Діти Кози.Вої Фараонів.На все приходить час розплати.

[Slavkora]

Бо ми добрі,ми ділимось,ми не плануємо окупацій,як наш постійний ворог,ніколи українці нікого не воювали.Віра наша козацька космічного Буття забороняє.Вона у нас в крові,на відміну від ворога нашого,який не знає чуттів,не знає душі,тільки розрахунок і знищення.

І вони не відчепляться від нас.Даю вам слово.Бо їм конче треба нас винищити,бо ми були в зв*зку з Фараонами.Вони так запрограмовані.Бо вони знають про нас щось,шо ми не знаємо.Вищі з з нас знали.Але за те їх і винищили.Шось в нас таки да є!Ми несемо в собі якусь таємницю.Фараони нам шось передали певним чином.

Окрім того,вони шукають залишки крові Жерців.І хочуть знищити всіх блакитнооких і златокосих,в т.ч.шведів,наших родичів за Фараонами(Мазепа та Карл непрямо знали про це).Для цього вони і ген рудизни вживили ,і анекдоти про «блондінок» фуричать.А ви ржете.От смішно то!

Але ми вистояли.Ми вистоїмо.І коли-небуть завдамо їм нищівного удару.

Бо ми-Українці.

Нащадки та спадкоємці великих цивілізацій.

Вища культурна раса в оточенні варварів та приматів.

Ми-Козаки,діти Кози,що пожерла Мару і не дала вмерти Світові,врятувавши Сонце.

Вої Фараонів,

Тих що несуть Світло.

А вони-лишень клони та раби сарів,володарів пітьми.

Читайте,профани,може хоч перед здихом отямитеся.

В.ДілоВій «Альтернативна історія»

[Гість бандерлог]

Бо ми добрі,ми ділимось,ми не плануємо окупацій,як наш постійний ворог,ніколи українці нікого не воювали.Віра наша козацька космічного Буття забороняє.Вона у нас в крові,на відміну від ворога нашого,який не знає чуттів,не знає душі,тільки розрахунок і знищення.

І вони не відчепляться від нас.Даю вам слово.Бо їм конче треба нас винищити,бо ми були в зв*зку з Фараонами.Вони так запрограмовані.Бо вони знають про нас щось,шо ми не знаємо.Вищі з з нас знали.Але за те їх і винищили.Шось в нас таки да є!Ми несемо в собі якусь таємницю.Фараони нам шось передали певним чином.

Окрім того,вони шукають залишки крові Жерців.І хочуть знищити всіх блакитнооких і златокосих,в т.ч.шведів,наших родичів за Фараонами(Мазепа та Карл непрямо знали про це).Для цього вони і ген рудизни вживили ,і анекдоти про «блондінок» фуричать.А ви ржете.От смішно то!

Але ми вистояли.Ми вистоїмо.І коли-небуть завдамо їм нищівного удару.

Бо ми-Українці.

Нащадки та спадкоємці великих цивілізацій.

Вища культурна раса в оточенні варварів та приматів.

Ми-Козаки,діти Кози,що пожерла Мару і не дала вмерти Світові,врятувавши Сонце.

Вої Фараонів,

Тих що несуть Світло.

А вони-лишень клони та раби сарів,володарів пітьми.

Читайте,профани,може хоч перед здихом отямитеся.

В.ДілоВій «Альтернативна історія»

Дуже цікаво. То, зрозуміло, що українці були могутніми, коли "були в зв*зку з Фараонами". Тобто треба якмога скоріш відновити цей зв*язок. Вже з*явилась новітня зірка Фаріон. І зове всіх до себе. А стати містичними Жерцями пані Фаріон і її воями - обов*язок кожного українця, щоб відновити колишню могутність. Ми, обізянство, так проміж себе розмірковуємо. А від могутніх воїв Фаріон нам і бананів більше дістанеться.

[Churchill]

Дуже цікаво. То, зрозуміло, що українці були могутніми, коли "були в зв*зку з Фараонами". Тобто треба якмога скоріш відновити цей зв*язок. Вже з*явилась новітня зірка Фаріон. І зове всіх до себе. А стати містичними Жерцями пані Фаріон і її воями - обов*язок кожного українця, щоб відновити колишню могутність. Ми, обізянство, так проміж себе розмірковуємо. А від могутніх воїв Фаріон нам і бананів більше дістанеться.

а представь сколько бы бананов вам досталось если хварион и её братию в схроны отправить.

[Дэна]

а представь сколько бы бананов вам досталось если хварион и её братию в схроны отправить.

Бандерлог должен быть наказан за свое вольнодумство: отправим -ка к ним в обезьянник Фарион!!

[Гість бандерлог]

А про Фараонів і дітей Кози і в обізянстві багато минулих бувальщин є. Якось дітей Кози – українців, біля Фараона не було. Вони у Хеттію пішли, бо там якісь предки москалів з*явились і ну хетів проти Фараона підбурювати! Щоб українців винапастити!

Українці їм кажуть: «Ми діти Кози, що пожерла Мару!»

А ті у відповідь: «Тю-ю! Ми самі як коза! Вірніше, цап. Нас так і звуть «кацапи».

Українці їм тлумачать: « Ми вища культурна раса в оточенні варварів та приматів!».

Не розуміють. Довелося зброєю врозумляти. Коротше, поклали українці край цьому паскудству. А коли повернулись до Фараона, дивляться, а він в жидівському оточенні.

- Ти чого,- кажуть, - дядьку, жидоцтво біля себе розплодив? Ти їх жени! Бо ці пейсаті такі курви!

Розігнали жидоцтво від Фараона, а тим все рівно не йметься! Почали їх лякати по різному. Налякались жиди і вирішили з Єгипту податися, на той час в них якраз провідник Моісей знайшовся. Блукали вони сорок років по усьому Аравійському півострову, шукали місця, де нема українців і нафти. Знайшли. Але не довго там пожили. З*явилися українці-етрускі, що служили тоді в римської армії і розігнали жидоцтво.

Сидять жиди, міркують: «Якщо українців не виведемо, життя нам не буде ніде». Пішли на Волгу. Настропалили там хозар проти українців, та ще й керувати ними стали. Але це недовго було. Розбив Святослав хозар. Сидять жиди у Києві, та думають, які б пакощі проти українців скоїти. Багато накоїли. Але і цьому край прийшов – повиганяли діти Кози жидів з Києва.

Що бідному жидоцтву робити? І ось що удумали. Пішли у ліса, там, де жили весь, меря, мордва та інші лісові племена. Швиденько змішалися з ними і в результаті отримали новітнє людство – москалів. Народ ледачий та дикунський, але до українців дуже злий, жиди їх так виховали. А жидам тільки цього і треба!

Ото і почалася так споконвічна боротьба між дітьми Кози і жидами з їх витвором – москаликами. І дотепер вона йде.

Так наші, обізянячи легенди, розповідають.

[За У проти М.]

Пішли у ліса, та болота, там, де жили весь, меря, мордва та інші лісові дикі племена. :lol: а, також кікімори, перевертні, яничари та манкурти. :lol:

[САИ]

Пішли у ліса, та болота, там, де жили весь, меря, мордва та інші лісові дикі племена. :lol: а, також кікімори, перевертні, яничари та манкурти. :lol:

 

Всё не так было. Славик по другому описывал:

 

 

Прийняте рішення покинути Єгипетську Україну і перебратися на Дніпро.

Ми рушаємо.

Ми йдемо.

 

Попереду всiх йде наймудрiший iз нас – фараоногетьман Моiсей Хмара. Його оселедець метиляеться iз сторони в сторону, вiдганяючи мух вiд засмаглого i мудрого обличчя.

- Що, хлопцi, притомилися? - ласково звертаеться ф-гетьман до двух козакiв, кожен iз котрих нiс на могутнiх плечах по 200-лiтровий дубовий дiжцi з горiлкою.

- Та нi, батько Моiсей, своя ноша не тягне.

- Добре, хлопцi, несiть далi, тiльки не пийте, поки до Славутича не дочвалаемо. От тодi, ми на дiжках напишемо ”Украiнський коньяк” и намалюемо по сорок зiрочок. I добряче погуляемо…

Моiсей, оглянувся, змахнув скупу козацьку сльозу и прошепотiв – Прощай, ненько Египет… Сонце ховалося за покинутими нами височенними клунями i сожами збудованими у формi пiрамiд…

 

Ми назавжди лишаємо нашу Родіну-Північну Африку,таку таємничу і прекрасну Африку,створену в формі серця.

Шоб через віки не забути,звідкіля ми,-одягаємо ритуальні намиста з морських коралів.

Ранком не змогла пiднятися сама патрiотична з украiнок Сара Тутанхамоновна – 120-кiлограмове ритульне намисто перерiзало iй шию.

- Добра украiнка була – сказав батько Моiсей - тiльки дурна. Я ж говорив iй, що не треба навiшувати на себе стiльки, скiльки сама важить…

 

Залишаємо свої піраміди.Своїх улюблених бегемотів. Галицьких левів.

До обiду зникли за горизонтом клунi и сожi, затихло верещання покинутих нами свиней i бегемотiв i тiльки один галицький лев ще шкандибав за нами по пустелi, висолопивши языка i недобре поглядаючи на старого козака Мойшу, що далi i далi вiдставав вiд основного гурту.

 

Свою Трою,в яку,як завжди,з необачності запустили своїх ворогів.І ті.як завжди,нас винищили.А ми,як завжди,не розрахувались.

 

I тiльки один спогад про те, що ми спромоглися покинути неньку Египет не вiддавши ефiёпам позиченi у них грошi, зiгрiвав нашi украiнськi душi…

 

Свої,непотрібні вже гроші, копи та копійки ми перевели в сало та горiлку. Ще й закупили на них багато смальця i часника, а також двi хлiбини... Рокiв на сорок буде що iсти.

 

Свій улюблений окіян.Свої кораблі, якими мандрували до Америки.Вони нам вже не знадобляться.

Моiсей нахлобучив на оселедець безкозирку i почухав потилицю… Не всi, не всi кораблi залишили… В кiнцi кагалу козак Кеацкоатль Колумбович тягнув за собою каравелу ”Свята Марiя” на якiй вiн першим iз людей вiдкрив свого часу Америку. (ПС. за сорок рокiв мандрiв каравела наполовину стерлася об пiсок i стала просто ”…арiя”)

 

Ми йдемо в степи.На край землі.Край родючої землі.Край цивілізації того часу.Подалі від радіяції.Садовити свої улюблені кавуни та гарбузи,які встигли закинути до Америки до наших друзів Майя.

 

В дорозi нам найбiльше заважала радiяцiя. Першим засвiтився козак Мамай, потiм галицький лев, який схарчував -таки козака Мойшу. На другий рiк нас замордували мутацii – у улюблених кавунiв та гарбузiв виросли здоровеннi вуха i маленькi очi, поросна свиня Мотря опоросилася хто зна чим – поросята були дуже схожi на Кабиздоха, що увязався за нами з самого Египту. Кабиздох мовчав навiть пiд тортурами, так що свиня Мотря була оправдана i калiчних поросят списали на ту ж радiяцiю. Кабиздоха зiли…

Та найбiльше горе спiткало нашого дорогого майського товариша, жерця Франсиско Монтехо – всi пальцi в нього перетворилися в обсидiановi гинджали i вiн на четвертий день помер з голоду, бо не мiг донести до роту шматок сала…

 

Частина не змогла розпрощатися з морем і поплила на північ, осівши на Балканах і започаткувавши Країну.Але вже без величної У. Частина поплила з Майя.

Але ми йдемо.

Ми йдемо.. Вже тридцять девʾять рокiв в дорозi. Притомилися… зʼiли останню хлiбину… доiдаемо сало… горiлка, та мабуть вже коньяк, цiла, бо гетьман не дозволяе… тяжко…

 

Нас ведуть жерці.Не можна вивезти майно-падають коні зі спухлими від отруєної трави животами і кричать.Наші коні.Наші освячені коні.Малі лошати не розуміють,шо коїться, і відмовляються іти.Вони залишаються вмирати біля впалих матерів.

Нас веде гетьман Моiсей…вчора у козака Абрама здохла кобила… Абрам, не змiг перенести цю втрату, i залишився бiля неi… Добра памʼять про козака Абрама залишиться на вiки в наших серцях… славний був козак. Майно i його жiнок порозибрали iншi козаки… не пропадати ж добру…

 

Але ми йдемо.Нескінченний ланцюг людей,тварин,птахів,які облишають свою Родіну.

Ми йдемо… вчора харчувалися останнiми конями. Сьогодн зʼiмо смалець i часник.. Де ж ти, Славутич!? Де ж ти, наша нова ненька?

 

Падають люди.Нема води,нема їжі.Нема сил їх підняти.Нема сил іти самим.Спека.Але треба рухатись.І ми йдемо.Ми мотиляємо.Ми повземо.Хто як може.Рух-життя,зупинка-смерть.Ніхто не хоче вмирати.Да і не треба.Треба врятувати головне-жерців,книжки,генофонд з дітей,насіння і худобу,яка добреде сама.Дойдуть не всі.Найбільш витривалі та міцні.Але таки дойдуть.Козаки.

Ми біжимо,наскільки можемо теліпатися.

Жерці не кажуть.

Старі і слабі козаки та козачки знають свій обов*язок.Вони просять не звертати на них уваги і не уповільнювати ходи.Вони залишаються вмирати.

Ми йдемо.Ми чвалаємо.

 

Гетьман Моiсей, прокинувся вночi вiд своiх стогнiв, сiв, подивився на годинник.

 

- Четверта година… незабаром ранок. Ну й присниться ж таке страшне..

 

Обрiй почервонiв. Зiбралися й пiшли далi..

 

За день пройшли галичину, де й прикопали лева, який помер вiд дiареi, переiвши смальця.

 

Вечером на 14610 день дошли до Днепра. Слава Украине!!

 

 

 

Потекла якась вода.Вонюча вода.Вона шипить і неависно піниться.Засмерділо тухлими яйцями.Нудить.Страшенно нудить.Всі ригають.Блюють.Сморід переслідує нас.Вивертає кишківник.Здається,шо ти ригаєш кишками.

 

Смалец, чёртов смалец. Без хлеба, но с салом. Это страшно. Рыгают все, начиная от гетьмана Моисея и заканчивая давно сдохшей кобылой козака Абрама.

Вчера вечером толпу догнала Сара Тутанхамоновна. Без головы, но всё остальное при ней. Тоже смальцем накормили. Кормили через то, что при ней, но сзади и ниже талии. Правда талию не нашли, но накормили. Ела жадно, мабуть проголодалась за те годы пока нас догоняла. Козак Тутанхамон плакал. Чтобы его успокоить отпилили голову у экскобылы козака Абрама и присобачили её Саре..

Ночью никто не спал. Пришла диарея. Страшная диарея. Козаки плакали, рыгали и какали …

 

Ми човгаємо по цьому безкрайому болоту суцільної блювотини,яка шипить.Роз*їдає очі.Кістлява рука задухи стискає глотку.

Третьи сутки вокруг кагала бегает призрак жреца Франсиско Монтехо, щёлкает своими обсидиановыми гинджалами и орёт, что он Фреди Крюгер.

За ним с громким лаем носятся поросята-мутанты. Поднятые ими пыль да песок разъедают глаза, не дают дышать.

Свинья Мотря опять поросна. Гетьман Моисей опросил всех козаков. Никто не признался, но козак Ахмед-оглы сообщил, что ночью возле клетки Мотри видел галицкого лева. Может правда, может врёт, опорос покажет…

 

Кашель,Всеперемакаючий кашель..Він розриває легені.Вибиває мозок.Тільки б не впасти.Хто впав-мертвяк.Хто впав-кричить з почервонілими облізлими до кісток руками і обличчям,випучивши від болю збожевілі очі.Побратими його рубають.військовий гуманізм. Шоб не паскудив нам настрою.Сьогодні ми не в гуморі.

Сегодня нам не до шуток. Сегодня у нас очередная потеря. Страшная, невосполнимая потеря… Утречком к Моисею подошёл козак Ющ и пожаловался на недомогание и на то, что он уже не в силах нести возложенную на него ношу. Недомогание было на лице, покрытом множеством угрей и язв. Диоксин - подумал гетьман, и из милосердия отрубил Ющу голову.

 

Ми летимо,підвішені в просторі.Між отруєною землею та отруєним небом.І вже незрозуміло чи ноги ще плентаються,чи вже летять самі душі,покинув ноги.СМи летимо між загаженою землею і спотвореним небом,не знаючи,де пристать.

Но не всё так плохо, не всё.. Пустыня постепенно переходит в степь. Появилась трава. Хорошая трава, качественная.

Мы летим, подвешенные в пространстве. Мы плывём и уже непонятно, то ли это ноги, то ли наши души. Хоррррошо!

 

Ця місцевина так і називається -Сектор Газа.сектор Газа та кислоти.

Отходняк. Ломка. Повышенная кислотность. Плохо. Гетьмана пучило и дрючило. У Мотри выкидыш. Похоже всё таки галицкий лев… Выкидыш отказался от Мотриной сиськи и попросил мяса. Дали сала и назвали Степаном Львовичем.

 

Ми човгаємо

Всі шурують пішки.Худоби залишилось мало-людей багато.Худоба має дійти.Хоч якась.

Рэвуть волы. Подсыпали в ясла песка, замешанного на смальце. Теперь дойдут.

У старого козака Капительмана родилась внучка. С косой. Не переведётся род украинский! Хотели назвать Украиной, но Капительман сказал, что недостоин такой чести и согласен на имя Циля, при этом бил себя в грудь, приговаривая – А хули я? Хули я? Назвали Юлия.

 

Місимо впереміш з волами.Всесвітньовідомими українськими волами.Навіть більшими за наших улюблених бегемотів.Воли йдуть мовчки.Вони нас розуміють.Вони дуже розумні.Воли це перевтілені українці.Наш зодіякальний знак у Всесвіті.

Утром к гетьману пришла делегация от волов с заявлением, что песок они больше жрать не будут. Умные украинские волы, большие, больше бегемотов. С такими не поспоришь. Отдали им оставшуюся траву.

 

Ми бредемо.Вихиляючись на всю шир Чумамацького шляху,висолопивши язики.Одни за одним.Воли ы люди.Люди-воли.Нема сил затулити рота.Нема сил подумати,шо його треба затулити.Попереду тыльки бриль попередника або хвіст вола.Куди хвіст,туди і ти.В руці мала рука.Рука сама тримає.Ноги самі пересуваються.Мозок відключено.Економія енергії.Кожен відчуває думку кожного.Навіть починає бачити.З*являються якісь безтілесні сміхуни,шо тицяють в нас і шось своє триндять.Але нам не до них.Іншим разом.

 

Волам хоррррошо!!! (см. выше)

 

Ми пересуваємось в просторі і часі.

Тільки не падать.Не зупинятися.

 

Стоим. Никуда не идём. Вынужденно стоим – у волов ломка. Гетьман распорядился открыть одну дижку с горилкою и напоить волов, шоб не сдохлы.

 

Попереду жерці.Вони знають,куди іти.Як завжди,в білих рясах,вишитих блакитним, і з золотим Трояном в Мага Ра на грудях біля серця.

Треба чвалати.Треба спішити.Поки є сили,треба дійти до першої неотруєної води і трави.

Опять стоим. У волов отходняк. Вечером вконец ослабевшую от невзгод скотину накормили песком. Без смальца.

Цоб-цабе, и снова в путь.

 

І вони дійшли!

Козацький марш.

В.ДілоВій «Альтернативна історія»

[Churchill]

Всё не так было. Славик по другому описывал:

 

 

Прийняте рішення покинути Єгипетську Україну і перебратися на Дніпро.

Ми рушаємо.

Ми йдемо.

 

Попереду всiх йде наймудрiший iз нас – фараоногетьман Моiсей Хмара. Його оселедець метиляеться iз сторони в сторону, вiдганяючи мух вiд засмаглого i мудрого обличчя.

- Що, хлопцi, притомилися? - ласково звертаеться ф-гетьман до двух козакiв, кожен iз котрих нiс на могутнiх плечах по 200-лiтровий дубовий дiжцi з горiлкою.

- Та нi, батько Моiсей, своя ноша не тягне.

- Добре, хлопцi, несiть далi, тiльки не пийте, поки до Славутича не дочвалаемо. От тодi, ми на дiжках напишемо ”Украiнський коньяк” и намалюемо по сорок зiрочок. I добряче погуляемо…

Моiсей, оглянувся, змахнув скупу козацьку сльозу и прошепотiв – Прощай, ненько Египет… Сонце ховалося за покинутими нами височенними клунями i сожами збудованими у формi пiрамiд…

 

Ми назавжди лишаємо нашу Родіну-Північну Африку,таку таємничу і прекрасну Африку,створену в формі серця.

Шоб через віки не забути,звідкіля ми,-одягаємо ритуальні намиста з морських коралів.

Ранком не змогла пiднятися сама патрiотична з украiнок Сара Тутанхамоновна – 120-кiлограмове ритульне намисто перерiзало iй шию.

- Добра украiнка була – сказав батько Моiсей - тiльки дурна. Я ж говорив iй, що не треба навiшувати на себе стiльки, скiльки сама важить…

 

Залишаємо свої піраміди.Своїх улюблених бегемотів. Галицьких левів.

До обiду зникли за горизонтом клунi и сожi, затихло верещання покинутих нами свиней i бегемотiв i тiльки один галицький лев ще шкандибав за нами по пустелi, висолопивши языка i недобре поглядаючи на старого козака Мойшу, що далi i далi вiдставав вiд основного гурту.

 

Свою Трою,в яку,як завжди,з необачності запустили своїх ворогів.І ті.як завжди,нас винищили.А ми,як завжди,не розрахувались.

 

I тiльки один спогад про те, що ми спромоглися покинути неньку Египет не вiддавши ефiёпам позиченi у них грошi, зiгрiвав нашi украiнськi душi…

 

Свої,непотрібні вже гроші, копи та копійки ми перевели в сало та горiлку. Ще й закупили на них багато смальця i часника, а також двi хлiбини... Рокiв на сорок буде що iсти.

 

Свій улюблений окіян.Свої кораблі, якими мандрували до Америки.Вони нам вже не знадобляться.

Моiсей нахлобучив на оселедець безкозирку i почухав потилицю… Не всi, не всi кораблi залишили… В кiнцi кагалу козак Кеацкоатль Колумбович тягнув за собою каравелу ”Свята Марiя” на якiй вiн першим iз людей вiдкрив свого часу Америку. (ПС. за сорок рокiв мандрiв каравела наполовину стерлася об пiсок i стала просто ”…арiя”)

 

Ми йдемо в степи.На край землі.Край родючої землі.Край цивілізації того часу.Подалі від радіяції.Садовити свої улюблені кавуни та гарбузи,які встигли закинути до Америки до наших друзів Майя.

 

В дорозi нам найбiльше заважала радiяцiя. Першим засвiтився козак Мамай, потiм галицький лев, який схарчував -таки козака Мойшу. На другий рiк нас замордували мутацii – у улюблених кавунiв та гарбузiв виросли здоровеннi вуха i маленькi очi, поросна свиня Мотря опоросилася хто зна чим – поросята були дуже схожi на Кабиздоха, що увязався за нами з самого Египту. Кабиздох мовчав навiть пiд тортурами, так що свиня Мотря була оправдана i калiчних поросят списали на ту ж радiяцiю. Кабиздоха зiли…

Та найбiльше горе спiткало нашого дорогого майського товариша, жерця Франсиско Монтехо – всi пальцi в нього перетворилися в обсидiановi гинджали i вiн на четвертий день помер з голоду, бо не мiг донести до роту шматок сала…

 

Частина не змогла розпрощатися з морем і поплила на північ, осівши на Балканах і започаткувавши Країну.Але вже без величної У. Частина поплила з Майя.

Але ми йдемо.

Ми йдемо.. Вже тридцять девʾять рокiв в дорозi. Притомилися… зʼiли останню хлiбину… доiдаемо сало… горiлка, та мабуть вже коньяк, цiла, бо гетьман не дозволяе… тяжко…

 

Нас ведуть жерці.Не можна вивезти майно-падають коні зі спухлими від отруєної трави животами і кричать.Наші коні.Наші освячені коні.Малі лошати не розуміють,шо коїться, і відмовляються іти.Вони залишаються вмирати біля впалих матерів.

Нас веде гетьман Моiсей…вчора у козака Абрама здохла кобила… Абрам, не змiг перенести цю втрату, i залишився бiля неi… Добра памʼять про козака Абрама залишиться на вiки в наших серцях… славний був козак. Майно i його жiнок порозибрали iншi козаки… не пропадати ж добру…

 

Але ми йдемо.Нескінченний ланцюг людей,тварин,птахів,які облишають свою Родіну.

Ми йдемо… вчора харчувалися останнiми конями. Сьогодн зʼiмо смалець i часник.. Де ж ти, Славутич!? Де ж ти, наша нова ненька?

 

Падають люди.Нема води,нема їжі.Нема сил їх підняти.Нема сил іти самим.Спека.Але треба рухатись.І ми йдемо.Ми мотиляємо.Ми повземо.Хто як може.Рух-життя,зупинка-смерть.Ніхто не хоче вмирати.Да і не треба.Треба врятувати головне-жерців,книжки,генофонд з дітей,насіння і худобу,яка добреде сама.Дойдуть не всі.Найбільш витривалі та міцні.Але таки дойдуть.Козаки.

Ми біжимо,наскільки можемо теліпатися.

Жерці не кажуть.

Старі і слабі козаки та козачки знають свій обов*язок.Вони просять не звертати на них уваги і не уповільнювати ходи.Вони залишаються вмирати.

Ми йдемо.Ми чвалаємо.

 

Гетьман Моiсей, прокинувся вночi вiд своiх стогнiв, сiв, подивився на годинник.

 

- Четверта година… незабаром ранок. Ну й присниться ж таке страшне..

 

Обрiй почервонiв. Зiбралися й пiшли далi..

 

За день пройшли галичину, де й прикопали лева, який помер вiд дiареi, переiвши смальця.

 

Вечером на 14610 день дошли до Днепра. Слава Украине!!

 

 

 

Потекла якась вода.Вонюча вода.Вона шипить і неависно піниться.Засмерділо тухлими яйцями.Нудить.Страшенно нудить.Всі ригають.Блюють.Сморід переслідує нас.Вивертає кишківник.Здається,шо ти ригаєш кишками.

 

Смалец, чёртов смалец. Без хлеба, но с салом. Это страшно. Рыгают все, начиная от гетьмана Моисея и заканчивая давно сдохшей кобылой козака Абрама.

Вчера вечером толпу догнала Сара Тутанхамоновна. Без головы, но всё остальное при ней. Тоже смальцем накормили. Кормили через то, что при ней, но сзади и ниже талии. Правда талию не нашли, но накормили. Ела жадно, мабуть проголодалась за те годы пока нас догоняла. Козак Тутанхамон плакал. Чтобы его успокоить отпилили голову у экскобылы козака Абрама и присобачили её Саре..

Ночью никто не спал. Пришла диарея. Страшная диарея. Козаки плакали, рыгали и какали …

 

Ми човгаємо по цьому безкрайому болоту суцільної блювотини,яка шипить.Роз*їдає очі.Кістлява рука задухи стискає глотку.

Третьи сутки вокруг кагала бегает призрак жреца Франсиско Монтехо, щёлкает своими обсидиановыми гинджалами и орёт, что он Фреди Крюгер.

За ним с громким лаем носятся поросята-мутанты. Поднятые ими пыль да песок разъедают глаза, не дают дышать.

Свинья Мотря опять поросна. Гетьман Моисей опросил всех козаков. Никто не признался, но козак Ахмед-оглы сообщил, что ночью возле клетки Мотри видел галицкого лева. Может правда, может врёт, опорос покажет…

 

Кашель,Всеперемакаючий кашель..Він розриває легені.Вибиває мозок.Тільки б не впасти.Хто впав-мертвяк.Хто впав-кричить з почервонілими облізлими до кісток руками і обличчям,випучивши від болю збожевілі очі.Побратими його рубають.військовий гуманізм. Шоб не паскудив нам настрою.Сьогодні ми не в гуморі.

Сегодня нам не до шуток. Сегодня у нас очередная потеря. Страшная, невосполнимая потеря… Утречком к Моисею подошёл козак Ющ и пожаловался на недомогание и на то, что он уже не в силах нести возложенную на него ношу. Недомогание было на лице, покрытом множеством угрей и язв. Диоксин - подумал гетьман, и из милосердия отрубил Ющу голову.

 

Ми летимо,підвішені в просторі.Між отруєною землею та отруєним небом.І вже незрозуміло чи ноги ще плентаються,чи вже летять самі душі,покинув ноги.СМи летимо між загаженою землею і спотвореним небом,не знаючи,де пристать.

Но не всё так плохо, не всё.. Пустыня постепенно переходит в степь. Появилась трава. Хорошая трава, качественная.

Мы летим, подвешенные в пространстве. Мы плывём и уже непонятно, то ли это ноги, то ли наши души. Хоррррошо!

 

Ця місцевина так і називається -Сектор Газа.сектор Газа та кислоти.

Отходняк. Ломка. Повышенная кислотность. Плохо. Гетьмана пучило и дрючило. У Мотри выкидыш. Похоже всё таки галицкий лев… Выкидыш отказался от Мотриной сиськи и попросил мяса. Дали сала и назвали Степаном Львовичем.

 

Ми човгаємо

Всі шурують пішки.Худоби залишилось мало-людей багато.Худоба має дійти.Хоч якась.

Рэвуть волы. Подсыпали в ясла песка, замешанного на смальце. Теперь дойдут.

У старого козака Капительмана родилась внучка. С косой. Не переведётся род украинский! Хотели назвать Украиной, но Капительман сказал, что недостоин такой чести и согласен на имя Циля, при этом бил себя в грудь, приговаривая – А хули я? Хули я? Назвали Юлия.

 

Місимо впереміш з волами.Всесвітньовідомими українськими волами.Навіть більшими за наших улюблених бегемотів.Воли йдуть мовчки.Вони нас розуміють.Вони дуже розумні.Воли це перевтілені українці.Наш зодіякальний знак у Всесвіті.

Утром к гетьману пришла делегация от волов с заявлением, что песок они больше жрать не будут. Умные украинские волы, большие, больше бегемотов. С такими не поспоришь. Отдали им оставшуюся траву.

 

Ми бредемо.Вихиляючись на всю шир Чумамацького шляху,висолопивши язики.Одни за одним.Воли ы люди.Люди-воли.Нема сил затулити рота.Нема сил подумати,шо його треба затулити.Попереду тыльки бриль попередника або хвіст вола.Куди хвіст,туди і ти.В руці мала рука.Рука сама тримає.Ноги самі пересуваються.Мозок відключено.Економія енергії.Кожен відчуває думку кожного.Навіть починає бачити.З*являються якісь безтілесні сміхуни,шо тицяють в нас і шось своє триндять.Але нам не до них.Іншим разом.

 

Волам хоррррошо!!! (см. выше)

 

Ми пересуваємось в просторі і часі.

Тільки не падать.Не зупинятися.

 

Стоим. Никуда не идём. Вынужденно стоим – у волов ломка. Гетьман распорядился открыть одну дижку с горилкою и напоить волов, шоб не сдохлы.

 

Попереду жерці.Вони знають,куди іти.Як завжди,в білих рясах,вишитих блакитним, і з золотим Трояном в Мага Ра на грудях біля серця.

Треба чвалати.Треба спішити.Поки є сили,треба дійти до першої неотруєної води і трави.

Опять стоим. У волов отходняк. Вечером вконец ослабевшую от невзгод скотину накормили песком. Без смальца.

Цоб-цабе, и снова в путь.

 

І вони дійшли!

Козацький марш.

В.ДілоВій «Альтернативна історія»

Вот украм только и остаётся неьылицы выдумывать.

[Гість акелла]

А про Фараонів і дітей Кози і в обізянстві багато минулих бувальщин є. Якось дітей Кози – українців, біля Фараона не було. Вони у Хеттію пішли, бо там якісь предки москалів з*явились і ну хетів проти Фараона підбурювати! Щоб українців винапастити!

Українці їм кажуть: «Ми діти Кози, що пожерла Мару!»

А ті у відповідь: «Тю-ю! Ми самі як коза! Вірніше, цап. Нас так і звуть «кацапи».

Українці їм тлумачать: « Ми вища культурна раса в оточенні варварів та приматів!».

Не розуміють. Довелося зброєю врозумляти. Коротше, поклали українці край цьому паскудству. А коли повернулись до Фараона, дивляться, а він в жидівському оточенні.

- Ти чого,- кажуть, - дядьку, жидоцтво біля себе розплодив? Ти їх жени! Бо ці пейсаті такі курви!

Розігнали жидоцтво від Фараона, а тим все рівно не йметься! Почали їх лякати по різному. Налякались жиди і вирішили з Єгипту податися, на той час в них якраз провідник Моісей знайшовся. Блукали вони сорок років по усьому Аравійському півострову, шукали місця, де нема українців і нафти. Знайшли. Але не довго там пожили. З*явилися українці-етрускі, що служили тоді в римської армії і розігнали жидоцтво.

Сидять жиди, міркують: «Якщо українців не виведемо, життя нам не буде ніде». Пішли на Волгу. Настропалили там хозар проти українців, та ще й керувати ними стали. Але це недовго було. Розбив Святослав хозар. Сидять жиди у Києві, та думають, які б пакощі проти українців скоїти. Багато накоїли. Але і цьому край прийшов – повиганяли діти Кози жидів з Києва.

Що бідному жидоцтву робити? І ось що удумали. Пішли у ліса, там, де жили весь, меря, мордва та інші лісові племена. Швиденько змішалися з ними і в результаті отримали новітнє людство – москалів. Народ ледачий та дикунський, але до українців дуже злий, жиди їх так виховали. А жидам тільки цього і треба!

Ото і почалася так споконвічна боротьба між дітьми Кози і жидами з їх витвором – москаликами. І дотепер вона йде.

Так наші, обізянячи легенди, розповідають.

А что "обізянячи легенди" рассказывают об отношениях обезьян и "детей Козы"?

[Churchill]

А что "обізянячи легенди" рассказывают об отношениях обезьян и "детей Козы"?

а что . нормальные отношения. вон сколько рагуль наплодили.

[Дэна]

Вот украм только и остаётся неьылицы выдумывать.

А нам еще и "мову" читать...

[Гість бандерлог]

А нам еще и "мову" читать...

То свята, містична і таємна мова Жерців Кози, яка зжерла Мару.

[Churchill]

То свята, містична і таємна мова Жерців Кози, яка зжерла Мару.

Эт точно, она только для обезьян и годица.

[Дэна]

То свята, містична і таємна мова Жерців Кози, яка зжерла Мару.

Отлично, коза ее и читать будет.

[Гість бандерлог]

Отлично, коза ее и читать будет.

А як відносно мови Жерців Фараонової Обізяни? У ній в кожному слові закладена багатотисячолітня мудрість і зв*язок з Космосом. Не кожному дано її всмоктати. Але ті, хто здібен, перетворюються на велетнів духа.

[Churchill]

А як відносно мови Жерців Фараонової Обізяни? У ній в кожному слові закладена багатотисячолітня мудрість і зв*язок з Космосом. Не кожному дано її всмоктати. Але ті, хто здібен, перетворюються на велетнів духа.

Да оно и видно, какие вы великаны духа, что не фашист, то предатель.

[Гість акелла]

А як відносно мови Жерців Фараонової Обізяни? У ній в кожному слові закладена багатотисячолітня мудрість і зв*язок з Космосом. Не кожному дано її всмоктати. Але ті, хто здібен, перетворюються на велетнів духа.

Слышал не раз об этой сакральной мове Жрецов Обезьяны. Но пока тайна, покрытая мраком. Не напоминает ли она мову Азарова?

[За У проти М.]

Слышал не раз об этой сакральной мове Жрецов Обезьяны. Но пока тайна, покрытая мраком. Не напоминает ли она мову Азарова?

:lol:

[Дэна]

Слышал не раз об этой сакральной мове Жрецов Обезьяны. Но пока тайна, покрытая мраком. Не напоминает ли она мову Азарова?

У Азарова вообще не существует восприятия мовы как таковой, как и у многих русскоязычных. Это просто "насилие над личностью".

[GiRaFo.chka]

То свята, містична і таємна мова Жерців Кози, яка зжерла Мару.

а Мара - это что? или кто..

[Гість бандерлог]

а Мара - это что? или кто..

Це Славко більш знає - дивись початок теми.

[GiRaFo.chka]

Це Славко більш знає - дивись початок теми.

я ленивая, тебе что трудно в двух словах объяснить?

[Гість бандерлог]

я ленивая, тебе что трудно в двух словах объяснить?

Мені теж не все відомо. Славко у своїх фантазіях не завжди дає пояснення. Тільки допустити можу. "Мара" - етимологічно щось близько до "смерті" - корень слова у різних мовах схожий. Мабуть якась богиня смерті, або страхіття, яке несе смерть. Як пише Славко - "Кози,що пожерла Мару і не дала вмерти Світові,врятувавши Сонце".

[За У проти М.]

Мені теж не все відомо. Славко у своїх фантазіях не завжди дає пояснення. Тільки допустити можу. "Мара" - етимологічно щось близько до "смерті" - корень слова у різних мовах схожий. Мабуть якась богиня смерті, або страхіття, яке несе смерть.

І ще щось подібне до ілюзії, туману, облуди.

[GiRaFo.chka]

жаль что я раньше не знала

 

взяла б себе такой ник

 

 

 

-http://www.slovopedia.com/1/204/738807.html

[Гість бандерлог]

І ще щось подібне до ілюзії, туману, облуди.

Ні, там звук "р", то в усіх індоєвропейських мовах "м" і "р" - смерть. В Індії богиня снов і ілюзій - Майя, звуку "р" нема.

[Дэна]

І ще щось подібне до ілюзії, туману, облуди.

И до свидомитского бреда ..тоже. :unsure:

[За У проти М.]

И до свидомитского бреда ..тоже. :unsure:

Быстрее до каммунистической действительности. :lol:

[САИ]

Быстрее до каммунистической действительности. :lol:

Да шо ж тебе так коммунисты не нравятся??

 

А-а-а... вспомнил..

 

А на пасху коммунисты,

Перебрав шампанского,

Оженили на кобыле

Кузю лисичанского...

После этого, что ли?

 

Шо то давно мы с тобой частушки не сочиняли, мо вернём те добрые старые времена? Скучно...

 

На горе сидит Заум

Под горою речка

Не подумайте плохого

У Заума течка...

 

Роди чего нибудь, а я в ответ. Повеселимся.

[Дэна]

Быстрее до каммунистической действительности. :lol:

Ты меня пугаешь. Ты пока жив? Такое впечатление, что побывал на небесах и посоветовался о будущем. Коммунизма-то и близко на Земле не было. Какая действительность? Ой, Пузя-Пузя. Не доведут тебя до добра эти свидомитские забавы. Сдуреешь окончательно.