УКРАИНА. ВЫБОРЫ 3013

рабинович · 16 травня, 2013

Рабі, ти склад алгоритм визначення достойного громадянина будь-якої національності.

І дивись, що получається, запитайся того ж татарина - всі з названих пунктів він буде вітати, якщо це буде стосуватися росіянина або "русского", як вони помилково себе називають. А якщо цим пунктам буде відповідати українець - він "нацик", фашист, "свідомий", "рагуль" - всі кликухи назвала чи якісь забула?

всё верно - и любой человек любой другой национальности с этим согласится - если он не русский

русские же - они шизофреники . они не понимают что мир многомерен , они считают что только их точка зрения правильная

любой чел если он любит рашу - он хороший а если любит свою страну то он враг и урод

Многие мои знакомые "подходят" под эти три пункта, но не являются, как ты, ни нациками, ни фашистами , ни рагулями. Не обобщай! Главное, что ты третий пункт нарушаешь: не любишь всю Украину, а только своих, свидомых.

ни один не подходит

вот ты сука ты что любишь? трахаться ты любишь но никто тебя не хочет

Без сомнений... мне, только цель поставить и в короткий срок обоснуюсь под Жмэринкой - попробуй потом найти во мне татарина...

да, тут ты прав - в падале нет ничего национального - гниющий труп - не важно кем был при жизни

Еще раз попробую покороче пояснить... И только для тебя:-)

Кто такие татары? Татары - это тартарии или гиперборейцы-как угодно...

всё, русского дебила понесло

татары - это имя собирательное - так на руси называли все восточные народы , потому что русские не понимали их язык и им казалось что они разговаривают так - тар тар тар

отсюда и пошло название - татары

а ты точно татарин потому что до сих пор так разговариваешь

гы

Это вполне здоровый человек ведет полемику: "смилостивлюсь ...", "ликбез" ( а на деле полный дилетантский бред), "не выполнила домашнего задания"....? Свидомые явно пугают состоянием своей психики..

это такой же дубил как и ты

уже то что он назвал себя злым , говорит о том что клиника там конкретная

**Надежда Сервикваса** · 16 травня, 2013

Так що, стара, як бачиш, твоя пам"ять підвела тебе, а твоє підленьке намагання постійно підісрати мені за спиною (бо ти знаєш, що я тебе не читаю - ти у мене в ігнорі) не робить честі твоїй сивій голові

Похоже навеянный ПМС начал действовать. И будет продолжаться пока дурь и невежество не покинет ещё не седую голову. Хотя и это не за горами.

А что не читаете из-за игнора, то это может означать только одно: отвечаете на галлюцинации.

рабинович · 17 травня, 2013

Похоже навеянный ПМС начал действовать. И будет продолжаться пока дурь и невежество не покинет ещё не седую голову. Хотя и это не за горами.

А что не читаете из-за игнора, то это может означать только одно: отвечаете на галлюцинации.

это ты про дену пишешь? так у неё климакс в тяжелой форме , причём с дества

ты уж извини что твоё второе *я* обидел

**Zloi Tatarin** · 17 травня, 2013

татары - это имя собирательное - так на руси называли все восточные народы , потому что русские не понимали их язык и им казалось что они разговаривают так - тар тар тар

отсюда и пошло название - татары

а ты точно татарин потому что до сих пор так разговариваешь

гы

Это тебе в школе об этом сказали, а ты дэбил, этому до сих пор веришь...

Вот кого уж не собрать в один мешок и утопить, так это как раз жидов- разбрелись по всему свету, да еще у каждого свое Я на четыре стороны разбежалось... Вот и маются бедолаги, без родины, без флага, развесив пейсы...

И ты - один из них будешь - не собирательный ты наш...

Прижимаешься к любому народу и просишь пососать... Сосешь правда, сука, до крови...

рабинович · 17 травня, 2013

Это тебе в школе об этом сказали, а ты дэбил, этому до сих пор веришь...

Вот кого уж не собрать в один мешок и утопить, так это как раз жидов- разбрелись по всему свету, да еще у каждого свое Я на четыре стороны разбежалось... Вот и маются бедолаги, без родины, без флага, развесив пейсы...

И ты - один из них будешь - не собирательный ты наш...

Прижимаешься к любому народу и просишь пососать... Сосешь правда, сука, до крови...

а тебе твою версию рассказал злой дух ямбуя ?

бывает - приходит белочка и либо ведёт охотиться на дерябликов либо знакомит с духом ямбуя

что касается твоих всхлипываний - они смешны

потому что деградирует и сдыхает именно русский народ

а пока , специально для тебя музыкальная пауза

_http://www.youtube.com/watch?v=n7jg47szSyY

Эдуардыч · 17 травня, 2013

Да, Ориана, я снова вру. Только опять же вопрос из серии вранья. Эти индийские девочки или "...Боспорському царстві в часи панування там сарматської династії..." имеют прямое отношение к Украине? А князь Владимир чистый украинец?

Какой красивый вопрос о чистоте национальной принадлежности князя Владимира. Полагаю, что метрики и паспорта с графой "национальность" у Владимира не было. Но, он глава древеукраинского государства, следовательно- чистый украинец. Вообще вопрос национальной чистоты крови монархов некорректен, не воспринимают же Екатерину-2-ую как немку. Верно? Русская. Хотя русской крови- ни капли.

рабинович · 17 травня, 2013

Какой красивый вопрос о чистоте национальной принадлежности князя Владимира. Полагаю, что метрики и паспорта с графой "национальность" у Владимира не было. Но, он глава древеукраинского государства, следовательно- чистый украинец. Вообще вопрос национальной чистоты крови монархов некорректен, не воспринимают же Екатерину-2-ую как немку. Верно? Русская. Хотя русской крови- ни капли.

да и многие народы - это миф

например никогда, никаких греков не существовало

как сегодня нет никакого народа - палестинцы

**Надежда Сервикваса** · 17 травня, 2013

Какой красивый вопрос о чистоте национальной принадлежности князя Владимира. Полагаю, что метрики и паспорта с графой "национальность" у Владимира не было. Но, он глава древеукраинского государства, следовательно- чистый украинец. Вообще вопрос национальной чистоты крови монархов некорректен, не воспринимают же Екатерину-2-ую как немку. Верно? Русская. Хотя русской крови- ни капли.

Эдуардыч, Вы являетесь примером для Орианы. Жаль не во всём она берёт пример с Вас. А именно в культуре общения.

Теперь по сути. Там были девочки индийки с тризубцами на лбу. Согласно Ори родом индийцы из Украины. Вы такого же мнения?

Насчёт Владимира. Признаюсь, я не сильна в истории. Но из Википедии:

"Влади́мир I Святосла́вич (др.-рус. Володимѣръ Свѧтославичь, ок. 960 — 15 июля 1015) — князь новгородский в 970 — 988 годах, киевский великий князь, при котором произошло крещение Руси.

Стал новгородским князем в 970, захватил киевский престол в 978 году. В 988 выбрал христианство в качестве государственной религии Киевской Руси. В крещении получил христианское имя Василий. Известен также как Владимир Святой, Владимир Великий, Владимир Креститель (в церковной истории) и Владимир Красное Солнышко (в былинах). Прославлен в лике святых как равноапостольный; день памяти в русском православии — 15 июля по Юлианскому календарю".

Может врут, что он новгородский князь? Коль он при нём произошло крещение Руси, так может он такой украинец как и русский? Тем более, что не родная ему Украина; киевский престол пришлось ЗАХВАТЫВАТЬ.

Об этом князе я только помню......

Многие национальные политики в один голос утверждают, что украинцы самые миролюбивые; никогда ни с кем первыми не воевали; даже от ядерного оружия отказались. Так вот завоевателями были другие. А Владимир никого не захватывал. Он просто РАСШИРЯЛ территории. И как результат таких расширений город Волынск переименовали у Владимир-Волынский.

О "миролюбии" украинца князя свидетельсвует и такое:

"В 981 году (по другой версии, исходящей из более ранней даты вокняжения Владимира и политической обстановки в Польше — 979) Владимир воевал с польским князем Мешко I за приграничную Червенскую Русь. Завоевание Червена и Перемышля.

В 981—982 Владимир совершил поход на вятичей, который закончился обложением данью.

В 983 Владимир покорил балто-литовское племя ятвягов и установил контроль над Судовией, что открывало путь к Балтике.

В 984 Владимир совершил поход на радимичей, чьи земли лежали между Киевом и Новгородскими землями. Покорение радимичей объединило северные и южные регионы Руси.

В 985 Владимир воевал с «болгарами». Некоторые исследователи идентифицируют их с дунайскими болгарами, однако по «Памяти и похвале» противником Владимира были «серебряные», то есть волжские булгары. Одержав победу, Владимир заключил с булгарами мир на выгодных для Руси условиях. В том же 985 он обложил данью Хазарию.

В 988 году Владимир предположительно покорил земли Таманского полуострова.

В 988—989 осада Корсуня в Крыму. По ПВЛ город сдался после длительной осады, когда русские перекопали трубы, по которым в город поступала вода из колодцев. Затем византийские императоры прислали свою сестру Анну замуж за Владимира, после чего он вернул город Византии и по возвращении в Киев приступил к крещению народа.

В 991 году поход в днестровские земли против белых хорватов.

В 992 успешная война с Польшей за Червенскую русь.

В 994—997 Владимир повторил поход против волжско-камских булгар и двинулся на Северный Кавказ.

Владимир вёл активную внешнюю политику: за время правления им было заключено множество договоров с правителями разных стран. Это были: Стефан I (король Венгрии), Болеслав I Храбрый (король Польши), Болеслав II (король Чехии), Сильвестр II (папа римский), Василий II (император Византии).

Проблемой Руси оставались постоянные набеги печенегов: в 990, 992 на Переяславль, 993, в 996 состоялась битва у Василево, в 997 нападение на Киев, в 1001, в 1013 состоялось польско-печенежское вторжение на Русь. Воспоминания о печенежской войне уже век спустя приняли эпические формы (легенда о Белгородском киселе, о Никите Кожемяке и др.). Для обороны от печенегов был построен ряд крепостей по южному рубежу Киевской Руси, а также сплошная стена (частокол) на земляной насыпи, называемый Змиевы валы. По южным и юго-восточным границам тогдашней Руси, на правой и левой стороне Днепра, выведены были ряды земляных окопов и сторожевых «застав», чтобы сдерживать нападения кочевников. По свидетельству византийского императора Константина VII Багрянородного, печенеги кочевали на расстоянии одного дня пути от Руси.

В 1006—1007 гг. через Киев проезжал немецкий миссионер Бруно Кверфуртский, направляясь к печенегам для проповеди Евангелия. Он остановился погостить у князя Владимира, которого в письме к императору Генриху II называет сеньором руссов (лат. senior Ruzorum). Князь Владимир уговаривал миссионера не ездить к печенегам, говоря, что у них он не найдёт душ для спасения, а скорее сам погибнет позорною смертью. Князь не мог уговорить Бруно и вызвался проводить его со своей дружиной (лат. cum exercitu) до границ своей земли, «которые он со всех сторон оградил крепким частоколом на весьма большом протяжении по причине скитающихся около них неприятелей». Вероятно, Бруно говорил про Змиевы валы, длина которых в Киевской области составляет около 800 километров."

Орiана · 18 травня, 2013

А тепер хто з ким бореться.

На форумі дена бореться з фашизмом.

Зовсім "випадково" - наша влада також бореться з фашзмом. Але якими методами?!

Будь ласка - можете ознайомитися. Сьогодні в Києві - мітинг опозиції. Також "за дивним збігом обставин" деноподбні організувала свій "антифашистський" мітинг. В той час, як опозиційних лідерів по дорозі до Києва стягують з поїзда з різних надуманих причин, деноподібних привезли автобусами під супроводом міліції.

Активістка "Фронту Змін" Ліда Сеєргєєва, яку зняли з поїзда "Маріуполь-Київ" правоохоронці, потрапила до лікарні. У неї пробита голова, можливо зламані ребра

"По нашому потягу ходили міліціонери, перевіряли документи. Співробітники міліції чомусь постійно перевіряли мою наявність в вагоні, коли ми підїжджали до Волновахи. У них на руках був рукописний список з прізвищами усіх активістів, що їхали до Києва"

"В Волновасі міліціонери озвучили моє прізвище і сказали вийти з потягу. До мене підійшло двоє людей в штатському і сказали пройти з ними - "зараз ми вам все пояснимо". Я вийшла в тамбур, і побачила, що потяг вже починає їхати і сказала: нікуди виходити не буду. Тоді ці люди схопили мене за руки, і викинули з вагону"

_____________

Якщо людина бореться з фашизмом фашистськими методами - хто вона?

За мірками свідомих людей - вона фашист. А її боротьба - ніщо інше, як окозамилювання, відволікання уваги від її злочиної сутності.

Ось такі ви і є - совки - лицеміри - такими вас зробила лицемірна совкова система, коли на трибунах говорили правильні речі для всіх, а між собою правду.

**Надежда Сервикваса** · 18 травня, 2013

А тепер хто з ким бореться.

Ось такі ви і є - совки - лицеміри - такими вас зробила лицемірна совкова система, коли на трибунах говорили правильні речі для всіх, а між собою правду.

И кто у нас тут попугай. На пяти темах одно и то же сообщение. Словно реклама. А может это и есть реклама бездарности? Хоть Дэну обвиняли за 150 постов в день. Так там хоть разные сообщения. А здесь одни повторения попугайские.

Орiана · 18 травня, 2013

Фашистські методи "антифашистів"

Журналістку "5 каналу" Ольгу Сніцарчук та фотографа Влада Соделя побили невідомі молодики.

Як повідомив "Українській правді" Содель, інцидент стався біля будівлі головного управління МВС у Києві на вулиці Володимирській.

За його словами, він і Сніцарчук знімали побиття "свободівців" невідомими людьми спортивної статури.

"На нас напали близько 10 людей в спортивних костюмах. Ми знімали, як вони били "свободівців", і їм це категорично не сподобалося", - розповів фотограф.

За його словами, чоловіки побили їх до крові, зокрема в Сніцарчук розбита губа та побиті руки, телефон також розбитий. Сам Содель, який намагався її захистити, також отримав легкі ушкодження.

Він залишився на місці події оформлювати протокол про злочин, в той час як Сніцарчук забрали до лікарні швидкої допомоги для зняття побоїв.

За словами Соделя, міліція не втручалася в інцидент, хоча журналісти неодноразово просили правоохоронців захистити їх.

Пізніше правоохоронці пообіцяли об'єднати інцидент щодо побиття "свободівців" та журналістів в одну справу, однак на даний момент "вони просто зникли".

Водночас журналіст Тетяна Даниленко на своїй сторінці в Twitter опублікувала фото людини, яка повалила на землю і била ногами журналістку.

Орiана · 18 травня, 2013

"Батьківщина", "УДАР" та "Свобода" домовилися підтримати єдиного кандидата в президенти у другому турі за збереження нинішньої виборчої системи.

Про це йдеться в декларації, яку зачитав на мітингу голова політради Об'єднаної опозиції Олександр Турчинов.

Водночас вони зобов’язалися висунути єдиного кандидата в першому турі, якщо влада "протисне" перехід до обрання президента в один тур.

**Надежда Сервикваса** · 19 травня, 2013

"Батьківщина", "УДАР" та "Свобода" домовилися підтримати єдиного кандидата в президенти у другому турі за збереження нинішньої виборчої системи.

Про це йдеться в декларації, яку зачитав на мітингу голова політради Об'єднаної опозиції Олександр Турчинов.

Водночас вони зобов’язалися висунути єдиного кандидата в першому турі, якщо влада "протисне" перехід до обрання президента в один тур.

Да это всё по воде писано. Было уже не раз. РУХ с другими объединялся. А потом единение накрылось тазом. Да и сам РУХ разделился на части. Оранжевая революция была подобна нынешней Вставай Украина. Чем закончилось? Юлька с Ющом объединились. Что вышло? Одна сидит, другой на воле. Наверняка будет баллотироваться снова. Ещё кучу примеров можно привести. Было движение "Украина без Кучмы, а сейчас "Воруйте шапки - будете президентом. Всё возвращается или повторяется. "Так что рано радуетесь. А если и произойдёт такое. Тягныбок выиграет. Так он и своих потом пересадит. Гитлер тому пример. Его партия сжигала труды неугодных, а Свобода начала с памятников. Вы тверждали, что УПА воевала с немецкими фашистами. Может пригодятся ещё схроны для войны со своими.

рабинович · 20 травня, 2013

И кто у нас тут попугай. На пяти темах одно и то же сообщение. Словно реклама. А может это и есть реклама бездарности? Хоть Дэну обвиняли за 150 постов в день. Так там хоть разные сообщения. А здесь одни повторения попугайские.

мадам , вы уже поэкспериментировали с ванной и феном ?

Дэна · 20 травня, 2013

И кто у нас тут попугай. На пяти темах одно и то же сообщение. Словно реклама. А может это и есть реклама бездарности? Хоть Дэну обвиняли за 150 постов в день. Так там хоть разные сообщения. А здесь одни повторения попугайские.

Так Ори не подумала, что не имеет никакого права совать свой длинный нос в количество моих постов ( тем более захватывать 2 вечера, чтобы 150 получить, и бешено орать об этом на форуме)). Ну кому какое дело до ее воплей! А я пока дотянула лишь до 63 постов в сутки, но стараюсь..

Эдуардыч · 21 травня, 2013

Эдуардыч, Вы являетесь примером для Орианы. Жаль не во всём она берёт пример с Вас. А именно в культуре общения.

Теперь по сути. Там были девочки индийки с тризубцами на лбу. Согласно Ори родом индийцы из Украины. Вы такого же мнения?

Насчёт Владимира. Признаюсь, я не сильна в истории. Но из Википедии:

"Влади́мир I Святосла́вич (др.-рус. Володимѣръ Свѧтославичь, ок. 960 — 15 июля 1015) — князь новгородский в 970 — 988 годах, киевский великий князь, при котором произошло крещение Руси.

Стал новгородским князем в 970, захватил киевский престол в 978 году. В 988 выбрал христианство в качестве государственной религии Киевской Руси. В крещении получил христианское имя Василий. Известен также как Владимир Святой, Владимир Великий, Владимир Креститель (в церковной истории) и Владимир Красное Солнышко (в былинах). Прославлен в лике святых как равноапостольный; день памяти в русском православии — 15 июля по Юлианскому календарю".

Может врут, что он новгородский князь? Коль он при нём произошло крещение Руси, так может он такой украинец как и русский? Тем более, что не родная ему Украина; киевский престол пришлось ЗАХВАТЫВАТЬ.

Об этом князе я только помню......

Многие национальные политики в один голос утверждают, что украинцы самые миролюбивые; никогда ни с кем первыми не воевали; даже от ядерного оружия отказались. Так вот завоевателями были другие. А Владимир никого не захватывал. Он просто РАСШИРЯЛ территории. И как результат таких расширений город Волынск переименовали у Владимир-Волынский.

О "миролюбии" украинца князя свидетельсвует и такое:

"В 981 году (по другой версии, исходящей из более ранней даты вокняжения Владимира и политической обстановки в Польше — 979) Владимир воевал с польским князем Мешко I за приграничную Червенскую Русь. Завоевание Червена и Перемышля.

В 981—982 Владимир совершил поход на вятичей, который закончился обложением данью.

В 983 Владимир покорил балто-литовское племя ятвягов и установил контроль над Судовией, что открывало путь к Балтике.

В 984 Владимир совершил поход на радимичей, чьи земли лежали между Киевом и Новгородскими землями. Покорение радимичей объединило северные и южные регионы Руси.

В 985 Владимир воевал с «болгарами». Некоторые исследователи идентифицируют их с дунайскими болгарами, однако по «Памяти и похвале» противником Владимира были «серебряные», то есть волжские булгары. Одержав победу, Владимир заключил с булгарами мир на выгодных для Руси условиях. В том же 985 он обложил данью Хазарию.

В 988 году Владимир предположительно покорил земли Таманского полуострова.

В 988—989 осада Корсуня в Крыму. По ПВЛ город сдался после длительной осады, когда русские перекопали трубы, по которым в город поступала вода из колодцев. Затем византийские императоры прислали свою сестру Анну замуж за Владимира, после чего он вернул город Византии и по возвращении в Киев приступил к крещению народа.

В 991 году поход в днестровские земли против белых хорватов.

В 992 успешная война с Польшей за Червенскую русь.

В 994—997 Владимир повторил поход против волжско-камских булгар и двинулся на Северный Кавказ.

Владимир вёл активную внешнюю политику: за время правления им было заключено множество договоров с правителями разных стран. Это были: Стефан I (король Венгрии), Болеслав I Храбрый (король Польши), Болеслав II (король Чехии), Сильвестр II (папа римский), Василий II (император Византии).

Проблемой Руси оставались постоянные набеги печенегов: в 990, 992 на Переяславль, 993, в 996 состоялась битва у Василево, в 997 нападение на Киев, в 1001, в 1013 состоялось польско-печенежское вторжение на Русь. Воспоминания о печенежской войне уже век спустя приняли эпические формы (легенда о Белгородском киселе, о Никите Кожемяке и др.). Для обороны от печенегов был построен ряд крепостей по южному рубежу Киевской Руси, а также сплошная стена (частокол) на земляной насыпи, называемый Змиевы валы. По южным и юго-восточным границам тогдашней Руси, на правой и левой стороне Днепра, выведены были ряды земляных окопов и сторожевых «застав», чтобы сдерживать нападения кочевников. По свидетельству византийского императора Константина VII Багрянородного, печенеги кочевали на расстоянии одного дня пути от Руси.

В 1006—1007 гг. через Киев проезжал немецкий миссионер Бруно Кверфуртский, направляясь к печенегам для проповеди Евангелия. Он остановился погостить у князя Владимира, которого в письме к императору Генриху II называет сеньором руссов (лат. senior Ruzorum). Князь Владимир уговаривал миссионера не ездить к печенегам, говоря, что у них он не найдёт душ для спасения, а скорее сам погибнет позорною смертью. Князь не мог уговорить Бруно и вызвался проводить его со своей дружиной (лат. cum exercitu) до границ своей земли, «которые он со всех сторон оградил крепким частоколом на весьма большом протяжении по причине скитающихся около них неприятелей». Вероятно, Бруно говорил про Змиевы валы, длина которых в Киевской области составляет около 800 километров."

Надя, это правда, всегда в любой национальной истории "свои" обеляются, а противники принижаются. Все играют по этим правилам и не только мы. Ты ведь как и я из самых что ни на есть козацких мест. Украинские козаки конечно рыцари, но рыцари ходили в военные походы не только оборонительные, козацкие сабли свистели и в Турции и Польше и Московии, много голов при этом полетело. Но и эти страны на нас нападали и чинили разбой. А вот в их историях, их действия и воины имели образ положительный, а наши были в их глазах отрицательными героями. Так на кой нам им "подпевать"? Свою историю списывать с историй тех стран которые нам огонь и мечь несли?!? Да хрен им по свей морде! Наши князья- самые лучшие и самые гуманные, мы лучшие.

Ничего историки не врут. Надо просто правильно интерпретировать события. Новгородское княжество- часть древнеукраинского государства- Киевская Русь. А то, что существовали внутренние разборки за право быть главою государства, то это было во все времена.

**Надежда Сервикваса** · 21 травня, 2013

Надя, это правда, всегда в любой национальной истории "свои" обеляются, а противники принижаются. Все играют по этим правилам и не только мы. Ты ведь как и я из самых что ни на есть козацких мест. Украинские козаки конечно рыцари, но рыцари ходили в военные походы не только оборонительные, козацкие сабли свистели и в Турции и Польше и Московии, много голов при этом полетело. Но и эти страны на нас нападали и чинили разбой. А вот в их историях, их действия и воины имели образ положительный, а наши были в их глазах отрицательными героями. Так на кой нам им "подпевать"? Свою историю списывать с историй тех стран которые нам огонь и мечь несли?!? Да хрен им по свей морде! Наши князья- самые лучшие и самые гуманные, мы лучшие.

Ничего историки не врут. Надо просто правильно интерпретировать события. Новгородское княжество- часть древнеукраинского государства- Киевская Русь. А то, что существовали внутренние разборки за право быть главою государства, то это было во все времена.

Вот это совсем другое дело. Я поддерживаю мысль, что жизнь наша складывалась веками. И как было в те времена или другие годы с точки зрения сегодняшнего дня 100-процентно утверждать невозможно. Даже одно и то же событие разные авторы описывали по-своему. И как говорил Пашнин если для кого-то стакан наполовину полный, то обязательно найдётся тот, который будет утверждать, что стакан на половину пуст. А исходя из этого, считаю правильным принимать историю такую какую нам преподали, какую мы узнали и прочее. Но полагаться на неё как на "притчу во языцех" не стоит. Была ли нынешняя Украина в тех же границах как при Владимире или нет, был ли Князь чистым украинцем, а значит тризуб на его монете должен обязательно быть гербом Украины - это вопрос спорный.

Поэтому считаю правильным делать последующие шаги, исходя из сегодняшних реалий.

Вы согласны?

P.S. Не примите за лесть, но Ваши сообщения наравне с Леоном считаю культурными и взвешенными; не всегда совпадающие с идеологией читающего, но не вызывающие агрессии, больше правдоподобные, а значит, вызывающие доверие.

Дэна · 21 травня, 2013

Надя, это правда, всегда в любой национальной истории "свои" обеляются, а противники принижаются. Все играют по этим правилам и не только мы. Ты ведь как и я из самых что ни на есть козацких мест. Украинские козаки конечно рыцари, но рыцари ходили в военные походы не только оборонительные, козацкие сабли свистели и в Турции и Польше и Московии, много голов при этом полетело. Но и эти страны на нас нападали и чинили разбой. А вот в их историях, их действия и воины имели образ положительный, а наши были в их глазах отрицательными героями. Так на кой нам им "подпевать"? Свою историю списывать с историй тех стран которые нам огонь и мечь несли?!? Да хрен им по свей морде! Наши князья- самые лучшие и самые гуманные, мы лучшие.

Ничего историки не врут. Надо просто правильно интерпретировать события. Новгородское княжество- часть древнеукраинского государства- Киевская Русь. А то, что существовали внутренние разборки за право быть главою государства, то это было во все времена.

Особенно произвело впечатление украинское государство:"древнеукраинского государства- Киевская Русь." Сразу вызывает доверие.

Орiана · 21 травня, 2013

.http://multimedia.lastampa.it/multimedia/nel-mondo/lstp/174515/

Hydra, la statua di Lenin in chiave moderna

Цветение

Скажи, бздено, чому ти лізеш туди, куди тебе не запрошують, чому ти усюди пхаєш свого довгого і нав"язливого носа і при тому видаєш ось такі пости.:

Так Ори не подумала, что не имеет никакого права совать свой длинный нос в количество моих постов

Варіанти відповідей:

Ти вважає себе винятковою, тому тобі можна все?
У тебе відсутні такі людські якості, як такт, ввічливість, гонор?
Ти повна дебілка і не розумієш що я від тебе хочу
Твій варіант

21 травня, 2013

Скажи, бздено, чому ти лізеш туди, куди тебе не запрошують, чому ти усюди пхаєш свого довгого і нав"язливого носа і при тому видаєш ось такі пости.:

Варіанти відповідей:

Ти вважає себе винятковою, тому тобі можна все?

У тебе відсутні такі людські якості, як такт, ввічливість, гонор?

Ти повна дебілка і не розумієш що я від тебе хочу

Твій варіант

Дэна,как женщина,показала вам на сколько вы с жирой тупы и примитивны. Вот твой пост характеризует тебя как недалекую высокомерную рагулиху. Вы с жирой смешно выглядите даже не потому что тупы,вы пропагандируете вымышленные ценности с надеждой на их фоне выделится как не кому ненужные самки. :lol:

Орiана · 21 травня, 2013

Дэна,как женщина,показала вам на сколько вы с жирой тупы и примитивны. Вот твой пост характеризует тебя как недалекую высокомерную рагулиху. Вы с жирой смешно выглядите даже не потому что тупы,вы пропагандируете вымышленные ценности с надеждой на их фоне выделится как не кому ненужные самки. :lol:

ГАВ!

рабинович · 21 травня, 2013

ГАВ!

ори, не хорошо дразнить животных

и почисть ящик

Дэна · 21 травня, 2013

ГАВ!

Подтверждение верности слов Джина не замедлило поступить!! :lol:

Орiана · 21 травня, 2013

Подтверждение верности слов Джина не замедлило поступить!! :lol:

нащо підтвердження - і так видно, що я і Жирафка на тебе не схожі - ну хоч б тим, що ми ще можемо показати свої фота. Я вже мовчу про розумові здібності, які в тебе повністю відсутні - про що я написала в попередньому коменті. Ви не знали, що відповісти, а тому наїхали на нас з Жирафкою. Як ти любиш казати: баян.

рабинович · 21 травня, 2013

нащо підтвердження - і так видно, що я і Жирафка на тебе не схожі - ну хоч б тим, що ми ще можемо показати свої фота. Я вже мовчу про розумові здібності, які в тебе повністю відсутні - про що я написала в попередньому коменті. Ви не знали, що відповісти, а тому наїхали на нас з Жирафкою. Як ти любиш казати: баян.

вы отличаетесь от дены одним - наличием способности думать , обдумывать и находить закономерности в обдумываемом

дена черч бакула и иже с ними таких способностей лишены напрочь

Орiана · 22 травня, 2013

Історична Правда презентує інтернет-трансляцію громадських слухань у Києво-Могилянській академії до 60-ї річниці Норильського повстання у таборах ГУЛАГу 1953 року — події, що великою мірою спричинила розпад СССР.

Лідери та свідки повстання, історики, інтелектуали, громадські діячі згадуватимуть події травня 1953 року в Норильську.

Час і місце: вівторок, 21 травня 2013 року о 18:00 в Культурно-мистецькому центрі Києво-Могилянської академії (Київ, вул. Іллінська, 9, 3 пов.).

Участь у обговоренні, пряму трансляцію якого забезпечує канал BeTv betv.com.ua, візьмуть:

- один із лідерів Норильського повстання Євген Грицяк,

- голова Меджлісу кримськотатарського народу Мустафа Джемілєв,

- засновниця музею Норильського постання в Норильську Алла Макарова (Російська Федерація),

- дисидент і публіцист Євген Сверстюк,

- письменниця Оксана Забужко,

- культуролог Оксана Пахльовська,

- історик Володимир В’ятрович

та інші.

Подивитися онлайн-трансляцію заходу можна на Історичній Правді:

Повстання в Норильському концтаборі (Таймирський, а тепер Долгано-Ненецький округ Красноярського краю Російської Федерації) розпочалося 25 травня 1953 р. й тривало до 4 серпня 1953 р., підняло близько 20 тисяч політичних в’язнів, представників 86-ти національностей і стало проявом ненасильницького опору тоталітарній системі.

Як припускають історики, саме Норильське повстання спричинило Воркутинське та Кeнгірське, стало однією з причин "відлиги", появи шістдесятництва, дисидентства та зрештою – розпаду СРСР.

Під час Норильського повстання разом із представниками 85-ти інших національностей, українці (а їх було понад 70%) відстоювали власні права та гідність ненасильницькими методами. Коли рух за права людини лише зароджувався, а Європейська конвенція з прав людини та основних свобод щойно була ухвалена, в’язні радянських таборів у Норильську ставили понад усе саме людину, її гідність та право на вільне життя.

Литовці, євреї, росіяни, угорці, поляки, японці та десятки інших національностей об’єдналися не лише задля того, аби вимагати поліпшення таборових умов, а й, цитуючи дивом видрукуване звернення протестантів до населення Воркути, для "грандіозної, історичної демонстрації єдності боротьби за свободу, за демократію…".

"До ненасильницьких методів боротьби я дійшов навпомацки. Це вже після Норильського повстання я вивчив методику Махатми Ганді, індуських йогів і став переконаним прихильником саме ненасильницького спротиву. Я зрозумів, що з тієї людської енергії, яка все тільки ламає, знищує, трощить ніколи нічого доброго не виходить. Але водночас, протестувати мирно люди переважно не вміють, - розповідає Євген Степанович ГРИЦЯК, один із лідерів Норильського повстання. - Коли ми нашим бараком таки повстали, серед нас виявилося тільки два штрейкбрехери із 45, решта – стояла до кінця. На певному етапі було дуже складно керувати людьми, складно було утримати їх від застосування насильство. Бо насправді це б тільки послугувало приводом та виправданням для адміністрації табору, яка б нас розстріляла. Саме утримувати людей від насильства й було найскладнішим."

Норильське повстання - це не просто історія. У сучасному контексті – це переосмислення значення ненасильницького спротиву для розбудови демократичного і відкритого суспільства, в тому числі й інтеграції України до Європейського Союзу.

Дивіться також: "Як українці перемогли сталінізм. Історія норильського повстання"

Теми: ГУЛАГ, НаУКМА, Київ, наука, XX сторіччя, СРСР, репресії, сталінізм, УПА

Поділитися

1

КОМЕНТАРІ - 14

Щоб додавати коментарі, потрібно Авторизуватись.Правила

Saint Petersbourg _ 22.05.2013 06:48

"Як припускають історики, саме Норильське повстання спричинило Воркутинське та Кeнгірське, стало однією з причин "відлиги", появи шістдесятництва, дисидентства та зрештою – розпаду СРСР"

Какая глупость! Все историки знают, что главное причиной распада СССР было кронштадское восстание матросов в 1921 году.

Grigorih _ 22.05.2013 01:36

Hrytsko:

*

Потрібно зрозуміти просту річ. Комуністична ідеологія вона своїм корінням заглиблюється в історичну глибину. Нею завжди користувались політики з брудною совістю. Але коли порівняти скажемо комуністичну ідеологію і християнство, то ми можемо побачити що десь 3/4 мають спільне.

--- РАЙ - СВІТЛЕ МАЙБУТНЄ

--- УЧНІ ІСУСА - МАРКС, ЕНГЕЛЬС, ЛЕНІН

--- СВЯТІ МІСЦЯ - МАВЗОЛЕЙ

--- ХРЕСТ - СЕРП і МОЛОТ

--- ХРАМ - ЛЕНІНСЬКА КІМНАТА

--- СЕМІНАРІЯ - ВИЩА ПАРТІЙНА ШКОЛА

--- БІБЛІЯ - КОМУНІСТИЧНИЙ МАНІФЕСТ

Також хочу сказати, що перемогти комуністичну ідеологію не можливо. Єдине що можна рекомендувати, це знати що то воно таке і вже розуміючи не дати себе заразити тією хворобою.

Hrytsko _ 22.05.2013 00:45

Grigorih :

Але потрібно визнати, що теоретично комуністична була обставлена дуже сильно. Мозки промивали дуже сильно народу, до сьогоднішнього дня не можуть дехто вийти з того часу.

---------- Мені видається, що справа не в теоретичній силі комунізму. Просто вбогі духом завжди шукатимуть ідею, яка б зрівняла всіх і надала їм надію теж попанувати. Бо чим же вони гірші від проклятих куркулів (буржуїв, або тих, хто у шляпі...). Назвіть те вчення хоч дияволізмом - прихильники знайдуться.

Hrytsko _ 22.05.2013 00:30

Cher91:

А он историком себя, к слову, и не называет.

--------------- Бо засміють. Просто друкує брехливі книжечки і каже, що то історія. Ну і про тата-танкіста, що згорів у танку за 13 років до його (Калєснічєнкава) народження, теж історичний хвакт.

Cher91 _ 22.05.2013 00:14

Ігор Бурдяк:

Cher91:

Тільки не перекручуйте! Написано: "...стало однією з причин "відлиги", появи шістдесятництва, дисидентства та зрештою – розпаду СРСР."

Та я думаю, не тільки це. Почалося з 1939, коли СРСР окупував Західну Україну, Прибалтику. А пізніше - звільнення Європи радянськими військами. Люди побачили зовсім інше життя..

Да не могло это стать даже "одной из причин". По одной простой причине: об этом знало очень мало людей. Но и те кто знали, не думаю, чтобы вкладывали в это событие такой далеко идущий смысл.

Орiана · 22 травня, 2013

Шокований наступом нацистів, Сталін був готовий запропонувати Гітлеру мир: Вячеслав Молотов під час зустрічі з болгарським послом звернувся до нього з проханням передати в Берлін пропозицію припинити бойові дії. Натомість Сталін був готовий віддати нацистам Україну і Білорусь.

"Bloodlands" – саме цим неологізмом позначив американський історик Тимоті Снайдер землі, що найбільше постраждали від нацистської та комуністичної диктатур. До "кривавих земель" (а саме так переклали українською поняття, винайдене Снайдером) він, зокрема, включив Польщу та Україну.

Коли говорять про Україну, зазвичай справедливо наголошують, що нещадний вихор війни двічі пронісся по Україні – із Заходу на Схід і зі Сходу на Захід.

В Україні було задіяно до 60% дивізій Вермахту, майже половину бойових частин Червоної/Радянської Армії, що нанесли низку стратегічних ударів по німцях. Саме з України відкрився шлях радянських військ у Центральну Європу і на Балкани.

У завойовницьких планах Адольфа Гітлера Україна посідала особливе місце. Власне, ці плани будувалися із врахуванням захоплення України, що мала стати важливою складовою частиною реалізації "Плану голоду" (Der Hungerplan).

Цей план передбачав голодування жителів окупованих територій СРСР для того, щоб отримати додаткові продукти харчування для німецьких військ і населення Німеччини.

У стосунку до України Гітлер і Сталін діяли по-плакатному подібно

У стратегії Йосипа Сталіна Україна так само завжди була присутня. Червоний диктатор ніколи не забував прагнення українців до незалежності, продемонстровані у 1917-1920 роках. Він люто боровся не лише із відвертими супротивниками більшовиків.

Серед української етноеліти він постійно вишукував "сепаратистів" і "націонал-ухильників", висловлював недовіру всій Компартії України, а зрештою використав складну ситуацію початку 1930-х років для упокорення України за допомогою Голодомору.

Приреченій на те, щоб опинитись між двома тоталітарними потугами, Україні під час 2-ї світової війни судилося пережити протистояння регулярних армій, геноцидів, депортацій, мобілізацій, вивезень на роботи, зіткнення партизанських і підпільних рухів і ще чимало такого, що направду зробило українську землю кривавою.

Це яскраво продемонстрували події ще до початку Другої світової війни. 15 березня 1939 року угорське військо вдерлося (а Угорщина була союзником Гітлера) у Карпатську Україну, що тільки-но проголосила державну незалежність. Ціною крові та жертв Закарпаття було приєднано до Угорщини.

Боротьба Карпатської Січі була першим військовим виступом хоч і не проти Гітлера безпосередньо, але проти його сателіта. Натомість Сталін публічно демонстрував свої симпатії Гітлеру. Ще 10 березня 1939 року на XVIII з'їзді ВКП(б) Сталін іронізував над Карпатською Україною, сказавши, що це - "комашка, яка хоче прилучити до себе слона".

Крім того, в цій промові Сталін сказав, що Англія, Франція і Америка дуже зацікавлені в тому, щоб Гітлер пішов війною проти СССР.

Пакт Гітлера-Сталіна був підписаний 23 серпня 1939 року у Москві. Сталін щиро усміхається у компанії міністрів закордонних справ Німеччини Ріббентропа (ліворуч) та СРСР - Молотова (праворуч).

22 серпня 1939 року у виступі перед командуючими всіх збройних сил Німеччини Гітлер сказав:"З осені 1938 року я вирішив йти разом із Сталіним… Сталін і я – єдині, які дивляться лише у майбутнє. Так, я найближчими днями на німецько-радянському кордоні подам руку Сталінові і разом з ним розпочну новий розподіл світу…".

Так і сталося 23 серпня того самого 1939 року. Тоді, як відомо, було підписано пакт "Гітлер-Сталін" (який чомусь дотепер називають "пакт Молотова-Ріббентропа"). Диктатори ділили Європу і кожен мав свої розрахунки. Однак в їхніх планах не було місця незалежній Україні.

Цілком дружні розмови. Офіцери Червоної Армії та Вермахту під час вересневої кампанії 1939 року

Характерний запис зробив у своєму щоденнику восени 1939 року відомий німецький письменник Генріх Манн:

"Сталін - той самий Гітлер, він багато років гудив Гітлера та його державу, хоча певно заздрив йому. Один зрадник побудував усю свою кар’єру на антибільшовизмі. Раптом він робить поворот, і тут таки інший зрадник розкриває йому обійми? Вони знайшли одне одного, щоб виступити проти цивілізованого світу. Нарешті yдвох".

17 вересня 1939 року СРСР вступив у Другу світову війну: війська Українського фронту увійшли на територію Західної України і Західної Білорусії.

22 вересня Червона Армія була у Львові, а 27 вересня нацисти захопили Варшаву.

Микита Хрущов, тодішній партійний лідер УРСР, згадував, як акуратно німці і росіяни виконували попередні домовленості і переходили обумовлені раніше лінії розподілу захоплених територій. Відомо, що проводились спільні нацистсько-радянські військові паради. Стали доступними і деякі факти співпраці Ґестапо і НКВД, хоча ця тема дотепер не отримала належного висвітлення.

Спільний парад у Бресті 22 вересня 1939 року

Вересень 1939 року сталінська пропаґанда подавала як "визвольний похід" Червоної Армії, "золотий вересень" для Західної України, як "братерське об’єднання". Ці кліше повторюють часом і в сьогоднішній Україні (переважно комуністи), а особливо в Росії.

Та хіба можна в таких категоріях оцінювати змову двох тираній? Тираній, що поділили між собою сфери впливу від Балтійського до Чорного моря, від Фінляндії до Бессарабії, зокрема домовилися знищити Польщу як державу.

Не слід лукавити: СРСР вступив у Другу світову війну на боці нацистів, а вже потім, у червні 1941-го, направду страшною ціною довелось розплачуватись і "виправляти" вади сталінської таємної дипломатії.

Не було ніякого "братерського об’єднання". Як засвідчують відкриті в останні роки документи, йшлося про встановлення на західноукраїнських землях комуністичної диктатури, насадження відповідних адміністративних структур та знищення попередньої польської адміністрації (та її репрезентантів), про послідовне нищення українських національних організацій і української інтеліґенції (апріорно для Москви "націоналістичної").

У рубриці "Артефакти" дивіться, як Гітлер Сталіна із днем народження вітав

Оперативні групи НКВД і прикордонників (на початок жовтня 1939 року в них нараховували на Білоруському фронті близько 90 тисяч, а на Українському фронті близько 105 тисяч осіб) здійснювали тотальні арешти.

Радянські та німецькі солдати. Львів, вересень 1939 року

Внаслідок домовленостей з нацистами СРСР захопив значну частину території і населення тодішньої польської держави.

З точки зору міжнародного права це була відверта аґресія, що порушувала низку міжнародних домовленостей. Не "золотим", а коричнево-червоним для Західної України був вересень 1939 року.

"Золотий вересень". Радянський плакат представляє події осені 1939 року як звільнення українських земель від польської окупації

Саме тому і патріоти-поляки, і патріоти-українці стали жертвами того "золотого вересня". Вже з грудня 1939 року розпочалася підготовка до депортації населення західних областей України і Білорусії до віддалених районів СРСР.

Перших мешканців було депортовано у лютому 1940 року разом із родинами польських військових осадників і лісничих. Друга депортація у квітні 1940 року охопила родини репресованих. Третя і четверта відповідно у червні 1940-го і у травні-червні 1941 року - переважно біженців.

Всього депортовано було близько 320 000 осіб. Дотепер не підраховано кількість померлих у транспортах, в’язницях, таборах та розстріляних на підставі різних вироків.

Крім того, після початку радянсько-нацистської війни у 1941 році були розстріляні тисячі в’язнів і військовополонених.

Найбільш відомим військовим злочином СРСР у Другій світовій війні стала Катинь - розстріли польських військовополонених під Смоленськом, у Харкові, Києві та Калініні. На фото - ексгумація у Катині, що була здійснена німецькою окупаційною владою навесні 1943 року

Наприклад, з початком радянсько-нацистської війни у 1941 році у Биківні НКВД було розстріляно велику групу в’язнів із Києва. При цьому сліди злочинів були ретельно приховані.

Про розстріли у Биківні читайте матеріал доктора Славоміра Кальбарчика "Український катинський список"

Отже, напередодні німецько-радянської війни Польща та Україна були поділені між двома диктаторами. Частина земель, до яких у 1940 році Сталін ще додав відібрану у Румунії Молдавію й Бесарабію з українським населенням, була інкорпорована в УРСР. Західні окраїни української етнографічної території підлягали безпосередньо 3-му Рейху, або підлеглим Берліну Румунії та Угорщині.

Не маючи своєї власної незалежної держави, українці мусили виконувати громадянські обов'язки країн, громадянами яких вони були. Для більшості українців це означало служити в рядах радянських збройних сил, а для решти - у німецькій, румунській та угорській арміях.

22 червня 1941 року поставило хрест на злочинних домовленостях Гітлера і Сталіна, але не на випробуваннях для українців. З початком війни розпочалося здійснення мобілізаційних заходів. Ресурси України вивозилися на Схід СРСР і райони Середньої Азії.

Туди було евакуйовано 3,5 мільйони громадян України. На Схід вивезли обладнання 550 найбільших українських промислових підприємств, а решту розграбували німці.

Львів, червень 1941 року. Місцеві мешканці вітають німецькі війська. Фото з Нацонального цифорового архіву Польщі

За умов наступу німецьких військ ЦК ВКП(б) і радянський уряд дали вказівку місцевим органам влади і парторганізаціям знищувати все, що не вдалося евакуювати: устаткування заводів, фабрик, колгоспну техніку, реманент, палити збіжжя, сільськогосподарську рослинність.

Про це йшлося у директиві Раднаркому СРСР і ЦК ВКП(б) від 29 червня 1941 року, у виступі Сталіна по радіо 3 липня 1941-го, у спеціальній постанові Державного Комітету Оборони від 22 липня 1941-го та в інших документах. Як відомо, в них мовилося про утворення зони "спаленої землі".

Іще один "визволитель" українських земель. Німецький плакат, 1941 рік

У колишньому СРСР дозволялось згадувати про те, що ворогові нічого не залишали. Проте не можна було згадувати про злочини комунiстичного режиму, заподiянi при виконаннi й перевиконнi (а якже інакше при тоталітаризмі?!) сталiнської полiтики "спаленої землi", коли комуністична влада втiкала на схiд.

Наприклад, не нацисти, а комуністична влада при евакуації в Запoрiжжi висадила у повітря Днiпрогес. І все б нічого, але про це не знали нi цивiльне населення, нi навiть нижче за течією розташованi вiйськовi частини.

Дніпрогес. Запоріжжя, 1941 рік

В Днiпропетровську було підірвано хлiбокомбiнат разом з робiтниками. В Одесi при відступі Червоної Армії затопили приморськi квартали разом з жителями, а ранених червоноармiйцiв скинули в море разом з санітарними машинами.

З Харкова вивезли представників iнтелiґенцiї - щоб спалити в закритому будинку. В Уманi живими замуровували людей в льоху.

Такі приклади можна множити. І все це робили не нацисти, а комуністи при відступі, точніше, при втечі від супротивника. Подекуди люди протидіяли цій політиці "спаленої землі". Наприклад, селяни зривали спроби нищення колгоспного майна, приміщень, продовольства, тварин тощо.

У Львові та інших містах Західної України НКВД без суду і слідства розстріляла кілька тисяч політв'язнів. Нацисти скористалися цим фактом, щоб спровокувати єврейські погроми на початку липня 1941. Львів, подвір'я в'язниці №1, 1941 рік. З архіву ЦДВР

Ось чому можна і доцільно писати не лише про злочини та репресiї нацистської окупацiї (як це робиться зазвичай), а й про злочини комуністичного режиму щодо своїх власних громадян.

Люди, якi пережили цю катастрофу, знали, що український народ терпiв вiд обох тоталiтарних систем, як гiтлерiвської, так i сталiнської.

Інший злочин СРСР був викритий нацистами у Вінниці, у 1943 році, і... використаний для виправдення Голокосту. Німецький плакат має виразний антисемітський підтекст

На території України нацисти здійснювали по суті політику двох голокостів – тотального винищення євреїв (загинув понад 1 мільйон, а Бабин Яр у Києві став символом трагедії євреїв України), а також планомірного винищення слов’ян – українців, росіян, поляків, білоросів.

Київ, Бабин Яр. Німецькі солдати порпаються у речах розстріляних євреєв. Фото Йоганнеса Гьоле, початок жовтня 1941 року

Величезним "комбінатом смерті" мав стати спланований нацистами до побудови Тотенбурґ на берегах Дніпра під Києвом. Менші за розміром такого роду "комбінати" нацисти спорудили по всій Україні. Чимало українців опинились и у концтаборах за межами України.

Однією з вулиць Сталіно (Донецьк) іде єврей із пов'язкою на рукаві, 1941 рік

Війну, що розпочалася, в СРСР було названо "Великою Вітчизняною війною". Вже 22 червня 1941 року сталінський академiк Омелян Ярославський написав статтю, яку наступного дня надрукувала газета "Правда" пiд заголовком "Велика вiтчизняна вiйна радянського народу" (спочатку всi три слова писалися з малої букви).

Згодом запровадили велику букву для слова "вiтчизняна", а наприкiнцi вiйни почали писати першi два слова з великої букви).

Одначе події після 22 червня поставили під сумнів пiд сумнiв, власне, "вітчизняність" війни, леґендарний ентузiазм і монолітність цивiльного населення у справі оборони "социалистического отечества", виявили глибинний розкол суспільства меншою мірою на три групи:

- на тих, хто в силу різних обставин (в тому числі в силу переконань) воював в Червоній Армії;

- на тих, хто не хотів повернення комуністів і відкрито протистояв їм;

- і на "мовчазну більшість", яка готова/змушена була пристосуватись до різних режимів.

Пам'ятник Сталіну та Леніну в Артемівську. Фото 1941 року з photo-war.com

Те, що комуністи не довіряли своїм же громадянам, підтверджується багатьма фактами. Наприклад, щоб запобігти прослуховування інформації про події на фронтаx з неконтрольованих владою джерел, проводилася реквізиція радіоприймачів у населення прифронтових районів.

З метою "дозування" інформації про події на фронтах та у світі було створено Радянське інформаційне бюро (Совинформбюро).

Ніхто інший, як сам Сталін у своєму відомому тості 25 червня 1945 року сказав: "У нашого уряду було чимало помилок, були у нас моменти відчайдушного становища в 1941-1942 роках, коли наша армія відступала... Інший народ міг би сказати уряду: ви не виправдали наших сподівань, йдіть геть, ми поставимо інший уряд, який укладе мир з Німеччиною та забезпечить нам спокій".

Мешканці Харкова роздивляються німецькі плакати

Що робив в тому кривавому червні сам "батько народів", ще належить дізнатись, хоча сьогодні вже багато здавалося б неймовірного ми знаємо.

Наприклад, підтверджено, що шокований наступом нацистів, Сталін був готовий запропонувати Гітлеру новий варіант Брестського миру: Вячеслав Молотов під час зустрічі з болгарським послом звернувся до нього з проханням передати в Берлін пропозицію припинити бойові дії.

Натомість Сталін був готовий віддати нацистам Україну і Білорусію. Одначе в той момент, з огляду на військові успіхи, Гітлер відкинув ці пропозиції.

Німецький пропагандистський плакат, 1941 рік

Радянське суспільство було стероризованим і роз’єднаним, а відтак значна його частина чекала на прихід німців з надією на позбавлення від більшовицької тиранії.

Як згадував Дем’ян Коротченко (не якийсь нацистський пропаґандист, а секретар ЦК КП(б)У), у початкові дні війни "абсолютна більшість цивільного населення в Україні не бажала продовжувати боротьбу проти німців, а намагалась різними засобами прилаштуватись до окупаційного режиму".

Радянський пропагандистський плакат, 1941 рік

Тобто війна розколола суспільство. Однак були й сили, які розуміли, що ні Берлін, ні Кремль не дадуть Україні свободи.

І з огляду на це принципово іншої трактовки потребує той факт, що 30 червня 1941 року у день нацистської окупації Львова активісти Організації Українських Націоналістів під орудою Степана Бандери проголосили відновлення крайового правління Української держави (місцевого уряду на чолі з Ярославом Стецьком), не поінформувавши про це німців.

Це не була акція колаборантськи налаштованих українців-державників, а віддзеркалення ситуації, наявної у суспільстві. Українцям приписують багато "фобій", але у державофобії звинуватити їх важко.

Тепер повернімося ще раз до сталінських слів, сказаних 25 червня 1945 року. Отже: "Інший народ міг би сказати уряду: ви не виправдали наших сподівань, йдіть геть… Проте російський народ (в ориґіналі: "русский народ" - авт.) не пішов на це... І ця довіра російського народу Радянському уряду виявилась тією вирішальною силою, що забезпечила історичну перемогу над ворогом людства, - над фашизмом. Спасибі йому, російському народу, за цю довіру!"

Сталін: "Спасибі йому, російському народу, за цю довіру!"

Масштаб втрат України в роки війни такий: втрати СРСР становлять до 40% сукупних втрат, заподіяних всім учасникам Другої світової війни, разом узятим, а матеріальні втрати України дорівнюють приблизно 40% тодішніх загальносоюзних втрат. У 1940 році в Києві було 930 тисяч мешканців, у 1943-му – 180 тисяч.

Всього, за сучасними підрахунками, СРСР у 1941-1945 роках втратив 32 мільйони осіб. Це були, як співали в радянські часи, "дети разных народов".

Офiцiйні втрати Україні у війні становлять до 10 мільйонів осіб. Але у Кремлі підкреслювали (як, до речі, і нині в Росії почали підкреслювати) роль лише росiйського народу.

Вуличні бої біля Держпрому у Харкові, лютий 1943 року

Це не вiщувало нiчого доброго іншим народам і, зрозуміло, українцям, яким ВКП(б) не довiряла за те, що вони перебували пiд нiмецькою окупацiєю. І тут сталінський режим використовував різні системи покарання.

Показовою була доля українців, яких називали "чорносвитками", оскільки вони воювали у домашньому одязі без найменшої підготовки. Восени 1943 року кінорежисер і письменник Олександр Довженко записав у щоденнику: "Розповідають, що в Україні починають уже готувати для мобілізації 16-річних, що в бій женуть погано навчених, що на них дивляться як на штрафників, нікому їх не жаль".

Справді, у 1943 році з’явилась спеціальна директива, що вимагала ширше використовувати таке джерело поповнення військ, як мобілізація військовозобов’язаних з окупованих раніше районів. Широкі мобілізаційні заходи було розгорнуто буквально з перших днів повернення комуністичної влади на українську землю.

За підрахунками фахівців, у 1943-1945 роках в Україні до Радянської Армії було мобілізовано близько 3 мільйонів осіб.

Батьківщина-мати. Радянський плакат, 1943 рік

У 1944 році кожен третій військовослужбовець діючої армії був українцем. У військах 1-4-го Українських фронтів у стройових, переважно піхотних частинах і з’єднаннях, українці становили 60-80%.

Одначе антилюдяна сталінська військова стратеґія, що не рахувалася з жертвами, призвела до значних втрат серед чоловічого населення України. Не менше третини мобілізованих жителів УРСР загинули в цей період. Повоєнний етнодемографічний вакуум в Україні заповнювався за рахунок жителів інших реґіонів СРСР.

Цікаво, що під час війни сталінський режим загравав із національними почуттями українців, щоб стимулювати їхній патріотизм. Зокрема, серед усіх союзних республік лише УРСР дозволили мати "свій" орден. Йдеться про орден Богдана Хмельницького, запроваджений 10 жовтня 1943 року указом Верховної Ради СРСР.

Нагадаю і про те, що учасники бойoвих дій у 1941-1945 роках одержали 7 млн. орденів та медалей. З них 2,5 млн. припало на частку уродженців України, частка українців серед Героїв Радянського Союзу становила 18,2% (Росіян було найбільше - 71%, білорусів - 3,3%, представників інших 40 національностей - 7,4%.)

Про український вимір Другої світової війни читайте у спецпроекті "1939-1945: Ненаписана історія"

Нарешті, не варто забувати, що саме українець у прямому сенсі поставив крапку у 2-й світовій війні. Це був молодий ґенерал українського походження Кузьма Дерев’янко, який 2 вересня 1945 року від імені СРСР підписав на борту крейсера "Міссурі" капітуляцію Японії.

Генерал Кузьма Дерев'янко підписує акт капітуляції Японії

Тим не менш Сталін до кінця своїх днів проводив антиукраїнську стратеґію, не довіряючи українцям, санкціонуючи періодичні "антинаціоналістицні" кампанії.

Наприклад, ще в січні 1944 року на засіданні Політбюро ЦК ВКП(б) особисто Сталін виступив з промовою "Про антиленінські помилки і націоналістичні перекручення у кіноповісті Олександра Довженка "Україна в огні".

Кіноповість не просто критикували, а оголосили "антирадянською", яскравим виявом "націоналізму, вузької національної обмеженості". Це був виразний сигнал до чергової масштабної антиукраїнської кампанії, повний формат якої виявиться у повоєнні роки.

Врахування цього, а також інших репресивних акцій, дає підстави ревізувати один з наріжних комуністичних постулатів – про визволення України. У 1944 році такого визволення по суті не відбулося, а відбулося вигнання нацистів з території України.

Та війна після війни, що її сталінський режим розгорнув з того часу на західноукраїнських землях і вів аж до середини 1950-х років – один з найпереконливіших арґументів на користь саме такої дефініції. Одначе є й чимало інших.

На один з них вказує, зокрема, колишній югославський комуніст Мілован Джилас у своїй книзі "Бесіди із Сталіним". Він згадує, як він у складі делеґації Югославії у 1945 році повертався з Москви і заїхав до Києва. Джилас пише про Микиту Хрущова, росіянина, який керував Україною з 1938 року:

"Це було незвично навіть для нас, комуністів, які могли виправдати все, що здатне дискредитувати ідеальний образ нас самих, що серед українців, нації, так само багаточисельної, як французи.., не знайшлося жодної людини, здатної бути прем’єром уряду".

Нікіта Хрущов утішає жінку на вулиці звільненого Києва у листопаді 1943 року

А далі Джилас твердить, що не можна пояснювати криваве протистояння у Західній України лише впертістю українського націоналізму, адже виникає запитання: звідки береться цей націоналізм, якщо всі народи СРСР насправді рівні?

А насправді обвинувачення українців у "націоналізмі" мають ширше значення, ніж часом думають. Не лише Сталін, а й Гітлер успішно користувався цими обвинуваченнями для того, щоб винищити саму думку про реальність України як направду незалежної держави.

Радянські солдати ведуть німецьких військовополонених вулицями Києва 16 серпня 1944 року

Як зауважує Тимоті Снайдер, якого я згадував на початку, динаміка масового знищення у випадку Радянського Союзу і нацистської Німеччини була зумовлена саме тим, що обидва режими спиралися на утопічні ідеології, орієнтовані на імперський політичний курс.

Тепер прийшов інший час. Час трактувати минуле, зокрема період 2-ї світової війни, не забуваючи про те, що сталося в Радянському Союзі після серпня 1991 року.

…Колись один автор стверджував, що історик, який пише про війну, мусить бути і сторонами, що протистоять одна одній, і, власне, самою війною. Напевно ідеально було б, якби кожен дослідник, який наважується писати про коротко згадані мною непрості події, прагнув би бути і Німеччиною, і більшовицькою Росією, і – ясна річ - Україною.

Дивіться також:

Коли ви вже перестанете брехати? Чудовий текст до 9 травня

1939: радянсько-нацистський марш Перемоги у Бресті. ВІДЕО

Сталінградська битва. Як це було. ФОТО

Від Дніпра до Ельби. Як українці Європу звільняли

"Шевченко з України". Наші графіті на Рейхстазі, травень 1945-го. ФОТО

Друга світова по-українськи. Думки істориків

Юрій Шаповал

Професор, доктор історичних наук

Теми: Друга світова війна, Велика вітчизняна війна, XX сторіччя

Поділитися

198

КОМЕНТАРІ - 407

Щоб додавати коментарі, потрібно Авторизуватись.Правила

concisor _ 21.05.2013 23:41

Ігор Бурдяк:

А що з цього вийде - побачимо..

----

А нiчого не вийде, бо нiчого кримiнального не було, звичайна хохма.

Ігор Бурдяк _ 21.05.2013 23:35

Cher91:

Ігор Бурдяк:

Cher91:

Та нехай, я не проти.

Я думаю Чаленко Вам очень благодарен за это.

=====================================

А мені з якого дива? Нехай дякує Притулі, якщо це так..

Ігор Бурдяк _ 21.05.2013 23:00

concisor:

...по трансляции вы увидели что Захарченко сказал, что этот инцидент устроен властью, а броневик находился там противозаконно ?

========================

Саме так і сказав. Броньовик був без номерних знаків, а тому його транспортування було незаконним. А санкціонував ту незаконність сам міністр. Це було ніби явка з повинною.

А що з цього вийде - побачимо..

Cher91 _ 21.05.2013 22:03

Ігор Бурдяк:

Cher91:

Та нехай, я не проти.

Я думаю Чаленко Вам очень благодарен за это.

concisor _ 21.05.2013 21:53

Ігор Бурдяк:

concisor:

Ссылочку на видео и доклад Захарченко не дадите ?

=========================================

Я дивився пряму трансляцію пленарного засідання ВР.

---

И по трансляции вы увидели что Захарченко сказал, что этот инцидент устроен властью, а броневик находился там противозаконно ?

Усі коментарі

Артефакти

1 травня. Плакати з усього світу за останні 120 років. ФОТО

Документи журналіста Гонгадзе під час війни в Грузії

Усі галереї

Останні тексти

Ніч Музеїв в Україні: куди піти

17.05.2013 _ Олег Коцарев

18 травня традиційно відбудеться Ніч музеїв - нагода безкоштовно відвідати спеціально підготовлені заходи та експозиції. Для тих, хто ще не вирішив, до якого саме закладу завітати, Історична Правда відібрала деякі цікаві програми від українських музеїв.

Депутат Сейму Мирон Сич: "Зараз не 1943-ій, ми заслужили на примирення"

16.05.2013

Монета, Лада, Христя та інші. Українки - Лицарі орденів УПА

11.05.2013 _ Петро Содоль

Гітлер, Сталін і Україна: безжальні стратегії

09.05.2013 _ Юрій Шаповал

Коротко

У соборі Паризької Богоматері застрелився французький історик 00:20

21 травня

В Одесі - конференція на тему картографії Чорного моря 22:10

Кращий музей Європи 2013 року - у Глазго 19:53

Спеціальну відзнаку європейців отримав азербайджанський заповідник 18:12

Слухання про те, як ГУЛАГ повстав проти Сталіна. ОНЛАЙН-ТРАНСЛЯЦІЯ 15:52

Усі матеріали створено в рамках спільного проекту "Історичної Правди" і Польського Інституту в Києві. Усі права застережені.

ПРО ПРОЕКТЗВОРОТНІЙ ЗВ'ЯЗОКРЕКЛАМА НА САЙТІАРХІВ

ТЕКСТИКОРОТКОКНИЖКИАРТЕФАКТИКОЛОНКИВІДЕОДАЙДЖЕСТІНТЕРВ'ЮСТУДІЇКАЛЕНДАРЕКСКУРСІЇБЛОГОСФЕРА

bigmir)net

8911889

Орiана · 22 травня, 2013

Те, кто едут Архипелагом управлять — попадают туда через училища МВД.

Те, кто едут Архипелаг охранять — призываются через военкоматы.

А те, кто едут туда умирать, как мы с вами, читатель, те должны пройти непременно и единственно — через арест.

Арест!! Сказать ли, что это перелом всей вашей жизни? Что это прямой удар молнии в вас? Что это невмещаемое духовное сотрясение, с которым не каждый может освоится и часто сползает в безумие?

Вселенная имеет столько центров, сколько в ней живых существ. Каждый из нас — центр вселенной, и мироздание раскалывается, когда вам шипят: "Вы арестованы!"

Если уж вы арестованы — то разве ещё что-нибудь устояло в этом землетрясении?

Но затмившимся мозгом не способные охватить этих перемещений мироздания, самые изощрённые и самые простоватые из нас не находятся в этот миг изо всего опыта жизни выдавить что-нибудь иное, кроме как:

— Я?? За что?!? — вопрос, миллионы и миллионы раз повторенный ещё до нас и никогда не получивший ответа.

Арест — это мгновенный разительный переброс, перекид, перепласт из одного состояния в другое.

По долгой кривой улице нашей жизни мы счастливо неслись или несчастливо брели мимо каких-то заборов, заборов, заборов — гнилых деревянных, глинобитных дувалов, кирпичных, бетонных, чугунных оград. Мы не задумывались — что за ними? Ни глазом, ни разумением мы не пытались за них заглянуть — а там-то и начинается страна ГУЛАГ, совсем рядом, в двух метрах от нас. И ещё мы не замечали в этих заборах несметного числа плотно подогнанных, хорошо замаскированных дверок, калиток. Все, все эти калитки были приготовлены для нас! — и вот распахнулась быстро роковая одна, и четыре белых мужских руки, не привыкших к труду, но схватчивых, уцепляют нас за ногу, за руку, за воротник, за шапку, за ухо — вволакивают как куль, а калитку за нами, калитку в нашу прошлую жизнь, захлопывают навсегда.

Всё. Вы — арестованы!

И нич-ч-чего вы не находитесь на это ответить, кроме ягнячьего блеяния:

— Я-а?? За что??…

Вот что такое арест: это ослепляющая вспышка и удар, от которых настоящее разом сдвигается в прошедшее, а невозможное становится полноправным настоящим.

И всё. И ничего больше вы не способны усвоить ни в первый час, ни в первые даже сутки.

Ещё померцает вам в вашем отчаянии цирковая игрушечная луна: "Это ошибка! Разберутся!"

Всё же остальное, что сложилось теперь в традиционное и даже литературное представление об аресте, накопится и состроится уже не в вашей смятенной памяти, а в памяти вашей семьи и соседей по квартире.

Это — резкий ночной звонок или грубый стук в дверь. Это — бравый вход невытираемых сапог бодрствующих оперативников. Это — за спинами их напуганный прибитый понятой. (А зачем этот понятой? — думать не смеют жертвы, не помнят оперативники, но положено так по инструкции, и надо ему всю ночь просидеть, а к утру расписаться. И для выхваченного из постели понятого это тоже мука: ночь за ночью ходить и помогать арестовывать своих соседей и знакомых.)

Традиционный арест — это ещё сборы дрожащими руками для уводимого: смены белья, куска мыла, какой-то еды, и никто не знает, чту надо, чту можно и как лучше одеть, а оперативники торопят и обрывают: "Ничего не надо. Там накормят. Там тепло." (Всё лгут. А торопят — для страху.)

Традиционный арест — это ещё потом, после увода взятого бедняги, многочасовое хозяйничанье в квартире жёсткой чужой подавляющей силы. Это — взламывание, вспарывание, сброс и срыв со стен, выброс на пол из шкафов и столов, вытряхивание, рассыпание, разрывание — и нахламление горами на полу, и хруст под сапогами. И ничего святого нет во время обыска! При аресте паровозного машиниста Иношина в комнате стоял гробик с его только что умершим ребёнком. Юристы выбросили ребёнка из гробика, они искали и там. И вытряхивают больных из постели, и разбинтовывают повязки. [1] И ничто во время обыска не может быть признано нелепым! У любителя старины Четвертухина захватили "столько-то листов царских указов" — именно, указ об окончании войны с Наполеоном, об образовании Священного Союза и молебствие против холеры 1830 года. У нашего лучшего знатока Тибета Вострикова изъяли драгоценные тибетские древние рукописи (и ученики умершего еле вырвали их из КГБ через 30 лет!). При аресте востоковеда Невского забрали тангутские рукописи (а через 25 лет за расшифровку их покойному посмертно присуждена ленинская премия). У Каргера замели архив енисейских остяков, запретили изобретенную им письменность и букварь — и остался народец без письменности. Интеллигентным языком это долго всё описывать, а народ говорит об обыске так: ищут, чего не клали.

Отобранное увозят, а иногда заставляют нести самого арестованного — как Нина Александровна Пальчинская потащила за плечом мешок с бумагами и письмами своего вечно-деятельного покойного мужа, великого инженера России — в пасть к ним, навсегда, без возврата.

А для оставшихся после ареста — долгий хвост развороченной опустошённой жизни. И попытка пойти с передачами. Но изо всех окошек лающими голосами: "Такой не числится", "Такого нет!" Да к окошку этому в худые дни Ленинграда ещё надо пять суток толпиться в очереди. И только может быть через полгода-год сам арестованный аукнется или выбросят: "Без права переписки". А это уже значит — навсегда. "Без права переписки" — это почти наверняка: расстрелян [2] .

Так представляем мы себе арест.

И верно, ночной арест описанного типа у нас излюблен, потому что в нём есть важные преимущества. Все живущие в квартире ущемлены ужасом от первого же стука в дверь. Арестуемый вырван из тепла постели, он ещё весь в полусонной беспомощности, рассудок его мутен. При ночном аресте оперативники имеют перевес в силах: их приезжает несколько вооружённых против одного, не достегнувшего брюк; за время сборов и обыска наверняка не соберётся у подъезда толпа возможных сторонников жертвы. Неторопливая постепенность прихода в одну квартиру, потом в другую, завтра в третью и в четвёртую, даёт возможность правильно использовать оперативные штаты и посадить в тюрьму многократно больше жителей города, чем эти штаты составляют.

И ещё то достоинство у ночных арестов, что ни соседние дома, ни городские улицы не видят, скольких увезли за ночь. Напугав самых ближних соседей, они для дальних не событие. Их как бы и не было. По той самой асфальтной ленте, по которой ночью сновали воронки, — днём шагает молодое племя со знамёнами и цветами и поёт неомрачённые песни.

Орiана · 22 травня, 2013

Но у берущих, чья служба и состоит из одних только арестов, для кого ужасы арестованных повторительны и докучны, у них понимание арестной операции гораздо шире. У них — большая теория, не надо думать в простоте, что её нет. Арестознание — это важный раздел курса общего тюрьмоведения, и под него подведена основательная общественная теория. Аресты имеют классификацию по разным признакам: ночные и дневные; домашние, служебные, путевые; первичные и повторные; расчленённые и групповые. Аресты различаются по степени требуемой неожиданности, по степени ожидаемого сопротивления (но в десятках миллионов случаев сопротивления никакого не ожидалось, как и не было его). Аресты различаются по серьёзности заданного обыска; по необходимости делать или не делать опись для конфискации, опечатку комнат или квартиры; по необходимости арестовывать вслед за мужем также и жену, а детей отправлять в детдом, либо весь остаток семьи в ссылку, либо ещё и стариков в лагерь.

И ещё отдельно есть целая Наука Обыска (и мне удалось прочесть брошюру для юристов-заочников Алма-Аты). Там очень хвалят тех юристов, которые при обыске не поленились переворошить 2 тонны навоза, 6 кубов дров, 2 воза сена, очистили от снега целый приусадебный участок, вынимали кирпичи из печей, разгребали выгребные ямы, проверяли унитазы, искали в собачьих будках, курятниках, скворечниках, прокалывали матрасы, срывали с тел пластырные наклейки и даже рвали металлические зубы, чтобы найти в них микродокументы. Студентам очень рекомендуется, начав с личного обыска, им же и закончить (вдруг человек подхватил что-либо из обысканного); и ещё раз потом прийти в то же место, но в новое время суток — и снова сделать обыск.

Нет-нет, аресты очень разнообразны по форме. Ирма Мендель, венгерка, достала как-то в Коминтерне (1926) два билета в Большой театр, в первые ряды. Следователь Клегель ухаживал за ней, и она его пригласила. Очень нежно они провели весь спектакль, а после этого он повёз её… прямо на Лубянку. И если в цветущий июньский день 1927 на Кузнецком мосту полнолицую русокосую красавицу Анну Скрипникову, только что купившую себе синей ткани на платье, какой-то молодой франт подсаживает на извозчика (а извозчик уже понимает и хмурится: Органы не заплатят ему) — то знайте, что это не любовное свидание, а тоже арест: они завернут сейчас на Лубянку и въедут в чёрную пасть ворот. И если (двадцать две весны спустя) кавторанг Борис Бурковский в белом кителе, с запахом дорогого одеколона, покупает торт для девушки — не клянитесь, что этот торт достанется девушке, а не будет иссечен ножами обыскивающих и внесён кавторангом в его первую камеру. Нет, никогда у нас не был в небрежении и арест дневной, и арест в пути, и арест в кипящем многолюдьи. Однако, он исполняется чисто и — вот удивительно! — сами жертвы в согласии с оперативниками ведут себя как можно благороднее, чтобы не дать живущим заметить гибель обречённого.

Не всякого можно арестовывать дома с предварительным стуком в дверь (а если уж стучит, то «управдом», "почтальон"), не всякого следует арестовывать и на работе. Если арестуемый злоумен, его удобно брать в отрыве от привычной обстановки — от своих семейных, от сослуживцев, от единомышленников, от тайников: он не должен успеть ничего уничтожить, спрятать, передать. Крупным чинам, военным или партийным, порой давали сперва новое назначение, подавали им салон-вагон, а в пути арестовывали. Какой же нибудь безвестный смертный, замерший от повальных арестов и уже неделю угнетённый исподлобными взглядами начальства, — вдруг вызван в местком, где ему, сияя, преподносят путёвку в сочинский санаторий. Кролик прочувствовался — значит, его страхи были напрасны. Он благодарит, он, ликуя, спешит домой собирать чемодан. До поезда два часа, он ругает неповортливую жену. Вот и вокзал! Ещё есть время. В пассажирском зале или у стойки с пивом его окликает симпатичнейший молодой человек: "Вы не узнаёте меня, Пётр Иванович?" Пётр Иванович в затруднении: "Как будто нет, хотя…" Молодой человек изливается таким дружелюбным расположением: "Ну, как же, как же, я вам напомню…" и почтительно кланяется жене Петра Ивановича: "Вы простите, Ваш супруг через одну минутку…" Супруга разрешает, незнакомец уводит Петра Ивановича доверительно под руку — навсегда или на десять лет!

А вокзал снуёт вокруг — и ничего не замечает… Граждане, любящие путешествовать! Не забывайте, что на каждом большом вокзале есть отделение ГПУ и несколько тюремных камер.

Эта назойливость мнимых знакомых так резка, что человеку без лагерной волчьей подготовки от неё как-то и не отвязаться. Не думайте, что если вы — сотрудник американского посольства по имени, например, Александр Долган, то вас не могут арестовать среди бела дня на улице Горького близ Центрального телеграфа. Ваш незнакомый друг кинется к вам через людскую гущу, распахнув грабастые руки: "Са-ша! — не таится, а просто кричит он. — Керюха! Сколько лет, сколько зим?!.. Ну, отойдём в сторонку, чтоб людям не мешать." А в сторонке-то, у края тротуара, как раз «победа» подъехала… (Через несколько дней ТАСС будет с гневом заявлять во всех газетах, что компетентным кругам ничего не известно об исчезновении Александра Долгана.). Да что тут мудрого? Наши молодцы такие аресты делали в Брюсселе (так взят Жора Бледнов), не то что в Москве.

Надо воздать Органам заслуженное: в век, когда речи ораторов, театральные пьесы и дамские фасоны кажутся вышедшими с конвейера, — аресты могут показаться разнообразными. Вас отводят в сторону в заводской проходной, после того как вы себя удостоверили пропуском, — и вы взяты; вас берут из военного госпиталя с температурой 39є (Анс Бернштейн), и врач не возражает против вашего ареста (попробовал бы он возразить); вас берут прямо с операционного стола, с операции язвы желудка (Н. М. Воробьёв, инспектор крайнаробраза, 1936) — и еле живого, в крови, привозят в камеру (вспоминает Карпунич); вы (Надя Левитская) добиваетесь свидания с осуждённой матерью, вам дают его! — а это оказывается очная ставка и арест! Вас в «Гастрономе» приглашают в отдел заказов и арестовывают там; вас арестовывает странник, остановившийся у вас на ночь Христа ради; вас арестовывает монтёр, пришедший снять показания счётчика; вас арестовывает велосипедист, столкнувшийся с вами на улице; железнодорожный кондуктор, шофёр такси, служащий сберегательной кассы и киноадминистратор — все они арестовывают вас, и с опозданием вы видите глубоко запрятанное бордовое удостовереньице.

Иногда аресты кажутся даже игрой — столько положено на них избыточной выдумки, сытой энергии, а ведь жертва не сопротивлялась бы и без этого. Хотят ли оперативники так оправдать свою службу и свою многочисленность? Ведь кажется достаточно разослать всем намеченным кроликам повестки — и они сами в назначенный час и минуту покорно явятся с узелком к чёрным железным воротам госбезопасности, чтобы занять участок пола в намеченной для них камере. (Да колхозников так и берут, неужели ещё ехать к его хате ночью по бездорожью? Его вызывают в сельсовет, там и берут. Чернорабочего вызывают в контору.)

Конечно, у всякой машины свой заглот, больше которого она не может. В натужные налитые 1945–1946 годы, когда шли и шли из Европы эшелоны, и их надо было все сразу поглотить и отправить в ГУЛАГ, — уже не было этой избыточной игры, сама теория сильно полиняла, облетели ритуальные перья, и выглядел арест десятков тысяч как убогая перекличка: стояли со списками, из одного эшелона выкликали, в другой сажали, и вот это был весь арест.

Орiана · 22 травня, 2013

Политические аресты нескольких десятилетий отличались у нас именно тем, что схватывались люди ни в чём не виновные, а потому и не подготовленные ни к какому сопротивлению. Создавалось общее чувство обречённости, представление (при паспортной нашей системе довольно, впрочем, верное), что от ГПУ-НКВД убежать невозможно. И даже в разгар арестных эпидемий, когда люди, уходя на работу, всякий день прощались с семьёй, ибо не могли быть уверены, что вернутся вечером, — даже тогда они почти не бежали (а в редких случаях кончали с собой). Что и требовалось. Смирная овца волку по зубам.

Это происходило ещё от непонимания механики арестных эпидемий. Органы чаще всего не имели глубоких оснований для выбора — какого человека арестовать, какого не трогать, а лишь достигали контрольной цифры. Заполнение цифры могло быть закономерно, могло же носить и совершенно случайный характер. В 1937 году в приёмную новочеркасского НКВД пришла женщина спросить: как быть с некормленным сосунком-ребёнком её арестованной соседки. "Посидите, — сказали ей, — выясним." Она посидела часа два — её взяли из приёмной и отвели в камеру: надо было спешно заполнять число, и не хватало сотрудников рассылать по городу, а эта уже была здесь! Наоборот, к латышу Андрею Павлу под Оршей пришло НКВД его арестовать; он же, не открывая двери, выскочил в окно, успел убежать и прямиком уехал в Сибирь. И хотя жил он там под своей же фамилией, и ясно было по документам, что он — из Орши, он никогда не был посажен, ни вызван в Органы, ни подвергнут какому-либо подозрению. Ведь существует три вида розыска: всесоюзный, республиканский и областной, и почти по половине арестованных в те эпидемии не стали бы объявлять розыска выше областного. Намеченный к аресту по случайным обстоятельствам, вроде доноса соседа, человек легко заменялся другим соседом. Подобно А. Павлу и люди, случайно попавшие под облаву или на квартиру с засадой и имевшие смелость в те же часы бежать, ещё до первого допроса, — никогда не ловились и не привлекались; а те, кто оставался дожидаться справедливости, — получал срок. И почти все, подавляюще, держались именно так: малодушно, беспомощно, обречённо.

Правда и то, что НКВД при отсутствии нужного ему лица брало подписку о невыезде с родственников и ничего, конечно, не составляло оформить оставшихся вместо бежавшего.

Всеобщая невиновность порождает и всеобщее бездействие. Может, тебя ещё и не возьмут? Может, обойдётся? А. И. Ладыженский был ведущим преподавателем в школе захолустного Кологрива. В 37-м году на базаре к нему подошёл мужик и от кого-то передал: "Александр Иваныч, уезжай, ты в списках!" Но он остался: ведь на мне же вся школа держится, и их собственные дети у меня учатся — как же они могут меня взять?… (Через несколько дней арестован.) Не каждому дано, как Ване Левитскому, уже в 14 лет понимать: "Каждый честный человек должен попасть в тюрьму. Сейчас сидит папа, а вырасту я — и меня посадят." (Его посадили двадцати трёх лет.) Большинство коснеет в мерцающей надежде. Раз ты невиновен — то за что же могут тебя брать? Это ошибка! Тебя уже волокут за шиворот, а ты всё заклинаешь про себя: "Это ошибка! Разберутся — выпустят!" Других сажают повально, это тоже нелепо, но там ещё в каждом случае остаются потёмки: "а может быть этот как раз…?" А уж ты! — ты-то наверняка невиновен! Ты ещё рассматриваешь Органы как учреждение человечески-логичное: разберутся — выпустят.

И зачем тебе тогда бежать?… И как же можно тебе тогда сопротивляться?… Ведь ты только ухудшишь своё положение, ты помешаешь разобраться в ошибке. Не то, что сопротивляться, — ты и по лестнице спускаешься на цыпочках, как велено, чтоб соседи не слышали.

Как потом в лагерях жгло: а что, если бы каждый оперативник, идя ночью арестовывать, не был бы уверен, вернётся ли он живым, и прощался бы со своей семьёй? Если бы во времена массовых посадок, например в Ленинграде, когда сажали четверть города, люди бы не сидели по своим норкам, млея от ужаса при каждом хлопке парадной двери и шагах на лестнице, — а поняли бы, что терять им уже дальше нечего, и в своих передних бодро бы делали засады по несколько человек с топорами, молотками, кочергами, с чем придётся? Ведь заранее известно, что эти ночные картузы не с добрыми намерениями идут, — так не ошибёшься, хрястнув по душегубцу. Или тот воронук с одиноким шофёром, оставшийся на улице, — угнать его, либо скаты проколоть. Органы быстро бы не досчитались сотрудников и подвижного состава, и несмотря на всю жажду Сталина — остановилась бы проклятая машина!

Если бы… если бы… Мы просто заслужили всё дальнейшее.

И потом — чему именно сопротивляться? Отобранию ли у тебя ремня? Или приказанию отойти в угол? переступить через порожек дома? Арест состоит из мелких околичностей, многочисленных пустяков — и ни из-за какого в отдельности как будто нет смысла спорить (когда мысли арестованного вьются вокруг великого вопроса: "за что?!") — а все-то вместе эти околичности неминуемо складываются в арест.

Да мало ли что бывает на душе у свеже-арестованного! — ведь это одно стоит книги. Там могут быть чувства, которых мы и не заподозрим. Когда арестовали в 1921 году 19-летнюю Евгению Дояренко, и три молодых чекиста рылись в её постели, в её комоде с бельём, она оставалась спокойна: ничего нет, ничего и не найдут. И вдруг они коснулись её интимного дневника, которого она даже матери не могла бы показать — и это чтение её строк враждебными чужими парнями поразило её сильней, чем вся Лубянка с её решётками и подвалами. И у многих эти личные чувства и привязанности, поражаемые арестом, могут быть куда сильней политических мыслей или страха тюрьмы. Человек, внутренне не подготовленный к насилию, всегда слабей насильника.

Редкие умницы и смельчаки соображают мгновенно. Директор геологического института Академии наук Григорьев, когда пришли его арестовывать в 1948 году, забаррикадировался и два часа жёг бумаги.

Иногда главное чувство арестованного — облегчение и даже… радость, особенно во времена арестных эпидемий: когда вокруг берут и берут таких, как ты, а за тобой всё что-то не идут, всё что-то медлят — ведь это изнеможение, это страдание хуже всякого ареста и не только для слабой души. Василий Власов, бесстрашный коммунист, которого мы ещё помянем не раз, отказавшийся от бегства, предложенного ему беспартийными его помощниками, изнемогал от того, что всё руководство Кадыйского района арестовали (1937), а его всё не брали, всё не брали. Он мог принять удар только лбом — принял и успокоился, и первые дни ареста чувствовал себя великолепно. — Священник отец Иеракс (Бочаров) в 1934 поехал в Алма-Ату навестить ссыльных верующих, а тем временем на его московскую квартиру трижды приходили его арестовывать. Когда он возвращался, прихожанки встретили его на вокзале и не допустили домой, 8 лет перепрятывали с квартиры на квартиру. От этой загнанной жизни священник так измучился, что когда его в 1942 всё-таки арестовали — он радостно пел Богу хвалу.

В этой главе мы всё говорим о массе, о кроликах, посаженных неведомо за что. Но придётся нам в книге ещё коснуться и тех, кто и в новое время оставался подлинно политическим. Вера Рыбакова, студентка социал-демократка, на воле мечтала о суздальском изоляторе: только там она рассчитывала встретиться со старшими товарищами (на воле их уже не оставалось) и там выработать своё мировоззрение. Эсерка Екатерина Олицкая в 1924 даже считала себя недостойной быть посаженной в тюрьму: ведь её прошли лучшие люди России, а она ещё молода и ещё ничего для России не сделала. Но и воля уже изгоняла её из себя. Так обе они шли в тюрьму — с гордостью и радостью.

УКРАИНА. ВЫБОРЫ 3013

Рекомендовані повідомлення

Посилання на коментар

Поділитись на інших сайтах

Посилання на коментар

Поділитись на інших сайтах

Посилання на коментар

Поділитись на інших сайтах

Посилання на коментар

Поділитись на інших сайтах

Посилання на коментар

Поділитись на інших сайтах

Посилання на коментар

Поділитись на інших сайтах

Посилання на коментар

Поділитись на інших сайтах

Посилання на коментар

Поділитись на інших сайтах

Посилання на коментар

Поділитись на інших сайтах

Посилання на коментар

Поділитись на інших сайтах

Посилання на коментар

Поділитись на інших сайтах

Посилання на коментар

Поділитись на інших сайтах

Посилання на коментар

Поділитись на інших сайтах

Посилання на коментар

Поділитись на інших сайтах

Посилання на коментар

Поділитись на інших сайтах

Посилання на коментар

Поділитись на інших сайтах

Посилання на коментар

Поділитись на інших сайтах

Посилання на коментар

Поділитись на інших сайтах

Посилання на коментар

Поділитись на інших сайтах

Гість джин

Посилання на коментар

Поділитись на інших сайтах

Посилання на коментар

Поділитись на інших сайтах

Посилання на коментар

Поділитись на інших сайтах

Посилання на коментар

Поділитись на інших сайтах

Посилання на коментар

Поділитись на інших сайтах

Посилання на коментар

Поділитись на інших сайтах

Посилання на коментар

Поділитись на інших сайтах

Посилання на коментар

Поділитись на інших сайтах

Посилання на коментар

Поділитись на інших сайтах

Посилання на коментар

Поділитись на інших сайтах

Посилання на коментар

Поділитись на інших сайтах

Заархівовано