Русские 400 лет убивали Украинцев

[Гість Дэнa]

Чекисты любили печатать списки расстрелянных. Всего за несколько месяцев «красного террора» в 1918 году казнили более 50000 человек, о чем и похвастались в своих газетах. До сих пор работники спецслужб гордо называют себя чекистами, не чувствуя при этом ни малейшего стыда.

 

ВЧК фактически властвовала. Трудно было разобраться, кто главнее: партийные организации или местные организации ЧК. Последние выпускали свои газеты, журналы, которые являлись пропагандистским рупором убийств, карательных экспедиций, расстрелов, повешении, всякого рода измывательств над людьми. Многие исследователи, да и не только исследователи, но и современники тех событий в своих мемуарах подтверждают, что ВЧК, особенно на местах, буквально кишела криминальным элементом - убийцами, ворами, палачами, готовыми на все.

[Гість Дэнa]

В конце 1918 года в правящей верхушке возникла дискуссия вокруг деятельности ВЧК. 25 декабря 1918 года ЦК РКП(б) обсудил новое положение о ВЧК.

 

Инициаторами были Бухарин и ветераны партии Ольминский и Петровский. Они критиковали «полновластие организации, ставящей себя не только выше Советов, но и выше самой партии». Требовали принять меры, чтобы «ограничить произвол организации, напичканной преступниками, садистами и разложившимися элементами люмпен-пролетариата».

[Гість Дэнa]

Создали специальную комиссию. Туда вошел и Каменев, тоже сторонник ограничения функций ВЧК. Он предложил упразднить эту организацию. Однако за Дзержинского вступились Свердлов, Сталин, Троцкий. И, само собой, Ленин. ЦК партии постановил: в советской партийной печати не может быть «злостной критики» в отношении государственных учреждений, в том числе и ВЧК.

 

Утверждают порой, что Дзержинский любил детей и опекал их. Ложь. В 1919 году чекисты в Петрограде расстреляли родственников офицеров 86-го пехотного полка, в том числе и детей. В мае 1920 года газеты сообщили о расстреле в Елисаветграде четырех девочек 3-7 лет и старухи-матери одного из офицеров. «Городом мертвых» называли в 1920 году Архангельск, где расстреливали детей 12-16 лет.

 

Активно использовалась практика детского заложничества, особенно в борьбе против крестьян, пытавшихся оказать сопротивление аграрно-крестьянской политике режима. С осени 1918 года началось создание концентрационных лагерей, большинство узников которых составляли члены семей «бунтовщиков», взятые в качестве заложников, включая женщин с грудными детьми.

 

Тамбовские каратели в 1921 году докладывают: «В качестве заложников берутся ближайшие родственники лиц, участвующих в бандитских шайках, причем берутся они целиком, семьями, без различия пола и возраста. В лагеря поступает большое количество детей, начиная с самого раннего возраста, даже грудные».

 

В октябре 1919 года ВЧК потребовал от местных органов «создать гибкий и прочный информационный аппарат, добиваясь того, чтобы каждый коммунист был вашим осведомителем».

 

В феврале 1919 года Дзержинский дал указание всем губчека учредить «самый строгий контроль» за левыми эсерами и меньшевиками, брать из них заложников.

 

В составе секретных отделов губчека начинают действовать специальные уполномоченные, призванные выявлять социалистов и внедрять свою агентуру в их ряды. С 1920 года этим занимались уже целые группы чекистов. К 1921-1922 годам репрессиями против социалистов и анархистов занимались шесть из десяти подразделений ОГПУ. Но и эта практика не полностью устраивала чекистов. Надо было и всю компартию включить в состав ЧК. Началось с Ленина, который сказал, что хороший коммунист - это и хороший чекист.

[Гість Дэнa]

Политику экономического удушения крестьян большевики начали сразу же после переворота.

 

В мае 1918 года, то есть еще до официального начала «красного террора», органы ВЧК получили право вынесения смертных приговоров тем, кто отказывался отдавать свой хлеб продотрядам.

Да и сама Красная Армия, по словам Ленина, на девять десятых была создана «для систематических военных действий по завоеванию, отвоеванию, сбору и свозу хлеба и топлива».

В местностях, особо, как утверждали власти, «зараженных бандитизмом», вводятся чрезвычайные органы управления. Было решено рассматривать эти районы как «занятые неприятелем» и «приравнять в смысле важности и значения к внешним фронтам... периода гражданской войны». А это значит - пытки и расстрелы без суда и следствия.

Главенствовали чекисты.

 

«Они, - свидетельствовал заместитель Дзержинского М. Лацис, - безжалостно расправлялись с этими живоглотами (крестьянами), чтобы отбить у них навсегда охоту бунтовать».

[Гість Odessit Lіve]

Кількість мов, якими розмовляє сучасне людство, дуже велика. Їх налічується від 5 до 6 тисяч. Як же виникла на земній кулі така величезна кількість мов? Чи мають вони спільні корені, з’явившись в результаті ланцюга дивергенції якогось однієї мови (концепція моногенезу), або ж було декілька незалежних вогнищ виникнення мов (концепція полігенезу)?

 

Серед лінгвістів є прихильники як першої, так і другої точок зору, проте тенденція така, що прихильників моногенетичної концепції з часом стає все більше. Така тенденція пов’язана головним чином з тим, що в останні десятиліття великих успіхів досягли лінгвістичні дослідження за так званою глибокою компаративістикою, коли робляться спроби встановити шляхом порівняння генетичні зв’язки між мовами, які раніше вважалися абсолютно неспорідненими. Ще недавно переважна більшість лінгвістів вважали, що споріднені зв’язки між мовами можна виявити лише в тих випадках, коли мовна єдність розпалася не більше 5 - 10 тис. років тому, – наприклад, між мовами всередині таких сімей, як індоєвропейська, уральська, семітська, – і що спорідненість між мовами, дивергенція яких відбулася раніше, ніколи не зможе бути встановлена. Лінгвістам же, що намагалися виявити глибинні зв’язки між мовами різних сімей, приклеювали ярлик «креаціоністів», які виходять з положення, що міститься в Священному Писанні, про єдине походження всіх мов.

 

Матеріал, накопичений до початку 20 ст., з порівняльного мовознавства дозволив деяким найбільш далекоглядним і сміливим лінгвістам прийти до висновку про можливість встановлювати і віддаленішу генетичну спорідненість. Данець Хольґер Петерсен, в 1903 р. висунув гіпотезу про наявність віддаленої спорідненості між широкою групою мов, поширених в Європі, Північній і Західній Азії і Північній Африці: мовами індоєвропейськими, семіто-хамітськими і так званими урало-алтайськими. Петерсен назвав цю велику групу мов ностратичними (від латинського «noster» – наш). Наукова обґрунтованість ностратичної концепції була блискуче аргументована лише через багато десятиліть потому видатним російським лінгвістом Владиславом Марковичем Ілліч-Світичем, який передчасно загинув у віці 32 років. Більше того, Ілліч-Світич значно розширив рамки ностратичної макросім’ї, включивши до її складу картвельську і дравідійську сім’ї і приєднавши до алтайської сім’ї корейську мову. В даний час ностратична макросім’я розглядається деякими дослідниками в ще ширшому складі, до неї відносять також юкагирську мову, яку вважають близькою до уральських мов, японську мову, що зараховується до алтайських мов, і навіть ескімосько-алеутські мови.

 

У радянських наукових роботах незмінно підкреслювалася відсутність зв’язку між етномовною і расовою приналежністю. Як приклад нерідко наводилася тюркська група, в якій мовна близькість дійсно ніяк не супроводжується близькістю расовою. В числі тюркомовних народів можна зустріти і середземноморців (турки, та ін.), і монголоїдів (якути, тувинці), і осіб змішаного європеоїдно-монголоїдного походження (туркмени, казахи). Проте така позиція не враховує ту обставину, що на ранній стадії історії людських популяцій зв’язок між мовою і расою був набагато тіснішим, і лише інтенсивні міграції, що супроводжувалися расовим змішанням, її порушили.

 

Так, носії ностратичної прамови були, безперечно, північними європеоїдами або нордиками, про що, зокрема, свідчать палеоантропологічні знахідки, що за місцем і часом відповідають передбачуваній прабатьківщині ностратичної етномовної спільності на обширній території Росії від Єнісею до Дніпра. Проте, расову однорідність вдалося зберегти далеко не всім гілкам, що утворилися в результаті розпаду ностратичної етномовної спільності. Повністю європеоїдною залишилася лише нечисленна картвельська сім’я. Зберегла європеоїдну зовнішність і велика частина груп індоєвропейської сім’ї, а багато народів індоарійської групи ввібрали в себе істотний чужорідний (австралоїдний) елемент. Ряд народів уральсько-юкагирської сім’ї отримали більшу або меншу монголоїдну домішку, хоча в основної частини уральськомовних етносів вона слабко простежується. Лише у хантів і мансі риси монголоїдів достатньо сильно виражені, а юкагири взагалі є монголоїдами. Дравідійськая гілка ностратичної макросім’ї, потрапивши в результаті міграції до Південної Азії, змішалася там з місцевим австралоїдним населенням, і в даний час народи дравідійськой мовної сім’ї утворюють в своїй більшості особливу (південноіндійську, або дравідську) контактну європеоїдно-австралоїдну малу расу.

 

Вельми сильно піддалися расовій «трансформації» народи алтайської мовної сім’ї. Алтайська етномовна спільність була, напевно, як і інші спільності ностратичної етномовної єдності, що розпалася, європеоїдною, проте у міру просування на схід багато її груп, зберігаючи свої мови, все більш поглиналися в расовому відношенні місцевим монголоїдним населенням. Предки ж народів монгольської і тунгусо-маньчжурської груп, а також предки корейців і японців, рухаючись в східному напрямі, повністю «розгубили» всі свої європеоїдні риси. Така «монголізація» чекала і предків ескімосів і алеутів.

 

До сих пір ніхто з учених не намагався серйозно поставити проблему, чому саме прамова білої раси стала родоначальником такої великої кількості мов на всіх земних материках. Версії про культурну або цивілізаційну перевагу білих ностратійців над своїми менш удачливими сусідами відмітаються як неполіткоректні. Але інших версій запропонувати ніхто не може.