Экскурсии по Киеву

[Рыжая]

Ждете гостей на выходных и хотите показать им центр города и немного больше? Начинаем серию готовых экскурсий «Иди и показывай». Здесь мы будем приводить и актуальные фото современных видов, и изображения старого Киева, которые вы можете распечатать и показывать друзьям, чтобы лучше погрузить их в историю.

Выходим из метро сразу на улицу Крещатик. Его длина – 1,22 км, ширина улицы меняется от 75 м до 100 м. Крещатик – одна из самых коротких среди центральных улиц в Европе. Например, Елисейские поля – 1,9 км, центральная улица Берлина – 1,39 км.

Главная улица Киева – асимметрична. С одной стороны – административные и коммерческие здания. С другой – жилые, отделенные от дороги зеленым бульваром.  Нынешний вид улица приобрела в 1950-х гг.

Фото: Катерина Френч

 А всего 200 лет назад здесь был яр, трава да пастбище для коров. Киев состоял из трех независимых частей: Подол, где была ратуша и местное самоуправление; Печерск, на котором правили Лавра, военные в крепости и администрация губернатора; Верхний город принадлежал монастырским комплексам – Софии и Михайловскому златоверхому.

 

Однако к началу XIX века жилая застройка подбирается к Крещатой долине. Благодаря зимней контрактовой ярмарке город быстро развивается и уже в XIX веке здесь появляются усадьбы. Улица быстро развивается, здесь появляются магазины и вместо разрозненной зеленой усадебной застройки во второй половине XIX века Крещатицкая (так называлась в начале) имеет сплошную плотную двух- и трехэтажную застройку.  Столетие улица провожает уже как главная деловая и торговая артерия, на которой располагается городская дума, биржа, дом купеческого собрания и клуб дворянского собрания, а также множество дорогих магазинов, кафе, кондитерских, элитных гостиниц, кинотеатров и фотоателье.

Переходим на противоположную сторону по пешеходному переходу. 24 сентября 1941 года на углу Крещатика и Прорезной прогремел мощный взрыв. От детонации сработали взрывные устройства в соседних домах. Взрыв за взрывом и Крещатик оказался объят пожаром. Впервые в практике Второй мировой войны были массово применены радиоуправляемые взрывные устройства (дальность действия – до 400 км).  Взрывчатку закладывали отступавшие советские войска, выполняя приказ Сталина «создать невыносимые условия врагу». Вместе с немецкими солдатами под завалами оказались и киевляне, которые пришли сюда по приказу сдавать радиоприемники. Улица и прилегающие кварталы полыхали несколько дней – перекрытия во многих домах были деревянные, также там хранили дрова и керосин для печек.

 

Крещатик, 32. Несколько дней полыхал Крещатик и прилегающие кварталы. Следы этого пожарища мы можем видеть и сегодня – здание № 32.

Фото: Катерина Френч

Фото: Катерина Френч

[Рыжая]

Вверх от Крещатика уходит улица Прорезная, которую в буквальном смысле прорезали в холмистой части Киева. Это и есть особенная фишка города. Переходим на четную сторону и поднимаемся к скверику. Кто помнит роман «Золотой теленок» Ильфа и Петрова – ему будет интересно, что данный персонаж Паниковский в произведении промышлял как раз на пройденном нами перекрестке. И неспроста, на этом углу когда-то располагалась очень популярная кондитерская «Жорж». 

Интерьеры заведения расписывал тогда еще молодой художник Врубель, реставрировал здание архитектор Городецкий, тот самый, которому принадлежал Дом с химерами. Кондитерскую посещала очень респектабельная публика, карманы которой и опустошал Паниковский, притворяясь незрячим.

Фото: Катерина Френч

Здесь есть особый ритуал: необходимо положить монетку под ногу Паниковскому и можно телефоном, но лучше зеркальцем рассмотреть рисунок, выгравированный на подошве башмака занесенной для шага ноги. Если все выполнили правильно – ждите солидного финансового пополнения в ближайшем будущем. Лично проверяла – работает.

Подымаемся по улице выше. В скверике за Паниковским можно увидеть еще один памятник – посвящен режиссеру Лесю Курбасу….

Далее, переходя небольшой перекресток, посмотрите налево, в сторону улицы Пушкинской. Вы увидите голубую лошадку – это один из национальных символов Швеции.

Фото: Катерина Френч

Фото: Катерина Френч

Фото: Катерина Френч

Фото: Катерина Френч

 

 

Это так называемая неформальная скульптура. Она здесь появилась в память о шведских фанатах, приезжавших на чемпионат по футболу Евро-2012. Они тогда были первыми, заезжали в еще необорудованный кемпинг на Трухановом острове.  Но в итоге установили рекорд – крупнейший в истории УЕФА фан-кемпинг – почти 5 тысяч человек. Всего же Киев посетило около 20 тысяч шведов.

 

Прорезная, 9. Доходный дом был в три этажа, четвертый он получил в послевоенное обновление. В конце XIX века здесь жили преподаватели музыкального училища. Один из них – Евгений Рыб учил таких известных музыкальных деятелей как Глиер, Стеценко и Кошиц.

Фото: Катерина Френч

Фото: Катерина Френч

Фото: Катерина Френч

Фото: Катерина Френч

 

 

Прорезная, 17. В начале XX ст. здесь размещались конторы (офисы по-современному), меблированные комнаты (квартиры со скромной мебелью и невысокой платой за проживание, обычно снимались на непродолжительное время). В 1918-1919 гг. здесь работал «Молодой театр» под руководством Леся Курбаса. Сезон в своем собственном помещении «Молодой театр» начал постановкой «Царь Эдип» Софокла, причем роль Эдипа выполнял сам Курбас.

Фото: Катерина Френч

Прорезная, 23. Четырехэтажный дом возведен в 1897 г. В начале XX века в квартире № 4 здесь открылось фотоателье «Гудшон и Губчевский». Здесь был широкий спектр услуг: от художественного портрета до фото зданий снаружи и внутри – самого интерьера. Предлагались научные, этнографические и иллюстративные снимки. В 1917 г. здесь были сделаны снимки членов Первого украинского правительства.

Фото: Катерина Френч

Поднявшись к улице Владимирской, мы видим справа на углу красивое здание вишневого цвета.

Фото: Катерина Френч

Прежде чем говорить о нем, следует окинуть взглядом прошлое самой улицы и этого района. Перейдем перекресток на сторону Золотых ворот. Владимирская начинается от Андреевского спуска и тянется мимо красного корпуса университета им. Шевченко. Часть улицы, которая находится возле спуска – является самой старой в Киеве. Ее история связана со значимыми этапами в истории Украины. На ней находился княжий двор и стояла Десятинная церковь. Как магистраль улица появилась в 30-х гг. XIX века. Вал, который спускался от золотых ворот к Лядским воротам, которые обозначены на Майдане современным памятником с архангелом Михаилом, раскопали и улицу стали застраивать.

Вот так выглядела местность вокруг Золотых ворот. 

[Рыжая]

МІСТИКА ПАВЛІВСЬКОГО СКВЕРУ

Мабуть, саме на цій площадці Павлівського скверу і розташовувалися композиції, які описав у своїй мініатюрі Олесь Ільченко

 

 

Насправді Павлівський садок є справжнім містичнім місцем, де через певні проміжки часу зникають паркові статуї!
Колись в центрі саду білів круглий фонтан, неперевершений витвір совкового «мистецтва». На колі фонтана-басейну сиділи троє досить потворних голих піонерів, вбраних лише у плавки; характерні галстуки вказували на їхню партійну приналежність. Сиділи вони зі здоровенними коропами в руках. Коропи, на відміну від піонерів, мали цілком функціональне, а не ідеологічне значення: з їхніх роззявлених ротів до круглого фонтана більш чи менш регулярно падали-струменіли тонкі цівки води.
Та найцікавішою, як на мене, була фігура піонера в центрі фонтана, вбраного так само, як і його товариші. Цей Робінзон гордо стояв на круглому острівці-узвишші серед каламутних вод шедевра садово-паркового мистецтва і урочисто тримав у високо піднятих руках… Ні, не рибу. А щось подібне до фруктової вази – точнісінько такої, як на картинці в забутій тепер «Книзі про смачну і здорову їжу» (бестселер серед радянських жінок, передмова товариша А. Мікояна). Саме із цієї вази іноді, при подачі під належним тиском, також цвіркала вгору вода, заливаючи плавки піонера, які таким чином виглядали якось двозначно.
Взимку, коли фонтан був порожній, чи, частіше, коли не спущена вода в круглому басейні просто замерзала, антирадянські диверсанти в особі школярів, пройшовши до центру фонтана, прилаштовували-приморожували до плавок стоячого піонера довгу бурульку. Відтак горизонтальний фалічний символ нахабно стирчав уперед, вказуючи або ж напрямок руху до громадської вбиральні, яка таки була в садку, або ж (хтозна?) натякаючи на те, що такого піонера-акселерата вже час було приймати до лав ленінського комсомолу…
Проте часи змінюються… І садок разом із ними. Одного дня почалася докорінна реконструкція смердючої вбиральні садка. І не встигли міщани оговтатися від такої несподіванки (все одно всі діти, як і раніше, аби не вчадіти у цьому громадському закладі, ходили для задоволення своїх природних потреб за тили місцевої трансформаторної будки), як просто за добу старий фонтан також був знищений.
На його місці постала «модерна» і досить небезпечна для малюків споруда, що являла собою велику, просту, метрову завглибшки, квадратову за обрисами, забетоновану яму в асфальті. З дна цієї ями чудесним чином на світ Божий іноді з’являлися простатично-хворі струмені, по литки виповнюючи водою дно витвору авангардової радянської архітектури малих форм.
Тимчасом буйна фантазія якогось чиновника (вочевидь, після доброго обіду із чаркою) напоумила його, що цей сквер, мабуть, отримав свою назву від імені персонажа совкової міфології Павлика Морозова. Виходило, що Павлівський садок, названий так ще на початку ХХ століття, є, а самого Павлика в ньому немає! Влада усвідомила свою недалекоглядність щодо ленінського плану монументальної пропаганди.
І тут почалося справжнє будівництво століття в масштабах окремо узятого скверу.
Упоперек Павлівського садка було прокладено-прорубано… дорогу? алею? – невідомо що: широке і вимощене тяжкими бетонними плитами. А невдовзі на пагорбі, до підніжжя якого простягнулася небачена тоді казенно-сіра площина, постав і пам’ятник. Невідомий юнак у картузі й «касавароткє», вочевидь хворий на якусь тяжку спадкову хворобу (його босі ноги, трохи зігнуті в колінах, неприродно виверталися досередини), загрозливо здіймав праву руку над головою. Хлопець дивився кудись понад верхівки дерев, не звертаючи уваги на посаджені біля нього три хирляві російські березки. Місцеві аналітики-краєзнавці вирішили, що, поза всякими сумнівами, це і є легендарний Павлик Морозов. Хоча жодного підпису на монументі не існувало.
Найбільш інтригувало те, що при безпосередньому дослідженні цієї триметрової статуї було виявлено: вона абсолютно порожня всередині. Простукування її сірої поверхні й пробивання арматурними прутами пальців ніг Павлика незаперечно довели, що за зовнішнім матеріалом «під камінь» криється страшна порожнеча. І це був чудовий символ зниклої невдовзі держави та її влади, символ, створений злодійкуватими робітниками, які поцупили всі будматеріали, які тільки могли.
Фікція монументу дочекалася свого гіркого фіналу за кілька місяців. Добре піддаті трудящі вночі скинули з пагорба статую борця за комуністичні ідеали. На ранок двірник і садівник парку в одній особі вже прибирав розбиті руки-ноги Павлика. Голову, здається, знайдено не було. Товариш П. Морозов зник так само раптово, як і з’явився.
За якийсь рік, поблизу вже засипаного фонтана (так, яма посеред парку стала великим квітником!), несподівано розпочалися будівельні роботи. Найпершим постало підніжжя для якогось пам’ятника! Незабаром було встановлено і сам монумент. Реінкарнація очікуваного всіма Павлика Морозова була дивною: чоловік у військовій формі, з шашкою при боці, уважно читав невідому книгу, яку впевнено тримав у правиці. Це був явно не П. Морозов… Але хто?! Розгадка невдовзі була явлена всім постійним променадникам старого садка. На одній з кількох плит полірованого червоного граніту, які правильним квадратом охопили постамент, фальшивим золотом блищав напис: «Арк. Гайдар».
Логіку радянської влади годі було збагнути. Адже тов. Арк. Гайдар навряд чи коли-небудь намотував кола у сквері – отак, як усі ми… До чого він тут? І чому ж не Павлик???
Ви не повірите, але незабаром бідолашного Гайдара спіткала доля його колеги П. Морозова: Аркадія знайшли вранці потрощеним. Прибирання решток вояка і літератора тепер відбулося значно швидше… А за пару днів наш трудящий люд поцупив всі гранітні плити. Навіть і ту, з написом.
Вважаю, що відтак цілком доведено: Павлівський садок містичним чином є нещасливим для різних монументів. Про це свідчить і те, що відновлений невдовзі постамент (безперечно, для нової статуї!), на якому стояв Гайдар, так ніколи і не був використаний за призначенням, а чорний лабрадорит, що так необачно тоді встановили, було вкрадено першої ж ночі.
Вочевидь, після цього влада зважила на знаки долі й припинила зведення чергового монумента. Але хто ж постав би на темному камені? Загадка…

Джерело:
Олесь  Ільченко  Збирачі туманів. Суб'єктивні нотатки з київського життя – К.: Комо