"П'ята колона" впевнено повертає Україну на кола свої...

[corax]

Роман Офіцинський: Україна на шляху від поразок до?..

10.09.14

Президент Петро Порошенко у телеінтервʼю для програми "HARDTalk", яку траслювали 5 вересня на каналі "BBC World", сказав англійською про те, що готовий воювати і померти за Україну. За два місяці він оприлюднив чимало стилістично привабливих текстів багатьма мовами. Проте для нього досі недосяжні перемоги на магістралях розвитку держави: ні встановлення миру, ні втілення реформ.

 

За Україну помирають не на словах, а насправді.

 

Для президента Порошенка "медовий місяць" остаточно закінчився у День незалежності 24 серпня, коли його паркетні генерали проґавили російське вторгнення на Донбас, де тривала антитерористична операція військових і правоохоронців України.

 

У кінцевому підсумку вина за масову загибель українських солдатів лягає на Верховного головнокомандувача, котрий настільки зачарований своїми бездарними висуванцями у генеральських лампасах, що не в силі обірвати нездарам погони.

 

Оскільки ніхто з колишньої верхівки України за півроку не відповів за загибель Небесної Сотні, то, напевне, нинішнє керівництво розраховує на таке ж милосердя за ганебні військові поразки на Донбасі.

 

До речі, а хто винний за збитий терористами Іл-76 в небі над Луганськом 14 червня, коли загинули 49 дніпропетровських десантників і членів екіпажу?

 

До Іловайського котла 29 серпня-3 вересня, де полягли сотні солдатів, цю трагедію називали найбільшою одночасною втратою Збройних сил України за період її незалежності.

 

За такого командування наслідки повномасштабного вторгнення страшно уявити. Бравадою з телевізора ворога не вигнати.

 

Неефективна влада порожньою балаканиною поступово втрачає головний ресурс ‒ довіру громадян, які захищають Вітчизну, але не бажають покласти голови за чиєсь недбальство, прорахунки, продажність.

 

Від глави Української держави чекають адекватних військово-політичних рішень, зокрема кадрових, а їх нема, лише пелена ілюзій від "мирного плану", підписаного в Мінську контактерами ‒ представниками України, Російської Федерації, Організації з безпеки і співпраці в Європі.

 

Нині для всіх зрозуміло, що Україні швидко стане краще без дилетантів і "СМЕРШовців" у владних кріслах. Адже вже місяць, від 7 серпня, є вільною посада секретаря Ради національної безпеки й оборони. І нічого. Вакансія жодним чином не вплинула на безпекові та оборонні здобутки Української держави.

 

Нічим виправдати зволікання президента з "перезавантаженням держави", надто у чутливих для суспільства сферах ‒ правоохоронні органи, адміністративні послуги, Збройні Сили, кадрова політика.

 

Порошенко підвлаштовує під себе "старорежимну" систему, тому погодився на дочасні парламентські вибори на засадах попередньої "злочинної влади".

 

Але ж у своїй передвиборчій програмі він твердив: "Докладу всіх зусиль у рамках своїх конституційних повноважень, щоб до кінця 2014 року відбулися дострокові парламентські вибори суто на пропорційній основі за відкритими списками". Що завадило докласти "всіх зусиль"?

 

За три місяці президентства Петра Порошенка не бачимо рішучих дій на позитивні зміни всередині країни. Наприклад, він обіцяв "реформувати правоохоронну систему – суди, міліцію, СБУ, прокуратуру", але для того не зробив і півкроку. Не хочу зайвий раз нагадувати, як левова частка правоохоронців порушила присягу і зрадила у Криму і на Донбасі.

 

Порошенко сподівається на високий показник його політичної сили на виборах у Верховну Раду 26 жовтня. Марні надії. Лідери громадської думки щоразу голосніше у соціальних мережах висловлюють загальні електоральні розчарування від гедоністичної діяльності висуванців і союзників глави держави.

 

Затяжні мандрівки на улюбленій яхті під час війни першого заступника глави президентської адміністрації мільярдера Юрія Косюка, куратора силового блоку, є кинжальним ударом у спину президенту.

 

Народ і влада до сих пір як "два світи, два способи життя".

 

Як відомо, проект нового закону про прокуратуру, що підготовлений відповідно до стандартів Ради Європи, пройшов експертизу у Венеційській комісії та схвалений в основному, третій місяць очікує на друге читання.

 

На офіційному веб-порталі Генеральної прокуратури 27 серпня розміщено повідомлення про те, що у зв'язку з військовими діями на сході країни тисяча прокурорів залишили підконтрольні терористам території. Причому "майже 600 із них звернулися з рапортами про те, щоб їх включили до батальйонів територіальної оборони".

 

Але Генеральний прокурор Віталій Ярема пошкодував цей "прокурорський батальйон" і на війну не відправив.

 

За умови схвалення нового закону, чисельність працівників прокуратури скоротиться щонайменше втричі. За різними підрахунками, йдеться про вивільнення понад 12 тисяч осіб, які, за словами Генпрокурора, готові зі зброєю в руках звільняти Україну від російських найманців.

 

Це зо два десятки цілком боєздатних армійських батальйонів, де в особового складу наявні класні чини цілком відповідають військовим званням. До того ж, вступивши на службу в прокуратуру, всі урочисто присягли служити Українському народові та Українській державі. Саме ‒ служити.

 

Ось де потужні мобілізаційні резерви для успішного визволення Донбасу та повернення Криму. Ще більші ‒ у Службі безпеки України, Міністерстві внутрішніх справ, де з надлишком матеріально забезпечених захисників Вітчизни, включно з власними джипами "подвійного призначення".

 

Доки можна виїжджати на волонтерах, добровольцях, забраних за повістками в армію? У пересічних громадян гідний поваги патріотизм, моральний настрій, але вони мільярди гривень на оборонно-наступальні потреби не зберуть.

 

Мільярди якраз є в тих, хто сподівається "манни небесної" ‒ зовнішньої допомоги від Вашингтона і Брюсселя чи поступливості Москви.

 

Слово є високоточною зброєю для людини, котра щодня без пафосу жертвує собою заради співвітчизників. Маленький, але промовистий негероїчний епізод із мирного життя.

 

Через бюрократичну тяганину з виділенням "державних місць" президент України разом із міністром освіти і науки програли змагання за абітурієнтів із Донбасу і Криму, яких університети Росії зараховували на безоплатне навчання на основі елементарної співбесіди з російської мови.

 

З гіркотою експерти підсумували те, як чиновники провалили вступну кампанію-2014 в українські виші.

 

Натомість польське Міністерство науки і вищої освіти вирішило частково врятувати реноме офіційного Києва і запропонувало пакет стипендіальних програм для 500 українських студентів у 2014/2015 навчальному році.

 

Йдеться про річне перебування і навчання у Польщі осіб з територій України, що охоплені військовими діями. Вартість програми склала понад 10 мільйонів злотих. Усього в польських вишах минулого навчального року студіювало 15 тисяч українських громадян. Що ж, перекладемо на плечі Польщі решту проблем України?

 

Не хочу, щоби мої критичні зауваги були сприйняті за докір "диванного патріота" чинному главі державі та його підлеглим. Але за три місяці вже пора перейти від поразок до перемог.

 

Якщо сьогодні належно не йдуть справи, то необхідно безжально змінювати і кадри, і систему. Бо завтра президента не пожаліє ніхто: ні нинішні його соратники, ні попутники.

 

Роман Офіцинський, доктор історичних наук, професор, Ужгород, для УП

Мріяти не шкідливо... Шкідливо дивитися на речi крiзь рожевi окуляри...

[corax]

Ярема объяснил, почему ГПУ больше не считает Добкина сепаратистом

10.09.14 12:42

Генпрокурор Виталий Ярема считает законным закрытие уголовного производства против бывшего главы Харьковской облгосадминистрации Михаила Добкина, подозревавшегося в сепаратизме, из-за отсутствия состава преступления.Об этом он сообщил журналистам в среду в Киеве, информируют "Украинские Новости".

 

"Мы исследовали высказывания Михаила Добкина. Экспертиза дала вывод, что в его действиях нет призывов к свержению государственного строя и суверенитета. Поэтому мы приняли такое решение в соответствии с действующим законодательством", - сказал Ярема.

 

Читайте также: Добкина уже не подозревают в покушении на целостность Украины - "нет доказательств", уголовное производство закрыто

 

 

При этом он отметил, что согласно процедуре была проведена лингвистическая экспертиза высказываний Добкина.

 

Как известно, уголовное производство в отношении бывшего губернатора Харьковcкой области закрыли 20 августа.

 

Ранее Добкин "прославился" своими антимайдановскими настроениями.

 

В частности, он заявил, что договариваться с протестующими на Майдане бесполезно. "Их нужно разоружить, а тех, кто будет сопротивляться, убивать - физически уничтожить", - сказал Добкин.

 

В своей предвыборной президентской кампании он использовал пророссийскую риторику, обещая в случае своей победы вступление Украины в Таможенный союз и федерализацию.

Так что самое важное сейчас для украинцев понять, что против них и за путлера - играет единая команда с отчетливо распределенными ролями... А "тренерская бригада" - как сидела, так и сидит на Старой площади...

[corax]

Генадій Люк: Контрреволюція

14.09.14

Здалеку, дуже здалеку, усе виглядає більш ніж пристойно: з метою виконання однієї із ключових вимог Майдану оголошено про дострокові перевибори Верховної Ради.

 

Але якщо придивитися ближче, а тим більше уважно – ситуація починає кардинально мінятися. Усе чіткіше й чіткіше вимальовується "реформаторська" стратегія нової влади – дуже гучно поміняти форму й при цьому тихцем наповнити цю форму старим змістом.

 

Майдан вимагав якісної зміни влади.

 

Оголошені парламентські вибори мають великі шанси не стільки змінити якісний склад Верховної Ради, скільки на п'ять років законсервувати старий.

 

Уже сам факт, що ці вибори будуть проведені за старими правилами – більш ніж промовистий.

 

Це, зокрема, означає, що у всій своїй "красі" збережеться один із китів вітчизняної політичної корупції – українська мажоритарка. Корупція й підкуп пронизує українську мажоритарку наскрізь – і під час передвиборчої кампанії, і під час діяльності у Верховній Раді.

 

І ми будемо очікувати від мажоритарників безкомпромісної боротьби з корупцією?

 

Ця система дозволить потрапити в Раду й на п'ять років отримати імунітет багатьом представникам минулого режиму й старої системи.

 

Судячи з повідомлень, мажоритарними клопотами вже переймаються Довгий, Ківалов, Колесніков, Жванія... Навряд чи хто сильно здивується, побачивши в новій Раді Волкова, Єремєєва... Добавте до них нових депутатів, за якими стоятимуть ті ж Ахметов, Коломойський, Пінчук, Льовочкін-Фірташ...

 

У підсумку, ми отримуємо потужний мажоритарний депутатський потенціал нової Ради, націленість якого на глибокі демократичні реформи викликає більше ніж сумнів...

 

Не набагато кращі перспективи малює й друга половина майбутньої Ради – партійна.

 

Хто в авангарді? "Блок Петра Порошенка". Тобто "Солідарність".

 

Що таке "Солідарність"?

 

Це політична сила, яка на протязі багатьох років навіть не намагалася робити те, чим зобов'язана займатись політична партія. Ні напрацювання проектів реформування політичної й економічної системи, ні пропагування нових цінностей, ні підготовки кадрового резерву для дій у новому форматі. І це при тому, що в цієї партії не було й не могло бути фінансових проблем.

 

І ось тепер цю капсулу із затхлим політичним повітрям перейменували в "Блок Петра Порошенка".

 

Політичне "ніщо" претендує на роль провідної фракції Верховної Ради.

 

Уже сам факт, що замість плану перетворень на партійне знамено підняли прізвище – більш ніж промовистий. Фактично, народу України пропонують ще раз наступити на ті ж граблі, що й в 2004-му.

 

"УДАР", "заточений" на просування свого незамінного лідера, навряд чи зможе принципово змінити картину.

 

Мотив перейменування й великого поспіху зрозумілі. Рейтинг Порошенка – єдиний скарб старої-нової політичної сили. І цей скарб – тимчасовий.

 

Це не є особистий рейтинг Петра Олексійовича. Це є показник сподівань – авансовий рейтинг очікувань лідера нового формату.

 

І якщо претендент, якому народ тимчасово вручив цей рейтинг, чиї показники різко виросли, самонадіяно приписує все собі особисто й не починає діяти так, як має діяти справжній лідер нового формату – то дуже швидко цей рейтинг втрачає.

 

Спочатку на цьому погорів Яценюк.

 

Потім – Сергій Тігіпко.

 

За ним – Віталій Кличко.

 

Дії не відповідають сподіванням – вагомий рейтинг стрімко обвалюється. За лічені місяці.

 

Зараз на цих граблях танцює Порошенко.

 

Замість того щоб продемонструвати новий стиль керівництва – і таким чином тимчасовий авансовий рейтинг перетворити в особистий постійний – Порошенко затіяв авральну конвертацію тимчасового рейтингу в найбільшу фракцію Ради.

 

"Оновлення" Верховної Ради без оновлення виборчого законодавства, без участі найактивнішої частини населення, якій у складі добровольчих батальйонів і волонтерських груп зараз не до виборів – це перший, але дуже показовий приклад того, як саме Порошенко і його команда проводитимуть "реформи".

 

"На виконання вимог Майдану" на провідних ролях у новому парламенті опиняться ті, кого народ освистував на сцені Майдану. Хто грізно кричав "ми вирушаємо!" – і продовжував стояти на місці. Хто перелік цілей намагався видати за план дій.

 

У новому парламенті опиняться колишні вірні соратники Тимошенко, які довгі роки разом із нею імітували боротьбу за демократію й боротьбу з олігархами. Тепер вони робитимуть те ж саме – тільки вже під новими знаменами, уже без Юлії Володимирівни.

 

Кожен із зазначених політиків заведе в Раду "своїх" людей.

 

Уже очевидно, що в парламенті будуть покровителі "борців із корупцією", серед яких Тетяна Чорновіл дуже швидко відчула себе абсолютно чужою.

 

Так, у новій Верховній Раді вже не буде найодіозніших "регіоналів" і самої фракції Партії регіонів. Але це навряд чи щось принципово змінить.

 

Нова Рада при таких виборах буде переповнена людьми, які за моральними принципами й методами дій нічим суттєво не відрізнятимуться від регіоналів.

 

Можна провести дуже простий тест.

 

Запропонувати партіям і мажоритарникам взяти публічне письмове зобов'язання не висувати й не підтримувати голосуванням кандидатів на відповідальні посади – міністрів, губернаторів, прокурорів, суддів тощо – які відмовляться добровільно оприлюднити інформацію не тільки про доходи, а й про видатки, включаючи членів родини, хоча б за останні 3 роки.

 

І стане очевидною реальна готовність нової Ради боротися з корупцією.

 

Запропонувати партіям, не кажучи вже про мажоритарників, оприлюднити хоча б ключові механізми їх плану реформування відносин "держава – бізнес". Не перелік законів – а перелік механізмів.

 

І стане очевидним реальний рівень готовності проводити глибокі реформи.

 

Що отримаємо в підсумку?

 

Вибори в таких умовах дають мало шансів на кардинальне якісне оновлення законодавчої влади. І надто великий ризик, що на наступні п'ять років ми отримаємо велику палицю в колеса глибоких реформ.

 

Фактично, мова йде про спробу під революційними гаслами й знаменами здійснити контрреволюцію.

 

Іти на такий крок можуть тільки політики, для яких власні владні перспективи важливіші ніж перспективи держави й народу.

 

Власне, самі ці вибори мають дуже сильний душок аморальності. В умовах, коли пересічні українці із власних кишень забезпечують найелементарнішим, найнеобхіднішим армію, госпіталі й біженців – сотні мільйонів ідуть на пустопорожню політичну рекламу й на підкуп виборців.

 

Так ми починаємо "жити по-новому".

 

* * *

 

Українським "сильним світу цього" дуже корисно було б декілька разів перечитати історію Росії початку XX століття.

 

Якщо стара еліта до останнього відкладає проведення перезрілих соціально-економічних реформ, а після перших потужних революційних струсів не робить висновків і займається імітацією – тоді настає черга самої еліти. В Росії вона була знищена як клас. Не врятували ні величезні гроші, ні надпотужний адмінресурс. Від минулої слави й блиску лишились тільки спогади.

 

Заклики об'єднатися навколо імператора задля порятунку вітчизни дуже швидко дали зворотній ефект. Величезні втрати на німецькому фронті через відверту бездарність царських генералів, великі проблеми із забезпеченням фронту озброєнням і припасами через бездарність царських чиновників зробили солдатів авангардом революції.

 

Якщо глибокі реформи не проводить еліта – їх, як може, проводить народ. І тоді запросто владу у величезній країні може захопити купка політичних авантюристів.

 

В Україні зараз склалася дуже схожа ситуація.

 

Про необхідність кардинальних реформ мова йде вже мінімум десять років. І по суті нічого не зроблено. Уже два революційні струси продемонстрували, що зволікання та імітація не вирішують проблеми, а лише загострюють її.

 

Якщо політик другого ешелону за лічені місяці без особливих зусиль набирає рейтинг, достатній для президентської перемоги в першому турі, якщо може стрімко набирати рейтинг відвертий популіст Ляшко – значить, державна й суспільна системи знаходяться далеко за межами стабільності й стійкості.

 

Це означає, що продовження "гри в реформи" стає смертельно небезпечним.

 

І еліті, і суспільству не варто повторювати дуже сумний досвід Росії минулого століття.

 

Потрібно відмовитись від пропихування "своїх" у владу – і поставити на ключові пости нейтральних професіоналів.

 

Потрібно відмовитись від практики кулуарних "договірняків" – і виходити на суспільний консенсус.

 

Потрібно негайно припинити ці вибори, цю імітацію оновлення – і всі сили зосередити на захисті Вітчизни.

 

За кілька місяців підготувати нове виборче законодавство – і провести справді демократичні вибори.

 

За цей же час партії-претенденти мають підготувати свої варіанти бізнес-планів реформ, щоб суспільство могло проголосувати за робочий інструмент реформ, а не за барвисту пустопорожню агітку.

Усе так i навiть гiрше... Диригент цiєї постанови, як бачимо - там де й ранiше, у Москвi. I результатом цiх нових-старих виборiв на Старiй площi безумовно будуть задоволенi.

 

"Контрреволюцiя" каже пан Люк? А чи була революцiя?..

[corax]

Гліб Канєвський: Президент забув Майдан

18.09.14

16 вересня 2014 року Президент України Петро Порошенко призначив Сергія Кузьменка головою Кіровоградської обласної державної адміністрації.

 

16 січня 2014 року Сергій Кузьменко у складі фракції Партії Регіонів проголосував за т. зв. "диктаторські" закони, через які загинула Небесна сотня.

 

Жити по-новому виявляється легко. Достатньо забути минуле.

 

Але архіви не горять. Сергій Кузьменко – класичний регіонал, який приймав активну участь у встановлені кривавої диктатури Януковичів в Україні. У боротьбі з режимом з середини помічений не був.

 

 

Колаж Анни Бабінець

 

В 2012 році Сергій Кузьменко обрався до Верховної Ради по 103 виборчому округу (м. Олександрія, Кіровоградська область). В політичній програмі позиціонував себе, як член команди Сергія Ларіна, губернатора Кіровоградщини на той час. Пізніше Ларін став заступником Глави АПУ – Львовочкіна, згодом перейшов в спадщину Клюєву. Сьогодні Ларін – обличчя проекту екс-регіонарів Партія розвитку України.

 

На посаді народного депутата Сергій Кузьменко запам'ятався пресі трьома скандалами. Будучи земельним магнатом, отримав одноразову матеріальну допомогу, сума якої становить 34 850 гривень. Проголосував за "диктаторські" закони. Фракцію ПР залишив аж 22 лютого, коли Янукович з ганьбою втік до Росії.

 

З червня 2012 по грудень 2012 року Кузьменко був заступником голови обласної державної адміністрації Кіровоградської області при голові Сергії Ларіні.

 

В жовтні 2010 року Сергій Кузьменко обрався до Олександрійськой райради від Партії Регіонів.

 

В травні 2010 року екс-президент Віктор Янукович призначив Кузьменка головою Олександрійської районної державної адміністрації.

 

Петро Порошенко не міг не знати про насичену трудову біографію Сергія Кузьменка. А значить свідомо назначив прихильника "диктаторських" законів на ключову в Кіровоградській області посаду. Чим поставив в незручне становище всіх своїх виборців, наповнювачів бюджету. У тому числі і автора.

 

До слова, на цих парламентських виборах від Блоку Петра Порошенка по 103 виборчому округу висунутий батько Сергія Кузьменка – Анатолій Кузьменко, який в 2010 році від поплічників Януковича – Народної Партії – пройшов до Кіровоградської облради.

 

Фото Кіровоградської облради

А чи був взагалi той Майдан?..

[corax]

«Справа Кучми» живе й перемагає?

18.09.2014 23:41

Тільки-но Леонід Данилович Кучма несподівано для дуже багатьох знову з’явився на обширах великої політики, офіційно представляючи Україну на консультаціях (тоді вони ще так називалися) з ОБСЄ, Росією та терористами «ДНР» і «ЛНР», як стало зрозуміло: щось негаразд і з новою владою, і з президентською Адміністрацією, і з урядом, і з керівництвом парламенту, і з партіями парламентської більшості.

 

Адже хіба не Кучма та його оточення цілеспрямовано творили (ще з початку 1993 року, ще з часів прем’єрства дніпропетровського «червоного директора») кланово-олігархічний устрій в Україні? Хіба не за часів Кучми сталася низка загадкових смертей і вбивств політиків і журналістів, які не були розслідувані (принаймні до кінця) і за які ніхто, крім (іноді) «шісток»-виконавців, — не поніс кари? Хіба не Кучма та його адміністрація провели 2000 року від початку й до кінця фальшований «референдум» — формально за «народною», реально ж — за «нарадною» ініціативою? Хіба не за часів другого «гаранта Конституції» (підписаної, до речі, ним же) Верховна Рада почала перетворюватися на такий собі мавпятник, де депутати голосували за себе і за «того хлопця» руками і ледь не ногами? Нарешті, хіба не Кучма особисто винен у трагедії Донбасу, бо саме він (номінально — «гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України, прав і свобод людини і громадянина») віддав цей регіон на відкуп місцевому криміналітетові та олігархату, який виріс на його основі, в обмін на лояльність до себе? І хіба не він особисто возніс Януковича та почав здавати українські інтереси Путіну?

 

Звісно, для «ДНР» і «ЛНР» Леонід Кучма був «прийнятною постаттю» для діалогу, який після підписання Мінського протоколу не лише де-факто, а й де-юре перетворився на переговори з терористами. Але хіба хтось спитав українців, чи прийнятний для них переговірник Кучма, чи вповноважують вони його виступати від імені України, тобто від їхнього імені?

 

Але тоді ще не пройшли перші 100 днів нового Президента, тож не лише за американською, а й за української традицією його в цей час не критикують. Чи критикують вельми помірно та помірковано.

 

Далі Кучма підписав Мінський протокол, а Президент Порошенко негайно запровадив «припинення вогню» і «двостороннє перемир’я». Дуже своєрідне, як і перше. Ледь не щодня від рук терористів гинуть українські вояки та цивільні жителі, бандити встановлюють на окупованій території Донбасу «новий російський порядок», захоплюючи підприємства, навчальні заклади, житлові будинки, ба, навіть іноземні консульства. Роззброюватися ж терористи і не думають, навпаки — вони одержують з Росії все нові й нові партії зброї, а російські інструктори ударними темпами готують із місцевих кадрів танкістів, мотострільців, артилеристів, зенітників (здається, льотчиків і моряків іще не готують, але все попереду, недаремно так заповзято росіяни пробивали для «ДНР» коридор до моря і відвойовували Луганський аеропорт).

 

Ну, а після цього цілком логічно 16 вересня — за символічним збігом обставин, якраз у роковини загибелі Георгія Гонгадзе — Верховна Рада схвалила закони про «особливий порядок самоврядування» на Донбасі та про звільнення терористів і сепаратистів від кримінальної відповідальності. Причому голосування відбулося в найкращих традиціях доби кучмізму — з цілою купою порушень регламенту і з попередньою «накачкою» лідерів фракцій у президентській Адміністрації. Попри морок таємниці, яким було сповите це голосування (взагалі-то громадяни, особливо перед виборами, мають повне право знати, хто з депутатів як голосував, чи не так?), уже в ніч перед пленарним засіданням Ради Інтернетом розійшлася інформація: крім фракцій УДАРу та «фронтової» частини «Батьківщини», закони обіцяли підтримати всі «бізнесові» й «тушковані» парламентські структури, а також комуністи й уцілілі регіонали. Знаменна конфігурація! Бізнес, чиновники, комуністи і «донецькі» проти «українських націоналістів» і частини «Батьківщини» — ще одне deja vu, ще одна відсилка до кучмівських часів... Не стану детально аналізувати ухвалені закони — це зроблять інші. Зауважу лише, що виписані вони вкрай неохайно, їхні ключові поняття припускають можливість не те що двозначного, а тризначного й більше, трактування. А це знов-таки відсилає нас до часів Кучми, навіть до початку його прем’єрства, коли урядовий декрет про трасти було сформульовано таким чином, щоб ці трасти могли вільно красти й не нести за це де-факто жодної відповідальності. Потім не раз влада використовувала такий самий механізм — адже закладена в закон чи президентський указ багатозначність дає легальну можливість цій владі діяти на свій розсуд — когось карати, а когось милувати, комусь давати, а в когось віднімати за однакових обставин.

 

Що ж до змістовного наповнення цих законів, то вони віддають на відкуп терористам та їхнім російським господарям ті сотні тисяч притомних та по-проукраїнському налаштованих жителів Донбасу, які з різних причин змушені були залишитися на окупованій території. Знову змова «верхів» за рахунок «низів», і не просто пересічних громадян, а українських патріотів. Ще одна класична схема часів кучмізму... Інакше кажучи, за активної участі Леоніда Кучми стався різкий поворот у стилістиці політики нової влади — від бодай часткової відкритості до повної закритості; від незалежності гілок влади до підпорядкування парламенту й уряду президентській Адміністрації; від звітності перед суспільством до повної закритості й стаємниченості найважливіших рішень. Невже ж обіцяне «нове життя» насправді є поверненням до добре знайомого минулого?

 

За цих обставин, за яскраво продемонстрованого небажання влади звітувати перед громадянським суспільством (йдеться-бо не про пересування військ чи про характеристики новітніх видів озброєння!) і за не менш очевидного бажання президентської Адміністрації досягати мети за допомогою навряд чи адекватних проголошеним демократичним цілям засобів, ні Президентові, ні лідерам виборчого списку Блоку Петра Порошенка, ні урядовцям уже не вдасться, як то кажуть, «відмитися» та переконати людей у необхідності «затягувати паски», платити «воєнний податок» аж до кінця 2016 року (уряд уже про це говорить) і за власний рахунок забезпечувати відбудову Донбасу, тобто фінансувати роботу приватних підприємств Ахметова і Ко. До речі, й підвищення загалом утричі тарифів за використання населенням газу та електроенергії, що заплановане на наступні роки, також тепер «зависає», бо ж платити доведеться переважно компаніям, які їхні експерти пов’язують із Фірташем і тим самим Ахметовим...

 

І якщо навіть тривале «перемир’я» та фактична капітуляція перед Кремлем і прокремлівськими терористами насправді були вимушеними кроками з боку України, наслідком поразки війська чи неминучої економічної катастрофи, то тепер усі задаватимуть собі закономірне запитання — а чи така поступливість перед Кремлем не є наслідком того, що у власності першої особи досі перебувають кондитерська фабрика ROSHEN у Липецьку та потужний кораблебудівний «Севморзавод» в окупованому Севастополі? Бо ж усі добре пам’ятають, як Москва вміло використовувала економічні інтереси «сім’ї» як важіль тиску на Леоніда Даниловича за часів «розвиненого кучмізму»...

 

Сергій ГРАБОВСЬКИЙ