Для українців і не тільки!

[Ай-Никола]

Так трапилось, що років вісім назад мені подарували один збірник під назвою "Зворотня еволюція" полтавця Бориса Місюренка і він всі ці вісім років лежав без моєї уваги. Але прийшов час і місце для того, щоб я все ж таки звернув увагу на цю збірку поезії. Хочу поділитися деякими віршами.

 

Ну що ми за народ такий?

 

 

1. Спимо

Ну що ми за народ такий?

Немовби вже й не кріпаки -

А все ж в обіймах у недолі...

Яка негода нас не б'є -

В серцях однак не постає

Ні сурми клич, ні спрага волі.

А де ж колишній "вольний дух"?

Чи той світильник вже потух

І нам спокійніше без нього?

Атож- не томить душу страх,

Є одижина, хліб і дах,

А решта - мов, і ні до чого.

Спокійно, тихо живимо...

 

А що вже солодко спимо -

То рівні нам не знайдеш в світі!

І байдуже - чи то Союз,

Новий потоп чи землетрус -

Нас не буди! Тож тим і ситі.

 

Мабуть здивований Тарас

З портретів дивиться на нас

І геть не може зрозуміти:

- Ще ж волі справжньої нема -

А ви, не скинувши ярма,

Вже знов поснули сучі діти?

 

Ну що ви за народ такий?

Хіба не досить, що батьки

Вже Україну раз проспали?

Гірку спокуту понесли

За те, що неньку віддали

Орді чужинській на поталу...

Колись - на вільній ще! - землі

Захисники і плугатарі

Боків не гріли дні і ночі -

То й Січ кипіла!.. А село

Бджолиним вуликом гуло -

Бо всяк за діло бравсь охоче!

 

Коли ж лихий траплявся час -

То рятували завжди нас

Єднання, Праця і Уміння!

Чи ж те й донині зберегли?

Чи ви вж, нинишні, пішли

Не з українського коріння?

 

Можливо й так... Не кожен рід

Тепер веде свій родовід

Від українського початку...

Але не дивлячись на те,

Ви всі - однаково спите!

Либонь зріднилися нащадки.

Та ще й спросоння, далебі,

Муркочите самі собі,

Що буцім, ви - вже вільні люди...

Гай-гай! Міраж солодких мрій! -

Та при безпечності такій

Ще волі довго в вас не буде!

 

Не час дрімати вам тепер,

Оскільки "привид" той не вмер,

Що "швендяв" з Марксом по Європі!

Та й в нас ще повно тих щурів,

Що люто зиркають з-під брів

І рахма лізуть "із окопів".

На те вони і пацюки...

А вам ще досі невтямки,

Що звір, який вповзає в хату,

Хижак! - а не щеня сліпе...

То ж ви хутчій будіть себе,

Щоб волю знову не проспати!

 

Продовження буде завтра.

[shehurin]

Понравилось, жду продолжения

[Ай-Никола]

Частина 2

Гідність

 

Колись приблуди гонорові

Забороняли нашу мову

І не вважали за бридке

Нам - в Україні! - докоряти,

Що, бач, посміли розмовляти

Ми на "хохляцком языке"!

 

Та й іншим зайдам теж кортіло

Відняти в нас і душу, й тіло,

А мову - знищити дотла:

Її старалися зганьбити,

Принизити, заборонити -

А мова, знай собі, жила!

Ще й розвивалася поволі -

Неначе та билинка в полі,

Що знову квітне повесні...

Тож як не пнулись злії сили -

Квітучу мову не скосили

Ніякі орди навісні!

 

Її то "дикою" вважали,

То "хлопською"... - і зневажали

Того хто нею розмовляв.

А "хлоп", зберігши рідне слово,

Сприймав шановно різні мови -

Одних лиш блазнів не сприймав!

 

Не зневажали гречкосії

Ні мови Польщі, ні Росії

Ні інших будь-чиїх... Проте

Своєї також не ганьбили,

Бо так віддавна розуміли,

Що віра й мова - то святе!

 

За віру йшли на люті муки.

В часи біди, страждань, розлуки

Вона підтримувала нас!

А мова наша солов'їна -

Була нам подихом родинним

І повсякдень, і повсякчас

Святині ті - народ єднали!

Тож їх від нас і відривали

 

Ще й мордували як могли,

Щоб ми, позбувшися основи

(І віри нашої, і мови!),

Скоріше ярма натягли.

 

На щастя, ті часи минули...

Забрьох колишніх вже забули -

По них давно росте трава...

Але скажіть-но: як збагнути

Що знов про нашу мову чути

Злі і зневажливі слова?

І де ж бо?.. Тут!.. На Україні!..

 

Так нас каструють і донині..

І це, на жаль, вдається їм..

А ми?.. на ту гірку образу

Чи ж реагуємо відразу

Хоча б обуренням своїм?

 

Та де? - забувши рідну неньку,

Ми ладні як завгодно "цвенькать"

(Ще й зуби шкіримо либонь)

Тому й хистка на те надія,

Що в нас "ось-ось запломеніє

Своєї гідності вогонь"...

 

А, може, ті слова зневаги

Йдуть від осілих тут "варягів"?

То є прислів'я не нове:

"Віддавшись до чужої хати,

Невістка має поважати

Оселю ту, в якій живе!"

 

Коли ж на все, що їй не любе,

Вона копилитиме губи

І все робитиме для зла -

То скаже їй така родина:

"Абож поводься, як людина-

Або вертай звідкіль прийшла!"

 

Було б нам мабуть, легше трохи,

Якби велись так лиш "забрьохи",

А то - вже казяться й свої:

Калічать мову та ламають -

Все на чужу перевертають

(Гаразд не втямивши й тії!)

 

А вже коли ведуть розмову -

Там і чуже і рідне слово

Потворним "суржиком" тече...

То ж доки те кривляння буде -

Нас і сприйматимуть повсюди

За ницих блазнів і нікчем!

 

Якщо ж ми ту ганьбу сприймаєм,

Якою недруг засіває

Громадське мислення просте -

То на грунтах низької проби

Гряде ... ще згубніший Чорнобиль,

Що в душах наших проросте!

 

Останню третю частину "Пора прозріння" цього твору додрукую ввечері!

[Ай-Никола]

Частина 3 Пора прозріння

 

Наш хрест, либонь, того й тяжкий,

Що гірко пройдені стежки

Ніяк не в змозі нас навчити,

Хто ми такі? .. Куди йдемо?

Для чого, врешті, живемо

І як потрібно далі жити?...

 

Ну, що ми, дійсно за народ?

Хіба гарапники "господ"

Нас тій науці мало вчили?

А, бач, хто манить - біжимо

Коли зневажать - мовчимо

І тільки лупаєм очима...

 

А зневажали ж - від душі

Нас і "пани", й "товариші"

І всі гуртом і поодинці...

Тож так і буде - доки ми

Не станем гідними людьми,

Що варті назви українців!

 

Чому нащадки козаків,

Перетворившися в "совків",

Вже стати іншими не хочуть?

Чи не тому, що для раба

Миліш за все - пітьма сліпа?

(Бо ж світло - всім розкрило б очі

На наш страшний, найбільший гріх,

Як ми зреклись святинь своїх...

Та як глумилися над ними!...)

 

О Боже!.. Мудрий ти єси!..

Коли ж сліпцям відповіси,

Хто нас у світ пусти такими?

 

Але вуста твої - німі...

А ми блукаючи в пітьмі,

Ніяк не візьмемо до тями,

Хто душу гідність погноїв

Що стали ми потурнаками?

 

Звичайно, хто сліпим прожив,

Себе думками не сушив -

Тому нелегко прозрівати,

Бо невтямки (і в тім біда),

Що кусень хліба і вода -

То ще не все, чого він вартий!

 

В прозрінні вже дізнавсь хоча б,

Що він - не "бидло" і не "раб",

Не "гвинтик" там якийсь іржавий,

Не "хлоп", не "хам" і не "сміття" -

А Будівник свого Життя,

Сім'ї, Суспільства і Держави!

 

Тож прозріваймо!.. Час настав!

О, Земле-матінко свята,

Збери дітей своїх в родину!

Благослови іх для добра

І об'єднай- бо вже пора

Їм будувати Україну.

[*166 МСБР*]

Вот ответь мне друг Никола ,отчего в украинской поэзии ,как бы сказать помягче ,бытуют выражения типа -"мы ещё живы ,не умерли .Всё пропитано за ранним предчувствием фиаско. И второй вопрос ,там где то про бога упоминалось ,что (кто) есть бог?,

[Ай-Никола]

Вот ответь мне друг Никола ,отчего в украинской поэзии ,как бы сказать помягче ,бытуют выражения типа -"мы ещё живы ,не умерли .Всё пропитано за ранним предчувствием фиаско. И второй вопрос ,там где то про бога упоминалось ,что (кто) есть бог?,только Бандеру не упоминай при этом.

Бытие определяет сознание и к моему великому сожалению украинцы пока не смогли наступить на горло своей собственной песенке в стремлении к духовному прозрению и росту. Бог - это по меньшей мере сверх-личность. И уже одного этого достаточно!

[Ай-Никола]

Почуй нас- і прости

 

Ти почуй нас, ненько-Україна,

І за те від нас не відвернись,

Що перетворити на руїну

Ми тебе, безглузді, спромоглись,

 

Що тебе, згорьовану, закуту

І до нас волаючу щомить,

Ми так довго не збаглися чути

Ані знати, що тобі болить...

 

Тож коли ні ляхи, ні татари

Все ж тебе здолати не змогли -

Доконали... власні яничари,

Що "синами рідними" були...

 

Вже давно голодними роками

Ми тобі, змарнілій від біди.

Замість хліба - простягали камінь

І давали сіль замість води...

 

А коли негідники плювали

У твоє пречистеє чоло -

Ми смиренно погляд відвертали,

Щоби нам... безпечніше було.

 

Ми зітхали: наша хата скраю...

Голос подавати - не зруки...

Сірі ми... не чуємо... не знаєм...

І ховались, наче слимаки

 

О, слимача логіко безпеки!

Так нам довго стяг твій миготів

І в багно завів нас так далеко,

Що зробив нас гірших за катів!

 

Кат-сторонній... Вся його турбота -

У несхибнім помасі руки,

Але ми ж бо - з власної охоти! -

Згодилися йти в потурнаки.

 

З власної! .. Свідомо!.. Безвідмовно!

Стали, не вважаючи за гріх,

Відрікатись від твоєї мови,

Від обрядів-звичаїв твоїх...

 

І коли на мученицьку страту

Нелюди синів твоїх вели -

На яку ж то (за мовчання!) плату

Ми тоді надіятись могли?

 

Нам і справді "щедро" заплатили:

Декому - недоїдка шматком,

Іншому - по пиці заліпили

Чи спороли ребра канчуком,

 

А того - показували всюди:

"Предан и умен не по годам!" -

І чипляли брязкальця на груди

За собачу відданість катам...

 

А за те, що відреклись від тебе,

Що ж здобув з нас кожен за життя?

Спільний шмат чорнобильского неба?

Чи безсмертя власного буття

Або в душах - спокій та відраду?

Може - славу за свої діла?

 

А куди ж подіти чорну зраду,

Що в мовчанні нашому була?!

 

Все даремно! Знов ми босі й голі,

У багні дикунства та хули...

Ні скарбів не нажили, ні волі -

Бо... тебе, святую, продали...

 

Але в нас ще жевріє надія,

Що тобою втрачені колись.

Ми своє падіння зрозумієм...

Тільки ти від нас не відвернись

Ні за те, що матері цурались,

Ні за те, що в бруді суєти

Вже давно в гріхах не сподівались...

Тож почуй нас, блудних ... І прости

[Ай-Никола]

Николя, а что нить свое, можешь?

 

Я не поет! Каждый должен заниматься своим делом. У каждого своя дорога.

[GiRaFo.chka]

Людина! Не ховай свого обличчя

З чужими масками у ряд не становись,

Йди прямо вгору, і минай узбіччя.

Та несподіванно від жаху не спіткнись.

Я мала друга, найдорожче в світі

Для нього воля вольная була.

Аж ось дивись :

Стеблинки перебиті,

Коли зима сувора загула.

Так іншої собі шукав він долі.

Хоч знав, що доля не дарує всім

Ни втіхи, ані спокою, ні волі..

Він молодість згубив свою а втім

Так само йде..і твердо вірить, знає,-

Для нього іншого і бути не могло.

Хто з нас свого обличчя не ховає,

Ніколи не позбудеться його

 

 

чорти шооооо.. ! Это я писала в 16 лет! :P

[*166 МСБР*]

Людина! Не ховай свого обличчя

З чужими масками у ряд не становись,

Йди прямо вгору, і минай узбіччя.

Та несподіванно від жаху не спіткнись.

Я мала друга, найдорожче в світі

Для нього воля вольная була.

Аж ось дивись :

Стеблинки перебиті,

Коли зима сувора загула.

Так іншої собі шукав він долі.

Хоч знав, що доля не дарує всім

Ни втіхи, ані спокою, ні волі..

Він молодість згубив свою а втім

Так само йде..і твердо вірить, знає,-

Для нього іншого і бути не могло.

Хто з нас свого обличчя не ховає,

Ніколи не позбудеться його

 

 

чорти шооооо.. ! Это я писала в 16 лет! :P

Человек! Не прячь своего лица

С чужими масками в ряд не становись,

Иди прямо вверх, и проходи обочину.

И вдруг от ужаса не споткнись.

Я имела вторая, самое дорогое в мире

Для него воля вольная была.

Вот смотри :

Стебельки перебиты,

Когда зима суровая загула.

Так другой себе искал он судьбы.

Хоть знал, что судьба не дарит всем

Ни утешения, ни покоя, ни воли..

Он молодость сгубил свою а впрочем

Так же идет..и твердо верит, знает,-

Для него другого и быть не могло.

Кто из нас своего лица не прячет,

Никогда не лишится его

 

Ужос создаёт переводчик .

[GiRaFo.chka]

Ужос создаёт переводчик .

лично для вас, сэр, я сделаю авторский перевод.. Только уже не сегодня, мне давно пора отбиваться. Завтра ранний подъем. И вообще, начинай осваивать украинскую мову! Пора, брат, пора! Тебе понравится..Обещаю

 

 

Всем пока,

 

Ната, береги Чарли пуще зеницы ока. Его нельзя из рук выпустить. Это нам подарок с небес..

[Орiана]

Всем пока,

 

Ната, береги Чарли пуще зеницы ока. Его нельзя из рук выпустить. Это нам подарок с небес..

Твій подарок у тебе над головою висить, пачкун, псує вже твої вірші

[Ай-Никола]

Я имела друга должно быть в переводе. А у вас чего-то "вторая"

 

Это так для примере:

"було - та загуло" - "было да сплыло"

 

Прям как в анекдоте про русских, которые из Украины приехали и начали рассказывать о цивилизации

 

Иду я по улице и вижу итальянский магазин "Тканини" захожу, а в нем японский отдел "Гудзики" И я так спрашиваю: у вас гудзики есть, а мне по-французски отвечают: "вжэ нема"

[*166 МСБР*]

Твій подарок у тебе над головою висить, пачкун, псує вже твої вірші

Что же ты за человек ,то такой?:-S

Исковеркать суть и красоту произведения не пытался ,онлайн переводчик постарался.

Пробовал читать,складно,мелодично.

Но это как ,,братец Луи,, петь,красиво ,а в итоге про пидорасов.

Никого в данном случае не пытался обидеть и оскорбить.

[Орiана]

Иду я по улице и вижу итальянский магазин "Тканини" захожу, а в нем японский отдел "Ґудзики" И я так спрашиваю: у вас гудзики есть, а мне по-французски отвечают: "вжэ нема"

[Ай-Никола]

"СПОКУТА" Борис Місюренко

 

 

В тяжкий для України час

Знов фарисеї тішать нас

Облудними словами -

Та тхне лиш мороком від них:

Адже сліпі ведуть сліпих,

Як і раніш, до ями...

 

Прозріння, де ти?.. Озовись!

Не залишай нас, як колись,

Бо жити вже несила...

Невже ж то ця земля свята,

Знедолена, мов сирота,

Так тяжко завинила?

 

Гріхи, великі чи малі,

Не йшли ніколи від землі,

Грішили тільки люди -

Ті, що в полоні забуття

Не визнавали каяття

За скоєні облуди.

 

Та й натворили, бач химер -

Діянь негідних... А тепер

Всі ремствуємо гірко,

Що все в нас водиться й росте,

А скарбу маємо, проте -

Лиш... бубликову дірку!

 

Та ми ж, мовляв, і трударі,

І розумом не злидарі,

І сила є неначе,

Та й люду в нас чималий кіш -

А жити все стає скрутніш

І з кожним днем - все тяжче...

 

Що ж... Це - спокута нам за те,

Що все пречисте і святе

Від себе відторгали

Що Віру й Совість - гнали геть,

Що сіяли - брехню і смерть,

А честь - в багні топтали...

 

За це нас Бог карає так!

...А ми й донині ще ніяк

Не в змозі втямкувати,

Що скільки б часу не пройшло,

Завжди іде - відплата!

 

Хіба ж не нашими людьми

В часи злодійскої пітьми

Творилось чорне діло,

Коли своїх же земляків

Всього за жменю колосків

Збивали і гноїли?..

 

Коли в конаючих дітей

Останнє зернечко святе

Від рота відривали?..

Коли тягли до ями їх

І збайдужіло - ще живих! -

Землею закидали?

 

А ми - не каючись в журбі! -

Вже... раю хочему собі?

Вже ми... святі й невинні?..

Не з нами, буцім, те було -

То й за чиєсь колишнє зло

Не нам платити нині...

 

А чи ж- колишнє?.. То дарма,

Що, мов, на нас гріха нема...

Його в нас - вистачає!

Поглянь-но: той дружину б'є

Той - честь і совість продає...

Той матір зневажає...

 

А не гріхом є те хіба,

Що груди наші рве злоба

Щоденно, звично, грубо,

А жовч - аж хлюпає з очей

У зливі пристрастних речей

Та закликів до згуби?..

 

Огляньмось пильно навкруги:

Вже ведемось, як вороги -

Грабунки... Вбивства... Чвари

Все глибше ліземо в багно...

Чи нам вже стало все одно?

Чи нам ще мало кари?

 

Нам - щиро каятись пора,

Щоб відродитись для ДОБРА -

Бо без добра і каяття

Не варті будемо життя

Опріч того, що маєм.

[Ай-Никола]

"Бездонність" Борис Місюренко

 

Матусю, ластівко-небого,

Ти знову в скруті та журбі...

Яка ж тернистая дорога

На долю випала тобі!

 

А нині - ще тебе й грабують

І хто ж бо? Кажуть що "сини"

(Так безсоромно іменують

Себе і спільників вони!).

 

То не сини твої, матусю,

То все - гидотна каламуть:

Зросли вони в чужому дусі -

Такими їх і загребуть.

 

Від них сахатимуться люди,

Як від брудних скажених псів...

Господня кара - їм ще буде:

Воздасться кожному і всім!

 

А нині пройди ті лукаві,

Що кожен лиш собі гребе,

Ні у добробуті, ні в славі

Не прагнуь бачити тебе.

 

Ти їм знесилена миліша,

Яка б з колін не піднялась:

Тоді - грабуй, хапай побільше

І продавай - хто більше дасть?..

 

Там про ганьбу немає й згадки -

Лише б набехкатись чимдуж!

А що подумають нащадки -

Те не бентежить їхніх душ.

 

Яку лишать про себе славу -

Їм байдуже... як, врешті, й те,

Чи ти воскреснеш як Держава -

Чи шлах той терном заросте..

 

Твого їм розквіту не треба,

А, навпаки, - якби змогли,

То, мабудь, вже й шматочки неба

Вони б тобі не віддали,

А ждали б, доки ти сконаєш,

Коли тебе поглине ніч..

 

Тепер - останнє те, що маєш,

Здирають з материних пліч.

 

В своїй захланності мерзенній

Вже кожен з них осатанів!..

...Тож ти їх визнач - поіменно! -

і прокляни таких "синів"!

 

Давно вже гін на них клекоче -

Благослови ж його!

 

....А ти

В сльозах своє одна шепочеш:

"Прости їх, Господи.. Прости..."