Не тех фашистами назвали

[Лонгин]

А ти, коли писала, що на ЗУ мешкають переважно поляки, румуни і молдавани - доводила це? Ні, ти списала зі стелі цифри і на них будувала свої домисли - такі ж брехливі, як факти.

 

Так ось, тобі людина поставила фільм і просила подивитися, а ти їй тичеш свою порнографію "Вибори 3013"

Антропологически и генетически таки да. На западенщине живут ословяненные румыны отполированные кроме поляков еще и венграми(Я молчу уж про всяких аланов,аваров,готов,гуннов или даже забредших кельтов и арменоидных жителей Ближнего Востока-трипольцев, но в принципе эти составляющие есть так же и у румын). Вот разве что Волынь от вас отличается

[Chortik]

Использовать этническую версию, это жлобство)) фигово получилачсь коллективизация на Украине, ноговорить что злые кацапы пришли и забрали все что есть как мимнимум контрпродуктивно, и еще глупее этому учить своих детей)))ю

ты разницу между кацапом и москалем слышал? ;)

[Лонгин]

Жиди-начальники, номенклатура і бандерівці, кажеш?

Читай сцуко.

 

І це тільки по Москві. І це тільки професура і доктори наук.

Скільки було розстріляно лікарів, вчителів, інженерів не хочеш розповісти форумчанам? Чи вони всі були жидами-начальниками?

Ви, козлюки, винищили культурних, розумних, освічених людей. Залишивши на розплід тварюк на зразок тебе, Лонгін.

 

Дивуюсь я таким екземплярам як цей Лонгін. Виродок та й тільки.

А ты сам смотрел этот список конкретно по людям? Там как раз все указанные мной категории представленны в непропорционально больших процентах про сравнению с остальным населением. Жидов-тьма, при том что многие сменили имена и фамилии; начальников тоже много,напрмер зам. нач. Севморпути; коммунисты почти все, в основном троцкисты- поддерживали его евреи больще чем Виссарионыча; и даже укронацики есть А если вспомнить кто в первую очередь начал мутить воду в Союзе в 60-е а потом в конце 80-х и начале 90-х... То все вполне закономерно или професоров нельзя наказывать в отличии от простых людей? Да еще учти уровень доносов на конкурентов в научой среде... Кстати, и Фарионша и Жирик вполне себе имеют научные степени, че они святые теперь?

[Гість акелла]

А че в незалежной окраине не такая же система? Сколько там потеряли населения за время незалежности? С 52 стало 45 млн. Че от хорошей жизни вымерли?

А что им докажешь? Свидомиты - это провластные холуи. По сути все 20 лет "незалежности" и сейчас происходит геноцид украинского народа, создание условий, способствующих его вымиранию - в вики можно найти определение, согласно документам ООН. Так нет, переводят стрелки на далекие времена, защищая нынешние власти, прямо пеной исходят. Мерзко все это.

[Лонгин]

«Черный список» и уголовные меры. В селе Пески Баштанского района от голода умерло более 600 человек.

 

 

Попасть на черную доску означало - прекращение торговли и снабжения товарами, взыскание выданных кредитов, «чистка» органов власти. Взгляните на черный список того времени и узнайте, нет ли в нем вашего села?

 

Одним из самых ужасных мер в истории репрессивной политики ВКП(б) против крестьянства (и украинского крестьянства в первую очередь) стало введение так называемого режима «черных досок» по колхозам, селам, районм и даже отдельных лицам.

 

Сам термин «черная доска» имеет долгую историю - есть свидетельства, что с 1920 года украинские села и даже целые волости, которые не выполняли продразверстку, сопротивлялись продотрядам, объявлялись «чернознаменными».

 

Туда направлялись карательные отряды, оттуда брали заложников, и туда не завозили промышленные товары.

 

Восстановление «черных списков», «черных досок» в дальнейшем было связано с заготовительной кампанией 1928-1929 годов, последующей коллективизацией и раскулачиванием, когда села, не выполнявшие соответствующих задач, объявлялись «отстающими», а передовиков заносили на «красную доску» .

 

Такие же сроки использовались и в отношении промышленных предприятий, которые не выполняли плановых заданий, не разворачивали социалистическое соревнование.

 

В период Голодомора 1932-1933 годов термин «занесения на черную доску» получил второе дыхание и другой смысл: процедуру внесения на «черную доску» официально признали как репрессивную меру.

 

Ее уже связывали не столько с невыполнением показателей по заготовке хлеба, а с особыми репрессиями сел и отдельных регионов, которые к тому же оказали активное или пассивное сопротивление политике партии.

 

 

Определенные сведения позволяют утверждать, что такие репрессии, как и сам термин, начали предприниматься еще весной 1932 или даже осенью 1931 года.

 

 

Обобщение сведений о «черных досках» позволяет утверждать, что к лету 1932 г. этот вид репрессий использовался спорадически; летом получил определенное распространение, а с октября - достаточно широкое применение.

Объясняется факт такой «осенней» активизации репрессивных мер тем, что фактически только с ноября, по признанию генерального секретаря ЦК КП(б)У С. Косиора, «начали поднимать партийную организацию на хлебозаготовкам».

 

На нормальном языке это означало, что осенью 1932 г., когда урожай был весь собран, а других источников питания уже не было, пришло время сделать жизнь народа невыносимой, бросить все силы коммунистического аппарата от верхнего эшелона до низовых партячеек на борьбу с крестьянством.

 

Именно в этот период выше партийно-советское руководство решило поддержать такую ​​местную «инициативу», которая полностью вписывалась в стратегию эскалации борьбы за физическое уничтожение украинского крестьянства.

 

Инициатором ее всеукраинского применения в качестве меры создания полностью невозможных условий для проживания в определенной местности стало Политбюро ЦК КП(б)У.

 

Впервые сам термин «черные доски» и его трагический смысл на всеукраинском уровне фигурировали в уже упомянутом постановлении республиканского коммунистического штаба от 18 ноября 1932 г. среди «мер по усилению хлебозаготовок», которые применялись для преодоления «кулацкого влияния».

 

Содержание репрессивных действий было таким:

 

- немедленно прекратить всю торговлю (как государственную, так и кооперативную), поставки любых товаров, а имеющиеся - вывезти;

 

- прекратить также колхозную торговлю;

 

- прекратить кредитование в любой форме и досрочно взыскать ранее выданные кредиты и другие финансовые обязательства;

 

- провести тщательную «чистку» состава колхозов и низовых органов власти от «контрреволюционных элементов»

Черные доски — Данные экономические меры применялись к колхозам и единоличникам, злостно (около 30 и менее процентов выполнения планов) не выполнявшим хлебозаготовки до выполнения ими планов. В сельском хозяйстве конца 1920-х — начале 1930-х гг. её применение предполагало отказ в поставке товаров или ограничение её, а также и другие методы экономического воздействия на занесённых на «чёрную доску». Действовало такое занесение вплоть до выполнения «должниками» планов сельхозпоставок в требуемом объёме.В ряде источников можно встретить трактовку слова «товары» как «продукты питания», хотя перечень товаров — метровая и штучная мануфактура, обувь, фабричное готовое платье, галоши, валенки, кожухи, сахар, гвозди, эмалированная и оцинкованная посуда, трикотаж, махорка, папиросы, кондитерские изделия, хозяйственное мыло, оконное стекло — и отчеты об эффективности данных мер довольно четко указывают на их (товаров) характер.

[Chortik]

Черные доски — Данные экономические меры применялись к колхозам и единоличникам, злостно (около 30 и менее процентов выполнения планов) не выполнявшим хлебозаготовки до выполнения ими планов. В сельском хозяйстве конца 1920-х — начале 1930-х гг. её применение предполагало отказ в поставке товаров или ограничение её,

учти, что первые колхозы стали возникать только в 1928 г., количество их было незначительным. На Украине осенью 28-го года удалось коллективизировать не более 4% крестьянских хозяйств. Вот тебе объяснение, почему вся эта пурга продержалась на честном слове не более трех сезонов. А потом закономерный результат.

[Надежда Сервикваса]

С этим голодом 32-33 годов много версий.

На "черную доску" были занесены 88 районов Юго-Востока УССР и Черниговской области. Области "щирой Украины" избежали этой участи. Кстати, поставки в центр (значительно сокращенные) были только зерна, к тому же экспортного.

Тогда СССР и резко сократил экспорт зерна, за что получил нагоняй в Лондоне от организации экспортеров.

Тогда это было известно достаточно хорошо. Вот почему ведомство Геббельса при оккупации Украины во время войны тему голода не использовало (хотя, казалось бы для пропаганды очень подходила). Это сегодня можно любую чушь нести.

В подтверждение могу привести часть цитат С.Миронина.

В унисон с украинскими националистами печально известный журналюга А. Подрабинек разразился очередной статьей с осуждением Сталина и "Голодомора" [10]. Но как отмечают критики, обсуждавшие данную статью на либеральном форуме [21], это не более чем очередное повторение демшизы. Цитирую: "Сильнейший напор фантазии и полное отсутствие знаний. ... Автор решил не мучаться, а скопировать фотки из довольно известного прибалтийского фильма «Советская история» снятого не так давно. Что же мы видим на них. 1 и 2 фотография, это голодающего Поволжья, 20-е годы. Сделано американцами. Фото довольно известные и их происхождение вопросов не вызывает. 3 и 4 - раскадровки из фильма «Год Ужаса» снятого нацистами где в роли советских солдат выступили латышские бравые парни. Кстати трупы настоящие и были «одолжены» из одного из конц . лагерей. Неплохой задел в качестве иллюстрации голода на Украине, используют фото голодающих в России и нацистский фильм. На очереди речи Гебельса и Майн Кампф. Так держать". В результате эти истеричные манипуляции нередко дают обратный эффект – события 1932-1933 гг. стали издевательски называть словом «хохлокост».

 

Я написал и опубликовал свою книгу "Голодомор на Руси", исходя из догмы, что голод в 1933 г. был. Догма эта была введена в оборот украинскими националистами и американским исследователем Таугером. Эта догма базировалась на посылке, что, если умерло добавочное количество людей, то должен быть голод. Версия Таугера была в том, что голод все-таки был вследствие неурожая. Неурожай же случился вследствие сочетания неблагоприятных факторов, среди которых не было засухи.

Поэтому для того, чтобы найти истину, мы объединили наши усилия. Основной для объединения стало моё сомнение в одной архивной бумаге, касающейся смертности на Украине в 1933 г., опубликованной в книге Чигирина. В той рукописной составленной не по форме, на довольно свежей по отношению к остальным бумагам в данной папке, бумаге указано, что в 1933 г. избыточная смертность на Украине составила около 1,4 млн. человек.

 

Сначала нас заинтересовали реальность цифр сверхвысокой смертности на Украине. Так называемая "экспертиза" Института демографии и социальных исследований имени Птухи Национальной академии наук Украины показала, что в результате совершенного геноцида в Украине погибли 3,941 миллиона человек [14]. Верить этой цифре нет никаких оснований. Дело в том, что книги памяти жертв голодомора, издаваемые во всех украинских областях оказались фальсифицированными. В одних случаях в книги заносили живых украинцев - согласно спискам избирателей. В других случаях в книги попадали умершие не от голода, а попавшие под лошадь, спившиеся и пр. В некоторых книгах в качестве жертв голода зачислены 95-летние старики, в чьих заключениях о смерти значится «умер от старости». В одесскую книгу занесены конкретные лица, умершие, например, от алкоголизма, убитые быком, бандитами, погибшие поездом. В Луганской области в списки «жертв голодомора» внесены группы людей, погибших в шахтах. Некоторых даже записали дважды и такое случается повсеместно. Дело доходит даже до комичных случаев - так в августе 2009 года стало известно, что в селе Андрияшевка Сумской области, составляя списки «невинно убиенных», местная чиновница использовала список сегодняшний избирателей, зарегистрированных в селе [9, 18, 19 34].

 

Поэтому первым нашим шагом была проверка утверждения, были ли добавочные жертвы в 1933 году. Первым делом мы пошли в Государственный Архив на Б. Пироговской и вместе проверили, действительно ли на Украине была указанная избыточная смертность в 1933 г. Как показала наша перекрестная проверка архивных данных - три совершенно независимые друг от друга бумаги в - в 1933 г. избыточная (выше обычного для тех лет уровня) смертность составила 1 миллион 385 тысяч человек.

 

Как указано в архивном документе [42], отражающем смертность сельского и городского населения Украины в 1933 г. умерло сельского населения 1678162 человек, городского - 230745 человек, что в сумме дает 1908907. В среднем же в год на Украине умирало за последние 5 лет в среднем умирало на Украине по 522,2 тыс человек [43]. Получается, что в 1932-33 гг. умерло (668,2 + 1908,907) - 1044,4 тысяч за два года. Следовательно, за 1932 и 1933 гг. избыточно умерло 1532,7 тысяч человек.

Итак, архивные материалы точно доказали, что сверхсмертность была. Конечно, число погибших было не таким, как насчитали украинские "эксперты", но люди умирали все же гораздо чаще, чем обычно.

 

Важный вопрос - когда проявилась избыточная смертность? Стали смотреть, когда умирали так называемые голодающие. А вот тут нас ждёт сюрприз - пик избыточной смертности пришелся на июнь [45, 46]. Люди умирали в основном в июне 1933 г., когда уже в апреля на Украине полно зелени.

 

Если бы люди умирали во время или сразу после голода, от непеваривания пищи после голода, то пик смертности должен был прийтись на апрель-май, резко падая в июне. Даже если допустить, что смертность была связана с необратимыми изменениями в организме - повреждение желудочно-кишечного тракта после голодания и неспособность усваивать пищу, то все равно июль-август слишком поздно для этого, такие люди к июню уже должны умереть или спастись.

 

Очевидец украинского голода М. Долот описывает голод 1932 года, когда особых жертв ещё не было (избыточная смертность составила примерно 100-150 тыс). Он пишет, что уже к лету 1933 г. голод прекратился. Да, именно так и должно быть, если развивается классический голодный сценарий.

 

Но в 1933 годы с первых чисел марта идут доклады о том, что народ потянулся в колхозы и честно работает - поскольку в качестве основного средства помощи (помимо адресной конкретно обнаруженным голодающим) были использованы колхозные столовые для работающих.

То есть распределение избыточной смертности на Украине и в Черноземной зоне РСФСР крайне необычно, если посчитать это прямым недостатком продовольствия из-за последствий неурожая 1932 г.

 

 

 

Все изменилось тогда, когда огромную работу в архивах провел американский исследователь М. Таугер. Изучая отчеты о собранном урожае, отправленные крестьнами-единоличниками, колхозами и совхозами, в статистические органы, Таугер пришел к парадоксальному выводу. Он подсчитал, что, по официальным данным, в СССР было собрано всего 50,1 млн. т зерна – это существенно меньше, чем давала погрешность «метровки». Здесь же потерялось около 19 млн. т. зерна. Вопрос - куда делись почти 20 млн. т. зерна?Такое обычно случается при засухе. В своей книге я уже разбирал вопрос - была ли засуха. Как и Таугер, я пришел к выводу - засухи не было [37]. Об этом же свидетельствуют архивные материалы.

 

Очевидец голода М. Долот [31] чётко описывает ситуацию, когда после голода появилась пища в огородах: "К концу мая 1933 года голод пошёл на убыль". Он свидетельствует, что власти сумели "обеспечить трудоспособных членов колхоза необходимым продовольствием, чтобы они могли работать."

 

Из Центра за счёт страдавших от голода краёв и областей СССР за период с 19 марта 1932г. по 4 июля 1933 г. [Данные Особых папок Политбюро ВКП (б)] на Украину было поставлено более одного миллиона тонн зерна и продовольствия. Но смертность на Украине была намного выше. Кроме того в 1933 г. (я уже писал об этом в своей книге [37]) СССР резко снизил продажу зерна за рубеж.

Опухание голодающих 1932-33 года фиксируется повсеместно, тогда как дистрофия - очень и очень редко. Между тем, известные случаи хорошо подтвержденного голода характерны именно массовой дистрофией. Большинство не умирает, но тощает, превращается в живые скелеты. Голод 1921-22 годов показал массовую дистрофию, голод 1946-47 годов - массовая дистрофия, ленинградский блокадный голод - тоже массовая дистрофия, узники нацистских концлагерей – тотальная дистрофия. А вот голод 1932-33 почему-то дистрофией не сопровождается - сплошные опухания и смерти.

 

Так большинство фотографий, выставленных на стендах фотовыставки «Украинский холокост», изображали не украинский голод 1932-1933 годов, а Великую депрессию в США [13]. Выяснилось, что в экспозицию попали 6 фотографий, 4 из которых были сделаны в США, а еще 2 - во время голода в Поволжье в 20-е гг. [38].

 

Почему никто так и не нашел ни одной фотографии дистрофичных крестьян от 1933 года? Видимо, из-за отсутствия настоящих фотографий истощенных крестьян, голодавших в 1933 году. Между тем фотографии голода 1921-22 года есть и немало. И эти фотографии 1921-1922 годов, применяемые для иллюстраций по голодомору, содержат именно дистрофиков. Следовательно, что-то с голодомором 1932-33 не так, что-то не ладится у устроителей истерии. И им приходится идти на подлог.

 

Я обыскал всё, что возможно - в Интернете и специализированной литературе и оказалось, что опухание - особенность только голода 1933 г. Не удалось найти упоминаний опухания ни во время голода в Индии, ни во время голода в Ирландии, ни во время массового голода 1897-1899 гг. в Боснии и Герцоговине, ни при голоде 1921-1922 гг., ни во время Ленинградской блокады, ни во время голода 1891 г. или голода 1947 г., ни среди голодающих Эфиопии и Чада. Везде была кахексия, то есть истощение. Ну, не было в 1932-33 массовой дистрофии на Украине, как везде при голоде и все тут.

 

А было ли зерно в 1932 г. заражено грибками? Оказалось, что было и очень сильно. В 1932-33 году, помимо голода, возникли чуть ли не идеальные условия для широчайшего распространения смертности от микотоксикозов.

Показно, что ржавчина стала наиболее распростаненным заболеванием на территории Украины в 1932 году, где в ряде районов, особенно вдоль бассейнов рек, ей было поражено поразила до 70% урожая. Пик заболеваемости пришелся как раз на 1932 год, хотя кое-где признаки заболевания имелись и в 1933 году.

 

Не только ржавчина, но также и головня внесла вклад в возникновение неурожая [50, с. 16]. Об этом свидетельствуют находки в архивах М. Таугера. Головня встречается в областях, где озимая пшеница стоит в течение долгого времени в незамерзшей почве под снежным покровом. При сборе урожая спелые мешочки головни разрываются и поражают семена и почву [22].

Как видим, в истории "Голодомора" [5] существует масса странностей, которые ни одна из нынешних версий "Голодомора" не может объяснить.

1. Почему есть разночтения в количстве собранного зерна.

2. Почему крестьяне опухали летом?

3. Почему опухали те, у кого было спрятано достаточное количество зерна?

4. Почему опухали там, где заготовки были сорваны? Самая высокая смертность в Киевской, Харьковской и Днепропетровской областях.

5. Почему не было массовой дистрофии, характерной для голода во все времена во всех странах? В частности, даже крайне заинтересованные лица, облеченные всей властью, не могут найти фоторафий истощенных украинцев во время 1933 г.

 

Продуктов, в целом, было достаточно, кроме того было необходимо дождаться возможности воспользоваться ворованным зерном из ям. А они у многих - достаточно далеко. Но даже если и в огороде, то все-равно под снегом. Выкопать непросто – следы легко увидят. "Добрые соседи" (таковы нравы в украинском селе) донесут, а власти отберут. Выкапывать можно только тогда, когда сойдет снег – то есть в феврале - марте. Без сомнения - спрятанное зерно необработано. Даже колхозы в рамках круговой поруки держали зерно с 60%-ной засоренностью в качестве семенного фонда! Что говорить о крестьянских запасах?! Там ситуация была чудовищной.

 

Наша гипотеза легко объясняет тот факт, что руководители СССР получили информацию об урожая на основе обмера урожая весной и летом 1932 года и у них получилось, что урожай должен быть 67-69 млн.т [6], что является хорошим урожаем. Но его погубили и разворовали. Воровали повально – руководители на местах, крестьяне, даже чекисты. Интересно, что сформировавшаяся мафия вороватых руководителей на местах зерно вывозила зерно за границу (с нефтью тогда так не получалось) – в частности, в Румынию и Польшу. Впоследствии практически все эти деятели были позже «незаслуженно репрессированы.» К слову говоря, с неофицальным зерном урожай был ещё больше, но от этого не легче.

 

Был массовый голод в Киеве, Харькове, в городах Донбасса, в Одессе – но жертвы среди городского населения очень невелики. Однако умирало практически только сельское население (вспомним 2% умерших в Курске). Почему? Да просто городское ело хлеб, выпеченный из муки с государственных мельниц, на которых зерно очищалось перед помолом. Крестьяне же, достававшие зерно из ям, - мололи его тайком на ручных жерновах. Известно множество случаев, когда опухшие крестьяне приходили в города и умирали там. В Харькове, например, трупы умерших крестьян находили ежедневно. Городу хлеба доставалось мало. Но он был чистый. Горожане худели, но не умирали. А село - мерло.

Есть ли сведения о массовом воровстве крестьян? Есть. А есть сведения о том, что крестьяне опухали, а у них находили спрятанное зерно? Есть. Одним из самых странных наблюдений во время голода 1933 г. был факт массовых находок спрятанного хлеба у так называемых «голодающих крестьян».

[Натуся]

В подтверждение могу привести часть цитат С.Миронина.

 

Был массовый голод в Киеве, Харькове, в городах Донбасса, в Одессе – но жертвы среди городского населения очень невелики. Однако умирало практически только сельское население (вспомним 2% умерших в Курске). Почему? Да просто городское ело хлеб, выпеченный из муки с государственных мельниц, на которых зерно очищалось перед помолом. Крестьяне же, достававшие зерно из ям, - мололи его тайком на ручных жерновах. Известно множество случаев, когда опухшие крестьяне приходили в города и умирали там. В Харькове, например, трупы умерших крестьян находили ежедневно. Городу хлеба доставалось мало. Но он был чистый. Горожане худели, но не умирали. А село - мерло.

Есть ли сведения о массовом воровстве крестьян? Есть. А есть сведения о том, что крестьяне опухали, а у них находили спрятанное зерно? Есть. Одним из самых странных наблюдений во время голода 1933 г. был факт массовых находок спрятанного хлеба у так называемых «голодающих крестьян».

Тобто, на думку ще одного морального потворка - СЕЛЯНИ САМІ СЕБЕ ТРАВИЛИ? Правильно я зрозуміла те що ти хотіла сказати?

 

Бля...зовсім в людей нічого людського...

 

Гаразд, ти казала, що нема ніяких свідчень - звідки вони візьмуться, якщо ти читаєш ось цих ублюдків сталіністів - ти почитай альтернативну літературу!

...хоча...тобі вже нічого не допоможе ... не читай...

______________

 

http://www.istpravda.com.ua/tags/tag_%D0%9...BC%D0%BE%D1%80/

 

Але кого цікавить - ось тут є багато статей, різних, є навіть такі, які також не називають голод Голодомором, але всі вони тягнуть на об"єктивність і дають можливість САМОМУ, а не по указці морально-деградованої особини, зробити висновок про цю жахливу трагедію нашого минулого.

[Chortik]

Тобто, на думку ще одного морального потворка - СЕЛЯНИ САМІ СЕБЕ ТРАВИЛИ? Правильно я зрозуміла те що ти хотіла сказати?

 

Бля...зовсім в людей нічого людського...

 

Гаразд, ти казала, що нема ніяких свідчень - звідки вони візьмуться, якщо ти читаєш ось цих ублюдків сталіністів - ти почитай альтернативну літературу!

...хоча...тобі вже нічого не допоможе ... не читай...

______________

 

http://www.istpravda.com.ua/tags/tag_%D0%9...BC%D0%BE%D1%80/

 

Але кого цікавить - ось тут є багато статей, різних, є навіть такі, які також не називають голод Голодомором, але всі вони тягнуть на об"єктивність і дають можливість САМОМУ, а не по указці морально-деградованої особини, зробити висновок про цю жахливу трагедію нашого минулого.

да не читает никто по ссылкам. Им надо на блюдечке под нос подставлять.

[Дэна]

В подтверждение могу привести часть цитат С.Миронина.

.............

Молодец Надежда! Предоставила возможность без лишних поисков ознакомиться с интересным материалом. Надоело читать "альтернативную литературу" свободовцев.

[Chortik]

Олександр Крамаренко, публіцист, Луганськ

 

Наше постгеноцидне, за Джеймсом Мейсом, суспільство практично не звертає уваги на найбільшу трагедію в історії не тільки України, але й усього людства – Голодомор.

 

Тільки кілька днів на рік тема штучного голоду 1932-1933 років стає провідною в українських ЗМІ.

 

А потім знову стає забутою, за великим рахунком, на рік – до наступної дати пам’яті жертв Голодомору, встановленої Леонідом Кучмою на кінець листопада, тоді як пік смертей від голоду в Україні припадав на перше півріччя 1933.

 

Можна цілком зрозуміти Леоніда Даниловича – людину "совєцької" формації. Весна, як відомо, рясніє радісними радянськими святами: 8 березня, День космонавтики, день народження Леніна, 1 травня, День перемоги, професійні свята, тощо. То навіщо затьмарювати їх такою похмурою подією як роковини Голодомору?

 

Геноцид, що спрямований у майбутнє

Усе це ніщо інше, як непрямий доказ того, що, на відміну від інших відомих світовій історії геноцидів, Голодомор його ідеологами був спрямований у наше сьогодення.

 

Він знівечив українську націю настільки, що найбільш фундаментальні дослідження цієї трагедії належать, як відомо, зовсім не українцям, як от Конквесту, Мейсу, Куртуа.

 

Натомість чи можливо уявити собі, що провідними дослідниками Голокосту були б НЕ євреї, а різанини християн 1915 року в Туреччині – НЕ вірмени.

 

Хіба це не свідчення повної втрати абсолютною більшістю українців своєї національної самоідентифікації та інтересу саме до історії свого етносу?

 

Без цього, безумовно, стають проблематичними процеси об’єднання суспільства навколо своєї національної ідеї та побудови конкурентоздатної держави. Що й відбувається сьогодні.

 

Національна свідомість більшості українців півдня та сходу країни не те що на нульовому рівні; вона, швидше, зі знаком мінус.

 

У Луганську та області, наприклад, на кожному кроці можна зустріти людей, які розкажуть вам про те, що в Голодомор у них померло багато родичів. І ці ж люди затято доводитимуть, що голод 1932-1933 років у жодному випадку не можна вважати геноцидом українців, оскільки Голодомор нібито був у всіх союзних республіках. А у самій Україні від нього гинули представники інших національностей.

 

Якби щось подібне публічно сказав єврей в Ізраїлі про Голокост в розрізі багатонаціональних жертв Другої світової війни, то, швидше за все, він був би позбавлений всіх громадянських прав, якщо не депортований.

 

Уже тільки в цій відмінності чітко простежується руйнівна для нації ментальна спадщина Голодомору.

 

Власне, для того, щоб на наукових фактах довести, що серед інших народів СРСР був у 1933 році голод, а зовсім не Голодомор, потрібна стаття, набагато об’ємніша за цю.

 

А ось довести, що греки, німці та росіяни України були лише дотичними жертвами Голодомору, подібно до випадкових свідків у банальному кримінальному вбивстві, легко і просто.

 

Уявіть собі, що на місці злочину – замовного вбивства, скажімо, знаного політика чи бізнесмена – опинився випадковий свідок, який також загинув від куль найманця. Як кваліфікуватимуть злочин фахівці?

 

Так і в Голодомор – в Україні гинули представники інших національностей тільки тому, що вони мали нещастя жити поряд з українцями, проти яких цілеспрямовано і здійснювався акт більшовицького геноциду.

 

Доречно зауважити, що в сільській місцевості, де, власне, й відбувався Голодомор, тоді проживало до 95% етнічних українців, так що говорити про багатонаціональні жертви в 1932-1933 роках можуть лише нещирі люди.

 

Непорівнюваними є й наслідки Голодомору для українців та представників інших націй, що опинилися тоді в зоні цього злочину проти людства.

 

Українці, як нація, постраждали на багато поколінь уперед. Інші ж залишилися в повній ментальній цілісності за межами країни. Але це ані трохи не применшує біль втрати від загибелі національних діаспор в голодуючій Україні.

 

Що ж, знищувати тільки українську половину села, не зачіпаючи при цьому грецьку або російську, для більшовиків, погодьтеся, означало б прискорення на декілька десятиліть Нюрнберзького процесу над комунізмом.

[Chortik]

Голодна смерть як знаряддя перевиховання

 

Голодна смерть, на відміну від всіх інших смертей, спочатку спотворює людину морально й ментально. Саме тому така смерть і вважається найжахливішою. Тільки вона може перебороти в людині її важливіші життєдайні інстинкти.

 

За канібалізм в СРСР українців розстрілювали. І лише в дуже рідкісних випадках висилали на каторгу. За даними всесвітньо відомого історика Роберта Конквеста, в 30-ті роки минулого сторіччя тільки на Біломорканалі працювали 4 тисячі людоїдів з України і Кубані.

 

Але це була дуже маленька частка зі всіх голодоморних канібалів, які були розстріляні або взагалі не покарані.

 

Перевиховання українців саме Голодомором комуністи вибрали зовсім не випадково. Тільки таким чином вони могли змінити їх ментальність земельних одноосібників на ментальність колгоспну. І це більшовикам, треба визнати, вдалося. Причому на декілька поколінь уперед.

 

Те, що відбулося з національною самосвідомістю, добре видно на прикладі Кубані, де за переписом населення 1926 року проживало 75% українців.

 

Під час голоду, не плутати з Голодомором, кінця 1932 року кубанці цілими станицями повставали проти насильницької русифікації, і тими ж цілими станицями висилалися комуністами за це до Сибіру.

 

Після Голодомору 1933 року вони вже не тільки не протестували проти русифікації, але вже навіть самі добровільно під час чергового перепису записувалися росіянами й переробляли при цьому відповідним чином свої старовинні козацькі прізвища: Гарбузи ставали Гарбузовими, Зозулі – Зозуліними, Шамраї – Шамраєвими і так далі.

 

Тож не дивно, що, за даними останнього перепису населення в Росії, на Кубані сьогодні проживає всього лише 6% (!) українців.

[Chortik]

Голодомор позбавив Україну національної еліти

 

Але це все очевидні наслідки Голодомору. Є ще значно глибші і згубніші.

 

Комуністи до останньої людини знищили українську інтелігенцію в загальній кількості 37 тисяч осіб. Важливіше джерело поповнення національної еліти було знищене більшовиками просто фізично.

 

Що ж до селянства, то з ним після Голодомору відбулися такі метаморфози, що воно з джерела національної еліти перетворилося на джерело сучасної псевдоеліти.

 

В постгеноцидному українському селі почали переважати "нові" моральні цінності.

 

От як характеризує трансформації української ментальності всесвітньо відомий дослідник Голодомору і його наслідків Джеймс Мейс: "В умовах масового винищування українського народу такі споконвічні риси його етики, як привітність, доброзичливість, шанобливість, чуйність залишилися в минулому. Замість них почали панувати байдужість і жорстокість".

 

Але це ще не все. Коли в 1933 році доведені до стану голодних тварин українські селяни виживали будь-якими засобами, вони чудово бачили, як жирують їхні кати з числа представників місцевої влади – всі ці компартійні й радянські діячі, міліціонери і чекісти.

 

Після Голодомору вся повнота влади залишилась у цієї зграї правителів і наглядачів.

 

Селяни розуміли, що єдиною гарантією неповторення жаху очікування власної голодної смерті є тільки перебування в цій зграї. От чому культ влади у вихованні дітей в українських селах став після Голодомору провідним.

 

Невипадково в радянській армії на побутовому рівні була поширена приказка: "Хохол за лычку на погон и мать родную продаст".

 

Але той, хто служив в цій армії, чудово пам’ятає, що ця приказка жодним чином не стосувалася призовників з українських міст і сіл Західної України, населення якої не знало Голодомору.

 

Вихідці з сіл так званої Великої України в масовому порядку приїжджали в міста і робили найуспішніші кар’єри, незважаючи на менш якісну, порівняно з міською, освіту.

 

Містяни не мали того батьківського виховання культом влади, тож падали з кар’єрних драбин, часто не без допомоги колег – вихідців з села.

 

Доказом об’єктивності цих спостережень може служити наступне. В Україні ось вже протягом п’яти десятиріч міське населення у 2 -3 рази перевищує сільське. Але троє з чотирьох президентів – вихідці з села!

 

Шестеро з семи спікерів Верховної Ради — звідти ж!

 

Середньостатистичний народний депутат народився і виріс саме в селі!

 

Але оскільки наші постгеноцидні селяни втратили свій елітарний потенціал, то замість національної еліти маємо ту всім добре відому тусовку, яку навіть і псевдоелітою можна назвати з великою пересторогою.

 

А що собою являє держава без національної еліти та ідеї, ми спостерігаємо упродовж двох десятиліть.

 

І повна безпорадність українських очільників перед світовою фінансово-економічною кризою – це ще один переконливий доказ далекосяжних наслідків Голодомору...

 

Олександр Крамаренко, публіцист, Луганськ

[Ева_vl]

Был массовый голод в Киеве, Харькове, в городах Донбасса, в Одессе – но жертвы среди городского населения очень невелики. Однако умирало практически только сельское население (вспомним 2% умерших в Курске). Почему? Да просто городское ело хлеб, выпеченный из муки с государственных мельниц, на которых зерно очищалось перед помолом. Крестьяне же, достававшие зерно из ям, - мололи его тайком на ручных жерновах. Известно множество случаев, когда опухшие крестьяне приходили в города и умирали там. В Харькове, например, трупы умерших крестьян находили ежедневно. Городу хлеба доставалось мало. Но он был чистый. Горожане худели, но не умирали. А село - мерло.

Есть ли сведения о массовом воровстве крестьян? Есть. А есть сведения о том, что крестьяне опухали, а у них находили спрятанное зерно? Есть. Одним из самых странных наблюдений во время голода 1933 г. был факт массовых находок спрятанного хлеба у так называемых «голодающих крестьян».

Тупая курица...ты начинаешь раздражать...

Голод был создан искусственно, зерно сжигали прямо на вокзалах - почитай мемуары СЕРЖА ЛЫФАРЯ он очевидец этих

событий именно в Киеве.

Если бы ты Курица изучала историю страны в которой ты живешь, то ты бы знала, что крестянам не давали паспорта

и они не могли выезжать с района. Человек без паспорта в городе это - НКВД и может быть расстрел и без суда.

[Ева_vl]

Молодец Надежда! Предоставила возможность без лишних поисков ознакомиться с интересным материалом. Надоело читать "альтернативную литературу" свободовцев.

О..! У тебя подружка с таким же приблизительно уровнем "IQ" как у тебя, на двоих 3%

Две форумное дуры.

[Гість Надежда Сервисрака]

Я, Федорченко Петро Олександрович, 1956 року народження, хочу засвідчити про страхіття голодомору на Чернігівщині.

 

Моя мати Раїса Артемівна (дівоче прізвище Мазна) народилася 25 липня 1931 року в селі Велика Загорівка Борзнянського району Чернігівської області.

І вона, і моя нерідна баба Катерина, і сусіди розповідали ще в моєму дитинстві страшну історію. По-справжньому вона вразила мене вже в дорослому віці. (Бо як ті діти все сприймають? Як казку, як щось таке, що було далеко і не з нами.)

 

Уповноважені радянської влади в 1931-1932 роках позабирали все у селян зерно, ходили, штрикали залізними щупами землю, печі, груби, де люди часто замазували зерно. Майже в усіх познаходили та позабирали, а от у діда Никифора з сусідньої вулиці не знайшли, бо він закопав зерно прямо перед двором, на дорозі

 

В родині моєї матері залишилася тільки корова на зиму, яку фактично нічим було годувати. Ні корову нічим годувать, ні самим їсти. А дітей було двоє - моя мати і її братик Коля.

 

Навесні 1933 року на фоні розпачу і голоду між батьками моєї матері (Артем і Ольга) розгорілася сварка: або різать корову, щоб вижити з м'ясом, або тримати корову і, можливо, мати якусь склянку молока.

Закінчилося все це трагедією: батько (дід Артем), будучи доведений до відчаю, зарубав сокирою всю сім'ю: дружину, старшого хлопчика Колю (6 років) і мою матір, якій було 2 роки.

Єдине, що мою матір він вдарив лише обухом сокири по голові, мабуть же в розрахунку, що цього удару вистачить для дворічної дитини. А сам пішов на залізницю Київ-Москва за 6 кілометрів від села і кинувся під поїзд.

 

Так люди говорили, в усякому разі його більше ніхто і ніде не бачив.

Моя ж мати вижила.

 

Сусідка баба Галька (нині покійна) розповідала, що люди, стурбовані тим, що з хати ніхто з самого ранку не виходив, уже під обід заглянули у вікно. І побачили, що моя мати (дворічна дитина) сиділа в калюжі крові і гралася нею, хлюпала долоньками.

Оце і вся історія, далі пішло злиденне життя моєї матері у прийомних батьків, війна, голод 1947 року, але то вже інша історія, хоча також сповнена гіркоти і сліз.

 

Дякувати радянській владі моя мати ніколи не дякувала, та й мені після всього цього теж немає для цього підстав.

Щодо подій того страшного 1933 року, тo мама нічого не пам'ятає (може, й на щастя). Все це розповідали односельці - баба Катерина (яка прийняла мою матір-сироту і стала мені за бабусю), сусідка Глушко Ганна (нині теж покійна).

Та й зараз старі люди на кутку добре пам'ятають ту історію. На тому місці, де стояла хата, в якій сталася трагедія, довгий час був ще наш город. Я його з дитинства добре пам'ятаю, весь обсаджений вишнями, як окремий острівець.

Нині замість хати моїх предків там рівна польова земля.

 

[Дэна]

Еще один вариант:

 

"Сегодня сталинскую индустриализацию часто обвиняют в том, что основным моментом в проведении экономического рывка 30-х годов ХХ века было выкачивание ресурсов из села. Но это не так. Проблемы на селе возникли вследствие определенных действий наших геополитических "друзей": ведь капиталистические страны соглашались продавать промышленное оборудование и вообще вести какую-либо торговлю с СССР только в обмен на зерно. Голод, который случился в нашей стране, был одним из следствий этой политики. Никакого злого умысла советского руководства здесь не было." Н.Стариков, публицист.

 

 

"Историки уверяют: в годы Великой депрессии, бушевавшей в США в 30-е годы, в Америке от голодной смерти умерли около 5 миллионов граждан. При этом многие из них погибли по вине правительства США. Почему же сегодня за океаном предпочитают стыдливо помалкивать об этом", беседа с Б. Борисовым.

[Ева_vl]

Еще один вариант:

 

"Сегодня сталинскую индустриализацию часто обвиняют в том, что основным моментом в проведении экономического рывка 30-х годов ХХ века было выкачивание ресурсов из села. Но это не так. Проблемы на селе возникли вследствие определенных действий наших геополитических "друзей": ведь капиталистические страны соглашались продавать промышленное оборудование и вообще вести какую-либо торговлю с СССР только в обмен на зерно. Голод, который случился в нашей стране, был одним из следствий этой политики. Никакого злого умысла советского руководства здесь не было." Н.Стариков, публицист.

 

Иди поменяй прокладку лучше :P

Любопытно это твоя мысль иль содрала в нэте?

[Chortik]

[Гість Надежда Сервисрака]

Олександра Федорівна Полупанова (1923-2010):

 

- Колгосп у нас зробили там, де перед тим жили два брати-трудяги: Африкан і Никанор - їх так звали. У них були діти і вони працювали самі - у найми нікого не брали. Це було в Сумській області - хутір Печені, неподалік від Межирича, тепер Лебединський район.

У цих хазяїв і сівалки були, і коні, і бики, і корови, усе... А працювала тільки сім'я.

От прийшли, значить, узяли розкулачили цих тружеників. Позабирали все! Після цього зібрали людей і почали втягувати в колгосп - така була колективізація. З садиби братів зробили колгосп.

Це було в 28-мім році. Скільки там років до 33-го проіснував цей колгосп, але став своє добувати. Вже у ньому потроху пішло діло: буряк став родити тощо.

І тут якраз зібрали весь урожай і вивезли все геть чисто. Ні на насіння нічого не залишили, ні людям нічого не дали. Мовляв, живіть як хочете. Та ще й подавали таким "шпінгалетам", які були комсомольцями, ключки та вони ходили по хатам і ширяли ними: де що знайдуть.

Моя мати тоді вже лежала сім років паралізованою. Ну й знайшли у нас у глечику квасолю. І забирають ту квасолю, а бабуся просить: "Бачите, людина хвора, ми хоч десь там травичку та щось знайдемо, а їй що?". Ні, забрали геть усе чисто!

У нас була корова і на той гріх літом вигнали її пастися, а вже була молода люцерна, вона схопила тої трави, її обдуло. А посередині села був здоровий ставок. Якщо б її не допустили до води, може б вона й живою залишилася, а так у воду вскочила й там луснула. Бо їй не можна було трави. Тоді ми зовсім залишилися без нічого.

Був у мене батько, хоч нерідний мені, але жив із матір'ю та жалів нас. Була ще й сестра. Що ж, корови не стало, їсти зовсім не було чого. Тоді він домовився з кимсь із сусідів, щоб нам по пів-літри молока кожного дня давали. Щоб ми, випивши, хоч трохи очунювали. Так ми й живі залишилися.

Зима була тоді страшна. А колгосп садив картоплю й інші овочі. Коли ж копали, то в землі трохи залишилося. Сніг ледь розставав, а ми ходили збирати картоплю. Що ж, її не помиєш. То пекли з неї маторженики та їли їх.

 

Пізніше молодь почала вже масово завербовуватися до міст, а колгосп занепадав. Мене в 1939 році забрали на Донбас. А 1947 року голод був і на Донбасі. Ну, тут хоч 200-300 грам хліба давали, а в колгоспах нічого не давали.

Я вже на шахті працювала. Було тітка пише (бо мати померла), що на батьківщині робиться, а я зберу посилку та вишлю. Тоді й тітка переїхала до Лебедина, а там у містечку, легше було прогодуватися.

Отаке я бачила. Тепер коли дивлюся, що по телевізору дехто каже, що голоду не було, мені аж плакати хочеться. Пригадую того діда з нашого хутора... Як же це так - "не було"?

 

[Chortik]

[Гість Надежда Сервисрака]

Цю трагедію ми будемо переживати дуже довго. Поки не піде у засвіти останній очевидець рукотворного голоду. Поки ми не згадаємо всіх, хто хотів просто жити на своїй землі. Поки не будуть знесені пам'ятники катам і не перейменують вулиці, які досі носять імена призвідників катастрофи. Поки, врешті решт, ми не дізнаємось всю страшну правду...

[Дэна]

Иди поменяй прокладку лучше :P

Любопытно это твоя мысль иль содрала в нэте?

Полагаешь, что я Н. Стариков? Публицист? См. пост выше. Ну предел же тупости должен быть! Тебе прокладка натерла и почему ты о ней все время вспоминаешь? Не порть рекламный вид вашей партии!! Иди доучиваться).

[Chortik]

Ева, эта тема табу для ругани.

[Гість Надежда Сервисрака]

Мій батько - Любунь Степан Панасович - народився в 1922 році на Вінничині. Він запам'ятав деякі свої спостереження про голодомор у подільському селі, недалеко від кордону з Бесарабією.

 

І розповів мені.

Часто траплялося твердження, що свідки голоду боялися розказувати своїм дітям про це лихо. Батько добре розумів тодішню ситуацію і втрачати йому було що - бо працював не конюхом за трудодні, а вчителем за зарплату. Однак він постійно ділився спогадами про два найбільші лиха - голод і війну,

Ще в 1960-70-их роках він розповідав про те, як у сім'ї мого діда (його батька) з пяти дітей троє померли з голоду.

Мій батько - 1922 року народження - був найстаршим з дітей і врятувався тільки тому, що у свої 10 років знайшов підробіток. Ще вижив його брат Іван (народився 1924 року).

На жаль, у Книзі пам'яті Вінницької області із 150 прізвищ людей, померлих від голоду в селі Лісове Барського району, не згадуються імена братів і сестер мого батька.

 

Мої дід і баба по батьківській лінії. Фото початку 1960-их років. За зиму 1933-го року вмерли троє із п'яти їхніх дітей

Сам батько уникнув голодної смерті завдяки тому, що влаштувався бавити у сусіда малу дитину. Сусід працював в конторі заготзерна на станції Котюжани. Очевидно, цей чоловік щось приносив з роботи додому, якщо вистачало не тільки для сім'ї, але і для мого батька.

 

Навпроти дідового обійстя жили в 1960-х роках досить заможні сусіди. А батько часто згадував, що на цьому дворі жила інша сім'я. "В голодовку" вона вся повимерла, залишилася одна тільки дівчинка, яка дожила до літа 1933 року.

 

Вона померла від завороту кишок, наївшись голодною зеленої ще пшениці.

Підкреслюючи повальний характер смертей у селі, батько розказував, що коли на якусь вулицю приїздила гарба за мерцями, то дядьки, які збирали померлих, забирали і тих, хто ще був при житті.

Зі словами: "А що будемо назавтра заїджати на цю вулицю за одним трупом" вони кидали в гарбу-трупарню напівмертву дитину.

В селі були факти людожерства. За словами батька, одна жінка заманювала дітей до себе додому, там вона з чоловіком їх убивала.

 

[Chortik]

▲

 

 

[Гість Надежда Сервисрака]

Ефіопія-Ірландія-Полісся

 

Крім допомоги хлібом, людям дозволено було йти до інших регіонів на заробітки без сплати мита за паспорти, податки сплачувати з розстрочкою платежів, населення було звільнено від рекрутського набору.

 

В СРСР під час голоду, навпаки, було запроваджено паспорти для виїзду до інших регіонів, а паспортів цих влада не видавала.

[Гість Надежда Сервисрака]

Одна з найогидніших ознак сталінського режиму - це вбивство за квотами і боротьба комуністичних перших секретарів і комісарів держбезпеки за перевиконання сталінських розстрільних планів.

 

[Гість Надежда Сервисрака]

Близько 60% жителів України погоджуються з твердженням, що Голодомор 1932-1933 років був геноцидом українського народу.

 

За результатами опитування соціологічної групи "Рейтинг", які сьогодні озвучив на прес-конференції в агенції "Інтерфакс-Україна" директор групи Олексій Антипович, 58% респондентів вважають Голодомор геноцидом народу. Не згодні з таким визначенням 29%, не визначилися - 13%.

[Гість акелла]

Ева, эта тема табу для ругани.

Свидомиты только ругаться и умеют. Еще и клонов строить. "Коммунисты"? Что-то украинизаторов-голодоморщиков в органах именовали национал-коммунистами, бывшими "боротьбистами". И реально ответить на то почему от голода на Украине опухали вместо дистрофии сможете? И вообще, когда используете тему голода для отмазки нынешней власти? Самим-то не противно?