Україна на газовій голці

[Орiана]

Киев может получить скидку на российский газ и без вступления в ТС – посол РФ

 

Посол России Михаил Зурабов заявил, что Украина и Россия смогут договориться об уменьшении цены за российский газ не решая вопрос о вступлении в Таможенный союз.

 

"То, что я сейчас знаю по поводу того, как предполагается в дальнейшем реализовать сотрудничество в газовой сфере, с учетом украинской ГТС, цены на российский газ и ряда смежных вопросов, все это свидетельствует о том, что российское и украинское руководство нашли подходы, согласно которым может произойти снижение цены на российский газ вне контекста вступления Украины в Таможенный союз", – заявил Зурабов.

 

Вместе с тем, по информации российского посла, если Украина вступит в Таможенный союз, то это гарантировано приведет к тому, что украинская сторона получит российский газ по той же цене, по которой приобретают другие страны этого союза.

 

"Конечно, вступление Украины в ТС безусловно приведет к тому, что Украина будет получать российский газ по той же цене, что и иные члены ТС", – подчеркнул Зурабов.

 

Ранее сообщалось, что специалисты украинской компании Нафтогаз Украина и профильного министерства на следующей неделе будут в Москве для переговоров по газовому конфликту, как сообщил посол РФ в Украине Михаил Зурабов. Дипломат рассчитывает, что стороны решат вопрос о штрафе за недобор раза в 2012 году без суда.

[Орiана]

Росія посилає ''месидж нової дружби''

 

(Коментар на заяву Зубанова А. Гриценка)

01 лютого 2013,

 

 

Знаю, що Посол РФ Михайло Зурабов дуже ретельно зважує слова. Завжди.

 

Тож його месидж щодо зменшення ціни на газ для України варто читати дуже уважно. Я побачив у ньому два ключових словосполучення (умови):

 

1) "с учетом украинской ГТС";

 

2) "и ряда смежных вопросов".

 

Очевидно, перше означає, що контроль над українською ГТС має перейти до Росії. До речі, виставлена Україні сума штрафу в сім мільярдів доларів якось дивно співпала з щойно завершеною, але ще не оприлюдненою оцінкою вартості української ГТС.

 

Що означає друга позиція в месиджі пана Зурабова? Не знаю, може бути що завгодно: доступ до... контроль над... Будь-який сектор економіки, інфраструктура, земля...

 

Команда Януковича, яка загнала країну в глибоку фінансову яму й не може отримати зовнішніх ресурсів, зараз готова здати будь-кому і будь-що (крім влади й власних статків, звичайно) – аби тільки втриматися на плаву. Тож будьмо пильними...

[Орiана]

ниже по курсу статьи впечатлил один из комментов:

 

Odissej _ 01.02.2013 18:44

Анатолий Степанович, один вопрос. Вы действительно считаете, что Нафтогаз принадлежит Украине? Да нет, маркизу Карабасу -Барабасу и Семье, а также их слугам. А крымские заповедные земли, пляжи, еще царские винные погреба? Тоже маркизу. Поэтому,не стоит так уж пугать Путиным, народу без разницы. Представьте – будет сланцевый, шельфовый и любой другой газ, что из этого? Будет ли он дешевле для населения? Очень сомнительно. Поэтому, энергетическая безопасность это очередной миф. Да и безопасность любого гражданина тоже миф, который уже сознательно уничтожают, возвращая тотальный страх. Пока не изменится система, даже не персоналии, до тех пор "свои" даже опаснее соседских. Те, хотя бы, сделают временную скидку на газ, немного уменьшат жэковские счета.

в связи с этим вопрос. Если власть (и соотв.система) таки изменится, но трубу (и все ост.)оформят как рашенскую, насколько реально будет их возвратить?

Комент людини, на манер нашого Свена, який не бачить нічого далі свого носу.

 

Ось комент Коріна

 

Зачем же укр власть это делает - дается ответ в следующей статье той же темы.

Янук хочет поиметь долгосрочное бабло - а грабить олигархов типа Ахметова - сцыт.

Ющ в свое время уже разработал для себя и своей семейки золотую жилу с газом из РФии, поэтому Януку здесь не светит особо.

Поэтому от создаст свою бизнесимперию на сланцевом газе.

 

Наше отношение - никакое. Для пэрэсичных в любом случае нихера не светит, посему ломать копья... ну... разве попи... поговорить..

Там ще десь було про те, що Янек будує свій бізнес не сам, а з іноземною фірмою.

 

Розумієш, що відбувається - як на мене, йде боротьба між олігархами, які підтримують союз з Росією і тими, хто хоче бути з Європою (якщо важко погодитися просто припусти це, як варіант)

 

А тепер дивись що получається.

Переможи зараз Янек - фіг хто забере бізнес у Європи.

Якщо переможуть москалі - фіг хто забере "трубу" в Росії

 

Хто має клепки в голові - особливо ті, які голосували за ПР - усвідомлюєте, в якій жопі Україна, як НЕЗАЛЕЖНА держава? Політика Янека і економіка Азарова призвели до ситуації, в якій без того, щоб віддатися - ми не вийдемо з того шпагату, в який потрапили. У будь-якому випадку, народ вже ВТРАТИВ - у нього ЗАБРАЛИ.

 

Давайте всі дружно поякуємо Бакулі, який саме цього прагнув, бо в розвалі України, як держави, його хворий мозок побачив порятунок від "дикого капіталізму"

[Орiана]

Всі в курсі, що Харків вже віддали на заклання майбутній бізнес імперії Янека?

 

Ось стаття з цього приводу. Нижче, кілька цитат, важливих, як на мою думку

 

http://www.epravda.com.ua/publications/2013/01/23/357937/

[Орiана]

23 січня Кабмін Миколи Азарова схвалив проект угоди про розподіл продукції, що видобуватиметься на Юзівському родовищі. Угода буде тристоронньою – між державою Україна, нідерландською "дочкою" корпорації Shell "Shell Exploration and Production Ukraine BV" та ТОВ "Надра Юзівська".

Цим же рішенням уряд уповноважив міністра енергетики Едуарда Ставицького підписати угоду та дозволив йому "вносити в разі потреби до її (угоди) проекту зміни, що не мають принципового характеру".

Раніше Донецька і Харківська облради, на території яких і є Юзівське родовище, без проблем схвалили проект видобутку сланцевого газу.

[Орiана]

Існує думка, що завдяки такий схемі реалізований інтерес президентської родини, яка дала доступ корпораціям до українських родовищ.

 

Більше того, сам проект угоди ніхто не бачив. У яких пропорціях розподілятимуться багатостраждальні вуглеводні між названими фігурантами залишається таємницею.

Не був доданий цей проект і до свіжого рішення Кабміну – на урядовому сайті опублікували лише саме "ритуальне" рішення.

[Орiана]

Суттєвим є той факт, що погодження проекту місцевими органами влади було обов'язковою умовою підписання угоди. І саме тут мав би "сплисти" екологічний аспект. - що влада в Харкові цілком підконтрольна Янеку сумніві нема. У цьому контексті потрібно згадати Свободу і депутата від цієї партії Ірину Сех, яка зосередила свою діяльність на тому, щоб не допустити видобутку сланцевого газу на Львівщині.

 

Адже існує думка, що технологія видобутку сланцевого газу з використанням технології гідророзриву є екологічно небезпечною. Деякі екологи стверджують, що гідророзрив може спричинити забруднення ґрунтових вод.

 

Через можливі проблеми деякі країни заборонили видобуток сланцевого газу. Зокрема, так сталося у Франції. Але щодо французького випадку є різні думки, адже, крім екологічних питань, у Франції існує "ядерне лоббі", яке зацікавлене у розвитку свого напрямку.

 

Певні проблеми з технологію гідророзриву були у Великій Британії. 2011 року, під час випробувальних робіт поблизу Блекпулу, відбулося два землетруси, які можна було відчувати на поверхні. Після цього роботи були призупинені, і створена спеціальна урядова комісія.

Щоправда минулого року британська комісія дійшла висновку, що технологію гідророзриву застосовувати можна, але під жорстким контролем.

[Орiана]

В українських реаліях найбільш проблемним лишається економічний бік справи.

 

Коли переможцями державних конкурсів з відбору майбутніх учасників видобутку сланцевого газу стали світові гіганти Shell та Сhevron, можна було тільки порадіти.

Адже корпорації мають звичку ретельно слідкувати за своїм іміджем, і співпраця з Україною мала би бути прозорою, як сльоза дитини.

 

Але все сталося як завжди. Була вигадана нехитра схема з введенням "прокладки", участь якої може пояснюватися легалізацією банального "відкату".

Проекти угоди з конкретними цифрами розподілу українського газу також лишаються утаємниченими. Тим часом, підписання угоди щодо Юзівської площі вийшло на фінішну пряму.

 

 

Видається, що несподіванок на родовищі, яке знаходиться у вотчині чинної влади, очікувати не варто. Питання вирішено.

[Гість Зима]

Росія посилає ''месидж нової дружби''

 

(Коментар на заяву Зубанова А. Гриценка)

01 лютого 2013,

 

 

 

Ось на мій погляд, розлогі та справжні за суттю роздуми з Кореспондента, де пояснюється, наскільки нас загнали в куток проблеми з тією ГТС!

 

 

Сталеві лещата для України

Лідери Росії більше не довіряють політичному керівництву України і кінцево вирішили не ділити з ним коштовну газову ренту.

 

Степан Гавриш ,

Політичний експерт

 

Леонід Кравчук, ліквідувавши третій у світі ядерний арсенал, миттєво став для Росії і світу «кульгавою качкою». Він єдиний, ще й зараз, емоційно вірить у безгрішність вибору, хоча йому ніхто й не послідував. Він створив кризу. І вона його проковтнула. З того часу він добудовує чи перебудовує державу із кожним новим президентом.

 

Леонід Кучма послідовними реформами розірвав пуповину народженої в неволі країни із радянщиною, комун-соціалістичною спадщиною і перетворив газ по 50$ за тисячу кубометрів у надприбутковий бізнес Москви і Києва. До 2005 року, із 70 млрд. куб. м. російського газу, тридцять ми продавали Європі по 150$. Чистий прибуток вам легко порахують школярі.

 

Віктор Ющенко не знайшов довіри у Кремлі. Шукав. Посередником було «РосУкрЕнерго» із Швейцарського кантону Цуг, яке постачало газ в Україну по 179.5$ за тисячу куб.м. у 2008 році. Нові конституційні повноваження прем’єра Тимошенко, очікування нею справедливих компенсацій за особистий вклад у перемогу Віктора Андрійовича, вимагали, як мінімум, чесного розподілу доходів від величезної газової монополії. Але та завжди була президентською. Коса зі скреготом наїхала на камінь. Філігранно і тонко вибудована Кучмою система почала гучно тріскати й розсипатись. До того ж, перетворення України в геополітичного гравця бурхливо розізлило Москву. Бухарестський саміт НАТО налякав нашого стратегічного партнера. План помсти лежав на поверхні – енергетична війна. Газ, в одну мить, став глобальним ресурсом і новою, надсучасною зброєю. Воювати можна і в білих рукавичках: закриваючи-відкриваючи вентиль. Європа раптом відчула себе слабкою і незахищеною. Її комісари брали невтішні уроки у негнучкої і зверхньої російської дипломатії. Ціною України конфлікт було вичерпано. Та вона втратила усі привілеї у Росії.

 

Ющенко, як і Кравчук, вважав, що діє вірно і єдино можливо. Йому не повірили. Списали безславно в історію.

 

Віктор Янукович добре знав, що приречений бути заручником політичної імпровізації помаранчевих лідерів і, одночасно, набравших сили проєвропейських трендів. Харківськими угодами він спробував не сісти в тривалий і болючий шпагат, демонструючи несподівану готовність обміняти геополітику на дешевий газ і непередбачувану Росію. Сто доларів віртуальної скидки надовго перетворили табір президента на жертв Стокгольмського синдрому. Це перша, найбільш чутлива демонстрація слабкості і невпевненості у собі.

 

Та й було вже пізно. Порядок денний відносин формувала недовіра. Жертвоприношення Тимошенко закрило горизонти Заходу і Росії. Україна стала буферною зоною між двома потужними світами у час кризової зміни цивілізаційних епох.

 

Із важкої розтяжки президенту вийти й до цього часу не вдалось.

 

Залишилась ГТС. Брюссельську Декларацію 2009 по її модернізації президент, здається, не помітив. Що у цьому більше, - сервільності, страху чи якогось особливого розрахунку, - ніхто не знає. Проти різко виступила Росія, назвавши спробу України захистити свою енергетично безпеку «недружеским шагом». На відміну від Януковича, Путін чудово розуміє небезпеку об’єднання ЄС і України навколо модернізації основного газового транспортного коридору. Навіть у тристоронньому його вигляді Україна ставала би рівною Унії і РФ. У тому числі і питаннях геополітики.

 

Це стало черговою слабкістю нової Банкової. Вона грала у гру, яку ніхто не розумів.

 

Януковича вміло і швидко почали робити ворогом європейських принципів і цінностей. Він успішно сприяв цьому. Зовнішня політика стала нагадувати захисний шолом на голові боксера-любителя. Значна її частина, що є геополітикою, перемістилась у в’язницю-лікарню. До Тимошенко. Та не гає часу і не щадить себе.

 

Газу стало мало. Критично мало для швидкого накопичення капіталу. Сім’я, врешті, взялась за інший бізнес. Теж стратегічний і цілком прибутковий. Але втратила трубу. Влада не зрозуміла її унікальної, неповторної у світі, природи: вона міцно тримала Україною два протилежних світи: Євросоюз і Росію. Поступово інтегруючи їх одна в одну. Точніше, невпинно наближаючи Москву до Брюсселя. До Великої Європи: від Лісабону до Владивостоку.

 

У Києва не було терпіння і розуміння для цього несподіваного феномену. Він, взагалі, з невідомих причин відмовився від активної геополітики. Україна різко зійшла з геополітичної сцени і сіла серед глядачів із третього світу. Це була третя слабкість і фатальна помилка.

 

Росія цим скористалась. Вона запустила під Балтикою, повз Фінляндію, Швецію і Данію, «Северный поток». Довжиною 1224 км. і вартістю 8.8 млрд. €. У цьому році він вже здатен прокачувати до нового стратегічного економічного партнера Німеччини 55 млрд. куб. м. Джерело його наповнення – Красносельське газоконденсатне місцеродовище в Ямало-Ненецьку із ресурсом більше 1000 млрд. куб. м. Грошей, потрачених на його будівництво, з лихвою стало би для модернізації ГТС і збільшення її пропускної спроможності із 178.5 млрд. куб. м. до 250-275.

 

Проект, який об’єднав Німеччину, Італію і Францію, був перевірочним для ЄС і США. Вони згодились з правом Росії на використання газу не тільки як економічного, але й політичного ресурсу. По відношенню до України, Польщі, Литви і Латвії, яких Росія тихо призначила ворогами.

 

Ослаблений кризою ЄС, захоплені «перезавантаженням» із Росією та виходом із рецесії США, не оцінили нової політики Росії. Україна злякано завмерла. Втішала себе тим, що до 2020 року ЄС збільшить споживання природного газу до 50% і її труба неминуче знадобиться.

 

Тут, окрилена успіхом, газова принцеса світу раніше 2013 року почала стрімко будувати «Южный поток». Беручи Україну у міцні сталеві лещата, що вже нагадують «іспанський чобіт». Виглядає так, що разом із нашими євродрузями, які формально виступають все ще у підтримку нашого транзитного статусу, але «Южным потоком» його вже прирікли.

 

Новий газогін зорієнтований на традиційну зону стратегічних інтересів України – Східну Європу, куди спрямована й наша ГТС. Він буде щороку доставляти сюди 63 млрд. куб. м. газу по глибокому дну Чорного моря. Його реальної вартості не знає ніхто: від 16 до 25 млрд. €. Доля «Газпрому» - 50% або, як мінімум, 8 млрд. €. Більшу частину з них може сплатити Україна штрафом у 7 млрд. $ за недобір газу і втрачену вигоду «Газпромом».

 

Це без сумніву, політичний проект, направлений проти України, Молдови і Румунії. Він переслідує дві основні цілі: ліквідувати статус України як енерготранзитної держави і «вбити» Nabucco. Нуль економічної вигоди і окупності. Це калька радянської політики епохи «холодної війни». Не вірите? Але Росія усім, без виключення(!) країнам, які так чи інакше підтримали «Южный поток», визначила суттєві знижки при закупці газу. Нічого особистого. Геополітика.

 

Україні залишили лише одні відчинені двері – Митний Союз. Але він, можливо, й здешевить на деякий час газ. Та ситуацію із ГТС уже особливо не поправити. З одного боку, вона не витримає конкуренції із потужним російсько-європейським газовим транспортним картелем. По-друге, для неї залишиться зовсім мало газу – від 20 до 60.5 млрд. куб. м. Нерентабельно. По-третє, її неминуче буде чекати доля «Белтрансгазу». По-четверте, ви знаєте і без мене, – МС і сучасна Україна вже несумісні. На жаль. Бо ми цілком могли би стати свідками нової геополітичної ситуації на євроазійському континенті.

 

Український уряд, загіпнований стрімкими «пассами» російського дипломатичного танка, заявив, що «знімає капелюха». Йому іронічно запропонували його «з’їсти, бо українська транзитна стратегія зазнала фіаско».

 

Над президентом нависла небезпека його «папередників»: втрата останнього геополітичного стратегічного ресурсу може прискорити внутрішню і зовнішню кризу, яку витримати об’єктивно буде неможливо.

 

Не виключено, що це ясно усвідомлюють по обидві сторони суверенних кордонів України.

 

До провалу стратегії євротранзиту Тимошенко відношення немає. Тобто, немає винних.

 

Експерти підозрюють, що президенту Януковичу не вдалося переконати власників «Газпрому» у відновленні прибуткової схеми часу Кучми. Лідери Росії більше не довіряють політичному керівництву України і кінцево вирішили не ділити з ним коштовну газову ренту. Варто почути Міллера: «С реализацией «Южного потока» мы транзитный тариф будем платить сами себе. Будем перекладывать из одного своего кармана в другой».

 

Москва, до 2019 року, часу остаточного заповнення «Южного потока», взяла паузу. Після цього «…будет время обсудить эти вопросы и объемы тоже», каже пан Міллер. Але скільки газу для Європи залишиться на цей час в українській ГТС, не знає ніхто. Правда, до того ж 19-го діє контракт Юлі. Його ми хочемо будь-яким чином розірвати через високу ціну, постійно скорочуючи споживання. Тільки у 2012 році по відношенню до 2011 року на 26.5% - до 32.939 млрд. куб. м. разом із 8 млрд. куб. м. газу Фірташа. Різко впав транзит газу у Європу. На 19.13% до 84.261 млрд. куб. м. Це запрацювала перша черга «Северного потока». Поки що мова йде про великі цифри в загальному об’ємі російського експорту газу. Наприклад, у 2011 році – 207 млрд. куб. м.

 

Відмовтесь від ілюзій. Росія знайде ефектний політико-правовий спосіб скоротити до нерентабельного мінімуму транзит газу через нашу морально і технологічно застарілу ГТС. Припустимо, що це може бути 25-30 млрд. куб. м. Юрій Бойко, 4 березня 2010 року, назвав й менший об’єм -20 млрд. куб. м.. Його заклик самому собі «Ми мусимо знайти модель, яка би гарантувала транзит» завис у важкій атмосфері побудови вертикалі одноособової влади. Залишилось забрати із нашої труби 54-60 млрд. куб. м. Це значно менше, аніж ємкість двох заповнених обхідних газопроводів. Участь провідних країн ЄС у їх побудові, не дивлячись на «темну сторону» цього геополітичного проекту коли його компанії фінансують «Південний потік» і підривають Nabucco, дає вагомий карт-бланш Кремлю.

 

Брюссель реально розуміє, що Росія жорстко, за Карлом фон Клаузевіцем, монополізує шляхи транспортування газу зі Сходу і збирається контролювати усі його поставки із каспійського регіону. Більше того, він починає усвідомлювати, що монопольна залежність ЄС від російських енергетичних ресурсів може тільки зростати. Він теж поволі сідає, здається, в неприродній для нього шпагат між «темною геополітикою» і ще непохитними, фундаментальними принципами та цінностями ліберальної демократії.

 

І нічого не робить. При тому, що Росія успішно ігнорує дерективи третього євроенергетичного пакету про лібералізацію енергетичного ринку. До нього, якось безрадісно, приєдналась Україна.

 

А могла би! Проект South Stream («Південний коридор») реалізацією Nabucco здатен серйозно потіснити гігантського монополіста, диверсифікувати джерела імпорту енергоресурсів в ЄС, сутньо здешевивши їх і взяти під контроль енергетичну геополітику величезного регіону. Озирались на Росію. Але та рішуче відмовилась від участі у цьому великому загальноєвропейському проекті і, навіть, у координації хоча би декількох трубопроводів. Пішла напролом. І їй усе вдалося! Європейці, окрім спільного володіння із РФ двома обхідними газогонами, ще й отримали низку приємних бонусів: розширили свій газовидобувний бізнес в Росії, їм запропонували великі скидки і доступ до багатющих сибірських і далекосхідних надр.

 

Це було несподівано. Ще 12.09.11 р. Рада ЄС склала мандат на переговори з Азербайджаном і Туркменістаном про будівництво Транскаспійського газогону в рамках Південного коридору. Схема більш, ніж амбіційна. З Туркменістану по ньому газ мав піти через Азербайджан і Грузію в Туреччину. А звідти - по Nabucco, вартістю 7.9 млрд.€, в Європу.

 

Але реінкарнація старої ідеї США із «Голубим потоком» інфарктом для Газпрому не стала. Взяти газ із Каспію, найбільшого безстокового озера, набагато важче, аніж збудувати Транскаспійський газогін по його же дну. Воно контролюється «горячою п’ятіркою» - Росією, Казахстаном, Азербайджаном, Іраном і Туркменістаном, між якими, одночасно, є непорушні, двосторонні договори і спільна Декларація 2007р. Згідно її положень усі питання діяльності і користування акваторією Каспію вирішуються виключно прибережними країнами. Росія, маючи за спиною Іран, категорично проти прокладки по дну Каспія будь-яких газогонів, які зможуть зруйнувати його неповторну і тонку екосистему. І, хоча, сміливий віце-президент Держнафтокомпанії Азербайджану Бейлярбеков запально заявив, що «с Россией не будут вестись переговоры о Транскаспийском газопроводе», ЄС зрозумів, що «вдарив у штангу». А тут ще «непоступлива» Туреччина. В обмін на суттєві газові скидки, вона включила зелене світло у власних територіальних водах Православному газогону, як ще називають «Южный поток». Країна титульного православ’я – Греція вже погоджується підтримати Росію.

 

Не забудемо також, що Азербайджан і Вірменія ведуть потужну гонку озброєнь. Ціна, здається, вища газу й нафти – Нагірний Карабах.

 

Очевидно, що ЄС і США, стурбовані врятуванням Західної цивілізації, «не помітили», коли Росія перетворилась в «енергетическую сверхдержаву». Разом із США. Відмінність одна – експорт енергетичних ресурсів для Росії став основою геополітики, системної експансії в ЄС, ефективним інструментом підриву євроатлантичної стабільності і головним питанням національної безпеки. ЇЇ стратегія, для захисту енергетичної геополітики, офіційно проголошує право на превентивне застосування ядерної зброї.

 

Таким чином, «Південний коридор», разом із Nabucco, заліг в реанімаційну палату від апоплексичного удару. У США до 2014 року зв’язані руки Афганістаном. Вирвати із обіймів Китаю і Росії Туркменістан та підключити його до Nabucco вони вже не здатні. Президент Обама поступово згорнув зовнішньополітичну силову стратегію забезпечення світової рівноваги. Тим більше, Газпром законтрактував майже весь вільний газ в Азії і взяв під контроль усі основні і перехідні газогони у цьому регіоні. На незалежних – час від часу відбуваються масштабні техногенні катастрофи.

 

Ющенко завжди емоційно підтримував проект ЄС про постачання енергоресурсів в обхід РФ. При реалізації транскаспійського газогону Київ міг би стати певним бенефіціаром. Для цього треба зробити майже неможливе. Туркменістану збудувати газогін Схід-Захід до Каспію. Тут великі східні родовища. Далі, – або будувати паралельний Південнокавказькому коридору газогін, або відгалуження від труби Баку-Тбілісі-Ерзерум до чорномору Грузії. Там то й планувався завод із зрідженого газу разом із потужним терміналом, а в Україні – його близнюком-терміналом регазифікатором. Той, який хотів будувати іспанський лижний тренер разом із інноватором Каськівим.

 

Але кожний етап цього проекту крихкий, як шербет. Нова влада в Грузії відновлює дружні стосунки з Росією і не піде проти її інтересів. Ашхабад дуже хоче цього проекту. Азербайджан уже вважає, що «Транскаспійський газогін не є нашим проектом». Баку і Астана все перекладають на двох попередніх. Іран і Росія проти. ЄС і США теж хочуть, але не можуть. Україна мовчить. Вона повністю уступила східну дипломатію і стратегію боротьби за диверсифікацію енергоресурсів Росії. Та цього й не помітила.

 

Цей останній прояв слабкості прикінцево викреслив Україну не тільки із геополітики, але й політики регіональної. Заперечуєте? Але ГУАМ якраз і збирався протидіяти Росії в монополізації транспортних енергетичних коридорів. Україна була у ньому лідером.

 

Врятувати геороль України, як першого світового транзитера, теоретично ще можливо. Створенням газотранспортного консорціуму. Об’єктивно він можливий. Але тільки вже як трьохсторонній і з рівними долями між РФ, Україною і ЄС. Для цього потрібна воля президента України, та принципова політика ЄС і США. Ідея одного з двох варіантів двохстороннього - приведе або до конфлікту з РФ, або до викупу, у кінцевому результаті, ГТС Газпромом. Це прогнозована політика цього енергетичного Голіафа.

 

Проблема в тому, що президент нев’їздний у більшість столиць ЄС. Він ще може попити чай із колегою у Москві. Але ні про що, здається, не може домовитись. Йому, на жаль для країни, неймовірно важко діяти за зачиненими дверима. Мандат на переговори про вступ у МС українці не дадуть. Усі думають, що він цього й не планує. У слабких забирають останнє, обмінюючи їх на обіцянки. Це реальність постійно конкуруючого світу.

 

Можливо, є якісь відповіді за межами доступної реальності і відбудеться диво! Але ми цього не знаємо. Наш песимізм, разом із Азарова і Клюєва, на місці ГТС вже малює звалище корозії.

 

Оптимісти з Банкової напружено чекають кризи «Газпрому». Наприклад витіснення його із великої частини євроринку Норвегією. У минулому році вона наростила реалізацію газу на 16%, а монополіст втратив 8% ринку.

 

Але що тут виграє Україна, не зрозуміло.

 

Радісну ейфорію принесла Уряду сланцева революція. У Давосі президент освятив Угоду про перерозподіл продукції з англо-голандською групою Shell для видобування сланцевого газу на Харківсько-Донецькій Юзівській площі інвестиційною вартістю 10 млрд.$ з дослідженнями 15 свердловин. Безпрецедентна інвестиція. Як для Європи. Тим більше в достатньо спірне джерело енергії. Завдяки сланцевому газу і нафті США виходять на перше місце у світі по їх видобутку, обвалюючи ціни на них і позбавляючись тривалого монопольного іга. Але перед тим Франція й Болгарія заборонили розвідку сланцевого газу пропановим фрекінгом через серйозні загрози екології. Shell, здається, збирається шукати сланцевого рятівника України, більш ризикованим гідророзривом. На відміну від першого, у свердловину на глибину 3-4 км, під тиском у 1500 атмосфер закачується в середньому від 5 до 20 тис куб. м. літрів води із піском і хімдобавками, що мають багато бензолів. Ті ж викликають рак. Небезпечні хімічні суміші мають властивість підніматись до рівня ґрунтових вод і забруднювати питні горизонти разом із найдорожчими у світі чорноземами. Плюс супутнє виділення радону,можливість мікроземлетрусів, загроза рідким, та й традиційним, видам флори й фауни. І усе це в одному із найбільш густонаселених регіонів Європи. Для того, аби видобувати, за різними даними від 8.5 до 15 млрд. куб. м. газу щороку а до 2025 р. вийти на стабільні 25 млрд. куб. м. Це рятівний жилет в п’ятибальному штормі газової кризи України.

 

Можливо й так. Америка й Канада поки що єдині ведуть промисловий видобуток газу із сланців. Польща, Швеція й Угорщина припинили видобуток у зв’язку із неперспективністю. Американці проводять сланцеві розробки в умовах сприятливої, на відміну від України, геологічної структури, в малонаселених, напівпустинних або пустинних територіях. Із розвинутою інфраструктурою. Зі сланців видобувається не більше 10-20% газу від розвіданого об’єму. Собівартість - до 350$ за 1 тис. куб. м., як показав досвід Польщі. При тому, що виснаження сланцевої свердловини через рік може скласти 80%.

 

Сядьте за калькулятор і ви отримаєте відповідь – сланцева революція в Україні може й не відбутися.

 

НАК у минулому році намагався прорвати блокаду Газпрому, уклавши угоду із німецькою RWEST про покупку 1.4 млрд. куб. м. природного газу із збільшенням в наступні роки до 4-5 млрд. куб. м.. Через територію Польщі у минулому році нам поставили... аж 59 млн. куб. м.(?). Вартість - близько 415$. Росія продавала нам газ у той же час по 424$. Вигода, здається, тільки у задоволенні від невдоволення Москви. Все рівно, це не міняє неприємних очікувань. Така ціна на газ, разом із іншими критичними проблемами економіки і фінансів, дає небезпечні 6% від ВВП стабільного дефіциту рахунку платіжних операцій і 130% потреби країни у зовнішньому фінансуванні. В у цей же час Газпром, рахунком на 7 млрд.$ НАКу, якщо той його прийме, обвалить ще й суверенний кредитний рейтинг України. НАК очікувано повернув його Газпрому. Але це нічого не змінить. Як і не прискорить євроінтеграцію і не скасує енергозалежність від нього. Подивіться на досвід Європи.

 

Можна ще використати транспортний коридор через Босфор і Дарданелли танкерним постачанням зрідженого газу. Для спасіння місії президента. Але є велика підозра, що та ж Туреччина не пропустить жодну таку екстремально-ризикову «бомбу» повз свою територію, або сама стане наддорогим перевізником.

 

Коло, здається. замкнулось і зашморг неприємно торкнувся тонкої шиї національної безпеки.

 

Очікування падіння ціни на газ, завдяки втручанню у цей процес економіки США, може бути невиправданими. Світова рецесія найближчим чином неминуче зміниться розвитком. Та й ресурсний голод Китаю, попри найбільші запаси сланцевого газу, не свідчить на користь цього «рожевого оптимізму». Ціна на нафту буде повільно, але зростати. Тобто, ціна на газ обов’язково буде корелюватись із ціною на нафту. А тому невпинно також зростати. Це засвідчує і прогноз Міжнародного енергетичного агентства про інвестування 10 трильйонів $ в газову галузь до 2035 року. По 400 мільярдів щороку. Низьковуглецева стратегія ЄС ще не стала генеральним запитом його важко-кризової економіки. Як і створення єдиного енергетичного ринку до 2014 року з єдиним управлінням.

 

Ще можна, як Японія, видобувати з глибини 300-1000 км. в Чорному морі метан-гідрат, запаси якого складають 45-75 трлн. куб. м. Але він навіть, не включений в проект оновлення енергетичної стратегії до 2030 року.

 

 

 

Наостанок.

 

Мистецтво політики якраз у тому й полягає, щоби вміти домовлятись із дуже незручними і, навіть, недружніми сусідами. Якщо це займає критичні національні інтереси, а у тебе немає військової сили США, або, хоча би, Туреччини. Правляча політична еліта, натомість сильній дипломатії, яка завжди обслуговує зрозумілу і ефективну цілеспрямовану стратегію, діє у режимі інтриг часу середньовічних престолів. Тому, справа у політиці. Найперше - президента. Вона, чомусь, одночасно не знаходить підтримки ні в ЄС, разом із США, ні в Росії, яка ще недавно ділила з Києвом прибуток від реекспорту газу. Зовсім не звертаючи уваги на закріплення Леонідом Кучмою законом вступу до НАТО. Це здатне зламати Україні її сталевий геополітичний хребет – ГТС і зробити непотрібними її унікальні, найбільші у світі, західні газосховища, які страхують Європу від будь-яких газових криз. У цій ситуації важливо зрозуміти, що Росія чи не єдина, яка може продавати нам природний газ і нафту у необхідних для стабільного розвитку об’ємах. Вона потребує сильної, відкритої політики. З опорою на інтереси національної безпеки і довіру суспільства, а не особистих торгів. Але головна відповідь – в політиці економічної модернізації, переходу до економіки високих енергозберігаючих і екологічних технологій і це знову політика.

 

В іншому випадку нам залишиться тільки велика і довга труба. Порожня, як втрачений владою час і наші гроші.

 

Багато читати, це як довго жити. Можна думати й цим насолоджуватись.

 

 

 

Так ось, видається, що пан Гавриш делікатно підводить тими роздумами до створення цього консорціуму.

То може це оптімальний шлях на сьогодні.... І не треба ламати списи через це?

[Орiана]

А от з другим потенційним родовищем сланцевого газу – Олеською площею – несподіванки цілком можуть статися.

 

Ця площа знаходиться в межах Львівської та Івано-Франківської областей. Її має розробляти компанія Сhevron, спільно з українським ТОВ "Надра Олеська".

 

Схема та ж сама, що й у випадку Юзівської площі – "Надра Олеська" створена НАК "Надра України" та ТОВ "СПК-Геосервіс".

 

Але ситуація там є ще очевиднішою. Компанію "Надра Олеська" очолив пан Максим Шишлов. Ця невідома широкому загалу людина має цікавих партнерів та не менш цікаву біографію.

 

Зокрема, у Шишлова простежується непрямий зв'язок з компанією "Танталіт", яка володіє територією резиденції Віктора Януковича "Межигір'я". Більше того, 2007 року Шишлов працював директором департаменту фінансових інвестицій НАК "Надра України".

 

Тоді "Надра України" очолював Едуард Ставицький, і саме тоді ця державна компанія запустила процес відчуження "Межигір'я" на користь Януковича. Ці факти дають ще більше підстав вірити у інтерес "Сім'ї" у сланцевому газі.

 

Втім, є один суттєвий момент. Погоджувати проект видобутку на Олеській площі мають Івано-Франківська та Львівська облради. А вони контролюються опозицією. Зокрема, обидві облради очолюють представники "Свободи" – Василь Скрипничук та Петро Колодій відповідно.

Можна припустити, що такої ж "теплої ванни", як у Харківський та Донецькій облраді тут не буде.

[Орiана]

Мало того, 17 січня Ірина Сех вже зареєструвала у Верховні Раді постанову про проведення парламентських слухань на тему "Екологічні проблеми видобування сланцевого газу в Україні".

 

У пояснювальній записці до постанови зазначається наступне:

"Верховною Радою України прийнято зміни до законодавчих актів, згідно з якими до вуглеводневої сировини, нетрадиційних вуглеводнів віднесено газ сланцевих товщ. Кабінетом Міністрів України видобування та використання як альтернативного виду палива газу сланцевих товщ віднесено до середньострокових пріоритетних напрямів інноваційної діяльності галузевого рівня на 2012-2016 роки, затверджено умови конкурсів на укладення угоди про розподіл вуглеводнів, які видобуватимуться у межах Олеської та Юзівської ділянок, на яких можна видобувати сланцевий газ.

Водночас можливі екологічні проблеми видобування сланцевого газу в Україні викликають протести громадськості, зокрема екологічні наслідки застосування технології гідророзриву пласта, а також спричиняють численні звернення громадських організацій до органі влади України, міжнародних організацій та Європарламенту".

 

Саме для цих питань представниця "Свободи" пропонує провести 20 березня слухання у сесійній залі.

[Орiана]

Один нюансик. На боротьбу проти Свободи на ЗУ кинуті сили, які мають відтінок націоналістів. Кілька політологів, з націоналістичним минулим, які не проти на цьому заробити , вмовляють плебс, що Свобода - це проект Москви інакше чого б вони виступали проти газової незалежності України.

 

З урахуванням мого попереднього посту http://ukrpolitforum.com/ipb.html?s=&s...st&p=159211

 

Судіть самі - наскільки їх заяви лицемірні.

[Гість джин]

Ось на мій погляд, розлогі та справжні за суттю роздуми з Кореспондента, де пояснюється, наскільки нас загнали в куток проблеми з тією ГТС!

 

 

Сталеві лещата для України

Лідери Росії більше не довіряють політичному керівництву України і кінцево вирішили не ділити з ним коштовну газову ренту.

 

Степан Гавриш ,

Політичний експерт

 

Леонід Кравчук, ліквідувавши третій у світі ядерний арсенал, миттєво став для Росії і світу «кульгавою качкою». Він єдиний, ще й зараз, емоційно вірить у безгрішність вибору, хоча йому ніхто й не послідував. Він створив кризу. І вона його проковтнула. З того часу він добудовує чи перебудовує державу із кожним новим президентом.

 

Леонід Кучма послідовними реформами розірвав пуповину народженої в неволі країни із радянщиною, комун-соціалістичною спадщиною і перетворив газ по 50$ за тисячу кубометрів у надприбутковий бізнес Москви і Києва. До 2005 року, із 70 млрд. куб. м. російського газу, тридцять ми продавали Європі по 150$. Чистий прибуток вам легко порахують школярі.

 

Віктор Ющенко не знайшов довіри у Кремлі. Шукав. Посередником було «РосУкрЕнерго» із Швейцарського кантону Цуг, яке постачало газ в Україну по 179.5$ за тисячу куб.м. у 2008 році. Нові конституційні повноваження прем'єра Тимошенко, очікування нею справедливих компенсацій за особистий вклад у перемогу Віктора Андрійовича, вимагали, як мінімум, чесного розподілу доходів від величезної газової монополії. Але та завжди була президентською. Коса зі скреготом наїхала на камінь. Філігранно і тонко вибудована Кучмою система почала гучно тріскати й розсипатись. До того ж, перетворення України в геополітичного гравця бурхливо розізлило Москву. Бухарестський саміт НАТО налякав нашого стратегічного партнера. План помсти лежав на поверхні – енергетична війна. Газ, в одну мить, став глобальним ресурсом і новою, надсучасною зброєю. Воювати можна і в білих рукавичках: закриваючи-відкриваючи вентиль. Європа раптом відчула себе слабкою і незахищеною. Її комісари брали невтішні уроки у негнучкої і зверхньої російської дипломатії. Ціною України конфлікт було вичерпано. Та вона втратила усі привілеї у Росії.

 

Ющенко, як і Кравчук, вважав, що діє вірно і єдино можливо. Йому не повірили. Списали безславно в історію.

 

Віктор Янукович добре знав, що приречений бути заручником політичної імпровізації помаранчевих лідерів і, одночасно, набравших сили проєвропейських трендів. Харківськими угодами він спробував не сісти в тривалий і болючий шпагат, демонструючи несподівану готовність обміняти геополітику на дешевий газ і непередбачувану Росію. Сто доларів віртуальної скидки надовго перетворили табір президента на жертв Стокгольмського синдрому. Це перша, найбільш чутлива демонстрація слабкості і невпевненості у собі.

 

Та й було вже пізно. Порядок денний відносин формувала недовіра. Жертвоприношення Тимошенко закрило горизонти Заходу і Росії. Україна стала буферною зоною між двома потужними світами у час кризової зміни цивілізаційних епох.

 

Із важкої розтяжки президенту вийти й до цього часу не вдалось.

 

Залишилась ГТС. Брюссельську Декларацію 2009 по її модернізації президент, здається, не помітив. Що у цьому більше, - сервільності, страху чи якогось особливого розрахунку, - ніхто не знає. Проти різко виступила Росія, назвавши спробу України захистити свою енергетично безпеку «недружеским шагом». На відміну від Януковича, Путін чудово розуміє небезпеку об'єднання ЄС і України навколо модернізації основного газового транспортного коридору. Навіть у тристоронньому його вигляді Україна ставала би рівною Унії і РФ. У тому числі і питаннях геополітики.

 

Це стало черговою слабкістю нової Банкової. Вона грала у гру, яку ніхто не розумів.

 

Януковича вміло і швидко почали робити ворогом європейських принципів і цінностей. Він успішно сприяв цьому. Зовнішня політика стала нагадувати захисний шолом на голові боксера-любителя. Значна її частина, що є геополітикою, перемістилась у в'язницю-лікарню. До Тимошенко. Та не гає часу і не щадить себе.

 

Газу стало мало. Критично мало для швидкого накопичення капіталу. Сім'я, врешті, взялась за інший бізнес. Теж стратегічний і цілком прибутковий. Але втратила трубу. Влада не зрозуміла її унікальної, неповторної у світі, природи: вона міцно тримала Україною два протилежних світи: Євросоюз і Росію. Поступово інтегруючи їх одна в одну. Точніше, невпинно наближаючи Москву до Брюсселя. До Великої Європи: від Лісабону до Владивостоку.

 

У Києва не було терпіння і розуміння для цього несподіваного феномену. Він, взагалі, з невідомих причин відмовився від активної геополітики. Україна різко зійшла з геополітичної сцени і сіла серед глядачів із третього світу. Це була третя слабкість і фатальна помилка.

 

Росія цим скористалась. Вона запустила під Балтикою, повз Фінляндію, Швецію і Данію, «Северный поток». Довжиною 1224 км. і вартістю 8.8 млрд. €. У цьому році він вже здатен прокачувати до нового стратегічного економічного партнера Німеччини 55 млрд. куб. м. Джерело його наповнення – Красносельське газоконденсатне місцеродовище в Ямало-Ненецьку із ресурсом більше 1000 млрд. куб. м. Грошей, потрачених на його будівництво, з лихвою стало би для модернізації ГТС і збільшення її пропускної спроможності із 178.5 млрд. куб. м. до 250-275.

 

Проект, який об'єднав Німеччину, Італію і Францію, був перевірочним для ЄС і США. Вони згодились з правом Росії на використання газу не тільки як економічного, але й політичного ресурсу. По відношенню до України, Польщі, Литви і Латвії, яких Росія тихо призначила ворогами.

 

Ослаблений кризою ЄС, захоплені «перезавантаженням» із Росією та виходом із рецесії США, не оцінили нової політики Росії. Україна злякано завмерла. Втішала себе тим, що до 2020 року ЄС збільшить споживання природного газу до 50% і її труба неминуче знадобиться.

 

Тут, окрилена успіхом, газова принцеса світу раніше 2013 року почала стрімко будувати «Южный поток». Беручи Україну у міцні сталеві лещата, що вже нагадують «іспанський чобіт». Виглядає так, що разом із нашими євродрузями, які формально виступають все ще у підтримку нашого транзитного статусу, але «Южным потоком» його вже прирікли.

 

Новий газогін зорієнтований на традиційну зону стратегічних інтересів України – Східну Європу, куди спрямована й наша ГТС. Він буде щороку доставляти сюди 63 млрд. куб. м. газу по глибокому дну Чорного моря. Його реальної вартості не знає ніхто: від 16 до 25 млрд. €. Доля «Газпрому» - 50% або, як мінімум, 8 млрд. €. Більшу частину з них може сплатити Україна штрафом у 7 млрд. $ за недобір газу і втрачену вигоду «Газпромом».

 

Це без сумніву, політичний проект, направлений проти України, Молдови і Румунії. Він переслідує дві основні цілі: ліквідувати статус України як енерготранзитної держави і «вбити» Nabucco. Нуль економічної вигоди і окупності. Це калька радянської політики епохи «холодної війни». Не вірите? Але Росія усім, без виключення(!) країнам, які так чи інакше підтримали «Южный поток», визначила суттєві знижки при закупці газу. Нічого особистого. Геополітика.

 

Україні залишили лише одні відчинені двері – Митний Союз. Але він, можливо, й здешевить на деякий час газ. Та ситуацію із ГТС уже особливо не поправити. З одного боку, вона не витримає конкуренції із потужним російсько-європейським газовим транспортним картелем. По-друге, для неї залишиться зовсім мало газу – від 20 до 60.5 млрд. куб. м. Нерентабельно. По-третє, її неминуче буде чекати доля «Белтрансгазу». По-четверте, ви знаєте і без мене, – МС і сучасна Україна вже несумісні. На жаль. Бо ми цілком могли би стати свідками нової геополітичної ситуації на євроазійському континенті.

 

Український уряд, загіпнований стрімкими «пассами» російського дипломатичного танка, заявив, що «знімає капелюха». Йому іронічно запропонували його «з'їсти, бо українська транзитна стратегія зазнала фіаско».

 

Над президентом нависла небезпека його «папередників»: втрата останнього геополітичного стратегічного ресурсу може прискорити внутрішню і зовнішню кризу, яку витримати об'єктивно буде неможливо.

 

Не виключено, що це ясно усвідомлюють по обидві сторони суверенних кордонів України.

 

До провалу стратегії євротранзиту Тимошенко відношення немає. Тобто, немає винних.

 

Експерти підозрюють, що президенту Януковичу не вдалося переконати власників «Газпрому» у відновленні прибуткової схеми часу Кучми. Лідери Росії більше не довіряють політичному керівництву України і кінцево вирішили не ділити з ним коштовну газову ренту. Варто почути Міллера: «С реализацией «Южного потока» мы транзитный тариф будем платить сами себе. Будем перекладывать из одного своего кармана в другой».

 

Москва, до 2019 року, часу остаточного заповнення «Южного потока», взяла паузу. Після цього «…будет время обсудить эти вопросы и объемы тоже», каже пан Міллер. Але скільки газу для Європи залишиться на цей час в українській ГТС, не знає ніхто. Правда, до того ж 19-го діє контракт Юлі. Його ми хочемо будь-яким чином розірвати через високу ціну, постійно скорочуючи споживання. Тільки у 2012 році по відношенню до 2011 року на 26.5% - до 32.939 млрд. куб. м. разом із 8 млрд. куб. м. газу Фірташа. Різко впав транзит газу у Європу. На 19.13% до 84.261 млрд. куб. м. Це запрацювала перша черга «Северного потока». Поки що мова йде про великі цифри в загальному об'ємі російського експорту газу. Наприклад, у 2011 році – 207 млрд. куб. м.

 

Відмовтесь від ілюзій. Росія знайде ефектний політико-правовий спосіб скоротити до нерентабельного мінімуму транзит газу через нашу морально і технологічно застарілу ГТС. Припустимо, що це може бути 25-30 млрд. куб. м. Юрій Бойко, 4 березня 2010 року, назвав й менший об'єм -20 млрд. куб. м.. Його заклик самому собі «Ми мусимо знайти модель, яка би гарантувала транзит» завис у важкій атмосфері побудови вертикалі одноособової влади. Залишилось забрати із нашої труби 54-60 млрд. куб. м. Це значно менше, аніж ємкість двох заповнених обхідних газопроводів. Участь провідних країн ЄС у їх побудові, не дивлячись на «темну сторону» цього геополітичного проекту коли його компанії фінансують «Південний потік» і підривають Nabucco, дає вагомий карт-бланш Кремлю.

 

Брюссель реально розуміє, що Росія жорстко, за Карлом фон Клаузевіцем, монополізує шляхи транспортування газу зі Сходу і збирається контролювати усі його поставки із каспійського регіону. Більше того, він починає усвідомлювати, що монопольна залежність ЄС від російських енергетичних ресурсів може тільки зростати. Він теж поволі сідає, здається, в неприродній для нього шпагат між «темною геополітикою» і ще непохитними, фундаментальними принципами та цінностями ліберальної демократії.

 

І нічого не робить. При тому, що Росія успішно ігнорує дерективи третього євроенергетичного пакету про лібералізацію енергетичного ринку. До нього, якось безрадісно, приєдналась Україна.

 

А могла би! Проект South Stream («Південний коридор») реалізацією Nabucco здатен серйозно потіснити гігантського монополіста, диверсифікувати джерела імпорту енергоресурсів в ЄС, сутньо здешевивши їх і взяти під контроль енергетичну геополітику величезного регіону. Озирались на Росію. Але та рішуче відмовилась від участі у цьому великому загальноєвропейському проекті і, навіть, у координації хоча би декількох трубопроводів. Пішла напролом. І їй усе вдалося! Європейці, окрім спільного володіння із РФ двома обхідними газогонами, ще й отримали низку приємних бонусів: розширили свій газовидобувний бізнес в Росії, їм запропонували великі скидки і доступ до багатющих сибірських і далекосхідних надр.

 

Це було несподівано. Ще 12.09.11 р. Рада ЄС склала мандат на переговори з Азербайджаном і Туркменістаном про будівництво Транскаспійського газогону в рамках Південного коридору. Схема більш, ніж амбіційна. З Туркменістану по ньому газ мав піти через Азербайджан і Грузію в Туреччину. А звідти - по Nabucco, вартістю 7.9 млрд.€, в Європу.

 

Але реінкарнація старої ідеї США із «Голубим потоком» інфарктом для Газпрому не стала. Взяти газ із Каспію, найбільшого безстокового озера, набагато важче, аніж збудувати Транскаспійський газогін по його же дну. Воно контролюється «горячою п'ятіркою» - Росією, Казахстаном, Азербайджаном, Іраном і Туркменістаном, між якими, одночасно, є непорушні, двосторонні договори і спільна Декларація 2007р. Згідно її положень усі питання діяльності і користування акваторією Каспію вирішуються виключно прибережними країнами. Росія, маючи за спиною Іран, категорично проти прокладки по дну Каспія будь-яких газогонів, які зможуть зруйнувати його неповторну і тонку екосистему. І, хоча, сміливий віце-президент Держнафтокомпанії Азербайджану Бейлярбеков запально заявив, що «с Россией не будут вестись переговоры о Транскаспийском газопроводе», ЄС зрозумів, що «вдарив у штангу». А тут ще «непоступлива» Туреччина. В обмін на суттєві газові скидки, вона включила зелене світло у власних територіальних водах Православному газогону, як ще називають «Южный поток». Країна титульного православ'я – Греція вже погоджується підтримати Росію.

 

Не забудемо також, що Азербайджан і Вірменія ведуть потужну гонку озброєнь. Ціна, здається, вища газу й нафти – Нагірний Карабах.

 

Очевидно, що ЄС і США, стурбовані врятуванням Західної цивілізації, «не помітили», коли Росія перетворилась в «енергетическую сверхдержаву». Разом із США. Відмінність одна – експорт енергетичних ресурсів для Росії став основою геополітики, системної експансії в ЄС, ефективним інструментом підриву євроатлантичної стабільності і головним питанням національної безпеки. ЇЇ стратегія, для захисту енергетичної геополітики, офіційно проголошує право на превентивне застосування ядерної зброї.

 

Таким чином, «Південний коридор», разом із Nabucco, заліг в реанімаційну палату від апоплексичного удару. У США до 2014 року зв'язані руки Афганістаном. Вирвати із обіймів Китаю і Росії Туркменістан та підключити його до Nabucco вони вже не здатні. Президент Обама поступово згорнув зовнішньополітичну силову стратегію забезпечення світової рівноваги. Тим більше, Газпром законтрактував майже весь вільний газ в Азії і взяв під контроль усі основні і перехідні газогони у цьому регіоні. На незалежних – час від часу відбуваються масштабні техногенні катастрофи.

 

Ющенко завжди емоційно підтримував проект ЄС про постачання енергоресурсів в обхід РФ. При реалізації транскаспійського газогону Київ міг би стати певним бенефіціаром. Для цього треба зробити майже неможливе. Туркменістану збудувати газогін Схід-Захід до Каспію. Тут великі східні родовища. Далі, – або будувати паралельний Південнокавказькому коридору газогін, або відгалуження від труби Баку-Тбілісі-Ерзерум до чорномору Грузії. Там то й планувався завод із зрідженого газу разом із потужним терміналом, а в Україні – його близнюком-терміналом регазифікатором. Той, який хотів будувати іспанський лижний тренер разом із інноватором Каськівим.

 

Але кожний етап цього проекту крихкий, як шербет. Нова влада в Грузії відновлює дружні стосунки з Росією і не піде проти її інтересів. Ашхабад дуже хоче цього проекту. Азербайджан уже вважає, що «Транскаспійський газогін не є нашим проектом». Баку і Астана все перекладають на двох попередніх. Іран і Росія проти. ЄС і США теж хочуть, але не можуть. Україна мовчить. Вона повністю уступила східну дипломатію і стратегію боротьби за диверсифікацію енергоресурсів Росії. Та цього й не помітила.

 

Цей останній прояв слабкості прикінцево викреслив Україну не тільки із геополітики, але й політики регіональної. Заперечуєте? Але ГУАМ якраз і збирався протидіяти Росії в монополізації транспортних енергетичних коридорів. Україна була у ньому лідером.

 

Врятувати геороль України, як першого світового транзитера, теоретично ще можливо. Створенням газотранспортного консорціуму. Об'єктивно він можливий. Але тільки вже як трьохсторонній і з рівними долями між РФ, Україною і ЄС. Для цього потрібна воля президента України, та принципова політика ЄС і США. Ідея одного з двох варіантів двохстороннього - приведе або до конфлікту з РФ, або до викупу, у кінцевому результаті, ГТС Газпромом. Це прогнозована політика цього енергетичного Голіафа.

 

Проблема в тому, що президент нев'їздний у більшість столиць ЄС. Він ще може попити чай із колегою у Москві. Але ні про що, здається, не може домовитись. Йому, на жаль для країни, неймовірно важко діяти за зачиненими дверима. Мандат на переговори про вступ у МС українці не дадуть. Усі думають, що він цього й не планує. У слабких забирають останнє, обмінюючи їх на обіцянки. Це реальність постійно конкуруючого світу.

 

Можливо, є якісь відповіді за межами доступної реальності і відбудеться диво! Але ми цього не знаємо. Наш песимізм, разом із Азарова і Клюєва, на місці ГТС вже малює звалище корозії.

 

Оптимісти з Банкової напружено чекають кризи «Газпрому». Наприклад витіснення його із великої частини євроринку Норвегією. У минулому році вона наростила реалізацію газу на 16%, а монополіст втратив 8% ринку.

 

Але що тут виграє Україна, не зрозуміло.

 

Радісну ейфорію принесла Уряду сланцева революція. У Давосі президент освятив Угоду про перерозподіл продукції з англо-голандською групою Shell для видобування сланцевого газу на Харківсько-Донецькій Юзівській площі інвестиційною вартістю 10 млрд.$ з дослідженнями 15 свердловин. Безпрецедентна інвестиція. Як для Європи. Тим більше в достатньо спірне джерело енергії. Завдяки сланцевому газу і нафті США виходять на перше місце у світі по їх видобутку, обвалюючи ціни на них і позбавляючись тривалого монопольного іга. Але перед тим Франція й Болгарія заборонили розвідку сланцевого газу пропановим фрекінгом через серйозні загрози екології. Shell, здається, збирається шукати сланцевого рятівника України, більш ризикованим гідророзривом. На відміну від першого, у свердловину на глибину 3-4 км, під тиском у 1500 атмосфер закачується в середньому від 5 до 20 тис куб. м. літрів води із піском і хімдобавками, що мають багато бензолів. Ті ж викликають рак. Небезпечні хімічні суміші мають властивість підніматись до рівня ґрунтових вод і забруднювати питні горизонти разом із найдорожчими у світі чорноземами. Плюс супутнє виділення радону,можливість мікроземлетрусів, загроза рідким, та й традиційним, видам флори й фауни. І усе це в одному із найбільш густонаселених регіонів Європи. Для того, аби видобувати, за різними даними від 8.5 до 15 млрд. куб. м. газу щороку а до 2025 р. вийти на стабільні 25 млрд. куб. м. Це рятівний жилет в п'ятибальному штормі газової кризи України.

 

Можливо й так. Америка й Канада поки що єдині ведуть промисловий видобуток газу із сланців. Польща, Швеція й Угорщина припинили видобуток у зв'язку із неперспективністю. Американці проводять сланцеві розробки в умовах сприятливої, на відміну від України, геологічної структури, в малонаселених, напівпустинних або пустинних територіях. Із розвинутою інфраструктурою. Зі сланців видобувається не більше 10-20% газу від розвіданого об'єму. Собівартість - до 350$ за 1 тис. куб. м., як показав досвід Польщі. При тому, що виснаження сланцевої свердловини через рік може скласти 80%.

 

Сядьте за калькулятор і ви отримаєте відповідь – сланцева революція в Україні може й не відбутися.

 

НАК у минулому році намагався прорвати блокаду Газпрому, уклавши угоду із німецькою RWEST про покупку 1.4 млрд. куб. м. природного газу із збільшенням в наступні роки до 4-5 млрд. куб. м.. Через територію Польщі у минулому році нам поставили... аж 59 млн. куб. м.(?). Вартість - близько 415$. Росія продавала нам газ у той же час по 424$. Вигода, здається, тільки у задоволенні від невдоволення Москви. Все рівно, це не міняє неприємних очікувань. Така ціна на газ, разом із іншими критичними проблемами економіки і фінансів, дає небезпечні 6% від ВВП стабільного дефіциту рахунку платіжних операцій і 130% потреби країни у зовнішньому фінансуванні. В у цей же час Газпром, рахунком на 7 млрд.$ НАКу, якщо той його прийме, обвалить ще й суверенний кредитний рейтинг України. НАК очікувано повернув його Газпрому. Але це нічого не змінить. Як і не прискорить євроінтеграцію і не скасує енергозалежність від нього. Подивіться на досвід Європи.

 

Можна ще використати транспортний коридор через Босфор і Дарданелли танкерним постачанням зрідженого газу. Для спасіння місії президента. Але є велика підозра, що та ж Туреччина не пропустить жодну таку екстремально-ризикову «бомбу» повз свою територію, або сама стане наддорогим перевізником.

 

Коло, здається. замкнулось і зашморг неприємно торкнувся тонкої шиї національної безпеки.

 

Очікування падіння ціни на газ, завдяки втручанню у цей процес економіки США, може бути невиправданими. Світова рецесія найближчим чином неминуче зміниться розвитком. Та й ресурсний голод Китаю, попри найбільші запаси сланцевого газу, не свідчить на користь цього «рожевого оптимізму». Ціна на нафту буде повільно, але зростати. Тобто, ціна на газ обов'язково буде корелюватись із ціною на нафту. А тому невпинно також зростати. Це засвідчує і прогноз Міжнародного енергетичного агентства про інвестування 10 трильйонів $ в газову галузь до 2035 року. По 400 мільярдів щороку. Низьковуглецева стратегія ЄС ще не стала генеральним запитом його важко-кризової економіки. Як і створення єдиного енергетичного ринку до 2014 року з єдиним управлінням.

 

Ще можна, як Японія, видобувати з глибини 300-1000 км. в Чорному морі метан-гідрат, запаси якого складають 45-75 трлн. куб. м. Але він навіть, не включений в проект оновлення енергетичної стратегії до 2030 року.

 

 

 

Наостанок.

 

Мистецтво політики якраз у тому й полягає, щоби вміти домовлятись із дуже незручними і, навіть, недружніми сусідами. Якщо це займає критичні національні інтереси, а у тебе немає військової сили США, або, хоча би, Туреччини. Правляча політична еліта, натомість сильній дипломатії, яка завжди обслуговує зрозумілу і ефективну цілеспрямовану стратегію, діє у режимі інтриг часу середньовічних престолів. Тому, справа у політиці. Найперше - президента. Вона, чомусь, одночасно не знаходить підтримки ні в ЄС, разом із США, ні в Росії, яка ще недавно ділила з Києвом прибуток від реекспорту газу. Зовсім не звертаючи уваги на закріплення Леонідом Кучмою законом вступу до НАТО. Це здатне зламати Україні її сталевий геополітичний хребет – ГТС і зробити непотрібними її унікальні, найбільші у світі, західні газосховища, які страхують Європу від будь-яких газових криз. У цій ситуації важливо зрозуміти, що Росія чи не єдина, яка може продавати нам природний газ і нафту у необхідних для стабільного розвитку об'ємах. Вона потребує сильної, відкритої політики. З опорою на інтереси національної безпеки і довіру суспільства, а не особистих торгів. Але головна відповідь – в політиці економічної модернізації, переходу до економіки високих енергозберігаючих і екологічних технологій і це знову політика.

 

В іншому випадку нам залишиться тільки велика і довга труба. Порожня, як втрачений владою час і наші гроші.

 

Багато читати, це як довго жити. Можна думати й цим насолоджуватись.

 

 

 

Так ось, видається, що пан Гавриш делікатно підводить тими роздумами до створення цього консорціуму.

То може це оптімальний шлях на сьогодні.... І не треба ламати списи через це?

Обрати внимание что у тебя остается шанс показать москалям голую жопу и крикнуть геть! :rolleyes:

Ни мова ни бендера,ума не прибавляет ;)

[Орiана]

По цій інформації, яку можна знайти в неті - далі всіх в добуванні сланцевого газу просунулася компанія з Техасу.

 

За 30-ть років, вклавши мільярднікошти, техасці змогли добитися зниження собівартості добування до рівня 400 $ за 1 000 куб.

 

Тобто, з урахуванням транспортування і мінімальної рентабельності - як альтернатива російському газу по ціні не канає

[Орiана]

Для чого? Припустимо, щоб позбутися диктату Росії. Тоді що робити з тимошенківським контрактом - адже він дійсний і по ньому йдуть мільярдні штрафні санкції?

Не спішать же подавати в Стокгольмський арбітражний суд - який, до речі, вже виграла та ж Польща з подібного питання. Отже, штрафів ніхто платити не збирається, а тимошенківський контракт потрібен для того, щоб ще який час дебілам втюхувати, хто винен в економічних провалах влади.

Це прекрасно розуміє Росія - тому не дуже й піариться з цією темою. А не тому, що злякалася новому напрямку газифікації України.

 

___________________

 

Все, що відбувається в Україні - має сенс на довгострокову перспективу лише в розумінні: чи можливий буде відкат назад, якщо біда припече і єдино можливим способом порятунку буде спосіб: "порятунок потопаючого - в руках самого потопаючого".

 

Як видно на прикладі Франції - над податок не проходить. І навряд чи ще скоро його можна буде запровадити.

[Орiана]

[Лонгин]

Да, я тоже несогласен с позицией России. ВГН Окраину надо делить как минимум на 3 части, а не пытаться включать в свой состав целиком

[Churchill]

Да, я тоже несогласен с позицией России. ВГН Окраину надо делить как минимум на 3 части, а не пытаться включать в свой состав целиком

ну тут. надо всех уважить. румыны уже забрали себе инаф. теперь надо дать своё венграм и полякам. ну очень быдло хочет вернуться к своим старым панам. ну и остальное восвояси. как и положено быть.

[Гість Сhiortik]

Там ще десь було про те, що Янек будує свій бізнес не сам, а з іноземною фірмою.

 

Розумієш, що відбувається - як на мене, йде боротьба між олігархами, які підтримують союз з Росією і тими, хто хоче бути з Європою

американские, европейские и российские политики однозначно указали Виктору Януковичу, что они выступают принципиально против того, чтобы любого титульного политического деятеля любой страны можно было осудить за воровство и взяточничество, невзирая ни на какие имеющиеся доказательства.

Например, осуждение Тимошенко и реальное заключение ее в исправительное учреждение может создать прецедент, когда избиратели стран ЕС спросят и у своих политиков, а почему это они сами до сих пор еще на свободе, если Тимошенко уже на нарах? Ведь на Западе воруют даже похлеще!!

Вот, к примеру, Кристиан Лагард – бывшая министр экономики Франции, а ныне глава любимого всеми МВФ.))) Так она тоже сегодня находится под следствием.

И не меньше Юлии Владимировны деньги любила, да и продолжает их любить. Обвиняет ее французская Фемида, ни много ни мало, в том, что она вместе с харизматичным миллионером-мошенником Бернаром Тапи умыкнула из бюджета более 400 миллионов евро! Так что ж, прикажете и ее тоже на нары? :lol:

[Churchill]

американские, европейские и российские политики однозначно указали Виктору Януковичу, что они выступают принципиально против того, чтобы любого титульного политического деятеля любой страны можно было осудить за воровство и взяточничество, невзирая ни на какие имеющиеся доказательства.

Например, осуждение Тимошенко и реальное заключение ее в исправительное учреждение может создать прецедент, когда избиратели стран ЕС спросят и у своих политиков, а почему это они сами до сих пор еще на свободе, если Тимошенко уже на нарах? Ведь на Западе воруют даже похлеще!!

Вот, к примеру, Кристиан Лагард – бывшая министр экономики Франции, а ныне глава любимого всеми МВФ.))) Так она тоже сегодня находится под следствием.

И не меньше Юлии Владимировны деньги любила, да и продолжает их любить. Обвиняет ее французская Фемида, ни много ни мало, в том, что она вместе с харизматичным миллионером-мошенником Бернаром Тапи умыкнула из бюджета более 400 миллионов евро! Так что ж, прикажете и ее тоже на нары? :lol:

А, что её надо в жопу целовать.

[Гість джин]

А, что её надо в жопу целовать.

Млин да не такие фигуры на баланде сидят. Премьер украины, мондавошка в геополитике.

[Churchill]

Млин да не такие фигуры на баланде сидят. Премьер украины, мондавошка в геополитике.

не. но в воровстве она дока

[рабинович]

не. но в воровстве она дока

насколько я понимаю в праве - суд был мягко говоря не совсем правый

[Churchill]

вот в остальном не знаю

[Гість Сhiortik]

насколько я понимаю в праве - суд был мягко говоря не совсем правый

чересчур даже мягко. Это был суд Линча. При власти подонков ожидать правого суда - по меньшей мере, наивно. Прочти на досуге:

занимательная, красочная статья....http://vu.ua/article/art_fire/1055.html

[Churchill]

чересчур даже мягко. Это был суд Линча. При власти подонков ожидать правого суда - по меньшей мере, наивно. Прочти на досуге:

занимательная, красочная статья....http://vu.ua/article/art_fire/1055.html

Ты прав, ей надо было влепить лет 12

[Гість Сhiortik]

Ты прав, ей надо было влепить лет 12

клеветы не приемлю. Злые шутки - сколько угодно, насмешки, издевки. Но за клевету - сурово и беспощадно.

Влепятся тому 12 лет, кто их призовет.

 

И я не шучу сейчас.

[Churchill]

клеветы не приемлю. Злые шутки - сколько угодно, насмешки, издевки. Но за клевету - сурово и беспощадно.

Влепятся тому 12 лет, кто их призовет.

 

И я не шучу сейчас.

о

Дорогой, когда она спёрла несколько бюджетов Украины, и ты за неё мазу тянешь и называешь это клеветой. ТО , что то тут не так. она нарушила воровской закон и за это поплатилась и не надо записывать в лохи которых разводят.

[Гість Сhiortik]

о

Дорогой, когда она спёрла несколько бюджетов Украины, и ты за неё мазу тянешь и называешь это клеветой. ТО , что то тут не так. она нарушила воровской закон и за это поплатилась и не надо записывать в лохи которых разводят.

не прав!! Клевета не в том, украла она или не крала. А в том, что ты извратил мои слова про "мягко говоря". Мазу я ни за кого не тяну. Каждый сам платит по счетам.

 

Прими слепоту за ясность зрения, а глухоту за острый слух. Восприми опасность как обещание покоя, а удачу - как вестницу несчастья.

 

Искать мудрость вне себя - вот верх глупости. (Мудрость тысячелетий. Буддийские изречения)

[Churchill]

не прав!! Клевета не в том, украла она или не крала. А в том, что ты извратил мои слова про "мягко говоря". Мазу я ни за кого не тяну. Каждый сам платит по счетам.

 

Прими слепоту за ясность зрения, а глухоту за острый слух. Восприми опасность как обещание покоя, а удачу - как вестницу несчастья.

 

Искать мудрость вне себя - вот верх глупости. (Мудрость тысячелетий. Буддийские изречения)

а как ты думал, не делай ошибок и их не будут находить.