*ЧОРНИЙ ВОРОН*

[GiRaFo.chka]

Залишенець. Чорний ворон

Автор Василь Шкляр

 

Країна Україна Україна

 

Мова Українська мова

 

Тема Україна в 1920-х роках, визвольна боротьба

 

Жанр історичний роман

 

Публікація 2009

 

 

«Залишенець. Чорний ворон» — історичний роман українського письменника Василя Шкляра. Під назвою «Чорний ворон» вийшов наприкінці 2009 року у видавництві «Ярославів Вал» (Київ) і майже одночасно під назвою «Залишенець» — у видавництві «Клуб сімейного дозвілля» (Харків).

 

Книжковому варіантові передувала публікація фрагмента «Суд» у газеті «Літературна Україна».

 

Роман відтворює одну з найдраматичніших і найбільш замовчуваних сторінок української історії — боротьбу українських повстанців проти окупаційної влади у 1920-х роках. В його основу покладено історичні документи, зокрема, з розсекречених архівів КДБ. Робота над романом тривала майже 13 років

На початку 2011 року «Клуб сімейного дозвілля» повідомив про друк додаткових 27 тисяч екземплярів книги. Таким чином, загальний її тираж сягнув 47 тис. [3]

 

У липні 2011 року Мистецька агенція «Наш Формат» випустила аудіоверсію «Залишенця». Озвучив книгу Петро Бойко, заслужений артист України, протоієрей Української православної церкви КП.

 

 

 

 

Відразу після виходу роману у світ з'явилося багато рецензій у пресі, і навіть із трибуни Верховної Ради промову про цей роман виголосив народний депутат України Володимир Яворівський.

24 жовтня 2011 року польський кінорежисер Єжи Гофман сказав, що відмовився екранізувати роман Василя Шкляра «Чорний ворон», тому що ця книга антиросійська і ксенофобська. Про це режисер заявив в інтерв'ю телеканалу «Україна». На питання телеканалу, чому Гофман не екранізуватиме «Чорного ворона» Василя Шкляра, режисер відповів: „Для мене «Чорний ворон» — книга націоналістична, саме що не антирадянська, а антиросійська! "

Анотації до роману

 

Василь Шкляр:

 

«Вожді, як маври, зробили свою справу і відійшли на еміграцію, а повстанці, марно чекаючи їхнього сигналу до всеукраїнського рушення, воювали ще майже десятиліття… Прототипом мого головного героя став один із найзагадковіших холодноярських отаманів — Чорний Ворон. Українська літературна критика ненавидить стрімкий розвиток подій. Я не збираюся їй догоджати, але в мене і крім сюжету є достатньо засобів, щоб тримати увагу читача, чий інтерес я ставлю понад усе»

 

 

Їх називали бандитами, розбійниками, головорізами й навіть у прокльонах-анафемах забороняли згадувати їхні імена. Щоб вбити у пам`яті упокореної маси ту ідею, за яку повстанці жертвували свої молоді життя. Авжеж, вони стріляли, вішали, палили, нищили — але кого?

 

На їхньому бойовому чорному прапорі напис: «Воля України або смерть».

 

Вони не вийшли з лісу навіть тоді, коли навкруги запанувала чужа влада і вже не було надії на визволення. Вони — залишенці — обрали собі смерть.

 

Нагороди

 

Цей твір отримав кілька літературних премій: переможець конкурсу «Книга року 2009» Всеукраїнського рейтингу Костянтина Родика, переможець премії «Айстра».

 

Ліга українських меценатів на конкурсі «Ярославів вал» віддала першість твору в номінації «Кращий історичний роман».

 

У лютому 2011 р. Комітет з Національної премії України ім. Т.Шевченка за роман «Залишенець. Чорний ворон» визначив Василя Шкляра лауреатом Шевченківської премії 2011 року в галузі літератури.

 

4 березня 2011 року Василь Шкляр звернувся до Президента України Віктора Януковича з заявою, у якій просив «врахувати в Указі з нагоди нагородження лауреатів Шевченківської премії моє прохання про перенесення нагородження мене Шевченківською премією на той час, коли при владі в Україні не буде українофоба Дмитра Табачника».

 

 

 

17 квітня 2011 р. у Холодному Яру Василю Шкляру вперше в історії України була вручена Народна Шевченківська премія. Вручення відбулося біля пам'ятника на місці останнього бою отамана Василя Чучупака. Кошти на неї були зібрані меценатами та звичайними громадянами України.

[GiRaFo.chka]

«Залишенець. Чорний ворон»
Василь Шкляр

Тобі зозуля навесні
Кувала щастя, а мені
Вороння каркало сумне, —
Забудь мене, забудь мене…

Пісня





1921 року долю чотирилітньої війни, яку Росія розв'язала проти Української Народної Республіки, було вирішено на користь загарбника. Армія УНР опинилася інтернованою за колючим дротом колишніх польських союзників. Однак збройна боротьба ще роками тривала майже на всіх теренах України. Відчайдушний опір російським окупантам чинили повстанці Холодного Яру. На їхньому чорному бойовому прапорі був напис: «Воля України або смерть».



ЧАСТИНА ПЕРША

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ

1

Отамана Веремія ховали в Гунському лісі без прощальних сальв і промов. Ховали потай, уночі. Двоє похмурих чоловіків привезли підводою труну з тілом загиблого, а ще один привів із ближнього села священика.

Яму викопали за двадцять кроків на схід од старезного дуба, і тепер біля неї тихо світилася в темряві домовина — недавно стругана соснова дошка ще пахла живицею.

— Відкрийте віко, — попросив отець Олексій.

Він довго роздмухував кадило, черкаючи відсирілими сірниками, які сичали, ламалися і не хотіли горіти.

— Навіщо? — запитав той, що привів священика. Його ширша, ніж довша, голова і закандзюблений ніс робили чоловіка схожим на велику сову.

— Так треба, — сказав отець Олексій. — А може, там дохлий пес.

— Тут не до жартів, отче.

— Саме через те й годиться відкрити труну. Я можу зрозуміти все, окрім святотатства.

Двоє похмурих чоловіків підійшли ближче і поволі, знехотя зняли віко.

Десь у глибині лісу прокотилися ухкання-зойки сича. Якщо то правда, що темної ночі б'ються навкулачки чорти, то це могли бути і їхні крики.

— Так, це він, — сказав отець Олексій. — Я знав небіжчика. Але чому його поклали в брилі?

— Такою була Веремієва воля. Щоб його поховали у брилі й вишиванці, — пояснив той, що був схожий на сову. — Отаман так і до бою ходив. Хіба ви не знали?

— Дурна була звичка, — озвався один із похмурих чоловіків. — Ворог його впізнавав серед нас ще здалеку. Тільки й ціляли у цього бриля, поки не влучили.

— Зате й ми його бачили за версту, — сказав другий похмурий чолов'яга. — Завжди бачили, що він з нами.

— Дурна була заведенція, — повторив перший і сухо сплюнув через плече.

— Не твоє свиняче діло, — сказав той, що був схожий на сову. — Починайте відправу, отче. І якщо можна, то не розтягуйте. Бо нас тут і ранок застане.

— Добре, хоч чоботи зняли, — сказав отець Олексій. — Так йому буде легше іти до раю.

— Починайте відправу, отче.

Здалеку знов долинули моторошні ухкання-зойки, й отець Олексій подумав, що сичі так не кричать.

— …Боже духів і всякої плоти, Ти смерть подолав і диявола знищив, і життя світові Твоєму дарував — Сам, Господи, упокой душу усопшого раба Твого Веремія на місці світлім, на місці квітучім, на місці спокійнім, звідки втекла болізнь, печаль і зітхання; всяке прогрішення, вчинене ним словом або ділом, або помислом, як благий і чоловіколюбець Бог, прости, бо немає чоловіка, що жив, а не згрішив би…

Після короткої відправи труну опустили в яму, кинули зверху по жмені землі й засипали могилу. Але верх не виводили — все розрівняли і притрусили падалішнім листям.

— Ви зрозуміли нас, отче, — сказав схожий на сову чоловік. — Ніхто не повинен знати цього місця. Вони його шукатимуть і мертвого.

— Але не знайдуть, — сказав похмурий чолов'яга і кинув свого заступа на підводу. — Навіть якщо надибають цю місцину, його тут уже не буде.

— Як то не буде? — спитав отець Олексій.

— А так. Вознесеться на небеса.

Отець Олексій перехрестився і мерзлякувато повів плечима.

Холодна осіння ніч дихнула йому прямо за комір.

— Запам'ятайте: нас тут було всього четверо, — майже з погрозою в голосі сказав той, що був схожий на сову. — Окрім нас, цього більше ніхто не бачив. Коли що… з нас і спитають.

[GiRaFo.chka]

2

 

Досі не можу собі пояснити, що то за радість така була перед кожним боєм, яка тремтіла в усьому тілі, мовби жива істота.

 

Серце співало, в очах розвиднялося, лоскіт бігав долонями. Оце як є твердий рішенець, що сьогодні виступаємо, чи хай там навіть узавтра, то вже місця собі не знаходиш, щось аж трусить тобою зсередини. Я бачив, що так було не тільки зі мною, кожного з нас постигала ця втіха, тільки всяк переживав її по-своєму.

 

Той походжав, як півень, той начищав уже вкотре рушницю, ще хтось мугикав-насвистував, а той сидів непорушно — тільки очі горіли лихим вогнем. А коли раптом бій відміняли, напосідало таке, якби ото молодиця враз відмовила тобі в останню хвилину і ти залишився сам на сам зі своїм хотінням.

 

Ні, не було у нас зовсім страху, він звітрився разом з надією, бо коли в чоловіка уже й надія пощезла, то який може бути страх?

 

І немає тут чим хвалитися, сказала б сліпа ворожбитка Євдося, до якої прийшов я тоді, коли все починалося, тож я прийшов до сліпої Євдосі, котра вміла забрати біль із людського тіла, вміла навіть зцілити душу, прийшов і сказав: «Забери у мене, Євдосю, дві штуки нетребні, вийми їх із моєї душі, аби й знаку не зосталося». — «Які такі штуки нетребні?» — тихо всміхнулася невидющими очима Євдося, як усміхаються сліпі. «Страх і жаль, — сказав я. — Вийми з мене насамперед страх, тоді жаль». — А вона похитала головою: «Не можна без цього зборонцеві, без страху й жалю швидко себе загубиш», — сказала тоді сліпа Євдося, і я ще не раз пригадаю її слова, коли рубатиму голови, і це вже стане для мене ніяким не бойовиськом, а буденною роботою, від якої тільки болітимуть руки ночами.

 

Так було і тоді, коли ми захопили в полон китайців. Та який там полон, не було в нас ніякого брану, ворогам ми відразу давали раду шаблями, не тратячи куль, тож і того разу підвели косооких до колоди і я показав їм, аби поклали на неї голови. Теж не знаю, що то за чуднота така була, що китайці, які потрапляли нам до рук, мов заворожені, підставляли шиї під наші шаблі. Ніяких тобі благань про пощаду, жодного писку, цілковита згода з тим, чого не минути. І от, коли вже кільканадцять голів покотилося в багряну від крові траву, до колоди підійшов останній. Худий, невеличкого зросту, ноги колесом, мені здавалося, що якби я вхопив його за коліно і пожбурив чимдалі, то він і котився б, наче те колесо, хтозна куди, нещастя та й годі. Але от що цікавого було в тому нещасті: голова спереду поголена, а чуб на потилиці заплетений у косичку, і коли він став навколішки й поклав голову на колоду, то раптом узяв ту косичку й задер на тім'я. Це мене розсмішило.

 

Він що — боявся, щоб таку «красу» не від'єднали від голови? Чи прибрав її з потилиці, аби не заляпати кров'ю?

 

Рука моя опустилася. Я не знав, чи сміятися, чи що, але добре бачив, що в цьому косоокому немає ні краплі страху, ніби він вирушав прямісінько в рай і, сучий син, боявся тільки одного — аби в тому раю його косичка була цілою, чепурною і не забризкана кров'ю. Тоді я вхопив його за того хвоста, різко підвів з колін і повернув до себе обличчям. Ні, жодної тіні страху не було в чорних шпаринах його очей, він дивився на мене з якоюсь тихою цікавістю і розумінням. А потім сказав:

 

— Чань воюєт за тот, кто дайот кусять. Ти дайось кусять — Чань будєт воєвать за твоя.

 

Я відпустив його косичку і замість того, щоб знову кинути косоокого на колоду, обернувся до хлопців:

 

— А що, заберемо цього ходю[?] з собою? Може, обтешемо і вимуштруємо, як собаку.

 

Тоді я ще не знав, що настане та чорна година, коли я залишуся в лісі тільки з оцим китайцем, і ми з'їмо з ним першу сиру ворону без солі.

 

«Черный Ворон — непримиримо хитрый и упрямый враг. Возраста около тридцати лет. Высокого роста, черная борода, длинные черные волосы до плеч. Глубоко посаженные глаза тоже темные, взгляд тяжелый, медлительный, выражение лица суровое. Политически грамотен, бывший офицер царской, а потом петлюровской армии. Одет в защитное. Опоясан двумя портупеями, говорит, что с ними родился. Якобы мать ему рассказала, что когда он появился на свет, то был вот так накрест опутан пуповиной. Теперь имеет привычку постоянно закладывать руки за портупеи, так как очень неторопливый, почти неуклюжий в своих движениях. Даже странно, как при этом ему удается быть отличным наездником и метким стрелком.

 

Сын лесничего, сочиняет стихи. Отряд Черного Ворона в настоящее время насчитывает около 300 пеших и 75 конных хорошо вооруженных бандитов. Оперирует преимущественно в Звенигородском, Черкасском, Чигиринском уездах, в частности в том же Холодном Яре, Лебединском и Шполянском лесах.

 

По последним сведениям, толи убит, толи тяжело ранен в бою с 102-м батальоном, в результате которого батальон потерял помощника комиссара, разведчика, 23 бойца, тачанку, три лошади. Смертельно ранен командир батальона.

 

Уполномоченный Какавишников».

 

(Із донесення уповноваженого Кременчуцького губчека

 

в Чигиринському повіті від 4 листопада 1921 року.)

[Churchill]

В нормальном государстве, этот придурок уже бы давно на нарах парился, но тут Украина

[GiRaFo.chka]

В нормальном государстве, этот придурок уже бы давно на нарах парился, но тут Украина

*http://www.youtube.com/watch?v=P0_O4wGjsn0

[Churchill]

*http://www.youtube.com/watch?v=P0_O4wGjsn0

Вот я и говорю, форум профашистский.

[рабинович]

Вот я и говорю, форум профашистский.

нормальный форум

это у русских есть тенденция как что не по ним сразу начинают визжать - фашисты, кругом одни фашисты

[Churchill]

нормальный форум

это у русских есть тенденция как что не по ним сразу начинают визжать - фашисты, кругом одни фашисты

жЫдёнок не звизди, мы называем фашистами именно фашистов. их хоть и мало но сцуки воняют.

[За У проти М.]

Тем не менее, по сути, москали как явление на наших землях появились после Переяславской рады - и первыми москалями были предатели, которые за бесценок отдавали свободу своего народа, отрекаясь от Родины за имперские привилегии. Это, в конце концов, происходит и сейчас.

 

"Хочешь победить врага - воспитай его детей", говорит восточная мудрость. Этот метод янычар был особенно эффективно применен в СССР, где миллионы детей, чьи родители погибли на войнах или в сталинских лагерях, росли без памяти.

 

Из таких детей формировалась каста, у которой не было прошлого. А позже их потомки продолжили дело родителей. И сейчас их вера - глубокое эмоциональное убеждение, оплетенное семейными традициями.

 

Для того, чтобы из человека сделать москаля, его нужно люмпенизировать, оторвать его от ценностей, сделать мораль гибкой и зависимой от выгод империи. Для этого использовались города, в плавильные котлы которых бросали много разных наций.

 

Впрочем, москаль - это сознание, а не происхождение.

[Churchill]

Тем не менее, по сути, москали как явление на наших землях появились после Переяславской рады - и первыми москалями были предатели, которые за бесценок отдавали свободу своего народа, отрекаясь от Родины за имперские привилегии. Это, в конце концов, происходит и сейчас.

 

"Хочешь победить врага - воспитай его детей", говорит восточная мудрость. Этот метод янычар был особенно эффективно применен в СССР, где миллионы детей, чьи родители погибли на войнах или в сталинских лагерях, росли без памяти.

 

Из таких детей формировалась каста, у которой не было прошлого. А позже их потомки продолжили дело родителей. И сейчас их вера - глубокое эмоциональное убеждение, оплетенное семейными традициями.

 

Для того, чтобы из человека сделать москаля, его нужно люмпенизировать, оторвать его от ценностей, сделать мораль гибкой и зависимой от выгод империи. Для этого использовались города, в плавильные котлы которых бросали много разных наций.

 

Впрочем, москаль - это сознание, а не происхождение.

[/quo

 

 

до чего же безграмотные эти украинцы. когда появились москали.на землях. на которых вы сейчас обитаете и которые москали вам дали на дурыку. вас тогда ещё и в проекте не было. украинцев создали полякит совместно с австро-венграми. а комуняки вас утвердили. я понимаю 600 лет быть быдлом. а сейчас титульный. тут не только голова закружится . тут и шиза косанёт. не так ли украинец

 

а москаль- это вообще то военный.

[рабинович]

а москаль- это вообще то военный.

москаль это вообще то диагноз

[Churchill]

москаль это вообще то диагноз

Вообще то диагноз это ты, тебе уже направление показали, так, что вперёд и быстрей.

[рабинович]

Вообще то диагноз это ты, тебе уже направление показали, так, что вперёд и быстрей.

мавпыска - а теперь на бис

повторяй : Churchil- байстрюк

[Churchill]

мавпыска - а теперь на бис

повторяй : Churchil- байстрюк

Ну чего разгавкался, голодный?? Мы не подаём , на пфуй прямо

[Гість NazSoz@]

Ну чего разгавкался, голодный?? Мы не подаём , на пфуй прямо

ЧЕРРИ! А твой пфуй прямый? Такее есть? Я выбрал неззвыклем мушчин! О ЧЕРРИ.

[Churchill]

а где тут красная точка

[Орiана]

а где тут красная точка

І тебе на чолі - ПЛІ!!!!

[Churchill]

І тебе на чолі - ПЛІ!!!!

Ога, ога эт в спину вы умеете. А чего это ты сверху фотографируешься, прячешь свой турецкий нос,????

[Major]

Ога, ога эт в спину вы умеете. А чего это ты сверху фотографируешься, прячешь свой турецкий нос,????

На украинско-еврейском диалекте, таковая конструкция, называется - шнобель....

[Орiана]

На украинско-еврейском диалекте, таковая конструкция, называется - шнобель....

Шнобель - це те, що висить на обличчі твоєї дочки. Бажаю їй такого старого пердуна як ти, щоб вона про це дізналася

 

Ну а у всіх нормальних людей - це ніс, пнял, русо-фашисто? Ось і гаразд - вали до необмежених катькіних конструцій - щоб тебе пожаліли.

[Орiана]

Ога, ога эт в спину вы умеете.

Ну в принципі я знала, що ти ходиш головою назад, а тепер ти сам про це сказав.

Дебіл!!!

[рабинович]

Шнобель - це те, що висить на обличчі твоєї дочки.

так эта шалава - его дочка ?

абалдеть

[Churchill]

Ну в принципі я знала, що ти ходиш головою назад, а тепер ти сам про це сказав.

Дебіл!!!

Чурка, ипло закрой, бандерню мы уничтожаем, за своими героями пойдёте, священная кара вас везде найдёт

[Гість Сhiortik]

Чурка, ипло закрой, бандерню мы уничтожаем, за своими героями пойдёте, священная кара вас везде найдёт

Мой лучший друг, сделай одолжение! Набросай мне небольшой списочек, кто это такие уважаемые люди *мы*, то есть вы? Я бы не прочь перезнакомиться со всеми вами

в более непринужденной обстановке. Держи с достоинством священное знамя крестоносцев.

Авось да Я возглавлю вашу святую борьбу.)))

[Churchill]

Мой лучший друг, сделай одолжение! Набросай мне небольшой списочек, кто это такие уважаемые люди *мы*, то есть вы? Я бы не прочь перезнакомиться со всеми вами

в более непринужденной обстановке. Держи с достоинством священное знамя крестоносцев.

Авось да Я возглавлю вашу святую борьбу.)))

Что бы набросать список достойных людей, которые уничтожат фашизм на Украине слишком большой , это десятки миллионов. вы от своих привычек (назовём их так) отказаться не можете, а они так и хлещут по форуму выдавая вас с головой

[рабинович]

Что бы набросать список достойных людей, которые уничтожат фашизм на Украине слишком большой , это десятки миллионов. вы от своих привычек (назовём их так) отказаться не можете, а они так и хлещут по форуму выдавая вас с головой

а ты начни список со своей мамашки - она боролась как могла - за бабки заражала врагов ссср сифилисом и гонореей

ну и тебя .......

[Churchill]

а ты начни список со своей мамашки - она боролась как могла - за бабки заражала врагов ссср сифилисом и гонореей

ну и тебя .......

бля уколы уже не помогают. видать загнётся скоро. ну а кто ему виноват