"Свято демократії" - політичний міф

[Эдуард Гончаренко]

В редакцію Українського політичного форуму

„Свято демократії” - політичний міф.

Загострення виборчого конфлікту в Україні набуло не тільки державного значення, а і загально-національного. Передумовами цього стали нерівні стартові позиції кандидатів на посаду президента. Так, на відміну від В.Ющенка, В.Янукович, як прем’єр-міністр, мав обмеження в виборі політичних засобів пропаганди і фактично став мішенню, як представник влади, нищівної критики з боку В.Ющенка. Виступивши в ролі „рятівника нації” і перетворивши вибори в політичний театр, у такий спосіб останній припустився порушень правил чесної конкуренції, що призвело до політичного приниження гідності конкурента. Звідси – недовіра до наслідків голосування з боку половини суспільства.

Щоб знайти прийнятний, справедливий вихід з цього конфлікту, слід розібратись в дефініціях, а саме – в політичних засадах республіканського державного устрою, так званої демократії. Для цього зробимо екскурс до древньогрецького філософа Платона.

Що таке „західна демократія”- сучасна наука делікатно не уточнює. Мабуть усвідомлює, що то є метафора республіканського державного устрою. Її походження відоме. Так, поняттям „демократія” Платон пояснює волевиявлення народу на виборах в республіканські органи влади, при цьому відзначивши, що після виборів влада зосереджується в руках багатіїїв і тиранів, тобто, в руках диктатури. Інакше кажучи, після виборів демократія закінчується.

Але ж утворення республіки в еволюції суспільства стало прогресивним кроком до лібералізму, котрий відкривав нові можливості для розвитку капіталізму. Пізніше, в період чергового еволюційного піднесення капіталізму, в довоєнній Італії до визначення політичної засади республіканського державного устрою додали суттєвий штрих, назвавши політичну основу влади диктатора Муссоліні, котрий спирався на мандат від більшості виборців, фашизмом. Отже політичною основою республіки, чи то капіталістичної, чи то комуністичної, чи то мішаної ідеології, є фашизм (інакше – більшовизм). Нині це масове дійство, що супроводжується пропагандистським шоу, на Заході називають „святом демократії”.

То ж прискіпливо розглянемо процедуру виборів. Згідно до політичної мети кадрового оновлення владного олімпу на публічний розгляд виносяться кандидатури достойних кандидатів. Тобто пересічний виборець, користуючись конституційним правом вибирати президента, має свідомо зробити вибір, оцінивши здібності кожного з них (!?) виконувати функції глави держави. При цьому основною вимогою виборця до кандидата має бути здатність останнього здійснювати курс внутрішньої і зовнішньої політики держави для забезпечення стрімкого зростання добробуту народу на основі соціально-економічного прогресу. Однак навіть така загальна формула не входить в побутовий світогляд пересічного виборця. А її треба ще й конкретизувати. Наприклад, складовими внутрішньої політики президента є кадрове будівництво держави, структура влади усіх рівнів, ідеологія демократії і стабільний розвиток, галузева структура економіки і ін. Виходить, щоб зробити свідомий вибір, виборець повинен мати вищу філософсько-економічно-юридичну освіту. Ясно, що це під силу лише депутатам парламенту. Практика виборів президента на форумі парламенту у світі існує і нема сумніву, що вона більш продуктивна.

Отже вибір пересічного виборця при умові вільного волевиявлення буде несвідомим, випадковим. В такому разі голоси між двома кандидатами, при рівних стартових позиціях, вірогідно мали б розподілитися порівну. Тобто, шансів на перемогу у кожного було б 50%, як при жеребкуванні, і наприкінці боротьба точилася б за кожний голос, як у Д.Буша з Е.Гором. Ситуація сміховинна, можна сказати, патова.

Тому Конституція незалежної України дозволяє кандидатам збільшувати свої шанси на перемогу засобами агітації, цебто Конституцією узаконено вплив кандидатів на волевиявлення виборця. Даремно думати, що виборця можливо за один-два місяці підняти до рівня свідомого вибору, зате можливо викликати в нього симпатії дозволеними засобами агітації або такими, на котрі нема заборони.

Отже Конституцією незалежної України свідомо усувається можливість вільного волевиявлення і одержання об’єктивних наслідків голосування, котрі, як було показано, між двома кандидатами при рівних стартових позиціях, могли поділитися лише порівну.

Але технологи виборчої кампанії часто зустрічаються з фактором протестного волевиявлення виборця проти чинної влади. В даному випадку виборець емоційно віддає перевагу опозиційному кандидату, сподіваючись на оновлення життя до кращого. Отже протестне волевиявлення частини виборців загострює суперництво маніпулятивних технологій між кандидатами вже на самому початку кампанії. Відтак „воля народу” провокує суперництво кандидатів за панування над цією „волею” і боротьбу маніпулятивних технологій за голоси виборців. А найцікавіше – попереду.

Один з кандидатів, а саме - опозиційний, вирішує скористатись вигідною стартовою позицією і збільшити свої шанси до 100%. Іншими словами – опозиційний кандидат вирішує захопити владу не забороненими засобами, а саме – створивши собі образ рятівника нації. З цією метою розігрується пропагадистське шоу на зразок театрального дійства за класичним сюжетом боротьби позитивного героя із злом. Цілком ясно, що цей політичний крок кандидата безпрограшний, бо симпатії глядяча завжди на боці позитивного героя. Оскільки метою „позитивного героя” є владний олімп, то образ зла присвоюється чинній владі. Всяка влада, як медаль, має лицевий і зворотний бік. Виставляючи зворотний бік влади напоказ і мистецьки додаючи до нього „грязюки”, легко створюється образ „антинародного чудовиська”. Ось за допомогою такого політичного театру опозиційний кандидат виборює собі „контрольний пакет” голосів симпатиків „рятівника нації”.

Звідси висновок – наслідки процедури голосування не є об’єктивним показником свідомого і вільного волевиявлення виборців і тому не можуть бути підставою для визначення переможця. Безперечно, сумніви щодо необ’єктивності наслідкув виборів першочергово стосуються засад самої „демократії”, лихим часом відображеної в Конституції незалежної України.

Зате наслідки голосування засвідчують більш спритну команду маніпуляторів свідомістю виборця. Окрім того, „вибори” інформують про об’єктивну картину розподілу суспільних сил на „лівих” і „правих” (десь по 12 млн.) і близько 3 млн. симпатиків „рятівника нації”. Потужна підтримка обох кандидатів, підтверджена переголосуванням, дає підставу вважати їх обраними до влади від двох політичних сил суспільствав – „лівих” (ценралізм) і „правих” (децентралізм) є доказ того, що вони обрані до влади. І в такому разі владу необхідно позподілити відповідно до тріади закону діалектики. Оце і буде початок дійсної демократії, на котру висловив свої сподівання Майдан, зібравшись під ультрареволюційними гаслами оранжового заколоту, - влади без диктатури, яка задовольнить і „лівих”, і „правих”.

17.01.2005. З повагою, Е.Гончаренко

[Гість Николаевец]

Я бы согласился со многими этими высказываниями, в отношении Ющенко, но только с той оговоркой, что если бы победителем выборов был Янукович, то уже я так думаю, что через полгода его власти и подобных дисскусий вообще бы небыло.

А за властью, нужен всегда глаз да глаз и Ющенко в этом не исключение.

 

Хотя следует ометить, что Ющенко еще далеко не власть, так как Кучма с Януковичем, я уверен не дремлят, и вполне возможно, что в результате рассмотрения дела в Верховном Суде, наш самый "гуманный" суд, например вынесет решение, которое признает выборы (все туры) как несостоявшимися, и назначит новые перевыборы, естественно с новыми лицами. И будет у нас опять Кучма, как минимум еще на 9 месяцев. Так что рано еще клевать Ющенко, как "фашистскую" власть.

 

Как по мне, то Ющенко, слегка лоховат , как для политика такого уровня. Но тем не менее он всегда будет предпочтительнее Януковича.