СЛАВА УКРАИНЕ - ГЕРОЯМ СЛАВА, СЛАВА ГЕРОЯМ УПА

[Гість Яна]

Так как своими словами вам доказать ничего нельзя, в ответ только гавканье, приходится прибегать к документам.

Кошка безобpазничает: я сплю на кровати, ноги обычно вылезают из под одеяла, ну так она повадилась с подоконника на ноги напpыгивать и дальше цаpапаться и кусаться. Очень неожиданная побудка получается(( Hу так вот: смарю- сейчас кошье спит на кровати! на моем месте! Я конечно не стал на нее с подоконника пpыгать, но подкpался и укусил за ногу. Сейчас сижу и думаю - чего это я? Озверел по ходу...

 

P.S. А-ааа, забыла написать - это история о вас и вашей кошке - даже если ее у вас нет, я вас таким представляю.

[Гість Яна]

По содержанию протестов нет, это уже не плохо...)))

 

Украина оздоравливается?

Как может быть протест к тому, чего нет, вы что, мальчик, вааще?

 

Мало знать себе цену - нужно еще пользоваться спросом.

[Гість украинец-малоросс]

Как может быть протест к тому, чего нет, вы что, мальчик, вааще?

 

Мало знать себе цену - нужно еще пользоваться спросом.

Это типа новый тип националистов?

Националист плавающий в нирване?

Или как понимать сие философствующее создание?

[Гість Bes]

По поводу выданного мной материала у ВАС, уважаемые защитники фашиста, есть что сказать?

[Орiана]

По поводу выданного мной материала у ВАС, уважаемые защитники фашиста, есть что сказать?

Якого "матеріяла"? З того, з якого простиньки шиють? Ну то час покаже. Зазвичай, поганий "матеріял" з часом швидко зношується і потім навіть на ганчірки не годиться.

[Орiана]

По содержанию протестов нет, это уже не плохо...)))

 

Украина оздоравливается?

Важливо, щоб у малоросів не було протестів - живете тихенько у своєму вимріяному світі ілюзій - продовжуйте так і надалі.

А Україна дійсно, оздоровлюється: раніше національну ідеологію просували лише три області Зах України. Ну а тепер, якщо подивитися на мапу голосування другого туру президентських виборів - то бачимо зовсім протилежну картину: лише три області є чітко проросійськими.

Дифузія національної ідеї, яку повязували на цих виборах з Тимошенко, сягнула далеко на схід. І це дуже радує.

[Гість Bes]

Важливо, щоб у малоросів не було протестів - живете тихенько у своєму вимріяному світі ілюзій - продовжуйте так і надалі.

А Україна дійсно, оздоровлюється: раніше національну ідеологію просували лише три області Зах України. Ну а тепер, якщо подивитися на мапу голосування другого туру президентських виборів - то бачимо зовсім протилежну картину: лише три області є чітко проросійськими.

Дифузія національної ідеї, яку повязували на цих виборах з Тимошенко, сягнула далеко на схід. І це дуже радує.

 

Оріаночка, кто вам дал право поучать? Вы себя считаете выше всех остальных?

[Гість украинец-малоросс]

Важливо, щоб у малоросів не було протестів - живете тихенько у своєму вимріяному світі ілюзій - продовжуйте так і надалі.

Милочка, малороссы появились и жили здесь задолго до появления украинцив польского образца...)))

 

 

 

А Україна дійсно, оздоровлюється: раніше національну ідеологію просували лише три області Зах України.

Вы хотели сказать нацистскую идеологию от маргиналов?

Ну так эти три области так и продолжают продвигать нацизм и маргинализм на Украину.

 

Ну а тепер, якщо подивитися на мапу голосування другого туру президентських виборів - то бачимо зовсім протилежну картину: лише три області є чітко проросійськими.

 

Душечка. Ваша русофобия смешна...)))

Голосование другого туру, показало, что люди готовы голосовать не за кандидата , а против, ваши иллюзии и мания преследования с заговором, просто обычное психологическое заболевание, благодаря чему вы во всем видите русофобские картинки - галюцинации .

Лечитесь...)))

 

 

Дифузія національної ідеї, яку повязували на цих виборах з Тимошенко, сягнула далеко на схід. І це дуже радує.

 

:lol: :lol: :lol:

 

Клоунада, да и только.

О какой национальной идее от армянской еврейки вы веде речь?

[Fil]

Fil, я так- же могу выложить материал из- Центральный Государственный Архив Общественных Объединений Украины.

Выдавать?

Раз я вам начальник, то да, выдайте материалы УПА, выдайте воспоминия украинцев выживших от зверств карателей всех мастей.

[Fil]

Милочка, малороссы появились и жили здесь задолго до появления украинцив польского образца...)))

Хочу спросить у вас, а кто такой по вашему малоросс?

[Гість украинец-малоросс]

Хочу спросить у вас, а кто такой по вашему малоросс?

Житель Малой Руси!

 

Еще будут вопросы? Я готов ответить!)))

[Fil]

Житель Малой Руси!

 

Еще будут вопросы? Я готов ответить!)))

Да, что такое "Малая Русь"?

Почему она так вами названа?

И почему тогда не "малорус", если от "Малая Русь"?

[Гість herif]

Да, что такое "Малая Русь"?

Почему она так вами названа?

И почему тогда не "малорус", если от "Малая Русь"?

D

 

Вперед Украина!!! У ВЕЛИКОЙ НАЦИИ все впереди!!!

[Fil]

D

 

Вперед Украина!!! У ВЕЛИКОЙ НАЦИИ все впереди!!!

Каждая нация Великая!

[Гість Bes]

Да, что такое "Малая Русь"?

Почему она так вами названа?

И почему тогда не "малорус", если от "Малая Русь"?

 

Fil, точнее будет малорОс

[Fil]

Fil, точнее будет малорОс

Вот и не понятно откуда у нас в Украине взялись непонятные росы. Их же отродясь не было. Мы русины, руси, русь, но росов не припомню.

[Гість Bes]

Вот и не понятно откуда у нас в Украине взялись непонятные росы. Их же отродясь не было. Мы русины, руси, русь, но росов не припомню.

Учите мат часть, и будет все понятно.

 

Речь гетмана Богдана Хмельницкого

Переяславль, 8 января 1654 г.

Богдан Хмельницкий

С Россией - на вечные времена!

Богдан Хмельницкий

 

*) Историческая справка

Переяславская рада, собрание представителей украинского народа, принявшее решение о воссоединении Украины с Россией, была созвана гетманом Богданом Хмельницким 8(18) января 1654 года в городе Переяславе (ныне Переяслав-Хмельницкий). Завершилось движение за воссоединение с Россией, которое особенно усилилось во время Освободительной войны украинского и белорусского народов 1648-1654г. Принятию решения о воссоединении способствовали близость языка и культуры русского и украинского народов, общность религии и наличие между ними экономических, политических и культурных связей. В России существовали казацкие края, которые не знали крепостничества и пользовались известной политической автономией. Русское правительство предоставляло убежище украинским казакам и крестьянам и селило их на правах свободных людей. Крестьянство Украины надеялось обеспечить себе под властью России положение свободного населения и избавиться от национального гнета и религиозных преследований.

Накануне собрания Б.Хмельницкий встретился с главой царского посольства боярином В.Бутурлиным, утром он собрал старшинскую раду, единогласно высказавшуюся за воссоединение Украины с Россией. В середине дня была созвана открытая рада, на которой присутствовали переяславские горожане и крестьяне окрестных сел. Выступивший Б.Хмельницкий напомнил о жертвах, понесенных украинским народом в освободительной борьбе, и подчеркнул, что единственным средством закрепить завоевания народа является признание власти России. Предложение было встречено единодушным одобрением. После этого состоялась присяга на верность царю старшин, казаков и мещан.

 

Об этом забыли украинские нацики!!!

 

Текст Речи Богдана Хмельницкого

 

— Паны полковники, есаулы, все Войско Запорожское и все православные христиане!

 

Ведомо вам всем, как Бог освободил нас от рук врагов, гонящих церковь божью и озлобляющих все христианство нашего восточного православия.

 

Вот уже 6 лет живем мы без государя, в беспрестанных бронях и кровопролитиях с гонителями и врагами нашими, хотящими искоренить Церковь Божию, дабы имя русское не помянулось в земле нашей, что уже очень нам всем наскучило, и видим, что нельзя жить нам без царя. Для этого собрали мы Раду, явную всему народу, чтобы вы с нами выбрали себе государя из четырех, кого хотите: первый царь — турецкий, который много раз через послов своих призывал нас под свою власть; второй — хан крымский; третий — король польский, который, если захотим, и теперь нас еще в прежнюю ласку принять может; четвертый — есть Православный Великой России государь, царь Великий князь Алексей Михайлович, всея Руси самодержец восточный, которого мы уже 6 лет беспрестанными молениями себе просим. Тут которого хотите выбирайте! Царь турецкий — басурман: всем вам известно, как братья наши, православные христиане, греки беду терпят и в каком живут от безбожных утеснений; крымский хан - тоже басурман, которого мы, по нужде в дружбу приняли, какие нестерпимые беды испытывали! Об утеснениях от польских панов нечего и говорить: вы сами знаете, что лучше жида и пса, нежели христианина, брата нашего, почитали. А православный христианин великий государь — восточного единого с нами благочестия, греческого закона, единого исповедания, едино мы тело Церковное с православием Великой России, главу имея Иисуса Христа. Это великий государь, царь христианский, сжалившись над нестерпимым озлоблением православной Церкви в нашей Малой России, шестилетних наших молений не презревши, теперь милостивое царское сердце к нам склонивши, своих великих ближних людей к нам с царской милостию своею прислать изволил. Если мы его с усердием возлюбим, то, кроме его великой царской руки, благотишайшего пристанища не обрящем. Если же кто с нами не согласен, то куда хочет — вольная дорога.

 

Тут весь народ завопил:

 

— Волим под царя восточного православного! Лучше в своей благочестивой вере умереть, нежели ненавистнику Христову, поганцу достаться! Потом полковник переяславский Тетеря, ходя в кругу, спрашивал нас на все стороны:

 

— Все ли так соизволите?

 

— Все единодушно, — раздался ответ.

 

Гетман стал опять говорить:

 

— Будь так, да Господь Бог наш укрепит нас под его царскою крепкою рукою!

 

Народ на это завопил единодушно:

— Боже, утверди! Боже укрепи!

Чтоб мы вовеки все едино были!

[Fil]

Учите мат часть, и будет все понятно.

 

Речь гетмана Богдана Хмельницкого

Переяславль, 8 января 1654 г.

Богдан Хмельницкий

С Россией - на вечные времена!

Богдан Хмельницкий

 

*) Историческая справка

Переяславская рада, собрание представителей украинского народа, принявшее решение о воссоединении Украины с Россией, была созвана гетманом Богданом Хмельницким 8(18) января 1654 года в городе Переяславе (ныне Переяслав-Хмельницкий). Завершилось движение за воссоединение с Россией, которое особенно усилилось во время Освободительной войны украинского и белорусского народов 1648-1654г. Принятию решения о воссоединении способствовали близость языка и культуры русского и украинского народов, общность религии и наличие между ними экономических, политических и культурных связей. В России существовали казацкие края, которые не знали крепостничества и пользовались известной политической автономией. Русское правительство предоставляло убежище украинским казакам и крестьянам и селило их на правах свободных людей. Крестьянство Украины надеялось обеспечить себе под властью России положение свободного населения и избавиться от национального гнета и религиозных преследований.

Накануне собрания Б.Хмельницкий встретился с главой царского посольства боярином В.Бутурлиным, утром он собрал старшинскую раду, единогласно высказавшуюся за воссоединение Украины с Россией. В середине дня была созвана открытая рада, на которой присутствовали переяславские горожане и крестьяне окрестных сел. Выступивший Б.Хмельницкий напомнил о жертвах, понесенных украинским народом в освободительной борьбе, и подчеркнул, что единственным средством закрепить завоевания народа является признание власти России. Предложение было встречено единодушным одобрением. После этого состоялась присяга на верность царю старшин, казаков и мещан.

 

Об этом забыли украинские нацики!!!

 

Текст Речи Богдана Хмельницкого

 

— Паны полковники, есаулы, все Войско Запорожское и все православные христиане!

 

Ведомо вам всем, как Бог освободил нас от рук врагов, гонящих церковь божью и озлобляющих все христианство нашего восточного православия.

 

Вот уже 6 лет живем мы без государя, в беспрестанных бронях и кровопролитиях с гонителями и врагами нашими, хотящими искоренить Церковь Божию, дабы имя русское не помянулось в земле нашей, что уже очень нам всем наскучило, и видим, что нельзя жить нам без царя. Для этого собрали мы Раду, явную всему народу, чтобы вы с нами выбрали себе государя из четырех, кого хотите: первый царь — турецкий, который много раз через послов своих призывал нас под свою власть; второй — хан крымский; третий — король польский, который, если захотим, и теперь нас еще в прежнюю ласку принять может; четвертый — есть Православный Великой России государь, царь Великий князь Алексей Михайлович, всея Руси самодержец восточный, которого мы уже 6 лет беспрестанными молениями себе просим. Тут которого хотите выбирайте! Царь турецкий — басурман: всем вам известно, как братья наши, православные христиане, греки беду терпят и в каком живут от безбожных утеснений; крымский хан - тоже басурман, которого мы, по нужде в дружбу приняли, какие нестерпимые беды испытывали! Об утеснениях от польских панов нечего и говорить: вы сами знаете, что лучше жида и пса, нежели христианина, брата нашего, почитали. А православный христианин великий государь — восточного единого с нами благочестия, греческого закона, единого исповедания, едино мы тело Церковное с православием Великой России, главу имея Иисуса Христа. Это великий государь, царь христианский, сжалившись над нестерпимым озлоблением православной Церкви в нашей Малой России, шестилетних наших молений не презревши, теперь милостивое царское сердце к нам склонивши, своих великих ближних людей к нам с царской милостию своею прислать изволил. Если мы его с усердием возлюбим, то, кроме его великой царской руки, благотишайшего пристанища не обрящем. Если же кто с нами не согласен, то куда хочет — вольная дорога.

 

Тут весь народ завопил:

 

— Волим под царя восточного православного! Лучше в своей благочестивой вере умереть, нежели ненавистнику Христову, поганцу достаться! Потом полковник переяславский Тетеря, ходя в кругу, спрашивал нас на все стороны:

 

— Все ли так соизволите?

 

— Все единодушно, — раздался ответ.

 

Гетман стал опять говорить:

 

— Будь так, да Господь Бог наш укрепит нас под его царскою крепкою рукою!

 

Народ на это завопил единодушно:

— Боже, утверди! Боже укрепи!

Чтоб мы вовеки все едино были!

Не знал, и не могог занть поляк Богдан Хмельницкий этого языка, поскольку его тогда вовсе не существовало, потому и не мог он говорить такое. Это российская поздняя фальшивка, типа как козаки в современном российском фильме перед смертью кричали что они русские, и про православного царя ещё. Всё это позже дописали.

[Гість Bes]

Не знал, и не могог занть поляк Богдан Хмельницкий этого языка, поскольку его тогда вовсе не существовало, потому и не мог он говорить такое. Это российская поздняя фальшивка, типа как козаки в современном российском фильме перед смертью кричали что они русские, и про православного царя ещё. Всё это позже дописали.

 

Fil, вы потрудитесь привести доказательства, а то бла-бла-бла, задолбало. Чес слово!

[Гість Bes]

Молоді літа Богдана Хмельницького

 

Народився Богдан Хмельницький під Чигирином, над річкою Тясмин, у хуторі Суботів 27 грудня 1595 року. Батька Богдана звали Михайлом. Він з молодості служив при дворі заможного польського пана воєводи Даниловича, що держав великі староства на Україні: Корсунське й Чигиринське. Староства – то були великі коронні маєтки, часом завбільшки з повіт або й більші. Король давав їх у державу великим панам: вони брали на себе з них доходи, а четверту частину з того давали на військо. Та пани самі в тих староствах не жили, ними не правили, навіть і не заглядали до них часом. Правили їх управителі (підстарости) й різні службовці. Михайло Хмельницький був таким службовцем в старостві Чигринськім, і за службу дозволив йому староста у 1616 році заснувати собі хутір на тім місці, де він собі обрав.

 

Михайло Хмельницький поставив двір міцний, присадив кілька сімей слуг та підсусідків, розвів господарство, жив заможно, в достатках. В нього народився один син, назвали його Богдан Зіновій. Гарний був хлопець, чорнявий, кріпкий, як вогонь скорий. Розумний і дотепний, сміливий і завзятий. Та й час був такий, і місце таке, що виживали тоді тільки хоробрі та завзяті. З хутора на поле не виїдеш без рушниці. Люди косять чи орють, а вартовий стоїть, татар вартує. Та як запале вогонь вартовий, то треба було тікати – татари сунуть.

 

Отак і ріс Богдан серед такого життя бурхливого та небезпечного. Та Михайло, батько його, не хотів залишити сина без науки. Підучивши його дома, батько послав його в Галичину до єзуїтської колегії (тобто гімназії, як би сказали у наш час) – утримували її ченці польські, єзуїти, вчили добре латинської мови, бо тоді нею велося урядове та судове діловодство. Богдан старанно вчився, набирався науки. Майже 5 років провчився Богдан, він опанував кілька мов, знайшов друзів, серед яких був і майбутній київський митрополит, визначний церковний та культурний діяч Петро Могила. Але, все ж , тягло його на батьківщину. І тому не схотів він лишатися в тих дальніх та безпечніших сторонах: іти служити до суду або при дворі великого пана, а повернувся назад на Дніпро. Пішов на Запоріжжя, на Січ, бо там найкраще можна було навчитися військовій справі, стати досвідченим військовослужбовцем, відважним начальником. А в ті часи в Україні ще ніхто не мав слави та поваги, як досвідчений та дотепний вояка, сторож границь української держави та спокою людей. Після придушення у 1596 році повстання Северина Наливайка почали нові виступи проти існуючої влади. Їхнім поводирем був Петро Конашевич-Сагайдачний. Він не раз бував у Чигирині. Знав і поважав Михайла Хмельницького, бачив його освідченого і ставного сина. І, може, тому, коли довелося у 1618 році йти Сагайдачному на прохання польського короля Сигізмунда III разом з його сином Владиславом, який прагнув російського трону, на Москву, то він узяв з собою і Богдана.

 

 

Життя та політична діяльність Богдана Хмельницького

 

Коли Богдан Хмельницький вийшов на історичну арену, українські землі знемагали під владою Речі Посполитої, яка у 1569 році об’єднала Польське королівство і Велике князівство Литовське. Польська шляхта прагнула привласнити величезні простори українстької землі та закріпачти її людей. Шлях до цього вона вбачала у полонізації України, окатоличуванні українців. І тому католицька церква і особисто папа іменем Христа благословляли будь-які безумства і розправи над непокірними. Злочини шляхти проти українського народу були страшними. Вони грабили, насилували, мучили, знущалися над людьми. Все це поєднувалося з образою національної гідності і віри.

Таким у ті тяжкі часи було життя на Вкраїні. Народ не міг терпіти такої наруги. То тут то там спалахували народні повстання. Вони переростали у національно-визвольні рухи, на чолі яких стояли кращі представники народу. Та саме з козацтвом народ український пов’язував свої сподівання на краще майбутне.

 

Богдан Хмельницький став найвидатнішим представником українського козацтва, та коли говорять історики за період козацької історії, коли запалала визвольна війна, то ніколи не обійдеться їхня думка без згадки про славного Гетьмана Богдана Хмельницького.

Українське козацтво почало свій часопис з тих часів, коли підневільні люди тікали від шляхтичів у низини Дніпра, на Запоріжжя, де вони вважали себе “вольними людьми” – козаками. Втікачі селилися понад Дніпром за порогами, яких нараховувалося дев’ять.

Богдан Хмельницький з юнацьких літ пройшов школу козацтва у Запорізькій Січі і вийшов на боротьбу за Україну та її народ. Коли Богдан повернувся на Україну він пішов служити у кінну сотню свого батька і разом з ним у 1620 році брав участь у битві під Цецорою проти турецьких військ. У цій битві героїчною смертю погиб Михайло Хмельницький, а Богдан потрапив у турецький полон. У 1622 році вірні козаки, побратими Михайла Хмельницького, викупили Богдана з неволі. Він повернувся додому і пішов на козацьку службу в Чигиринський полк. У цей час його мати Анастасія Федорівна виходить заміж за королівського службовця Василя Ставицького і виїждає з ним у Білорусію. Богдан залишається єдиним господарем хутора і доклав чимало зусиль до його впорядкування. Богдан одружується з Анною Сомко, сестрою свого старого друга, переяславського козака, майбутнього гетьмана Якима Сомка, почав будувати нову оселю…

 

Але господарська діяльність була не по ньому. Його воєнний досвід, знання Кримського ханства, Туреччини стали у пригоді запорізькому козацтву. Богдан очолює морські походи, відбиває нашестя кримчаків. Це підносить його авторитет, допомагає йому завоювати повагу серед козацтва та зайняти високі посади у козацькому війську. Та коли почалася нова хвиля селянсько-козацьких повстань на Україні, які очолили у 1630 р. Тарас Федорович, а у 1637-1638 роках Павло Бут, Яків Острянин і Дмитро Гуня, Богдана Хмельницького призначають писарем, а згодом – чигиринським сотником. У цих повстаннях він брав активну участь. У дипломатичних справах він, як писар Війська Запорізького, брав участь у переговорах з королем Владиславом IV та урядом Речі Плсполитої. Та у 1645-1646 роках, на чолі загону козаків разом з Іваном Сірком приймав активну участь у війні, яку вела Франція з Іспанією.

Після повернення на Україну Хмельницький довідався, що чигиринський підстароста Чаплинський заявив про свої права на хутір Суботів. За відсутністю Богдана він тероризував його сім’ю, грабував рідний хутір, згубив найменшого сина, приказав забити його канчуками, додому принесли хлопця напівмертвого. Він сильно захворів та скоро помер. А інших – найстаршого Тимофія та середнього Юрія, дочок Катерину та Стефаниду залякав погрозами. Дружина від всього того тяжко захворіла та незабаром померла.

Богдан Хмельницький шукав допомоги у короля, але той, скутий волею магнатів, нічим не зміг йому допомогти. Особисте горе злилося з горем народу. “Так вони ставляться не тільки до мене, - говорив він однодумцям, - так ляхи відносяться до всього народу українського, який вважають бидлом і схизматиками… Чого ми тільки не терпіли! Вольності наші знищені, землі відібрані, більша частина вільних лицарів перетворена у холопів…”

Це був крик душі Богдана Хмельницького та він кинув до народу заклик: “З’єднайомся, браття, повстанемо за віру православну, відновимо волю народу нашого і будемо єдині!..”

 

 

Гетьманування Богдана Хмельницького

 

У грудні 1647 року Богдан подався на Запоріжжя. Тут 19 квітня 1648 року був обраний козацькою радою гетьманом. Звідси звернувся він до всіх знедолених виступити на боротьбу з панами. На його заклик з усієї України почали сходитися невдоволені та бідні люди.Вже 22 квітня 1648 року він виступив за свободу України. Перед цим кроком Хмельницький, як дипломат заручився підтримкою кримського хана, який пообіцяв йому допомогу. З того часу татари були союзниками Богдана Хмельницького на протязі усієї визвольної війни. Це було розумне рішення з боку Хмельницького, бо чоча й татари були не певні та зрадливі, але не стали союзниками інших ворогів та не вдарили у спину. Та вже на початку травня повстанське військо під проводом Богдана Хмельницького під Жовтими Водами і Корсунем розгромили армії Потоцького та Калиновського. І це були тільки перші перемоги у визвольній війні. Перемоги були свідченням полководчого таланту Богдана Хмельницького. Настав сприятливий час для народних виступів за волю України. Були виграні битви під Пилявцями (1648 р.), під Зборовом (1649 р.), під Батогом (1652 р.), під Жванцем (1653 р.). Та незважаючи на поразку через ханську зраду під Берестечком (1651 р.), Богдан Хмельницький проявив себе у цих битвах справжнім новатором і носієм передових ідей у воєнному мистецтві. Таким же новатором Хмельницький був і в організації козацького війська, і в державній діяльності. Засновник Української держави, він став і першим організатором адміністративного управління на Україні. Він багато сил доклав до зміцнення зовнішньополітичного становища України. Ніхто як до нього, так і після нього не вмів так уміло використовувати суперечності між Польщею, Османською імперією та іншими країнами.

Богдан Хмельницький прагнув об’єднання України з Росією. Про це свідчать понад 30 його листів до царя Олексія Михайловича. Та “Березневі статті” з одного боку висували козацькі вимоги щодо майбутнього України, а з іншого – підтверджували їх і надавали автономію Україні, у складі Російської держави. І не вина Богдана Хмельницького у тому, що після смерті його закладене ним для блага України було спаплюжене, і не без допомоги як російських, так і польських правителів. Та текстів “Березневих статей” і досі не знайдено. Переговори про возз’єднання України і Росії почалися по приїзду до Москви у березні 1654 року Хмельницького. Він мав на меті юридично оформити возз’єднання України і Росії, викласти царю статті, які виробив Хмельницький разом зі старшиною. Ці статті охоплювали широке коло питань – від прав і привілеїв козацького війська, його кількості до оборони української держави.

13 березня 1654 року ці статті були усно викладені керівниками посольства приказним дякам. Однак ті, порадившись, запропонували викласти їх письмово. Наступного дня, 14 березня 1654 року, посли від імені “гетьмана і всього війська Запорізького” подали свою челобитну у письмовій формі – статті у кількості 23 пункти, вони відрізнялися більш чітким і зрозумілим порядком викладення. Скорочена редакція цих статей ( 11 пунктів) була показана російському уряду 21 березня.

Існує ще один документ під умовною назвою “14 статей” або “Переяславські статті”, який був створений у ході переговорів між представником царського уряду князем Трубецьким і гетьманом Юрієм Хмельницьким у Переяславі у жовтні 1659 року.

 

 

Смерть Гетьмана

 

Життя Богданове було бурхливе, тяжке й нестерпне. Похід на Галичину літом 1656 року став останнім походом старого гетьмана, потім він став все більше упадати на силах і здоров’ї. Навесні 1656 року Богдан Хмельницький тяжко захворів. Він рідко вставав з ліжка і тільки часом міг приймати сторонніх людей у себе. Та Богдан тішився однією думкою, що передає булаву свою гетьманську до рук сина Юраська. Та говорив, що до булави треба й голови. Він пильно наставляв сина на гетьманську справу.

Відтоді хвороба його не відпускала. У першій половині 1657 року вона загострилася і набрала небезпечного характеру. 27 липня (6 серпня за новим стилем) гетьман помер у Чигирині.

Ховали його в церкві св. Іллі в Суботові. Але костей Хмельницького там зараз нема, бо кілька літ по тому предводитель поляків Степан Чернецький наказав викинути кості Богдана на глум та наругу. Та не здобув цим слави ні собі ні своїй дружині, бо глумився над кістками чоловіка, якого не міг перемогти живим.

 

Пам’ять про Богдана зосталася на віки живою і дорогою для козацького війська і нащадків усього народу українського. Народ не забув того добра, що хотів для України славний гетьман. Він оспівав богданові діла в піснях і думах, як ні одного з гетьманів.

[Гість Bes]

Fil, вы знаете где находится чигирин?

[Гість украинец-малоросс]

Да, что такое "Малая Русь"?

Почему она так вами названа?

И почему тогда не "малорус", если от "Малая Русь"?

Малая Русь названа не мной, а греками с Византийцами.

 

Ма́лая Русь (калька со ср.-греч. Μικρὰ Ῥωσσία[1]), Ма́лая Росси́я, позднее Малоро́ссия, реже Малору́ссия — название, которое появилось в Византии в начале XIV века для определения Галицко-Волынской земли в церковно-административном плане [2][3]. Также название территории Поднепровья в XV—XVI веках[2] и Левобережной Украины после вхождения в состав Русского царства после Переяславской рады в XVII веке

 

В течение XIV—XVI веков наряду с прежним названием Русь (греч. Ρωσία — Россия) в источниках появляются новые — для обозначения двух ее частей: подчиненной Золотой Орде Великой Руси и подчинённой полякам и литовцам Малой Руси. Малая Русь и Великая Русь, произошли от греческих названий Μικρά Ρωσία — Микра Росиа и Μακρά Ρωσία — Макра Росиа, которые использовались в церковно-административной практике Византии с начала XIV в. Греки, по аналогии с терминами «Греция» и «Великая Греция» (область с древнегреческими колониями), под «Малой Россией» понимали территорию Поднепровья — то есть сердцевину, то место, «отъкуду есть пошло» государство. А под «Великой Россией» — все остальные русские земли.

[Гість Bes]

Ему надо попроще объяснять...

[Гість Ua Patriot]

14 жовтня, величезне свято для українських патріотів. СЛАВА УПА! ГЕРОЯМ СЛАВА!

[Гість herif]

 Слава Украине!Страеу ждет большое будущее!!!

[Fil]

Малая Русь названа не мной, а греками с Византийцами.

 

Ма́лая Русь (калька со ср.-греч. Μικρὰ Ῥωσσία[1]), Ма́лая Росси́я, позднее Малоро́ссия, реже Малору́ссия — название, которое появилось в Византии в начале XIV века для определения Галицко-Волынской земли в церковно-административном плане [2][3]. Также название территории Поднепровья в XV—XVI веках[2] и Левобережной Украины после вхождения в состав Русского царства после Переяславской рады в XVII веке

 

В течение XIV—XVI веков наряду с прежним названием Русь (греч. Ρωσία — Россия) в источниках появляются новые — для обозначения двух ее частей: подчиненной Золотой Орде Великой Руси и подчинённой полякам и литовцам Малой Руси. Малая Русь и Великая Русь, произошли от греческих названий Μικρά Ρωσία — Микра Росиа и Μακρά Ρωσία — Макра Росиа, которые использовались в церковно-административной практике Византии с начала XIV в. Греки, по аналогии с терминами «Греция» и «Великая Греция» (область с древнегреческими колониями), под «Малой Россией» понимали территорию Поднепровья — то есть сердцевину, то место, «отъкуду есть пошло» государство. А под «Великой Россией» — все остальные русские земли.

Так значит вы грек или византиец.

[Fil]

Fil, вы потрудитесь привести доказательства, а то бла-бла-бла, задолбало. Чес слово!

Читайте

Проте надалі зусиллями видавця і перепищика було зроблено суттєві зміни до тексту, завдяки яким з’явився "московський цар" і "русская сила". Гоголь протестував, але вже пізно – після видання книги в 1842 і лише в приватній переписці з видавцем.

Нарешті, 20 тисяч рублів, отримані Гоголем від царя, фактично за відмову від публічних протестів, довершили справу. Як результат, півтора століття українцям, росіянам і всьму світові "впарювали" "Тараса Бульбу", щодо тексту якого сам Гоголь стверджував, що в нього "вкралися прикрі помилки".

Для порівняння: у редакції 1835 Гоголь пише про Тараса Бульбу:

"Это был один из тех характеров, которые могли только возникнуть в грубый ХV век, и притом на полукочующем Востоке Европы, во время правого и неправого понятия о землях, сделавшихся каким-то спорным, нерешенным владением, к каким принадлежала тогда Украйна.

Вечная необходимость пограничной защиты против трех разнохарактерных наций – все это придавало какой-то вольный, широкий размер подвигам сынов ее и воспитало упрямство духа".

 

Редакція 1842: "Бульба был упрям страшно. Это был один из тех характеров, которые могли возникнуть только в тяжелый ХV век на полукочующем углу Европы, когда вся южная первобытная Россия, оставленная своими князьями, была опустошена, выжжена дотла неукротимыми набегами монгольских хищников..."

 

Редакція 1835: "Прощайте, паны-браты-товарищи! – говорил он им сверху, – вспоминайте иной час обо мне! Об участи же моей не заботьтесь! Я знаю свою участь: я знаю, что меня заживо разнимут по кускам, и что кусочки моего тела не оставят на земле – да, то уж мое дело…

 

Будьте здоровы, паны-браты-товарищи! Да глядите, прибывайте на следующее лето опять, да погуляйте хорошенько!.. Черт побери! Да есть ли на свете, чего бы побоялся казак?"

 

Редакція 1842: "Прощайте, товарищи! – кричал он им сверху. – Вспоминайте меня и будущей же весной прибывайте сюда вновь, да хорошенько погуляйте! Думаете, есть что-нибудь на свете, чего бы побоялся казак! Постойте же, придет время, узнаете вы, что такое православная вера! Уже и теперь чуют дальние и близкие народы: подымается из русской земли царь, и не будет в мире силы, которая бы не покорилась ему! Да разве найдутся на свете такие огни, муки и такая сила, которая пересилила бы русскую силу!”.

На додачу варто згадати про цілковиту історичну недостовірність версії Бортка і російського мінкульту. Події "Тараса Бульби" відбувалися десь у першій половині XVII сторіччя - оскільки в одному з текстів згадується, що він був соратником Острянина, повстання якого відбулося 1638.

Чим був московський цар і Московія загалом для українських козаків у цей час?

Протягом численних литовсько-московських воєн, які майже безперестану тривали в XV-XVI століттях українці здобули досвід воєнних відносин із Московією. Особливо негативно сприймався в Україні союз Москви з Кримом та підбурювання Москвою кримських ханів на здійснення руйнівних походів в Україну.

У результаті одного такого походу татари спалили Київ, а церковне начиння з розграбованих київських церков було відправлено в дар московському князеві, в результаті іншого нашестя – татари вбили київського митрополита.

 

Як наслідок, запорізькі козаки брали активну участь у польско-московських війнах

[Гість Bes]

Так значит вы грек или византиец.

 

вот что точно известно так это что Fil, брехун, невежа!

[Гість Bes]

14 жовтня, величезне свято для українських патріотів. СЛАВА УПА! ГЕРОЯМ СЛАВА!

 

может пару виселиц поставим? шоб народец не забывал героев?

[Гість Bes]

УПА надо не маршировать, а каяться!

 

 

14 октября в день празднования Покрова Пресвятой Владычицы нашей Богородицы и Приснодевы Марии в Киеве планируется провести Марш Украинской повстанческой армии по случаю 64-й годовщины ее создания. В программе – митинг и торжественное шествие ветеранов освободительной борьбы. Предполагается праздничный концерт.

 

Итак, по Крещатику чеканным маршем пройдут последователи тех, от кого в страшные военные годы защищался город-герой Киев.

 

Немного из истории. 14 октября 1942 года считается официальным днем образования УПА. «И взбунтовались наши, сказали, что они с ними (немцами) не будут. Они расформировывают тот батальон, распускают...», – написано в воспоминаниях вдовы Романа Шухевича, бывшего командира украинского диверсионно-террористического батальона «Нахтигаль».

 

Но что делать с немецкими архивными документами?

 

«... лично Канарисом было дано указание о продолжении борьбы, проведении террора, диверсий, шпионажа. Специально для руководства националистическим движением оставались официальные сотрудники офицеры, агентура. Были даны указания о создании складов оружия, продовольствия и т.д... Связь между фашистами и националистами возлагалась на абверкоманду-202. По личному приказу Гиммера «главнокомандующим» УПА был назначен Роман Шухевич» (из показаний замначотдела «Абвер-2» полковника Эрвина Штольце на Нюрнбергском процессе).

 

Полковник абвера Альфред Бизанц отмечал, что Р. Шухевич (официально разыскиваемый немецкими властями за дезертирство) являлся к нему на прием в феврале и марте 1943 года в форме шуцман-офицера. Также Бизанц предполагал о связях Шухевича с гестапо.

 

Современные историки считают, что Великая Отечественная война была войной на уничтожение. Только на Украине предполагалось в послевоенный период уничтожить около 30% жителей. За годы войны было истреблено более 3 миллионов человек мирного населения, около 70 тысяч из них – дети.

 

В этой страшной войне речь шла о сохранении общеславянской цивилизации – русских, украинцев, белорусов, поляков, чехов, словаков и т.д. Ибо фашизм, руководствуясь «теорией о недочеловеках» ставил своей задачей порабощение или уничтожение всех неарийцев.

 

И никакой борьбой со сталинским режимом нельзя оправдать сотрудничество с нацистами, обрекшими на тотальное уничтожение мирное население. Впрочем, Роман Шухевич полностью разделял взгляды своих хозяев, заявив в конце войны: «Домагатися, щоб ні одне сіло не визнало радянської влади. ОУН має діяти так, що усі, хто визнав радянську владу, були знищені. Не залякувати, а фізично знищувати! Не потрібно боятися, що люди проклянуть нас за жорстокість. Хай із 40 мільйонів українського населення залишиться половина - нічого страшного в цьому немає».

 

Сталинский режим был осужден, как историческое зло. Жертвы были реабилитированы. Да, для многих это было поздно. Но это было сделано.

 

Но что-то я не помню хоть одного покаявшегося руководителя УНА-УНСО.

 

«Розбивайте собачі москальскі голови ! Невинних немає ! Людина, яка розмовляє на москальскої мові це свиня. Стрілянина по них справа дозволена» (из «Боевого листка УНА-УНСО», с подписью председателя правления УНА-УНСО, народного депутата Андрея Шкиля , 2004 г). Листок был напечатан вполне легально в Львовской типографии тиражом 50 тыс.

 

Неправда ли перекликается со словами Романа Шухевича? И президент Ющенко предлагает договариваться с этими людьми. По-моему, тут как раз впору ставить вопрос о вменяемости авторов подобных призывов. Или об уголовной ответственности.

 

ДЛЯ ЭТИХ ЛЮДЕЙ ГЛАВНОЕ НЕ УКРАИНА, ЕЕ НЕЗАВИСИМОСТЬ И БЛАГОСОСТОЯНИЕ, А ИХ ВЛАСТЬ НА УКРАИНЕ. И АБСОЛЮТНО ВСЕ РАВНО, КТО ИХ ПОСАДИТ В ЭТУ ВЛАСТЬ И ЧТО БУДЕТ С НАРОДОМ ПРИ ТАКОЙ ВЛАСТИ И ПОДОБНЫХ КУРАТОРАХ.

 

Мероприятия 14 октября уже вызвали резкие нарекания польских властей.

 

По результатам опроса общественного мнения, проведенного Украинским филиалом Института стран СНГ: за реабилитацию воинов ОУН-УПА высказалось 20-22% граждан Украины, а против реабилитации - 52-55% граждан Украины.

 

Один из политологов верно отметил, что «есть часть Украины, для которой есть Великая Отечественная война, а есть часть Украины, для которой Великой Отечественной войны уже нет - есть только Вторая Мировая война».

 

Напомним, что во многих европейских странах коллаборационисты периода Второй Мировой войны осуждены (вишисты во Франции или квислинговцы в Норвегии). Когда в Прибалтике попытались реабилитировать своих коллаборационистов, последовала негативная реакция со стороны Евросоюза.

 

Украина, как участница Конвенции о неприменении срока давности к военным преступлениям и преступлениям против человечности, не последовала их примеру. Были осуждены немцы и полицаи. Но, стоило человеку заявить, что он боролся за независимость Украины (не важно, сколько сограждан он убил во имя этой независимости), как он тут же превращался в участника освободительной борьбы, а иногда и героя.

 

По мнению Митрополита Киевского и всея Украины Владимира ветеранам бандеровской армии следует покаяться за репрессии в годы Второй Мировой войны. Это может стать важным шагом к примирению украинского народа. «Прощать и примиряться необходимо - это основа евангельского закона. Однако прощение всегда следует после покаяния и осознания сделанных ошибок», - подчеркнул митрополит.