Західна демократія є личина фашизму

[Гість Едуард Гончаренко]

На форум Міжнародна політика

Статутом BіBіCі остання декларується, як незалежна державна радіокомпанія. В словосполученні „незалежна державна” звучить фальш. Попереднє керівництво їй не надало значення і поплатилось своїми посадами, коли спробувало висловити незалежну від уряду

Т.Блера думку відносно обгрунтованості агресії Великобританії проти Іраку.

Пропоную тему, котра не зачіпає інтересів жодної особи чи групи осіб, а стосується кращих сподівань людства.

 

„Західна демократія” є личиною фашизму

 

Вклоняючись перед бунтівними подвигами “донкіхотів”, що примушували і примушують владу вдосконалюватись, в кращому сенсі цього слова, звернемо увагу на те, що вони - майстри лобової атаки на режим капіталістичнолї влади. Цебто вони, образно кажучи – донкіхоти, що намагаються зупинити вітряк. Такий шлях боротьби найбільш драматичний і найменш ефективний. Адже вітряк крутиться не сам собою. Існують зовнішні обставини, скажімо, вітер.

Отже, приборкуючи вітряк, треба, керуючись здоровим глуздом, приборкати вітер. То ж від алегорій перейдемо до реалій і поглянемо, звідки дме небажаний політичний вітер.

На питання щодо політичної засади республіканських органів влади скрізь, де державним устроєм є республіка, дають вишколену відповідь – демократія. Наприклад - в Штатах, Англії, Японії, Франції і т.д. Вже півстоліття про гуманізм і лібералізм “західної демократії” на всі лади торочать західні радіоголоси, і вдень, і вночі, немов би упереджуючи його питання.

Але така відповідь недавніх „совків” не задовольняє: “Чому це так настирливо нам втокмачують про переваги “західної демократії”? Чи не підступна та політична пропаганда? Чи не намагаються нас, колишніх “будівників комунізму”, що марили демократією, ввести в оману? І вони не помиляються.

В античні часи, коли була вперше створена республіка, древньогрецький філософ Платон відзначив, що демократія, цебто влада народу, після виборів до республіканських органів управління закінчується, і зосереджується в руках багатіїів і тиранів.

Отже, Платон назвав демократією волевиявлення народу на виборах. А після виборів диктатура, підкріплена новим мандатом влади, продовжується. Перенесення платонівського розуміння демократії в наш час виглядало б кумедним архаїзмом, якби під ним не маскувався фашизм.

Поглянемо, що таке фашизм. Відкривши радянські словники - політичний, энциклопедичний або філософський, ми лише узнаємо, що фашизм – це ганебні прояви капіталізму, але не узнаємо суті цього явища. Журналісти ж остаточно заплутали питання, пов’язуючи фашизм з проявами гітлерівського нацизму або сучасного націонал-патріотизму чи радикалізму.

Тому на даний момент існує хибне уявлення про фашизм, котрий ототожнюється з діяльністю Гітлера та Муссоліні. Воно прихильно підтримується існуючим політикумом, бо на тлі такого уявлення “західна демократія” вигідно виглядає. Чого тут більше – самовпевненого блуду чи політичного окозамилювання, важко сказати. Однак це не заважає так званій західній демократії, “надуваючи щічки”, повчати інших.

В якості символа такої демократії італійці взяли слово «фашина» – сила в множині, в спиранні влади на мандат від більшості виборців. Звідси – фашизм (те ж саме, що і більшовизм). Так в Італії була визначена суть політичної влади Муссоліні.

«Демократичний» викрутас фашизму в момент його політичного утвердження сміховинно простий, але ефективний. Оскільки народ не здатний судити про ділові якості кандидатів у президенти, але чутливий до кривди, то симпатії виборця будуть на боці того кандидата, що виступить в личині «позитивного героя», "борця за спасіння нації” від кривди. Ось за таким сценарієм підміни тези вибори легко перетворюються в політичний театр, в котрому, діючи за класичним сюжетом боротьби „добра” проти „зла” і здобувши смпатії більшості, „позитивний герой” фактично захоплює владу.

Тепер «позитивний герой» буде від імені більшості диктувати обанутому народу свою волю. Отже, в спиранні диктатури на мандат обманутої більшості, власне, і полягає фашизм з його примітивним, авторитарним методом керування. А бунтівні прояви радикалізму, спрямовані проти диктатури, виходить, є антифашизм. Ось так все стає з голови на ноги.

Ми всі антифашисти і налаштовані проти нього, вважай, з пелюшок. З пелюшок в нашу уяву про фашизм навіяні образи “страхітливої” символіки, гучних демонстрацій протесту, театралізованого хуліганства і т.п. Немов би він “там”, а насправді - він тут і в нас самих. Фашизм в образі демократії укорінювався в людській свідомості, починаючи з античних часів. Тому всі бажають скористатися “демократичним” правом обирати президента, з одного боку, а їм надається таке право, з іншого боку. Мов, ось вона, реальна демократія – втокмачують в голови. Депутати їдуть в округи служити народу – хіба це не реалізація демократії?, - переможно кладуть читача на лопатки. (Фактично на місцях депутати вирішують лише проблеми дріб’язкові, для показухи).

Всупереч поширеному уявленню про фашизм як про щось страхітливе, він насправді виступає в образі “позитивного героя” - уквітчаний, усміхнений, із раденькою дитиною на руках, створюючи демократичну ілюзію, надалі посилену лібералізмом і показним гуманізмом.

 

Наслухався наш люд казочок західних „добродіїв” про щасливе „безідеологічне” західне суспільство, про „західну демократію” і про так зване свято демократіїї.

А чи безідеологічне? Адже так чи інакше, суспільне існування забезпечується якимось способом існування. Він включає закони, систему принципів існування, структуру влади, що мають забезпечити досягнення суспільної мети щасливого життя. Інакше кажучи, спосіб суспільного існування є його ідеологія, котра завжди має на меті його покращання. Про те, чому воно залишається „фатою морганою” – буде далі.

Отже, навіть община дикунів існує завдяки відповідному способу існування або ж ідеології. То ж посткомуністична Україна тепер потерпає від іншої ідеології, зрозуміло – капіталістичної. І таки потерпає, адже капіталістична ідеологія не є досягненням у суспільному розвитку, а навіть навпаки - декларує свободу дій, зрозуміло, по-праву сильного. Бо для чого тоді було б марксистам витрачати стільки зусиль на пошуки кращого способу суспільного існування? Над цим варто замислитись.

А може хтось повірив, що в світі вже нема капіталізму, що там квітне омріяна людством щаслива демократія? Тоді чому споживацький рівень життя в панівних країнах світу інколи „зашкалює” (в міжкризові періоди), а в решті країн, особливо африканських, панує нужда і голод? Такій „демократії” притаманна корупція, періодичні економічні кризи, зростання наркоманії і т.п, що свідчать про свавілля диктатури і порушення права людини на творчий труд. Це факти, котрі не приховаєш. А вони вказують на протилежне. Тобто, на Заході - той самий капіталізм, щоправда, тепер - із соціалістичним фасадом, що є здобутком трудящих в боротьбі з капіталом, а не ознакою демократії. Ось цей соціалістичний камуфляж капіталізму західна пропаганда називає „західною демократією”. При цьому її хижа капіталістична суть залишилась без змін.

Отже, яка ідеологія, така і політична система. Це аксіома.

30.12.04. З повагою, Едуард Гончаренко.

30.12.04. З повагою, Едуард Гончаренко.