В цей день.....

[Radiola]

Сьогодні в Україні святкують 

День Добровольця

 

 

[Рыжая]

Ничего не буду писать по случаю сегодняшнего дня. "Нiколи" станет реальностью только с уходом в прошлое страны- главного террориста 20 и 21 веков.

 

 

 

[Рыжая]

Герман Геринг в качестве главного военного преступника был привлечён к суду Международного военного трибунала в Нюрнберге, где являлся самым важным подсудимым. Приговорён к смертной казни через повешение. За 2 часа до исполнения приговора совершил самоубийство в своей камере.

Уже сидя в тюрьме во время Нюрнбергского процесса , Герман Геринг дал интервью психологу Густаву Гилберту.
Геринг говорит следующее: "Конечно люди не хотят войны. С какой стати какой-нибудь дурак с фермы захочет рисковать своей жизнью, когда лучшее, что он может получить в результате войны — это вернуться обратно на свою ферму одним куском? Конечно, народ не хочет войны. Конечно, никто не хочет войны ни в России, ни в Англии, ни в Америке, ни даже в Германии. Это понятно. Но, в конце концов, политика определяется лидерами страны. И заставить народ поддержать политику – это дело плевое. И не важно что это будет -демократия или фашистская диктатура, или парламент, или коммунистическая диктатура".

На что Гилберт ему возражает: "Но в демократии есть одно отличие – у народа есть возможность высказаться через своих избранных представителей. И в США только Конгресс имеет право объявить войну". На что Геринг отвечает : "Это, конечно , все прекрасно, но имеют они или не имеют они голоса, народ всегда может быть приведен к послушанию. Это просто: надо только сказать ему, что на него нападают. И при этом обвинить пацифистов в отсутствии патриотизма и в том, что они подвергают страну опасности. Это срабатывает в любой стране".
Это было записано 18 апреля 1946 года, а цитата дана по книге Гилберта «Нюрнбергский дневник».

Прошло 75 лет и Россия технологически реализует сказанное Герингом. Кремль культивирует войну, милитализирует общество, нагнетает истерию и нападает на своих соседей. И всё это российские лидеры оправдывают лживыми сказками про натовскую военщину, нацистов, хунту, пиндосов и рузький мир. Россия давно уже стала страной-агрессором, которая следует наследию Геббельса и Гимлера, но при этом обвиняет всех в том, что это именно они последователи нацизма и пытается перекладывать вину на тех, на кого Кремль напал. Российские лидеры ведут себя точно так же, как человек, который наложил себе в штаны, но обвиняет окружающих в том, что они виноваты в этой ситуации и убеждает себя, что жить гадя себе в штаны - это нормально.

#Победобесие - лишь один из элементов системы о которой говорил Геринг и этот элемент, как и многие другие элементы, системно реализуются в России. Больные #победобесием не осознают всего этого. Они просто соглашаются быть пешками в большой игре Кремля и жертвами путинских амбиций. В этом им помогают Соловьев, Киселев, Скабеева и другие верные последователи Геббельса. Все это не волновало бы меня, если бы Россия не была нашим соседом и если бы я не понимал к какой глобальной катастрофе это может привести. Ведь Россия, которая принимала когда-то участие в войне против человеконенавистнической идеологии, теперь стала ее носителем. И эта чума в России прогрессирует.(  Б. Береза)

[Radiola]

[Рыжая]

Vladimir Ivashchenko с Владимиром Иващенко.

17 ч.

Усі дивились "Бригаду"?:))
Саша Білий, Пчола.. ))

Так от сьогодні в Інстаграмі побачив відео зірки серіалу "Бригада"-Павла Майкова "Пчоли".
Його бачення на це свято також доволі цікаве і має право на існування.
Кому цікаво -послухайте.
До речі це думка росіянина

[Рыжая]

Цей день в історії.
17 травня 2010 року.

[Рыжая]

. · 

 

14 серпня 1775-го Катерина II видала маніфест, в якому повідомлялося про ліквідацію Запорізької Січі, а козаки згадувалися там як «кубло пияк та розбишак», які жили в неуцтві.

І далі: «…нема тепер більше Січі Запорізької в політичному її потворстві». У найкращих традиціях демагогії «освічена» імператриця подавала знищення Січі як виконання монаршого обов’язку перед Богом, перед імперією і навіть «перед самим узагалі людством».

На анексованих землях отримали величезні володіння фаворити і наближені Катерини ІІ. Тоді ж почалася інтенсивна колонізації «Новоросії», яка стала називатися степовим Причорномор’ям.

Після ліквідації Січі більша частина козаків близько  тисяч перейшла на землі Османської імперії, утворивши Задунайську Січ у гирлі Дунаю.

[Рыжая]

У цей день народився ГРИГОРІЙ ОРЛИК (5 листопада 1702, Батурин, Гетьманщина — 14 листопада 1759, Мінден, Королівство Пруссія), син Пилипа Орлика, довірена особа Станіслава Лещинського, військовий діяч і дипломат на службі в короля Франції Людовіка XV.

На чолі кінного полку Григорій Орлик брав участь у війні з Габсбурзькою монархією 1744—1747 рр. і Семилітній війні (1756—1763 рр.,), у ході якої отримав звання генерал-поручник французької армії. Внаслідок поранення і помер 14 листопада 1759 р. За свої бойові заслуги він був нагороджений відзнакою шведського короля «Великий хрест ордена Меча» та французьким орденом «Хрест Святого Луї».

#УД_Григорій_Орлик #УД_Франція

 

 

 

[Рыжая]

30 ЛИСТОПАДА 1939 РОКУ... УРЯД КОМІСАРІВ ЗАЯВЛЯВ ПРО «ГАРЯЧЕ БАЖАННЯ» ФІНСЬКОГО НАРОДУ УВІЙТИ В СІМ'Ю НАРОДІВ СРСР.

АЛЕ ФІНСЬКІ СНАЙПЕРИ, ЯК ПОТІМ З'ЯСУВАЛОСЯ, БУЛИ ДЕЩО ІНШОЇ ДУМКИ...

 

*Фінський плакат часів «зимової війни» з СРСР. 1939

 

 

 

[Рыжая]

Сьогодні великий день - 29 років тому було повалено СРСР.

Відбулося це у Білорусі, у пущі, названій на честь української Білої вежі - символа перемоги над Ордою.

Білу вежу було збудовано якимсь Олексою, за наказом українського князя Володимира Васильковича.

Ось як передає цю історію літопис.

Коли волинський князь Володимир Василькович прагнув відбудувати міста, розорені ординською навалою, він розгорнув Біблію.

Як пише Галицько-Волинський літопис, "і, так собі в серці мислячи, сказав: "Господи Боже! Сильний і всемогутній, що Своїм Словом все сотворяєш і лад усьому даєш! Що Ти мені, Господи, возвістиш, грішному рабу своєму, то на тім я стану". І коли розгорнув він Книги, то випало йому пророцтво Ісайїне:

"ДУХ ГОСПОДНІЙ НА МЕНІ,

І ЗАДЛЯ ТОГО ВІН ПОМАЗАВ МЕНЕ,

ЩОБ БЛАГОВІСТИТИ УБОГИМ;

ВІН ПОСЛАВ МЕНЕ

ЗЦІЛИТИ СКРУШЕНИХ СЕРЦЕМ,

ВОЗВІЩАТИ ПОЛОНЯННИКАМ, ЩО ЇХ ОДПУСТЯТЬ,

І СЛІПИМ, ЩО ВОНИ ПРОЗРІЮТЬ;

ПРИЗИВАТИ ПОРУ ГОСПОДНЮ СПРИЯТЛИВУ

І ДЕНЬ ОДПЛАТИ БОГА НАШОГО,

УТІШИТИ ВСІХ ПЛАЧУЩИХ;

ДАТИ ПЛАЧУЩИМ НА СІОНІ ВІСТЬ.

ЗАМІСТЬ ПОПЕЛУ БУДЕ ПОМАЗАННЯ І РАДІСТЬ,

А ОДІЖ СЛАВИ — ЗАМІСТЬ ДУХУ СКОРБОТИ;

І НАЗВУТЬ ЇХ ПЛЕМЕНЕМ ПРАВДИ,

НАСАДЖЕННЯМ ГОСПОДНІМ ВО СЛАВУ.

І ЗАБУДУЮТЬ ВОНИ ПУСТИНІ ВІКОВІЧНІ, ЗДАВНА ЗАПУСТІЛІ,

ВІДНОВЛЯТЬ ГОРОДИ ПУСТІ, ЩО ПУСТУВАЛИ З РОДУ".

Амінь.

 

 

 

(О. Палій)

[Рыжая]

Ще студентом на Володимирській гірці в Києві В’ячеслав Чорновіл дав клятву, що буде боротися за волю України все життя. І дотримався свого слова.

У КДБ його звали «невгамовним». «Вічний революціонер» оголосив війну радянському режиму і не припиняв протест навіть за ґратами. Визнаний у світі, але гонимий радянщиною, він був запроторений у табори, а згодом — у заслання, а повернувшись, продовжив боротьбу.

«Ми плакали і плакали від щастя, а люди все несли і несли квіти…» — так він згадував один із найщасливіших моментів свого життя — День проголошення Незалежності.

Україна прокинулася, зокрема, завдяки його непереможній енергії.

83 роки сьогодні виповнилося б творцю вільної України В’ячеславу Чорноволу… Пам’ятаємо і дякуємо!

 

[Рыжая]

Вітаю всіх, хто святкує сьогодні Свят-Вечір, із Різдвом Христовим! Нехай наш милостивий і щедрий Господь рясно проллє на вас Своє благословення! 25 рудня - свято для більшості християн світу - католиків, протестантів, православних греків, румунів, болгар, кіпріотиів, албанців, загалом, для 11 з 15 Православних Церков світу! Тож неправильно називати цю дату лише католицьким Різдвом, прийде час, і Православна Церква України святкуватиме Різдво Христове у цей день 

 

 

 

 

[Рыжая]

Христос народився! Славімо його!

А зараз — трохи інформації щодо сьогоднішнього свята. Книга "Нариси Дніпра" українського етнографа і мандрівника Афанасьєва-Чужбинського вперше вийшла в Петербурзі в 1861-63 роках. Прошу звернути увагу на дату українського Святвечора. Таку ж дату зустрічав і в інших текстах того часу, наприклад, в книзі Миколи Маркевича 1860 року "Звичаї, повір'я, кухня та напої сучасних малоросіян".

"Накануне Рождества, 24-го декабря, малороссиянка, даже самая убогая, хлопочет о приготовлении ужина, роскошного по своим средствам. Канун Рождества называется «свят-вечер». Кроме обычных кушаньев варит она ячменную или пшеничную кутью, т. е. кашу из круп, приготовленных особенным образом, и «узвар» из сушеных плодов: вишен, слив, груш, яблок. С первой звездой семейство собирается в хате, меняет белье, одевается по-праздничному, приглашает кого из родных или убогих, и начинается торжественное накрытие стола. Затеплив восковую свечу, в передний угол, на лавке под образами настилают сена, стараясь, чтобы в нем было как можно более желтых цветов бессмертника. При вынимании из печи «узвара» кто-нибудь из старших членов семейства берет небольших хлопцов (мальчиков) за чуприны, чтобы куры были хохлатые. Перенося из печки два обрядных блюда, обыкновенно приговаривают: «собі кутя на покуть, а узвар на базар» и ставят горшки в передний угол. Затем хозяин, выйдя на порог сеней или отворив окно, приглашает мороз на ужин: «морозе, морозе, иды до нас кyти исты, та не поморозь нашои гречкы». После чего все садятся за стол и ужинают".

Може хто з прихильників Різдва на 7 січня покаже мені інформацію щодо цієї дати у наших пращурів?

[Рыжая]

З днем соборності.

(фото із Швейцарії(

[Radiola]

День Соборності України – свято, що відзначається щороку в день проголошення Акту возз’єднання Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки, що відбулося 22 січня 1919 року на Софійській площі в Києві.

Йому передувало підписання (22 січня 1918 р.) Четвертого універсалу Центральної Ради, яким Українську Народну Республіку проголошено суверенною і незалежною державою. Західно-Українську Народну Республіку було проголошено в листопаді 1918 року. Процес об’єднання України завершився 22 січня 1919 року.

[Рыжая]

6 часов назад, ingvar сказал:

В Швейцарии так тепло? Это точно День Соборности?

Фото таки из Швецарии.  Но прошлый или позапрошлый год. Если не ошибаюсь, то на день независимости.  Могу уточнить у той, что на фото)))

 

[ingvar]

10 часов назад, Рыжая сказал:

Фото таки из Швецарии.  Но прошлый или позапрошлый год. Если не ошибаюсь, то на день независимости.  Могу уточнить у той, что на фото)))

 

Не стоит уточнять, не трудитесь. Вы не подозреваемая, а я не следователь. 

Верите ли, я и сам подумал что это 24 августа. 

 

[Radiola]

10 часов назад, Рыжая сказал:

Могу уточнить у той, что на фото)))

Не думаю, что їх це цікавить. Їм мозолять очі слова "незалежність", "соборність" в купі з "Україною" - тому чіпляються до слів, фото і всього за що можна вкусити. Рефлексують, тобто. 

[Рыжая]

1 час назад, Radiola сказал:

Не думаю, что їх це цікавить. Їм мозолять очі слова "незалежність", "соборність" в купі з "Україною" - тому чіпляються до слів, фото і всього за що можна вкусити. Рефлексують, тобто. 

Трохи не в тему... На фото сестри. Одна живе в Україні, в З)апоріжжі. Друга - у Швейцарії. Організувала там спілку - Швейцарські партизани. Допомагають нашим у ООС, ветеранам. Сім*ям.  Організовують виїзди влітку для дітей. 

[Рыжая]

Я сьогодні вітатиму з днем народження

Ірина Довгань

Мужню жінку з Донбасу, яка дивилася в обличчя ворогу, яка витерпіла за Україну і у якої є сили боротися за свою землю без окупантів. Боротися, не здаватись, бо вона знає ціну миру, якщо мир за будь-яку ціну. Вона відчула його на собі, на відміну від іншого сьогоднішнього іменинника.

Щастя, здоров‘я і многая літа, Ірино! Ви ще повернетеся в Ясинувату з перемогою. Бо перемагають такі, як Ви, а не уклоністи і боягузи.

[Рыжая]

«Вони», – писав В’ячеслав Чорновіл, – «були зовсім юні… Але в грудях кожного з них билося серце Мужа, який обороняє Матір від лютого ворога».

29 січня 1918 року, незабаром після проголошення незалежності Української Народної Республіки, українські студенти та гімназисти старших класів разом із вояками УНР об’єдналися і на кілька днів зупинили просування на Київ московсько-більшовицької орди. Сьогодні, 103 роки потому, ми згадуємо і вшановуємо їхній подвиг.

Бій під Крутами – одна із численних битв в одвічному «хрестовому поході» Росії проти України. Але Крути в просторі та часі буття українського народу посідають надзвичайно важливе місце.

Аналізуючи події сторічної давнини, згадую мудрі слова В’ячеслава Чорновола, які не втрачають актуальності:

«Можливо, для українських патріотів Грушевського, Винниченка події в Крутах уперше явили жахливу правду про комунізм і соціалізм. Можливо, тоді українські соціал-демократи, есери, монархісти, незалежники бодай на мить усвідомили, чим окошаться міжусобні конфлікти та загравання з комунізмом для України й для них самих. Це урок, дорогі мої, й нам, сьогоднішнім, це докір нашим демократам – роз’єднаним, непоступливим, осілим по партійних хуторах та хутірцях. Це пересторога тим, хто нині впритул не бачить загрози реваншу, натомість скеровує свій бійцівський запал проти недавніх однодумців».

Тоді молоді захисники УНР, не вагаючись, віддали життя за свободу та незалежність рідної землі. Зараз, більш ніж сторіччя потому, тисячі нових героїв продовжують боротьбу за Україну проти московського поневолення.

Вічна слава кожному з них.

Слава Україні!

 

 

[Рыжая]

Сьогодні день народження генерала Степана Полторака.

Генерал, який по суті, створив Національну гвардію. Якому на посаді командувача НГ довелося вести війну з перших її днів - і саме через це його призначили Міністром оборони. Бо призначати намагалися перевірених.

Міністр оборони... Та простіше перелічити самі лише досягнення: берці на мембрані, форма укропіксель, реформа харчування, прийняття на озброєення вітчизняних безпілотників, байрактари, відновлення 20000+ одиниць техніки, сухпай у вакуумпакетах, ракета "Вільха", ракета "Нептун", військові містечка, полігони, будівництво гуртожитків, будівництво сучаснпих сховищ для боєприпасів...

І те від чого я тоді готовий був верещати від захвату. Вперше міністр оборони вітав вояків "Слава Україні!". А сотні вояків відповідали: "Сероям слава!"

PS. Пам'ятаєте як горіло у вати, коли генерал Полторак сфотографувався у новій формі - і мережа замайоріла фотожабами? Це - моя улюблена.

 

 

Дмитро "Калинчук" Вовнянко

[Рыжая]

1. Арутюнян Георгій - 08:59:34

2. Олександр Балюк - 9.00

3. Вайда Богдан - 09:00:37

4. Шимко Максим - 09:07:16

5. Сольчаник Богдан - 09:08:15

6. Саєнко Андрій - 09:08:34

7. Коцюба Віталій - 09:10:11

8. Братушко Олексій - 09:10:37

9. Ільків Богдан - 09:11:55

10.Пехенько Ігор - 09.16

11. Аксенин Василь - 09:16:59

12. Мойсей Василь - 09:17:40

13. Тарасюк Іван - 09:18:08

14. Дмитрів Ігор - 09:21:59

15. Дигдалович Андрій - 09:22:51

16. Байдовський Сергій - 09:24:48

17. Бльок Іван - 09:24:20

18. Войтович Назар - 09:22:58

19. Мовчан Андрій - 09:26:31

20. Кемський Сергій - 09:28:32

21. Дзявульський Микола - 09:28:38

22. Опанасюк Валерій - 09:28:42

23. Корнєєв Анатолій - 09:29:21

24. Костенко Ігор - 09:29:29

25. Бондарчук Сергій - 09:29:27

26. Щербанюк Олександр - 09:29:37

27. Гриневич Едуард - 09:41:41

28. Жаловага Анатолій - 09:43:36

29. Ушневич Олег - 09:43:12

30. Жеребний Володимир - 09:44:53

31. Варениця Роман - 09:46:22

32. Точин Роман - 09:47:11

33. Паращук Юрій - 09:48:57

34. Ткачук Ігор - 09:49:08

35. Зубенко Владислав - 09:49:11

36. Голоднюк Устим - 09:54:36

37. Пантелєєв Іван - 09:54:53

38. Гурик Роман - 09:56:28

39. Котляр Євген - 09:56:36

40. Паньків Микола - 10:07:15

41. Царьок Олександр - 10:21:31

42. Чаплінський Володимир - 10:26:53

43. Чміленко Віктор - 10:28:29

44. Шілінг Йосип - 10:28:43

45. Полянський Леонід - 10:31:37

46. Храпаченко Олександр - 11:29:54

47. Смоленський Віталій - 11.43.27

48. Мельничук Володимир - 16:57:55

Полный список Героев Небесной сотни, убитых 20-го февраля 2014-го года штурмовой ротой киевского полка "Беркут" майора Садовника, с указанием времени нанесения смертельных ранений. Хроника восстановлена группой "Талионис" при участии "Цензор.Нет"

[Рыжая]

10 березня 1861 році на 47 році життя в Санкт-Петербурзі помер Тарас Шевченко. Поет давно скаржився на болі в грудях, які останнім часом навіть не давали йому говорити. Останню ніч провів він сидячи на ліжку, упершися в нього руками. Він то запалював, то гасив свічку, але до людей, що були внизу, не озивався. О п'ятій годині випив склянку чаю і побажав зійти вниз. Зійшов Тарас Григорович у майстерню, охнув, упав, і о пів на шосту поета не стало. Шевченка спочатку поховали на Смоленському кладовищі в Петербурзі, але в травні 1861 року перепоховали в Україні на Чернечій горі.

За 10 днів до смерті поет написав свій останній вірш.

Чи не покинуть нам, небого,

Моя сусідонько убога,

Вірші нікчемні віршувать,

Та заходиться риштувать

Вози в далекую дорогу,

На той світ, друже мій, до Бога,

Почимчикуєм спочивать.

Втомилися і підтоптались,

І розуму таки набрались,

То й буде з нас! Ходімо спать,

Ходімо в хату спочивать...

Весела хата, щоб ти знала!..

Ой не йдімо, не ходімо,

Рано, друже, рано —

Походимо, посидимо —

На сей світ поглянем...

Поглянемо, моя доле...

Бач, який широкий,

Та високий, та веселий,

Ясний та глибокий...

Походимо ж, моя зоре...

Зійдемо на гору,

Спочинемо, а тим часом

Твої сестри-зорі

Безвічнії попід небом

Попливуть, засяють.

Підождемо ж, моя сестро,

Дружино святая!

Та нескверними устами

Помолимось Богу,

Та й рушимо тихесенько

В далеку дорогу —

Над Летою бездонною

Та каламутною.

Благослови мене, друже,

Славою святою.

А поки те, та се, та оне...

Ходімо просто-навпростець

До Ескулапа на ралець —

Чи не одурить він Харона

І Парку-пряху?.. І тойді,

Поки б химерив мудрий дід,

Творили б, лежа, епопею,

Парили б скрізь понад землею,

Та все б гекзаметри плели,

Та на горище б однесли

Мишам на снідання. А потім

Співали б прозу, та по нотах,

А не як-небудь... Друже мій,

О мій сопутниче святий!

Поки огонь не захолонув,

Ходімо лучче до Харона —

Через Лету бездонную

Та каламутную

Перепливем, перенесем

І славу святую —

Молодую безвічную.

Або цур їй, друже,

І без неї обійдуся —

Та як буду здужать,

То над самим Флегетоном

Або над Стіксом, у раю,

Неначе над Дніпром широким,

В гаю — предвічному гаю,

Поставлю хаточку, садочок

Кругом хатини насажу,

Прилинеш ти у холодочок,

Тебе, мов кралю, посажу.

Дніпро, Україну згадаєм,

Веселі селища в гаях,

Могили-гори на степах —

І веселенько заспіваєм...

[Рыжая]

Це був понеділок, 13 березня 1961 року...

Мама (у пологовому) та бабуся вдома нервували: дід поїхав в район Куренівки купляти для мене коляску (по знайомству, яку країну про...).

Після завершення процесу кримінальну справу оперативно знищили, а ім'ям Олексія Давидова, як ні в чому ні бувало, назвали новий бульвар на Русанівці. Лише у 2015 році, під час декомунізації, бульвар перейменували на честь композитора Ігоря Шамо.

КУРЕНІВСЬКА ТРАГЕДІЯ.

Рівно 60 років тому, 13 березня 1961 року, в Києві сталася одна з найстрашніших техногенних аварій, названа пізніше «Куренівською трагедією». Река рідкої грязі вилилася зверху на мікрорайон Куренівка і поховала близько 500 людей. Подібні трагедії траплялися в СРСР регулярно і були викликані, в основному, некомпетентністю і волаючою халатністю партійних і державних чиновників. З найстрашніших подій на території України відразу згадуються Чорнобильська катастрофа на АЕС в Київської області (1986), ядерний вибух на шахті Юнком в Донецької області (1979) і ядерний вибух в районі Краснограда Харківської області (1972). На Куренівці обійшлося без атомної енергії, але наслідки були не менш жахливими.

З партійних і державних чиновників не покарали нікого. Навіть голова міськвиконкому Олексій Давидов, що особисто віддавав злочинні розпорядження, не лише не пішов під суд, але і не був знятий зі своєї посади! Відбувся суворою доганою.

До Перебудови навіть згадувати про Куренівську трагедію де б то не було заборонялося. Зараз вже є пам'ятники цій події біля входу в трамвайний парк, в парку Бабин Яр, біля Кирилівської церкви і на Лук'янівському кладовище. Такі злочини забувати не можна.

 

 

[Рыжая]

Сьогодні Ліні Костенко виповнюється 91 рік.

Особисто для мене лірика Ліни Костенко - це віра в майбутнє нашої України. Тому що якщо в нас є настільки талановиті, щирі серцем, незламні та люблячі люди, значить все неодмінно буде добре.

Ліно Василівно, многая літа!

Вже почалось, мабуть, майбутнє.

Оце, либонь, вже почалось…

Не забувайте незабутнє,

воно вже інеєм взялось!

І не знецінюйте коштовне,

не загубіться у юрбі.

Не проміняйте неповторне

на сто ерзаців у собі!

Минають фронди і жіронди,

минає славне і гучне.

Шукайте посмішку Джоконди,

вона ніколи не мине.

Любіть травинку, і тваринку,

і сонце завтрашнього дня,

вечірню в попелі жаринку,

шляхетну інохідь коня.

Згадайте в поспіху вагона,

в невідворотності зникань,

як рафаелівська Мадонна

у вічі дивиться вікам!

В епоху спорту і синтетики

людей велика ряснота.

Нехай тендітні пальці етики

торкнуть вам серце і вуста.

 

 

[Рыжая]

Сьогодні Україна відзначає 382 роки з дня народження видатного державного діяча, талановитого дипломата, мецената, просвітителя Івана Степановича Мазепи.

Головна мета Івана Мазепи була об’єднати Україну, зробити усе, щоб вона не залежала ані від Москви, ані від будь-кого іншого. І цю мету Мазепа, йдучи попереду свого часу, усвідомив уже через 50 років після Переяслава.

Мазепинська ідея жевріла протягом 200 років. Вона знаходила нових і нових послідовників і усі ці роки сприяла відновленню незалежності України.

Слово «мазепинець» стало загальним іменем для усіх, хто ставив за мету самостійну Україну. Українці покоління за поколінням надавали цьому званню явного позитивного змісту. Хоча протягом століть Петербург буквально таврував нас цим словом. Ефект був прямо протилежним – за ці роки росіяни зробили багато для популяризації Мазепи серед українців і ще більше – для розвінчання міфів. Сотні років чужі голоси втовкмачували хибні уявлення про нашу історію. Але тепер ми знаємо, що:

Хай про Мазепу спів мій лине,

Хоч він був пан, та серце мав.

За суверенність України

Боровся він і в цім був прав.

 

 

[Рыжая]

Друзі, сьогодні день поминання мого батька Вячеслава Чорновола. Цього дня 1999 року його політ перекрили Камазом на трасі біля Борисполя. Пізніше поговоримо про цю трагедію й про його життя та загибель більше. А поки прошу про молитву від тих, хто молиться та про добру згадку він інших. Через карантинні пересторги та особливу групу ризику для сестри батька Валентини Чорновіл ми на місці загибелі побуваємо окремо, самі. А в 12.00 будемо на панахиді біля могили на Байковому кладовищі.

Дякую всім за згадку й добре слово.

 

 

 Т. Чорновол

[Рыжая]

Сьогодні минає 23 роки з дня смерті КВІТКИ ЦІСИК, американської співачки українського походження, пісні якої чув кожен із нас.

Квітка Цісик (1953 - 1998) народилася у Нью-Йорку в родині українських емігрантів, які виїхали зі Львова у 1944 році. Батько Квітки був відомим музикантом, тож обидві його доньки (у Квітки була старша сестра Марія) успадкували любов до музики. З дитинства Квітка навчалася грі на скрипці, гарно співала. В 1974 році закінчила консерваторію в Нью-Йорку. Під час навчання взяла собі псевдонім Кейсі від ініціалів К.С.

Кейсі виконувала джинґли, була бек-вокалісткою у Боба Джеймса, Роберта Флека, Майкла Джексона та інших американських виконавців.

У 1977 р. вона зіграла епізодичну роль у комедійній мелодрамі «Ти світло мого життя» та виконала всі пісні головної героїні в ньому. Фільм отримав премії «Оскар» і «Золотий глобус» у категорії «Найкраща пісня до фільму», а також був номінований на нагороду «Греммі» у категорії «Пісня року» за головну пісню, виконану українкою. Проте про участь Квітки Цісик у записі пісень для фільму було "забуто" через її конфлікт з режисером.

10 років Квітка Цісик була "голосом" автомобільної компанії Ford. Крім того, озвучувала рекламу інших великих корпорацій Америки.

Однак ми її знаємо та цінуємо насамперед за її записи українських пісень, які у її виконанні отримали нове життя. Мелодика української пісні, чудова американська якість оранжування і майстерність виконавиці, щирість і любов, з якими Квітка співала кожну з них, а також її акцент зробили ці пісні неповторними і незабутніми. З допомогою своєї родини вона записала два україномовних альбоми: «Пісні України» (1980) та «Два кольори» (1989). Після поїздки на батьківщину у 1983 р. в її репертуарі з’явилися пісні Володимира Івасюка.

Протягом семи років Квітка боролася із раком, який забрав також життя її матері та сестри. 29 березня 1998 року вона відішла у засвіти, не доживши п’яти днів до свого 45-річчя.

Diaspora.ua

Текст підготовлено спеціально для Diaspora.ua на основі відкритих джерел, передрук та використання - за умови активного посилання на Diaspora.ua.

#УД_США #УД_Квітка_Цісик

 

 

 

 

 

 

 

 

[Рыжая]

ЗАБУТА ПЕРЕМОГА: ПОХІД БОЛБОЧАНА НА КРИМ.

22 квітня ‒ особлива дата в українській військовій історії. У цей день у 1918 році війська «українського Бонапарта» Петра Болбочана прорвали більшовицькі укріплення на Чонгарі й вирушили на звільнення Криму.

З військової точки зору підрозділи армії УНР здобули в Криму видатну перемогу. Як мінімум вдвічі поступаючись кількістю сухопутним силам радянської Тавриди, українські частини прорвалися на півострів без німецької допомоги, самостійно звільнили від більшовиків столичний Сімферополь і, нарешті, призвели до падіння комуністичного режиму в Криму. Саме дії загонів Петра Болбочана зумовили підняття Чорноморським флотом у Севастополі українських прапорів 29 квітня 1918 року, хоча до самого міста вони так і не дійшли.

Про високу майстерність українських військ свідчить не тільки оперативність, з якою вони оволоділи півостровом, пройшовши від Чонгара до Бахчисарая за 4 дні (з 22 до 25 квітня), але й значно менші, ніж у ворогів, втрати.

Додатковими свідченнями українських перемог були депутації від кримських міст, які прибували до звільненого Сімферополя, сподіваючись на встановлення влади УНР, а також звернення севастопольських більшовиків до Центральної Ради з пропозицією перемир'я.

Втім, військові досягнення так і не стали основою політичних успіхів. Український уряд не спромігся заздалегідь чітко визнати свої претензії на Крим, щоб врегулювати його статус на переговорах із німецькими партнерами. А після того, як німецькі війська Коша зайняли півострів, витіснити їх звідти вже не було жодної можливості. Кілька днів ганебного зволікання, відмовчування з боку чиновників, безглуздих відписок ледь не довели до зіткнення між Кримською групою і 52-м корпусом німців. Болбочану було недостатньо сил для повної перемоги над кайзерівською армією. Ну і в будь-якому випадку таке зіткнення призвело б до розриву з Берліном. У трагічному виборі: володіння Кримом чи союз з Німеччиною ‒ Київ зробив ставку на останнє.

Не програвши жодної битви, українські війська були змушені повернутися на материк.

Кримська операція виявилася кульмінацією змагань УНР за півострів. Ніколи до того і ніколи після того київська влада не була так близько до оволодіння цією територією.

Одна з найефектніших воєнних перемог Української революції і героїчний подвиг Кримської групи та її командувача Петра Болбочана так, на жаль, і не стала однією з найефективніших.

Ось як характеризував командувача Кримської групи полковника Армії УНР Петра Федоровича Болбочана учасник походу, сотник Армії Української Народної Республіки Борис Монкевич:

«Петро Болбочан був однією з найяскравіших постатей в усьому корпусі. Великий організатор і видатний стратег. Умінням користуватися всім для справи пояснюється такий швидкий наступ запорожців на Крим, хоч вони завжди мали перед собою значно сильнішого ворога. У боях показав себе Болбочан дійсно талановитим полководцем. У будь-якому становищі й у будь-яких умовах він не втрачав здатності орієнтуватися. У більшості випадків керував боєм особисто й завжди був у небезпечних місцях, чим піднімав дух запорожців, які під його керуванням завжди були переможцями. Слава про нього дуже швидко розійшлася і притягувала під його прапори багато військових... Йому вірили всі, знаючи, що він є зразком чесноти й порядку. В житті був дуже скромним, без тіні манії величі. Хороший товариш, який ніколи нікого не залишив у біді й завжди дотримувався свого слова та обіцянки. Всі ці прикмети викликали у кожної людини безмежну довіру й зачарованість ним. Запорожці щиро любили його, були віддані йому й готові виконати кожне його бажання. Ніколи не було в частинах непорозуміння, якого не можна було б залагодити одним ім'ям Болбочана».

І ніщо не стане найкращим вшануванням подвигу українських воїнів 1918 року, ніж звільнення Криму їхніми спадкоємцями.

ПАМ’ЯТАЙМО НАШУ СЛАВНУ ТА ГЕРОЇЧНУ ІСТОРІЮ!

ПАМ’ЯТАЙМО НАШИХ ГЕРОЇВ!