ОПРЕДЕЛЕНИЕ <<ФАШИСТЫ>> НЕЯВЛЯЮТСЯ

[Гість Odessit Live]

Определение «фашисты» не является оскорбительным в отношении «Свободы»

 

16 Октября 2013

 

Печерский районный суд Киева отказал в удовлетворении иска ВО «Свобода» к лидеру Коммунистической партии Украины Петру Симоненко о защите своей деловой репутации. Соответствующее решение суд принял на заседании в понедельник, 14 октября, сообщает Цензор.НЕТ со ссылкой на НБН. Решение суда было объявлено в сокращенном виде (вступительная и резолютивная часть). Полный текст решения ожидается в течение пяти дней, после чего националисты смогут обжаловать его в апелляционном порядке.

 

Напомним, «Свобода» просила в судебном порядке признать высказанное главой фракции Коммунистической партии Петром Симоненко на заседании Верховной Рады 19 марта 2013 года определение организации «Свобода» как профашистской, «субъективным мнением, высказанным в грубой, непристойной и унизительной форме, и унижающей деловую репутацию» партии.

 

Кроме того, партия просила суд обязать г-на Симоненко «принести публичные извинения истцу на пленарном заседании Верховной Рады Украины».

 

Ранее, 19 марта во время выступления глав фракций Партии регионов Александра Ефремова и КПУ Петра Симоненко представители «Свободы» требовали от них перейти на украинский язык. В ответ на это провластное большинство начало скандировать «Фашизм!», «Фашисты!». В конечном итоге во время выступления лидера свободовцев Олега Тягнибока возле трибуны ВР началось силовое противостояние между политическими оппонентами.

 

Позже народный депутат («Свобода») Алексей Кайда заявил, что фракция «Свобода» готова обратиться в суд в связи с обвинениями в «фашизме», звучащими в адрес ее представителей в стенах Верховной Рады из уст политических оппонентов.

[Дэна]

ОРИАНА, ВНИМАНИЕ!

[Гість Odessit Lіve]

Постанови Великого Збору Організації Українських Націоналістів (28.01 - 02.02 1929).

1 ЗАГАЛЬНІ ОЗНАЧЕННЯ.

1.Український націоналізм є духовний і політичний рух, що зродився з внутрішньої природи Української Нації в час її зусильної боротьби за підстави і цілі творчого буття
2.Українська Нація це вихідне положення кожної чинности та метове назначення кожного прямування українського націоналізму.
3.Органічна зв'язаність націоналізму з нацією є фактом природного порядку і на ньому основане ціле розуміння істоти нації.
4.Нація є найвищий тип органічної людської спільноти, що при найбільшій своїй психологічній та суспільній зрізничкованості має свою одну внутрішню форму, витворену на грунті подібного природного положення, спільного пережиття історичної долі та невпинного стремління здійснитися в повноті силової натуги.
5.Внутрішня форма нації є основний чинник її динамічного тривання і разом з цим принцип синтетичного формування, який дає життю нації на протязі її історичного розвитку суцільну духовну окресленість, зазначену в різних її конкретно-індивідуальних виявленнях. У тому означенні внутрішня форма - це є ідея нації, що основує та вможливлює її історичне ставання.
6.Історичне ставання - цей наглядний вираз постійної актуальности національної ідеї - вказує на безглядний ідеал нації, який полягає в її стремлінні, втриматися в системі світової дійсности в ролі безпосередньо-чинного підмету з найширшою сферою впливу на оточення.
7.На шляху довласного самоздійснення в формі найбільшої інтенсивности історичного значення, нація чмсельно збільшує запас своїх біо-фізичних сил на поширеній рівночасно територіальній базі; у цьому відношенні відбувається в ній процес постійного переформлювання різних етнічних первнів у синтезу органічної національної єдности; з погляду цієї своєї чинности нація все находиться в стані власного росту.
8.Найвидатнішим силовим засобом росту нації є її духовна тугість, узмисловлена в витворених вартостях культури, що - з одного боку - затіснюють внутрішню спільність нації, а з другого - простелюють їй шлях відосереднього впливу на оточення. Культура не є тільки чинником національної окремішности та її відпорности назовні, але першим з-поміж чинників безпосереднього зазначення на оточенні духової сили нації, за яким з тимбільшим успіхом наступає цивілізаційне і політично-господарське його опанування.
9.Умовою, що забезпечує нації тривалу активну участь у світовому середовищі, є найбільш пристосована до всебічних інтересів національного життя політична організація, якою є суверенна держава.
10.Держава є зовнішньою формою такої взаємочинности всіх діючих сил нації, яка відповідає основним її якостям і в той спосіб уможливлює нормальний її розвиток у всіх можливих виявленнях; держава - це стан кожночасної окреслености нації формою організаційного співвідношення сил, замкнених в органічну цілість - систему, відмежовану назверх, як самостійна збірна одиниця.
11.Через державу стає нація повним членом світової історії, бо що лиш у державній формі свойого життя вона посідає всі внутрішні і зовнішні ознаки історичного підмету.
12.Державна форма життя найвимовніше потверджує конкретне узмістовлення чинного характеру національної ідеї, а тому першим природним стремлінням нації є прикрити межі своєї державної виконности з цілим краєвидом свойого етнічного розпросторення, щоб таким чином державно оформити цілий свій фізичний організм - цю найважливішу елементарну підставу своєї будучности.
13..Для Української Нації в стані її політичного поневолення начальним постулятом є створення політично-правової організації, означеної Українська Самостійна Соборна Держава.
14.Для створення, закріплення і розвитку держави необхідна є засаднича умова: щоб держава була висловом національної істоти у спосіб найбільш творчої видайності всіх складових органів нації, отже виявляла систему організованої їх взаємочинности на засаді інтегралізму суспільних сил з їх значення в цілості національного життя.
15.Український націоналізм висновує для себе з провідних засад державної організації практичні завдання, підготовчі для здійснення державного ідеалу соборними зусиллями українців-державників, зорганізованих на принципах: чинного ідеалізму, моральної своєзаконности, та індивідуального почину.
16.Першим зав'язком та переємником завдань українського націоналізму є покликана до життя Конгресом Українських Націоналістів, Організація Українських Націоналістів, побудована на засадах: всеукраїнства, надпартійности і монократизму.

[Гість Odessit Lіve]

2 ДЕРЖАВНИЙ УСТРІЙ.

1.Форма української державної влади буде відповідати послідовним етапам державного будівництва України, а то: національного визволення, державного закріплення та розвитку.
2.В часі визвольної боротьби лише національна диктатура, витворена в ході національної революції, зможе забезпечити внутрішню силу української нації та найбільшу її відпорність назовні.
3.Що лиш після відновлення державности настане доба її внутрішнього порядкування та переходу до стану монолітного державного тіла. В цей переходовий час голова держави матиме за завдання підготовити створення найвищих законодавчих органів на засаді представництва всіх організованих суспільних верств з узглядненням відвінностей окремих земель, що ввійдуть до складу Української Держави.
4.На чолі упорядкованої держави стане, покликаний представницьким органом, голова держави, що назначить виконавчу владу, відповідальну перед ним та найвищим законодавчим тілом.
5.Основою адміністративного устрою Української Держави буде місцеве самоврядування; зокрема кожний край буде мати свій представницький законодавчий орган, покликаний місцевими організованими суспільними верствами, та свою виконавчу владу.

[Гість Odessit Lіve]

3 СОЦІЯЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ ПОСТАНОВИ

1. Вступні тези.
1.Українська держава буде змагати до осягнення господарської самодостатности нації, збільшення народного майна та забезпечення матеріального благобуту населення, шляхом розбудови всіх галузей народного господарства.
2.Господарське життя країни буде побудоване на основі співпраці держави, кооперації та приватного капіталу. Поодинокі ділянки народного господарства будуть розділені між ними, стануть предметом їх рівночасного й рівнорядного діяння, у залежності від корисности цього для цілости народного господарства та для інтересів держави.
2. Аграрна політика.
1.Інтересам народного господарства України відповідає існування та розвиток селянського господарства.
2.Вивласнення поміщицьких земель без викупу, переведене в час революції на Сході України, державна влада затвердить законом, силу якого поширить на всі землі Української Держави.
3.Державна влада переведе корективи в розподілі землі на Сході України, необхідні з огляду на стихійний, неупорядкований характер розподілу вивласнених земель у час революції.
4.Держава дбатиме про розвиток сільсько-господарської виробности та про забезпечення благобуту селянства шляхом підтримання середнього селянського господарства.
5.Селянське господарство буде побудоване на праві приватної земельної власности, обмеженім державною регуляцією вільної продажі і купна землі, з ціллю запобігти в цей спосіб надмірному зменшенню чи збільшенню земельних наділів.
6.Державна влада буде всебічно сприяти інтенсифікації селянських господарств та пристосовуванню їх до ринків, буде підтримувати розвиток сільсько-господарської кооперації, уділювати сільському господарству дешевого продукційного кредиту і буде дбати про агрикультуру й агриосвіту справи та про забезпечення хліборобської продукції державним забезпеченням.
7.Лісові площі будуть вивласнені без викупу та передані державі, або органам самоврядування. Лише невеликі площі, непридатні до удержавлення й муніципалізації, будуть у руках приватних власників.
8.Аграрне перенаселення буде регульоване шляхом приміщення селянських рештків у національній продукції та відповідно переведеній колонізації.
9.Міські землі та нерухоме майно остануть у руках приватної власности. Держава і органи самоврядування регулюватимуть міське будівництво та усуватимуть мешкальні кризи й земельну спекуляцію шляхом скупчення в своїх руках відповідних регуляційних земельних фондів.
3. Промислова політика.
1.В цілі усамостійнення народного господарства та його всебічного розвитку, що зокрема диктують потреби державної оборони та конечність дати варстат праці лишкам сільської людности, держава буде сприяти упромисловленню країни.
2.Підприємства тих галузей промисловости, що являються важливими для існування та оборони країни, будуть удержавлені. Інші підприємства будуть залишені приватному капіталові поодиноких осіб і асоціацій на основі вільної конкуренції та приватної ініціятиви. У випадках, визначених законом, держава матиме право першенства перед приватними капіталами у набутті співвласности приватних підприємств.
3.Держава дбатиме про переведення раціоналізації всіх родів промисловости, зокрема їх машинового урядження, та про підготування кадрів фахівців і технічних робітників, що задовольняли б вимоги сучасної техніки.
4.Для піднесення добробуту сільського населення й для підготування фахових робітників для великої промисловости, держава буде сприяти розвиткові сільсько-господарської промисловости в формах виробничої кооперації.
5.Держава подьає про організацію виробничої та збутової ремісничої кооперації, підпираючи ремісництво в межах, що відповідають сучасному характерові продукції та ринків.
4. Торговельна політика.
1.Торговельні операції, як на внутрішньому так і на зовнішньому ринках, будуть розподілені між приватним капіталом, кооперацією і державою, яка то останньо перебирає торгівлю виробами удержавленої промисловости та головні роди перевозу.
2.Маючи на увазі нормальний внутрішній процес обміну розподілу, держава дбатиме рівночасно про забезпечення українським продуктам і виробам найвигідніших умов збуту на світових ринках, а для оборони національного господарства назовні вживатиме метод охоронного і сприяючого характеру та метод протекціонізму, що найдуть примінення у формі мит та торговельних договорів.
5. Фінансова політика.
1.Податкова система буде оперта на засаді єдиного, рівномірного, поступового і безпосереднього податку при залишенні обмеженої кількости посередніх податків.
2.Держава дбаиме про розвиток банківництва в усіх галузях господарського життя. Емісійний банк буде установою найбільш незалежною від суто політичних чинників, та підлягатиме контролі з боку виконавчої влади та громадянства.
3.Справа уморення державних боргів, що припадуть на українську державу, як частина боргів окупаційних держав, буде упорядкована після засад справедливости і в рямках господарської спроможности.
6.Соціяльна політика.
1.Регулювання взаємовідносин поміж суспільними групами, зокрема право остаточного арбітражу в справах суспільних конфліктів, буде належати державі, яка дбатиме про співпрацю виробничих верств Української Нації.
2.Члени всіх суспільних груп будуть мати право коаліцій, на основі якого вони будуть об'єднуватись у професійних організаціях з правом синдикалізування після територіяльного принципу і після галузей виробництва, та матимуть своє представництво в органах державної влади.
3.Працедавці і працівники будуть мати право вільних персональних і колективних умов у всіх справах, що дотичать взаємних інтересів, у рямках законодавства та при контролі держави.
4.В приватних і державних промислових підприємствах будуть утворені виробничі ради з представників підприємців, керівників і робітників, з правом вгляду і контролі техніки продукції.
5.У хліборобських, промислових і торговельних підприємствах будуть утворені ради працівників, як представничі органи для полагоджування справ працівників у взаємовідносинах їх з професійними спілками, працедавцями та державою. Зокрема вони заключатимуть самі, або в порозумінні з професійними організаціями колективні умови, а в промислових підприємствах братимуть участь у виробничих радах.
6.Працедавці і працівники матимуть право вирішувати взаємні спори шляхом третейських судів. На випадок недосягнення згоди, за ними залишається право страйків і льокавтів. Остаточне залагодження конфліктів належатиме державним арбітражним урядам.
7.Нормальним днем праці буде 8-ми годинний день праці з тим, що, наскільки дозволяють на це обставини, держава подбає про його скорочення.
8.Признаючи засадничо волю праці, держава дбатиме про видатність праці, з одного боку, шляхом видавання закону, що визначуватиме умови кваліфікованої праці і концесіованих занять та нормуватиме внутрішній регулямін підприємств, зокрема розпорядок робіт і технічний процес, з другого боку, при помочі контрольних органів та інших державних установ.
9.Ведучи державний уряд праці, та контролюючи приватні бюра посередництва праці, держава дбатиме про матеріяльну поміч безробітним, що її буде уділювати при посередництві професійних організацій з фондів, зібраних від працівників і працедавців, а у виняткових, визначених законом, випадках, з допомгових фондів громад і держави.
10.Держава заведе єдину організацію загального забезпечення, обов'язкову для всіх верств суспільности, приймаючи рівночасно на себе обов'язок удержувати всіх громадян понад 60 років життя, позбавлених власних засобів прожитку.
4 ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА
1.Здійснення постуляту української державности передумовляє активізацію внутрішнього політичного життя українського народу, заманіфестовану назовні для зазначення української справи, як рішаючого чинника в питанні східньо-європейського політичного стану.
2.Повне усунення всіх займанців з українських земель, що наступить у бігу національної революції, та відкриє можливості розвитку Української Нації в межах власної держави, забезпечить тільки система власних мілітарних зброєнь та доцільна союзницька політика.
3.Відкидаючи в засаді традиційні методи української політики орієнтуватися у визвольній боротьбі на котрогось з історичних ворогів Української Нації, україкська зовнішня політика здійснюватиме свої завдання шляхом союзних зв'язань із тими народами, що вороже відносяться до займанців України, як рівнож шляхом належного використання міжнародних взаємовідносин для осягнення суб'єктивної ролі України в міжнародній політиці.
4.У своїй зовнішньо-політичній чинності Українська Держава стремітиме до осягнення найбільш відборонних меж, що охоплюватимуть усі українські етнографічні терени й забезпечуватимуть їй належну господарську самовистарчальність.
5 ВІЙСЬКОВА ПОЛІТИКА
1.Організація української військової сили буде поступово розвиватися, а її форма мінятися відповідно до трьох етапів політичного стану українців: ворожої займанщини, національної революції, державного закріплення.
2.В обставинах ворожих займанщин підготовку українських народних мас до збройної боротьби, а зокрема підготовку організаторів і вишколених провідників, перебере окремий військовий осередок.
3.Лише військова сила, що спиратиметься на озброєний народ, готовий уперто та завзято боротися за свої права, зможе звільнити Україну від займанців та вможливить упорядкування Української Держави.
4.Оборону упорядкованої держави перебере єдина, регулярна, надклясова, національна армія і флота, що враз із територіальними козачими частинами будуть збудовані на підставі загальної військової повинности.
6 КУЛЬТУРА І МИСТЕЦТВО
1.Українська Держава буде змагати до піднесення рівня культури й цивілізації на Україні, узгіднюючи культурний процес, побудований на основі свободи культурної творчости, з духовою природою українського народу, його історичними традиціями і вимогами сучасности, та викорінюючи лихі наслідки чужонаціонального поневолення в ділянці культури і психіки народу.
2.Тільки розвиток культурної творчости і тих мистецьких течій, що зв'язані зі здоровими проявами в минувшині Української Нації та з культом лицаркости і волево-творчим відношенням до життя, зможе збудити здоровий гін нації до сили й могутности.

[Гість Odessit Lіve]

7 ШКІЛЬНА ПОЛІТИКА

1.Керування і догляд за шкільництвом, як засобом виховання народних мас в національно-державницькому дусі, та встановлення шкільної системи, що піднесла би на належний рівень розвитку освіту українського народу, буде належати державі.

2.В основу народного шкільництва ляже система української, державної, обов'язкової і безоплатної, єдиної школи, яка забезпечуватиме всебічний, гармонійний розвиток людини, та обіматиме й практичне, фахово-професійне виховання.

3.Приватні освітні установи та чужоземне навчання будуть допущені за дозволом держави в кожному окремому випадку, та підлягатимуть контролі державних чинників.

8 РЕЛІГІЙНА ПОЛІТИКА

1.Вважаючи релігійне питання внутрішньою справою людини, українська держава в цьому огляді стане на становищі повної волі релігійної совісти.

2.Приймаючи засадниче відділення церкви від держави, влада - задержуючи необхідну контролю над церковними організаціями - співпрацюватиме з українським духовенством різних культів у справах морального виховання нації.

3.В школу буде допущена наука релігії тих культів, що не будуть проявляти денаціоналізуючих тенденцій.

4.Українська держава буде сприяти розвиткові української національної церкви, незалежної від чужоземних патріярхів, та українізації релігійних культів, що будуть діяти на Україні.

9 ОРГАНІЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ

1.Беручи ідею Української Самостійної Соборної Держави в підставу свойого політичного діяння та не признаючи всіх тих міжнародних актів, умов і установ, що стан українського національно-державного розірвання створили та закріпили, Організація Українських Націоналістів ставить себе в категоричне противенство до всіх тих сил, своїх і чужих, які цьому становищу українських націоналістів активно чи пасивно протиставляться, та протидіятиме всяким політичним заходам одиниць і колективів, що будуть являтися відхиленням від повищих засад.

2.Не обмежуючися в своїй діяльності на той чи інший терен, але змагаючи до опанування української національної дійсности на всіх українських землях та на чужих теренах, заселених українцями, Організація Українських Націоналістів вестиме політику всеукраїнського державництва без придавання їй партійного, клясового, чи якогонебудь іншого суспільно-групового характеру, та в прямій послідовності протиставляє її всім партійним і клясовим угрупуванням з їх методами політичної праці.

3.Спираючись на творчі елементи українського громадянства та об'єдуючи їх вколо українського національно-державного ідеалу, Організація Українських Націоналістів ставить собі за завдання уздоровити відносини внутрі нації, викликати в українському народі державно-творчі зусилля, розгорнути українську національну силу на всю її ширину, і таким чином забезпечити великій Українській Нації відповідне місце серед інших державних народів світу.

 

Прийнято Великим Збором ОУН в часі між 28.01.1929 і 02.02.1929.