Перейти до змісту
Український політичний форум

Українська національна державність


Гість Зима

Рекомендовані повідомлення

8 вересня 1514 року союзне військо Великого князівства Литовського і Польського королівства, очолюване руським князем Костянтином Острозьким, розбило армію Московського князівства.

 

За що воювали

 

Наприкінці XV сторіччя між Литовською і Московською державами розгорнулася запекла боротьба за давньоруську спадщину. Питання стояло руба: кому в разі перемоги домінувати в Центрально-Східній Європі.

 

Велике князівство Литовське ще протягом ХІІІ – XV ст приєднало до себе більшість руських князівств і земель. Але Московське велике князівство намагалося (і не безуспішно) підкорити їх своїй владі.

 

У листопаді 1512 року цар Василій ІІІ без оголошення війни розпочав наступ на Велике князівство Литовське (ВКЛ). Безпосередньою метою наступу став Смоленськ. Проте московським військам довелося здійснити три кампанії, аж поки 31 липня 1514-го фортеця не капітулювала.

 

Внаслідок московсько-литовської війни 1512-22 років Москва отримала Смоленськ. Місто повернулося до складу Великого князівства Литовського у 1611 році, в часи Сагайдачного. Знову Смоленськ став московським у 1654-му, під час спільних козацько-московських дій на території нинішньої Білорусі

 

Ця перемога створила хороші умови для наступу на внутрішні райони Литовської держави. Польський король і Великий князь Литовський Сигізмунд І Ягеллончик уже майже рік намагався зібрати військо. Проте шляхта не поспішала вставати під прапори, а грошей на найманців у державній скарбниці не було.

Великий гетьман Литовський Костянтин Острозький мав під рукою українські полки з Волині та Поділля.

 

Проте рух уздовж кордону Білгородської орди не давав йому можливості кинути їх на московський фронт. Тільки ополчення київської землі разом із союзними кримськими татарами здійснило у 1513-1514 роках два походи на Сіверщину.

Посилання на коментар
Поділитись на інших сайтах

  • Відповідей 2,7 тис
  • Створена
  • Остання відповідь

Князь Костянтин Іванович Острозький (бл. 1460 – 1530) уславився як визначний полководець, сучасники називали його руським Сціпіоном. Після битви під Оршею папський легат у Польщі писав: "Князь Костянтин може бути названий найкращим воєначальником нашого часу, він 33 рази ставав переможцем на полі битви... в бою він не поступається хоробрістю Ромулу"

 

Изображение

Посилання на коментар
Поділитись на інших сайтах

Ну і підсумки, як завжди в історії України-Русі - почали гарно, але до пуття не довели:

 

Після битви

 

Здавалося, шлях на Смоленськ був відкритий, однак сталося те, чого боявся князь Острозький. Більшість шляхти вже не хотіла воювати й почала збиратися додому.

 

 

Гетьман у такій ситуації спромігся організувати повернення Мстиславля, Кричева й Дубровно. Але незабаром військо було розпущено.

Посилання на коментар
Поділитись на інших сайтах

Князь Костянтин був великим ревнителем православ'я і ктитором Києво-Печерської лаври. Його надгробок (на фото) був композиційним центром Успенського собору, підірваного восени 1941 року під час відступу Червоної Армії

 

Изображение.

Посилання на коментар
Поділитись на інших сайтах

Повторить бы!!

а ведь придётся . если будет подписана ассоциация. то востоку и югу придётся отделятся, ведь это только западенцам привычно на коленях раком стоять.
Посилання на коментар
Поділитись на інших сайтах

Немного о названии страны Украина:

 

Цитата:""Оукраинами" ("украинами", "украйнами") с XII по XVII вв. именовали различные пограничные земли Руси. В Ипатьевской летописи под 6695 (1187) годом упоминается переяславская "оукраина", под 6697 (1189) годом. - галицкая "оукраина", под 6721 (1213) - перечисляются пограничные города этой галицкой "оукраины": Брест, Угровск, Верещин, Столп, Комов. В I Псковской летописи под 6779 (1271) - говорится о сёлах псковской "украины". В русско-литовских договорах XV в. упоминаются "вкраинъные места", "Украiные места", "Вкраиныи места", под которыми понимаются Смоленск, Любутск, Мценск. В договоре двух рязанских князей 1496 г. названы "наши села в Мордве на Цне и на Украине". В отношении московско-крымской границы с конца XV в. также говорилось: "Украина", "Наши украины", "наши украинные места". В 1571 г. была составлена "Роспись сторожам из украиных городов от польския украины по Сосне, по Дону, по Мече и по иным речкам". Наряду с "татарскими украинами" существовали также "казанская украина" и "немецкая украина". Документы конца XVI в. сообщают об "украинской службе" московских служилых людей: "А украинским воеводам всем во всех украинских городех государь велел стоять по своим местом по прежней росписи и в сход им быть по прежней росписи по полком; а как будет приход воинских людей на государевы украины, и государь велел быти в передовом в украинском полку". В российском законодательстве XVII в. часто упоминаются "Украйна", "Украйные городы", "Государевы Украйны", "Наши Украйны", "Украйные/Украинские городы дикого поля", "Украйнские городы", говорится о пребывании воинских людей "на Государевой службе на Украйне". Понятие это - крайне широкое: "...в Сибирь и в Астрахань и в иные дальние Украинные городы". Однако в Московском государстве с рубежа XV-XVI вв. существовала и Украйна в узком смысле слова - окская Украйна ("Украина за Окой", "крымская украина"). В российском законодательстве XVI-XVII вв. неоднократно приводится список городов такой Украйны: Тула, Кашира, Крапивна, Алексин, Серпухов, Торуса, Одоев. Наряду с ней существовала и Слободская Украйна Московского государства.

 

В конце XVI - I половине XVII в. словом "Украина" в узком смысле слова также стали обозначать земли Среднего Поднепровья - центральные области современной Украины. В польских источниках (королевских и гетманских универсалах) упоминаются "замки и места наши Украйные", "места и местечки Украинные", "Украина Киевская". В российском законодательстве XVII в. фигурирует "Украйна Малороссийская", "Украйна, которая зовется Малою Россией", правобережье Днепра именовалось "Польской Украйной". Малороссия и Слободская Украйна в российском законодательстве четко разделялись: "Малороссийских городов жители приезжают в Московское государство и в Украинные городы...""

Посилання на коментар
Поділитись на інших сайтах

Немного о названии страны Украина:

 

Цитата:""Оукраинами" ("украинами", "украйнами") с XII по XVII вв. именовали различные пограничные земли Руси. В Ипатьевской летописи под 6695 (1187) годом упоминается переяславская "оукраина", под 6697 (1189) годом. - галицкая "оукраина", под 6721 (1213) - перечисляются пограничные города этой галицкой "оукраины": Брест, Угровск, Верещин, Столп, Комов. В I Псковской летописи под 6779 (1271) - говорится о сёлах псковской "украины". В русско-литовских договорах XV в. упоминаются "вкраинъные места", "Украiные места", "Вкраиныи места", под которыми понимаются Смоленск, Любутск, Мценск. В договоре двух рязанских князей 1496 г. названы "наши села в Мордве на Цне и на Украине". В отношении московско-крымской границы с конца XV в. также говорилось: "Украина", "Наши украины", "наши украинные места". В 1571 г. была составлена "Роспись сторожам из украиных городов от польския украины по Сосне, по Дону, по Мече и по иным речкам". Наряду с "татарскими украинами" существовали также "казанская украина" и "немецкая украина". Документы конца XVI в. сообщают об "украинской службе" московских служилых людей: "А украинским воеводам всем во всех украинских городех государь велел стоять по своим местом по прежней росписи и в сход им быть по прежней росписи по полком; а как будет приход воинских людей на государевы украины, и государь велел быти в передовом в украинском полку". В российском законодательстве XVII в. часто упоминаются "Украйна", "Украйные городы", "Государевы Украйны", "Наши Украйны", "Украйные/Украинские городы дикого поля", "Украйнские городы", говорится о пребывании воинских людей "на Государевой службе на Украйне". Понятие это - крайне широкое: "...в Сибирь и в Астрахань и в иные дальние Украинные городы". Однако в Московском государстве с рубежа XV-XVI вв. существовала и Украйна в узком смысле слова - окская Украйна ("Украина за Окой", "крымская украина"). В российском законодательстве XVI-XVII вв. неоднократно приводится список городов такой Украйны: Тула, Кашира, Крапивна, Алексин, Серпухов, Торуса, Одоев. Наряду с ней существовала и Слободская Украйна Московского государства.

 

В конце XVI - I половине XVII в. словом "Украина" в узком смысле слова также стали обозначать земли Среднего Поднепровья - центральные области современной Украины. В польских источниках (королевских и гетманских универсалах) упоминаются "замки и места наши Украйные", "места и местечки Украинные", "Украина Киевская". В российском законодательстве XVII в. фигурирует "Украйна Малороссийская", "Украйна, которая зовется Малою Россией", правобережье Днепра именовалось "Польской Украйной". Малороссия и Слободская Украйна в российском законодательстве четко разделялись: "Малороссийских городов жители приезжают в Московское государство и в Украинные городы...""

У этих свидомых, своя сказочная альтернативная история. ну . что с них возьмёшь.
Посилання на коментар
Поділитись на інших сайтах

а ведь придётся . если будет подписана ассоциация. то востоку и югу придётся отделятся, ведь это только западенцам привычно на коленях раком стоять.

Ти чуч це повторюєш як мантру - нє?

 

Бо інакше, за слова треба відповідати...

Посилання на коментар
Поділитись на інших сайтах

Володимир Середа: "Польські комуністи хотіли моноетнічної держави"

10.09.2013 _ Михайло Галущак

 

 

"Польські солдати наказали спакувати майно - все, що поміститься на один віз. Решту покинули. Кілька днів депортовані чекали вагонів на станції Радимно. Дехто з місцевих кидався в нас камінням... А тепер у Радимно проводять "реконструкцію Волинської різанини"..."

 

http://www.istpravda.com.ua/articles/2013/09/10/136187/

Посилання на коментар
Поділитись на інших сайтах

69 років тому, у вересні 1944-го, з Польщі почали депортувати українців. За сім років польська і радянська влади примусово переселили близько 500 тисяч наших земляків. Вражаючі цифри доповнюються вражаючими фактами:

 

- кордону між Польщею та Радянським Союзом не існувало;

 

- депортація проводилась ніким не визнаними структурами, під прицілом гвинтівок та зі словами про добровільність;

 

- часто польська соціалістична влада і польське націоналістичне підпілля діяли солідарно;

 

- людей депортували у відкритих товарних вагонах разом із худобою - до порожніх хат, де неможливо було приготувати навіть їжу.

 

Про перший період депортації, який розпочався 9 вересня 1944 року, із власного життєвого досвіду для ІП розповів голова Об’єднання товариств депортованих українців "Закерзоння" Володимир СЕРЕДА.

Посилання на коментар
Поділитись на інших сайтах

- У Верховній Раді зареєстровано постанову, у якій депортація українців 1944-51 років називається "етнічною чисткою з ознаками геноциду"? Чи не є це симетричною відповіддю на польське трактування Волинських подій?

 

- Не треба зводити все до "око за око" чи "зуб за зуб". Для нас, депортованих українців, політична та юридична оцінки нашого примусового виселення завжди були актуальними.

Однак, маємо визнати й інше: антиукраїнські настрої, а деколи істерія, яку ми зараз спостерігаємо у Польщі, набрали обертів в останні роки.

Польська політична еліта не завжди дотримується попередніх польсько-українських домовленостей. Зокрема, це стосується українських меморіалів у Польщі і навпаки. І раніше сторони знаходили порозуміння.

 

- Які були правові підстави цієї депортації?

 

- По суті, жодних. Угоду про так звану "евакуацію" українського населення з території Польщі і польських громадян із території УРСР 9 вересня 1944 року у Любліні уклали органи влади, які на той час ніким на міжнародній арені не визнавались. Це були – уряд УРСР та польський Комітет національного визволення.

Станом на 9 вересня 1944 року ще не існувало міждержавного договору про радянсько-польський кордон. Договір був укладений лише 16 серпня 1945 року в Москві, а ратифікований у лютому 1946-го. Однак в угоді 1944 року вже перераховувалися навіть повіти, з яких повинні були виселяти українців.

Посилання на коментар
Поділитись на інших сайтах

- Якою була позиція Сталіна?

 

- Формально він вирішив не втручатись у проблеми українців, які опинились по той бік кордону. Це було доручено васалам – уряду УРСР, який на той час очолював Микита Хрущов, та комуністичному Польському Комітету національного визволення, на чолі з Едвардом Осубкою-Моравським.

 

- Чому ж Москва погодилась на переселення?

 

- Вся справа у тому, що це переселення йшло у двох напрямках – із Заходу на Схід і зі Сходу на Захід. З території УРСР до Польщі було репатрійовано понад 700 тисяч поляків. Це те, що не дає сьогодні спокійно жити багатьом так званим "кресовим" [від польського "Східні креси" ("східні околиці") - території нинішніх України, Білорусі і Литви, які в 1920-39 роках входили до складу Другої Речі Посполитої - ІП] середовищам у Польщі.

 

- Яку мету переслідував польський комуністичний режим?

 

Комуністичний режим Польщі ставив собі за мету продовжити злочинну політику польського міжвоєнного уряду націонал-демократів – збудувати у Польщі моноетнічну державу, Польщу, де б не було місця національним меншинам.

Посилання на коментар
Поділитись на інших сайтах

- В угоді кілька разів було вказано, що евакуація відбувалася добровільно. Наскільки це відповідає дійсності?

 

- Евакуація – це тимчасове переселення у зв’язку з якимись катастрофами, стихійними лихами, воєнними діями. Однак після усунення причин евакуації всі охочі можуть повернутися додому. У нашому випадку такого не передбачалось.

У першій статті Угоди чітко зазначалось, що "евакуація є добровільною і тому примус не може бути застосований ні прямо, ані посередньо".

Однак уже на початку листопада 1944 року люблінський воєвода [аналог голови облдержадміністрації - ІП] Казімєж Сідор у зверненні до керівництва комуністичної влади Польщі стверджував, що теза "добровільності" в угоді про переселення є неслушною, і "ми повинні йти на примусове переселення".

 

- Кого почали виселяти першими?

 

- Перші ешелони з українцями поїхали 15 жовтня 1944 року – це були в основному ешелони з Холмщини. Депортація з Холмщини почалась передусім тому, що це була найбільш страждальна земля. Антиукраїнський терор розпочався там із 1942 року. Спочатку польське підпілля вбивало найбільш політично свідомих українців – учителів, священиків, громадських діячів.

Навесні 1944 року антиукраїнський терор на Холмщині досягнув свого апогею. Символом цієї трагедії є колись українське село Сагринь.

Крім антиукраїнського терору, "добровільність" евакуації "забезпечувалась" повною ліквідацією українського шкільництва, будь-яких проявів організованого українського громадського життя, дискримінацією українців під час проведення аграрної реформи, непосильними обов’язковими податками, контингентами зерна тощо.

Посилання на коментар
Поділитись на інших сайтах

- Як депортація проводилась на інших територіях?

 

- Після Холмщини депортація продовжилась на Лемківщині, у Надсянні та Західній Бойківщині. Методи її стимулювання не змінились. Навесні 1945 року там було знищено десятки українських сіл, зокрема Павлокому, Бахів, Скопів, Березку, Малковичі, Пискоровичі, Гораєць, Новий і Старий Люблинці, де було замучено не одну сотню українців.

Народ був у паніці, розгублений, і переселення відбувалося дуже мляво. Влітку 1945 року стало очевидним, що акція остаточно провалилась. Настільки великим було небажання виїздити, покидати свої рідні оселі, прабатьківський край.

Тому з вересня 1945 року примусове виселення українців безпосередньо здійснювали спеціально підготовлені військові підрозділи трьох польських дивізій.

Так само, як і на території УРСР, у повоєнній Польщі комуністичні режими брутально зліквідували УГКЦ. Перемиські єпископи УГКЦ Йосафат Коциловський і Григорій Лакота у 1946 році були заарештовані, передані НКВД і ув’язнені в радянських концтаборах, де й загинули.

 

- Як виселяли вашу родину?

 

- Наше рідне село Ляшки, як і всю Східну Ярославщину, польські солдати виселяли навесні 1946 року. 21 березня на нашому подвір’ї появилося декілька непрошених гостей у мундирах польських солдатів і в брутальний, щоб було більш переконливо, спосіб наказали за лічені години спакувати на один віз своє майно.

У нашвидкоруч оформленому евакуаційному листі написано, що на цьому возі помістилось 8 центнерів [800 кг] зерна і зернопродуктів та ще 10 центнерів речей домашнього вжитку. Як колись казали, папір усе витримає.

 

"Евакуаційний лист", виписаний на батька Володимира Середи

Все, що не вміщалось на віз, залишилось. Зізнаюсь, що ми утримували 3 корови, декілька свиней, багато домашньої птиці, кролів. Прив’язали до воза одну корову і покинули рідну оселю.

Валка підвод із українцями була конвойована до залізничної станції у місті Радимно - того самого Радимно, де нещодавно у липні польські шовіністи провели провокаційну "реконструкцію Волинської різанини беззахисних поляків".

На щастя, наш найближчий добрий сусід - поляк Станіслав Гальва - своєю підводою привіз на залізничну станцію ще трохи корму для двох коней і нашої годівниці корови. Декілька днів у холодну дощову погоду у напівзруйнованих бараках поблизу станції чекали на товарні вагони. Місцеві польські "герої" мали можливість не тільки образливими криками, а й жбурлянням камінням прощатися з нами.

У двохвісні товарні вагони - на щастя, криті - розміщували по дві-три сім’ї. В одній половині вагона на наших пожитках розмістилися ми, а у другій – наші коні, корови. Холод, антисанітарія, а найбільше голодні коні, корівки – ось що супроводжувало понад тижневу "добровільну евакуаційну" дорогу (довжиною менше 30 км) до польсько-радянського кордону.

 

З родинного архіву Володимира Середи

Нестача паротягів була ще більшою, ніж вагонів. На великій товарній станції Журавиця, поблизу Перемишля, відчепил паротяг - і серед десятків колій із завантаженими на них вагонами з вугіллям ми провели ще декілька діб. Я досі відчуваю запах вугілля, коли згадую про цю подорож.

Радянську територію до станції вивантаження Великі Бірки на Тернопільщині ми, на щастя, проїхали менш, ніж за добу. Нам пощастило, бо вагон був критий, але багатьох українців везли у відкритих вагонах і довше, ніж нас.

Посилання на коментар
Поділитись на інших сайтах

- Куди саме вас виселили і як проходив процес адаптації?

 

- Наш вагон розселили по багатьох селах Великобільчицького району Тернопільської області. Нас виселили у селі Байківці. Житла тут не вистачало, тому на одне подвір’я і в одну хату поселяли по дві сім’ї. Це були господарства, з яких у 1945 році виїхали поляки.

Все, що перед нами було, коли ми зайшли у свою кімнату – це голі стіни і підлога. Ані ліжка, ні столу, ні стільця… Найважче було із приготуванням їжі – поблизу не було лісу і місцеві люди розпалювали вогонь соломою, якої нам важко було в перший рік дістати.

У цьому селі ми були не першими переселенцями – у 1945 році сюди привезли українців з Перемишля. Місцеве населення, попри певні наші відмінності на культурному рівні, поставилось до нас добре – із розумінням трагедії.

 

________

 

Мій чоловік з родини переселенців. Його дід залишив у Польщі багато землі і добротну хату, а переїхав у щось таке, схоже на сарай

Посилання на коментар
Поділитись на інших сайтах

- Яка була реакція українського підпілля на депортацію українців?

 

- Перші українські загони самооборони на Закерзонні почали створюватись навесні 1945 року - з них і почали формуватись відділи УПА. Було зрозуміло, що без організованого опору народ є кинутим на поталу.

Правда, були спроби вести переговори з польським підпіллям. Однак, результати цих перемовин були тимчасовими і порушувались, як правило, польською стороною.

Варто визнати: там, де українська самооборона була міцнішою, було менше українських жертв.

 

- Як довго тривала депортація українців?

 

- Кілька разів термін виселення продовжувався - і офіційно депортація закінчилася у червні 1946 року. Хоча зачистка тривала до кінця липня.

За офіційними даними, на територію УРСР всього було депортовано 482 тисячі 880 осіб. Очевидно, що реальна кількість вигнаних українців була більшою. В окремих місцевостях не було належного обліку, люди втікали, рятуючи своє життя.

 

- Чи була реакція на це примусове переселення від міжнародної спільноти?

 

- Східні кордони повоєнної Польщі були важливим питанням на міжнародних конференціях в часи Другої світової війни. Зокрема, у Ялті Сталін їх практично вже погодив із західними союзниками. В основу цих домовленостей лягла "лінія Керзона", по якій, з окремими відхиленнями на користь Польщі, повинен був проходити кордон.

 

- Хто повинен нести відповідальність за ці злочини?

 

- Що стосується депортацій українців у 1944-46, 1948 та 1951 роках, то відповідальність за це повинні нести обидва комуністичні режими – польський і радянський.

Що стосується депортаційної акції "Вісла" у 1947 році, то це справа виключно Польської Народної Республіки. Принаймні, я не знаю жодного документа, в якому говорилось би про офіційну вказівку Кремля проводити акцію "Вісла". Хоч ця акція і проводилась у погодженні з Кремлем.

Посилання на коментар
Поділитись на інших сайтах

Получается следующее: они УПА организовывают, борются на стороне фашистов против народа своей страны, а потом плачут, что мало наказали и куда переселили? Или в чем суть? :blink:

Посилання на коментар
Поділитись на інших сайтах

- Як нам сьогодні ставитися до цього історичного факту?

 

- Упродовж 1944-1946, 1948 і 1951 років із Холмщини, Підляшшя, Надсяння, Лемківщини, Західної Бойківщини було примусово виселено - тобто депортовано - понад півмільйона українців. Об’єднання товариств депортованих українців в усі роки своєї діяльності розцінювало і розцінює ці дії як етнічну чистку.

Примусове виселення супроводжувалось убивствами виселених українців - в тому числі й масовими. Ці вбивства здійснювало як польське націоналістичне підпілля, так і в окремих випадках підрозділи Війська Польського, Комітету внутрішньої безпеки, прикордонники. Це дозволяє сказати, що етнічна чистка українців на землях нинішньої Польщі має ознаки геноциду.

 

 

Наступного року виповниться 70 років від початку цих трагічних подій. Заради торжества історичної справедливості, нашим основним завданням є нарешті домогтися на найвищому державному рівні об’єктивної політичної та правової оцінки цієї однієї з найбільш трагічних сторінок у новітній історії українського народу.

Посилання на коментар
Поділитись на інших сайтах

Получается следующее: они УПА организовывают, борются на стороне фашистов против народа своей страны, а потом плачут, что мало наказали и куда переселили? Или в чем суть? :blink:

Аналогічно: вони воюють під прапором Сталіна - найбільшого тирана новітньої історії, а потім плачуть, що проти них організовували УПА.

 

Дена, ти коли пишеш свої коменти - пам"ятай: ПАЛКА МАЄ ДВА КІНЦІ!!!

Посилання на коментар
Поділитись на інших сайтах

Аналогічно: вони воюють під прапором Сталіна - найбільшого тирана новітньої історії, а потім плачуть, що проти них організовували УПА.

 

Дена, ти коли пишеш свої коменти - пам"ятай: ПАЛКА МАЄ ДВА КІНЦІ!!!

Аналогией тут и не пахнет. Так ты всерьез считаешь, что фашистскую Галичину надо было по головке погладить и премировать: фашисты с одной стороны, а УССР- с другой?
Посилання на коментар
Поділитись на інших сайтах

Аналогией тут и не пахнет. Так ты всерьез считаешь, что фашистскую Галичину надо было по головке погладить и премировать: фашисты с одной стороны, а УССР- с другой?

Ти так любиш посилатися на авторитетні заяви світу. Так ось, якщо Галичина - фашистська, то СРСР - сталінський, а ці два режими СВІТОВОЮ спільнотою визнані - людиноненависницькими і злочинними. І якщо галичани - посібники фашистів, то "радянський народ" - посібник сталінізму.

І що далі? Глухий кут? Чи все ж таки ти перестанеш доходити до маразму і припиниш приписувати людям невластиві їм гріхи, особливо, якщо все це, що ти пишеш - відверта брехня?!

 

Ти ж любителька списувати інформацію з Вікі - заглянь, що там написано про УПА.

Посилання на коментар
Поділитись на інших сайтах

Ти так любиш посилатися на авторитетні заяви світу. Так ось, якщо Галичина - фашистська, то СРСР - сталінський, а ці два режими СВІТОВОЮ спільнотою визнані - людиноненависницькими і злочинними. І якщо галичани - посібники фашистів, то "радянський народ" - посібник сталінізму.

І що далі? Глухий кут? Чи все ж таки ти перестанеш доходити до маразму і припиниш приписувати людям невластиві їм гріхи, особливо, якщо все це, що ти пишеш - відверта брехня?!

 

Ти ж любителька списувати інформацію з Вікі - заглянь, що там написано про УПА.

Не глухой кут, а очередная ложь националистов. Фашизм (нацизм) официально осужден мировым сообществом, а сталинизм - ОТНЮДЬ НЕТ. УПА подвергается не просто осуждению, а крайне негативному отношению, на всех ресурсах. Только нацики изредка попискивают. НЕ ВАЛИ С БОЛЬНОЙ ГОЛОВЫ НА ЗДОРОВУЮ, НЕ ЛГИ!
Посилання на коментар
Поділитись на інших сайтах

Фашизм (нацизм) официально осужден мировым сообществом, а сталинизм - ОТНЮДЬ НЕТ. УПА подвергается не просто осуждению, а крайне негативному отношению, на всех ресурсах. Только нацики изредка попискивают. НЕ ВАЛИ С БОЛЬНОЙ ГОЛОВЫ НА ЗДОРОВУЮ, НЕ ЛГИ!

Нехай " всі ресурси" будуть на твоїй совісті, тим більше, що на ній вже нема місця для клейма брехня.

 

А ось зі світовою спільнотою розберемося:

ОБСЕ прирівняв сталинізм до нацизму

 

І сталося це 2 липня 2009 року

 

 

 

Парламентская ассамблея ОБСЕ вчера выступила с резолюцией "Воссоединение разделенной Европы", уравнивающей сталинизм и нацизм и призывающей к международному осуждению тоталитарных режимов. Это позволит странам бывшего СССР вновь потребовать от России возмещения ущерба за оккупацию. В документе содержатся и намеки на российскую современность:

 

от России как участника ОБСЕ требуют отказа от демонстраций во славу советского прошлого и избавления от структур, "приукрашивающих историю". В Москве документ сочли "новым политическим демаршем против России" в преддверии годовщины начала Второй мировой войны.

 

Авторы резолюции отмечают, что в XX веке европейские страны пострадали от двух мощных тоталитарных режимов, которые несли с собой геноцид и преступления против человечества,– нацистского и сталинского. Для безоговорочного осуждения тоталитаризма ОБСЕ предлагает учредить общеевропейский день памяти жертв сталинизма и нацизма, приурочив его к подписанию пакта Молотова–Риббентропа 23 августа 1939 года (этим документом Германия и СССР разделили между собой Европу). Развитие этой темы чревато вполне конкретными последствиями для России: в странах Балтии и в Украине ставится вопрос о том, чтобы Россия как правопреемница СССР компенсировала "ущерб от оккупации".

С попыткой уравнять нацизм и сталинизм уже выступали делегаты ПАСЕ. В 2006 году доклад о "Необходимости осуждения преступлений тоталитарных коммунистических режимов" (в исходном названии осуждались "преступления коммунизма") российская делегация расценила как антироссийский демарш.

Посилання на коментар
Поділитись на інших сайтах

"У Москві резолюцію ОБСЄ назвали "образливим антиросійським випадом" і "насильством над історією". Так керівник російської делегації в ОБСЄ, заступник голови комітету Держдуми з міжнародних справ Олександр Козловський заявив: "Ті, хто ставлять на один щабель нацизм і сталінізм, забули, що саме сталінський Радянський Союз зазнав найбільших жертв та вніс найбільший внесок у справу визволення Європи від фашизму". "

 

.http://politiko.ua/blogpost3594

Посилання на коментар
Поділитись на інших сайтах

Фашизм (нацизм) официально осужден мировым сообществом, а сталинизм - ОТНЮДЬ НЕТ. НЕ ЛГИ!

 

Ось так дена і дрібніють - з цілого світу до Росії.

 

:lol: :lol: :lol:

 

То хто бреше?

Посилання на коментар
Поділитись на інших сайтах

Заархівовано

Ця тема знаходиться в архіві та закрита для подальших відповідей.


×
×
  • Створити...