких мыслей о получении чего-либо взамен».

Мы получили помощи на 11 миллиардов тех еще долларов. 18 тысяч самолётов и более 11 тысяч танков. 44 тысячи джипов. Жуков о помощи союзников: «Получили 350 тысяч автомашин, да каких машин!.. У нас не было взрывчатки, пороха. Не было чем снаряжать винтовочные патроны. Американцы по-настоящему выручили нас с порохом, взрывчаткой. А сколько они нам гнали листовой стали. Разве мы могли быстро наладить производство танков, если бы не американская помощь сталью».

На американских грузовиках мы возили нашу артиллерию. Основным шасси для легендарных «Катюш» стали американские «Студебеккеры».

Союзники затыкали своими поставками практически все дыры советской промышленности. Маленькое техническое отступление. Основание танковой башни представляет собой огромный подшипник вокруг которого находится не менее огромное зубчатое колесо. От диаметра этого подшипника напрямую зависит калибр орудия которое можно разместить в башне. Так вот, во всём Советском Союзе было всего ДВА СТАНКА которые позволяли изготавливать погон башни для орудия калибра восемьдесят пять миллиметров и выше. Танк Т-34 получил большую башню с восьмидесятипятимиллиметровой пушкой только после получения третьего станка. Ещё мы от союзников получили много броневого проката для производства танков.

Вообще к январю сорок второго года от нашей промышленности осталась ровно половина. Очень сильно пострадало производство пороха и взрывчатых веществ. От трёх заводов по выпуску алюминия остался один — самый маленький на Урале. Выпуск алюминия требует огромного количество электричества. Поэтому заводы располагались на Днепре и Волхове возле электростанций. А потом туда пришли немцы. Наша страна за время войны произвела 263 тысячи тонн алюминия, а от союзников получила 328 тысяч тонн. То есть, как минимум половина наших самолётов были из американского и канадского алюминия.

Советскому Военно-морскому флоту по ленд-лизу было поставлено более 500 боевых кораблей и катеров. В их числе 28 фрегатов, 89 тральщиков, 78 больших охотников за подводными лодками, 60 сторожевых катеров, 166 торпедных катеров, а также 43 десантных судна.

Союзники поставили нам в полтора раза больше автомобилей, чем произвел весь Советский Союз за годы войны. Мы не производили в военные годы свои локомотивы — американцы поставили нам 1900 паровозов и 66 дизель-электровозов. Американцы поставили нам в 10 раз больше вагонов, чем мы произвели их за военное время. Треть всей взрывчатки — это помощь союзников. Поставки удвоили наше производство и кобальта и утроили производство олова. Американская тушенка спасла от голодной смерти сотни тысяч наших людей — мы получили четыре с половиной МИЛЛИОНА тонн продовольствия.

И все это мы получили практически бесплатно. За уничтоженную в ходе боёв военную технику США возмещения не требовали. Закон о ленд-лизе предусматривал оплату только гражданских поставок: железнодорожного транспорта, электростанций, пароходов, грузовиков и прочего оборудования, находившегося у стран-получателей по состоянию на 2 сентября 1945 года. Американцы несколько раз уменьшали стоимость долга — в итоге к 2006 году Россия погасила свои долги за ленд-лиз, частично оплатив 722 млн $, или около 7 %. При этом сегодняшний доллар «легче» доллара 1945 года примерно в 11 раз."

С 1941 по 1945 СССР получил от союзников - в основном от США - в помощь по ленд-лизу (официальные цифры в сжатой форме):

-22 195 самолетов,

-12 788 танков и самоходок,

-477 785 грузовиков и автомобилей разных моделей,

-35 170 мотоциклов,

-4 912 противотанковых орудий,

-8 218 зенитных пушек,

-136 000 пулеметов,

-1 000 радиолокационных станций и гидролокаторов,

-1 860 паровозов,

-376 000 снарядов...

-511 различных судов :

-28 фрегатов,

-89 тральщиков,

-78 больших охотников за подводными лодками,

-60 сторожевых катеров,

-166 торпедных катеров,

-43 десантных судна,

-4 подводные лодки,

-15 миллионов пар сапог,

-50 тысяч тонн кожи для пошива обуви,

-54 тысяч метров шерсти,

-250 тысяч тонн тушенки,

-300 тысяч тонн жира,

-65 тысяч тонн коровьего масла,

-700 тысяч тонн сахара,

-344 тысячи тонн взрывчатки,

-2 миллиона тонн нефтепродуктов,

-2,5 миллиона тонн специальной стали для брони,

-400 тысяч тонн меди и бронзы,

-250 тысяч тонн алюминия..."

Автор текста(с)Дмитрий Чернышев

 

Если бы не действия и не финансирование западных союзников, то СССР был бы разгромлен, жертв бы было значитетельно больше, а наш мир был бы иным. И это не предположение, а понятный и логически обоснованный вывод. Но те, кто пишет сценарий ежегодного #победобесия, об этом стыдливо молчат. Они традиционно легендаризируют ложь, умалчивают о неприглядной правде и цинично манипулируют людьми. Потому, что цель не почтить память погибших и поблагодарить тех, кто помог остальным выжить, а сфальсифицировать историю в своих интересах и реализовать свой мерзкий сценарий. Цели разные. Именно поэтому и продолжается эта вакханалия и танцы на костях, которую режиссируют кремлевские мерзавцы. Читайте, делитесь, рассказывайте окружающим. Потому, что тьма заблуждения боится лишь света просвещения.

[Рыжая]

«Яке мають право ці дикуни жити на такій прекрасній землі?»

(Микола Слєпцов - генерал Російської імператорської армії, учасник завоювання Кавказу, 1844 рік)

Щорічно, 21 травня відзначають день пам'яті жертв геноциду черкесів, який також називають «забутим геноцидом», а деякі дослідники вважають його «першою етнічною чисткою в сучасній історії Європи».

***

У 1763 році Російська імперія почала захоплення Кавказу, але запеклий опір місцевих народів, формально вдалося здолати лише 100 років потому - 21 травня 1864 року, знищивши і витіснивши з регіону його найбільший народ - черкесів.

Черкеси - корінне населення Західного та Центрального Кавказу. Назва є збірною для етно-лінгвістичної групи з 12 гірських народів (Абдзехі, Бесленеї, Бжедугі, Хатукаї, Кабардинці, Мамхегі, Натухаї, Шапсуги, Теміргойці, Убихі, Егерукаї, Жанеї).

До XIX століття більшість черкесів вже стали мусульманами, хоча через гірську географію регіону, залишалося ще багато послідовників традиційних язичницьких культів, а також деяка кількість християн.

Російська імперія, після поразки в Кримській війні, хотіла відновити свій престиж і остаточно завоювати непокірний Кавказ.

У 1859 році, цар Олександр II затвердив план витіснення черкесів і колонізації краю більш лояльним населенням, безземельними російськими селянами, кубанськими козаками.

Крім черкесів часткового вигнання піддалися і інші народи, що чинили опір - інгуші, чеченці, абазини і абхази.

Для досягнення мети, російська армія почала застосовувати тактику «випаленої землі».

Після нападу на поселення горян, солдати вирубували сади і виноградники, спалювали поля, запаси зерна і сіна, забирали усю худобу.

Учасник завоювання Кавказу, російський генерал Олексій Вельямінов писав:

«Винищення їх полів протягом п'яти років поспіль дає можливість обеззброїти їх, і тим самим полегшити всі наші подальші дії»

Російські війська планомірно займали рівнинні території, витісняючи корінне населення все далі в безплідні гори. Почався голод, а взимку додалися гірські морози забираючи в першу чергу найслабших - жінок і дітей.

У 1861 році, масштаби терору стали критичними. Старійшини деяких черкеських народів (убихи, абадзехі і шапсуги) відправили імператору Олександру II петицію з пропозицією миру і підкорення в обмін на недоторканність земель і укладу.

Однак, російський імператор відмовився припиняти витіснення і поставив черкесам ультиматум - «Виселитися, куди вкажуть, або переселитися в Османську імперію».

Російські війська конвоювали черкесів, що вижили до чорноморського узбережжя, де ті намагалися потрапити на кораблі і човни, що йшли в бік Туреччини. Через шторми і переповненість суден, епідемії тифу, холоду і голоду майже половина з біженців не пережила шляху.

Спочатку, османський уряд обіцяв забезпечити біженців всім необхідним. Але, через те, що ніхто не знав реальної чисельності черкесів і масштабів вигнання, на новому місці голод і смерть продовжилися.

Турки розселили черкесів по всій імперії, в тому числі і в районах традиційного проживання християнського населення: вірменів, болгар, греків.

Пізніше це викличе зростання міжконфесійної напруженості і конфлікти в самій Османської імперії.

Також, і на самому Кавказі в результаті жорстокої війни і витіснення почали поширюватися радикальні ісламські течії.

Вже у 1867 році, російська влада була вимушена зупинити витіснення залишків черкесів і заборонили їм виїжджати, оскільки з'ясувалося, що без горян сільське господарство в регіоні занепадає.

Як писала пізніше, історик і археолог, графиня Прасков'я Уварова:

«Черкеси вміли, не дивлячись на постійні набіги, жити з достатком, мати поля і фруктові сади, водити бджіл, рогату худобу і цілі табуни коней. Достатку цього вистачало і на лихого скакуна, і на багате озброєння, і на витончений одяг.

Тепер все змінилося: край покірний, черкеси виселені, і нові поселенці поля запустили, фруктові сади знищили, ліси вирубують, а самі, незважаючи на благодатний край, ходять жебраками, голими і непримітними».

За оцінками дослідників загинуло до 75% черкесів. Середня чисельність жертв геноциду оцінюється в районі 1 мільйона людей. На Кавказі залишилося жити не більше 10% черкесів.

В результаті насильницького витіснення утворилася величезна черкеська діаспора в Туреччині (близько 3 мільйонів), в Йорданії (250 тисяч) в Сирії (100 тисяч) і інших країнах.

На Кавказі після вигнання черкесів змінився баланс сил. Найбільшими народами регіону стали грузини і чеченці.

Втім, пізніше, у 1944 році, чеченців і деякі інші кавказькі народи теж виселили за наказом радянського диктатора Сталіна. Правда, на відміну від черкесів, вони змогли повернутися на рідну землю.

Лев Тихомиров - російський письменник, журналіст і свідок геноциду пізніше писав:

«Цей план, схожий на вбивство одним народом іншого, представляв щось величне у своїй жорстокості і презирстві до людського права. Страждання черкесів не піддаються опису.

Таких винищувань цілого народу, як на Західному Кавказі, історія назве небагато. Величезний, багатий, чарівний красою край був радикально «очищений» від населення, що жило там, протягом тисячоліть».

***

 

Фото. Дівчата-черкешенки зі своїм дідом. 1880 рік.

 

Bora Qırımlı

[Рыжая]

Чимало "експертів" розповідають, що "гібридної війни", мовляв, досі не було. Ото б здивувався Сунь-Цзи у 6 столітті до нашої ери!

Чи не найбільше прикладів "гібридної" війни дала безпосередній предок російської держави - Орда.

- Монголи агітацією і обіцянками деморалізували мегаполіси, а після здачі винищували населення до ноги. В Україні так здалося місто чорних клобуків - Торчеськ, то вчені досі сперечаються, де воно було.

- Монголи надсилали шпигунів, серед яких були жінки, а також "пророки" і "пророчиці" (типу Кісельова , які агітацією деморалізували ворога.

- Орда розділяла, аби знищити. Зокрема, монголи розказали самаркандським тюркам, а пізніше половцям, про загальне рідство кочовиків - такий собі "монгольскій міръ", аби ті не підтримали сусідів-землеробів. А потім винищили і одних, і інших.

- Орда намагалася натравити князів Русі на половців, мовляв, це їхні раби-втікачі, але Русь не піддалася. Натомість, цей фінт вдався в Угорщині, де угорці під впливом монгольської агітації забили хана половців Котяна, після чого все половецьке військо рушило в Болгарію і залишило армію угорців у вирішальний момент.

- Монголи кілька разів одурили угорців, користуючись тим, що багато слабкодухих хотіли бути одуреним. Угорські фортеці здалися після зачитування фальшивих "королівських грамот" з королівською печаткою, яку вдалося захопити і почати штампувати підробки. Приміром, так здався височенний Вишеград, який монголи при всій їхній техніці штурмів фортець, навряд чи змогли б узяти й за рік, навіть якби для насипання валів використовували бульдозери.

- В іншому випадку монголи розповсюдили в Угорщині фальшиві нібито королівські грамоти із закликом стояти на місці й нікуди не рушати, мовляв, король ось-ось іде з військом, а потім просто похапали полон у домах.

- Окремий випадок, який слід вважати першим застосуванням блогерів-зрадофілів. Предки російської державності – монголо-татари – використали зрадофілію для руйнування Європи: «Ряди татарські спочатку відступили, а незабаром, коли поляки натиснули сильніше, – почали тікати. В цей час якийсь татарський загін... дуже швидко переміщаючись тут і там між одним і іншим військом, жахливо кричав, звертаючи до обох військ протилежні слова. Кричав по-польськи: «Biegajcie, biegajcie», що означає: «Біжіть, біжіть», приводячи поляків в острах, по-татарськи же закликав татар до битви і стійкості. На те Опольський князь Мечислав, впевнений, що це крик не ворога, але свого, який подає правдивий, а не обманний знак, кинув битву і втік, захоплюючи за собою велике число воїнів, особливо тих, хто був підпорядкований йому в третьому загоні. Коли польський князь Генріх побачив то на власні очі і коли йому донесли про те інші, почав зітхати і плакати, кажучи: «Gorze nam sie stalo», що означало: «Впало на нас велике нещастя» («Хроніка Длугоша» про події доленосної битви при Легніці 1241 р.).

- Щоправда, не всі європейці виявилися простими 

Під час чергової навали на Русь хитрістю вдалося зберегти українську фортецю Холм. Монголо-татари відправили на переговори про здачу міста з князем Васильком, братом Данила Галицького, кількох монголо-татар, які розуміли українську. Однак князь дав знати, що за столицю варто битися. Князь набрав у руки каміння й почав кидати його об землю, що означало знак війни. Кмітливі холмські воєводи зрозуміли знак і не здали столицю:

«Але коли вони прийшли до Холма, то город був запертий. І стали вони, прийшовши до нього, одаль його, і не добились вої його нічого, бо були в ньому, [Холмі], бояри і люди доблесні, а город сильно укріплений, [з] пороками і самострілами. Бурондай тоді, роздивившись укріплення города, [побачив], що не можна взяти його, і тому став він мовити Василькові-князю: «Васильку! Се город брата твойого, їдь скажи городянам, щоб вони здалися». І послав він із Васильком трьох татаринів, на ім’я Куйчія, Ашика, Болюя, і Хому, тлумача, який розумів руську мову, [аби знати], що мовитиме Василько, приїхавши під город. Василько ж, ідучи під город, узяв собі в руку каміння [і], прийшовши під город, став мовити городянам, а татари, послані з ним,— слухати: «Костянтине-холопе, і ти, другий холопе, Луко Іванковичу! Се город брата мойого і мій,— здайтеся!» Сказавши, та й кине камінь додолу, даючи їм знак хитрістю, щоб вони билися, а не здавалися. Так ці слова мовивши і тричі кидаючи каменем додолу, сей же великий князь Василько ніби богом посланий був на поміч городянам: він подав їм хитрістю знак. І [посадник] Костянтин [Положишило], стоячи на заборолах городських стін, збагнув умом знак, поданий йому Васильком, і сказав князю Василькові: «Поїдь звідси, а то буде тобі каменем в лоб. Ти вже не брат є братові своєму, а ворог йому» (Галицько-Волинський літопис, 13 ст.)

(О. Палій)

[Рыжая]

 

Як гадаєте, що Сірко робив у Франції, чекаючи оплати від Мазаріні? От як гадаєте? Пиячив? Гульдебасив? І отут я був шокований відкриттям. Іван Сірко читає в Сорбоні лекції латиною з історії Польщі та Руси-України.

Лекції!! Латиною!! В Сорбоні!! Вчить французьких студентів.

Шок. Чесно ...

Сірко (Серко) Іван Дмитрович (1610-1680). Найславетніший кошовий отаман Запорізької Січі родом з м. Мерефи сучасної Харківської області (за іншою версією - з Поділля), національний герой Франції, який не програв жодної з 244 битв, у яких брав участь. Кошовий отаман Іван Сірко – унікальна видатна особистість. Талановитий полководець лускав неприступні фортеці, як насіння. Обирався козаками (а козакам, точно як нам, спробуй догодити) 12 разів !! кошовим отаманом. Перший політичний в’язень (якого запроторили в тюрму в Сибір), якого на вимогу європейських країн російський цар повернув із Сибіру на Січ. Турецький султан так боявся Сірка і його походів, що видав указ у всіх мечетях молитися про смерть українця… Сірко з українським козацьким військом допоміг завершити в Європі 30-літню війну. 5 років !!! французи не могли повернути собі фортецю Дюнкерк. Найняли Сірка з козаками за високу плату, з умовою Сірка, що французи не будуть вмішуватися. Два дні козаки ходили навколо фортеці, вивчали місцевість і розробляли план. На третій день козаки взяли фортецю за кілька годин без єдиного пострілу і повернули її французам. Мушкетери вигукували «віват» козакам і підкидали свої капелюхи. Сірко поселився в Парижі і сказав, нікуди не поїду, поки не заплатите. Французькі гвардійці дорікнули Сірку, що вони воюють за честь і славу, а козаки - за гроші. Відповідь прозвучала миттево - кожен воює за те, чого йому бракує.

Через 132 роки після смерті Сірка його мощі використовував фельдмаршал Кутузов перед Бородинською битвою 1812 р., щоб надихнути російську армію, а у 1966 р. президент Франції генерал Шарль де Голль поклав квіти до пам'ятника великому українському козаку в Києві, який у 1646 р. допоміг французам зробити те, що було не під силу "чотирьом мушкетерам короля" з роману Олександра Дюма.

- німецькі джерела називали його “Цирка";

- росіяни - "Сєрко";

- французи - "Сіро";

- турки і татари - "Урусшайтан" (“руський чорт”), а туркені-матері лякали своїх дітей його ім'ям;

Насправді, Сірко - це козацький псевдонім, що означає "вовк".

Коли ж ми вже почнемо вчити свою історію? Свою!!!

 

 

 

[Рыжая]

Урок історії напередоні ЗНО.

В 1949 році виникла необхідність звільнити місця в таборах на Колимі для розміщення нової партії висланих до Сибіру. Керівництву зон Берлагу і Севвостлагу було доведенно рішення Москви про доцільність знищення дівчат, дітей переселенців з України. По-перше, вони погано працювали, в силу фізичних особливостей дівчатка заслабкі для каторжних робіт. По-друге, вони будуть народжували українців, бандерівців. До вирішення задачі підійшли творчо. Ні, не збудували крематорій, не звели газових камер, не витратили набоїв, навіть не переймалися копанням могил. Три тисячі дітей, дівчаток-підлітків загнали на трясовину і втопили в болоті.

Така історія. Якби про неї 20 років розказували в школах незалежної України на уроках історії, то не було би зараз ні війни, ні анексії Криму, ні окупації Донбасу.

[Рыжая]

Путін сказав, що опублікує статтю про історію України.

Ясно, що його стаття буде приблизно така ж правдива, як і оповідання про те, що Росія не збивала малазійський "Боїнг", і це бачив диспетчер Карлос, або про те, що Кремль не труїв Навального, і йому, щоб не впасти в кому, варто було з'їсти "рафаелку".

А щоб вповні осягнути цінність всіх російських історій про історію, варто згадати, що в Московщині приблизно протягом трьох століть страчували людей, які виявляли натяк на сумніви, що російські царі походять від самого, не більше не менше, римського імператора 1 століття Августа, а не від татарських ханів і боярина з прізвищем Кобила, як то було насправді.

Або ось історія про російського історика Татіщева, який був першим автором "Російської історії".

Ця найперша російська історія - брехня від першої до останньої сторінки.

Отже, як брешеСкажу так, ІСТОРІЯ ТАТІЩЕВА, ЯКА СТАЛА "СКРЕПОЮ" ДЛЯ НАСТУПНИХ ПОКОЛІНЬ РОСІЙСЬКИХ ІСТОРИКІВ, ТАК СХОЖА НА СТАРОДАВНІ ЛІТОПИСИ, ЯК ПІСНІ "СЕКТОРА ГАЗА" НА ШЕКСПІРА. Видно, що їх писали не просто в різні епохи, а різні народи.

Отже, як брехав перший російських історик Татіщев, аза ним сон ища московитських брехунів аж до цих часів:

- Татіщев повигадував киїіським князям зовнішність, зокрема повигадував різним князям різні форми борід, усі вони в нього з бородами .

- Опошлив низку найвизначніших князів, вказавши у сфальшованих панегіриках, що вони розправлялися і карали, засуджує в своїх вигаданих панегіриках тих князів, які «не радели о разправе», тоді як в справжніх літописних панегіриках завжди ішлося про милість.

- Абсолютно неприпустимо для середньовічних літописів пише про приватне життя князів, відносини з жінками і пияцтво.

- Змінив усі згадки про релігійність і богобоязливість князів, як несуттєві.

- Змінив панегірики князям Русі кінця 12 століття Ростиславичам, вочевидь. за те, що ті розбили навалу предків московитів - суздальців 1173 року, зокрема святому Мстиславу Хороброму.

- Повставляв, смакуючи, сцени варварського насильства. Таке насильство якщо й було в літописах, то з півсторінками засуджень.

- Вставив неіснуючі звернення до суздальського князя з боку київського князя як до великого.

- Повикреслював із літописів згадки про щедрість князів, про роздачу ними багатств злидням і на церкви.

- Периферійного суздальського князя Констянтина назвав Предумрим.

- Найбільш самовикриваючі його помилки. Татіщев не розпізнав літописного імені Нерядець і вигадав «власне» стародавнє слово "нерядцы" (щось типу бешкетників), яке ліпив тут і там скрізь у свої підробки. Через неправильне прочитання реальних літописів вигадав слово «истобка», «скомонєх» (замість "с комонех", тобто "з кіньми"), та ліпив їх у свої підробки куди попало. І тепер ці «истобки» і «скомонєхи» як тавра брехні на всій російській історіографії, збудованій на брехні.

Ще показано пречудову історія, як Татіщев вставив власний заповіт в уста середньовічному князеві!

Тож, перший російський історик Татіщев повигадував "стародавні" літописні свідчення, зліпив з них власний новодєл, а першоджерела, мовляв, "утєрял" 

Перша історія російська (як, зрештою, і наступні) народжена пристрасною любов’ю до брехні і зневагою до правди, та бажанням ту правду знищити і підмінити.

Думаю, мета була - у народній пам'яті підмінити офіційні існуючі в списках 14-15 століть літописи своїми вигадками.

Як бачимо, хоч це й вдавалося якийсь час, зрештою майже трьохсотлітня брехня виставляє на посміховисько і руйнує грунт під ногами у московитів.

«Бо немає нічого таємного, що не стало б явним, ні таємного, що не стало б відомим і не виявилося б» (Біблія).

Найсмішніше, що до брехонь Татіщева прив'язана "офіціозна" історія більшості старих російських міст і ключова частина російської вікіпедії. Ясно, яка справжня ціна цим оповіданням.

 

О. Палій

[Рыжая]

Ленін був мутантом. У прямому сенсі цього слова. Його основна хвороба (успадкована від батька) - вапнування судин головного мозку, що призвело до божевілля уже в молодому віці й зрештою до страшної смерті.

Про це свідчать дослідження Гаррі Вінтерса, Філіпа Маковіака та Льва Лур`є, нейрологів з Каліфорнійського університету, опубліковані у відомому медичному журналі "Human Pathology".

Товариш Сталін змолоду страждав на параною - це уже давно ні для кого не таємниця.

Товариш Калінін, який протягом майже чверті століття обіймав найвищу державну посаду в СРСР узагалі був монстром. Він полюбляв неповнолітніх дівчаток, учениць балетної школи. А якщо дівчинка пручалася, цей "Всесоюзний хтивий козел", - як називав Михайла Івановича товариш Сталін - гвалтував і душив її, як Белу Уварову. Так і помер від серцевого нападу на сімдесят першому році життя під час спроби чергового зґвалтування чергової дівчинки.

Але й товариш Сталін був у цьому питанні добрячою мерзотою. Тут і розбещення малолітніх (14-річна Ліда Перепригіна навіть синочка йому народила), тут і зґвалтування (наприклад, оперної співачки Віри Давидової) дорослих жінок, і численні "подружки". Є навіть інформація, що він був... дідом власних дітей, що їх народила Надія Алліуєва, яка була його донькою від коханки Ольги Аллілуєвої. Сталін звабив Надію, коли їй було 15 років і викрав з родини.

Товаришка Крупська, дружина товариша Леніна, писала красиві статті та книжки про комуністичний "облікоморале", про родинні цінності та неприпустимість статевої розбещеності.

Вона "пішла по руках" з 14-річного віку.

Спочатку "друг родини" Микола Утін взяв "під опіку" після смерті її батька, потім був Роберт Классон, до якого Надю дуже ревнував Володимир Ілліч; був неосвічений і брутальний, зате з неперевершеним лібідо слюсар Іван Бабушкін; був Віктор Курнатовський, з яким Надя чудово "прогулювалися в лісі" під час заслання в Шушенському, уже будучи офіційною дружиною більшовицького вождя. І це лише ті, про кого достеменно відомо.

Один з найближчих соратників Леніна - Мойсей Соломонович Урицький узагалі не мився в очікуванні світової революції. Він смердів, мов цілий свинарник, що не заважало йому бути сексуальним маніяком, який не пропускав жодної спідниці та й чоловічих штанів, якщо на те пішло. Бідолашні секретарки. Як вони могли відмовити одному з найголовніших керівників страшного ЧК...

І це лише верхівка величезної купи смердючого гною, якою була партія більшовиків. Та й не у збоченнях, зрештою, справа. Протягом 69 років сотні мільйонів людей перебували під п`ятою інтернаціональної банди злочинців, які запустили процес моральної, духовної та фізичної деградації. У самій Росії цей процес, на жаль, незворотній...

 

П. Бондаренко