Блаженніший Святослав про зустріч Папи Римського Франциска і патріарха РПЦ Кирила

[Орiана]

«Говорили про нас – без нас» Глава УГКЦ про спільну декларацію Папи і патріарха РПЦ

о. Ігор Яців, 13 лютого

 

 

 

 

http://zaxid.net/news/showNews.do?govorili_pro_nas__bez_nas&objectId=1382599

 

«Закликаємо всі сторони конфлікту до розсудливості, суспільної солідарності та до діяльного будування миру. Заохочуємо наші Церкви в Україні трудитися над досягненням суспільної гармонії, утриматися від участі в протистоянні та не підтримувати його подальшого розвитку»?

Взагалі хочу сказати, що пункт 26 цієї декларації є найбільш контроверсійний. Створюється таке враження, що Московська патріархія або вперто не признається, що є стороною конфлікту, тобто відкрито підтримує агресію Росії проти України, як до речі і освячує військові дії Росії в Сирії як «священну війну», або звертається передусім до свого сумління, закликає себе саму до розсудливості, суспільної солідарності та до діяльного будування миру. Не знаю…

Саме слово «конфлікт» тут є темним і радше схиляє читача думати про те, що в нас є «громадянський конфлікт», а не зовнішня агресія сусідньої держави. Сьогодні загальновідомим є той факт, що якби на українську землю з Росії не прибували її військовослужбовці та не постачалася важка зброя, якби РПЦ освячувала не ідею «руского міра», а передачу контролю Україні над її власними кордонами, то ні анексії Криму, ні цієї війни взагалі б не було. Саме такої суспільної солідарності з українським народом та діяльного будування миру ми очікуємо від підписантів цього документа.

Кілька думок хотів би висловити з приводу фрази щодо заохочення Церков в Україні «трудитися над досягненням суспільної гармонії, утриматися від участі в протистоянні та не підтримувати його подальшого розвитку». Церкви і релігійні організації в Україні ніколи не підтримували війни та постійно трудилися над суспільною злагодою і гармонією. Досить лише поцікавитися тематикою звернень Всеукраїнської ради Церков і релігійних організацій за останніх два роки.

Натомість заклик не брати участі в протистоянні та не підтримувати його розвиток чомусь  мені дуже нагадує звинувачення митрополита Іларіона, яким він атакував «українських розкольників і уніатів», звинувачуючи нас мало не в тому, що ми є причиною війни на Сході Україні, а нашу громадянську позицію, котру ми посідали відповідно до соціального вчення Католицької Церкви, – підтримкою лише однієї зі «сторін учасників протистояння».

Щодо цього прагну ствердити таке. УГКЦ ніколи не підтримувала і не пропагувала війни. Натомість ми завжди підтримували і будемо підтримувати народ України! Ми ніколи не були на боці агресора, натомість перебували з нашими людьми на Майдані, коли їх вбивали носії «руского міра». Наші священики ніколи не брали до рук зброї, на відміну від того, як це траплялося з іншого боку. Наші капелани, як будівничі миру, мерзнуть разом із нашими солдатами на передовій та своїми руками виносять поранених із поля бою, витирають сльози матерів, котрі оплакують своїх убитих дітей. Ми опікуємося пораненими та постраждалими внаслідок бойових дій, незалежно від їхнього національного походження, релігійних чи політичних переконань.

Сьогодні, як вже вкотре, складаються обставини так, що наш народ не має іншого захисту і порятунку, окрім своєї Церкви. Саме пастирське сумління кличе нас бути голосом цього народу, будити сумління світової християнської спільноти навіть тоді, коли цього голосу не розуміють або ним нехтують релігійні лідери сучасних Церков.

Ваше Блаженство! Чи сам факт, що Святіший Отець підписав такий нечіткий і двозначний документ, не похитне повагу до нього серед вірних УГКЦ, для якої єдність із наступником апостола Петра є невід’ємною частиною її ідентичності?

Безперечно, цей текст викликав глибоке розчарування серед багатьох вірних нашої Церкви тай просто небайдужих громадян України. Сьогодні багато хто звертався до мене з цього приводу і говорив, що почувається зрадженим Ватиканом, розчарованим половинчастістю правди в цьому документі і навіть непрямою підтримкою з боку Апостольської Столиці агресії Росії проти України. Я, безперечно, розумію ці почуття.

Проте я заохочую наших вірних не драматизувати цієїдекларації та не перебільшувати її значення для церковного життя. Ми пережили не одну подібну заяву, переживемо й цю. Нам потрібно пам’ятати, що наша єдність і повне сопричастя зі Святішим Отцем, наслідником апостола Петра, не є предметом політичної угоди, чи дипломатичної кон’юнктури, або чіткості якогось тексту спільної декларації. Ця єдність і сопричастя з Петром наших днів є предметом нашої віри. Це до нього, Папи Франциска, і до кожного з нас каже сьогодні Христос в Євангелії від Луки: «Симоне, Симоне! Ось сатана хотів просіяти вас, як пшеницю, та я молився за тебе, щоби віра твоя не ослабла, і коли ти навернешся, утверджуй твоїх братів».