Українська національна державність

[Орiана]

Галицько-Волинське князівство у ХІІІ ст. було найбільшою за територією державою Європи.

 

Воно здійснює походи в чеські, австрійські, польські, литовські і ятвязькі землі, як пише літопис, настільки далеко, як не ходив жоден інший руський князь.

 

Воєвода Данила Галицького Дмитро обороняв столичний Київ від монголів у 1240 р. Деякі міста Галицько-Волинського князівства, зокрема, Крем’янець і Холм, взагалі змогли встояти перед нашестям монголо-татар. До галицько-волинських князів монголи не надсилали баскаків для збору данини, а лише вимагали війська для участі в походах.

 

Королівська корона, надана Данилові 1255 р. Папою Римським, за тогочасними традиціями закріплювала вищість Данила над князями сусідніх католицьких країн – польськими, чеськими, австрійськими та угорськими.

 

У 1255–1257 рр. війська короля Данила завдали низку поразок монголам. Орда в цей час контролювала землі від Кореї й Південного Китаю, Ірану й Малої Азії до Центральної Європи. Жодна інша держава не наважувалася кидати їй виклик.

 

Приміром, у той же час володимиро-суздальський князь Олександр Невський визнав себе названим сином хана Батия, руйнівника Києва і отруйника власного батька, та лютими карами допомагав придушувати антиординські протести населення.

 

Князі Галичини брали з литовців (майбутньої великої держави) данину віниками і ликом, бо, як пише літопис, ті „не мали ні срібла, ні чого іншого вартісного”. Походи русинів завершився тим, що литовський князь Миндовг віддав за Данилового сина свою дочку і в посаг за нею міста Новгородок, Слоним і Волковийськ (нині на території Білорусі).

[Орiана]

А наступний литовський князь Войшелк взагалі визнав себе васалом волинського Василька, та віддав владу у Литовському князівстві синові Данила Галицького Шварну. Галицькі князі поширили свою владу до Балтійського моря.

 

А Галицький князь Мстислав Удатний, ставши новгородським князем, у 1216 р. в битві на р. Ліпиці завдав такої поразки володимиро-суздальському князівству, що суздальський князь Юрій Всеволодович та його брат Ярослав, майбутній батько Олександра Невського, тікали в одному спідньому одязі, в паніці загнавши семеро коней та залишивши на полі бою все військо.

Першого галицько-волинського князя Романа Мстиславича називають "самодержцем усієї Русі", у той час як, скажімо, щодо суздальського князя Андрія Боголюбського літопис повідомляє, що він "хотів бути самовладцем усієї Суздальської землі". Усі наступні галицько-волинські князі називалися "князями і господарями всієї Руської землі", а на їхніх печатках був відображений титул "короля Русі".

[Орiана]

Перша згадка про Україну

 

Під 1189 р. в літописі в оповіданні про галицького ізгоя Ростислава Берладника згадується, що він приїхав "в Україну Галицьку" (коли він в‘їхав у серединні землі цього князівства, а не його околиці). Під 1213 р. є запис "Данило же воротився домови і їхав з братом і прияв Берестій, и Угровеськ і Верещин, Столпе, Комов і всю Україну".

 

В обох цих випадках під "Україною" мається на увазі все князівство ("країна"), а не на його околиці. І те, що назву України довгий час виводили зі слова "окраїна", свідчить, що ті, хто це робив, елементарно не читали чи не бажали читати першоджерела.

[Орiана]

Галицько-Волинська держава занепала не в боротьбі, а від простого вимирання династії. Чимало держав (і навіть народів) за часів Середньовіччя народилися або загинули тільки тому, що відродилася або згасла їхня правляча династія.

[Орiана]

Про міжнародний престиж Галиччини

 

Свідчить хоча б той факт, що імператор Візантії Андронік Комнин був сином галицької княжни, отримував притулок в Галичині в часи боротьби за престол. Напередодні взяття Константинополя західноєвропейськими хрестоносцями у 1204 р. візантійський імператор Олексій ІІІ Ангел теж втікав до Романа Мстиславича в Галич.

Ймовірно, у галичан справді замала фантазія. Бо можна лише уявити, що б висмоктали із цих (реальних) історій ідеологи "третього Риму", якби вони трапилися у них. Можливо, їм навіть не довелося б видавати за "шапку Мономаха" шапку-монголку хана Узбека, як це трапилося насправді. Можливо, все було б органічніше: пішов майбутній імператор "до вітру", загубив корону – і "прощавай" Боспор і Дарданели.

 

І це вже не кажучи про УПА, яка десятиліття наодинці воювала з найпотужнішою імперією світу, у той час як народи Східної Європи не наважувалися на найменший спротив, а в СРСР громадяни часто боялися своєї тіні.

[Churchill]

Про міжнародний престиж Галиччини

 

Свідчить хоча б той факт, що імператор Візантії Андронік Комнин був сином галицької княжни, отримував притулок в Галичині в часи боротьби за престол. Напередодні взяття Константинополя західноєвропейськими хрестоносцями у 1204 р. візантійський імператор Олексій ІІІ Ангел теж втікав до Романа Мстиславича в Галич.

Ймовірно, у галичан справді замала фантазія. Бо можна лише уявити, що б висмоктали із цих (реальних) історій ідеологи "третього Риму", якби вони трапилися у них. Можливо, їм навіть не довелося б видавати за "шапку Мономаха" шапку-монголку хана Узбека, як це трапилося насправді. Можливо, все було б органічніше: пішов майбутній імператор "до вітру", загубив корону – і "прощавай" Боспор і Дарданели.

 

І це вже не кажучи про УПА, яка десятиліття наодинці воювала з найпотужнішою імперією світу, у той час як народи Східної Європи не наважувалися на найменший спротив, а в СРСР громадяни часто боялися своєї тіні.

Мамо, зьихала с глузду, у неё хоть соседи есть порядочные, ну хоть бы кто неотложку вызвал, ну совсем плохо бабе

[Орiана]

Міф третій,

 

галичани завжди "були під кимось".

 

Насправді республіканські традиції в Галичині були розвинуті найсильніше від решти земель Київської держави.

 

Приблизно в той час, як в Англії феодали змусили короля підписати Велику Хартію вольностей (1215 р.), галицьке "громадянське суспільство" виробляло з монархами ще й не таке.

Галицькі бояри взяли під контроль особисте життя галицького князя (того таки Ярослава Осмомисла, який підпирав гори військом і з каменеметів стріляв "за хмари"), змушуючи його жити із законною дружиною. У сина Осмомисла віче відібрало коханку, а коли той утік з нею – то все князівство.

 

Дикунське право рабства, з правом продажу кріпаків, з‘явилося на Лівобережжі України лише в 1783 р., після ліквідації державності, а на Правобережжі 1795 р. - приблизно в той час, коли в Галичині, про яку прибічники "русского міра" полюбляють говорити, що "вона завжди була під кимось", 1781 року було скасовано кріпацтво, запроваджено право кріпаків переходити на інші наділи та звертатися зі скаргами на панів до суду.

 

Політичний і культурний клімат Галичини був значно ліберальніший, ніж у будь-якій іншій частині території України, саме тому Галичина й стала "Українським П‘ємонтом".

[Орiана]

Міф четвертий –

 

галичани-уніати воювали з козаками.

 

Насправді, в часи козацьких походів на Польщу населення Галичини було масово православним. Більше того, Унію 1596 року як політичну акцію поляків не підтримали насамперед західноукраїнські єпископи, зокрема львівський і перемишльський.

 

Найбільш діяльні православні братства зародилися на Галичині й Волині – Львівське Успенське ставропігійне братство, а також братства в Рогатині, Красноставі, Галичі, Перемишлі, Дрогобичі, Луцьку.

Саме галичанин гетьман Петро Сагайдачний відновив православну ієрархію в Україні, галичанин Северин Наливайко виступав проти релігійного гноблення, а галичанин Стефан Яворський був місцеблюстителем патріаршого престолу і президентом Священного Синоду російської церкви за часів Петра Першого.

 

Насправді лише після занепаду козацьких державних утворень на Лівобережжі та Правобережжі України, особливо після 1720 року, починається масовий перехід в унію.

[Churchill]

Міф третій,

 

галичани завжди "були під кимось".

 

Насправді республіканські традиції в Галичині були розвинуті найсильніше від решти земель Київської держави.

 

Приблизно в той час, як в Англії феодали змусили короля підписати Велику Хартію вольностей (1215 р.), галицьке "громадянське суспільство" виробляло з монархами ще й не таке.

Галицькі бояри взяли під контроль особисте життя галицького князя (того таки Ярослава Осмомисла, який підпирав гори військом і з каменеметів стріляв "за хмари"), змушуючи його жити із законною дружиною. У сина Осмомисла віче відібрало коханку, а коли той утік з нею – то все князівство.

 

Дикунське право рабства, з правом продажу кріпаків, з‘явилося на Лівобережжі України лише в 1783 р., після ліквідації державності, а на Правобережжі 1795 р. - приблизно в той час, коли в Галичині, про яку прибічники "русского міра" полюбляють говорити, що "вона завжди була під кимось", 1781 року було скасовано кріпацтво, запроваджено право кріпаків переходити на інші наділи та звертатися зі скаргами на панів до суду.

 

Політичний і культурний клімат Галичини був значно ліберальніший, ніж у будь-якій іншій частині території України, саме тому Галичина й стала "Українським П‘ємонтом".

Какой климат, 600 лет раком, где ты этот бред берёшь и не стыдно галиматью то писать.

[Орiана]

міф п"ятий:

 

"галичани – не українці".

 

Як відомо, Волинь і північне передгір‘я Карпат, тобто Північна Галичина, більшістю вчених визнаються прабатьківщиною всіх слов‘ян. Це визнав навіть Володимир Путін.

 

Тому теорія про те, що прабатьківщину слов‘ян, у яких вистачило енергії й пасіонарності захопити далекі землі, населяють неслов‘янські галичани виглядає, м‘яко кажучи, дивно. Більше того, основні етнічні компоненти формування українського етносу і галичан зокрема є тотожними – і там, і там це слов‘янські племена і скіфо-сарматське населення.

 

Етнічна дистанція між предками східних і західних українців виявилася такою, що досить короткого історичного строку, який ці землі перебували під владою Києва, виявилося досить, щоб в ідентифікації й самоназві галицькі й закарпатські русини міцно співвіднесли себе з Київською Руссю, пронісши отримане з Києва ім‘я русинів до ХХ століття - до часу, коли для самих киян воно стало анахронізмом.

 

Очевидний факт: галичани говорять саме українською мовою. Це було безсумнівно і в XVII ст. для Богдана Хмельницького, і в ХІХ столітті для таких російських вчених, як Володимир Даль. Звичайно, когось може дратувати слово "філіжанка". Але на думку сучасних лінгвістів наявність діалектів як раз і свідчить про те, що мова довгий час розвивалася природним чином, а не була накинута ззовні.

 

Ось як, приміром, писав у грамотах син Данила Галицького князь Лев (точніше, його писар Захарія Вихоть): - якою мовою?

 

"А се я князь Лев син короля Данила згадавшися єм с нашими бояри яко прадід наш цар великий Володимир… По поток Червоний до верха Дубна даєм і приписоуєм на віки. З даньми і з роботами і с всіми оужитки. І с приходи, і справи всіми і ролями лоуками польми і з ріками і потоки… Іс землею іс сіножатями іс гаі і дубровами і с рікою і ставом іспотоки іскриницями со усьми побори, іс косою, іс млином…

І єще єсмо дали нато тиі села грамоти особливиє межи наших границь і боярських визначаючи… А на моє слово не треба уступатися нікому. А притом били митрополит Києвский Киприан, і владика Перемиский Ларіон і князь Андрей Ярославский, і пан Васко і інших бояр било много притом…"

[Орiана]

Портрет Данила Галицького на станції "Золоті Ворота" столичного метро - нагадування про те, як галичани правили Києвом

 

[Churchill]

Портрет Данила Галицького на станції "Золоті Ворота" столичного метро - нагадування про те, як галичани правили Києвом

 

вот дура. так Данила наш чисто русский князь, вы то при чём. Вот и вопрос стоит , как из вас за 600 лет из русских сделали, ни австро-венгров , ни поляков, а украинцев. А украинец это искусственное название.

[Орiана]

Галицькі феміністки 1930-х: нацистське "Кухня-Церква-Діти" не для нас :rolleyes:

 

[Орiана]

"Роздалися крики, вереск, трублення й стукіт… Фракції почали бити пульпітами. Українці й білоруси почали грати на різнорідних музичних інструментах" - Опозиційний досвід часів Австро-Угорщини і міжвоєнної Польщі.

 

[Churchill]

Галицькі феміністки 1930-х: нацистське "Кухня-Церква-Діти" не для нас :rolleyes:

 

а зачем это нам. эт ты полякам показывай.

[Chortik]

Национальное самосознание украинцев развивалось на почве этнографических отличий, особенностей психики, культурных тяготений и наслоений, связывающих Украину с Западной Европой, и исторически сложившегося уклада народной жизни, проникнутой духом демократизма.

Когда польско-украинская борьба закончилась добровольным присоединением Украинского государства к Московскому Царству, на основании договора 1654 г. , одновременно начался долгий, до сих пор не закончившийся, период трений между украинским населением и русской властью, обусловленных централистическими стремлениями последней.

В XVII и XVIII веках русско-украинские отношения сводились к постепенному поглощению и перевариванию Россией Украины как инородного политического тела, причем попутно ликвидировались основы местной культурной жизни (школа, свобода книгопечатания) и подвергались преследованию даже этнографические отличия. Последовательное развитие новых начал управления к концу XVIII века успело мало-помалу сгладить следы административной автономии на Украине, а сопутствовавшее новому укладу жизни разложение социальных отношений ослабило оппозицию украинцев великорусскому централизму. Как и в период польского владычества, высшие слои украинского общества в значительной части шли навстречу объединительным тенденциям правительства, а народные массы, по мере распространения на Украине новой социально-экономической структуры, обращались в живой инвентарь государственного хозяйства, теряя значение активной силы в национально-культурной жизни края.

Процесс разложения политического единства Украины проходил не без протестов со стороны сознательных элементов украинского населения и не без чрезвычайных мер со стороны государства, ускорявших водворение нового строя на развалинах старого. Были вспышки местных бунтов, попытки первых гетманов спасти политическую самостоятельность края при помощи иных держав, были открытые военные восстания, подавление которых вело за собою жестокие репрессии со стороны центрального правительства. Вместе с тем, последнее применяло разнообразные способы уничтожения военной силы Украины вплоть до специальных карательных экспедиций (разрушение Сечи) и выселения .

По мере ослабления национальной жизни Украины протест против русского централизма принимал иные формы, но не прекращался до конца XVIII в

[Churchill]

Национальное самосознание украинцев развивалось на почве этнографических отличий, особенностей психики, культурных тяготений и наслоений, связывающих Украину с Западной Европой, и исторически сложившегося уклада народной жизни, проникнутой духом демократизма.

Когда польско-украинская борьба закончилась добровольным присоединением Украинского государства к Московскому Царству, на основании договора 1654 г. , одновременно начался долгий, до сих пор не закончившийся, период трений между украинским населением и русской властью, обусловленных централистическими стремлениями последней.

В XVII и XVIII веках русско-украинские отношения сводились к постепенному поглощению и перевариванию Россией Украины как инородного политического тела, причем попутно ликвидировались основы местной культурной жизни (школа, свобода книгопечатания) и подвергались преследованию даже этнографические отличия. Последовательное развитие новых начал управления к концу XVIII века успело мало-помалу сгладить следы административной автономии на Украине, а сопутствовавшее новому укладу жизни разложение социальных отношений ослабило оппозицию украинцев великорусскому централизму. Как и в период польского владычества, высшие слои украинского общества в значительной части шли навстречу объединительным тенденциям правительства, а народные массы, по мере распространения на Украине новой социально-экономической структуры, обращались в живой инвентарь государственного хозяйства, теряя значение активной силы в национально-культурной жизни края.

Процесс разложения политического единства Украины проходил не без протестов со стороны сознательных элементов украинского населения и не без чрезвычайных мер со стороны государства, ускорявших водворение нового строя на развалинах старого. Были вспышки местных бунтов, попытки первых гетманов спасти политическую самостоятельность края при помощи иных держав, были открытые военные восстания, подавление которых вело за собою жестокие репрессии со стороны центрального правительства. Вместе с тем, последнее применяло разнообразные способы уничтожения военной силы Украины вплоть до специальных карательных экспедиций (разрушение Сечи) и выселения .

По мере ослабления национальной жизни Украины протест против русского централизма принимал иные формы, но не прекращался до конца XVIII в

что то вы намешали сюда и людей и коней. что общего между Сечью где украинцев в помине не было и той же галычиной или той же Полтавой. когда Мазепка примкнул к шведам. вы хотите сказать это восстание напрода. что за бред вы несёте.

[Гість Churchіll]

У здравомыслящих людей нет и не было мыслей делить украинцев на западных и восточных. Всем выгодно, чтобы страна развивалась в экономическом отношении в условиях мира, без стычек и гражданских войн. Всем, кроме фашиствующих националистов, которые и подняли (и до сих пор ,судя, по постам, активизируются в этом направлении) этот вопрос -национальную рознь.

 

У тебя запаморочилось, потому, что Украины как государство НИКОГДА не было, была территория окраина Руси, которая постепенно превратилась в украину, но не в государство, а как была территорий так и осталась, и так как её захватывал. кому ни лень. то и куча суржиков появилась. а как таковой укрю мовы никогда не было. вот поэтому и до сиз пор придумываете всякую ересь.

[Chortik]

У тебя запаморочилось, потому, что Украины как государство НИКОГДА не было,

что нам стоит дом построить? Не умеют - научим. Не хотят - заставим! :lol:

[Гість Churchіll]

"Слобожанщина, Донбасс и бо́льшая часть Новороссии вошли в состав Украины" - Википедия.

"После развала Советского Союза между Украиной и Россией возникли различные спорные вопросы. Одним из них была принадлежность Крымского полуострова, при передаче которого УССР в 1954 году было нарушено действовавшее советское законодательство. Вопрос был решён, когда Россия согласилась на то, чтобы Крым остался в составе Украины, сохраняя при этом автономный статус" -это попозже, но...

тебе уже ответили, что нех бред писать.

[рабинович]

А вот тут по подробнее можно, кто там у вас кончает

тупой русский пасивный быдло пидарас черчиль - снова постишь великосодержательные посты уровня - тут был я - русский быдло пидарас

[GiRaFo.chka]

тупой русский пасивный быдло пидарас черчиль - снова постишь великосодержательные посты уровня - тут был я - русский быдло пидарас

мусик, привет!

 

Сделай мне сюрприииз. Обнови подпись!

[Гість Красная шапочка]

мусик, привет!

 

Сделай мне сюрприииз. Обнови подпись!

Ой, снова бабушка!

[рабинович]

Ой, снова бабушка!

а 300 лет тому назад была красной шапочкой

[Chortik]

Ой, снова бабушка!

здравствуй, милый дедушка!

 

«......, Константин Макарыч! —

 

И пишу тебе письмо. Поздравляю тебя с окончательным диагнозом ДЦП и желаю тебе всего от господа бога. Нету у меня ни отца, ни маменьки, только ты у меня один остался».

 

перевожу глаза на темное окно, в котором мелькает отражение свечки, и живо воображаю себе тебя, своего деда Константина Макарыча, служащего ночным сторожем у господ Живаревых.

Маленького, тощенького, но необыкновенно юркого и подвижного старикашку лет 65-ти, с вечно смеющимся лицом и пьяными глазами.

 

Днем ты спишь в людской кухне или балагуришь с кухарками, ночью же, окутанный в просторный тулуп, ходишь вокруг усадьбы и стучишь в свою колотушку.

За тобой, опустив головы, шагают старая Каштанка и кобелек Вьюн, прозванный так за свой черный цвет и тело, длинное, как у ласки.

 

Ему уж не раз отбивали задние ноги, раза два его вешали, каждую неделю пороли до полусмерти, но он всегда оживал.

 

Теперь, наверно, ты стоишь у ворот, щуришь глаза на ярко-красные окна деревенской церкви и, притопывая валенками, балагуришь с дворней. Колотушка твоя подвязана к ..ХЗ-де.

Ты всплескиваешь руками, пожимаешься от холода и, старчески хихикая, щиплешь то горничную, то кухарку.

 

— Табачку нешто нам понюхать? — говоришь ты, подставляя бабам свою табакерку.

 

Бабы нюхают и чихают. Ты приходишь в неописанный восторг, заливаешься веселым смехом и кричишь:

 

— Отдирай, примерзло!

 

Даёшь понюхать табаку и собакам. Каштанка чихает, крутит мордой и, обиженная, отходит в сторону. Вьюн же из почтительности не чихает и вертит хвостом.

 

А погода великолепная. Воздух тих, прозрачен и свеж. Ночь темна, но видно всю твою ебанутую дыню без крыши, со струйками дыма, идущими из труб.

 

Милый дедушка, в красной шапочке! сделай божецкую милость, возьми меня отсюда домой, на деревню, нету никакой моей возможности… Кланяюсь тебе в кривые ножки и буду вечно бога молить, увези меня отсюда, а то помру…»

[Дэна]

Очень многА букАВ. Но синеньких не хватает.

[Chortik]

Очень многА букАВ. Но синеньких не хватает.

та тут на форуме голубых - завались. А шо, интересуешься?

[Дэна]

та тут на форуме голубых - завались. А шо, интересуешься?

Да. Синенькими с беленьким. Есть такие ? Ты со всеми голубыми знаком (а), знаешь их количество? :blink:

[Chortik]

Да. Синенькими с беленьким. Есть такие ? Ты со всеми голубыми знаком (а), знаешь их количество? :blink:

трудно, но надо понимать так, что тебя интересуют особи - метисы. Чтоб мама ейный - с болотной, папа - майданутый. Их чадо и будет искомый результат?

Тебе в Макеевку.

[Дэна]

трудно, но надо понимать так, что тебя интересуют особи - метисы. Чтоб мама ейный - с болотной, папа - майданутый. Их чадо и будет искомый результат?

Тебе в Макеевку.

Фуу...Лишь бы не во Львов. Я теперь представляю всех жителей Львова в виде Орианы...Бррр..А Макеевку -ну ее. Там скучно и пыльно. Я бы на форуме хотела ими полюбоваться.